Елки-палки! - Газета Акцент

16 АКЦЕНТЫ ВРЕМЕНИ1967 рік:велике державнеі мале особистеМожливо я помиляюся, адже в цей момент під рукою не маю ані словника іншомовнихслів, ані тлумачного, але, на мою думку, журналіст, кореспондент і репортер — це щебільші три великі різниці, аніж одеських дві.Репортери, які, здавалося б, вимерлив часи соціалізму як клас, у теперішньомусуспільстві найбільш затребувані жовтоюпресою, а це шкодить репутації, затедопомагає гаманцю. Професійні знаряддяпраці репортера сповна компенсують йогозадубілу літературну мову. Треба мати потужнуі швидку фотокамеру, такий-сякийноутбук, і все, ти — репортер: беручкий,мобільний і помірноцинічний представникЗМІ скрізь, де тебе не просять.Непереливки тепер кореспондентам.Кляті технології витурили їх за межі форматуоповіщення. У далекі відрядженнякореспонденти тепер не їздять, щоденнихгазет — благодатного й щедрого поляїхньої діяльності — майже не залишилося,тому якщо й зустрінете такого, вінобов’язково буде „спеціальним“. Це щосьсхоже на екземпляр з „Червоної книги“.А ось журналісти...О, це я вам скажу —феномен сучасності. На них вчать всі, хтомає ліцензію, а ліцензію мають всі, комухочеться вчити на журналістів, але в редакціяхтій науці чомусь віри не ймуть. Томужурналістів „з корочкою“ багато, а з тим,що „під корою“ — не надто. І ще один момент:журналістів молодше 30 років не буває,як не буває справжніх помідорів на 8Березня. Бо журналістика передбачає наявністьпевного життєвого і професійногодосвіду, що дає моральне право на аналізситуації, аналітичні висновки, прогнози.Одним словом, на всі оті тисячі друкованихзнаків, які читають не з монітора, а уприродній спосіб.І, нарешті, між цими трьома групамиофіційних інформаторів суспільства є щеодна суттєва відмінність — різне сприйняттяобивательського „тексту“. Репортер,принаймні подумки, може послатикуди-подалі того, хто йому щось розповідає,коли про те не просять. Спеціальнийкореспондент монолог фільтрує, залишаючина мембрані лише те, що може знадобитисяу найближчі два тижні. А журналістзмушений вислуховувати геть усе, бо вйого професії зайвої інформації не буває:одна „прошиє червоною ниткою“ англійськихморяків нагальне, інша вмоститьсяу нотатнику „нотою бене“ десь при дорозіжиттєстверджуючих записів „купитияйця“ і „забрати рентген зуба“.Зате у журналістів є одна величезна преференція.Вони можуть дозволити собі займатисторінку текстом, який до теми —як вузівський ромбик до олімпійки. Таким,як ви ось щойно прочитали.„...а ось „Саратов“ з газовим подогрєвомбув економніший чим „Сєвєр“.У ньогобула газова автоматична горєлка, якапідключалась до газової сєті. Вобще-тоскажу, шо дуже важно було правильно виставитихолодільнік. 90 градусов — і точка.Там же вода, водород, аміак. Неправильноводород піде по трубці — і всьо,..., ой, ізвіняюсь,капут твоєму холодільнику черезпару годов. Нє, про наш город при совєтскойвласті я с удовольствієм читаю, якщов гаражі Петрович газету оставить. Ну прохолодільники ти ж нічого не написав! Я жїх, зараза, десять годов і вдоль, і впоперекна ремонтно — механічному. Був такий цілийзавод в сфері обслужування...“Був, дядя Коля. І якщо вже одного разуя, як журналіст, врахував побажання старогозаводчанина і у ретроспективних публікаціяхбільше уваги почав приділятитемі становлення і розвитку підприємствміста, то чому б вас мав ігнорувати? Пишемо,як то кажуть, історію разом. І „побутову“— також.Насамперед — кілька слів про розгалудженусистему „добрих послуг“, яка функціонувалав Черкасах, нехай буде, конкретнов 1967 році. Її складовими були величезнийпральний комбінат на виїзді зміста у бік Сміли, де за зміну приводилидо ладу три тонни білизни. Відсотків 70 —80 її надходило із залізниці, санаторіїв, лікарень,дитячих садків і т.п., решта — відзаклопотаних іншими справами домогосподарок.Ще у системі побутового обслуговуваннянаселення діяли фабрика індивідуальногопошиття і ремонту одягу, згаданийвже ремонтно-механічний завод тадва універсальних комбінати. Були фабрикихімчистки і фарбування одягу, цехи ремонтувзуття, складної техніки, меблів... ВЧеркасах налічувалося понад два десяткипрокатних пунктів, де на певний термінчасу — тиждень, місяць або й рік, за невеликуплату можна було взяти у тимчасовевикористання посуд, пилосос, радіолу,телевізор, надувний човен, намет, лижі таіншу техніку й ужиткові предмети. ОкреміДля кількох поколінь черкащан день 7 листопада був великим святом. Щиро вітаємо тих, хтовважає його таким і тепер. А те, як відзначали чергову річницю революції, ілюструє фото, люб’язнонадане нашим читачем Володимиром Григоровичем Виприцьким. Черкаси, 7 листопада 1986 року.товари після сплати частинами їхньої повноївартості можна було залишити собі.У вирішенні побутових проблем черкащанамтакож активно допомагало „Бюро добрихпослуг“, працівниці якого виконувалибудь-які хатні роботи, а працівники —ремонтні.Сфера обслуговування населення буланастільки розвиненою і всеохоплюючою,що її міські керівники могли дозволитисобі наприкінці літа проводити у Першотравневомупарку грандіозні рекламніакції, „Дні побуту“, зі щедрим частуваннямвідвідувачів і навіть врученням їмпам’ятних значків „Служба побуту, Черкаси,1967 рік“ та іншої сувенірної продукції.Але шоу — то одне, а статистичні дані —інше. А вони свідчать про наступне: якщоу 1965 році на одного жителя міста послугнадавалося на 4 крб. 10 коп., то в 1967-му— на 15 крб.45 коп. Таку динаміку коментуватизайве.У площині буденного життя рік піввіковогоювілею революції запам’ятався тим,що величезна кількість нових товарів булапозначена не лише святковим елементом„50“, але й від 7 квітня — дотепер небаченимсимволом: п’ятикутником зі вписаноюу нього літерою „К“, оберненою донизу ніжками. Напевне, розробники графічногоЗнаку якості у такий спосіб відразупопередили: „Качество“ по-радянськимає певну специфіку. Присвоювали цейлейбл згідно висновків атестаційної комісіїаж до кінця 80-х років, коли почеснийзнак у вже безконтрольній економіці почалитулити всі охочі і де заманеться. Аледо того часу він і справді присвоювався заслужено.Субота — вихідний день. 14 березнязвістка про цей — дослівно з передовиць— „прояв батьківської любові рідної Комуністичноїпартії“ приголомшила радянськесуспільство. Все одно, що всі доросліКраїни Рад одного чудового дня вигралиу лотерею супер-приз. Не „Москвич —408“, звісно, зате вкрай потрібний. Бо йсправді, робоча шестиденка виснажуваланеймовірно: в очікуванні другої половинип’ятниці народ тоді в офісах не байдикував,а кайлував на заводах і фабриках якза царя. Робочий день, щоправда, офіційнобув коротшим, але ж в імперії не змушувалиходити на профспілкові збори, нестикультуру в маси, добровільно чергуватив ДНД, брати і виконувати понадплановізобов’язання. А після роботи ще ж булакупа хатніх справ...Тож вихідна субота й справді стала щедримподарунком від рідної партії усьомутрудовому народу. Щоправда, ніяк непов’язаним із зростанням економічної могутності,як це трактувалося в періодиці йсупроводжувальних патріотичних лекціях.Просто в Кремлі вирішили спробуватидати імпульс товарно-грошовим відносинамза рахунок збільшення споживчогопопиту на товари і послуги. Зароблятитолюди щось заробляли, а ось витрачатигроші, фактично, не мали часу.І слід сказати, що вітчизняні підприємствавідчайдушно намагалися біганину помагазинах не позбавити сенсу.Борис Юхно(Продовженняу наступному номері)