Журнал Авіатор України. Випуск №1(4) 2012

№1(4) 2012 

Колектив висловив довіру! 

У Національному авіаційному університеті відбулися загальні збори колективу. 

Їх учасники підтримали пропозицію ректора Миколи Кулика 

щодо балотування першого проректора Максима Луцького 

кандидатом у народні депутати Верховної Ради України 

на парламентських виборах у жовтні поточного року 

по мажоритарному округу за місцезнаходженням навчального закладу. С. 58

І в печалі, 

і в радості… 

С. 6 

№ 1’2012 

Голова редакційної ради: 

Микола Кулик 

Шеф-редактор: 

Максим Луцький 

Керівник проекту: 

Ярослав Козачок 

Відданий 

лицар 

цивільної 

авіації 

С. 10 

Редакція: 

Головний редактор: 

Валерій Ворона 

Над випуском працювали: 

Валентина Москалець, 

Михайло Кришень, 

Лариса Шевченко 

До зірок крізь 

кайдани 

С. 18 

Фото: Олександр Бобровський 

Верстка: Андрій Тумко 

Коректура: Ірина Вихованець 

Свідоцтво про реєстрацію: 

Серія КВ №18397–7197Р 

Адреса редакції: 03680, м. Київ, 

пр-т Космонавта Комарова 1, 

відділ гуманітарного розвитку 

та соціальних комунікацій, корп. 1 к. 1-310 

т. 406-79-87, 360-34-07 

E-mail: czg_vgr@ukr.net 

www.nau.edu.ua; www.vivanau.net 

Найкращих 

визначено 

С. 23 

Зростають 

поверхи 

житлового 

комплексу 

"Квартал-Авіа" 

С. 24

3 

Щасти тобі, 

"Україно"! 

С. 54 

На заслужений 

відпочинок 

С. 59 

Недержавна 

освіта: 

сьогодні та 

завтра 

С. 55 

Кубок ректора 

вручено! 

С. 59 

Видатному 

авіаконструктору 

присвячується 

С. 56 

Обмін 

студентами — 

шлях до 

взаєморозуміння 

С. 60 

Крок до євроінтеграції 

С. 57 

Щасливий 

вернісаж 

С. 63 

Колектив НАУ 

зробив вибір 

С. 58

4 

За особливі заслуги 

Наукова діяльність університету є однією з найбільш пріоритетних та важливих 

складових, що визначають авторитет навчального закладу. Разом зі своїми 

особистими досягненнями кожен науковець робить свій внесок у нарощування 

наукового потенціалу навчального закладу. Сьогодні в Національному 

авіаційному університеті працюють 260 докторів наук, професорів, 770 

кандидатів наук, доцентів. За минулий рік багатьом з них були вручені високі 

нагороди та присвоєні почесні звання.

5 

Орден "За заслуги" ІІІ ступеня: 

Микола Сергійович Кулик — ректор Національного 

авіаційного університету; 

Максим Георгійович Луцький — народний 

депутат України, голова Комітету Верховної 

Ради України з питань освіти і науки, перший 

проректор НАУ; 

Володимир Петрович Харченко — проректор з 

наукової роботи НАУ. 

Почесне звання "Заслужений 

працівник освіти України": 

Анатолій Васильович Полухін — проректор з 

навчальної роботи НАУ. 

Почесне звання "Заслужений діяч 

науки і техніки України": 

Анатолій Якович Білецький — професор кафедри 

радіоелектроніки Інституту аерокосмічних 

систем управління НАУ. 

Почесне звання 

"Заслужений метролог України": 

Володимир Павлович Квасніков — завідувач 

кафедри інформаційних технологій. 

Нагрудний знак 

"Відмінник освіти України": 

Олександр Костянтинович Юдін — в.о. директора 

Інституту новітніх технологій НАУ. 

Нагрудний знак "Петро Могила": 

Сергій Ромуальдович Ігнатович — в.о. декана 

факультету літальних апаратів АКІ НАУ. 

Почесна грамота 

Міністерства оcвіти і науки України: 

Микола Валентинович Михалко — проректор 

з адміністративно-господарської роботи НАУ; 

Юлія Володимирівна Сікірда — доцент кафедри 

менеджменту та економіки КЛА НАУ; 

Микола Володимирович Сидоров — завідувач 

наукового відділу КЛА НАУ; 

Олена Олексіївна Мелешко — доцент кафедри 

комп'ютеризованих систем захисту інформації; 

Петро Миколайович Павленко — заступник 

директора з науково-методичної роботи Інституту 

інформаційно-діагностичних систем НАУ; 

Олена Петрівна Нечипорук — доцент кафедри 

комп'ютеризованих систем управлінням ФКС; 

Петро Олександрович Станко — директор 

студмістечка НАУ; 

Ілля Мерович Айбіндер — інженер І категорії 

служби розподільчих мереж відділу головного 

енергетика НАУ; 

Валентина Станіславівна Кононова — комендант 

студентського гуртожитку № 5; 

Сергій Миколайович Луговик — заступник 

начальника відділу гуманітарного розвитку та 

соціальних комунікацій НАУ; 

Валентина Опанасівна Мельниченко — 

комендант студентського гуртожитку № 11; 

Олександр Миколайович Пастернак — електромонтер 

6-го розряду служби ТП та РП відділу 

головного енергетика; 

Марія Трохимівна Федоренко — диспетчер 

транспортної служби "Автомобільний центр 

НАУ". 

Науковий ступінь доктора наук: 

Ірина Борисівна Зарубінська — проректор 

з міжнародних зв'язків НАУ; 

Євген Олексійович Шквар — професор кафедри 

вищої та обчислювальної математики 

ФКС. 

Вчене звання професора: 

Петро Миколайович Павленко — заступник 

директора з науково-методичної роботи Інституту 

інформаційно-діагностичних систем 

НАУ; 

Пилип Олександрович Приставка — професор 

кафедри прикладної математики ІІДС НАУ; 

Олександр Костянтинович Юдін — в.о. директора 

Інституту новітніх технологій НАУ; 

В'ячеслав Васильович Матвєєв — завідувач 

кафедри фінансів, обліку і аудиту ІЕМ НАУ; 

Ірина Олексіївна Кузнецова — завідувач кафедри 

комп'ютерних технологій дизайну Інституту 

аеропортів НАУ; 

Ганна Валентинівна Межжеріна — професор 

кафедри філологічних та природничих дисциплін 

факультету по роботі з іноземними студентами; 

Володимир Петрович Гамаюн — завідувач 

кафедри прикладної інформатики факультету 

комп'ютерних наук; 

Віктор Володимирович Назаров — завідувач 

кафедри повітряного, космічного та екологічного 

права Юридичного інституту НАУ. 

Щиро вітаємо відзначених 

та бажаємо їм здоров'я, творчого натхнення 

та підкорення нових вершин у діяльності на благо України!

6 

Лідери ІІІ тисячоліття 

І в печалі, і в радості… 

"Немає більшого блага, 

ніж радіти справам своїм…" 

Еклізіаст 

Ректору 

Національного 

авіаційного університету, 

доктору технічних наук, 

професору, 

заслуженому діячу науки 

і техніки України, 

лауреату Державної 

премії України 

Миколі Сергійовичу 

КУЛИКУ 

виповнилося 60 років. 

Кожна людина має свій шлях у житті — 

шлях радостей і печалей, турбот і 

обов'язків. Усі ми прагнемо жити 

щасливо, робити добро, любимо і хочемо, щоб 

нас любили і поважали. Саме ці бажання спонукають 

нас шукати ту єдину дорогу, яка б привела 

до здійснення мрій та сподівань. Одні витрачають 

на це все життя, інші — знаходять свою 

стежку ще змолоду. Про таких щасливців 

кажуть: "Їх доля визначена на небесах". Десь 

там, серед зірок, почався шлях на землі і Миколи 

Кулика. Саме небо обвінчало його творчу 

вдачу з авіацією. 

Можливо, саме про це думав ректор Національного 

авіаційного університету Микола Сергійович 

Кулик у день свого шістдесятирічного 

ювілею. Він стояв біля вікна кабінету і вдивлявся 

в обличчя студентів, які вітали один одного з 

Новим 2012 роком та Різдвом Христовим. Багато 

років тому, будучи студентом Київського 

інституту інженерів цивільної авіації, він також 

вітав своїх однокашників з новорічними святами 

і мріяв про день прийдешній. Тоді вони присягали 

бути вірними своїй професії, в радості і в 

печалі пам'ятати Альма-матер. Як давно це 

було… 

Кредо — авіація 

Життєва зірка Миколи Кулика спалахнула 

в небі над селом Гельмязів Черкаської області 

напередодні Старого Нового року — 13 січня 

1952 року. Народження хлопчика для родини 

Куликів (батько — робітник, мати — службовець) 

було справжнім новорічним та різдвяним 

подарунком. Як ведеться, за святковим 

столом зібрались найближчі люди. Вони 

бажали батькам та їх сину всіх земних благ — 

здоров'я, щастя, благополуччя, мирного неба 

над головою. Хтось із друзів, піднімаючи

7 

хлопчика над головою, побажав йому стати 

льотчиком (на той час майже всі батьки мріяли 

побачити сина в шкіряній куртці пілота). 

Так було, чи інакше, але мрією Миколи Кулика 

стала саме авіація. Ще у школі, яку він з 

відзнакою закінчив у 1969 році, юнак вирішив 

присвятити своє життя підкоренню неба, але 

здійснити мрію вдалося лише після служби в 

Радянській Армії. 

Віват, КІІЦА! 

У 1972 році доля привела Миколу Кулика на 

Київський авіаційний завод. Саме з посади 

слюсаря авіаційного підприємства почалося 

сходження Миколи Сергійовича на олімп авіаційної 

науки. Вибір його подальшого життєвого 

шляху був безпомилковим — Київський інститут 

інженерів цивільної авіації, спеціальність 

"Експлуатація авіаційної техніки". Роки навчання 

в інституті для Миколи Кулика були одними 

з найяскравіших у житті. Ніколи не забути 

перші кроки аудиторіями та лабораторіями навчального 

закладу, перші лекції, перші екзамени, 

перші спроби наукової творчості і, звичайно, 

перших наставників-ректорів Миколу Лукича 

Голего та Олександра Федотовича Аксьонова. 

Саме під їх керівництвом, з їхніми порадами та 

настановами він почав підніматися сходинками 

наукової діяльності. 

"У 1978 році я закінчив механічний факультет 

КІІЦА, — зазначає в автобіографії Микола 

Сергійович. — Працював спочатку старшим, 

провідним та головним науковим співробітником 

науково-дослідної частини інституту". Там 

сформувався і розкрився його талант дослідника 

та науковця. Микола Кулик брав активну 

участь у створенні автоматизованої системи 

обробки польотної інформації для літаків Іл-96 

та Ту-204. 

Покликання — наука 

У 1983 році Микола Кулик вступив до аспірантури, 

а в 1986 — захистив дисертацію на здобуття 

наукового ступеня кандидата технічних 

наук. Невдовзі він став докторантом, а в 1993 

році захистив докторську дисертацію. 20 квітня 

1994 року за поданням ІСАО Кабінет Міністрів 

України прийняв Постанову про створення на 

базі КІІЦА Київського міжнародного університету 

цивільної авіації. У ньому Микола Сергійович 

працював доцентом, професором кафедри 

авіаційних двигунів, а з 1997 року — її завідувачем. 

На цій посаді виявилися його організаторські 

здібності. 

Здобутки — 

переконливе 

свідчення визнання 

За розвиток науки і техніки Миколі 

Сергійовичу Кулику присвоєно звання 

"Заслужений діяч науки і техніки". 

Вагомим науковим здобутком стала 

участь Миколи Кулика в розробці 

комплексу інформаційних технологій 

забезпечення надійності та безпеки 

експлуатації авіаційної техніки. 

За комплекс робіт, пов'язаних із 

забезпеченням надійності та безпеки 

експлуатації авіаційної техніки, доктор 

технічних наук, професор Микола 

Сергійович Кулик удостоєний звання 

лауреата Державної премії України в 

галузі науки і техніки. 

У доробку Миколи Сергійовича понад 

200 наукових праць, серед них — 

монографії, підручники, навчальні 

посібники. 

Він підготував чотирьох докторів та 

дванадцять кандидатів технічних 

наук. 

За сумлінну і віддану працю на благо 

Вітчизни він нагороджений медаллю 

"За сприяння Збройним силам України", 

орденом Українського національного 

комітету Міжнародної торгової 

палати, відзнакою "Зірка 

патріота", подякою Міністерства освіти 

і науки України. 

За значний особистий внесок у становлення 

незалежності України, утвердження 

її суверенітету та міжнародного 

авторитету, заслуги у державотворчій, 

соціально-економічній, науковотехнічній, 

культурно-освітній діяльності, 

сумлінне та бездоганне служіння 

українському народові Миколу Сергійовича 

Кулика нагороджено орденом 

"За заслуги" ІІІ ступеня.

Президент України 

Яскравим свідченням тому стало поліпшення якісного 

стану матеріально-технічної бази кафедри, що сприяло 

значному підвищенню якості навчального процесу та ефективності 

наукових досліджень. Були введені в дію кабінет 

самостійної роботи студентів, кафедральна науково-технічна 

бібліотека, оснащені два комп'ютерні класи, розширилася 

видавнича діяльність. Під керівництвом Миколи Кулика 

на кафедрі були створені дві наукові школи: "Внутрішня 

аеродинаміка та характеристики авіаційних газотурбінних 

двигунів і енергетичних установок" та "Експлуатаційна 

надійність та довговічність авіаційних двигунів". 

У роки державної кризи 

У 1998 році в навчальному закладі настав складний час 

перебудови навчально-виховного процесу відповідно до 

останніх вказівок комуністичної партії та уряду. Наряду зі 

структурою університету зазнали змін основні напрямки 

підготовки спеціалістів і його наукова діяльність. Ці процеси 

були своєрідною відповіддю на вимоги часу в освітній 

сфері. Вищий навчальний заклад вступив у якісно новий 

етап розвитку, пов'язаний з ефективним використанням 

кадрового, матеріально-технічного і методичного потенціалів, 

адаптацією діяльності до тодішніх вимог міжнародного 

ринку наукових і освітянських послуг з постійним розширенням 

їх обсягів і номенклатури. У непростий час державної 

кризи Миколу Кулика призначено на посаду проректора 

з навчальної роботи. Його виважений підхід до справи, про-

грама конкретних дій щодо вдосконалення змісту освіти 

та інновації вдосконалювали, модернізували навчальну базу 

університету, зміцнювали авторитет навчального закладу. 

Під крилами незалежності 

Микола Сергійович Кулик був одним із тих, хто 

вистраждав, виборов епоху оновлення суспільства, національної 

незалежності та суверенності. На період його проректорської 

діяльності припали найскладніші роки перебудови. 

Можна багато розповідати про його напружену роботу 

задля відродження рідного навчального закладу, але 

головним є те, що за його безпосередньої участі університет 

поступово перетворився в потужний навчально-науковотехнічний 

комплекс. Можливо, саме тому в 2008 році 

колектив Національного авіаційного університету одностайно 

обрав його на посаду ректора. 

Четвертий рік поспіль головною метою діяльності ректора 

була і залишається концентрація зусиль колективу університету 

для збереження його славетних традицій та здобутків, 

забезпечення необхідних умов для подальшого 

розвитку навчального закладу, інтеграція у світовий науковий 

простір і, безумовно, підготовка в стінах Альма-матер 

найкращих представників української нації — інтелектуальної 

еліти держави. Запорукою успіху є його особиста сила 

переконання, вірність обраному шляху, послідовність у діях 

і вчинках, робота на совість. Вони і є складниками справжньої 

інтелігентності Миколи Сергійовича Кулика — керівника 

Національного авіаційного університету, відомого 

далеко за межами України.

10 

Визначні особистості 

Відданий лицар 

цивільної авіації 

Швидко плине час. Не повернути, не зупинити… Лише пам'ять, вірний друг і 

порадник, допомагає душею та серцем доторкнутися до подій, які поглинула 

круговерть життя. Проте час від часу, вони піднімаються з глибин підсвідомості, 

щоб нагадати про те, що було. У такі хвилини перед очима неначе 

розгортається книга твоєї долі. І в ній уже нічого не можна змінити… Першу 

сторінку літопису життя Олександра Федотовича Аксьонова доля відкрила 

наприкінці двадцятих років минулого століття. 

"За що я вдячний Національному авіаційному університету?.. 

За школу — освітянську, школу виховання і самовиховання, поваги до старших, 

інтернаціональної студентської дружби, любові до праці та відповідальності 

за доручену справу. 

Чому я пишаюся НАУ?... Бо він підготував тисячі фахівців, які уславили його не 

лише на безкрайніх просторах Вітчизни, а й у всьому світі…" 

Олександр Аксьонов 

("Випускники — наша гордість!" Київ, НАУ, 2003 р.)

11 

Зірки запрошують у дорогу 

Як давно це було… 13 жовтня 1929 року над 

російським селом Кротово Новосибірської 

області спалахнула яскрава зірка під знаком 

Терезів, символами якого є повітря та книга. 

Вона сповістила, що на землі з'явилася ще одна 

людина — в родині Аксьонових народився 

хлопчик. Люди, народжені під цим знаком, протягом 

всього життя відчувають прихильність 

Небес. За гороскопом, вони мають сильну волю, 

високий інтелект. Тих, кому поталанило спілкуватися 

з ними, вражають почуття відданості 

справі, стійкість, принциповість і водночас надзвичайна 

толерантність. 

Без сумніву, батьки хлопчика і гадки не мали, 

яку долю напророчили їхньому синові зірки. 

Вони назвали його Олександром — "мужнім 

захисником". Таке ім'я, на їх думку, мало служити 

синові оберегом, який допоможе у скрутну 

хвилину, надасть упевненості та наполегливості 

у житті. Як давно це було… 

Спочатку була мрія 

Десятирічний Сашко не переймався філософським 

питанням: "що було спочатку, яйце чи 

курка?". Він точно знав, що першою була мрія. 

У цьому хлопчик переконався, коли побачив 

поблизу свого села літак По-2, який здійснив 

вимушену посадку. Роздивившись зблизька 

"залізного птаха", хлопець "захворів" мрією про 

авіацію. З кожним роком "хвороба прогресувала", 

а після подвигів радянських авіаторів Валерія 

Чкалова, Михайла Водоп'янова та Марини 

Гризодубової стала невиліковною. "Через деякий 

час наша сім'я переїхала жити до райцентру, 

Студент КІЦПФ О.Ф. Аксьонов 

— згадує Олександр Федотович. — І я вирішив 

учитися на льотчика. На жаль, медкомісія перекреслила 

мою мрію стати льотчиком. Проте 

мені пояснили, що авіація — не тільки польоти. 

У 1947 році я вступив до Київського інституту 

цивільного повітряного флоту." 

Виступ на науково-технічній 

конференції. Рига, 1975 р.

12 

Коли міцніють крила 

Пам'ятаючи батьківський наказ: "бережи 

честь замолоду", Олександр Аксьонов став одним 

з найкращих студентів КІЦПФ. Про його наполегливість 

і бажання навчатись свідчить витяг із 

"Представлення на присвоєння звання інженера-капітана 

цивільної авіації випускнику 1953 

року О.А. Аксьонову": "Під час навчання в інституті 

він був одним із провідних студентів. На ІІІ 

курсі ввійшов до когорти відмінників і до кінця 

навчання зберіг досягнуте становище. Відрізнявся 

любов'ю до праці і хорошими здібностями. 

Наполегливий у досягненні поставленої мети. 

Ініціативний. Має організаторські здібності…" 

Саме ці якості яскраво проявилися у подальшому 

житті Олександра Федотовича, а поки 

що… Безсонні ночі перед випуском. Однокашники, 

які голосно розмірковують над своїм майбутнім. 

Величезне хвилювання. І ось — "вирок" 

на все життя… Олександру Аксьонову пропонують 

залишитися працювати на посаді асистента 

кафедри технічної експлуатації. 

Легко сказати, "працюватимеш викладачем"… 

Ще вчора самого лихоманило перед екзаменами, 

а сьогодні — сам вимагаєш "заліковки". 

Хто знає, можливо саме ця невелика різниця у 

віці зблизила вчорашнього випускника зі студентами. 

Так чи інакше, але молодь із задоволенням 

відвідувала практичні заняття, які молодий 

викладач проводив на навчальному аеродромі 

з курсів "технічна експлуатація", "палива, 

мастила та спеціальні рідини". Цим його діяльність 

на кафедрі не обмежувалася. Він бере 

участь у методичній роботі, проходить стажування 

в експлуатаційних підрозділах, складає 

кандидатські іспити, займається наукою. 

Озираючись на минуле, Олександр Федотович 

з особливим теплом та вдячністю пригадує 

поради та настанови видатного вченого в галузі 

тертя та зношування металів професора Б. Костецького. 

Під його керівництвом він проводив 

наукові дослідження з надійності змащування. 

Зоряне містечко. 

1974 р. 

Роки перебудови та пошуків 

Якщо людина талановита, то талановита в 

усьому. У 1957 році здібного, енергійного та ініціативного 

викладача Олександра Аксьонова 

призначають начальником навчальної частини 

інституту. Доля вирішила випробувати його 

організаторські здібності і не помилилася. Саме 

на той час припадає період реорганізації навчального 

закладу та переоснащення його матеріально-технічної 

бази. За пропозиціями нового 

начальника розробляються нові навчальні 

плани, організовані заняття на двох факультетах 

і курсах удосконалення інженерного складу. 

Олександр Федотович енергійно підключається

На вістрі 

наукового 

прогресу 

Олександр Федотович Аксьонов зробив 

значний внесок у вирішення проблем фізикохімічної 

механіки при наявності тертя металевих 

поверхонь у низькомолекулярних вуглеводневих 

середовищах, результати яких дуже актуальні під 

час створення реактивних палив і спеціальних 

рідин. За значний внесок у фундаментальну і 

прикладну науку в 1976 році його обрано 

членом-кореспондентом Академії наук УРСР. 

до розв'язання питань перспективного 

розвитку інституту, бере активну участь у 

створенні його поліграфічної бази. Виконуючи 

свої безпосередні обов'язки, він продовжує 

викладацьку діяльність та наукову 

роботу. В 1960 році молодий науковець захищає 

кандидатську дисертацію "Дослідження 

процесів змащування підшипників ковзання, 

що працюють в умовах обмеженого змащування". 

Його дослідження були спрямовані 

на продовження термінів роботи та 

поліпшення характеристик довговічності 

деталей авіаційної техніки. Водночас він 

працює над підготовкою підручника "Авіаційні 

паливно-мастильні матеріали і спеціальні 

рідини, що застосовуються в ЦПФ". 

О, скільки відкриттів 

чудових дарує нам 

освіти дух… 

Шістдесяті роки минулого століття увійшли 

в історію Радянського Союзу визначними 

досягненнями в галузі авіації та космонавтики. 

Значну роль у їхньому стрімкому 

розвитку відігравали вищі авіаційні заклади, 

одним з яких був Київський інститут цивільного 

повітряного флоту. Олександр Федотович 

Аксьонов добре пам'ятає ті далекі часи — 

суперлайнери, супутники, космічні кораблі, 

обчислювальна техніка… 

Наприкінці 80-х років під керівництвом 

Олександра Аксьонова розробляються 

рекомендації з проектування нових та експлуатації 

існуючих вузлів тертя з урахуванням їх 

пожежної безпеки, створюються нові технології 

отримання водню, дрібнодисперсних порошків 

металів і коагулянтів, була доведена теоретична 

можливість і практична доцільність нових технологій, 

аналогів яким не було. За цикл робіт 

"Розробка зношувально— і корозійностійких 

покриттів для деталей авіаційної техніки" він 

став у 1989 році лауреатом премії Академії 

наук України імені І.М. Францевича. 

Перелік наукових праць Олександра 

Федотовича Аксьонова включає понад 

150 найменувань, з них понад 30 патентів 

України і Росії. Ним підготовлено два доктора 

наук і двадцять дев'ять кандидатів наук. 

За його ініціативою були створені факультет 

і кафедра авіаційних паливно-змащувальних 

матеріалів, міжвідомчий відділ хімікотехнічної 

механіки матеріалів у Інституті проблем 

матеріалознавства Національної академії 

наук України. 

Його внесок як вченого-дослідника, інженера 

і педагога в розвиток цивільної авіації 

визнала Рада Міжнародної організації цивільної 

авіації, присудивши в 1985 році найвищу свою 

нагороду — Премію імені Едварда Уорнера із 

врученням Золотої пам'ятної медалі і Почесної 

грамоти.

14 

Заступник міністра 

цивільної авіації СРСР 

О.Ф. Аксьонов 

та Президент 

Airbus industries 

пан Пірсон. 

1990 р. 

У 1961 році йому запропонували стати проректором 

інституту з навчальної роботи. На 

перший погляд, нічого в діяльності Олександра 

Аксьонова на змінилось, але сама посада вимагала 

особливого ставлення до всього, що відбувається 

в інституті. На допомогу прийшли особисті 

якості — рішучість та відповідальність. 

У виконання нових обов'язків поринув з 

головою. За його ініціативою в інституті створюється 

сім нових факультетів, відкрито дев'ять 

спеціальностей, запрошено на роботу 500 

викладачів і 850 інженерно-технічних співробітників, 

організовано ряд галузевих наукових 

лабораторій та Науково-дослідний моделювальний 

центр для тренування космонавтів за програмою 

висадки на Місяць. Поступово зміцнюються 

зв'язки наукових підрозділів інституту з 

Державним науково-дослідним інститутом 

цивільної авіації, дослідно-конструкторськими 

організаціями Міністерства авіаційної промисловості, 

науково-дослідними інститутами Академії 

наук України, Міністерства оборони 

СРСР. 

У 1968 році Олександр Аксьонов очолює 

кафедру авіаційного матеріалознавства. На цей 

час він є автором 60 наукових праць, другим 

виданням виходить його підручник. У 1970 році 

він захищає докторську дисертацію на тему: 

"Протизношувальні властивості авіаційних 

паливно-мастильних матеріалів", йому присвоєно 

звання професора. Цей період науковопедагогічної 

діяльності Олександра Федотовича 

Аксьонова не залишився непоміченим. Його 

нагороджують Нагрудним знаком "Відмінник 

Аерофлоту", орденом Трудового Червоного 

Прапора та медаллю "За доблесну працю". 

Президент ІСАО А. Котайт 

вручає О.Ф. Аксьонову 

премію імені Е. Уорнера. 

1985 р.

На будівництві 

ангарного корпусу. 1977 р. 

Москва золотоглава… 

Одного серпневого дня 1970 року Олександра 

Федотовича Аксьонова до себе в кабінет 

запросив ректор інституту Микола Лукич Голего. 

Щось підказувало, що це буде не просто 

робоча розмова. Олександр Федотович переступив 

поріг ректорату. Після кількох хвилин мовчання 

Микола Лукич сказав, наче видихнув: 

"Вас забирають до Москви. Працюватимете 

заступником Міністра Цивільної авіації СРСР з 

наукових питань і наукової техніки". Пропозиція, 

звичайно, була приваблива, але… Погодитися 

— значить покинути Київ, улюблену та 

успішну роботу (він щойно захистив докторську 

дисертацію), гарну квартиру… Словом, позбутися 

всього, що давалося так нелегко. По суті, 

почати нове життя. З іншого боку, перед ним 

відкриваються перспективи всесоюзного масштабу. 

Що робити?.. Обрав останнє. 

"Два перші роки на посаді заступника міністра 

було дуже важко. Треба було опановувати 

нові обов'язки, займатися новою технікою. 

Довелося очолювати комісію з розслідування 

авіакатастроф. Однією з найстрашніших була 

катастрофа літака Іл-62 в Шереметьєво. Загинули 

всі — близько 100 осіб". 

Обіймаючи високу посаду, Олександр 

Аксьонов зробив вагомий внесок у розвиток 

авіаційної техніки, підвищення рівня дослідноконструкторських 

і наукових робіт. Активно 

вирішував питання розробки, створення і 

випробування літаків нового покоління (Ту-144, 

Іл-86, Іл-76, Ту-154, Як-42), авіаційних палив, 

мастил, спеціальних рідин. 

За великі досягнення у виконанні завдань із 

забезпечення перевезень пасажирів, застосуванні 

авіації в народному господарстві та 

освоєння нової авіаційної техніки він був нагороджений 

другим орденом Трудового Червоного 

Прапора, а також ювілейним знаком "Відмінник 

Аерофлоту". 

У середині 70-х років Міністерство цивільної 

авіації Радянського Союзу звернуло увагу на 

суттєві недоліки в роботі Київського інституту 

інженерів цивільної авіації: частина фахівців, 

яких готував навчальний заклад, неповною 

мірою відповідала сучасним вимогам; у навчальному 

процесі та у виховній роботі недостатньо 

використовувався великий потенціал 

викладацького колективу; деякі науково-технічні 

розробки повільно впроваджувалися у 

виробництво; не належними чином використовувалося 

унікальне обладнання аудиторій; у 

господарській діяльності припускалися окремі 

прорахунки. Все це, за свідченням представників 

партійно-державної системи Радянського 

Союзу, впливає на розвиток інституту. Наприкінці 

1975 року ректором КІІЦА був призначений 

Олександр Федотович Аксьонов. 

У гостях добре, 

а вдома краще 

Нині можна лише уявити, які почуття охопили 

Олександра Аксьонова, коли він дізнався 

про своє нове призначення — очолити Київський 

інститут інженерів цивільної авіації. 

З одного боку, він повертається у рідні пенати, 

з іншого — йому доведеться змінити на посту 

свого наставника Миколу Голего.

16 

Під час наради у Міністерстві цивільної авіації 

Зустріч 

з космонавтом СРСР 

Г.Т. Береговим 

Перед повторним 

призначенням 

на посаду 

заступника міністра 

цивільної авіації СРСР 

Щоб там не казали у вищих ешелонах влади, 

але для нього цей фахівець був і залишається 

"людиною особливих природних здібностей…". 

Олександр Федотович добре знав, що саме 

Микола Лукич "у п'ятдесяті роки ХХ століття 

замислювався над сучаснішими проектами корпусів 

інституту, зміцненням матеріальної бази 

наукових лабораторій та аудиторій. Уже тоді він 

говорив про основні риси характеру, професійні 

якості сучасного фахівця в галузі авіації". Тепер 

йому, новому ректору КІІЦА, доведеться продовжувати 

його справу. 

На посаді ректора Олександр Аксьонов особливу 

увагу приділив питанням підготовки 

висококваліфікованих спеціалістів для цивільної 

авіації на рівні вітчизняних і світових досягнень 

авіаційної науки і техніки, зміцненню трудової 

дисципліни, ефективності наукових досліджень, 

підготовці кандидатів і докторів наук, 

розвитку сучасної матеріально-технічної бази 

інституту, підвищенню якості викладання, 

ефективності наукових досліджень, підготовці 

кандидатів і докторів наук, розвитку сучасної 

матеріально-технічної бази. Так, у навчальний 

процес упроваджувались методики розрахунків 

курсових і дипломних проектів на ЕОМ. Це 

вимагало написання нових підручників, навчальних 

посібників і методичних розробок. 

Тривала робота з обладнання технічними засобами 

навчання аудиторій, кабінетів і лабораторій, 

були відкриті класи, обладнані контролюючими 

машинами, створені лінгафонні кабінети, 

введена в дію перша черга інститутського телецентру, 

студентська обчислювана зала, впроваджена 

телевізійна система навчальної інформації 

на лекціях і практичних заняттях. 

З метою підготовки льотного складу з поглибленою 

інженерною підготовкою, спроможного 

швидко адаптуватись до науково-технічного 

прогресу в авіації, створюється факультет льотної 

експлуатації повітряних суден. 

За часів керівництва Олександра Аксьонова 

в різних куточках Радянського Союзу були створені 

своєрідні філіали приймальної комісії — 

десять зон з прийому абітурієнтів. "Це дозволило 

юнакові з Хабаровська чи з Магадана складати 

вступні іспити поряд з домом, а в разі провалу 

йому не доводилося повертатися додому 

через усю країну, — згадує Олександр Федотович. 

— Окрім того, ми поширювали інформацію 

про умови навчання в інституті, щоб про це 

знали і батьки, і абітурієнти… Одним із важливих 

напрямків роботи була підготовка студентів-іноземців. 

У нас навчались молоді люди з 70 

країн. Треба було знаходити форми та методи 

Відкриття виставки 

"Аеропорти цивільної авіації". 1989 р.

Олександр Аксьонов, 

член-кореспондент 

Академії наук України, 

радник ректора НАУ, 

випускник КІЦПФ 

1953 р., 

Лауреат 

Золотої медалі 

і Почесної грамоти 

премії Е.Уорнера 

17 

роботи не тільки з іноземцями, але й студентами 

різних регіонів Радянського Союзу". 

Ось якого листа ми знайшли в Музеї історії 

НАУ. Його надіслали випускники КІІЦА 1982 

року: "Шановний Олександре Федотовичу. Ми, 

представники 30 країн світу, висловлюємо Вам і 

всьому професорсько-викладацькому складу 

глибоку та щиру подяку за ті фундаментальні 

знання, що ми отримали в інституті. Працюючи 

у себе на батьківщині, ми назавжди збережемо 

добру пам'ять про дні, проведені в стінах нашого 

інституту. В день його закінчення ми обіцяємо 

Вам, що через усе життя пронесемо славне 

ім'я випускника КІІЦА". 

За часів керівництва Олександра Федотовича 

Аксьонова в інституті було зведено корпус 

кафедри аеродинаміки з унікальною аеродинамічною 

трубою, радіополігон та спецавтополігон, 

уведено в експлуатацію корпус № 8, гуртожитки 

№№ 8, 9, 10 на 2000 місць, Палац культури 

на 1500 місць, експериментальні майстерні, 

гараж на 110 автомобілів тощо. 

Наприкінці 80-х років минулого століття в 

КІІЦА навчалося близько 15 тисяч студентів. 

Більше половини їх дипломних проектів виконувалося 

за заявками підприємств і наукових 

центрів "Аерофлоту". Розвиток цивільної авіації, 

заплановане оснащення її літаками нового 

покоління і перехід держави до нових економічних 

відносин зумовили необхідність відкриття в 

інституті в 1987 році факультету авіаційних 

робіт і перевезень та нових кафедр. Саме на цей 

час припадає закінчення строку перебування 

Олександра Аксьонова на посаді ректора. Він 

уже був готовий очолити одну з кафедр інституту, 

але… 

Батьківщина сказала "треба!" 

1988 рік. Радянський Союз починає агонізувати. 

Уряд держави намагається будь-якими 

засобами зупинити падіння держави у прірву. 

На барикади боротьби за виживання виносяться 

популярні терміни "перебудова" та "демократія". 

Саме в цей період Олександру Федотовичу 

Аксьонову пропонують посаду заступника 

Міністра цивільної авіації СРСР з науки та дослідної 

техніки. Цю посаду Олександр Аксьонов 

обіймав до 1991 року. "Це були дуже складні 

роки, — згадує Олександр Федотович. — Я очолював 

комісію з державних випробувань нових 

літаків Ан-74, Іл-96, Ту-204. На той час радянська 

авіаційна промисловість почала втрачати 

провідні позиції у світі у будівництві літаків. 

Було прийняте непопулярне рішення — брати в 

оренду зарубіжні літаки А-310 та Боїнг. Я очолив 

відповідну комісію, яка займалася цими питаннями. 

Як результат, було прийнято рішення 

взяти в оренду п'ять літаків А-310. Але і це не 

врятувало "Аерофлот" від краху… Після ліквідації 

Міністерства цивільної авіації СРСР я повернувся 

в стіни Альма-матер. З того дня я обіймаю 

посаду радника ректора Національного авіаційного 

університету…" 

З Олександром Федотовичем Аксьоновим 

зустрічалися головний редактор журналу 

Валерій Ворона та провідний редактор 

прес-служби Михайло Кришень

До зірок 

крізь кайдани 

Українська наука відзначила 

120 років від дня народження 

всесвітньовідомого 

математика, завідувача 

кафедри математики 

Київського авіаційного 

інституту (1933–1936) 

Михайла Кравчука. 

За рішенням ЮНЕСКО 

його ім'я занесене 

до міжнародного календаря 

визначних наукових діячів. 

З цієї нагоди на головному 

корпусі Національного 

авіаційного університету 

відкрито меморіальну дошку. 

У пеклі таборів 

Переслідування Михайла Пилиповича Кравчука 

розпочалося у 1934 році зі статті в газеті 

"Комуніст". Звинувачування зводилось до того, 

що академік, згадуючи у своїй статті "Успехи 

математических наук" репресованих учених, 

підтримує ворогів народу. Результат — Президія 

Академії наук УРСР визнала його дії антирадянськими. 

21 лютого 1938 року академіка 

Михайла Кравчука, українського математика зі 

світовим ім'ям, заарештовано. Слідчі НКВС 

пред'явили йому офіційне звинувачення, 

абсурдність якого була типовою для сталінського 

режиму: активна участь в українській націоналістичній 

терористичній шпигунській організації. 

Військова колегія Верховного Суду СРСР 

у м. Києві 22 вересня 1938 року менш ніж за півгодини 

розглянула справу та засудила Михайла 

Кравчука на 20 років ув'язнення з позбавленням 

політичних прав на 5 років. Його відправили до 

Магадану, а звідти на золотодобувні копальні 

Колими. Вчений працював забійником в одно-

19 

му з найстрашніших сибірських таборів — 

Мальд'яку. Довгий час наукові праці видатного 

математика були вилучені з бібліотек, заборонялось 

згадувати навіть його ім'я. Сибірські бараки 

стали останньою крапкою життєвого літопису 

видатного математика. 9 березня 1942 року 

хворе серце не витримало. Остання адреса 

Михайла Кравчука: Магадан, 72 кілометр, Інвалідне 

містечко. А почалося все ще за часів 

Російської імперії… 

Перші кроки 

Михайло Пилипович Кравчук народився ще 

в ХІХ столітті — 27 вересня 1892 року (за старим 

стилем) у селі Човниця Волинської губернії 

Ківерцівського повіту. Його батько, Пилип 

Йосипович, по закінченні московської Петровсько-Розумовської 

академії працював ученимземлеміром. 

Мати, Фредеріка Фрідріхівна, була 

освіченою жінкою. Вона навчала своїх дітей 

французькій, німецькій, італійській, польській 

та російській мовам. У 1901 році родина Кравчуків 

переїздить до м. Луцька. Початкову освіту 

Михайло здобував удома. В 1910 році він закінчив 

Луцьку гімназію із золотою медаллю. Саме 

тоді його серце полонила математика. Того ж 

року він вступає на фізико-математичний 

факультет університету Святого Володимира в 

Києві, де вивчає математику та фізику, бере 

участь у роботі наукових семінарів з теорії ідеалів, 

теорії еліптичних функцій під керівництвом 

професорів Д. Граве та Б. Букреєва, цікавиться 

філософськими проблемами природознавства. 

У студентські роки він публікує перші самостійні 

наукові дослідження, присвячені теорії комутативних 

матриць. 

Покликання 

У 1914 році Михайло Кравчук закінчує університет 

з дипломом I ступеня. На прохання 

професора Д. Граве його залишають при університеті 

для підготовки до наукової та викладацької 

діяльності. На початку першої світової війни 

університет був евакуйований до Саратова. 

Взимку 1915-1916 років Михайло Пилипович 

від'їздить на 7 місяців до Москви. Там він слухає 

цикл лекцій приват-доцента М. Лузіна, відвідує 

наукові семінари, працює в бібліотеках, спілкується 

з московськими математиками, налагоджує 

наукові зв'язки. Повернувшись до Києва, 

Михайло Кравчук складає магістерські іспити. 

5 вересня 1917 року він прочитав свою першу 

лекцію з математики "Про функції, що справджують 

теорему додавання", а два дні потому — 

першу лекцію з питань теорії множин. Того ж 

місяця він одержав звання приват-доцента. 

Політика — мінлива, 

математика — вічна 

Після жовтневого перевороту 1917 року 

Михайло Кравчук повністю віддається науковій 

діяльності. Він викладає математику в Українському 

народному університеті, першій та другій 

українських гімназіях. Його приймають до 

Українського наукового товариства. Саме на 

цей період припадає створення ним української 

математичної термінології. Її проект публікується 

у видавництві Товариства шкільної освіти. 

У 1919 році ним здійснений перший переклад 

українською мовою відомого підручника з геометрії 

Кисельова. 

У роки громадянської війни Михайла Кравчука 

та його дружину доля закидає на Богуславщину 

(с. Саварка). Там він очолює семирічну 

школу та викладає математику, завершує цикл 

робіт з теорії змінних матриць, теорії білінійних 

форм та лінійних перетворень. Їх результати 

лягли в основу докторської дисертації "Про квадратичні 

форми та лінійні перетворення", яку 

вчений блискуче захистив у 1924 році. Михайло 

Пилипович Кравчук активно працює над 

питанням узагальненої інтерполяції. Того ж 

року академік М. Крилов доповів учасникам 

VII Міжнародного математичного конгресу в 

Торонто (Канада) про результати цих досліджень.

20 

Наука, наука, ще раз наука 

У 1925 році Михайлу Кравчуку присвоєно 

звання професора. Держвидав України видав 

його підручник "Математика для сільськогосподарських 

профшкіл". За радянської влади це 

було перше видання підручника математики для 

профшкіл. Михайло Пилипович вільно володів 

французькою, німецькою, італійською, польською 

та іншими мовами, підтримував наукові та 

дружні стосунки з всесвітньовідомими вченими 

— Ж. Адамаром, Д. Курантом, Ф. Трікомі, 

Д. Гільбертом, Т. Леві-Чівіта та ін. Свої наукові 

праці він публікує в наукових виданнях України 

та бюлетенях математичних товариств Німеччини, 

Італії, Франції тощо. Того ж року він став 

активним членом Наукового товариства 

ім. Т.Г. Шевченка (Львів). Протягом наступних 

років його обирають до математичних товариств 

Німеччини (1926), Франції та Італії (1927). Асоціація 

американських математиків надсилає 

йому запрошення продовжити наукову діяльність 

у США, але Михайло Пилипович відмовляється. 

У 1928 році про свої наукові 

здобутки він доповідав на VIII Міжнародному 

конгресі математиків в Італії (м. Болонья) 

та на засіданні французького математичного 

товариства. За рекомендаціями 35 наукових 

і громадських організацій 29 червня 1929 

року Михайла Пилиповича Кравчука обрано 

дійсним членом Всеукраїнської академії 

наук. У 1934 році академік Михайло Кравчук 

бере участь у роботі ІІ Всесоюзного 

математичного з'їзду (м. Ленінград). 

Зліва направо: 

син Євген, 

М. Кравчук 

із дочкою Іриною, 

дружина Есфір Йосипівна 

(1894-1957), 

м. Одеса, 1935 р. 

Нічого не робиться 

без його участі… 

У характеристиці Михайла Пилиповича 

до Всеукраїнської Академії наук 1929 року у 

зв'язку з висуненням його кандидатури в 

дійсні члени академії зазначено: "… майже 

жодне явище в створенні математичної 

науки в Україні не сталося без його участі. 

Чи закладалися перші українські школи в 

місті та селах, перші курси, перші українські 

університети (народний і державний), чи 

утворювалася математична термінологія або 

наукова мова — нічого цього не робилося 

без найактивнішої участі Михайла Кравчука…". 

У 1934–1938 роках він працював головою 

комісії статистики Всеукраїнської Академії 

наук, завідувачем відділу математичної 

статистики інституту математики ВУАН, 

обіймав посаду вченого секретаря президії 

академії. В 1935 році він організовує першу в 

Україні математичну олімпіаду школярів (м. 

Київ). Педагог за покликанням Михайло 

Пилипович викладав математичні предмети в 

багатьох вищих навчальних закладах Києва. 

Михайло Кравчук залишив після себе унікальну 

наукову спадщину — понад 10 монографій 

та 180 надрукованих наукових праць, більшість 

з яких увійшла до скарбниці світової 

науки. Він створив велику математичну школу, 

відкрив талант та зумів прищепити любов до 

математики своїм кращим учням Архипу Люльці, 

Сергію Корольову, Володимиру Челомею, 

які з часом стали відомими конструкторами 

авіаційної та ракетно-космічної техніки. 

Наприкінці 1937 року професор математики та 

фізики університету штату Айова (США) Джон 

Атанасов почав роботу над створенням першого 

у світі комп'ютера. Працюючи над винаходом, 

він використовував праці українського академіка. 

Вчені США та Японії в 30-і роки минулого 

століття використовували їх при розробці проектів 

телебачення.

21 

Під крилом КАІ 

У 1933–1936 роках Михайло Пилипович 

обіймав посаду начальника кафедри математики 

Київського авіаційного інституту. Очолюючи 

кафедру, він брав активну участь у науковому 

житті інституту, виступав з доповідями на конференціях 

у Москві, входив до складу активу 

методичного кабінету, а також до редакційної 

комісії з підготовки видання "Труды КАИ". 

Полковник М. Желєзняк, колишній студент 

інституту, згадував: "Завжди бадьорий, з лагідним 

голосом і чіткою мовою, він дуже легко 

викладав чи не найскладніший з розділів — 

варіаційне обчислення, супроводжуючи виклад 

записами на дошці. Думки його чітко нанизувались 

на якийсь стрижень, випливали одна з 

іншої, наче віршовані рядки талановитого 

поета… Це дійсно була Людина — особистість — 

академік Кравчук". 

Живемо, поки пам'ятаємо 

Архип Люлька, один із учнів Михайла Кравчука, 

став всесвітньовідомим українським ученим, 

генеральним конструктором авіаційних 

двигунів. Значний час жив і працював у Москві. 

Все життя він з великою повагою згадував добре 

ім'я свого вчителя і навіть у ті роки, коли в Україні 

воно було викреслене з науки чорним сталінським 

квачем. У московському помешканні 

Архипа Люльки висіло два портрети: Тараса 

Шевченка і Михайла Кравчука. 

Школа у с. Човниця

22 Правнук М. Кравчука 

Микита й онук Ігор 

(син Ірини Михайлівни) 

в аудиторії ім. академіка 

М. Кравчука, 

2002 р. 

Невістка М. Кравчука — 

Валерія Михайлівна Кравчук, 

скульптор — Наталія Дерегус , 

внучка — Ірина Євгеніївна, 

м. Київ, 23.09.1992 р. 

Із спогадів його дочки — Лариси Архипівни: 

"Ім'я Михайла Архиповича Кравчука я знала з 

раннього дитинства… Безсумнівно, що Михайло 

Пилипович був не тільки великим Математиком, 

але й справжнім Учителем, володів божим 

даром — виявляти таланти та розвивати їх. Я 

вважаю, так і батько вважав, що саме завдяки 

особливому ставленню Михайла Кравчука до 

здібних дітей ми маємо в нашій країні найкращі 

в світі літальні апарати". 

У 1956 році вчений був реабілітований "за 

відсутністю складу злочину", але до пантеону 

науковців його ім'я поверталося надто повільно. 

Лише 20 березня 1992 року загальні збори АН 

України поновили його у складі своїх дійсних 

членів. До 100-річчя від дня народження ім'я 

видатного математика було занесене до міжнародного 

календаря визначних наукових діячів. 

У Києві на вулиці Лютеранській, 20 (будинок, в 

якому Михайло Кравчук жив у 30-і роки) відкрито 

меморіальну дошку. В травні 2003 року 

відбулося відкриття пам'ятника видатному вченому-математикові 

на території НТУ (КПІ, 

м. Київ). У жовтні того ж року в музеї Національного 

авіаційного університету відкрито 

експозицію, присвячену Михайлу Пилиповичу 

Кравчуку, а в жовтні 2011 року фасад головного 

корпусу університету прикрасила меморіальна 

дошка — данина пам'яті вдячних нащадків 

великому українцю, вченому та педагогу. 

Я. Шевченко, завідувач музею НАУ

23 

Найкращих визначено 

У Національному авіаційному університеті підбито підсумки конкурсу на кращі 

підручники, навчальні посібники, монографії, словники, фахові науково-популярні 

видання та електронні підручники для вищих навчальних закладів. 

Під головуванням ректора університету Миколи Кулика відбулося засідання експертної комісії 

щодо визначення його переможців. Основними показниками, за якими оцінювалися видання були 

їхня якість, актуальність та перспектива. Переможцями конкурсу стали: 

Розділ "Підручники": 

перше місце: Г. Гуріна, М. Луцький, 

Т. Мостенська, В. Новак "Основи зовнішньоекономічної 

діяльності" (Інститут економіки 

та менеджменту); 

друге місце: О. Юдін, О. Корченко, 

Г. Конахович "Захист інформації в 

мережах передачі даних" (Інститут інформаційно-діагностичних 

систем); 

третє місце: М. Кіндрачук, В. Лабунець, 

М. Пашечко, Є. Корбут "Трибологія" 

(Аерокосмічний інститут); Л. Тупчієнко "Політологія" 

(Гуманітарний інститут). 

Розділ "Монографії": 

перше місце: Ю. Терещенко, Н. Кулик, 

И. Ластивка, Л. Волянская, Ю. Терещенко 

"Теория авиационных трехконтурных 

турбореактивных двигателей" (Аерокосмічний 

інститут); 

друге місце: В. Першаков "Каркасні 

будинки з тришарнірних залізобетонних 

рам" (Інститут аеропортів); 

третє місце: А. Зеленков, В. Синеглазов 

"Бортовые системы автоматического 

управления. Оценка точности по результатам 

испытаний" т.1, "Бортовые системы автоматического 

управления. Оценка надежности по 

результатам испытаний" т.2. (Інститут аерокосмічних 

систем управління). 

Розділ "Навчальні посібники": 

перше місце: В. Харченко, Г. Аргунов 

"Конфліктні ситуації в системі управління 

повітряним рухом" (Інститут аеронавігації); 

друге місце: О. Шостак, В. Кузнєцов, 

О. Любинецька, Н. Денисенко "Англійська 

мова для студентів технічних спеціальностей" 

у 2-х ч. (Гуманітарний інститут); Т.І. Bilenko, 

V.V. Klymenko "Economic theory: Principles and 

Practice" (Інститут економіки та менеджменту); 

третє місце: О. Кузнєцова, Н. Муранова 

"Фізика" у 2-х ч. (Інститут доуніверситетської 

підготовки). 

Розділ "Електронні підручники для ВНЗ": 

перше місце: Л. Чеботарьов, С. Пузік, 

П. Борсук "Технічна експлуатація засобів 

паливозабезпечення аеропортів" (Інститут 

заочного та дистанційного навчання); 

друге місце: С. Бойченко, В. Терьохін, 

В. Новікова, Л. Черняк, Т. Луганова 

"Хіммотологія" (Інститут екологічної безпеки); 

третє місце: І. Райчев, О. Харченко, 

В. Замковий "Принципи проектування 

відкритих розподілених систем" (Факультет 

комп'ютерних наук).

24 

Зростають поверхи 

житлового комплексу 

"Квартал-Авіа"

Наш журнал уже повідомляв, що 5 квітня 

в місті Вишневому на вул. Вітянській, 2 

відбувся офіційний захід з приводу відновлення 

будівництва бюджетного житла з залученням 

коштів Державної іпотечної установи (ДІУ). Це 

стало можливим завдяки зусиллям народного 

депутата України, першого проректора НАУ 

Максима Луцького. Урочистості відбулися безпосередньо 

біля стін житлового комплексу, спорудження 

якого було призупинене в 2008 році 

через невиконання зобов'язань компанієюпідрядником. 

Замовником комплексу є Національний 

авіаційний університ. Державна іпотечна 

установа разом з компанією-інвестором і 

забудовником ТОВ "Альфа-Капітал-Інвест" 

виділили 78 млн. грн. на завершення його будівництва. 

Тепер цей "заморожений" об'єкт одержав 

повне фінансування для його спорудження 

та здачі в експлуатацію, що має відбутися в ІІІ 

кварталі 2012 року. По завершенні будівництва 

55 викладачів НАУ родини отримають нове 

житло. 

Отож, у 2008 році компанія-забудовник 

"Інвест-Технологія" припинила фінансування і 

зведення першої черги — "А" — завмерло на 

рівні четвертого поверху. На той час також був 

готовий котлован для черги "Б1". 

І от з квітня 2011 року після двох з половиною 

років простою на будівельному майданчику 

закипіла робота. Будівельники працюють 

у три зміни, щоб звести найсучасніший 

житловий комплекс у м. Вишневому. Завдяки 

чіткому режиму роботи, налагодженій системі 

постачання будівельних матеріалів, укомплектованості 

бригад за місяць зводиться 2 

поверхи. 

Станом на 10 січня 2012 року збудовано 18 

поверхів монолітного каркасу черги "А". Виконується 

кладка зовнішніх конструкцій стін 

поверхів, міжквартирних та міжкімнатних перегородок, 

монтуються віконні та дверні заповнення, 

прокладаються та монтуються інженерні 

мережі. 

Активно проводяться роботи щодо зведення 

черги "Б1" — виконано розробку котловану, 

почато монтаж паль. 

Першу чергу "А" планується здати в III кварталі 

поточного року, а сам комплекс буде здано 

наприкінці 2013 року. 

Така оптимістична картина стала можливою 

лише після того, як у лютому 2011 року до справи 

був залучений новий інвестор — ТОВ "Альфа- 

Капітал-Інвест". Він виграв тендер і отримав 

державне фінансування від Державної іпотечної 

установи. 

25

26 

Остання обставина є дуже важливою. Адже сьогодні 

мало проектів первинної нерухомості мають 

достатньо коштів для будівництва. ЖК "Квартал- 

Авіа" вже отримав 100 % фінансування проекту, 

тому процес будівництва комплексу не залежить 

від залучених коштів потенційних покупців квартир. 

Це є досить важливим аргументом для майбутніх 

власників квартир при виборі об'єкта інвестування 

на ринку первинної нерухомості. 

Чому житловий комплекс був названий 

"Квартал-Авіа"? 

Обираючи назву комплексу була врахована 

та обставина, що замовником будівництва є 

Національний авіаційний університет. І багато 

викладачів уже стали майбутніми власниками 

квартир комплексу. Саме це і визначило рішення 

назвати комплекс "Квартал-Авіа". 

Що собою являє ЖК "Квартал-Авіа"? 

Комплекс складається з трьох будинків: 

черги "А", "Б1" і "Б2". Загальна кількість квартир 

комплексу — 616. Загальна площа квартир складає 

42 тис. кв. м. Площа комерційних приміщень 

становить 3 тис. кв. м. Будинок черги "А" 

має три секції по 16 і 18 поверхів. Будинок черги 

"Б1" має три секції — 6, 11 і 16 поверхів. Будинок 

черги "Б2" — дві секції по 16 поверхів. Площа 

земельної ділянки — понад 1,3 га. 

Планування квартир 

Над планувальними рішеннями комплексу 

працював колектив фахівців різних напрямків: 

кваліфіковані проектанти, представники компанії-інвестора, 

аналітики ринку нерухомості та 

ріелтори. Спільними зусиллями вони поліпшили 

вже розпочатий проект будівництва комплексу 

черги "А", зробивши планування квартир 

сучаснішим, з можливістю вільного планування, 

гарними панорамними видами, комфортними 

кімнатами. Проекти черг "Б1" і "Б2" були змінені 

повністю. Будинок черги "А" є спорудою 

"бізнес-класу", з великими просторими кімнатами 

більшої площі. Споруди черг "Б1" і "Б2" — 

будинки "економ-класу", де площі однокімнатних 

квартир пропонуються від 38,5 кв. м., двокімнатних 

від 62 кв. м., трикімнатних від 82 кв. м. 

Слід зазначити, що якість будівництва, зовнішнє 

і внутрішнє оздоблення будинків черг "Б1" і 

"Б2" нічим не поступається черзі "А".

27 

Продаж квартир 

Вартість квадратного метра житла — від 7400 

гривень. До продажу пропонуються 1-, 2- та 3- 

кімнатні квартири. Площі квартир відрізняються, 

оскільки вони розраховані на широке коло 

споживачів з різним рівнем доходу. Наприклад, 

площі однокімнатних квартир пропонуються 

від 36,9 кв. м. до 74 кв. м. Двокімнатні квартири 

площею від 62 кв. м. до 115 кв. м. Трикімнатні 

квартир від 82 до 130 кв. м. 

З упевненістю можна сказати, що житловий 

комплекс "Квартал-Авіа" буде збудований з екологічно 

чистого, енергозбережного та високоякісного 

матеріалу. 

Державна іпотечна установа не лише фінансує 

будівництво, а й контролює зазначені темпи 

зведення будинку та стежить за якістю майбутнього 

житла. 

Адже саме ЖК "Квартал-Авіа" є одним із 

п'яти житлових комплексів у Київській області, 

які отримали державну підтримку у фінансуванні 

будівництва. Причому ЖК "Квартал-Авіа" — 

найбільший житловий комплекс, який будується 

державним коштом. 

Декілька слів про місце спорудження комплексу. 

Вишневе — місто районного підпорядкування 

Києво-Святошинского району, промисловий 

і культурний центр Київської області. Із 

усіх приміських супутників столиці місто Вишневе 

— найближчий. Відстань від крайніх 

будинків вишневської вулиці Машинобудівників 

до особняків на краю київського масиву 

Борщагівки якихось півтора кілометра. 

Вишневе має чотири школи, близько двох 

десятків спортивних секцій, дві школи танців та 

Дім творчості, де діти мають змогу безкоштовно 

відвідувати гуртки м'якої іграшки, вишивання та 

малювання. Тут працює "елітний" дитсадок, 

школа дитячого розвитку та іноземних мов "Ерудит", 

курси іноземної мови, бібліотеки для дітей 

та дорослих. Словом, місто привабливе для 

життя: зелене та спокійне, компактне, доступне 

по цінах та транспортному сполученню. 

І з 2012 року перші новосели будинку на вул. 

Вітянській, 2 стануть мешканцями цього затишного 

міста. 

Матеріал готував Михайло Кришень, 

провідний редактор прес-служби

28 

Від української хати 

до музею космосу 

Сергій Вовкодав, 

молодший науковий співробітник Музею космосу 

Національного історико-етнографічного 

заповідника "Переяслав" 

На мальовничій околиці м. Переяслава- 

Хмельницького в межах давнього урочища 

Гора розташований Музей народної архітектури 

та побуту Середньої Наддніпрянщини, де 

компактно відтворено українське село другої 

половини ХІХ — початку ХХ століть із типовими 

дворами, церквами та громадськими закладами. 

Серед численних об'єктів народної архітектури 

невимушено привертає увагу церква, 

що розташована на підвищенні в центральній 

частині скансена. Простота та оригінальність 

конструкції викликає захоплення та бажання 

зазирнути всередину. Відразу за порогом перехоплює 

подих — замість традиційного церковного 

інтер'єра тебе "зустрічає" ракетний двигун 

РД-219. Лише тоді ти остаточно переконуєшся, 

що потрапив не до типової православної церкви, а 

до справжнього храму космосу. 

Церква Св. Параскеви 

з с. В’юнище Переяслав-Хмельницького р-ну 

(приміщення Музею космосу). 

Макет апарату "Луноход-1" 

Здавна людство намагалось осягнути тайни 

космічної безодні, прагнуло пояснити закони 

існування небесних тіл, а коли наблизилось до їх 

розуміння, забажало неодмінно вирватися з 

тенет земної атмосфери. Хоча дорога в космос й 

не розпочиналася з Переяславщини, але перший 

в Україні музей, присвячений космонавтиці, 

з'явився саме тут. Так, 27 березня 1979 року на 

території Музею народної архітектури та побуту 

Середньої Наддніпрянщини було урочисто відкрито 

Музей світопізнання та мирного освоєння 

космосу. Ідея створення цього, досить нетипового 

для Переяславщини, музею належала ініціативній 

групі, до якої входили працівники Переяслав-Хмельницького 

історико-культурного заповідника. 

Ініціатива була позитивно оцінена співробітниками 

АН СРСР та АН УРСР, що змусило 

розпочати багаторічну науково-експедиційну 

роботу. У 1974 році були надіслані листи представникам 

наукових закладів та виробничих 

організацій, що могли сприяти створенню 

музею такого типу. Починаючи з 1977 року, з 

метою збору експонатів, співробітники заповід-

ника неодноразово зверталися до керівника 

Центру підготовки космонавтів імені Юрія Гагаріна 

— Георгія Берегового. Було здійснено поїздку 

до павільйону "Космос", що входив до комплексу 

ВДНГ СРСР та на завод "Зірка" в Підмосков'ї. 

Окрім підтримки з боку організацій та 

установ активну консультаційну допомогу також 

надавали космонавти. Таким чином, поступово 

було сформоване підґрунтя для створення 

експозиції. З самого початку передбачалось 

демонструвати в музеї великогабаритні предмети. 

Саме тому постало питання вибору приміщення. 

Воно було вирішене досить швидко — 

Музеєм космосу стала пам'ятка народної архітектури, 

церква Св. Параскеви. Остання була 

збудована в 1891 році в нині затопленому с. В'юнище 

Переяслав-Хмельницького району. В 1977 

році її перевезено та відновлено майстрами-реставраторами 

на території музею просто неба. 

Чому саме церква? Однією з причин, як вже зазначалось, 

була особливість та розміри експонатів, 

іншою — комуністична ідеологія, що, м'яко 

кажучи, негативно ставилась до всіх споруд релігійного 

спрямування. Саме тому, ідея створення 

в церкві музею, що демонстрував досягнення 

радянської космонавтики була сприйнята на 

"ура". Як кажуть, немає лиха без добра — була 

врятована історична споруда. 

Одним із перших експонатів музею став 

"Маятник Фуко". Цей прилад було створено в 

Інституті механіки Академії наук УРСР, а в 

подальшому змонтовано в центральному залі 

музею (вага 10 кг, висота підвісу 25 м). Таким 

чином, уперше на території України був запущений 

"Маятник Фуко". Навколо нього була 

Скафандри 

та костюм 

рідинного 

охолодження 

розгорнута вся експозиція музею. Кількість 

незвичних для Переяславщини експонатів 

швидко зростала. Нині вона нараховує близько 

400 одиниць, розташованих у п'яти умовних 

залах, що визначені архітектурними особливостями 

церкви. В першій залі демонструється 

початковий етап освоєння космосу. Символічно 

експозиція, як і космічна ера людства, починається 

з Першого штучного супутника Землі 

(макет), що 4 жовтня 1957 року був виведений 

на орбіту Землі.

30 

Леонід Каденюк ознайомлюється 

з експозицією музею 

Це металева куля діаметром 58 см, вагою 84 

кг з чотирма попарно розміщеними антенами 

довжиною 2,4 і 2,6 м. Усередині сфери був вмонтований 

радіопередавач, сигнали якого міг фіксувати 

навіть аматорський радіоприймач. 

Поряд розташований макет рідинного двигуна 

2-камерної конструкції РД-219, яким оснащувалась 

друга ступінь ракети-носія "Союз". У шістдесятих 

роках ХХ століття він був найпотужнішим 

двигуном серед двигунів свого класу. На 

стінах світлини — піонери космічної галузі, космонавти, 

штучні супутники, керовані космічні 

кораблі. 

Ракетний двигун РД-219 

Експозиція другої зали містить предмети, 

пов'язані з перебуванням людини в космосі. У 

центрі знаходиться макет орбітального відсіку 

космічного корабля "Союз" — модуль призначений 

для проведення наукових експериментів, відпочинку, 

виконання космонавтом необхідного 

комплексу фізичних вправ та вживання їжі. Використовуючи 

орбітальний відсік як шлюзову камеру, 

космонавт міг вийти у відкритий космос. 

У середині відсіку — обладнання керування та 

зв'язку, переносна телевізійна камера, кіно- та 

фотоапарати, наукові прилади. У спеціальній 

"шафі" — агрегати життєзабезпечення, продукти 

харчування, аптечка, гігієнічні засоби. 

Поруч з орбітальним відсіком знаходиться крісло-ложемент, 

що використовувалося в космічних 

кораблях для рівномірного розподілу навантаження 

на тіло космонавтів під час злету і спуску. 

Саме в цьому кріслі здійснював політ космонавт 

П. Бєляєв. У верхній частині зали можна побачити 

парашут червоного кольору ДП-5, з яким здійснювали 

тренувальні стрибки космонавти Ю. Гагарін 

та Г. Титов. Цікаву групу експонатів складає 

різноманітна їжа, яку під час польоту на орбіті 

Землі в умовах невагомості вживали космонавти: 

хліб різних сортів, консерви, туби джему та супів 

тощо. Окрема вітрина містить особисті речі Георгія 

Берегового, власноруч передані ним першому 

директору музею М. Сікорському під час його 

візиту до Зоряного містечка. 

Наступна зала містить обладнання, що використовувалось 

під час супроводу космічних польотів 

із Землі. У центральній частині зали знаходиться 

макет рухомої місячної лабораторії "Луноход-1" — 

першого в світі планетоходу, що успішно працював 

на поверхні іншого небесного тіла.

31 

За час перебування на поверхні Місяця 

подібний апарат проїхав 10 540 м, передав на 

Землю 211 панорамних знімків і 25 000 фотознімків. 

Над апаратом закріплена автоматична 

іоносферна лабораторія "Янтар-1". Її аналог був 

запущений 1 жовтня 1966 року і призначався 

для дослідження взаємодії реактивного струменя 

електричного ракетного двигуна (ЕРД), що 

працював на аргоні з іоносферною плазмою. 

Підготовка та здійснення космічних подорожей 

завжди супроводжувався складними математичними 

розрахунками, що здійснювались за 

допомогою електронно-обчислювальних машин. 

Оригінал подібної ЕОМ, що має назву "Минск- 

32", розміщений уздовж стін четвертої зали музею. 

Поряд знаходиться макет стартової позиції космодрому 

"Байконур". Цей експонат був переданий із 

Всесвітньої науково-технічної виставки 1986 року, 

що відбулася у м. Мельбурн (Австралія). У верхній 

частині зали підвішений ще один парашут "ДП-3", 

з яким космонавти П. Попович та Г. Шонін проводили 

тренувальні стрибки. 

Центральна, найбільша зала музею, присвячена 

дослідженням штучними апаратами верхніх 

шарів атмосфери та космічного простору. 

Увагу відвідувачів привертають: некерована 

двохступінчата метеорологічна ракета на твердому 

паливі М-130; макет вертикального космічного 

зонду, що використовувався для вивчення 

верхніх шарів атмосфери, іоносфери 

Землі і навколоземного космічного простору; 

макет спускового апарату автоматичної станції 

"Венера-7" (подібний апарат уперше в світі здійснив 

посадку на поверхню Венери). 

Ще одна група експонатів пов'язана із забезпеченням 

нормального функціонування організму 

людини в різних умовах та на різних стадіях польоту. 

До неї входить костюм рідинного охолодження, 

призначений для підтримки постійної температури 

навколо тіла шляхом руху охолоджуючої рідини 

в спеціальних капронових трубках. У цьому 

костюмі космонавт П. Попович здійснив політ у 

космічному кораблі "Союз-14" у 1974 році. Групу 

доповнюють два скафандри: СК-11 аварійного 

типу, в якому космонавт В. Зудов перебував під час 

польоту на борту корабля "Союз-23" у 1976 році та 

скафандр для виходу у відкритий космос. У подібних 

скафандрах Є. Хрунов та О. Єлєсєєв здійснювали 

перехід через відкритий космос із корабля 

"Союз-5" до "Союз-4". 

Окремий куточок експозиції розповідає про 

спільний американсько-український експеримент 

місії "STS-87". 19 листопада 1997 року перший 

космонавт незалежної України Л. Каденюк 

на борту космічного шатлу "Колумбія" розпочав 

космічну подорож спільно з японським та американськими 

астронавтами, що тривала до 5 грудня 

1997 року. Світлини на стенді розповідають про 

перебіг підготовки до польоту та про перебування 

екіпажу на орбіті Землі. Нинішнього року Леонід 

Каденюк відвідав Музей космосу і залишив в 

експозиції свою книгу "Місія космос". 

Вітрини музею також містять особисті речі 

космонавтів, обладнання, що використовувалось 

під час космічних польотів, мистецькі 

твори: скульптури та картини, бюсти, портрети 

тощо. Окреме місце посідають відтворені співробітниками 

музею робочі кабінети академіків 

О. Ішлінського та С. Корольова. 

Створення подібного музею в межах комплексу 

Музею народної архітектури та побуту 

дозволило продемонструвати довгий тернистий 

шлях людства до далекого та загадкового позаземного 

простору: від палеолітичного житла до 

сучасного високотехнологічного обладнання. 

Знайомство з експозицією музею дозволяє частково 

доторкнутися до цілої епохи радянської 

космонавтики та мимоволі поринути у віртуальний 

світ подорожі до зірок. Ще не одне покоління 

землян матиме змогу душею та серцем доторкнутися 

до таємниці підкорення космосу — її 

оберігає благословення Всевишнього та золоті 

купола Церкви Св. Параскеви. 

Фрагмент 

макету 

стартової 

позиції 

космодрома 

Байконур

32 

Візитна 

картка країни 

ДП "Міжнародний аеропорт 

"Бориспіль" є головними повітряними 

воротами України. Він обслуговує 

понад 70 % авіаційних пасажирських 

перевезень країни. 

Аеропорт знаходиться на перетині 

багатьох повітряних трас, 

що проходять з Азії до Європи, 

Америки і у зворотному напрямку. 

Це єдиний аеропорт України, 

з якого виконуються 

трансконтинентальні рейси. 

Комфорт і зручність 

Міжнародний аеропорт "Бориспіль" є найбільшим 

і найпотужнішим в Україні. Лише в 2011 

році його колектив надав послуги понад 8 мільйонам 

пасажирів. З "Борисполя" понад 50 національних 

та зарубіжних авіакомпаній здійснюють 

перевезення пасажирів та вантажів за понад 100 

регулярними маршрутами. На сьогодні головний 

аеропорт країни утримує позицію лідера на 

ринку авіаперевезень України не тільки з огляду 

на темпи будівництва та реконструкції, але й, 

насамперед, з огляду на впровадження ряду сучасних 

технологічних рішень у площині якісного 

обслуговування авіакомпаній та пасажирів. 

"Бориспіль" — єдиний в Україні координований 

аеропорт, що дозволяє на всіх етапах контролювати 

процедуру обслуговування пасажирів 

та повітряних суден. Обов'язкове погодження 

часу прибуття та відправлення повітряних суден 

з адміністрацією аеропорту, оперативне управління 

розкладом польотів з метою дотримання 

пропускної спроможності аеропорту дає змогу 

забезпечити планомірну та злагоджену роботу 

авіапідприємства та авіакомпаній, запобігати 

виникненню надзвичайних ситуацій, що можуть 

спричинити масові затримки авіарейсів та надмірне 

неорганізоване скупчення пасажирів у 

терміналах аеровокзальних комплексів.

33 

Злагоджена робота всіх служб аеропорту була 

продемонстрована і в складних метеорологічних 

умовах. Зокрема, минулої зими, коли за 

подібних метеорологічних умов зупинилися 

найбільші європейські аеропорти, в аеропорту 

"Бориспіль" була мобілізована робота всіх 

служб, створений оперативний штаб та здійснені 

всі заходи для чіткої координації роботи в 

складних погодних умовах. 

Досконалість — 

шлях до успіху 

Аеропорт "Бориспіль" — єдиний аеропорт 

України, який має відпрацьовану протягом десяти 

років технологію обслуговування пасажирів 

за умов високої інтенсивності виконання 

рейсів. У межах проведення щорічної Хасидської 

програми останніми роками були запроваджені 

нові технології обслуговування великої 

кількості пасажирів, зокрема встановлено 

тимчасовий термінал, впроваджено схеми 

прикордонного оформлення пасажирів на 

борту літака під час польоту, організовано 

буферну зону на привокзальній площі, що 

дозволило обслужити велику кількість пасажирів 

чітко та без зауважень. На період виконання 

програми створюється оперативний 

штаб, який організовує та координує роботу 

всіх задіяних служб та компаній-суміжників. 

Система ефективного обслуговування високої 

інтенсивності виконання рейсів у аеропорту 

"Бориспіль" чітко відпрацьована і щороку 

удосконалюється. 

Слід зазначити, що меморандум передбачає 

впровадження в аеропорту "Бориспіль" систему 

CDM-A, що вже діє в аеропортах Брюсселя, 

Мюнхена, Франкфурта, Парижа, Стокгольма, 

Хельсінкі, Мілана, Барселони, Лондона, 

Амстердама та спрямована на підвищення 

ефективності роботи аеропорту. Ця система 

дозволяє більш ефективно та своєчасно приймати 

рішення в кожному аеропорту, що входить 

до мережі CDM, значно зменшуючи кількість 

затримок з причини слот-регулювання та підвищуючи 

регулярність виконання рейсів у цілому. 

Партнери цієї мережі можуть обмінюватися 

точною та своєчасною інформацією, використовуючи 

повідомлення у форматі CDM-A, оперативно 

приймати рішення за стандартними 

процедурами та наземному обслуговуванню 

повітряних суден. Відповідно до плану реалізації 

програми на базі навчального центру аеропорту 

"Бориспіль" експерти Євроконтролю провели 

повний курс навчання за системою CDM- 

A для співробітників ДП МА "Бориспіль", представників 

базових авіакомпаній, обслуговуючих 

компаній, представників Управління повітряного 

руху (УПР), Державної митної служби 

України, Державної прикордонної служби 

України, АОС. 

Крок до консолідації 

Одним із кроків на шляху вдосконалення 

роботи головного аеропорту країни став Меморандум 

про взаєморозуміння щодо впровадження 

проекту Спільного прийняття рішення 

(CDM-A). У вересні 2011 року відбулася урочиста 

церемонія його підписання. У цій зустрічі 

брали участь: голова відділення аеропортів 

Євроконтролю Пол Вілсон, Генеральний 

директор ДП МА "Бориспіль" Антон Волов, 

Генеральний директор ДП "Украерорух" Юрій 

Чередніченко, керівництво Державної авіаційної 

служби України, Аеропортового комітету, 

Київської обласної митниці, ОКПП "Київ", 

авіакомпаній, хендлінгових компаній. "Ми 

першими не тільки в Україні, але й у всій Східній 

Європі ратифікували документ, що дозволить 

нам наблизитися до європейської системи 

обслуговування авіакомпаній та пасажирів", — 

зазначив Генеральний директор аеропорту 

Антон Волов.

34 

Лише цифри 

Абсолютний максимум пасажирів за всю 

історію існування повітряних перевезень в 

Україні обслужили в аеропорту "Бориспіль" 

протягом серпня 2011 року — 936 500 осіб (що 

на 17 % більше, ніж за аналогічний період минулого 

року). В липні зафіксовано абсолютний 

добовий максимум — 34 762 пасажири (30 

липня) і абсолютний тижневий максимум — 213 

101 пасажир (останній тиждень липня) Вперше 

на максимальний добовий показник в аеропорту 

вийшли 25 червня 2011 року. Кількість обслужених 

цього дня пасажирів становила 30 618 

осіб. Уже через кілька днів цей показник зріс до 

33 634 пасажирів на день. 

Вперше за всю історію українських авіаційних 

перевезень за рік в аеропорту обслужили 8 

млн. пасажирів. 

Завдяки відкриттю нових рейсів і напрямів 

через головний аеропорт країни в загальному 

обсязі пасажиропотоку зросла частка трансферних 

пасажирів. Зокрема, за рік трансферний 

пасажиропотік через аеропорт "Бориспіль" 

збільшився відносно 2010 року до 20 %. 

З метою створення належного рівня обслуговування 

в умовах зростаючого пасажиропотоку 

в аеропорту впроваджуються нові моделі обслуговування 

пасажирів і авіакомпаній. Зокрема, з 

1 вересня в терміналі "В" "під одним дахом" були 

об'єднані технологічні схеми обслуговування 

міжнародних та внутрішніх рейсів. Така модель 

дозволила істотно підвищити якість обслуговування 

пасажирів внутрішніх рейсів, відкрила 

нові можливості для обслуговування трансферних 

потоків. 

У терміналі "В" для пасажирів внутрішніх 

рейсів значно розширені зони очікування, 

збільшена кількість посадкових місць, поліпшено 

сервіс у бізнес-залі. 

Злітно-посадкова смуга 

Діяльність аеропорту суттєво залежить від 

якості та параметрів злітно-посадкових смуг 

аеродрому. 10 років тому в аеропорту "Бориспіль" 

була відкрита злітно-посадкова смуга довжиною 

4000 м і шириною 60 м. Льотна зона № 1 

аеропорту "Бориспіль" відповідає вимогам міжнародної 

організації цивільної авіації ICAO і 

дозволяє приймати повітряні судна всіх типів 

цілодобово, зокрема в умовах обмеженої видимості. 

За час експлуатації вона не дала жодного 

збою. ЗПС № 1 сертифікована за І категорією 

ICAO c МК 177л і ІІІ-А категорії ICAO c МК 

357п, що надає можливість заходу на посадку і 

посадку ПС з висотою прийняття рішення 

менше 30 м (або без обмеження по висоті прийняття 

рішення) і при дальності видимості на 

ЗПС не менше 200 м. Такі можливості з'явилися 

завдяки впровадженню інноваційної для СНД 

світлосигнальної системи. На смузі встановлено 

вогні високої інтенсивності, а також імпульсивні 

вогні, діє система полампового управління та 

контролю. На рульових доріжках встановлені 

керовані осьові вогні, що забезпечують вибір 

маршрутів і рулювання в умовах обмеженої 

видимості. 

Міцність і надійність штучних покриттів у 

процесі будівництва смуги було досягнуто завдяки 

застосуванню інноваційних технологій у 

приготуванні бетонних сумішей. Внаслідок

35 

цього вперше в СНД при будівництві штучних 

аеродромних покриттів вдалося отримати 

високоміцну марку бетону 500, що дозволило 

значно збільшити надійність і довговічність 

покриттів. 

На ЗПС № 1 діє система дистанційного управління 

і контролю за станом обладнання на 

кожному об'єкті. Застосована система раннього 

виявлення ожеледі. 

На сьогодні такі технічні можливості злітнопосадкової 

смуги залишаються унікальними для 

України, країн СНД та Східної Європи. 

Термінальний комплекс "D" 

Термінальний комплекс "D" аеропорту 

"Бориспіль", площа якого становить 107 000 кв. 

м, після завершення робіт стане найбільшим в 

Україні. Він дозволить збільшити конкурентоспроможність 

головних повітряних воріт країни і 

розширить можливості на ринку внутрішніх та 

міжнародних авіаперевезень. Реалізація проекту 

будівництва нового терміналу "D" розпочалася в 

листопаді 2008 року. Орієнтовна дата операційної 

готовності — весна 2012 року. В зонах реєстрації 

нового аеровокзального комплексу 

передбачена велика кількість стійок реєстрації 

(60 + 6 web-реєстрації), пунктів контролю на 

авіаційну безпеку, кабін паспортного контролю 

— усе дозволить мінімізувати створення черг. 

Для зручності пасажирів будуть встановлені 

ліфти, ескалатори. Вперше в Україні пасажирський 

термінал буде обладнаний системою травелаторів. 

У новому терміналі будуть створені всі умови 

для перебування та обслуговування пасажирів з 

обмеженими можливостями. Для цих цілей 

передбачені пандуси та спеціальні ліфти. 

Для VIP-пасажирів у галереї на першому і 

другому поверхах буде розміщено термінал з 

окремим під'їздом і місцями для паркування. 

Термінальний комплекс "D" оснащений 11 

стаціонарними аеромостами з автоматизованою 

системою докування (для посадки/висадки), які 

дозволять приймати 6 великих (класу "Боїнг 

747") і 5 невеликих (класу "Боїнг 737") літаків. 

У перспективі можлива добудова галереї терміналу 

в північному та південному напрямках і 

встановлення двох додаткових аеромостів. 

Обслуговування і паркування повітряних 

суден здійснюється на новому пероні площею 

183 000 кв. м, який буде приймати до 25 повітряних 

суден коду "С". Перон оснащений системою 

централізованої заправки літаків, що дозволить 

заправляти повітряні судна прямо на стоянці зі 

швидкістю до 2 тонн на хвилину. Система 

обробки багажу передбачає 5 рівнів контролю 

на авіаційну безпеку. Окреме приміщення буде 

виділене для роботи з вибухонебезпечними 

речовинами. Пропускна спроможність системи 

обробки багажу понад 3000 одиниць за годину. 

Довжина багажної стрічки — 10 км. Система 

має 100 %-й рівень автоматизації, що повністю 

виключає вплив людського чинника. 

Розвиток головного аеропорту країни свідчить 

про позитивну динаміку в авіаційній галузі. 

Ми розвиваємо інфраструктуру, залучаємо 

нові авіакомпанії, збільшуємо пасажиропотік, 

покращуємо якість обслуговування. Ми прагнемо 

того, щоб візитна картка країни створила 

перше — обов'язково позитивне — враження 

про нашу державу. 

Оксана Ожигова, 

прес-секретар ДП "Міжнародний 

аеропорт "Бориспіль"

36 

Покликаний 

часом! 

"Нехай за нас і про нас 

розповідають наші діла…" 

Михайло Кузьмич 

Янгель 

(1911–1971) 

Доктор технічних наук (1960), 

академік АН України (1961), 

академік АН СРСР (1966), 

двічі Герой Соціалістичної Праці 

(1959, 1961), 

лауреат Ленінської премії (1960) 

та Державної премії СРСР (1967). 

Нагороджений Золотою медаллю 

С. Корольова (1970), 

медаллю "Почесний 

громадянин Байконуру". 

Минулого року світова 

спільнота відзначила 100 років 

від дня народження видатного 

вченого і мислителя, Головного 

конструктора ракетно-космічних 

систем академіка Михайла 

Кузьмича Янгеля — першого 

керівника Дніпропетровського 

конструкторського бюро 

"Південне". У 50–60-ті роки 

ХХ століття завдяки видатному 

таланту і особистим якостям 

він став в один ряд 

з першопрохідцями вітчизняного 

та зарубіжного ракетобудування 

"Нас водила молодість…" 

Писати про Янгеля — значить розповідати 

про долю країни, про мільйони хлопчиків, що 

пройшли через негоду 20-х років, через комсомольську 

юність, крізь завзяту працю перших 

п'ятирічок і лихо військових років. Хлопчиків, 

що стали академіками та воєначальниками, хліборобами 

та сталеварами. Хлопчиків, які підняли 

Батьківщину до космічних висот. 

Писати про Янгеля — значить побачити його 

життя крізь полум'я створених ним стартуючих 

у космос ракет, зрозуміти його характер — 

характер науковця та громадянина. 

Рівно в двадцять він прийшов у авіацію. 

Майже два десятиліття займався бойовими літаками. 

І останні більш як двадцять років — ракетами. 

Коротке життя геніальної людини, відзначене 

фатальною точністю: помер у день свого 

60-річчя 25 жовтня 1971 року. Лише з некролога 

світові стало відоме його ім'я: Михайло Янгель.

37 

На невеликому столику лежить огранована 

плита уральської яшми, що відтворює простори 

колись могутньої країни. Її прикрив карбований 

щит, поверх якого покладений меч. На його 

лезі, немов на бойовому чергуванні, застигли 

стратегічні ракети ... Це той самий ЩИТ, той 

самий МЕЧ, що створювався в неймовірно 

важкі роки "холодної війни". Ледь помітний 

напис: "Дорогому Михайлу Кузьмичу Янгелю 

від колективу конструкторського бюро. 25 жовтня 

1971 року". В день 60-річчя вченому подарували 

чимало унікальних сувенірів, але цей, 

створений у його рідному ОКБ, мабуть, найточніше 

відповідає суті його творчості. 

Цілком "таємно" 

Михайло Кузьмич Янгель. Епітети з найвищими 

ступенями: талановитий, видатний, геніальний 

— справляють враження, але мало говорять 

по суті. Вищі нагороди та почесні звання 

скоріше згущують, ніж розсіюють туман навколо 

людини, ім'я якої носить пік на Памірі, кратер 

на Місяці, мала планета. Його ім'ям названі 

вулиці, площі, школи, селище, станція метро в 

Москві, портрет викарбуваний на нагородній 

медалі. Він практично не відомий своїми роботами, 

фундаментальними працями, конструкторською 

школою. 

За відсутністю достовірної інформації ім'я 

вченого оточене легендами. За кордоном писали, 

що він німецький ракетник. Ніхто не спростував 

цю вигадку, але й не зважився сказати правду, бо 

ця правда (біографія конструктора) за радянських 

часів зберігалася за сімома печатями. 

Михайло Янгель 

та Ірина Стражева 

у день весілля. 

Травень 1939 р. 

Сибіряк 

Михайло Янгель — син чернігівського селянина. 

"Янга — ківш, корець, залізний черпак, у 

якому козаки в поході іноді варять юшку", — 

свідчить В. Даль. Запорізькі козаки називали 

ковшових "янгалами". Саме таке прізвище 

носив дід Михайла Кузьмича — Лаврентій. 

Відомостей про родовід Янгеля не збереглося, 

його ніхто не вів — усі були неписьменні. Відомо: 

дід академіка — Лаврентій Янгель — нащадок 

запорізьких козаків. Жив на Чернігівщині 

в селі Рижики (на кордоні України з Білорусією, 

поблизу Чорнобиля). 

З дружиною Іриною 

Вікторівною Стражевою 

та дітьми Людмилою 

та Олександром.

38 

За сімейними переказами, була в нього красуня 

дружина та два сини, Леонтій і Кузьма. 

Одного разу до маєтку завітав пан, сподобалася 

йому дружина козака і відвіз він її до столиці. 

Заграла "запорізька" кров Лаврена (так у миру 

звали діда Янгеля), збунтувався, підпалив 

панську комору... Вирок був суворий: вісім років 

каторги на Ленських золотих копальнях і вічне 

поселення в Сибіру. Так Янгелі стали сибіряками. 

І там уже писар через недбайливість замінив 

"Янгаль" на "Янгель". Саме там, у глухому селі 

Зиряново на березі Іліму, 25 жовтня 1911 року 

народився Михайло Янгель. 

Як гартувалася сталь 

Батько, Кузьма Лаврентійович, силу мав 

величезну — на ведмедя сам-один ходив. Мати, 

Ганна Павлівна, була завзятою рибалкою. Здавалося 

б, ніколи до річки бігати: родина велика, 

господарство… Але для улюбленої справи завжди 

знаходилася година-друга. Багато чого 

успадкував Михайло Кузьмич від своїх батьків: 

любов до сибірського простору, радість праці, 

чесність, пристрасть до полювання та риболовлі. 

Буремні роки жовтневого перевороту 1917 

року мало вплинули на життя родини Янгелів у 

далекому Сибіру. Десь там, за тайгою, у великих 

містах бурхливо народжувалась нова країна. Як 

кажуть, краєчком вуха мешканці села чули 

лозунги "Індустріалізація!", "Піднімемо пролетарські 

заводи!", "Наша індустрія — найдужчий 

удар по капіталізму!"… Ці гасла для сільських 

хлопців двадцятих років звучали точно так само, 

як "Даєш космос!" для їхніх однолітків у 61-му. 

Виступ М.К. Янгеля 

під час святкування 

25-річчя "Південмашу". 

Липень 1969 р. 

Михайла нестримно потягло до Москви. 

Батько відпустив сина. Він був упевнений, що 

Михайло проторує стежку до знань. Проте важкою 

виявилася ця дорога! Талант конструктора у 

Михайла Янгеля почав формуватися в цехах 

підмосковної ткацької фабрики імені Червоної 

Армії та Флоту. Фабричне життя захопило хлопця. 

Ще у ФЗУ він полюбив книги, не розлучався 

з ними ніколи. У вільну хвилину сідав біля 

вікна й читав, іноді до світанку. Його тягло вчитися. 

Мріяв про авіацію. Чому саме авіація?.. 

Відповідь можна знайти у його спогадах: "Поперше, 

перкаль на фабриці робили, а крила в 

літаків були тоді перкалеві, і, по-друге, льотчики 

подобалися. Із тієї самої авіабригади, над 

якою шефствували комунари. А коли на сусіднє 

поле прилетів літак і всі ми, фабричні, поторкали 

його руками, я вирішив робити такі самі літаки. 

От і вибрав МАІ — інститут знаменитий, але 

важкий…" 

Біля бюста М.К. Янгеля: 

в центрі — дружина Михайла Кузьмича 

І.В. Стражева, льотчик-космонавт Г.С. Титов. 

1977 р.

39 

Путівка в небо 

У Пушкінському міськкомі комсомолу путівку 

на навчання Михайлу дали відразу: хлопець перевірений, 

активіст. Та й завзятий, не підведе в навчанні. 

Комуна подарувала майбутньому студентові 

костюм і краватку в смужку. 

Вчиться він із захватом, але прийшов день, 

коли його, молодого комуніста, викликали в партком 

і запропонували очолити комітет комсомолу 

МАІ. Робоче загартування, непримиренність, 

нарешті, енергійність, властива йому до кінця 

життя, виділяли Михайла Янгеля. Диплом він 

захистив трохи пізніше — не вистачило сил і на 

"секретарювання", і на навчання. Відмовитися ж 

від відповідального партійного доручення не міг. 

До речі, це був перший досвід партійної роботи, 

досвід, що потім став у пригоді. 

Диплом — одномісний швидкісний винищувачмоноплан. 

Керівник проекту — відомий авіаконструктор 

Микола Полікарпов. Він ставився до 

Михайла Янгеля з "пристрастю": змушував багато 

чого переробляти, сперечався з його пропозиціями, 

але потім майже завжди погоджувався. "У тебе 

голова є, — згадував Микола Миколайович. — 

Приходь до нас". Так Михайло Янгель став авіаконструктором. 

Слід зазначити, що конструкторське 

бюро Миколи Полікарпова ґрунтовно попрацювало 

над створенням літака-винищувача. Для середини 

тридцятих років винищувачі СРСР були найкращими 

у світі. Так, радянський И-16 мав швидкість 

455 кілометрів за годину і набирав висоту 5 

тисяч метрів за 6,2 хвилини. Не випадково їхнього 

конструктора називали "королем винищувачів". 

Відкриття бюсту 

М.К. Янгеля на його 

батьківщині. 

На фото: Герой 

Соціалістичної Праці 

СРСР, заступник 

головного конструктора 

КБ "Південне" 

М.І. Галась та секретар 

парткому КБ "Південне", 

майбутній Президент 

України Л.Д. Кучма. 

Жовтень 1977 р. 

"Особист" 

З середини тридцятих років це слово змушувало 

тремтіти всіх, незалежно від чинів та рангів. Велася 

нещадна боротьба з проявами буржуазної ідеології 

та численними "ворогами народу" за світле майбутнє 

радянського народу. Особові відділи та їх "уважні" 

співробітники були в перших рядах будівників 

комунізму і стежили, щоб, не дай Боже… Чим ця 

боротьба закінчувалася сьогодні знає кожен школяр. 

Саме тому, рішення Михайла Янгеля змінити 

творчу роботу в конструкторському бюро на посаду 

інженера особового відділу Міністерства авіаційної 

промисловості, було, м'яко кажучи, несподіваним. 

У багатьох виникло вельми слушне запитання: 

чому раптом таке різке зниження в посаді після 

десяти років роботи провідним конструктором, 

помічником головного конструктора, заступником 

директора дослідного авіазаводу, начальником 

льотно-випробувальної станції, заступником 

головного інженера ОКБ? На той час ніхто пояснити 

цього не міг. Або не хотів, не мав права. 

У 1959 році 

на базі ракет 

Р-12 створено 

ракетні війська 

стратегічного 

призначення. 

Ці ракети несли 

службу понад 

30 років

40 

Відповідь була зовсім близько. Недавно 

стало відомо: особовий відділ при Міністерстві 

авіаційної промисловості — це своєрідний науково-дослідний 

центр з реактивної техніки. В 

ньому працювали німецькі фахівці. Така засекреченість 

мала свою мету: не дати зрозуміти, 

що корені радянських ракетних перемог ідуть 

від німців. Питання стосувалося престижу країни, 

а це вже державна таємниця особливої 

важливості. 

Теорія та практика — 

справа велика 

Два роки роботи, вивчення трофейних документів 

дали Михайлу Янгелю найбагатшу поживу 

для міркувань про шляхи розвитку авіаційної 

та ракетної техніки. Стало зрозуміло: майбутнє 

— за реактивними машинами. 12 квітня 1950 

року в його трудовій книжці з'явився запис: 

"Призначений на посаду начальника відділу 

НДІ-88". Через деякий час його призначили 

заступником головного конструктора Сергія 

Павловича Корольова. 

Наприкінці 1950 року уряд Радянського 

Союзу поставив перед керівництвом інституту 

завдання розробити ракету Р-11 на довготривалих 

компонентах палива. Права головного конструктора 

ракети були надані Михайлу Янгелю. 

У листопаді 1951 року був завершений ескізний 

проект першої радянської ракети на висококиплячих 

компонентах палива. Негайно розпочалася 

розробка робочих креслень та передача їх у 

спеціально організовані цехи дослідного заводу 

НДІ-88 для початку її складання. 

У травні 1952 року Михайла Кузьмича Янгеля 

призначають директором НДІ-88 — Центрального 

науково-дослідного інституту з 

ракетної техніки, до складу якого входили ряд 

науково-дослідних відділів, дві філії, дослідний 

завод, експериментальні цехи та більш як десяток 

КБ, зокрема ОКБ-1 Сергія Корольова. 

27 липня 1952 року наказом міністра Михайло 

Янгель був затверджений головою науковотехнічної 

ради НДІ-88. Цей наказ надав конструктору 

можливість проводити науково-технічну 

політику інституту. Нові ідеї одержали 

"найвище благословення": спеціальною постановою 

уряду від 10 квітня 1954 року на базі дніпропетровського 

серійного ракетного заводу 

було створене Особливе конструкторське бюро 

(ОКБ-586). 

Дніпропетровськ 

До Дніпропетровська Михайло Кузьмич 

прибув у 1954 році як Головний конструктор 

заводу "Південний машинобудівний", який з 

1952 року був підключений до серійного виготовлення 

ракет Сергія Корольова. Новий керівник 

мав чітку програму дій: створити систему 

бойових ракетних комплексів, що цілком відповідають 

вимогам їх використання у військових 

частинах і перекривають за дальністю стрільби

41 

Пам'ятник 

на могилі 

М.К. Янгеля 

на кладовищі 

в Москві 

всі мислимі діапазони, включаючи міжконтинентальний. 

Саме такою стала ракета Р-12 

(8-К63), яка разом з Р-1 і Р-2 Сергія Корольова 

стали основою для створення в 1959 році ракетних 

військ стратегічного призначення. В далекому 

1962 році вона єдина з усіх стратегічних 

ракет СРСР захищала Кубинську революцію. З 

погляду сьогоднішнього дня ця операція мала 

історичне значення. Вперше в історії, опинившись 

у становищі рівної небезпеки з СРСР, 

США дійшли висновку, що їх величезний ядерний 

потенціал здатний знищити будь-яку країну, 

але не зможе захистити від знищення американський 

народ. 

Після цього розпочався процес ядерного 

роззброєння та заборони ядерних випробувань. 

5 серпня 1963 р. в Москві представниками 

СРСР, США і Великобританії був підписаний 

Договір про заборону випробувань ядерної 

зброї в атмосфері, в космічному просторі та під 

водою. І в цьому була найбільша заслуга Головного 

конструктора Михайла Кузьмича Янгеля. 

Обороноздатність 

насамперед 

Докорінний перелом гонки озброєнь СРСР 

та США був досягнутий лише у 80-х роках, коли 

був досягнутий ракетно-ядерний паритет стратегічних 

наступальних озброєнь двох наддержав. 

Радянському Союзу це далося величезною 

ціною, неймовірними зусиллями і відмовою від 

багатьох життєво важливих державних програм. 

Теоретичні та практичні рішення Михайла 

Янгеля з розвитку вітчизняного ракетобудування 

зіграли на цьому шляху визначальну роль. 

Досвід зі створення ракет Р-12, а також Р-14 і Р- 

16, прийнятих на озброєння в 1961 та в 1963 

роках відповідно, освоєння серійного виробництва 

допомогли його колективу в короткі терміни 

розробити нову потужну ракету Р-36 (8- 

К67). Ракета Р-36 в різних модифікаціях стала 

одним із найгрізніших засобів стратегічного 

озброєння. 

Створені ним об'єкти ракетно-космічної техніки 

свідчать про видатний конструкторський 

талант Головного конструктора. 

Викликає захоплення швидкість творчого 

мислення Михайла Кузьмича, розмаїття розроблених 

ним ракетних комплексів, майже цілковита 

відсутність нереалізованих проектів: бойові 

ракетні комплекси для армії, трансформація 

їх у космічні носії для виведення на навколоземні 

орбіти космічних апаратів, створення серії 

космічних апаратів військового, наукового та 

народногосподарського призначення, створення 

місячного посадкового модуля для проекту 

Сергія Корольова Н-1 — Л-3, пропозиція щодо 

створення ракети Р-56 для доставки експедиції 

на Місяць. 

У 1969 році на Раді Оборони Михайло Кузьмич 

представив своє бачення майбутньої найгрізнішої 

військової зброї — міжконтинентальних 

балістичних ракет стратегічного призначення. 

Міжконтинентальна ракета Р-16 — 

основа стратегічної могутності країни

42 

Вперше на найвищому офіційному рівні 

були проголошені п'ять принципів побудови 

бойових ракетних комплексів: високий ступінь 

захищеності на весь період перебування на 

бойовому чергуванні; застосування головних 

частин, що розділяються, як способу завдати 

високоефективний удар по супротивнику; мінометний 

старт як напрямок підвищення індустріальних 

методів виготовлення ракетних комплексів; 

підвищення гарантійних термінів перебування 

ракети на бойовому чергуванні; 

можливість знаходження ракетного комплексу 

в автономному режимі експлуатації. 

У них чітко вимальовувалися перспективи 

розвитку науки і техніки в загальнодержавному 

масштабі, пропонувалися конкретні завдання 

для науково-дослідних інститутів, конструкторських 

бюро і промисловості. 

Спадщина 

Від початку своєї діяльності Михайло Янгель 

формує основи тісного співробітництва між 

Конструкторським бюро "Південне" та "Південним 

машинобудівним заводом". Бурхливо розвивається 

співпраця КБ і заводу з Академією 

наук України та СРСР, галузевими інститутами; 

створюється Дніпропетровський фізико-технічний 

інститут (кузня кадрів дніпропетровських 

ракетобудівників). Президент Академії наук 

СРСР М. Келдиш зазначав: "Михайло Кузьмич 

Янгель зробив великий внесок в організацію 

різноманітних досліджень у галузі аеродинаміки, 

балістики, матеріалознавства та багатьох 

інших проблем, необхідних для розвитку нової 

галузі — однієї з вершин сучасного науково-технічного 

прогресу ". 

Його зусиллями в місті на Дніпрі був створений 

потужний ракетно-космічний комплекс. 

Михайло Кузьмич брав активну участь у 

створенні в 1959 році в Харкові КБ Електроприладобудування 

— КБЕ (нині "Хартрон") для розробок 

систем управління до його ракет. У 1961 

році, працюючи над ракетою Р-36, він ставить 

завдання щодо використання бортової цифрової 

обчислювальної машини (БЦВМ), що було 

реалізоване для системи управління її першої 

модифікації — ракети Р-36М (15А14). У 1971 

році, вперше в СРСР, був здійснений запуск 

нової ракети з системою управління, що включає 

БЦВМ. 

Керівник міжнародної програми "Інтеркосмос" 

Борис Петров зазначав: "З ім'ям Михайла 

Янгеля пов'язане виникнення принципово 

нового напряму в галузі ракетобудування. Дуже 

важливо відзначити те, що він мав чудову здатність 

не тільки висувати нові оригінальні ідеї, 

але і втілювати їх у конкретні конструкторські 

розробки та доводити до завершального етапу — 

серійного випуску". 

Дніпропетровський ракетно-космічний комплекс 

за роки свого існування створив чотири 

покоління бойових ракетних комплексів стратегічного 

призначення, зокрема, міжконтинентальний 

балістичний носій 15А18М, п'ять типів 

космічних носіїв, понад сімдесят типів космічних 

апаратів. Космічні носії "Зеніт-2", 

"Зеніт-3SL", "Циклон-2", "Циклон-3", "Дніпро", 

відомі тепер у всьому світі. 

Головний корпус Конструкторського бюро "Південне" ім. М.К. Янгеля. 

Біля входу — перша дніпровська ракета Р-12 

та неперевершена МБР "Воевода" (SS–18)

43 

Створена Михайлом Янгелем кооперація з 

українських наукових і промислових підприємств 

у Дніпропетровську, Києві, Харкові, 

Новокраматорську, Павлограді та інших містах, 

а також з підприємствами Російської Федерації 

продовжує успішно працювати. 

Під керівництвом Михайла Кузьмича виросла 

плеяда талановитих інженерів і конструкторів, 

керівників підприємств та організацій. 

Багато колишніх працівників КБ "Південне" 

ім. М.К. Янгеля стали видатними вченими, державними 

діячами. 

Після смерті Михайла Кузьмича майже двадцять 

років КБ очолював його соратник Володимир 

Федорович Уткін, академік АН України та 

Росії. Зі стін КБ вийшли Президент України 

Л. Кучма, академіки НАН України С. Конюхов 

(Генеральний конструктор КБ "Південне" у 

1991–2011 роках), В. Горбулін (секретар Ради 

національної безпеки і оборони України), 

В. Пилипенко (директор Інституту технічної 

механіки НАНУ), академік РАН Ю. Семенов 

(Генеральний конструктор РКК "Енергія" 

ім. С.П. Корольова) та багато інших. 

Його ім'ям названо пік на Памірі та кратер на 

Місяці. Його "вироби" стали основою ракетних 

військ стратегічного призначення СРСР. Одна 

з його ракет занесена до книги рекордів Гіннеса, 

як "найпотужніша міжконтинентальна балістична 

ракета у світі". Американці її назвали 

"Сатана". 

Легенди про людей народжуються при їхньому 

житті, після смерті вони лише визнаються 

всіма, або розчиняються в часі. Життя Михайла 

Кузьмича Янгеля легендарне. Йому призначено 

довго зберігатися в людській пам'яті. Головний 

конструктор ракетно-космічних систем, академік, 

двічі Герой Соціалістичної Праці Михайло 

Кузьмич Янгель заслужив право на безсмертя! 

Валерій Ворона 

(за матеріалами, люб'язно наданими редакції 

"Авіатора України" директором Інституту аерокосмічних 

систем НАУ В. Азарсковим, директором 

Аерокосмічного інституту В. Шмаровим, 

головою Державного космічного агентства України 

Юрієм Алексєєвим). 

Вічно в строю. 

Пам'ятник М. К. Янгелю 

на території 

"Південмашу" 

та КБ "Південне". 

Скульптор 

Г.Н. Кальченко.

44 

Новий крок 

на ринку 

космічних 

послуг 

Юрій 

Алексєєв 

Голова Державного 

космічного 

агентства України

45 

У пошуках надійного партнера 

Молода українська держава визначила 

одним із стратегічних проектів будівництво 

власного стартового комплексу. Така потреба 

зумовлена об'єктивними причинами. З одного 

боку, наша країна має піввіковий досвід у створенні 

бойових ракет та ракет-носіїв космічного 

призначення, військових супутників та космічних 

апаратів наукового та народногосподарського 

призначення, інтелектуальний потенціал 

та потужну науково-технічну базу. З іншого — 

географічне розташування не дає можливості 

мати власний стартовий комплекс для здійснення 

пускових послуг. Це зумовило необхідність 

пошуку країни, зацікавленої у використанні 

технологічних розробок та багатого досвіду 

України. Таким партнером стала Бразилія. Вона 

володіє територією для створення космодрому 

та має бажання розвивати власну космічну програму. 

екватора. Низька чисельність населення в регіоні 

та близькість до океану дозволяє здійснювати 

доставку вантажів, обладнання, ракет-носіїв та 

космічних апаратів на космодром морським 

шляхом, який є дешевшим за інші. Для термінової 

доставки вантажів може бути використаний 

аеропорт в Алкантарі, який здатний приймати 

важкі транспортні літаки. 

Стартовий майданчик — екватор 

На момент укладання угоди про спільне 

будівництво стартового комплексу між Україною 

та Бразилією наша країна мала корисний 

досвід міжнародного проекту "Морський старт". 

Він передбачає пуск ракети-носія з морської 

платформи, розміщеної в районі екватора. 

Старт з екватора за рахунок швидкості обертання 

Землі дає ракеті додаткове прискорення, що 

дозволяє збільшити корисне навантаження до 

30 відсотків. Принцип екваторіального розміщення 

космодрому був застосований і при 

виборі стартового майданчика на території Бразилії. 

Найпридатнішою для його розміщення 

виявилася Алкантара, що знаходиться поблизу 

"Циклон-4" — шлях у космос 

Ще у 2003 році Україна та Бразилія підписали 

договір про довгострокове співробітництво в 

рамках програми створення стартового комплексу 

"Циклон-4". Він дозволяє обом країнам 

на паритетних умовах здійснювати запуски космічних 

апаратів як у національних інтересах, 

так і на комерційних засадах. Реалізацію проекту 

в частині створення та експлуатації стартового 

комплексу здійснює українсько-бразильська 

компанія "Алкантара Циклон Спейс". Для України 

цей проект є надзвичайно важливим, 

оскільки дозволить разом з Бразилією здійснювати 

пуски цілком незалежно. Бізнес-планом 

передбачено до 6 пусків на рік. Згідно з розподілом 

відповідальності сторін Україна має забезпечити 

розробку ракети-носія та підготовку 

виробничої бази для її серійного виготовлення. 

Бразилія — створення загальної наземної 

інфраструктури пускового центру Алкантара 

(центр управління польотом, морський порт, 

дороги, системи енергопостачання, засоби 

водопостачання тощо). 

Україна та Бразилія на паритетній основі 

створюють наземний комплекс для забезпечення 

пусків ракети-носія "Циклон-4".

46 

Від задумів до виробництва 

Як відомо, одна справа спроектувати, інша — 

втілити задум у життя. Не кожному це під силу. 

На щастя, Україні довго шукати виконавців не 

довелося. Ними стали флагмани космічної галузі 

нашої країни — Державне підприємство 

"Конструкторське бюро "Південне" та Державне 

підприємство "Виробниче об'єднання "Південмашзавод". 

У проекті також беруть участь 22 

державні установи, 7 акціонерних товариств, 4 

наукові організації, що входять до сфери управління 

Державного космічного агентства України. 

У проекті також задіяні 47 підприємств, 

установ та організацій машинобудівної, металургійної, 

хімічної та інших галузей, а також 

Національної академії наук України. Робота над 

проектом об'єднує близько 50 тисяч фахівців, 

зокрема 47 докторів наук та 315 кандидатів наук. 

Реалізація проекту передбачає використання 

можливостей наземної космічної інфраструктури 

України в Національному центрі управління 

та випробувань космічних засобів та пунктів 

спостереження за космічним простором. 

Космічний ракетний комплекс 

"Циклон-4": стратегія та економіка 

Рішенням Уряду проект віднесено до таких, 

що мають стратегічне значення для економічного 

розвитку країни. Він базується на основних 

технічних рішеннях, використаних у його попередниках 

— високонадійних носіях: двоступеневому 

"Циклон-2" та триступеневому "Циклон-3". 

Слід зауважити, що "Циклон-4" має багато 

нових конструктивних розробок та технологічних 

новацій. Так, розроблено новий третій ступінь 

зі збільшеним запасом компонентів палива 

та високоточна система управління. 

Нова система заправки ракети-носія забезпечує 

надходження компонентів палива в баки з 

нижнього торця ракети, а не збоку, як у попередників. 

Це підвищує безпеку та рівень захисту 

навколишнього середовища. Розроблений 

новий головний обтікач зі збільшеною зоною та 

комфортнішими умовами для розміщення під 

ним корисного навантаження. Значно поліпшені 

енергетичні характеристики ракети — вона 

стала більш потужною та привабливою для 

потенційних замовників.

47 

Проект "Циклон-4" вже пройшов складний 

період юридичних, правових погоджень у Бразилії 

та Україні, і сьогодні його реалізація вийшла на 

фінішну пряму. Що стосується ракети-носія: підготовлена 

вся технічна документація; тривають 

роботи з виготовлення дослідних вузлів та проведення 

їх наземного експериментального відпрацювання; 

добігає кінця підготовка виробничої 

бази. На особливу увагу заслуговує розробка нової 

сучасної високоточної системи управління ракети-носія. 

Вона створюється на базі лазерних технологій 

з використанням супутникової системи 

навігації (GPS). Її основу складає інерціальна навігаційна 

система (БІНС) без платформи, яка пройшла 

повний цикл наземних випробувань, а також 

випробувань у складі спеціально створених лабораторій 

на базі автомобіля та літака. Проведено 

льотні випробування БІНС на ракеті-носії "Дніпро". 

Сьогодні здійснюються роботи з виготовлення 

дослідного зразка ракети-носія "Циклон-4" для 

льотних випробувань та електрозаправного макета 

РН "Циклон-4" для забезпечення перевірки обладнання 

наземного комплексу. 

У рамках реалізації "Циклон-4" вперше в світовій 

практиці було прийняте рішення створити 

на території України випробувальний полігон 

для проведення комплексного сумісного відпрацювання 

агрегатів і систем, що забезпечують 

підготовку до пуску і пуск ракети-носія до їх 

транспортування на місце постійної експлуатації 

— космодром Алкантара. Заводський випробувальний 

комплекс "Сухий космодром" розгортається 

на території Науково-виробничої 

групи "Дніпротехсервіс". Проведення випробувань 

в умовах, що моделюють штатну роботу 

агрегатів і систем космічного ракетного комплексу 

"Циклон-4", дозволить звести до мінімуму 

ризики затримки розгортання космодрому в 

Алкантарі. Інтенсивно ведуться будівельні 

роботи на наземному комплексі: практично 

завершено розчищення території під будівництво; 

споруджено два контрольно-пропускних 

пункти; триває будівництво споруд та будівель; 

почато будівництво фундаментів головних споруд, 

дренажної системи та доріг. Маємо надію, 

що в 2013 році комплекс буде введено в дію. 

Виконання проекту "Циклон-4" дасть Україні 

можливість вивести на світовий ринок космічних 

пускових послуг нову вітчизняну ракетуносій 

"Циклон-4". Це зміцнить її світове реноме 

як космічної держави, а Бразилії дозволить увійти 

до елітного клубу космічних держав.

48 

Інформатизація бізнесу — 

потреба сьогодення 

К. Богданова, 

молодший науковий співробітник 

відділу розвитку 

інформаційних технологій НАУ 

Нещодавно Державне агентство з питань 

науки, інновацій та інформатизації України 

провело в м. Києві Міжнародний науковий конгрес 

з розвитку інформаційно-комунікаційних 

технологій та розбудови інформаційного суспільства 

в Україні. Конгрес став важливим заходом 

у рамках проведення в 2011 році Року освіти 

та інформаційного суспільства. 

За важливістю, широтою тематики, рівнем 

представництва, географією та кількістю учасників 

конгрес став найвагомішим інформаційним 

заходом року. У міжнародному форумі 

брали участь представники Адміністрації Президента 

України, члени комітетів Верховної 

Ради України, Кабінету Міністрів України, співробітники 

центральних органів виконавчої 

влади, обласних державних адміністрацій, 

керівники і фахівці підприємств промислового 

сектору економіки, галузі зв'язку, бібліотек, 

провідних наукових установ і вищих навчальних 

закладів, профільних громадських організацій, 

керівники провідних вітчизняних та закордонних 

ІКТ-компаній. 

На пленарному засіданні, яке відкрив Голова 

Державного агентства з питань науки, інновацій 

та інформатизації України, академік НАН України 

Володимир Семиноженко, з промовою 

виступив прем'єр-міністр України Микола Азаров. 

Він зазначив, що приріст вітчизняного ІТринку 

склав за 2011 рік (порівняно з 2010 

роком) 60 %, а його розвиток уряд визнав одним 

із шести пріоритетних напрямків розбудови 

нашої держави. Микола Янович підкреслив, що 

уряд прогнозує на 2015 рік 8 % ВВП України на 

долю саме ІТ-сектору, а це приблизно 15 млрд. 

гривень. Прем'єр-міністр України також 

докладно зупинився на якості підготовки ІТфахівців 

вітчизняними вищими навчальними 

закладами. Він підкреслив, що в їхніх програмах 

простежується дисбаланс підготовки фахівців з 

потребами реального сектору економіки, зокрема 

бізнес-структур та органів державної влади. 

На пленарному засіданні з темою доповіді 

"Міжнародний трансфер технологій з використанням 

сучасних інформаційно-комунікаційних 

технологій: можливості для України" виступив 

заступник директора Інституту кібернетики 

ім. В. М. Глушкова НАН України, професор, 

академік НАН України, доктор технічних наук 

Олександр Палагін. Він, зокрема, зазначив, що 

"процес диференціації науки вичерпано, і світо- 

Інна Цибулько, 

провідний аналітик 

прес-служби 

прес-центру 

відділу 

гуманітарного 

розвитку 

та соціальних 

комунікацій 

Олександра 

Шепель, 

молодший 

науковий 

співробітник

Андрій Краснопольський, 

завідувач відділу розвитку інформаційних 

технологій виступає з доповіддю у секції 

49 

ва наукова спільнота переводить діяльність у 

фазу інтеграції інновацій та бізнесу, про що 

свідчить створення у світі наукових парків, бізнес-інкубаторів, 

тощо". 

Робота конгресу проходила в секціях: "Державна 

політика у сфері розвитку ІКТ та формуванні 

інформаційного суспільства в Україні"; 

"Е-урядування та інші е-застосування"; "ІКТінфраструктура"; 

"Індустрія програмної продукції"; 

"Проблеми та пріоритети створення національної 

електронної бібліотеки". 

Слід зазначити, що за планом у конгресі 

мали брати участь 350–400 учасників, але кількість 

бажаючих була значно більшою. Саме 

тому організатори відбирали учасників дуже 

ретельно. Незважаючи на конкуренцію, Національний 

авіаційний університет був гідно представлений 

у секції "ІКТ-інфраструктура" доповідями 

"Методологія інформатизації науковопрактичного 

супроводу експлуатації авіаційної 

техніки" (к. т. н., доцент, перший проректор 

Максим Луцький) та "Автоматизація освітньої 

діяльності вищого навчального закладу України" 

(к. т. н., завідувач відділу розвитку інформаційних 

технологій Андрій Краснопольський). 

Учасники конгресу мали змогу ознайомитися з 

виставкою новітніх рішень у сфері інформаційнокомунікаційних 

технологій провідних вітчизняних 

і закордонних ІКТ-компаній, яку організував 

Український науковий центр розвитку інформаційних 

технологій. Національний авіаційний університет 

представив розробку відділу розвитку 

інформаційних технологій — автоматизовану 

систему "Держатестація-К". Для демонстрації 

системи фахівцями відділу П. Луцько та О. Косьянчуком 

була змонтована віртуальна машина на 

персональному комп'ютері, на якій розгорнули 

прототип системи. В короткий термін були розроблені 

рекламні ролики та презентації. Окрім практичних 

напрацювань НАУ був представлений науковою 

літературою та науковим журналом за 

фаховим спрямуванням, які було надано деканом 

факультету комп'ютерних наук, д. т. н., професором 

Миколою Сидоровим. Глибоко символічним 

є і те, що стенд Національного авіаційного університету 

відвідали радники Посольства Грузії в 

Україні та перший секретар Посольства республіки 

Болгарія в Україні. Вони, відзначили високий 

освітньо-науковий рівень університету та виявили 

бажання співпрацювати. 

Сергій Черіпко, 

заступник 

директора 

Інституту 

доуніверситетської 

підготовки 

Голова Державного агентства 

з питань науки, інновацій 

та інформатизації України, 

академік НАН України 

Володимир Семиноженко 

та прем'єр-міністр України 

Микола Азаров біля стенду НАУ

50 

Новий етап 

розвитку 

Володимир Гребенніков, 

голова профспілкового комітету 

співробітників НАУ 

У ХХІ століття Україна увійшла в дещо кращому 

стані. Поліпшилася ситуація і в Національному 

авіаційному університеті, який у 2008 

році очолив Микола Сергійович Кулик. У лютому 

2010 року вищий навчальний заклад отримав 

статус самоврядного дослідного університету. 

Відповідні позитивні зміни відбулися і в діяльності 

первинних профспілкових організацій 

співробітників та студентів і аспірантів НАУ. 

Удосконалилися форми та методи їхньої роботи, 

ефективніше стали виконуватися статутні 

обов'язки. Завдяки продуманим діям, реальній 

турботі про індивідуальні та колективні інтереси 

співробітників і студентів вдалося не тільки зберегти, 

а й дещо збільшити кількісний склад 

профспілкових організацій університету. І це 

всупереч загальній тенденції до зменшення 

членства у профспілках України. 

У зв'язку зі змінами у структурі НАУ в профспілкових 

організаціях університету відбувалися 

відповідні реорганізації. Базовою структурою 

стали профбюро інститутів. Серед головних завдань 

профспілкових комітетів була і залишається 

підготовка Колективного договору, в напрацюванні 

структури і змісту якого брав участь увесь 

трудовий колектив. Минулого року всі категорії 

співробітників університету значну увагу приділяли 

житловому будівництву. З відомих причин у 

2008 році реалізація житлової програми була 

припинена. У квітні 2011 року зусиллями народного 

депутата України, першого проректора НАУ 

Максима Луцького було відновлене спорудження 

бюджетного житла (у м. Вишневе по вул. Вітянській, 

2). З допомогою Державної іпотечної 

установи "заморожений" об'єкт став інтенсивно 

будуватися і вже у ІІІ кварталі 2012 року 60 наших 

працівників отримають нові квартири. 

Усю основну роботу профспілковий комітет 

співробітників НАУ проводив через профільні 

постійно діючі комісії: з соціальних питань та 

Конференція трудового колективу. 

Ухвалення колективного договору. 

2011 р.

Зустріч з 

членами 

профкому. 

2010 р. 

51 

оздоровлення, виробничої, культурно-масової 

та спортивної роботи, організаційно-масової 

роботи. В діяльності цих комісій також брали 

участь профспілкові активісти. Члени профспілкового 

виборного органу були представлені 

в ряді університетських комісій, а голова профкому 

є членом вченої ради, конкурсної комісії 

університету, комісії з трудових спорів тощо. В 

ці роки профспілка університету склалася в єдиний 

активний та творчий колектив, який принципово 

ставиться до вирішення "малих і великих" 

питань. Профком послідовно втілює у 

життя одну з головних своїх функцій — захист 

прав та інтересів членів профспілки. Так, за 

його сприяння при скороченні штатів та реорганізації 

відділів і служб в основному вдавалося 

позитивно вирішувати кадрові питання, здійснювати 

працевлаштування співробітників у 

інших структурних підрозділах університету. 

Саме це у 2006 році спонукало профком прийняти 

рішення не створювати постійно діючої 

комісії з трудових спорів, а її функції перекласти 

на виробничу комісію. 

Солідарна система, на якій ґрунтується робота 

профспілок, визначила важливий напрям діяльності 

профкому — надання матеріальної допомоги 

членам профспілки. Грошова допомога постійно 

надавалася для лікування, проведення медичних 

операцій, на поховання тощо. Щороку допомогу 

отримували понад 200 спілчан. 

Громадські інспектори профспілки систематично 

здійснювали контроль за дотриманням в 

університеті вимог законів та інших нормативно-правових 

актів з охорони праці, брали участь 

в атестації робочих місць, розслідуванні нещасних 

випадків тощо. Щороку в рамках Всесвітнього 

дня охорони праці та Дня охорони праці в 

Україні проводився "Тиждень охорони праці". 

Члени профспілки постійно отримували 

необхідні консультації з питань соціального 

захисту, пенсійного забезпечення, медичного 

обслуговування та ін. 

За висновками соціологів головним критерієм 

щасливого життя є здоров'я людини. Тому 

турбота про оздоровлення працівників завжди 

перебуває в центрі уваги профспілки. 

В музеї НАУ. 2010 р.

52 

Засідання 

профкому. 

2010 р. 

Поступово зростала кількість придбаних 

путівок. Члени профспілкової організації університету 

та їх родини мали можливість оздоровлюватися 

в мальовничих куточках Криму — 

Центрі медичної реабілітації та санаторного 

лікування "Крим" (с. Партеніт), пансіонаті 

"Примор'я" (смт. Коктебель), на базі відпочинку 

"Золотий берег" (с. Штормове), санаторії 

"Алуштинський" (м. Алушта), "Московський" 

(с. Малореченське) та ін. 

З 2005 року профком започаткував організацію 

відпочинку співробітників університету під 

час новорічно-різдвяних та травневих канікул у 

санаторіях Закарпаття — "Водограй" (с. Чинодієво), 

"Термал Стар" (с. Нижнє Солотвино), 

"Мармуровий Палац" (м. Моршин), Гостинний 

двір "Князь Голіцин" (смт. Новий Світ) тощо. 

У своїх відгуках співробітники університету зазначають, 

що, перебуваючи в цих місцях, вони 

отримали велике задоволення. Організацією 

санаторно-курортного лікування співробітників 

займалася комісія Фонду соціального страхування 

НАУ. Щороку працівники університету 

отримували майже 80 путівок. Ця комісія займалася 

також оздоровленням їх дітей на узбережжі 

Чорного моря та в курортній місцевості Київської 

області, новорічними подарунками. 

Профспілковий комітет виявляв турботу про 

ветеранів університету та учасників Великої Вітчизняної 

війни. Крім привітань вони отримували 

грошову допомогу, світлини на пам'ять про 

такі зустрічі. 

Належну увагу профком приділяв культурномасовій 

і спортивній роботі. Щороку співробітники 

університету з великим піднесенням чекають 

на проведення новорічних свят та Міжна- 

Святкування 

8 Березня

53 

родного жіночого дня 8 Березня, що за традицією 

відзначаються у клубі "Форсаж". Профком 

також сприяв відзначенню в НАУ професійних 

свят — медичного працівника, вчителя, бібліотекаря 

тощо. 

Незабутні враження залишили виставки 

творчих робіт співробітників — оберегів, вишиванок, 

малюнків, світлин тощо. Духовному збагаченню 

і розширенню світогляду сприяли 

поїздки вихідного дня до Одеси, Умані, Харкова, 

Хмельницького, Чернігова, Почаївської 

лаври тощо. Особливо запам'яталися екскурсії 

до Кам'янця-Подільського на день святкування 

міста, де проводилися яскраві театралізовані 

профактивістами, в тому числі з представниками 

країн СНД, зокрема профкомом співробітників 

"МАТІ" — Російського державного технологічного 

університету ім. К.Е. Ціолковського. 

Профком запровадив практику систематично 

організовувати конкурси дитячої творчості 

до знаменних дат — Дня Перемоги, Міжнародного 

дня захисту дітей, ювілеїв університету 

тощо. Кожен учасник виставки був відзначений 

подарунком. 

Зміни на краще відбулися і в діяльності первинної 

профспілкової організації студентів та 

аспірантів НАУ, яку очолює Володимир Яскель. 

У цьому профспілковому осередку студенти та 

Санаторій "Крим" 

(смт. Партеніт) 

вистави, рицарські турніри. Влаштовувалися 

екскурсії історичними місцями Києва, відвідання 

київських театрів, Маріїнського палацу, 

Будинку кіно. Серед фізкультурно-спортивних 

заходів для працівників університету слід відзначити 

організацію змагань із шахів, волейболу, 

плавання, настільного тенісу. 

Важливого значення надавалося у профспілці 

обміну досвіду ведення профспілкової роботи. 

З інформацією про це члени профкому та 

профбюро структурних підрозділів знайомилися 

переважно у профспілковій пресі — газеті 

"Профспілкові вісті", сайтах Федерації профспілок 

України та Профспілки авіапрацівників 

України. Досвід діяльності ППО співробітників 

НАУ поширювався на пленумах ЦК Профспілки 

авіапрацівників України, в ході зустрічей з 

аспіранти університету в разі потреби отримували 

матеріальну допомогу на лікування, у зв'язку 

з одруженням, народженням дитини, смертю 

близьких. Значну роботу профспілка проводить 

щодо працевлаштування студентів. Члени 

профспілки користувалися путівками до санаторію-профілакторію 

університету, оздоровчими 

путівками в зимовий та літній періоди. Вони 

безкоштовно отримували кваліфіковані юридичні 

консультації з соціальних та правових 

питань тощо. На сайті профкому студенти знайомилися 

з докладною інформацією про мотивацію 

членства у профспілці НАУ. 

У цілому первинні профспілкові організації, 

належним чином виконуючи свої обов'язки, 

сприяли всебічному розвитку Національного 

авіаційного університету.

54 

ПУЛЬС НАУ 

Щасти тобі, "Україно"! 

У Колонній залі Національної філармонії 

України ім. Лисенка відбувся святковий концерт 

стипендіатів Президентського фонду Леоніда 

Кучми "Україна". Він був присвячений 8-ій річниці 

створення цієї благодійної організації. Едуард 

Куртінін, студент першого курсу факультету 

літальних апаратів Аерокосмічного інституту 

Національного авіаційного університету, привітав 

Леоніда Даниловича святковим короваєм. 

На свято фонду "Україна" завітали: генеральний 

директор-художній керівник Національного 

заслуженого академічного ансамблю танцю 

України ім. П. Вірського Мирослав Вантух, 

Надзвичайний і Повноважний посол Республіки 

Білорусь в Україні Валентин Величко та інші 

давні друзі Президентського фонду. 

Леонід Кучма зазначив: "Наші таланти затребувані 

в усьому світі, незалежно від того митці вони 

чи представники технічних професій. Я глибоко 

переконаний, що молоді треба створити умови 

для розкриття своїх талантів у рідній державі". 

У святковому концерті брали участь: Владислав 

Лелюшкін, Олександр Олесеюк, Роман 

Лопатинський, Соломія Лук'янець, Роман 

Лопатинський, Марко Топчій, Микита Лях, 

Анастасія Товстенко, Дарина Гаврик, Марія Усіченко, 

ансамбль "Цвітень", хорова капела "Дзвіночок", 

джаз-оркестр "Little Band AcademiA".

55 

Недержавна освіта: 

сьогодні та завтра 

У Київському Будинку вчителя відбулися 

V Всеукраїнський форум приватних навчальних 

закладів та II Міжнародна конференція незалежних 

шкіл Європи "Розмаїття в освіті — яка школа 

потрібна Україні?". Форум організовано громадськими 

організаціями, Агенцією розвитку 

освітньої політики та Асоціацією приватних 

закладів освіти Києва за підтримки Національної 

Академії педагогічних наук України, Головного 

управління освіти і науки КМДА, низки громадських 

організацій та Ради незалежних шкіл 

Європи, яка об'єднує національні асоціації приватної 

та альтернативної освіти 23 країн Європи. 

Почесними гостями форуму були заступник 

голови Київської міської державної адміністрації 

Леонід Новохатько та народний депутат 

України, перший проректор НАУ Максим 

Луцький. У рамках форуму відомі культурологи, 

соціологи, лідери освіти України, громадські 

діячі та міжнародні експерти шукали відповіді 

на питання: "Освіта як майбутнє. Яка освіта 

насправді потрібна Україні?"; "Розмаїття в освіті 

— світова тенденція та українська реальність. 

Чи здатна Україна відмовитися від авторитаризму 

в освіті?"; "Кому і навіщо потрібна приватна 

школа?"; "Що являють собою поняття "свобода 

в освіті" і "право вибору освіти"?"; "Скільки 

коштує "безоплатна" освіта? Реальна вартість 

розмаїття в освіті"; "Правова, економічна та громадська 

підтримка нової школи". 

Під час форуму Максим Луцький повідомив, 

що Комітет Верховної Ради України з питань 

науки і освіти найближчим часом планує провести 

виїзне засідання щодо реформування дошкільної 

та загальної середньої освіти та недержавних 

навчальних закладів. Він запропонував 

освітянам долучитися до роботи і сформувати 

конкретні законодавчі ініціативи стосовно врегулювання 

діяльності навчальних закладів 

недержавної форми власності.

56 

Видатному авіаконструктору 

присвячується 

Л. Братіца, 

доцент кафедри машинознавства 

Аерокосмічного інституту 

1 березня 2012 року в залі вченої ради Національного 

авіаційного університету відбулося 

засідання секції "Антонівські читання", яке 

проходило в рамках Міжнародної науковопрактичної 

конференції студентів і молодих 

учених "ПОЛІТ-2012". Захід був присвячений 

106-ій річниці від дня народження видатного 

авіаконструктора Олега Костянтиновича Антонова. 

В його роботі брали участь: заступник 

Генерального конструктора ДП "АНТОНОВ" 

Олег Богданов, професор кафедри вищої математики 

Анна Антонова (донька Олега Антонова), 

вчені, викладачі та студенти Аерокосмічного 

інституту. 

Зі вступним словом до учасників зустрічі 

звернувся директор АКІ д. т. н., проф. Валерій 

Шмаров. Під час роботи секції були заслухані 

доповіді студентів, переглянуто відеофільм 

"Матриця Антонова". Анна Антонова розповіла 

про життєвий шлях батька та продемонструвала 

фільм про відкриття експозиції в Залі Слави 

Аерокосмічного музею (м. Сан-Дієго, США), 

присвяченої Олегу Антонову. Олег Богданов 

розповів про плани підприємства та запросив 

випускників НАУ до співпраці. Він також подарував 

учасникам заходу пам'ятні сувеніри. 

Співробітники науково-технічної бібліотеки 

НАУ підготували для учасників засідання експозицію 

книг про видатного авіаконструктора. 

Докладно про життя та творчість Олега Костянтиновича 

Антонова читайте у наступному номері 

"Авіатора України".

57 

Крок до євроінтеграції 

сом, проректором з наукової роботи VGTU професором 

Антанасом Ченісом, проректором з 

міжнародних зв'язків VGTU Астою Радзявічене, 

деканом факультету інженерії транспорту 

VGTU Вілюсом Бартулісом, продеканом Едгаром 

Соколовським, головою наукового комітету 

об'єднаної докторантури професором Марійонасом 

Богдявічусом, директором Інституту авіації 

ім. Антанаса Густайтіса професором Йонасом 

Станкунасом, відповідальним редактором 

журналу "Транспорт" Олегасом Прентковським, 

завідувачем кафедри автомобільного транспорту 

доцентом Саугірдасом Пукалскасом. 

Візит делегації НАУ був присвячений важливій 

події: розпочала роботу об'єднана докторантура 

у галузі технологічних наук за міжнародною 

спеціальністю 03T-інженерія транспорту, що 

об'єднала в одну команду шість потужних європейських 

університетів — Вільнюський технічний 

університет ім. Гедимінаса (Литва), Клайпедський 

технічний університет (Литва), Університет 

ім. Александраса Стульгінскиса (Литва), 

Ризький технічний університет (Латвія), Варшавську 

політехніку (Польща) та Національний 

авіаційний університет (Україна). 

Делегація Національного авіаційного університету 

у складі проректора з наукової роботи 

НАУ професора Володимира Харченка, проректора 

з міжнародних зв'язків НАУ професора 

Ірини Зарубінської та заступника директора 

Інституту аеропортів з наукової роботи професора 

Андрія Бєлятинського провела робочі 

зустрічі у м. Вільнюсі (Литва) з ректором Вільнюського 

технічного університету ім. Гедимінаса 

(VGTU) професором Альфонсом Данюна- 

Учасники зустрічі обговорювали питання співпраці 

в межах об'єднаної докторантури, впровадження 

Болонської системи в освітянську практику, 

комп'ютеризацію навчального процесу, сучасного 

управління документообігом. Під час переговорів 

зазначалося, що реальними діями підтверджено 

рішення НАУ про напрям євроінтеграції, 

вхід університету в наукові та освітянські інституції 

Європейського Союзу. Досягнуто ряд важливих 

домовленостей щодо проведення спільних 

міжнародних програм Теmpus Тасіs та Erasmus 

Mundus, були обговорені сучасні інженерні проблеми 

транспорту, перспективи розвитку авіаційної 

галузі, реконструкції та розширення існуючих 

летовищ України та Польщі до Євро-2012.

58 

Колектив НАУ зробив вибір 

1 березня 2012 року відбулися збори трудового 

колективу Національного авіаційного університету. 

Для обговорення Закону України "Про 

вищу освіту" в актовій залі навчального закладу 

зібрались представники всіх його структурних 

підрозділів та органів самоврядування. У президії: 

ректор НАУ Микола Кулик, голова Комітету 

Верховної Ради з питань науки та освіти, перший 

проректор університету Максим Луцький, 

проректор Ярослав Козачок, голова профкому 

викладачів та співробітників НАУ Володимир 

Гребенніков, голова профкому студентів та аспірантів 

університету Володимир Яскель. 

Голова профільного комітету Верховної Ради 

України Максим Луцький у своєму виступі зазначив, 

що "Закон України "Про вищу освіту" є 

ключовим документом, який визначатиме долю 

всіх вищих навчальних закладів України, у тому 

числі Національного авіаційного університету. 

Цей закон — лише перший крок на складному 

шляху реформування системи освіти. Згодом саме 

життя внесе свої корективи в його редакцію". На 

думку Максима Георгійовича, перебудову освітянського 

процесу слід починати з надання 

вищим навчальним закладам фінансової автономії 

та запровадження відповідних заходів 

щодо підвищення якості освіти. Максим Луцький 

також розповів про основні положення 

законопроекту, відповів на запитання учасників 

зборів. 

Збори трудового колективу Національного 

авіаційного університету добігали кінця. Максим 

Луцький відповів на запитання учасників і, 

завершуючи свій виступ, зазначив: "Безумовно, 

проблем, що гальмують розвиток освіти в нашій 

державі багато. Деякі з них має вирішити навий 

Закон України "Про вищу освіту", над іншими 

доведеться ще працювати. Це — наше спільне завдання 

на найближчі роки. Зі свого боку, я робитиму 

все від мене залежне, щоб прискорити цей 

складний процес". 

Продовжуючи розповідь про реформування 

в Україні вищої освіти, ректор НАУ Микола 

Кулик зазначив, що позитивних змін на освітянській 

ниві можна досягти, якщо у владі 

працюватимуть творчі та енергійні люди, які 

через свою душу пропускатимуть біль і сподівання 

тих, хто щодня віддає своє серце підростаючому 

поколінню. "Не помилюсь, якщо 

скажу, що саме такою державною людиною, — 

зазначив ректор, — є перший проректор Національного 

авіаційного університету Максим Георгійович 

Луцький. Особисто мені дуже приємно з ним 

працювати. Він уже два скликання поспіль представляє 

наш університет у Верховній Раді України. 

Завдяки активній діяльності його авторитет 

зріс не тільки в університеті, а й у районі, в місті, 

Комітеті Верховної Ради України з питань науки 

та освіти. Нехай і надалі працює на благо нашої 

держави, на благо всіх нас!". 

Він запропонував підтримати пропозицію 

щодо балотування першого проректора Максима 

Луцького кандидатом у народні депутати 

Верховної Ради України на парламентських 

виборах у жовтні поточного року по мажоритарному 

округу за місцезнаходженням навчального 

закладу. Звернення Миколи Кулика до колективу 

було підтримано одноголосно.

59 

Кубок ректора вручено! 

У Центрі культури та мистецтв НАУ відбулася 

фінальна гра "КУБОК РЕКТОРА-2011". У змаганні 

брали участь команди: Інституту аеронавігації; 

Аерокосмічного інституту; Факультету 

комп'ютерних систем та Факультету комп'ютерних 

наук (збірна); Інституту економіки та менеджменту; 

Гуманітарного інституту; Інституту 

аеропортів та Інституту екологічної безпеки 

(збірна); Інституту інформаційно-діагностичних 

систем; Юридичного інституту та Інституту 

аерокосмічних систем управління. Виступи оцінювалися 

у двох номінаціях — "музичний фрістайл" 

і "розминка". До складу журі увійшли 

випускники Національного авіаційного університету 

— учасники "КУБКУ РЕКТОРА" минулих 

років: Катерина Каніболоцька, Андрій Горошанський, 

Катерина Колесник, Ігор Мелещук, 

Олександр Москаленко, Антон Давиденко, 

Павло Назаренко, Ксенія Осіфляк, Сергій Шинкарчук 

та керівник компанії "Інфоміст" Мирослав 

Романюк. Очолив журі проректор з навчально-виховної 

роботи Ярослав Козачок. "Кубок 

Ректора" виборола збірна команда Інституту 

аеропортів та Інституту екологічної безпеки. 

Друге місце поділили — команда Аерокосмічного 

інституту та Інституту аерокосмічних систем 

управління, третє — Юридичний інститут. 

Переможців привітали та вручили цінні подарунки 

ректор університету Микола Кулик та 

проректор з навчально-виховної роботи Ярослав 

Козачок. Вони зазначили, що всі команди показали 

дуже високий рівень підготовки. Гра учасників 

відзначалася не тільки відмінним почуттям 

гумору, а й високим артистизмом. 

На заслужений 

відпочинок 

Державний музей авіації поповнив колекцію 

літаків КБ Антонов новим експонатом. З аеропорту 

"Київ" на територію музею доставлено легкий 

військово-транспортний літак Ан-26 (UR- 

26215). Він був побудований на київському заводі 

АВІАНТ у грудні 1976 року. Літак експлуатувався 

Міністерством авіаційної промисловості 

СРСР. Спочатку він належав КПО ім. Артема, 

потім змінив кілька власників, деякий час літав 

навіть в Африці. З 2006 року Ан-26 (UR-26215 

перебуває на "заслуженому відпочинку".

60 

Обмін студентами — 

шлях до взаєморозуміння 

Все почалося ще 2010 року. Делегація Національного авіаційного 

університету відвідала Корейський аерокосмічний університет (КАУ) 

на запрошення президента університету професора Ю. Джанк. 

В результаті поїздки була досягнута домовленість про практичну реалізацію 

одного з положень Letter of Intent — сприяти розвитку людського ресурсу 

в аерокосмічній галузі. 

Геннадій Юн, 

завідувач кафедри 

організації авіаційних перевезень 

Нещодавно відбулася перша поїздка студентів 

англомовного проекту за спеціальністю 

"організація перевезень і управління 

на транспорті" в рамках двосторонньої угоди 

про співпрацю з факультетом авіаційного 

транспорту, транспорту і логістики КАУ. Метою 

обміну була участь у роботі Міжнародної літньої 

програми при КАУ. Програмою передбачалось 

прослуховування двох курсів лекцій з чотирьох 

запропонованих: "Aviation Safety and Security", 

"Introduction to International Relations", "Airline 

Management and Operations", "Human Resource 

Management in Aviation". Лекції читали професори 

зі США, Південної Кореї, а також з НАУ 

(доцент В. Миронюк). У міжнародній літній 

Програмі КАУ брали участь студенти з таких 

університетів: Hindustan University (Індія), University 

of Nebraska Kearney (США), Shenyang 

Aerospace (Китай), University of North Dakota 

(США), Central Queensland University (Австралія), 

Costa Rica Institute of Technology (Коста 

Ріка), Queen Mary University (Великобританія), 

Embry-Riddle Aeronautical University (США) i, 

звичайно, Національний авіаційний університет 

(Україна). Після закінчення теоретичної 

частини студентам А. Кизюн, Є. Кришкевіч і 

М. Ткаченко були вручені сертифікати про 

прослухані курси. 

Авіаційну практику студенти проходили в 

авіакомпанії Korean Air і аеропорту Інчон 

(Inchon). Korean Airlines входить до 20 найбільших 

авіакомпаній з перевезення пасажирів і є 

одним з найбільших перевізників вантажів у 

світі. У Korean Air представники різних департаментів 

розповіли практикантам про авіакомпа-

61 

нію та її перспективи. Після цього відбулася 

екскурсія по ангару та технічному відділу. Після 

переїзду до аеропорту Інчон практиканти ознайомилися 

з роботою вантажного терміналу, 

відвідали приміщення з різними температурними 

режимами та змогли спостерігати за процесами 

сортування, прийому та відправки вантажів. 

Система освіти в Кореї, Канаді, США дуже 

відрізняється від нашої. Зокрема на парах виконувалося 

багато групових завдань. Професори 

намагалися створити в класі дружню атмосферу. 

Вони щодня розподіляли студентів на маленькі 

групи по 5–6 чоловік. До кожної обов'язково 

входили представники різних країн. Групи 

повинні були розв'язувати різноманітні і не завжди 

прості завдання, тобто основна увага зосереджувалася 

на soft skills. Студентам треба було то 

грати роль директорів компанії, яким необхідно 

вирішити, кого з робітників слід звільнити, або 

яку авіакомпанію обрати для інвестування, то 

уявити себе на місці керівників країни, яким 

треба придушити повстання. Тобто, всі завдання 

були спрямовані на культурний обмін та розуміння 

мислення студентів з інших країн. Шляхи 

прийняття рішень були дуже різні, адже в групі 

були зібрані представники з різних континентів. 

Тому інколи було дуже важко знайти компроміс у 

деяких питаннях та дати лише одну відповідь від 

групи. Всі складнощі були дуже корисними, адже 

практиканти навчалися слухати та розуміти 

людей з цілковито іншим мисленням. Також 

метод проведення класних робіт допоміг студентам 

"розтопити кригу" та почати добре спілкуватись 

між собою. Студенти не переймалися 

акцентом, який досить відрізняється в Кореї, 

США, Австралії та Індії. У перші дні іноді було 

складно зрозуміти індійських студентів. Вони 

використовували дуже багато скорочених форм 

слів, яких українські студенти взагалі не знали. 

Та, не зважаючи на це, за кілька днів українці 

чудово всіх розуміли. 

Попри досить щільний графік лекцій студенти 

протягом вечорів та вихідних зуміли оглянути 

більшість визначних місць Сеула: N Seoul Tower и 

гора Namsan, The National Folk Museum of Korea, 

Museum of Korean Buddhist Art тощо. Крім музеїв, 

палаців та ринків вони разом з іншими студентами 

відвідали урок таеквондо, який провів тренер 

світової федерації таеквандо (Kukkiwon) в традиційному 

корейському селі в центрі Сеула (Namsangol 

Hanok Village) i отримали сертифікати про 

базову підготовку. Відтепер наші недруги мають 

нас остерігатись. У таеквондо акумулюється дух 

корейського народу. Під час заключної промови 

тренера в багатьох на очах виступили сльози. 

Практиканти відвідали також корейську сауну, 

яку важко назвати просто сауною. Це цілий спакомплекс, 

з саунами різного типу та температур, 

холодними кімнатами тощо. Ще в перший день 

студентам була надана можливість піднятися на 

найвищий хмарочос Сеула Building 63 і здійснити 

подорож річкою Хан. 

КАУ гідно виконав свою частину проекту. 

У 2012 році ми повинні якісно організувати навчання 

та дозвілля корейських студентів у нашому 

університеті. 

Хочеться вірити, що ми впораємося з цим завданням. 

Це додасть нам сили і зміцнить довіру 

наших корейських колег у справі подальшого 

розвитку спільних освітніх і наукових проектів.

62 

Щасливий 

Нещодавно 

в Науковій 

бібліотеці 

Національного 

авіаційного 

університету 

була розгорнута 

виставка графічних 

робіт викладача 

кафедри основ 

архітектури 

та дизайну 

Анни Кузьмінової 

В. Бокань, професор, 

С. Привольнева, мистецтвознавець 

Протягом десяти років НАУ готує фахівців 

архітектури та дизайну. Це роблять професійні 

художники. Серед них член Спілки художників 

України Анна Кузьмінова. Свого часу вона 

закінчила з відзнакою Національну академію 

образотворчого мистецтва та архітектури, потім 

асистентатуру. Після цього, враховуючи її 

художні та педагогічні здібності, дипломованого 

майстра призначили на посаду викладача кафедри 

дизайну. Вона активно увійшла в навчальний 

процес, але творчості не полишала. Про це 

свідчать численні виставки, де експонувалися її 

станкові роботи, монументальне оздоблення 

храмів (за освітою та покликанням вона художник-монументаліст).

63 

вернісаж 

Творчість високого професіонала дарує 

відвідувачам справжню насолоду. Як станкові, 

так і монументальні роботи для українських 

храмів розповідають про минуле, передають 

бачення художницею сучасного, мовою фарб 

вона висловлює думки про себе та близьких 

людей. У більшості творів монументальність та 

узагальнення поєднані з ліризмом. У мистецьких 

роботах відчувається яскраво виражена 

особистість, яка загострено сприймає навколишній 

світ. Так, у серії рисунків "Чернівці" 

бачимо нашарування століть, а в серії "Лавра" 

— відлуння боротьби архітектурних пам'яток із 

плином часу. Твори Анни Кузьмінової відзначаються 

лаконізмом художнього вирішення та 

багатогранністю образів. Насамперед у циклі 

робіт "Мандри" і особливо — у графічних аркушах 

"Так..." і "Ні...". Зміст їх поглиблює межі 

сюжетів і має глибокий підтекст. В основі робіт 

— жага життя, розуміння того, що головним є 

саме ЖИТТЯ у різних його формах та проявах. 

Це, насамперед, любов (триптих "Кохання"), 

діти ("Настуня", "Сестри", "Ой! Пташка"), спалахи 

різних почуттів (пронизлива "Зустріч", 

оманливий "Південний спокій", гірке "Заблукала..."). 

Дуже цікавою є серія "Обличчя", в якій 

художниця намагається зазирнути в глибину 

людського характеру, поєднує образи чоловіка 

та жінки. 

Анну Кузьмінову надихала також японська 

гравюра, майстри Середньовіччя, таємничий 

Схід... Але це — тільки початок творчого шляху 

і, на нашу думку, досить продуктивний. Її 

твори свідчать про значний потенціал молодої 

художниці, який ґрунтується на міцному професіоналізмі 

та гострому бажанні щоденно відкривати 

таємниці світу і розповідати про них 

людям.

Журнал Авіатор України. Випуск №1(4) 2012

You also want an ePaper? Increase the reach of your titles

Delete template?

Save as template?