Наше Життя (Our Life) - електронна бібліотека української ...

ЖІНОЧІ ПОРТРЕТИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇІСТОРІЯ “ХОДІННЯ В НАРОД”НАРОДОЛЮБКИ НАДІЇ СОХАНСЬКОЇ(Закінчення з попереднього числа)Людмила СМОЛЯРНе обмежуючись влаштуванням яполотськогобратства, Соханська замислилаорганізувати менші братства в сусідніх селах:Космачеві, Збужі, Золотолині та інших. Дляцього вона, під час свого першого перебуванняна Волині, їздила по різних селах, збиралазібрання і тлумачила селянам про користьбратств та допомогових товариств. Вона навітьроздала селянам заклики до створеннябратств і товариств, в яких пояснювала їхнюекономічну ефективність для селян. Надіяспробувала реорганізувати дванадцять цеховихбратств села Степань та склала для нихстатут «Братської допомоги».Для реалізації своїх плянів Н. Соханськапродовжувала шукати благодійників ізібрані гроші відправляла селянам. Однак несудилося існувати Яполотському банку натаких широких та незмінних, як писала Соханська,основах. Яполотці не вміли оперуватинавіть незначними коштами. Вони вчинили зними так, як і повинні були вчинити біднілюди, перед очима яких з’явилися 450 карбованців.Не встигла каса ще відкритися, якюрби потребуючих стояли з проханнями, ічерез кілька тижнів майже весь капіталопинився в руках займачів. Ні одна стаття, ізскладеного Соханською статуту, не виконувалася.Відсотки сплачувалися лише на початку.Книга позик велась неохайно, важко буловідновити прізвища тих, хто займав гроші, алев більшості випадків вони просто не записувалися.Коли справи каси зовсім заплуталися,братчики написали Соханській, щоб вонанадіслала ще грошей на їх потреби, і Соханськавідповіла черговим листом від 5 лютого1877 року: «Привіт моєму братерству! Одержалая ваш лист, у якому ви говорите про своїпотреби; і зраділа я, і засмутилася. Зраділатому, що ви пам'ятаєте свою далеку братчицю,що із далекого краю протягнула свою рукудопомоги, а засумувала, дізнавшись, як повеливи справи з касою. Хіба можна вчиняти, так якви вчинили? Розібрати за півроку майже всігроші без записів, без свідків і потім невіддавати їх. Гірше усього жебри, коли людинасама не хоче працювати. Адже каса улаштованадля того, щоб допомогти тим, хто хочепрацювати, а не всім підряд. До мене дійшличутки, що багато хто бере гроші з каси напиятцтво і пропиває їх у корчмі. Соромтесь,люди добрі, свого звання. Передайте від мененевиправним боржникам, що я на них гніваюсь,і якщо вони не внесуть вчасно відсоток,то я цілком відмовлюся від братерства».Лист був не в змозі щось виправити.Загнаний, забитий селянин, який працював накількох панів і бачив лише батіг в рукахнаглядача, раптом опинився поряд з великимигрошима та з усвідомленням, що у будь-якийчас він може взяти їх стільки, скільки йомупотрібно. Спокуса була великою - і касаодразу розпливлася. У цій історії промовляє нестільки неосвічений селянин, скільки наївністьнародолюбки, яка вважала, що достатньо датиселянам гроші, написати статут - і будутьрозв’язані всі селянські проблеми.Історичні документи підтверджують,що братчики неодноразово турбували листамиСоханську, і тому вона вирішила вдругеприїхати в Яполоть. Надія багато часу провелабіля записних книг каси, щоб упорядкувати тавідновити роботу яполотського банку. Вонастворила цілу мережу ощадних кас у цьомурайоні. Відомо, що такі ж банки, але з меншимкапіталом, були засновані Н. Соханською уселах Тростянець, Космачів, Чудвах. Позики,які отримали нові організації, спіткала доляяполотської позики.Закінчення на стор. 264 “НАШ Е Ж И ТТЯ”, КВІТЕНЬ 2003