МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ 

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

імені В. Н. КАРАЗІНА 

МЕДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ 

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ 

СУЧАСНОЇ МЕДИЦИНИ 

МІЖНАРОДНА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ 

СТУДЕНТІВ ТА МОЛОДИХ ВЧЕНИХ 

Т Е З И 

К О Н Ф Е Р Е Н Ц І Ї 

(24-26 березня 2011 року) 

Харків-2011

УДК 61 (082) 

ББК 5я43 

А 43 

Друкується згідно з рішенням Вченої ради медичного факультету Харківського національного 

університету імені В. Н. Каразіна. Протокол № 7 від 16.02.2011 р. 

Актуальні питання сучасної медицини: Тези Міжнародної наукової конференції студентів та 

молодих вчених, 24-26 березня 2011 р. – Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2011. – 192 с. 

До збірника увійшли тези наукових доповідей студентів та молодих вчених, присвячених 

актуальним питання сучасної медицини за тематикою на дев’ять напрямків: «Терапія», «Хірургія», 

«Мікробіологія, вірусологія та імунологія», «Інфекційні захворювання», «Нормальна та патологічна 

фізіологія», «Педіатрія», «Акушерство та гінекологія», «Стоматологія», «Психіатрія», «Генетика», 

«Гігієна та соціальна медицина». 

Автори опублікованих матеріалів несуть відповідальність за їх зміст. Тези друкуються в авторській 

редакції. 

© Харківський національний 

університет ім. В.Н. Каразіна

Харківський національний університет 

імені В.Н. Каразіна 

Медичний факультет 

Актуальні питання сучасної медицини 

ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ КОНФЕРЕНЦІЇ У М. ХАРКІВ 

Весна планету зігріває 

Величні гори та моря 

Усіх нас радо зустрічає 

Чарівна Харківська земля 

Всі ми обрали в медицині 

Цікавий науковий шлях! 

Нас всіх єднають спільні цілі 

Та інновації в думках. 

Ця конференція зібрала 

Нових ідей стрімкий потік 

І зустріч в Харкові цікава 

Запам’ятається навік! 

Д.О. Дорофеєв, 

викладач Луганського державного 

медичного університету 

25.03.2010 

- 2 -





ЗМІСТ 

CHANGES OF THE HYPOTALAMIC-PITUITARY-THYROID SYSTEM DUE TO 

BURN INJURY 

I.A. Bogdanov……………………..……………………………………………………….…17 

MEDICINAL PLANTS IN THERAPY OF OBESITY 

A. Gorst, doc. T. Kryuchkova ………………………………………………………….…….18 

THE INFLUENCE OF MEXIDOL ON THE CYTOSKELETON OF RED BLOOD 

CELLS UNDER THE CONDITIONS OF HYPOOSMOLARITY 

F. Zanganeh……………………………………….…………………………………………19 

PRENATAL ANATOMY OF THE ILEOCECAL SEGMENT 

D.V. Proniaiev, Yu.V. Moldlvan, U.G. Tataryn, M.A. Bodnar …………..……………...…20 

АНТИСТАФІЛОКОКОВА АКТИВНІСТЬ ХЛОРОФОРМНОЇ ФРАКЦІЇ 

ПЕРСТАЧУ ГУСЯЧОГО 

Е.Р. Абдулкафарова…………………………………………………………………...……21 

ВЛИЯНИЕ БЛОКИРОВАНИЯ СИНТЕЗА СТИРОЛОВ ЦПМ НА 

СОХРАННОСТЬ ДРОЖЖЕПОДОБНЫХ ГРИБОВ CANDIDA ALBICANS В 

ПРОЦЕССЕ КРИОКОНСЕРВИРОВАНИЯ 

А.Ю. Артуянц, Д.С. Рыбальченко………………………………………………………...22 

ПОПУЛЯЦИОННО-ГЕНЕТИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ РАЗЛИЧНЫХ ФОРМ 

ИХТИОЗА В БАЛАКЛЕЙСКОМ РАЙОНЕ ХАРЬКОВСКОЙ ОБЛАСТИ 

О.А.Архипова………………………………………………………………………………..23 

ЗАСТОСУВАННЯ ДИГІДРОПІРИДИНІВ ІІІ ПОКОЛІННЯ ПРИ ІЗОЛЬОВАНІЙ 

СИСТОЛІЧНІЙ АРТЕРІАЛЬНІЙ ГІПЕРТЕНЗІЇ 

Ю.О. Атаман, А.В. Грек………………………………………...........................................24 

СТВОРЕННЯ НАНОКОМПОЗИТНОГО ПРЕПАРАТУ ЕМАРІІ ТА 

ДОСЛІДЖЕННЯ ЙОГО ПРОТИПУХЛИННОЇ АКТИВНОСТІ 

Л. А. Бабенко, О.В. Козло, Л.В.Чайковська, Л.І. Полякова, 

О. Г. Рєзніков, О. І. Корнелюк …………………………………………………………….25 

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТРАНСЛОКАЦІЇ КИШКОВОЇ 

МІКРОФЛОРИ. ВПЛИВ ІММОБІЛІЗОВАНИХ НА ЕНТЕРОСОРБЕНТАХ 

ПРОБІОТИКІВ НА ТРАНСЛОКАЦІЮ КИШКОВОЇ МІКРОФЛОРИ У ТВАРИН 

З ІМУНОДЕФІЦИТОМ, ВИКЛИКАНИМ ІМУНОСУПРЕСОРАМИ 

О.М. Бабінець, Л.А. Кирилюк……………………………………………………………...27 

- 4 -





АНАТОМО-ФИЗИОЛОГИЧЕСКИЕ И ФАРМАКО-БИОХИМИЧЕСКИЕ 

АСПЕКТЫ НОЦИЦЕПЦИИ. ПРИНЦИПЫ ТЕРАПИИ 

М.В. Баева …………………………………………………………………………………..28 

ПРОБЛЕМЫ ПРИ ЛЕЧЕНИИ ЭНДОФТАЛЬМИТОВ И ПУТИ ИХ РЕШЕНИЯ 

О. О. Бакина……………………………………………………..…………………………..29 

ГИСТОХИМИЯ ПОЛИСАХАРИДОВ В СТРУКТУРАХ ЧЕЛЮСТНО- 

ЛИЦЕВОГО АППАРАТА ЧЕЛОВЕКА В ПЕРВОМ ТРИМЕСТРЕ 

ВНУТРИУТРОБНОГО РАЗВИТИЯ 

А.Н. Барсуков, Е.А. Дяченко, Д.А. Олейников…………………………………………...31 

ПОКАЗНИКИ АНТИОКСИДАНТНОГО ЗАХИСТУ РОТОВОЇ РІДИНИ ДІТЕЙ, 

ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ 

А.С. Басіста, Н.П. Григор’єва……………………………………………………………..32 

СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ ПЕРВИЧНОЙ ИНВАЛИДНОСТИ ВСЛЕДСТВИЕ 

БОЛЕЗНЕЙ КОСТНО-МЫШЕЧНОЙ СИСТЕМЫ И СОЕДИНИТЕЛЬНОЙ 

ТКАНИ СЕЛЬСКОГО И ГОРОДСКОГО НАСЕЛЕНИЯ ОРЕНБУРГСКОЙ 

ОБЛАСТИ ЗА 1999-2008 ГОДЫ 

Н.А. Баянова………………………………………………………………………………...34 

ПРОГНОЗИРОВАНИЕ ПРОГРЕССИРОВАНИЯ ОСТЕОАРТРОЗА У 

ПОДРОСТКОВ 

С.А.С. Белал, А.П. Буденный, С.Ю. Кулявец, О.Н. Юрченко…………………..………35 

ИССЛЕДОВАНИЕ КАЧЕСТВА БИОЛОГИЧЕСКОЙ ОБРАТНОЙ СВЯЗИ У 

ЗДОРОВЫХ ДОБРОВОЛЬЦЕВ В АЛГОРИТМЕ МЕТРОНОМИЗИРОВАННОГО 

ДЫХАНИЯ ПРИ СТАРТЕ С ВОЗРАСТНОЙ ФИЗИОЛОГИЧЕСКОЙ НОРМЫ 

С.А.С. Белал, К.И. Линская………………………………………………………………..37 

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ІВАБРАДИНУ В ТЕРАПІЇ 

ПАЦІЄНТІВ ЗІ СТАБІЛЬНОЮ СТЕНОКАРДІЄЮ НАПРУГИ В ПОЄДНАННІ З 

ХРОНІЧНИМИ ОБСТРУКТИВНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ЛЕГЕНЬ 

І.П.Бєлоусова, Т.В.Афоніна, І.Д. Хорошаєва …………………………………..………38 

АНЕСТЕЗІОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИ СТОМАТОЛОГІЧНИХ 

ВТРУЧАННЯХ У ОСІБ ПОХИЛОГО ТА СТАРЕЧОГО ВІКУ З СОМАТО – 

НЕВРОЛОГІЧНИМ АНАМНЕЗОМ 

М.Д. Бітчук, С.С. Дубівська……………………………………………………………….39 

МЕХАНІЗМИ ВСМОКТУВАННЯ КОРОТКОЛАНЦЮЖКОВИХ ЖИРНИХ 

КИСЛОТ НА ПРИКЛАДІ МАСЛЯНОЇ КИСЛОТИ 

І.Ю. Борисюк………………………………………………………………………………..41 

- 5 -





ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ КАРДІОГЕМОДИНАМІКИ ПРИ РІЗНИХ ФОРМАХ 

ФІБРИЛЯЦІЇ ПЕРЕДСЕРДЬ У ХВОРИХ З МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ 

М.М. Василечко……………………………………………………………………………..42 

ПРОБЛЕМА ИНФОРМАЦИОННОГО СТРЕССА 

Д.В. Василькова, Н.Н. Девяткина………………………………………………………...43 

КЛІНІКО - ПАТОГЕНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛІКУВАННЯ ЦИРОЗУ 

ПЕЧІНКИ НА ФОНІ ДИСБІОЗУ КИШЕЧНИКА 

І.М. Гавриш………………………………………………………………………………….45 

АКТИВНІСТЬ Cа 2+ ,Mg 2+ -АТФАЗИ ПЛАЗМАТИЧНИХ МЕМБРАН КЛІТИН 

МОЗКУ ЩУРІВ ЗА УМОВ ХРОНІЧНОЇ АЛКОГОЛЬНОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ ПРИ 

ВПЛИВІ ОЦТОВОКИСЛОГО ЦИНКУ 

О.П. Гаділія, В.О.Чайка, О.І. Харченко, Л.І. Богун ……………………………………..46 

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ВІТРЯНОЇ ВІСПИ У ДІТЕЙ ПЕРШОГО РОКУ 

ЖИТТЯ 

М. М. Газда, Л. М. Кашицька………………………………………………………...........48 

ДІАГНОСТИЧНА РОЛЬ ПОКАЗНИКІВ ГІПЕРСПРИЙНЯТЛИВОСТІ БРОНХІВ 

ДЛЯ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ТИПУ ЗАПАЛЕННЯ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ У ДІТЕЙ, 

ХВОРИХ НА БРОНХІАЛЬНУ АСТМУ 

А.В. Галущинська………………………………………………………………………..….49 

СОСТОЯНИЕ ОБЩЕГО И ПРОТИВОКОРЕВОГО ИММУНИТЕТА У ЧАСТО 

БОЛЕЮЩИХ ДЕТЕЙ И ВЗАИМОСВЯЗЬ УРОВНЯ ПРОТИВОКОРЕВЫХ 

АНТИТЕЛ С HLA-ФЕНОТИПОМ 

Р.И. Герман…………………………………………………………………………..……...51 

РОЛЬ ВНУТРИУТРОБНОГО ИНФИЦИРОВАНИЯ ГЕРПЕСВИРУСАМИ, 

КАК ВЕРОЯТНАЯ ПРИЧИНА НЕУДАЧ ПРИ ВСПОМОГАТЕЛЬНЫХ 

РЕПРОДУКТИВНЫХ ТЕХНОЛОГИЯХ 

Т. А. Гладкова………………………………………………………………………….……53 

СРАВНЕНИЕ ЭФФЕКТИВНОСТИ РАЗЛИЧНЫХ МЕТОДИК НАХОЖДЕНИЯ 

ОПТИМАЛЬНЫХ ЧАСТОТ МЕТРОНОМИЗИРОВАННОГО ДЫХАНИЯ НА 

ОСНОВЕ ИЗУЧЕНИЯ СООТНОШЕНИЙ СПЕКТРАЛЬНЫХ ПОКАЗАТЕЛЕЙ 

ВАРИАБЕЛЬНОСТИ СЕРДЕЧНОГО РИТМА 

А.А. 

Горленко………………………………………………………………………….………….54 

- 6 -





ВИЗНАЧЕННЯ ПРОТИГРИБКОВОЇ АКТИВНОСТІ ПІДМАРЕННИКІВ 

ПУХНАСТОНОГОГО ТА ВЕРБОЛИСТОГО 

О.В. Горяча, Н.В. Кашпур……………………………………………………………....….55 

СТАН ЯКОСТІ ЖИТТЯ ХВОРИХ НА ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ ІІ СТАДІЇ 

ЗАЛЕЖНО ВІД ВИДУ ЇХ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 

Т.Ю. Гріненко…………………………………………………………………………...…..57 

АНТИБАКТЕРІАЛЬНА АКТИВНІСТЬ ЕКСТРАКТУ БУРКУНУ БІЛОГО 

І.В. Грудько, Н.В.Кашпур…………………………………………………………………..58 

СУДЕБНО-МЕДИЦИНСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ ДОСТОВЕРНОСТИ 

ЭКСПЕРТНЫХ ВЫВОДОВ О ПРИЧИНЕ СМЕРТИ В СЛУЧАЕ 

АТЕРОСКЛЕРОТИЧЕСКОЙ БОЛЕЗНИ СЕРДЦА 

Н.В. Губин, И.А. Юрченко ………………………………………………………………...59 

СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБУДОВИ ЕПІТЕЛІОЦИТІВ ШИЙКИ 

МАТКИ ПРИ ДИСПЛАСТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ 

І.А. Дацко, Р.І. Горин, Ю.І. Коцюра, М.І. Герасимюк ………………………………….61 

ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИМІКРОБНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ НОВОГО ГЕЛЯ 

Н.М. Дев’яткіна, С.І. Васiна……………………………………………………………....62 

НОВІ ДАНІ ПРО РОЗВИТОК ЛЕГЕНЕВОГО СЕРЦЯ 

Н. В. Дробінська, Н.В. Леськів………………………………………………………….…63 

ОЦІНКА ЯКОСТІ ЖИТТЯ У ХВОРИХ З ХРОНІЧНОЮ ВЕРТЕБРО- 

БАЗИЛЯРНОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ 

О.М. Дубровна …………………………………………………………………………...….65 

ВПЛИВ МІСЦЕВИХ ФАКТРІВ ЗАХИСТУ НА ФОРМУВАННЯ ВАРІАНТА 

ПЕРЕБІГУ ШИГЕЛЬОЗУ 

Т.С. Жаркова, І.Ю. Прохорова, І.А. Вінніченко, 

К.С. Жаркова, Є.С. Ольховський………………………………………………………..…65 

КОМПЛЕКСНОЕ ЛЕЧЕНИЕ СПАСТИЧНОСТИ ПРИ НЕВРОЛОГИЧЕСКОЙ 

ПАТОЛОГИИ. 

Н. А. Зарицкая………………………………………………………………………….….67 

ВОЗМОЖНОСТИ ИММУНОТРОПНОЙ ТЕРАПИИ ПАПИЛЛОМАВИРУСНОЙ 

ИНФЕКЦИИ ГЕНИТАЛИЙ У ЖЕНЩИН 

Н. Ю. Звягина …………………………………………………………………………..…...69 

- 7 -





ПАТОМОРФОЛОГІЧНІ ЗМІНИ У ХВОРИХ НА ГРИП А/Н1N1 КАЛІФОРНІЯ 

Г. М. Зубрицька ……………………………………………………………….…………….71 

СИНДРОМ РАПТОВОЇ СМЕРТІ ДІТЕЙ 

Ю.Ю. Іваницька…………………………………………………………………………….72 

МИОМА МАТКИ И МЕДИКАМЕНТОЗНАЯ ПОДГОТОВКА БОЛЬНЫХ К 

ОПЕРАЦИИ 

О.Ю. Ильина, У.В. Столярова ………………………….……………………………..….74 

НЕОАДЪЮВАНТНАЯ ПОЛИХИМИОТЕРАПИЯ И ИНВАЗИВНЫЙ 

ПРОТОКОВЫЙ РАК МОЛОЧНОЙ ЖЕЛЕЗЫ 

Е.Д. Ионова………………………………………………………………..……………..….75 

«HELIOPLANTUM ® » - НАПРЯМОК ЕФЕКТИВНОЇ ТЕРАПІЇ 

ПАРОКСИЗМАЛЬНИХ СТАНІВ 

І.В. Кабачна ………………………………………………………………………….…….76 

СОВРЕМЕННЫЕ ПОДХОДЫ К ДИАГНОСТИКЕ И ЛЕЧЕНИЮ БОЛЕЗНИ 

ПАРКИНСОНА 

И.В. Кабачная ……………………………………………………………………………....77 

ПАТОМОРФОЛОГІЧНІ КОРЕЛЯТИ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ ЯК 

ПРОГНОСТИЧНИЙ КРИТЕРІЙ РОЗВИТКУ ПІСЛЯТРАВМАТИЧНОГО 

СУДОМНОГО СИНДРОМУ 

К. І. Каліманов ………………………………………………………………………...……79 

МЕТАБОЛИЧЕСКАЯ ТЕРАПИЯ В КОМПЛЕКСНОМ ЛЕЧЕНИИ ДЕТЕЙ С 

ПЕРИНАТАЛЬНОЙ ПАТОЛОГИЕЙ НЕРВНОЙ СИСТЕМЫ 

Л.А. Кирилюк ………………………..………………………………………..……….…..80 

ИММУННЫЕ МЕХАНИЗМЫ ФОРМИРОВАНИЯ КЛИНИЧЕСКОЙ КАРТИНЫ 

РОТАВИРУСНО-БАКТЕРИАЛЬНОЙ ИНФЕКЦИИ У ДЕТЕЙ 

Т.А. Кирсанова, Е.А. Пугачева …………………………………………..……………......82 

СТАН ГЕПАТОБІЛІАРНОЇ СИСТЕМИ ТА ЛІПІДНОГО ОБМІНУ У ХВОРИХ 

НА РЕВМАТОЇДНИЙ АРТРИТ 

І.В. Климась………………………….…………………………………………………...…84 

ОРГАНІЧНІ УШКОДЖЕННЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ ТА ПОВЕДІНКОВИЙ І 

НЕВРОЛОГІЧНИЙ СТАТУС ЩУРІВ ЛІНІЇ ВІСТАР ІЗ МОДЕЛЬОВАНИМ 

ІШЕМІЧНИМ ІНСУЛЬТОМ 

В.В. Колесник…………………………….……………………………………………….…85 

- 8 -





ТИТР ІНТЕРФЕРОНУ, ЩО СЕКРЕТУЄТЬСЯ ТИМОЦИТАМИ ЩУРІВ ПРИ 

ОМЕПРАЗОЛ-ВИКЛИКАНІЙ ГІПЕРГАСТРИНЕМІЇ ТА ВПЛИВІ 

МУЛЬТИПРОБІОТИКУ «АПІБАКТ®» 

І.В. Компанець, О.Г. Короткий, В.В. Нікольська, Л.І. Остапченко…………….....….87 

ЗМІНИ ЕКСПРЕСІЇ ТИРОЗИЛ-тРНК СИНТЕТАЗИ В КАРДІОМІОЦИТАХ 

ЛЮДЕЙ, ХВОРИХ НА ДИЛЯТАЦІЙНУ КАРДІОМІОПАТІЮ 

Ю.Ю. Кондратюк, В.І. Бобик, Д.В. Рябенко…………………………………..……...…88 

ОСОБЕННОСТИ ВРЕМЕННЫХ КОЛЕБАНИЙ СПЕКТРАЛЬНЫХ 

ПОКАЗАТЕЛЕЙ ВАРИАБЕЛЬНОСТИ СЕРДЕЧНОГО РИТМА У ЗДОРОВЫХ 

ДОБРОВОЛЬЦЕВ 

Д.А. Корниенко…………………………………………………………………………...…89 

СИНТЕЗ ОКСИДУ АЗОТУ ТИМОЦИТАМИ ТА СПЛЕНОЦИТАМИ ЩУРІВ ЗА 

УМОВ ТРИВАЛОЇ ШЛУНКОВОЇ ГІПОАЦИДНОСТІ 

О.Г. Короткий, Я.С. Максимович, С.В. Пилипенко, Т.П. Карповець…………………90 

ПОКАЗНИКИ ГЕМОКОАГУЛЯЦІЙНОГО ГЕМОСТАЗА У ВАГІТНИХ З 

ПАТОЛОГІЄЮ ГЕПАТОБІЛІАРНОЇ СИСТЕМИ ПРИ ПРЕЕКЛАМПСІЇ 

Т.Ф. Корява ……………………………………………………………………………..…91 

ВИВЧЕННЯ СТАНУ ВУГЛЕВОДНОГО, ЛІПІДНОГО ОБМІНУ У ХВОРИХ НА 

ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ ТА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ 2 ТИПУ 

О.А. Кочубєй ……………………………………………………………………………...…92 

УЛЬТРАЗВУКОВІ ЗМІНИ СУГЛОБІВ У ДІТЕЙ З РЕАКТИВНИМИ 

АРТРОПАТІЯМИ 

Г.В. Кривошей, О.О. Бухміна……………………………………………………………...94 

ОБЕСПЕЧЕННОСТЬ ФОЛИЕВОЙ КИСЛОТОЙ ДЕТЕЙ ТРЕХЛЕТНЕГО 

ВОЗРАСТА ЮЖНО-КАЗАХСТАНСКОЙ ОБЛАСТИ 

Е.К. Куандыков, Ж.С. Абдрахманов, М. Кувандыков……………………………………95 

АНАЛІЗ АСОЦІАЦІЇ ГЕНЕТИЧНО ОБУМОВЛЕНОЇ ДИСФУНКЦІЇ 

ЦИСТАТІОНІН-БЕТА-СИНТАЗИ З РОЗВИТКОМ ДЕФЕКТІВ НЕВРАЛЬНОЇ 

ТРУБКИ ПЛОДУ 

О.М. Куліш……………………………………………………………………………….….97 

РАЗРАБОТКА АЛГОРИТМА ЛЕЧЕНИЯ АНАЭРОБНОЙ 

НЕКЛОСТРИДИАЛЬНОЙ ИНФЕКЦИИ МЯГКИХ ТКАНЕЙ 

С.Ю. Кулявец, Р.А. Николенко…………………………………………………………….98 

- 9 -





АКТИВНОСТЬ 2,5-ОЛИГОАДЕНИЛАТ-СИНТЕТАЗЫ В ЛИМФОЦИТАХ 

КРЫС В УСЛОВИЯХ МИКРОГРАВИТАЦИИ 

Е.В. Лаврова, И.В. Компанець, В.А. Чайка………………………………………..……100 

МОЛЕКУЛЯРНО-ГЕНЕТИЧНІ НАСЛІДКИ ТЕХНОГЕННОГО ЗАБРУДНЕННЯ 

ДОВКІЛЛЯ 

Х.О. Лазуркевич……………………………………………………………………………101 

ИММУНОДИАГНОСТИКА РАННЕЙ И ПОЗДНЕЙ ФАЗЫ ХРОНИЧЕСКОГО 

РЕЦИДИВИРУЮЩЕГО ВОСПАЛИТЕЛЬНОГО ПРОЦЕССА ПРИ 

БРОНХИАЛЬНОЙ АСТМЕ У ДЕТЕЙ 

А.В. Летяго, В.Г. Чернуски, А.Д. Морозова , О.Л. Говаленкова…………………...…102 

ОЦЕНКА КАЧЕСТВА ЖИЗНИ ПОДРОСТКОВ С НЕВРОТИЧЕСКИМИ 

ДЕПРЕССИВНЫМИ РАССТРОЙСТВАМИ 

Е.И. Линская, С.А.С.Белал…………………………………………….……………..…..104 

ЭКСРАГЕНИТАЛЬНАЯ ПАТОЛОГИЯ И ЮВЕНИЛЬНЫЕ МАТОЧНЫЕ 

КРОВОТОЧЕНИЯ У ДЕВУШЕК - ПОДРОСТКОВ 

А.С. Лисицкая, А.Д. Михайловская………………………………………………...……105 

ИММУНОГИСТОХИМИЧЕСКИЕ ИССЛЕДОВАНИЯ В ДИАГНОСТИКЕ РАКА 

МОЛОЧНОЙ ЖЕЛЕЗЫ 

Т.Ю. Лихолат, С.В. Антонюк, Н.О. Кравцова……………………………………...….106 

КОМП’ЮТЕРНЕ МОДЕЛЮВАННЯ БІОФАРМАЦЕВТИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ 

КОРОТКОЛАНЦЮЖКОВИХ ЖИРНИХ КИСЛОТ 

О.Б. Лихота………………………………………………………………………………..108 

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІАГНОСТИЧНОЇ ЦІННОСТІ 

ПОКАЗНИКІВ БРОНХІАЛЬНОЇ ГІПЕРСПРИЙНЯТЛИВОСТІ ДО ГІСТАМІНУ 

У ШКОЛЯРІВ ПРИ СЕРЕДНЬО-ТЯЖКІЙ БРОНХІАЛЬНІЙ АCТМІ 

О.Є. Лотоцька, М.Н. Гарас………………………………………………………………109 

ВИКОРИСТАННЯ РІЗНОПЛАНОВИХ НЕЙРОЕТОЛОГІЧНИХ ТЕСТІВ ДЛЯ 

ВИВЧЕННЯ НЕЙРОТРОПНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ПОХІДНОГО 2- 

ОКСИІНДОЛІН-3-ГЛІОКСИЛОВОЇ КИСЛОТИ 

О.А. Луценко………………………………………………………………………..….…..111 

ЗМІНИ МІОКАРДУ ЗА УМОВ ГОСТРОЇ ІШЕМІЇ ЗА ДОПОМОГОЮ 

ВИЗНАЧЕННЯ КОРЕЛЯЦІЙНОГО І ФРАКТАЛЬНОГО ПАРАМЕТРІВ 

МАТРИЧНОГО АНАЛІЗУ 

Ю.В. Любеля, О.Я. Ванчуляк, Н.О. Максимчук……………………………………..…112 

- 10 -





ОПРЕДЕЛЕНИЕ МИКРОБИОЛОГИЧЕСКОЙ ЧИСТОТЫ МАСЛА СЕМЯН 

БУРАЧНИКА ЛЕКАРСТВЕННОГО 

С.С. Ляшенко…………………………………………………………………………..…..113 

ВЛИЯНИЕ МЕКСИДОЛА И ПРЕПАРАТА ЖЕЛЕЗА ФЕРРУМ-ЛЕК 

НА ОСНОВНО-ЭЛЕКТРОЛИТНЫЙ БАЛАНС ПРИ ОСТРОЙ КРОВОПОТЕРЕ 

Н. Маммадли, У. Гараева……..……………………………………………………….…115 

ОТНОШЕНИЕ ВРАЧЕЙ К ЗАМЕНЕ ТРАДИЦИОННОГО (БУМАЖНОГО) 

СПОСОБА ВЕДЕНИЯ МЕДИЦИНСКОЙ ДОКУМЕНТАЦИИ НА 

ЭЛЕКТРОННЫЙ ВИД 

Э.С. Меркер…………………………………………………………………………...……117 

КОМПЛЕКСНАЯ ОЦЕНКА КАЧЕСТВА ЯДРОСОДЕРЖАЩИХ КЛЕТОК 

КОРДОВОЙ КРОВИ В ПРОЦЕССЕ КРИОКОНСЕРВИРОВАНИЯ 

О.А. Михайлова, П.М. Зубов, В.В. Рязанцев, Л.А. Бабийчук……………………….…118 

ГЕНОДЕРМАТОЗЫ КАК МАРКЕРЫ ГЕНЕТИЧЕСКОЙ ОТЯГОЩЕННОСТИ 

УКРАИНСКИХ ПОПУЛЯЦИЙ 

Н. В. Мовчан……………………………………………………………………………….121 

ИССЛЕДОВАНИЕ ВРЕМЕННЫХ КОЛЕБАНИЙ ЗНАЧЕНИЙ СПЕКТРАЛЬНЫХ 


ДОБРОВОЛЬЦЕВ ПРИ МЕТРОНОМИЗИРОВАННОМ ДЫХАНИИ 

И.Н. Моисеенко ………………………………………………………………………...…122 

ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИЙ ГІПОКАЛЬЦІЄМІЧНИЙ КРИЗ 

Н.І. Мочкодан …………………………………………………………………………..…123 

ДИНАМІКА КОНЦЕНТРАЦІЇ АЗОТ-ВМІСНИХ СПОЛУК ПРИ 

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІЙ СПАЙКОВІЙ ХВОРОБІ ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ 

Д. В. Новиков………………………………………………………………………………124 

АРИТМОГЕННА ДІЯ НАДМІРНИХ ДОЗ АЛКОГОЛЮ У ОСІБ МОЛОДОГО І 

ЗРІЛОГО ВІКУ 

Ю.І. Онищук, Ю.В. Башта ……………………………………………………..…….…125 

ШКІРНІ ПРОЯВИ ВНУТРІШНІХ ХВОРОБ 

Ю.І. Онищук, А.В. Циснецька………………………………………………………...…126 

ВМІСТ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ У ХАРЧОВИХ РАЦІОНАХ ЧОЛОВІЧОГО 

НАСЕЛЕННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

Н.М. Онул……………………………………………………………………………..……127 

- 11 -





ПЕЛОЇДОТЕРАПІЯ ЯК ЗАСІБ КОМПЛЕКСНОГО ПАТОГЕНЕТИЧНОГО 

ЛІКУВАННЯ ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ, ХВОРИХ НА РЕВМАТИЗМ 

І.О. Остапенко……………………………………………………………………….……129 

РЕАКЦИЯ БЕЛОЙ ПУЛЬПЫ СЕЛЕЗЁНКИ НА ПИЩУ, СОДЕРЖАЩУЮ ГМО, 

ПРИ МОДЕЛИРОВАНИИ ТОКСИЧЕСКОГО ЭНТЕРИТА 

Е.А. Панкова ………………………………………………………………………………130 

СТЕПЕНЬ ВЫРАЖЕННОСТИ МИТОТИЧЕСКОЙ АКТИВНОСТИ 

ЭПИТЕЛИОЦИТОВ ПРИ РАЗЛИЧНЫХ СТАДИЯХ ПЛОСКОКЛЕТОЧНЫХ 

ИНТРАЕПИТЕЛИАЛЬНИХ ПОРАЖЕНИЙ И РАКЕ ШЕЙКИ МАТКИ 

О.Н. Плитень…………………………………………………………………………...…132 

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ІММОБІЛІЗАЦІЇ ДРІЖДЖІВ 

SACCHAROMYCES CEREVISIAE В АЛЬГІНАТНОМУ ГЕЛІ ТА ВИЗНАЧЕННЯ 

ЖИТТЄЗДАТНОСТІ ЦИХ КЛІТИН ПРИ ЇХ КРІОКОНСЕРВУВАННІ 

М.С. Подпоріна, І.О. Феніна …………………………………………………………..…134 

ИЗУЧЕНИЕ ВЛИЯНИЯ ПРОДОЛЖИТЕЛЬНОСТИ ГИПОТЕРМИЧЕСКОГО 

ХРАНЕНИЯ НА ЖИЗНЕСПОСОБНОСТЬ ДРОЖЖЕЙ S.CEREVISIAE В 

СУСПЕНЗИИ И АЛЬГИНАТНЫХ ГРАНУЛАХ 

В.Л. Пономарева, В.Ф. Марценюк, Е.С. Онасенко.………………………………….…135 

ЗАХИЩЕНИЙ ЦЕФАЛОСПОРИН СУЛЬБАКТАМАКС В ЛІКУВАННІ ДІТЕЙ 

О.Б. Понор ………………………………………………………………………………....138 

ПЕРОКСИДНІ МЕХАНІЗМИ РОЗВИТКУ ПЕЧІНКОВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ 

В. І. Пшеничний………………………………………………………………………..….139 

РИСК РАЗВИТИЯ ОСТЕОАРТРОЗА И ПРЕДУПРЕЖДЕНИЕ ЕГО 

ФОРМИРОВАНИЯ У ПОДРОСТКОВ НА ФОНЕ РЕАКТИВНОГО АРТРИТА 

О.А. Рахимова………………………………………………………………………..…….140 

ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ ХРОНІЧНОГО ПАНКРЕАТИТУ В 

ПОЄДНАННІ З МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ: ЗАСТОСУВАННЯ ЕФІРІВ 

ОМЕГА-3 ПОЛІНЕНАСИЧЕНИХ ЖИРНИХ КИСЛОТ У КОМПЛЕКСНОМУ 

ЛІКУВАННІ 

В.В. Романуха………………………………………….……….…………………….……142 

ОПЫТ ПРИМЕНЕНИЯ ПРЕПАРАТА «ДЕРИВА-С» ГЕЛЬ В ЛЕЧЕНИИ 

УГРЕВОЙ БОЛЕЗНИ ЛЕГКОЙ СТЕПЕНИ ТЯЖЕСТИ 

Д.С. Рыбальченко……………………………………………………………………….....143 

- 12 -





ОПЫТ ПРИМЕНЕНИЯ КОМПЛЕКСНОЙ ТЕРАПИИ С ИСПОЛЬЗОВАНИЕМ 

ПРЕПАРАТА «ДЕРИВА-С» ГЕЛЬ В ЛЕЧЕНИИ УГРЕВОЙ БОЛЕЗНИ СРЕДНЕ- 

ТЯЖЕЛОЙ И ТЯЖЕЛОЙ СТЕПЕНИ ТЯЖЕСТИ 

Д.С. Рыбальченко……………………………………………………………….………....145 

ВИВЧЕННЯ СТРЕСПРОТЕКТОРНОЇ АКТИВНОСТІ КРІОСКОПІЧНОГО 

ПОРОШКУ АРОНІЇ ЧОРНОПЛІДНОЇ У СТРЕСОСТІЙКОГО ТА 

СТРЕСОНЕСТІЙКОГО ТИПУ РЕАГУВАННЯ ТВАРИН ПРИ ФОРМУВАННІ 

ГІПОКІНЕТИЧНОГО СТРЕСУ В ТЕСТІ «ВІДКРИТЕ ПОЛЕ» 

Л.В. Савченкова, М.С. Акімова………………………………………………………..…147 

ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ АРОНІЇ ЧОРНОПЛІДНОЇ НА ЕНЕРГЕТИЧНИЙ 

ГОМЕОСТАЗ ТВАРИН З ТОКСИЧНИМ ГЕПАТИТОМ 

Л.В. Савченкова, В.В. Рокотянська…………………………………..…………………148 

ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРАМЕТРІВ ТОКСИЧНОСТІ ПОХІДНОГО 4- 

(ГЕТАРИЛМЕТИЛ)-АМІНО-2-ОКСО-1,2-ДИГІДРОХІНОЛІН-3-КАРБОНОВИХ 

КИСЛОТ ЯК ПОТЕНЦІЙНОГО ЗНЕБОЛЮЮЧОГО ЗАСОБУ 

Л. В. Савченкова, С. І. Янкович………………………………………………………..…149 

ЦИТОКІНОВИЙ ПРОФІЛЬ У ДІТЕЙ З РІЗНИМ СТУПЕНЕМ КОНТРОЛЮ НАД 

БРОНХІАЛЬНОЮ АСТМОЮ 

С.І. Сажин……………………………………………………………………………...…..150 

ВИВЧЕННЯ МЕХАНІЗМІВ АНТИДЕПРЕСИВНОЇ АКТИВНОСТІ ПОХІДНОГО 

2-ОКСОІНДОЛІНІВ 

А.Г. Сидоренко…………………………………………………………………………..…151 

АНАЛИЗ ГИСТОСТРУКТУРЫ СОСКОБОВ ЭНДОМЕТРИЯ ПРИ 

КРОВОТЕЧЕНИЯХ В РЕПРОДУКТИВНОМ ПЕРИОДЕ 

А.А. Сидорова, У.В. Столярова …………………………………………..………...……153 

ОСОБЛИВОСТІ ВАРІАБЕЛЬНОСТІ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ У ХВОРИХ НА 

ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ ПОЄДНАНУ З ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ 2 ТИПУ 

І.В. Ситіна ……………………………………………………………………………..….154 

ВПЛИВ ЕНДОТЕЛІАЛЬНОЇ ДИСФУНКЦІЇ НА РОЗВИТОК ВЕНТИЛЯЦІЙНИХ 

ПОРУШЕНЬ У ХВОРИХ НА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ З НАДМІРНОЮ 

ВАГОЮ 

К.О. Ситник, В.І. Смірнова ………………………………………………..…………….155 

КЛИНИКО-ЭПИДЕМИОЛОГИЧЕСКАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ТЯЖЕЛОГО 

ТЕЧЕНИЯ БОТУЛИЗМА В ХАРЬКОВСКОМ РЕГИОНЕ 

Е.А. Скалий ………………………………………………………………………...……...156 

- 13 -





ВИЗНАЧЕННЯ ІМУНОГЕННИХ ДІЛЯНОК РЕКОМБІНАНТНОГО БІЛКА 

ЕМАРІІ БІОІНФОРМАТИЧНИМ МЕТОДОМ 

О.Ю. Скоробогатов, Л.А. Бабенко , О.І. Корнелюк……………………………………158 

ПОЛИМОРФИЗМ С677Т ГЕНА MTHFR У БОЛЬНЫХ ИХТИОЗОМ 

Е. А. Солодянкина……………………………………………………………………..…..159 

НЕСПЕЦИФИЧЕСКИЙ РЕАКТИВНЫЙ ГЕПАТИТ У БОЛЬНЫХ С 

ОСЛОЖНЕННОЙ ФОРМОЙ ЖЕЛЧНОКАМЕННОЙ БОЛЕЗНИ 

И.А. Стреляная, Я.С. Сокольский………………………………………………….……160 

СОСТОЯНИЕ БЕЛКОВОГО ОБМЕНА У БОЛЬНЫХ РАСПРОСТРАНЕННЫМ 

ПСОРИАЗОМ 

Е.Г. Татузян …………………………………………………………………………..…..162 

ОПЫТ ДИАГНОСТИКИ И ЛЕЧЕНИЯ АРТЕРИОВЕНОЗНЫХ 

МАЛЬФОРМАЦИЙ ГОЛОВНОГО МОЗГА 

В.А. Тесленко, Т.А. Тесленко…………………………………………………………..…164 

КОМПЛЕКСНЫЙ ПОДХОД К ТЕРАПИИ ХРОНИЧЕСКОЙ СОСУДИСТОЙ 

ПАТОЛОГИИ ГОЛОВНОГО МОЗГА 

А. В. Тимохин……………………………………………………………………………...165 

ПЛИВ ЙОДУ НА СТАН ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ 

О.В. Тимчик……………………………………………………………………………..…168 

МОРФОМЕТРИЧНІ ПОКАЗНИКИ СТРАВОХІДНО-ШЛУНКОВОГО 

ПЕРЕХОДУ ПЛОДІВ 9-10 МІСЯЦІВ 

Ю.В. Товкач, О.М. Мигловець, Н.В. Хащова, М.В. Іванцюра ………………………...169 

CТРУКТУРНО- ФУНКЦИОНАЛЬНЫЕ АСПЕКТЫ ВОЗДЕЙСТВИЯ 

ЗОНАЛЬНОГО ЛАЗЕРНОГО ИЗЛУЧЕНИЯ НА ОРГАНЫ 

ИММУННОЙ СИСТЕМЫ 

И.И. Торяник, Д.П. Вдовиченко, Зубова Е.О., В.А. Исаенко, Черкашина Л.В……...170 

СТАН ВЕГЕТАТИВНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ СЕРЦЕВОГО РИТМУ ЩУРІВ РІЗНИХ 

ВІКОВИХ ГРУП ПРИ СТРЕПТОЗОТОЦИНІНДУКОВАНОМУ ЦУКРОВОМУ 

ДІАБЕТІ 

С.В. Трач Росоловська, Т.В. Коваль …………………………………………………..…172 

ОСОБЕННОСТИ ВОДНО-СОЛЕВОГО ОБМЕНА БЕЛЫХ КРЫС ПОCЛЕ 

КСЕНОТРАНСПЛАНТАЦИИ КУЛЬТУРЫ ОВАРИАЛЬНОЙ ТКАНИ В 

УСЛОВИЯХ ОВАРИАЛЬНОЙ НЕДОСТАТОЧНОСТИ 

Н.С.Троян, Ю.Г. Друпп, А.А.Слюсарев, Е.А. Ракша-Слюсарева …………………..…173 

- 14 -





ВПЛИВ ТІАТРІАЗОЛІНУ НА ПОКАЗНИКИ АНТИОКСИДАНТНОЇ СИСТЕМИ 

ОРГАНІЗМУ БІЛИХ ЩУРІВ З ГОСТРИМ ОТРУЄННЯМ ПАРАЦЕТАМОЛОМ 

НА ФОНІ ТРИВАЛОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ СОЛЯМИ КАДМІЮ ТА СВИНЦЮ 

Н. Трубич…………………………………………………………………………...………175 

АКТИВНІСТЬ ГЛУТАТІОНПЕРОКСИДАЗИ КЛІТИН МОЗКУ ЩУРІВ ЗА 

УМОВ ХРОНІЧНОЇ АЛКОГОЛЬНОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ ПРИ ВПЛИВІ 

ОЦТОВОКИСЛОГО ЦИНКУ 

О.І. Харченко, В.О. Чайка, Л.М. Гайда, Л.І. Богун …………………………..……..…176 

ОСОБЛИВОСТІ БАКТЕРИЦИДНОЇ ДІЇ МІНЕРАЛЬНИХ ВОД 

КУЯЛЬНИЦЬКОГО РОДОВИЩА ВІДНОСНО ESCHERICHIA COLI 

О. М. Хмєлєвська ……………………………………………………………………….…177 

КОМПЛЕКСНА ПАТОГЕНЕТИЧНА ТЕРАПІЯ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО 

РЕЗЕРПІН-ІНДУКОВАНОГО ПАРКІНСОНІЧНОГО СИНДРОМУ ІЗ 

ВВЕДЕННЯМ АГОНІСТУ ДОФАМІНОВИХ РЕЦЕПТОРІВ ПРАМІПЕКСОЛУ 

Д. М. Храмцов………………………………………………………….………………..…178 

ТАКТИКА ЛІКУВАННЯ ДЕЦЕЛЕРАЦІЙНОГО СИНДРОМУ (ДС) ПРИ 

ЗАКРИТІЙ ТРАВМІ ГРУДНОЇ КЛІТКИ (ЗТГ) 

О.Ю.Черкун ……………………………………………………………………………..…180 

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВІТЧИЗНЯНОГО ІМУНОМОДУЛЯТОРА БЛАСТОМУНІЛУ 

В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ РАКУ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ 

М.А. Чорнобай, Н.В. Черниш………………………………………………………….…181 

ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ САМОЛІКУВАННЯ АНТИБІОТИКАМИ ОЧАМИ 

СТУДЕНТІВ ФАРМАЦЕВТИЧНОГО НА МЕДИЧНОГО ПРОФІЛЮ 

Л.І. Чумак. А.О. Цвєткова. ………………………………………………..………..……182 

О СЕЗОННЫХ ЗАКОНОМЕРНОСТЯХ РЕЦИДИВОВ АЛКОГОЛИЗМА 

Ю.Л. Шевцов………………………………………………………………………….……183 

ВЗАИМОСВЯЗЬ ВИДА ФИЗИЧЕСКОЙ ДИССЕКЦИИ ТКАНЕЙ И 

ОСОБЕННОСТЕЙ КОЛЛАГЕНОГЕНЕЗА, ВЛИЯЮЩЕГО НА 

РЕПАРАТИВНЫЕ ПРОЦЕССЫ В ЗОНЕ ЖЕЛУДОЧНЫХ И КИШЕЧНЫХ 

АНАСТОМОЗОВ 

Е.В. Шевченко, В.А. Стрихар………………………………………………….……...…184 

РОЖА: СОСТОЯНИЕ ОКСИДАНТНО-АНТИОКСИДАНТНОЙ СИСТЕМЫ И 

ПЕРСПЕКТИВНЫЕ НАПРАВЛЕНИЯ ТЕРАПИИ 

С.А. Шип ……………………………………………………………………………..……186 

- 15 -





ВЕСТИБУЛЯРНІ РОЗЛАДИ ПРИ УРАЖЕННІ СУДИН ВНУТРІШНЬГО ВУХА 

У.О. Шкіль ……………………………………………………………………………..….188 

ВПЛИВ ПИТНОЇ ВОДИ НА ДЕЯКІ ПОКАЗНИКИ РОБОТИ СЕРЦЯ 

А.В. Юрочкіна, І.Я. Пілецька, М.М. Газда, В.І. Гірний, Н.В. Дробінська, 

Л.М. Кашицька, Є.І. Когутич, З.І. Лукавська, А.О. Стрижена………………….…..188 

- 16 -





CHANGES OF THE HYPOTALAMIC-PITUITARY-THYROID SYSTEM DUE TO 

BURN INJURY 

I.A. Bogdanov 

Department of Pathophysiology 

M. Gorky Donetsk National Medical University 

Scientific adviser – M.D., Professor, G.K. Krivobok 

Relevance of the topic. In recent years there has been an increasing trend in cases of burn 

injuries in the industrial regions of Ukraine. Burn injury is one of the main reasons for the 

increase of mortality and disability, and therefore is not only medical but also serious social 

problem. 

The aim of the study. The study of the functional state of hypothalamic-pituitary-thyroid 

system (HPTS) in rats receiving burn an open flame. 

Materials and methods. Was developed to model dose of thermal burns an opened flame in 

the regulation of exposure, the flame temperature and area burned. The experiments were 

performed on white male rats nonlinear weighing 200-250g in compliance with the norms and 

principles of the European Convention for the Protection of Vertebrate Animals. Rats were 

divided into two groups: one – intact, the second – the control, in which the simulated thermal 

burn 5% of the body open flames (propane gas, the combustion temperature of approximately 

1800 0 C) at a distance of 15 mm and an exposure time of 3s under ether anesthesia. Blood 

was collected in a test tube to determine the concentration of thyrotropin (TSH), 

triiodothyronine (T 3 ) and thyroxine (T 4 ), after which it was centrifuged. Determination of 

hormone levels was performed using radioimmunoassay and ELISA methods. 

Results. The level of hormones in plasma of rats from both groups (intact and control) was 

investigated in an hour, day and three days after the burn. TSH (mIU / L): 0.407, 0.165 and 

0.187, respectively, in intact rats - 0.148. The content of T 3 (pmol /L): 2.308, 1.605 and 3.070, 

respectively; intact rats - 2.687. The content of T 4 (pmol / L): 87.32, 60.94 and 59.39, 

respectively, in intact rats - 41.21. 

Conclusions. Inhibition of TSH secretion is due to the fact that high concentrations of 

circulating thyroid hormones reduce the sensitivity of receptors adenohypophyseal TSH-cells 

to tireoliberin. This explains the drop in the level and points to the restoration of 

neurosecretory process for the next day after the injury. Rapid elimination of tireoliberin from 

the bloodstream after initiated by activation of the central link HPTS warns hyperactivation 

thyroid system. Hyperactivation also prevents long-term increase in the concentration of T 4 in 

blood plasma, which, according to the principle of feedback, inhibits the secretion of TSH in 

the pituitary gland. Confirms the decrease in activity HPTS and the fact that the very next day 

after the burn has been reduced conversion of T 4 to T 3 and tissue metabolism of thyroxine, as 

evidenced by a significant decrease in the level of T 3 . On the third day after injury HPTS 

indicators of activity were not significantly different from that of the intact group. It can be 

concluded that the need for thyroid hormone and tissue metabolism in early postburns period 

decreased due to the fact that in a post-traumatic hypoxia essential metabolic reaction is to 

save intracellular energy, rather than a general enhancement of metabolism, which is just 

driven by thyroid hormone. Thus, the central and peripheral units HPTS nonspecific, along 

- 17 -





with other neurohumoral systems, increased their activity on the first day after the burn, and 

tissue uptake of thyroid hormones tended to decrease, indicating a decrease in the demand for 

them. 

MEDICINAL PLANTS IN THERAPY OF OBESITY 

A. Gorst, doc. T. Kryuchkova 

National Pharmaceutical University, Kharkov 

Obesity has become a serious problem for рорulation of economically developed 

countries. It is not just about attraction, but also about health. Overweight raises a number of 

diseases which treatment and especially prevention, can often be reduced to the treatment of 

obesity, correct and effective weight loss. However, not everyone knows how to accomplish 

this: they try all sorts of diets, "miraculous" means. 

Obesity appears due to violations of weakening or slowing down the metabolism. 

The main causes of obesity: poor nutrition, lack of exercise, low physical activity, improper 

lifestyle, inadequate response to stressful situations, excessive sleep, sleep during the day, 

taking hormones. To reduce weight it's traditionally prescribed to take a diet and 

increase physical activity. Pharmacotherapy of obesity is shown with the ineffectiveness of 

non-drug therapies and should help to effectively reduce weight, prevent relapses, improve 

metabolic parameters, to increase the commitment of patients to treatment. 

The analysis of literature data for compiling the collection of medicinal plants was carried 

out. It is now proposed a large number of herbal remedies and dietary supplements for weight 

loss and prevention of obesity. These may include chitosan, chromium picolinate, some fatty 

acids, ephedra alkaloids, including ephedrine, Garcinia, etc. Quite often in the composition is 

added to the Chinese ephedra (Ma huang), which is a rich natural source of ephedrine and 

alkaloids related to it. Obviously, these treatments can be dangerous. 

There are many different plant collections, which include the various medicinal plants, the 

most "popular" raw materials are: buckthorn bark, juniper fruits, anise fruits, chicory herb, 

knotweed herb, birch leaves, senna leaves, chicory root, dandelion root, mountain ash fruits, 

goldenrod herb, hypericum herb, agrimony herb, parsley seed, fennel seed, licorice root, 

couch grass rhizome, barberry roots, sorrel rhizome and roots. 

Seaweeds has been successful using for the treatment of obesity. The most common of them 

are Cystoseira barbata, Fucus vesiculosus, Laminaria saccharina. They contain a complex of 

essential vitamins, minerals and polysaccharides, but the most valuable is the presence of 

iodine in an easily digestible form of nutrient. An important therapeutic effect associated with 

reduced appetite. Algae thalli are capable of swelling upon absorption of water, significantly 

increasing in volume. At the same time the receptors of the stomach are irritated. 

The effectiveness of most supplements and herbal remedies proposed to reduce body weight, 

does not go long, randomized, placebo-controlled clinical studies (many patients, control 

groups, "blinding" of patients - this is when the patient does not know what it takes - a 

medicine or a "dummy"). And those few, which effectiveness has been confirmed by such 

research, are far from safe because of the risk of severe and poorly predictable side effects. It 

- 18 -





is not possible to recommend herbal remedies that exist to date for inclusion in a program to 

reduce obesity. 

As a result of our analysis of the main directions of the therapeutic effect in treating patients 

with excessive body weight have been identified. For a herbal medicine can recommend 

mixers containing herbals with laxative, mild diuretic, anorectics, enzyme, choleretic effect. 

Those species include plant, which contain different groups of biological active substances. 

Polysaccharides or dietary fiber used as a constituence often, they do the satiety, may to 

perform laxative effect. Such herbal raw material is Cychorii radix, Laminaria saccharina. 

Fixed oils in those compositions reduce cholesterol, steroids affect metabolism. Phenolic 

compounds such as anthraquinones Frangula bark, Senna leaves, Rumex root in this regard, it 

should be noted that the anthraquinones except act as a laxative also inhibit lipase. Polygoni 

avicularis herb, Hyperici herb contain flavonoids have a diuretic effect. Dandelion root – 

Taraxaci radix contains a bitter, it has a choleretic effect, thus helping the liver. Plants 

containing essential oils parsley seed, fennel seed stimulate peristalsis and exhibit diuretic 

effect. Fees are used frequently in plants containing enzymes or substances that stimulate 

them. Such as extract from pineapple, papaya. 

Phytotherapy can be more effective, then other treatment, because the plant material may 

contain of biologically active substances that complements and stimulate each other's action. 

Due to the growth of obesity around the world, there is a great need for effective, safe for 

prolonged use of drugs. 

Therefore the search for new means for weight loss continues. 

THE INFLUENCE OF MEXIDOL ON THE CYTOSKELETON OF RED BLOOD 

CELLS UNDER THE CONDITIONS OF HYPOOSMOLARITY 

F. Zanganeh 

Chair of Experimental and Clinical Pharmacology 

Higher State Educational Establishment of Ukraine “Ukrainian Medical Stomatological 

Academy”, Poltava 

Ye. Vazhnichaya, MD, assistant professor 

It is known that mexidol promotes stability of red blood cells (RBC) to damaging factors due 

to inhibition of lipid peroxidation. However a question about the influence of preparation on 

the proteins of RBC cytoskeleton remains not decided. Research aim is to study in the 

experiments in vitro the influence of mexidol on the cytoskeleton of RBC under the 

conditions of hypoosmolarity. Research goals include the investigation of drug’s action on the 

shape of BRC as an integral parameter of the state of their cytoskeleton (stage I) and direct 

electrophoretic determination of cytoskeleton proteins (stage II). 

Research methods: RBC, obtained from albino rats, were twice washed by sterile isotonic 

solution of sodium chloride (NsCl) and suspended in 0,7%, 0,6%, 0,45% solutions of NaCl in 

a ratio 1:2. Solution of mexidol was added to suspensions before their 2 hours-incubation at 

+20 o C. Mexidol’s concentration in a test corresponded to the dose of 100 mg/kg in 

experiments upon animals. After the incubation, it was made blood films which were used to 

count of RBC with abnormal shape. Test systems in which changes of RBC shape were the 

- 19 -





most appreciable (0,45% solutions of NaCl) have been used for the next stage of the work: 

RBC cell membranes were obtained, purified and investigated by the method of vertical 

electrophoresis in a polyacrylamide gel with follow densitometry. 

Research results: It is shown that among RBC, suspended in hypotonic solutions of NaCl, 

there were acanthocytes, elliptocytes, spherocytes, and target cells with prevalence of 

acanthocytes. In suspensions prepared on 0,6% and 0,45% solutions of NaCl, mexidol 

diminished the amount of acanthocytes in 1,9 and 2,1 time accordingly. Thus in suspensions 

prepared on 0,7% and 0,45% solutions of NaCl, preparation reduced the amount of 

spherocytes in 5 times and 2,5 time as compared to the control. Acanthocytosis is concerning 

the damage of lipids in cellular membranes, therefore action of mexidol in regard to this 

disturbance of RBC shape it is possible to explain by the stabilizing of membrane lipids. At 

the same time spherocytosis reflects the damage of cytoskeleton, and diminishing of 

spherocytes concentration under the action of preparation, obviously, testifies to its protective 

influence on these structures of RBC. Electrophoretic investigation shows that mexidol can 

influence the contents of spectrin-alpha, spectrin-beta, and ankirin in a cytoskeleton of RBC 

in hypoosmotic medium. 

Conclusion: Thus, mexidol under the conditions of hypoosmolarity has direct protective 

action both on membrane lipids of RBC and on their cytoskeleton. 

PRENATAL ANATOMY OF THE ILEOCECAL SEGMENT 

D.V. Proniaiev, Yu.V. Moldlvan, U.G. Tataryn, M.A. Bodnar 

Department of Anatomy, Topographic Anatomy and Operative Surgery 

Bucovinian State Medical University 

Head – Prof. Yu.T. Akhtemiichuk 

Summarizing the data obtained in the process of our bibliographical studies, it shoud be noted 

that the development of the ileoceal segment of the intestine during the intrauterine period 

proceeds according to three periods, corresponding to the period of human prenatal 

ontogenesis. Moreover, immediately on the separation of the primary gut, terminating in the 

third week of life of the fetus, there appears an anlage of the ileocecal segment. The anlage of 

this segment of the intestine goes through 2 stages. The first one of them is realized upon 

differentiatng the primary gut – in the 5 th week of intrauterine life. Originally, a common 

week old primordium of its two future compomemt parts of the terminal segment of the ileum 

and the initial portion of the gut is formed. And only later in the 6 th week of prenatal 

ontogenesis there appears an anlage of the cecum. 

These observations enable to explain unambiguously to existing bibliographical diserepancies 

between the terms of the anlage of the cecum that are most often adducted in the 5th week of 

intrauterine life. A confirmation of this are the forms of the organ primordium that are 

described differently. Advocats of an earlierterm of the cecal anlage point out that it has the 

form of anelongated induration, adherents of a more later term of the formation of the anlage 

inform that the anlage represents a divrticulum of the primary gut. B. Peten's research (1959) 

is the only paper which presents the data not mentioned before, pertaining to the localization 

of the cecal anlage – at the point of the junction of the large and small intestine in the form of 

- 20 -





a dilatation from which a diverticulum – the cecum develops later on. This also corroborales a 

comcept put forward by us abotut a two-stage character of the anlage of the ileocecal segment 

of the gut. 

АНТИСТАФІЛОКОКОВА АКТИВНІСТЬ ХЛОРОФОРМНОЇ ФРАКЦІЇ 

ПЕРСТАЧУ ГУСЯЧОГО 

Е.Р. Абдулкафарова 

Кафедра фармакогнозії 

Національний фармацевтичний університет, м. Харків 

Науковий керівник: Ковальова Алла Михайлівна, проф. 

Перстач гусячий - Potentilla anserina L. багаторічна трав'яниста рослина родини 

розових. Основне стебло вкорочене, з розеткою прикореневих листків, з пазух виходять 

довга, до 40 см завдовжки, повзучи укорiнюванi в вузлах пагони. Листки 

непарноперистi, овальні або видовженi. Квiтки правильнi, двостатевi, 1 - 2 см у 

дiаметрi, золотаво-жовтi, одиничнi, на довгих квiтконожках, що виходять з 

прикореневої розетки або з повзучих пагонiв. Цвiте у травнi - серпнi. Плід складається з 

горiшкоподібних сiм'янок; зав'язь i сiм'янки голi. Росте на берегах рiчок, у вологих 

мiсцях, на луках. Для медичних потреб заготовляють траву, кореневище, рiдше - плоди. 

Траву збирають пiд час цвiтiння, кореневище - весною, з появою листя, або восени, 

коли листя зiв'яне; плоди - восени. 

Об'єктами дослідження були трава та кореневище перстачу гусячого, зібраного в 2010 

році у Харківській області під час цвітіння. 

З літературних джерел відомо, що Potentilla anserina L. містить ефірну олію (0,28%), 

стероїд ситостерин, тритерпеноїд торментозид, вітамін С, каротин, дубильні речовини, 

флавоноїди, в гідролізаті: мірицитин, кверцетин, кемпферол, ціанідин, дельфінидин, 

кверцитин, глікозиди кверцетину, кемпферола, мірицетину, аліфатичний цериловий 

спирт, аліфатичний вуглеводень n-нонакозан, глюкозу, фруктозу, рамнозу, елагову 

кислоту, лейкоантоціанідини, антоціани, фенолкарбонові кислоти та їх похідні, в 

гідролізаті: ферулова, n-кумарова, елагова, хінон, пластохінон, жирна олія (2%), у 

складі якої кислоти: церитинова, пальмітинова, міристинова, лінолева, олеїнова, 

ліноленова; катехіни, епікатехіни: (+) - катехін, епікатехін. 

Галеновi препарати проявляють болетамувальні, кровоспинні, в'яжучі, мають сечогiнні, 

спазмолiтичні властивостi, розслаблюють гладеньку мускулатуру кишківника, 

жовчного мiхура. Застосовують при гастритах, холециститах, бронхiтах, ентеритах, 

колiтах, виразковiй хворобi шлунка i дванадцятипалої кишки, кровотечах. Свiжий сік 

трави перстачу гусячого застосовують при жовчнокам'янiй хворобi, гепатитах. 

З метою детального фітохімічного та подальшого фармакологічного вивчення 

сировини нами було отримано ліпофільний екстракт з трави перстачу гусячого. 

Доцільно було провести визначення його антибактеріальної активності. Одержання 

ліпофільного комплексу вiдбувалося шляхом багаторазової екстракції рослинної 

сировини органічним розчинником з наступним упарюванням та сушінням, екстракцію 

здійснювали хлороформом до знебарвлення останнього при загальному співвідношенні 

- 21 -





сировина: екстрагент – 1:10 – 1:12, при постійно підтримуваній температурі 55-60 С з 

рециркуляцією екстрагенту у замкненому циклі протягом 28-32 годин. Вихід 

ліпофільних екстрактів склав – 8,14 ± 0,07 %. Методом хромато-мас-спектрофотометрії 

ідентифіковані терпеноїди, фенольні сполуки, флавоноїди, дубильні речовини, які 

проявляють антибактеріальну дію. 

Нами було визначено антимікробну активність ліпофільного екстракту перстачу 

гусячого. Відповідно до рекомендацій ВООЗ для оцінки активності препаратів 

використовували тест-штами Staphylococcus aureus АТСС 25923, Escherichia coli АТСС 

25922, Proteus vulgaris ATCC 4636, Pseudomonas aeruginosa АТСС 27853, Basillus 

subtilis АТСС 6633, Candida albicans АТСС 885/653. Дослідження проводили методом 

дифузії в агар (метод «колодязів»). 

В результаті встановлено виражену антимікробну дію по відношенню до Staphylococcus 

aureus. 

ВЛИЯНИЕ БЛОКИРОВАНИЯ СИНТЕЗА СТИРОЛОВ ЦПМ НА 

СОХРАННОСТЬ ДРОЖЖЕПОДОБНЫХ ГРИБОВ CANDIDA ALBICANS В 

ПРОЦЕССЕ КРИОКОНСЕРВИРОВАНИЯ 

А.Ю. Артуянц 1 , Д.С .Рыбальченко 2 

1 Институт проблем криобиологии и криомедицины НАН Украины, г.Харьков 

2 Кафедра общей и клинической иммунологии, аллергологии и микробиологии 

Медицинский факультет 

Харьковский национальній университет им. В.Н. Каразина 

Научный руководитель: И.П. Высеканцев, доц., канд. мед. наук. 

Грибы рода Candida являются самым крупным родом дрожжеподобных грибов, 

включающим около 200 видов. Являясь условно-патогенными микроорганизмами, они 

занимают значительное место в инфекционной и иммунной патологии человека. В 

связи с этим создаются коллекции, как различных видов, так и клинических изолятов 

грибов рода Candida. Наиболее эффективным методом долгосрочного хранения этих 

грибов является криоконсервирование. 

Являясь эукариотическими организмами, сочетающими как некоторые признаки 

растений, так и животных, дрожжеподобные грибы являются удобной моделью для 

изучения механизмов криоповреждения, криозащиты и репарации криоповреждения 

биологических объектов. 

Характерной особенностью строения ЦПМ дрожжеподобных грибов является 

значительно, до 10%, содержание различных стиролов. 

Целью данного исследования было изучение влияния блокирования стироловых 

компонентов ЦПМ на криочувствительность дрожжеподобных грибов C.albicans. 

В эксперименте использовали двухсуточную культуру клеток C.albicans, 

выращенную на сусло-агаре (8ºБ) при температуре 30º. Исходная концентрация клеток 

составляла 2х10 7 кл/мл. Опыты по замораживанию состояли из двух серий. В первой 

серии к клеткам, замороженным без предварительной обработки нистатином, 

добавляли нистатин или сусло-бульон, образцы инкубировали при 30º в течение одного 

- 22 -





часа. После этого отмывали с помощью серийных разведений и высевали. Во второй 

серии эксперимента клетки инкубировали перед замораживанием с нистатином. После 

отогрева клетки также отмывали с помощью серийных разведений и высевали. 

Жизнеспособность определяли «чашечным» методом Коха по колониеобразованию. 

Было установлено, что штамм C.albicans устойчив к кетоконазолу, 

флюконазолу, клотримазолу и чувствителен к амфотерицину В и нистатину. 

Минимальная ингибирующая концентрация нистатина составляла 250 ЕД/мл. В 

экспериментах использовали концентрацию нистатина 200 ЕД/мл. В этой 

концентрации нистатин не вызывал гибели клеток. 

Было установлено, что обратимое связывание стиролов ЦПМ грибов с дополнительным 

образованием пор как до замораживания, так и после отогрева замороженных образцов 

не приводили к дополнительной гибели клеток. Это свидетельствует о незначительном 

количестве условно-летальных повреждений ЦПМ, нарушение репарации которых 

может привести к дополнительной гибели клеток. 

ПОПУЛЯЦИОННО-ГЕНЕТИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ РАЗЛИЧНЫХ ФОРМ 

ИХТИОЗА В БАЛАКЛЕЙСКОМ РАЙОНЕ ХАРЬКОВСКОЙ ОБЛАСТИ 

О.А.Архипова 

Кафедра генетики и цитологии 

Харьковский Национальный Университет имени В.Н.Кразина 

Научный руководитель: А.М.Федота, доцент кафедры генетики и цитологии ХНУ им. 

Каразина 

Актуальность темы. Ихтиоз обычный или вульгарный (ichthyosis vulgaris; OMIM 

146700), аутосомно-доминантный [Рыжко, 2004, Суворова, 1977], с пенетрантностью у 

гетерозигот более 90% [Presland, 2002, Smith, 2006], обусловлен мутациями в гене 

филаггрина (FLG; OMIM 135940), локализованного в регионе 1q21.Обычный ихтиоз 

является одним из наиболее распространенных моногенных заболеваний человека и 

встречается в различных популяциях с частотой 1:2500-1:5000 [Федота, 2010]. В 

настоящее время описан ряд мутаций в 3 экзоне гена филаггрина: у неродственных 

больных в Ирландии, Шотландии, Франции, Германии, США - транзиция 1501C-to-T 

(R501X) и делеция 2282del4, в Японии - трансверсия 7661C-G (S2554X) и делеция 

3321delA [Fallon, 2009; Nomura, 2007; Palmer, 2006]. Фенотипические характеристики 

вульгарного ихтиоза в первом приближении близки к описаниям фенотипа при Х- 

сцепленном ихтиозе. Х-сцепленный рецессивный ихтиоз (X-linked ichthyosis; OMIM 

308100) обусловлен дефицитом стероидной сульфатазы вследствие мутации в STS гене 

(STS; OMIM 300747), локализованном в Xp22.3 или делеции STS гена или участка Х- 

хромосомы [Shapiro, 1989]. Однако В Украине, до недавнего времени, генетика ихтиоза 

не имела такого развития, как в странах Европы, в связи с этим целью данного 

исследования стало изучение распространенности ихтиоза среди населения Харьковской 

области, на примере Балаклейского района. 

Материалы и методы. Распространенность ихтиоза оценивалась на основании данных 

о диспансерной группе больных ихтиозом в Балаклейском районе. Сбор 

- 23 -





генеалогической информации проводился методом единичной регистрации пробанда 

на базе кожно-венерологического диспансера Балаклейского района и ХОККВВД 1. 

Фенотипы пробандов и родственников оценивались по заключению врачей и при 

изучении медицинской документации. Статистический анализ проводился с 

использованием t-критерия Стьюдента. Оценка равенства групп проведена с 

помощью критерия χ 2 . Проверку статистических гипотез осуществляли на уровне 

значимости 0,05 

Результаты обследования и их обсуждение. Для изучения распространенности 

простого аутосомно-доминантного и Х-сцепленного ихтиоза, в результате скрининга 

населения исследуемого района Харьковской области проведен сплошной учет 

больных с одновременной экспертной оценкой амбулаторных карт и историй болезней 

пациентов. При накоплении первичной информации динамичные осмотры больных и 

родственников и анализ генеалогической информации, полученной путем их личного 

опроса, позволили точно установить формы исследуемых генодерматозов. 

Поскольку на диспансерном учете учете состоит 30 пробандов с аутосомнодоминантным 

и Х-сцепленным рецессивным ихтиозом в возрасте от 9 до36 лет, а 

население Балаклейского района составляет 92,6 тыс человек, распространенность 

ихтиоза в районе целом составляет 1:3030 (0,00033), что сопоставимо с данными по 

другим районам Харьковской области и популяциям Европы - 1:2500-1:5000 

(р





ІСАГ, оскільки є данні, що вказують на те, що препарати цієї групи можуть бути 

ефективними при цій патології. 

Для досягнення поставленої мети нами обстежено 38 пацієнтів віком понад 56-78 років. 

В усіх хворих було діагностовано тривалу (більше трьох років) артеріальну гіпертензію 

з нормальним або пониженим рівнем діастолічного АТ. Першій групі хворих (Г-1) 

призначався амлодипін (21 пацієнт), другій (Г-2) – лацидипін (17 хворих) протягом 18- 

24 днів, крім того, проводилося лікування супутньої патології, якщо таку було 

діагностовано. Оцінку ефективності проводили на підставі контролю систолічного АТ в 

межах 100 - 139 мм рт. ст., а діастолічного ̶ 65 – 89 мм рт.ст. 

Проведене нами дослідження показало, що прийом усіх застосованих гіпотензивних 

засобів супроводжувався позитивним впливом на клінічну картину захворювання та 

покращенням добового профілю АТ. Зокрема, відмічено зниження у хворих Г-1 та Г-2 

рівня добового систолічного АТ на 22,5% та 18,8%, а також зниження рівня ДАТ 

відповідно на 9,6% та 10,6%. Досягнення цільових цифр АТ спостерігалося у 33 осіб 

(86%) протягом перших 3-х днів від початку лікування. Поряд з антигіпертензивним 

ефектом у хворих Г-1 та Г-2 було відмічено достовірне зниження денної та нічної 

варіабельності систолічного та діастолічного АТ. Ці показники стали меншими в групі 

Г-1 на 19,6% (систолічний АТ) та на 14,4% (діастолічний АТ), в групі Г-2 відповідно на 

25,9% та 16,2%. З огляду на ефективність та безпечність лікування АГ достовірної 

різниці між обома групами пацієнтів не виявлено (р˃0,05). 

Таким чином, нами з’ясовано, що амлодипін та лацидипін є ефективними та 

безпечними при ІСАГ, їх можна рекомендувати для її лікування. 

СТВОРЕННЯ НАНОКОМПОЗИТНОГО ПРЕПАРАТУ ЕМАРІІ ТА 

ДОСЛІДЖЕННЯ ЙОГО ПРОТИПУХЛИННОЇ АКТИВНОСТІ 

Л. А.Бабенко 1,2 , О.В.Козлов 1 , Л.В.Чайковська 3 , Л.І.Полякова 3 , 

О. Г.Рєзніков 3 , О. І.Корнелюк 1 

1 

Інститут молекулярної біології та генетики НАН України, м. Київ; 

2 

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Навчально-науковий 

центр "Інститут біології" 

3 

Інститут ендокринології і обміну речовин ім. .В. П. Комісаренко, м. Київ; 

Науковий керівник: О.І.Корнелюк, д.б.н., професор, член.-кор.НАНУ, завідуючий відділу 

білкової інженерії та біоінформатики 

Для персоналізованої терапії при лікуванні онкохворих важливе значення має розробка 

лікарських препаратів з підвищеною ефективністю на основі біосумісних полімерів. 

Новий нанокомпозитний протипухлинний препарат створено на основі ендотеліального 

та моноцитактивуючого поліпептиду ІІ - ЕМАР ІІ. Цей білок здатен викликати ефект 

апоптозу та функціонувати як інгібітор ангіогенезу. Відомо, що гідрофільні 

полісахариди, такі як декстран та ацетильований декстран, при взаємодії з білками 

призводять до їх стабілізації, що може підвищувати їх біологічну активність. Тому в 

якості стабілізуючого компоненту нанокомплексу, кріопротектора та наповнювача 

- 25 -





автори використали полісахарид – декстран-70, який складається із залишків α-Dглюкопіранози 

і є біосумісним полімером. 

Для отримання препарату використовували рекомбінантний ЕМАР ІІ, отриманий 

шляхом експресії в клітинах E. coli BL21(DE3)pLysE з використанням вектора рЕТ30а- 

ЕМАР ІІ. Рекомбінантний білок очищали методом металхелатуючої хроматографії на 

Ni-NTA-агарозній колонці, після чого стерилізували методом холодної фільтрації. Для 

створення нанокомпозитного комплексу до розчину препарату додали 1,5% ± 0,1%; 

декстрану-70. Ампули з препаратом ЕМАР ІІ попередньо заморожували та 

ліофілізували. Отриманий препарат представляє собою ліофільний порошок білого 

кольору, добре розчиняється у дистильованій воді та фізіологічному розчині протягом 

декількох секунд з утворенням прозорого розчину. Утворення комплексу EMAP II з 

декстраном-70 реєстрували методом спектрофлуориметрії. 

Протипухлинну активність нанокомпозиту тестували на мишах лінії СВА 

підкапсулярним тестом Богдена, основою якого є гетеротрансплантація ксенографтів 

аденокарциноми людини під капсулу нирки мишей. Зразки малігнізованих тканин були 

взяті у хворих під час радикальної простатектомії пухлин простати, що виконувалася в 

Київському обласному онкологічному центрі. Після триденного періоду вільного росту 

пухлини мишам вводили підшкірно в об'ємі близько 0,2 мл розчин нанокомпозитного 

препарату EMAP II в мікродозах 10 або 5 мкг/кг маси тіла. 

У 55% контрольної групи спостерігали більш ніж 50% приріст маси ксенографтів. При 

дослідженні протипухлинної активності нанокомпозитного препарату ЕМАР ІІ в дозі 

10 мкг/кг встановлено, що приріст маси ксенографтів в середньому складав 17,7%, 

тобто нанокомпозитний препарат забезпечував 77% гальмування прогресу росту 

пухлини. У 58% ксенографтів спостерігали повний регрес пухлини. Тоді як 

протипухлинний ефект цитокіноподібного поліпептиду ЕМАР ІІ проявляється при 

застосуванні його в дозі 100 мкг/кг і забезпечує при цьому 70% гальмування прогресу 

росту пухлини передміхурової залози. 

Тому вплив нанокомпозиту ЕМАР ІІ на аденокарциному простати можна оцінювати як 

зупинку пухлинного росту та припустити стимуляцію нанокомпозитним препаратом 

ЕМАР ІІ апоптозу як одного з механізмів даного феномена. Нанокмпозитний комплекс 

цитокіна ЕМАР ІІ з декстраном-70 може бути використаний як повноцінний лікарський 

препарат, який є стабільним та терапевтично ефективним в застосуванні при карциномі 

передміхурової залози. 

- 26 -





ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТРАНСЛОКАЦІЇ КИШКОВОЇ 

МІКРОФЛОРИ. ВПЛИВ ІММОБІЛІЗОВАНИХ НА ЕНТЕРОСОРБЕНТАХ 

ПРОБІОТИКІВ НА ТРАНСЛОКАЦІЮ КИШКОВОЇ МІКРОФЛОРИ У ТВАРИН 

З ІМУНОДЕФІЦИТОМ, ВИКЛИКАНИМ ІМУНОСУПРЕСОРАМИ 

О.М. Бабінець 1 , Л.А. Кирилюк 2 

Кафедра клінічної алергології, імунології і мікробіології 

1 Інститут проблем кріобіології і кріомедицини НАН України, відділ довгострокового 

зберігання біологічних об’єктів при низьких температурах і кріомікробіології 

2 Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна 

Науковий керівник: І.П. Висеканцев, доц., к.м.н. 

Інфекційно-септичні ускладнення, які викликають умовно-патогенні мікроорганізми, 

часто супроводжують терапію хворих із застосуванням гормонів, імунодепресантів, 

антибіотиків і хіміопрепаратів. В дослідженнях, присвячених проблемам сепсису, 

встановлено, що у більшості випадків джерелом інвазії є кишкова мікрофлора, яка 

здебільшого інфікує внутрішні органи за рахунок транслокації. Відомо, що бар’єрні 

функції травного тракту залежать від структурної цілісності слизової оболонки 

кишківника та його колонізаційної резистентності, імунної системи макроорганізму, 

стану муцинового шару та пристінкової мікрофлори. Патогенетичні механізми 

транслокації мікрофлори кишківника у внутрішні органи та шляхи її запобігання 

вивчені не достатньо. 

В клінічній практиці набуло досить широкого розповсюдження використання 

сорбентів. Їх ефективність показана при кишкових інфекціях, екзогенних отруєннях, 

термохімічних і термомеханічних пошкодженнях, післяпроменевої нейросоматичної 

поліпатії, при ендогенній інтоксикації метаболічного і мікробного походження та в ряді 

інших випадків. Для корекції дисбіозу кишківника широко застосовують препарати 

пробіотиків. 

В ІПКіК НАН України (м. Харків) проводять дослідження по створенню препаратів 

пробіотиків, іммобілізованих на сорбентах та в мікросферах альгінатного гелю, та 

вивченню їх клінічної ефективності. 

Метою дослідження було експериментальне вивчення транслокації кишкової 

мікрофлори в лабораторних мишей після імуносупресії кортизолом та впливу на 

вираженість вказаної транслокації дослідних препаратів пробіотиків, іммобілізованих 

на ентеросорбентах. 

Досліди проводили на безпородних білих мишах. В контрольних групах викликали 

вторинний імунодефіцитний стан ін’єкціями кортизолу (4-5 мг внутрішньом’язово). 

Пробіотики S.boulardii та B.bifidum іммобілізовували на ентеросорбентах «Сорбекс» 

(гранульоване активоване вугілля) та СУМС-1 (мікросфери окису алюмінію, вкриті 

пористою вуглецевою плівкою). Виділення та ідентифікацію бактерій проводили за 

стандартними методами, затвердженими МОЗ України. 

Було встановлено, що після імуносупресії відбувається транслокація кишкової 

мікрофлори, насамперед в мезентеріальні лімфовузли, печінку, селезінку. Серед 

виділеної мікрофлори переважали бактерії E.coli, Enterobacter, Proteus, Klebsiella. Перші 

- 27 -





мікроорганізми із внутрішніх органів висівали через 1-2 доби. Через 14-18 діб мікроби 

із внутрішніх органів не висівали. У всіх дослідних тварин при вивченні мікрофлори 

були виявлені кількісні та видові ознаки дисбіозу. 

При окремому введенні після імуносупресії препаратів неіммобілізованих пробіотиків і 

ентеросорбентів явища транслокації кишкової мікрофлори були менш вираженими. 

Найбільш виражений терапевтичний ефект давало введення сумішей пробіотиків та 

вказаних ентеросорбентів і препаратів пробіотиків, іммобілізованих на 

ентеросорбентах. 

При вивченні просвітної та пристінкової мікрофлори тварин було показано, що 

іммобілізовані на ентеросорбентах пробіотики найбільш швидко корелюють до 

висхідного стану мікробіоценоз товстого кишківника. 

АНАТОМО-ФИЗИОЛОГИЧЕСКИЕ И ФАРМАКО-БИОХИМИЧЕСКИЕ 

АСПЕКТЫ НОЦИЦЕПЦИИ. ПРИНЦИПЫ ТЕРАПИИ 

М.В. Баева 

Кафедра акушерства и гинекологии 

Харьковский национальный университет им. В.Н.Каразина, медицинский факультет 

Научный руководитель:В.А. Федосеев, доц. 

Боль является наиболее типичным симптомом при различных заболеваниях. До 

настоящего времени окончательно не установлено, вызывается ли боль раздражением 

специфических рецепторов — ноцицепторов или возникает при достаточно сильном 

раздражении рецепторов разной модальности. По-видимому, действительно в одних 

случаях болевые афферентные импульсы следуют по системам, обслуживающим 

только ноцицепцию, а в других случаях усиление раздражения приводит к 

трансформации модального импульса в ноцицептивный. 

Антиноцицептивная система формируется на разных уровнях ЦНС. Ее первое звено на 

сегментарном уровне представлено воротным контролем боли. Тормозная активность 

интернейронов желатинозной субстанции контролируется ретикулярными стволовыми 

аппаратами — это второе звено антиноцицептивной системы.Антиноцицептивная 

система зрительного бугра представлена ретикулярным таламическим ядром. 

Увеличение потока афферентной импульсации по таламо-кортикальным путям 

активирует тормозно-модулирующую систему таламуса. Важную роль в интеграции 

специфической и неспецифической сенсорной информации играет соматосенсорная 

область коры, контролирующая деятельность антиноцицептивных систем разных 

уровней. 

Чувствительность периферических рецепторов возрастает при повышении в 

тканях концентрации алгогенных веществ. Многие из них обладают вазоактивным 

действием, нарушают сосудистую проницаемость, вызывают периваскулярный отек и 

выход еще большего количества алгогенных субстанций вместе с плазмой. 

Простагландины значительно повышают чувствительность рецепторов к алгогенным 

веществам. Действие простагландинов связано с торможением эндогенных опиоидных 

веществ. Анальгезирующее действие стероидов и нестероидных 

- 28 -





противовоспалительных средств связано со способностью тормозить синтез 

простагландинов. 

Прежде всего, при лечении болевых синдромов на первый план выступают 

аналгезирующие вещества. К обезболивающим средствам относят наркотические 

анальгетики и «малые» анальгетики— нестероидные противоспалительные препараты. 

Поскольку патогенетические механизмы боли различны, при ее лечении оказываются 

эффективными и другие фармакологические средства. 

Наркотические анальгетики оказывают выраженное угнетающее действие на ЦНС. Они 

стимулируют эндогенную систему подавления боли. Аналгезирующее действие их 

обусловлено активацией энкефалинергических нейронов. Кроме болеутоляющего 

действия, эти препараты обладают рядом побочных действий. 

Нестероидные противовоспалительные средства угнетают синтез простагландинов, 

стабилизируя мембраны лизосом, предупреждают выделение гидролитических 

лизосомных ферментов, которые активизируют медиаторы боли и воспаления. Таким 

образом, в аналгезирующем действии малых анальгетиков главную роль играют 

периферические механизмы с торможением медиаторов боли на уровне окончаний 

чувствительных нервов. Центральный анальгетический эффект связывают с 

вмешательством в синтез простагландинов в мембранах нейрональных синапсов, 

участвующих в передаче ноцицептивных импульсов.Малые анальгетики являются 

препаратами выбора при лечении боли либо в виде монотерапии либо в сочетании с 

другими средствами. 

Клинические особенности позволяют выделить два типа болевых синдромов: один с 

выраженной пароксизмальностью, нестерпимыми стреляющими болями, другой с мало 

заметной пароксизмальностью, менее острой болью. Если при болях первого типа 

основную роль играют снижение «воротного контроля» боли, то при пароксизмальном 

типе возникают очаги патологического пере возбуждения нейрональных групп в 

антиноцицептивной системе. 

Исходя из этого, в процессе лечения возникает необходимость назначения различных 

групп лекарственных препаратов. При первом типе болевого синдрома на первый план 

выступают противоэпилептические препараты. Пр. втором типе целесообразно 

назначение ненаркотических «малых» анальгетиков – нестероидных 

противовоспалительных препаратов таких как индометацин, вольтарен, диклофенак, 

которые снижают чувствительность периферических рецепторов и умеренно тормозят 

проведение болевых импульсов в ЦНС. 

Болеутоляющее действие анальгетиков такого типа усиливается в комбинации с 

другими препаратами, значительное место среди которых занимают комплексы 

витаминов группы В, обладающих также нейротропным действием. 

ПРОБЛЕМЫ ПРИ ЛЕЧЕНИИ ЭНДОФТАЛЬМИТОВ И ПУТИ ИХ РЕШЕНИЯ 

О. О. Бакина 

Кафедра офтальмологии 

Национальний медицинский университет им. О.О.Богомольця 

Научный руководитель: Курилина Елена Ивановна, к.м.н., доцент кафедры 

- 29 -





Вступление: Одним из наиболее тяжелых и серьезных осложнений хирургических 

вмешательств и проникающих ранений глаза является эндофтальмит. 

Целью нашей работы было изучить особенности развития эндофтальмитов, 

сформулировать основные правила лечения на основе полученных статистических 

данных и новых сведеньях в современной научной литературе. 

Материалы исследования: под контролем находилось 12 пациентов с воспалением 

внутренней оболочки глаза. Во время нахождения больных в стационаре были 

проведенны стандартные офтальмологические исследования: биомикроскопия, 

тонометрия, гониоскопия, динамическая и статическая периметрия, а-сканирование, в- 

сканирование, МРТ, 

Результаты: Возбудители острого посттравматического или послеоперационного 

эндофтальмита и панофтальмита многообразны. Наиболее часто раневая инфекция 

глаза вызывается стафилококками — до 82,2 % всех случаев (Staphylococcus 

epidermidis, Staphylococcus aureus). Среди других грамположительных возбудителей 

встречаются: Streptococcus spр., Bacillus spр., Corynebacterium. Грамотрицательные 

возбудители: Proteus, Haemophylus influenzae, Pseudomonas aeruginosa, Neisseria spр., 

Enterobacter spр., Klebsiella spр., Achromobacter и др. Реже встречается пневмококковая 

инфекция. Учащаются случаи инфицирования палочковидными бактериями. Среди них 

наиболее тяжелый и быстротечный воспалительный процесс вызывает синегнойная 

палочка (8–25 % cлучаев). 

Доказан рост резистентности Г+ микроорганизмов к аминогликозидам, а так же 

выявлено снижение чувствительности S. pneumoniae к ципрофлоксацину, что снижает 

эффективность профилактики и лечения эндофтальмита. Предпочтение отдается 

фторхинолоном последнего поколения. Они ингибируют синтез ДНК бактерий, имеют 

широкий спектр бактерицидного действия, активно проникают вглубь тканей, 

низкотоксичны. Профилактика развития резистентности к антибиотикам в 

инстилляциях: 

1. Применять бактерицидные (а не бактериостатические) антибиотики 

2. Назначать максимально частые инстилляции 

3. Соблюдать минимальный срок лечения (5-7 дней) 

4. Не привышать длительность курса лечения (не более 14 дней) 

5. Не уменьшать концентрацию антибиотика разведением – 

использовать высокие концентрации 

6. Не снижать дозировку постепенно. 

Не дожидаясь результатов м/б исследования, проводится интравитреальная 

антибиотико(АБ)терапия: 

1. Ванкомицин 1 мг/0,1 мл или клиндамицин 1 мг/0,1 мл в 

комбинации с амикацином 0,2-0,4мг/ 0,1 мл или гентамицином 

1мг/0,1мл или цефтазидимом 2,25 мг/ 0,1мл 

2. Дексаметазон 0,4 мг в 0,1 мл 

Медленно вводят в среднюю полость витреальной полости с помощью иглы 

Скос иглы направлять кпереди для минимального контакта лекарства с макулой). При 

выделении резистентной культуры бактерий и ухудшении клинической картины 

- 30 -





антибиотикотерапия изменяется. При положительных результатах лечения лечение не 

меняется не зависимо от результатов бактериального исследования. Системная АБтерапия 

(в/м, в/в) проводится теми же антибиотиками, которые проводили 

интравитреально. Стандарт лечения острого послеоперационного эндофтальмита - 

витрэктомия. Прогноз исхода эндофтальмита остается тяжелым. Это связано с 

особенностями физиологии и анатомии глазного яблока, в частности с наличием 

гематоофтальмического барьера (ГОБ), который преодолевают не все 

антибактериальные препараты. Кроме того, нарушение целостности оболочек глазного 

яблока нарушает его иммунологическую изоляцию и запускает каскад иммунных 

реакций, что усугубляет течение патологического процесса. Одна из причин низкого 

зрения – ретинотоксичность АБ (особенно аминогликозидов) 

ГИСТОХИМИЯ ПОЛИСАХАРИДОВ В СТРУКТУРАХ ЧЕЛЮСТНО- 

ЛИЦЕВОГО АППАРАТА ЧЕЛОВЕКА В ПЕРВОМ ТРИМЕСТРЕ 

ВНУТРИУТРОБНОГО РАЗВИТИЯ 

А.Н. Барсуков 1 , Е.А. Дяченко 1 , Д.А. Олейников 2 

1 Кафедра гистологии и эмбриологии 

Крымского государственного медицинского университета им. С.И.Георгиевского 

2 Кафедра охраны труда и БЖД с курсами гистологии и радиобиологии 

ЮФ НУБиП Украины «Крымский агротехнологический университет» 

Известно, что полисахариды играют важную рооль в гисто- и органогенезах, являясь 

пластическим и энергетическим матералом. 

Нами установлено, что уже в самом начале обособления зачатков челюстно-лицевого 

аппарата (ч.-л.а.) человека (4-я неделя эмбриогенеза) обнаруживается следовая ШИКпозитивная 

реакция в цитоплазме клеток их эпителиального покрова и 

мезенхимоцитов, которая обусловлена наличием гликогена, так как полностью 

нивелируется при предварительной обработке гистологических срезов амилазой. В 

течение 5-ой недели в указанных структурах, помимо гликогена, обнаруживаются 

также гликопротеины и в дальнейшем интенсивность реакции на нейтральные 

углеводные компоненты в них продолжает нарастать, несколько преобладая в 

эпителиоцитах по сравнению с клетками мезенхимы. При этом усиленное накопление 

гликогена в мезенхимных закладках ч.-л.а. происходит до середины 2-го месяца 

развития, а в дальнейшем его синтез возрастает не столь заметно. 

В период наиболее выраженных качественных преобразований в ч.-л.а. (7-я и 8-я 

недели) в мезенхиме, дифференцирующейся в различные виды соединительной ткани, 

нейтральные углеводные компоненты обнаруживаются и в основном веществе, где, 

помимо этого, обнаруживаются также кислые гликозаминогликаны (ГАГ) типа 

гиалуроновой кислоты и хондроитинсульфатов. Характерной особенностью при этом 

является то, что интенсивность реакции на данные биополимеры более выражена в 

мезенхиме, прилежащей непосредственно к эпителиальным пластам. 

Известно, что межклеточные и межтканевые взаимодействия, складывающиеся на 

ранних этапах эмбриогенеза, являются определяющими факторами, обеспечивающими 

- 31 -





нормальный ход гисто- и органогенетических процессов, а их нарушение может 

приводить к различным аномалиям развития. Усложнение межклеточных 

взаимодействий в процессе становления структурных компонентов ч.-л.а. на 

последующих этапах эмбрионального развития сопровождается дальнейшей 

активацией в них накопления различных биополимеров. Очень большое количество 

гиалуроновой кислоты и сульфатированных ГАГ обнаруживается в меккелевом хряще, 

несколько меньше их в соединительной ткани губ, щёк и дёсен, при этом, по мере 

отдаления от эпителиальных пластов, метахромазия с толуидиновым синим становится 

заметно слабее. 

У плодов 10-12-недельного возраста качественный состав и соотношение различных 

углеводных соединений в структурных компонентах ч.-л.а. несколько меняется по 

сравнению с объектами, находящимися на более ранних этапах развития. Так, в рыхлой 

волокнистой соединительной ткани, составляющей основу губ, щёк и дёсен, заметно 

падает метахромазия при низких значениях рН, что может являться свидетельством 

включения ГАГ в состав коллагеновых волокон и утратой ими реакционно способных 

групп, связывающихся с толуидиновым синим. В то же время усиливается 

метахромазия при высоких значениях рН (8,4), характеризующаяся весьма пёстрой 

цветовой гаммой, свидетельствующей об изменении соотношения между углеводными 

компонентами и различными типами белков в генетически разнородных тканях. 

ПОКАЗНИКИ АНТИОКСИДАНТНОГО ЗАХИСТУ РОТОВОЇ РІДИНИ ДІТЕЙ, 

ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ 

А.С. Басіста, Н.П. Григор’єва 

Кафедра медичної хімії 

Буковинський державний медичний університет 

Науковий керівник: доктор біологічних наук, професор І.Ф. Мещишен 

У структурі захворювань ендокринних залоз у дітей перше місце за частотою посідає 

інсулінзалежний цукровий діабет (М.И. Балаболкин, 2000; Е.П. Касаткина, 1990). 

Відомо, що цукровий діабет належить до вільнорадикальних патологій, які 

супроводжуються зсувом про-/антиоксидантної рівноваги в різних тканинах і органах у 

бік окиснювальних процесів. 

Метою даної роботи було виявити зміни активності ферментів антиоксидантного 

захисту ротової рідини дітей, хворих на цукровий діабет, що знаходились за умов 

стаціонарного лікування. 

Досліджували ротову рідину здорових дітей віком 13-16 років та хворих на цукровий 

діабет відповідної вікової категорії. Хворі діти знаходились під час стаціонарного 

лікування і отримували препарати інсуліну комбінованої дії 4 рази на добу (через кожні 

6 годин). Слину збирали о 10.00 ранку (через 4 години після першої ін’єкції інсуліну) та 

через 2 години після введення препаратів інсуліну комбінованої дії. Інтенсивність 

окиснювальних процесів оцінювали за вмістом окисно-модифікованих білків (І.Ф. 

Мещишен, 1998). Визначали активність ферментів антиоксидантного захисту в ротовій 

рідині: каталазну – за методом М.А. Королюк (1988), супероксиддисмутазну – за Е.Е. 

- 32 -





Дубиніною (1983), церулоплазміну – за методом Ревіна (В.Г. Колб, В.С. Камишніков, 

1982). У ротовій рідині визначали вміст глюкози і білка - за наборами реактивів 

”Філісіт-Діагностика”. 

Показано, що в ротовій рідині дітей, хворих на цукровий діабет, що знаходились під 

час стаціонарного лікування і регулярно отримували препарати інсуліну вміст глюкози 

статистично не відрізнявся від показника здорових дітей. Разом з тим, вміст білка в 

ротовій рідині дітей з інсулінзалежним цукровим діабетом залежив від ін’єкції інсуліну 

і знижувався від 4,02±0,79 г/л у здорових дітей до 1,6±0,29 г/л через 4 год після 

введення препаратів комбінованої дії. 

Встановлено, що у дітей, хворих на цукровий діабет, у ротовій рідині порушувалася 

про-/антиоксидантна рівновага, підсилювалися процеси вільнорадикального окиснення. 

Вміст окисномодифікованих білків поступово зростав після ін’єкції інсуліну і через 4 

год був на 41% вищим, ніж у ротовій рідині здорових дітей (14,67±2,76 нмоль/мл). 

За умов дефіциту інсуліну в ротовій рідині знижувалася активність основного 

ферменту знешкодження пероксиду гідрогену – каталази на 46 % у порівнянні з 

показниками здорових дітей (53,06±2,03 нмоль/хв/л), що, на нашу думку, спричинило 

підсилення окислювальної модифікації білків. Разом з тим, активність 

супероксиддисмутази – ферменту першої ланки антиоксидантного захисту – в ротовій 

рідині дітей, хворих на цукровий діабет, які знаходились під час стаціонарного 

лікування і регулярно отримували препарати інсуліну, не відрізнялась від показника 

активності ферменту в групі здорових дітей (6,74±0,69 Од/хв/мл). 

Нами встановлено, що в ротовій рідині в системі антиоксидантного захисту за умов 

окиснювального стресу важливе місце належить церулоплазміну. Цей 

багатофункціональний білок, який бере участь у неспецифічному захисті організму за 

дії шкідливих чинників, зокрема, шляхом відновлення супероксидних аніон-радикалів 

(О.Л.Саніна, 1986). Показано (В.В. Боднаренко, 2001), що застосування екзогенного 

церулоплазміну в комплексі з гіпербаричною оксигенацією стимулює дихальну 

функцію мітохондрій слинних залоз за умов хронічної нітратної інтоксикації. 

Нами з´ясовано, що вміст церулоплазміну в ротовій рідині дітей, хворих на цукровий 

діабет, після ін’єкції інсуліну зростав у порівнянні з контролем (здорові діти – 

15,75±3,16 мг/л) і через 4 години після введення препаратів комбінованої дії становив 

40,25±12,75 мг/л. Можливо, що за рахунок даного антиоксиданта в ротовій рідині дітей 

з цукровим діабетом підтримується про-/антиоксидантний баланс. 

Висновок. При інсулінзалежному цукровому діабеті у ротовій рідині дітей 

пригнічується активність ферментів антиоксидантного захисту, що супроводжується 

підсиленням окиснювальної модифікації білків. 

- 33 -





СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ ПЕРВИЧНОЙ ИНВАЛИДНОСТИ ВСЛЕДСТВИЕ 

БОЛЕЗНЕЙ КОСТНО-МЫШЕЧНОЙ СИСТЕМЫ И СОЕДИНИТЕЛЬНОЙ 

ТКАНИ СЕЛЬСКОГО И ГОРОДСКОГО НАСЕЛЕНИЯ ОРЕНБУРГСКОЙ 

ОБЛАСТИ ЗА 1999-2008 ГОДЫ 

Н.А. Баянова 

Кафедра общественного здоровья и здравоохранения №1 

Государственное образовательное учреждение высшего профессионального 

образования «Оренбургская государственная медицинская академия Росздрава» 

Научный руководитель: Е.Л.Борщук, доктор медицинских наук 

Сложившиеся тенденции в сельском здравоохранении России остаются на протяжении 

многих лет актуальной проблемой. Инвалидность интегрально отражает деятельность 

ЛПУ и своевременность обращения населения с одной стороны, а с другой – это 

политически зависимый показатель, отражающий уровень заинтересованности в 

льготах населения. Инвалидность вследствие болезней костно-мышечной системы и 

соединительной ткани (БКМС), как ни одна другая причина инвалидности отражает эту 

финансово-экономическую заинтересованность. 

В Оренбургской области уровень первичной инвалидности на протяжении периода 

исследования был не равномерным. Наиболее высокий уровень отмечается в 2005 году 

и составляет 247,1‰, низкий уровень приходится на начало исследования и составляет 

119,5 случаев на 10 000 населения, вдвое он увеличился по отношению к 2000 году. 

Начиная с 2006 года, намечена тенденция к снижению показателя до 134,2‰ в 2008 

году. Наименьший уровень первичной инвалидности вследствие БКМС за период 

исследования отмечен в 2008 году (6,8 случая на 10 000 населения); наибольший 

зафиксирован в 2005 и 2006 годах (15,3 случая и 14,0 случая на 10 000 населения 

соответственно). Сравнивая уровни первичной инвалидности вследствие БКМС среди 

городского и сельского населения области, уровень первичной инвалидности 

вследствие БКМС сельского населения превышает таковые уровни городского 

населения. Максимальный уровень инвалидности среди сельских жителей 

определяется в 2005 и 2006 годах (17,2 и 15,1 на 10 000 населения соответственно). 

Минимальные значения показателя приходятся на 2008 год (6,5 на 10 000 населения). 

Уровень инвалидности среди городского населения колеблется от 7,0 на 10 000 

населения (2008г.) до 14,0 на 10 000 населения (2005г.), характеризуя то подъем 

показателя, то его снижение. В некоторых районах области в 2005 году уровень 

первичной инвалидности вследствие БКМС достигал 71,2‰. В структуре первичной 

инвалидности трудоспособного городского и трудоспособного сельского населения 

имеются различия. Обращает на себя внимание появление в 2006, 2007 и 2008 годах в 

этой группе населения на третьем месте по причине выхода на инвалидность 

туберкулез (10,3%; 10,5%; 10,1% соответственно). Отмечается увеличение 

экстенсивного показателя первичной инвалидности городского трудоспособного 

населения по причине злокачественных новообразований с 2004 по 2008гг. (с 12,3% до 

18,2%). БКМС, как причина выхода на инвалидность рассматриваемой части 

населения, находятся в пределах варьирования 3% (от 7,2% до 10,2%).В структуре 

- 34 -





первичной инвалидности сельского трудоспособного населения также отмечается рост 

экстенсивного показателя по причине злокачественных новообразований, начиная с 

2004 года до 2008 года (с 10,6% до 17,9%). Выявлено, что БКМС как причина 

первичной инвалидности сельского трудоспособного населения занимали II ранговое 

место от начала исследования и до 2005 года включительно. За период исследования 

отмечается превышение уровня первичной инвалидности вследствие БКМС 

трудоспособного сельского населения, обращает на себя внимание 2005 год: здесь 

уровень первичной инвалидности вследствие БКМС городского трудоспособного 

населения был 7,1 на 10 000 трудоспособного городского населения, а среди сельского 

трудоспособного населения он составил 10,3 на 10 000 населения соответственно. 

Динамика первичной инвалидности вследствие БКМС сельского трудоспособного 

населения с 2001 по 2005 гг. оставалась стабильно высокой (9,5‰ - 10,3‰), в отличие 

от волнообразной картины первичной инвалидности вследствие БКМС городского 

трудоспособного населения. 

Полученные результаты должны учитываться при формировании региональной 

политики Оренбургской области в отношении инвалидов и повлиять на планирование 

деятельности ЛПУ. 

ПРОГНОЗИРОВАНИЕ ПРОГРЕССИРОВАНИЯ ОСТЕОАРТРОЗА У 

ПОДРОСТКОВ 

С.А.С. Белал, А.П. Буденный, С.Ю. Кулявец, О.Н. Юрченко 

Кафедра педиатрии 


Научный руководитель: И.С.Лебец, доктор медицинских наук, профессор 

Проблема остеоартроза (ОА) относится к одной из наиболее актуальных в современной 

ревматологии в связи с его значительной распространенностью, ростом частоты и 

увеличением случаев формирования у лиц молодого возраста. Выздоровления больных 

при ОА не наступает. Вместе с тем, заболевание характеризуется постоянным 

прогрессированием процесса, результатом которого становится инвалидизация и 

потеря трудоспособности пациентов. Особое значение это имеет в случае развития 

подобной ситуации в 30-50 лет, на этапе пика трудовой деятельности. В этом 

отношении решение вопроса о профилактике прогрессировании ОА у подростков 

следует считать чрезвычайно важным. Цель данного исследования – замедление темпов 

прогрессирования ОА на основании определения контингента подростков с 

тенденциями к прогрессированию ОА для проведения в последующем коррекции 

терапевтических мероприятий. В соответствии с поставленной целью определены 

следующие задачи: установить частоту прогрессирования ОА и его основные признаки 

у подростков, выявить наиболее информативные критерии прогрессирования болезни. 

Изучены, по данным историй болезни, проявления ОА у 143 подростков 12-18 лет, 

находившимся в клинике ГУ «Институт охраны здоровья детей и подростков АМН 

Украины». Для целевой оценки материала исследования больные были распределены 

на две группы: первая - с признаками прогрессирования, вторая – без прогрессирования 

- 35 -





заболевания. Число поступлений больных составило два и более раз. 

Прогрессирование заболевания рассматривалось в случае: появления 

рентгенологических изменений в суставах, соответствующих следующей стадии 

заболевания или увеличения числа признаков прежней рентгенологической стадии; 

накопления ультразвуковых признаков, подтверждающих дегенеративный процесс в 

хряще; накопление одновременно рентгенологических и ультразвуковых признаков. 

В результате проведенных исследований установлено, что в целом 

прогрессирование патологического процесса наблюдалось у 48,3 % пациентов, чаще в 

случае дебюта ОА в более старшем возрасте (15-18 лет) и у мальчиков, несмотря на то, 

что среди больных подростков преобладали лица женского пола. Частота 

прогрессирования ОА имела связь с длительностью заболевания: через один год от 

манифестации симптоматики прогрессирование выявлено у 11,3% больных, через 2 

года - у 32,4%, через 3 года – у 50,0%, через 5 лет – 71,1 % лиц. Известна роль ряда 

факторов, которые относят к факторам риска развития ОА. Это такие, как: травма 

сустава, микротравматизация их при занятиях спортом, ожирение, дисплазия суставов, 

гипермобильный синдром, перенесенные воспалительные поражения суставов. Для 

прогрессирования ОА, по нашим данным, особое значение имели: травма, избыточная 

масса тела, перенесенный в прошлом реактивный артрит. В клинической симптоматике 

обеих групп преобладало поражение коленных суставов, частые артралгии 

механического характера, которые возникали в вечернее время или после физической 

нагрузки. У большинства подростков обеих групп определялась метеозависимость, и 

сезонность в проявлениях суставного синдрома, некоторая затрудненность первых 

движений после состояния покоя. В объективной симптоматике у больных на первый 

план выступали хруст в суставах, который имел место практически у всех больных, и в 

случае наличия синовита – боль при пальпации и движениях в пораженном суставе, 

умеренная его отечность. Синовит чаще встречался в группе подростков с 

прогрессированием ОА. В этой же группе синовит был и более продолжительным. 

Подтверждением прогрессирования было накопление рентгенологических признаков. 

Если сужение суставных щелей, удлинение межмыщелковых возвышений 

большеберцовых костей, уплотнение суставных поверхностей костей встречалось 

одинаково часто в обеих группах подростков, то остеофиты, признаки склероза, 

неравномерность суставных поверхностей костей – чаще выявлялись у больных первой 

группы (р





ИССЛЕДОВАНИЕ КАЧЕСТВА БИОЛОГИЧЕСКОЙ ОБРАТНОЙ СВЯЗИ У 

ЗДОРОВЫХ ДОБРОВОЛЬЦЕВ В АЛГОРИТМЕ МЕТРОНОМИЗИРОВАННОГО 

ДЫХАНИЯ ПРИ СТАРТЕ С ВОЗРАСТНОЙ ФИЗИОЛОГИЧЕСКОЙ НОРМЫ 

С.А.С. Белал, К.И. Линская 

Кафедра внутренней медицины 


Научные руководители: Кулик А.Л., доц., к.м.н..; Яблучанский Н.И., проф., д.м.н.; 

Мартыненко А.В., проф., д.ф.-м.н. 

Биологическая обратная связь (biofeedback, биофидбек) является универсальным 

инструментом, позволяющим человеку оперативно оценивать состояние 

физиологических процессов своего организма с целью их оптимизации для улучшения 

состояния здоровья и качества жизни. На сегодняшний день вариабельность сердечного 

ритма (ВСР) выступает мощнейшим неинвазивным методом исследования состояния 

регуляторных систем. Сейчас разработан ряд новых методик, направленных на 

нормализацию параметров ВСР в контурах биологической обратной связи в 

зависимости от частоты метрономизированного дыхания, в связи с чем приобретает 

актуальность вопрос закономерности влияния метрономизированного дыхания на 

состояние регуляторных систем организма человека. 

Целью данного исследования являлось изучение основных закономерностей влияния 

частоты метрономизированного дыхания на состояние регуляторных систем организма 

человека в контурах биологической обратной связи под контролем параметров ВСР. 

Обследовано 14 здоровых добровольцев в возрасте от 18 до 26 лет (5 мужчин и 9 

женщин). Всем испытуемым при помощи компьютерного диагностического комплекса 

«CardioLab 2009» («ХАИ-Медика») проводилась мониторная запись длин R-Rинтервалов 

ЭКГ в первом стандартном отведении длительностью 7 минут; частота 

дискретизации сигнала составляла 1000 Гц. Использовался скользящий буфер 

продолжительностью в 1 минуту, позволяющий получать N одноминутных значений 

параметров ВСР на основании быстрого преобразования Фурье, что составило N- 

мерную матрицу параметров ВСР. 

Среди параметров ВСР оценивалась мощность медленных (V), средних (L) и быстрых 

(H) частот. Полученные показатели были преобразованы в двумерные координатные 

плоскости L/H и V/(L+H), отвечающие симпатовагальному и нейрогуморальному 

балансам системы регуляции. Для начала отсчета выбирались значения 

физиологической нормы указанных балансов каждого испытуемого, что позволяло 

оценивать расстояние (D) между текущим и оптимальным значениями параметров ВСР 

человека. О степени оптимизации регуляторных систем испытуемого судили по 

показателям оптимальности (О), чувствительности (S), эффективности (E) и индексу 

качества биологической обратной связи (BQI) между параметрами ВСР и адаптивно 

изменяемой частотой метрономизированного дыхания в целом и по каждой из 

координат его фазового пространства. Статистическая обработка результатов по 

каждому обследуемому проводилась в программе «Microsoft Excel 2003». В таблицы 

- 37 -





заносились данные средних значений (m) и стандартных отклонений (sd) параметров O, 

S, E для показателей D, L/H и V/(L+H) по всем записям каждого испытуемого. 

Полученные результаты продемонстрировали высокую эффективность биологической 

обратной связи при управлении частотой метрономизированного дыхания по реакциям 

на него параметров ВСР в выводе их в зону физиологических нормативов. Качество 

этого процесса в соответствии с нашими данными может быть оценено по 

совокупности параметров O, S, E, как по расстоянию системы от зоны 

физиологических нормативов в целом, так и в проекциях на координатные плоскости 

L/H и V/(L+H). При этом более важной в алгоритме биологической обратной связи 

является L/H в сравнении с V/(L+H). Сравнение результатов по совокупности 

предложенных индексов показывает также, что в практических целях целесообразным 

является использование интегрального показателя BQI. Его снижение в 7 сеансах по 

группе испытуемых показывает положительное влияние биологической обратной связи 

на состояние их регуляторных систем. В соответствии с полученными данными, 

ключевым в биологической обратной связи при управлении частотой 

метрономизированного дыхания по реакциям на него параметров ВСР является 

вегетативный баланс в единстве его симпатической и парасимпатической ветвей. 

У большинства здоровых добровольцев биологическая обратная связь в терминах 

изменений частоты метрономизированного дыхания и реакций на него параметров ВСР 

характеризуется высокой адаптивностью и изначально находится в пределах или на 

небольшом удалении от зоны физиологических нормативов. 

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ІВАБРАДИНУ В ТЕРАПІЇ 

ПАЦІЄНТІВ ЗІ СТАБІЛЬНОЮ СТЕНОКАРДІЄЮ НАПРУГИ В ПОЄДНАННІ З 

ХРОНІЧНИМИ ОБСТРУКТИВНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ЛЕГЕНЬ 

І.П.Бєлоусова, Т.В.Афоніна, І.Д.Хорошаєва 

Кафедра клінічної фармакології та фармакотерапії 

Державний заклад «Луганський державний медичний університет» 

Завыдувач кафедри: д.мед.н., професор Л.В.Савченкова 

Як відомо, у більшості хворих терапевтичного профілю спостерігається наявність 

декількох соматичних захворювань. Причому перше місце серед усіх відомих 

сполучень займають ішемічна хвороба серця (ІХС) та хронічні обструктивні 

захворювання легень (ХОЗЛ), комбіноване протікання яких створює суттєві труднощі в 

плані проведення лікувальних заходів. Так, зниження частота серцевих скорочень 

(ЧСС) вважають одним з важливих стратегічних завдань у лікуванні хворих на ІХС. 

Між тим, базисна терапія ХОЗЛ супроводжується збільшенням ЧСС, а засоби які 

забезпечують досягнення цільового діапазону ЧСС - β-адреноблокатори – можуть 

посилити бронхіальну обструкцію. Останній час для лікування хворих на ІХС лікарі 

почали використовувати інгібітор I f каналів івабрадин, який знижує ЧСС, не впливаючи 

при цьому на бронхіальну прохідність. 

Метою роботи було вивчення ефективності застосування івабрадину у пацієнтів зі 

стабільною стенокардією напруги (ССН) на тлі ХОЗЛ. У дослідження було включено 

- 38 -





32 пацієнти віком від 40 до 52 років. Діагноз ССН було верифіковано за анамнезом, 

скаргами та даними інструментальних досліджень. Івабрадин призначали в дозі 5 мг 2 

рази на добу у комплексі основної терапії. З метою оцінки ступеню досягнення 

цільового діапазону ЧСС (58-62 уд/хв) на стаціонарному етапі усім хворим проводили 

добове моніторування електрокардіограми (ДМЕКГ). Антиангінальний ефект 

препарату оцінювали за динамікою нападів стенокардії, потребі пацієнтів у нітратах та 

толерантності до фізичного навантаження. Вплив препаратів на течію ХОЗЛ 

проводили за динамікою виникнення клінічних симптомів (кашлю та задишки), а також 

за даними спірометрії. Визначали наступні показники: форсована життєва ємкість 

легень (ФЖЄЛ), об’єм форсованого видиху за 1 с (ОФВ 1 ), відношення ОФВ 1 /ФЖЄЛ. 

Було встановлено, що застосування івабрадину виражену у комплексному лікуванні 

ССН реалізувалось вираженим антиангінальним та антиаритмічним ефектами. Так, 

протягом стаціонарного лікування жоден з пацієнтів не скаржився на біль у серці, а 

50% хворих навіть не користувалась нітрогліцерином. Загалом же потреба у нітратах 

знизилася (з 5,0 ± 2,1 до 0,5 ± 0,2 табл. на добу) Толерантність хворих на ССН до 

фізичного навантаження збільшилась в середньому на 19%. Щодо впливу препарату на 

серцевий ритм, слід відмітити, що наприкінці стаціонарного терміну лікування у 25 

пацієнтів (85%) було досягнуто цільовий рівень ЧСС. За даними моніторингу ЕКГ, 

середня денна ЧСС знизилась на 31±3,5% (Р





Проблема адекватності та безпеки анестезіологічного захисту залишається однією з 

ключових в сучасній анестезіології. Ускладнюючими факторами є вік хворого, супутня 

сомато – неврологічна патологія, місце оперативного втручання. 

Мета дослідження. Поліпшення якості анестезіологічного забезпечення хворим 

похилого та старечого віку з гіпертонічною хворобою, при оперативних втручаннях у 

щелепно-лицьовій хірургії. 

Матеріали та методи: для досягнення мети нами було обстежено 83 пацієнта. 

Критеріями включення пацієнтів до дослідження були: вік більше 60 років (середній вік 

67 років), присутність в анамнезі гіпертонічної хвороби I-II ст., відсутність в анамнезі 

цукрового діабету, алкоголізму, інфаркту міокарда. В анамнезі хворих гіпертонічна 

хвороба I-II ст. Хворим виконано хірургічне втручання на щелепно - лицьовій зоні. В 

ході дослідження визначали показники центральної гемодинаміки (ЦГ), показники 

стрес-реалізуючої системи (глюкоза, кортзол). 

Результати. В ході дослідження відмічено, що при очікуванні оперативного 

втручання у даної групи хворих спостерігається напруженість стрес – реалізуючої 

системи, яка обумовлена психо – емоційними факторами, больовим синдромом, та як 

наслідок проявляється підвищенням артеріального тиску, загального периферійного 

судинного опору, вмісту кортизолу та глюкози. Заспокоєння хворого зменшує 

артеріальний тиск та загальний периферійний судинний опір, тим самим покращується 

кровообіг. 

Встановлено, що під час застосування тіопенталу натрію спостерігалися зміни 

гемодинамічних та метаболічних показників. Після інтубації трахеї підвищувалися 

значення артеріального тиску на 22,7%, артеріальний тиск середній на 19,8%, загальний 

периферичний судинний опір на 10,5%, серцевий індекс на 6%, глікемія на 12,7%. 

Впродовж підтримання анестезії порівнюючи з етапом інтубації значно знижується 

артеріальний тиск на 24%, Наприкінці оперативного втручання, артеріальний тиск та 

загальний периферичний судинний опір підвищувалися до вихідного рівнів, серцевий 

індекс залишається зниженим. Через добу після оперативного втручання значно 

зменшився тільки рівень кортизолу з 405±137 до 287±78 нмоль/л. Встановлено, що під 

час застосування пропофолу спостерігалися менш значні коливання гемодинамічних та 

метаболічних показників. Після інтубації трахеї достовірно підвищувався артеріальний 

тиск на 14,1%, середній артеріальний тиск на 12,1%, серцевий індекс зростає на 8,2%, 

частота серцевих скорочень знижується на 7,2%, ударний індекс та рівень кортизолу 

практично не міняється, а глікемія зростає на 16,6%. На початку операції відбувається 

достовірне зниження артеріального тиску на 10,5%. Через добу значно змінився тільки 

рівень кортизолу який зменшився з 335±127 до 215±48 нмоль/л. 

Суб’єктивно хворі краще переносять анестезіологічне забезпечення, яке виконано за 

допомогою пропофолу, ніж тіопенталом натрію. 

Висновок. В результаті проведених досліджень розроблено алгоритм знеболення у 

хворих похилого та старечого віку з гіпертонічною хворобою під час операцій на 

щелепно-лицьовій зоні з використанням пропофолу який найменш пригнічує функцію 

кровообігу та забезпечує адекватний захист від хірургічного стресу, що доведено менш 

суттєвими змінами з боку стрес-реалізуючої системи та корелює з відповідними 

змінами рівнів кортизолу та глікемії. 

- 40 -





МЕХАНІЗМИ ВСМОКТУВАННЯ КОРОТКОЛАНЦЮЖКОВИХ ЖИРНИХ 

КИСЛОТ НА ПРИКЛАДІ МАСЛЯНОЇ КИСЛОТИ 

І.Ю. Борисюк 

Фізико-хімічний інститут ім. О.В. Богатського НАН України 

Науковий керівник: М.Я. Головенко, доктор біологічних наук, академік НАМН України 

Коротколанцюжкові жирні кислоти (КЖК) володіють антибактеріальною активністю, 

завдяки чому вони підтримують баланс мікробної екосистеми, перешкоджаючи 

колонізації кишечника патогенними мікроорганізмами, і служать промоторами 

зростання деяких анаеробних бактерій. КЖК, особливо масляна кислота, стимулюють 

проліферацію кишкового епітелію. Їх відсутність у просвіті кишки або порушення 

утилізації колоноцитами призводить до розвитку виразкового коліту та інших 

запальних захворювань кишечника. Показана захисна роль масляної кислоти відносно 

появи і зростання ракової пухлини товстого кишечнику. У КЖК виявлено ще багато 

властивостей, наприклад, регуляція глікогенезу і утворення кетонів в печінці, 

розслаблення гладкої мускулатури кишечнику і мезентеріальних судин, вплив на рівень 

деяких гормонів гіпофізу, пригнічуванння реплікації вірусів герпесу і 

цитомегаловірусу. Досліджується роль КЖК у патогенезі різних інших патологічних 

станів: колоректальної аденоми, анемії, артеріальної гіпертензії, антибіотикасоційованої 

діареї, інтоксикаційного синдрому, хвороби оперованого кишечнику, 

синдрому мальабсорбції, раку яєчників, розвиток яких пов'язують з недостатністю 

КЖК. Ведуться численні розробки методів лікування вищевказаних захворювань з 

використанням КЖК. 

Все вищесказане свідчить про необхідність вивчення механізмів всмоктування 14 С- 

масляної кислоти в організмі експериментальних тварин з метою прогнозування даних 

процесів у людини, що і стало метою нашого дослідження. 

Дослідження проводили з використанням 

14 C-масляної кислоти, яку вводили 

внутрішньовенно та інтрагастрально в дозі 2 ммоль/кг мишам за 0,083, 0,25, 0,5, 1, 2, 4 і 

6 годин до відбору біологічного матеріалу (плазма крові, ділянки ШКТ, органи та 

тканини). Для відбору біологічного матеріалу тварин попередньо наркотизували і 

декапітували, збираючи кров в центрифужні пробірки, попередньо омиті гепарином. 

Визначення вмісту радіоактивного матеріалу в плазмі крові (4 тис. об./хв., 15 хв.) 

проводили, відбираючи аліквоту (0,2 см 3 ) в сцинтиляційні флакони, додаючи 0,5-1 см 3 

тритону Х-100, 10 см 3 сцинтилятору. Вміст радіоактивного матеріалу в відділах ШКТ 

та в органах і тканинах проводили після попереднього розчинення в 1 см 3 мурашиної 

кислоти на водяній бані. Жовчний міхур відокремлювали від печінки накладенням 

лігатури, після чого поміщали у флакони і проколювали голкою для вивільнення 

вмісту. Кількість радіоактивного матеріалу в пробах визначали на рідинному 

сцинтиляційному фотометрі Canberra PACKARD TRI CARB 2700. 

Отримані результати демонструють високу швидкість надходження 

14 С-масляної 

кислоти в плазму крові при всіх схемах його введення, максимальна концентрація 

досягається за 5 хв. досліду. Спостерігається двофазовий характер процесу елімінації з 

крові, де швидка її фаза триває приблизно 0,5 години. Зареєстроване зниження 

- 41 -





концентрації 14 С-масляної кислоти в плазмі крові у всіх випадках свідчить про високу 

швидкість розподілу в організмі експериментальних тварин. 

При пероральному введенні найбільша концентрація зареєстрована в шлунку тварин де 

відбувається елімінація та транспорт у відповідні відділи кишечнику. Так, у шлунку 

високий вміст 14 C-масляної кислоти відмічено через 5 хв. досліду, з часом він 

понижується до стаціонарного рівня, що підтверджує можливість всмоктування 

шляхом простої дифузії. Молекула масляної кислоти має незначний заряд тому після 

всмоктування досить легко розподіляється у відповідних органах та тканинах. 

Швидкий розподіл 

14 С-масляної кислоти в організмі експериментальних тварин 

призводить до перевищення концентрацій в циркулюючої крові, по відношенню до 

вмісту в ШКТ. Згідно закону Фіка, наявність високої концентрації в одному відсіку 

(плазма крові) сприяє появі і її вирівнювання в іншому, наприклад, в ШКТ, що 

можливо дослідити при внутрішньовенному введенні. Згідно концепції «вікно 

всмоктування» найбільший вміст сполуки зареєстровано в прямій кишці. Через годину 

досліду концентрація у шлунку збільшується, що свідчить як о можливості реабсорбції, 

так і обмеженості всмоктування шляхом простої дифузії. Співставлення концентрації 

сполуки в плазмі крові і шлунку у визначенні відрізки часу досліду підтверджує 

наявність процесу реабсорбції. Наявність радіоактивного матеріалу в різних відділах 

ШКТ при внутрішньовенному введенні 14 С-масляної кислоти опосередковано також і 

кишково-печінковою циркуляцією. Порівняння вмісту 

14 С-масляної кислоти в 

жовчному міхурі та в окремих відділах ШКТ дає можливість припустити, що 

«кишково-печінкова» циркуляція сполуки та її метаболітів є суттєвою складовою, але 

не вирішальною в процесі транспорту. 

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ КАРДІОГЕМОДИНАМІКИ ПРИ РІЗНИХ ФОРМАХ 

ФІБРИЛЯЦІЇ ПЕРЕДСЕРДЬ У ХВОРИХ З МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ 

М.М. Василечко 

Кафедра внутрішніх хвороб стоматологічного факультету 

Івано-Франківський національний медичний університет 

Науковий керівник – д.мед.н., професор М.А.Оринчак 

Мета. Вивчити особливості кардіогемодинаміки при фібриляції передсердь (ФП) у 

хворих на метаболічний синдром (МС) із врахуванням віку. 

Матеріали і методи. Обстежено 33 хворих (16 чоловіки і 14 жінки) з ФП. Всі хворі 

мали 3 і більше ознаки МС за критеріями ATP III (2001). За віком хворих розділили на 

2 групи: 1 група – 14 хворих середнього віку (45-59 років); 2 група – 19 хворих 

похилого віку (60 –74). Проведено загально-клінічне обстеження, визначення ліпідного 

профілю крові, електрокардіографію (ЕКГ), ехокардіографію, холтерівське 

моніторування ЕКГ та артеріального тиску (АТ). Контроль – 10 здорових осіб. 

Результати. У всіх хворих відмічали АГ із середніми значеннями АТ в межах 

(131,23±20,38/77,23±12,14) мм рт.ст. (р





серед ознак МС відмічали порушення толерантності до глюкози у 12 (85,71%) 

випадках; обвід талії (ОТ) у чоловіків – (115±13,23) см; у жінок – (114±9,42) см; 

гіперхолестеринемія (ХС) – у 9 (68,28%); гіпертригліцеридемія (ТГ) – у 11 (78,57%) 

(р





Данные экспериментальных исследований показывают, что в условиях воздействия на 

субъект деятельности экстремальных значений информационных факторов 

профессиональной деятельности, у него отмечаются изменения биохимических 

реакций, ряда физиологических функций и некоторых психофизиологических 

показателей, характерных для эффектов воздействия физико-химических стрессоров и 

являющихся неспецифической адаптационной реакцией организма (Бодров В.А., 1998). 

Неспецифические адаптационные процессы, развертывающиеся в ответ на воздействие 

стрессоров в системе приема и преобразования информации, обеспечивают 

ограничение числа перерабатываемых единиц информации. Чем хуже функционируют 

механизмы неспецифической адаптации, тем ниже стрессоустойчивость системы 

приема и преобразования информации и тем выше вследствие этого подверженность 

профессиональной деятельности деструктивным изменениям. Таким образом, 

отмеченные особенности неспецифических адаптационных процессов при 

экстремальном воздействии информационных факторов позволяют рассматривать 

развивающееся в этих условиях психическое состояние как информационный стресс 

специалиста (Устимов Д.Ю., 2006). Этот вид стресса можно определить как состояние 

повышенной психической напряженности с явлениями функциональной 

вегетосоматической и психической дезинтеграции, негативными эмоциональными 

переживаниями и нарушениями работоспособности в результате неблагоприятного 

влияния факторов информационного взаимодействия специалиста в процессе 

профессиональной деятельности. 

Проблема информационной безопасности и разработка рекомендаций по оптимизации 

передачи и усвоения информации являются актуальными. Эффективность усвоения 

любой предъявляемой информации определяется психофизиологическим состоянием 

человека (Устимов Д.Ю., 2006). Желание усваивать новую информацию – это основной 

принцип информационной деятельности. Многочисленные эксперименты психологов, 

занимающихся проблемами обучения, показали, что любые попытки усвоения учебной 

информации без наличия внутреннего желания обучаться, т.е. без внутренней 

мотивации, дают практически нулевой результат, так как в этом случае на уровне 

психических процессов происходит блокировка каналов поступления информации в 

долговременную память. И достаточно только каким-либо образом (например, при 

помощи аутотренинга) вызвать у человека состояние желания заниматься, как на 

уровне нашей психики процессы усвоения информации сразу же активизируются и 

память становится восприимчивой к предъявляемому материалу. Следующий – это 

принцип радости. Любую деятельность, в том числе и информационную, надо 

выполнять с внутренней радостью, в условиях внутреннего психологического 

комфорта, на фоне положительных эмоций. Только в таком состоянии человек 

способен легко усваивать и перерабатывать большие объемы информации. Если 

усвоение информации происходит на фоне отрицательных эмоций, внутреннего 

психологического дискомфорта, то возникает знакомый каждому студенту 

информационный стресс (невроз) в виде усталости, головной боли, раздражительности, 

чувства тревожности, исчезновения желания заниматься. Таким образом, 

первопричиной информационных стрессов (неврозов) является не усвоение больших 

объемов информации само по себе, а отрицательные эмоции в процессе работы с 

- 44 -





информацией. Важным также является принцип полного расслабления. 

Экспериментальные исследования доказали, что излишнее внутреннее физическое и 

психологическое напряжение резко снижает эффективность любой деятельности, в том 

числе и интеллектуальной. Принцип тотального внимания или сосредоточенности 

("Быть здесь и сейчас"). Основным условием эффективного усвоения информации 

является то, что в течение всего времени необходимо быть полностью 

сосредоточенным на изучаемой информации. Только одновременное наличие всех 

четырех условий позволит реализовать себя и свои способности в любой 

интеллектуальной деятельности. 

КЛІНІКО - ПАТОГЕНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛІКУВАННЯ ЦИРОЗУ 

ПЕЧІНКИ НА ФОНІ ДИСБІОЗУ КИШЕЧНИКА 

І.М.Гавриш 

Кафедра терапії і сімейної медицини факультету післядипломної освіти 


Науковий керівник: Л.В. Глушко, проф., д.мед.н. 

Актуальність роботи. Хронічні дифузні захворювання печінки займають одне з 

провідних місць у структурі хвороб внутрішніх органів. Цироз печінки разом з 

хронічним гепатитом займають 2-4-те місця серед причин госпіталізації і втрати 

працездатності у віці 20-60 років. За даними літератури частота цирозу печінки 

становить у середньому 2-3%, причому за останні 10 років вона збільшилась на 12%. 

Оскільки цирози печінки є кінцевою стадією дифузних захворювань печінки, вони є 

необоротними станами, що супроводжуються високим рівнем життєнебезпечних 

ускладнень і обумовлюють високу смертність. Основними причинами смерті цих 

хворих є шлунково-кишкові кровотечі ( 40 %), енцефалопатія (30 %) та інфекційні 

ускладнення (30 %). 

Маніфестуючими ознаками захворювання є портальна гіпертензія, яка призводить до 

гепатоспленомегалії, варикозно розширених вен стравоходу та шлунка, портальної 

енцефалопатії, спленоренального синдрому. Пусковим механізмом перелічених 

симптомів і синдромів є зміна спланхнічного кровообігу, які впливають не тільки на 

портопечінкову, але й центральну гемодинаміку. Тривала портальна гіпертензія 

призводить також до кількісних і якісних порушень мікробіоценозу кишечника, 

пошкодження постепітеліального бар’єра сітки кровоносних капілярів кишечника з 

можливою транслокацією бактерій за межі стінки. І чим більше виражена портальна 

гіпертензія, тим більше нейротоксинів, минаючи печінку, потрапляють у велике коло 

кровообігу, викликаючи явища портальної енцефалопатії. 

Мета дослідження. Підвищення ефективності лікування цирозу печінки на підставі 

вивчення впливу на особливості його перебігу дисбактеріозу кишечника та включення 

до комплексного лікування препарата лактобактерій та біфідобактерій («Біфілакт 

екстра», ТОВ «НВП Аріадна», м. Одеса). 

Матеріали та методи. В процесі дослідження нами обстежено 45 хворих з цирозом 

печінки різної етіології. Серед хворих було 40 чоловіків (88,9 %) та 5 жінок (11,1%). Вік 

- 45 -





хворих коливався від 35 до 65 років, а тривалість захворювання – від 2 до 10 років. 

Діагноз встановлювали на основі клінічних, лабораторних та інструментальних 

досліджень: біохімічне дослідження крові, аналіз калу на дисбактеріоз, ультразвукове 

дослідження печінки та селезінки, нейропсихометричні тести. Хворих розподілили на 2 

групи: пацієнти 1-ї групи отримували базисну терапію, а пацієнти 2-гої групи на фоні 

такої ж терапії отримували пробіотик «Біфілакт екстра» по 1 капсулі 3 рази на день за 

30 хвилин до їди. Аналіз калу на дисбактеріоз проводили до лікування та після 

лікування. 

Результати. До лікування в усіх пацієнтів було виявлено дисбактеріоз кишечника I-III 

ступеня. Після лікування всі хворі відзначили покращення самопочуття, проте 

відмічено, що у пацієнтів 2-гої групи спостерігалось більш швидке зникнення 

абдомінально-больового, астеновегетативного, диспепсичного синдромів-на 7-8 день 

лікування, нормалізувалися показники мікрофлори кишечника, а у пацієнтів1-ї групи 

дана симптоматика зберігалась до 12-15 дня, показники мікрофлори залишились без 

змін. 

Висновки. Бактеріологічне дослідження мікрофлори кишечника у хворих на цироз 

печінки дозволяє стверджувати про наявність в них дисбактеріозу. Включення 

«Біфілакт екстра» в комплекс лікування цирозу печінки сприяє нормалізації показників 

мікрофлори кишечника та пришвидшує покращення загального стану хворих. 

АКТИВНІСТЬ Cа 2+ ,Mg 2+ -АТФАЗИ ПЛАЗМАТИЧНИХ МЕМБРАН КЛІТИН 

МОЗКУ ЩУРІВ ЗА УМОВ ХРОНІЧНОЇ АЛКОГОЛЬНОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ ПРИ 

ВПЛИВІ ОЦТОВОКИСЛОГО ЦИНКУ 

О.П. Гаділія, В.О. Чайка, О.І. Харченко, Л.І. Богун 

Кафедра біохімії Навчально-наукового центру «Інститут біології» 

Київський національний університет імені Тараса Шевченка 

Науковий керівник: Л.І. Богун, к.б.н. 

Сьогодні значну увагу дослідників привертає проблема патогенезу алкоголізму. 

Оскільки відомо, що за умов хронічної алкогольної інтоксикації спостерігається 

дефіцит цинку у ряді органів, з метою корекції зазначеного розладу використовують 

солі цинку, серед яких низькою токсичністю характеризується оцтовокислий цинк. 

Результати експериментальних та клінічних досліджень дозволяють говорити про те, 

що в механізмі розвитку толерантності живих організмів до дії етанолу важливу роль 

відіграють фізико-хімічні зміни в біологічних мембранах, зокрема клітин головного 

мозку. Одним із важливих транспортерів плазматичних мембран є Са 2+ -АТФаза 

плазматичних мембран (PMCA) – іонний насос, що служить не лише одним із 

можливих шляхів викачування надлишку кальцію, а і є залученою у сигнальні шляхи та 

є одним з маркерів за умов патології. Тому метою нашого подальшого дослідження 

було визначити вплив оцтовокислого цинку на активність Ca 2+ ,Mg 2+ -АТФази 

плазматичних мембран клітин мозку щурів при хронічній алкогольній інтоксикації. 

Дослідження проводили на щурах (самцях) лінії Вістар масою 180–200 г, що 

утримувались на стандартному раціоні віварію з вільним доступом до води. Тварини 

- 46 -





були розділені на 3 групи. 1-ша група – контрольні тварини; 2-га група – щури з 

хронічною алкогольною інтоксикацією, що викликалась за стандартною методикою 

М.Х. Халілова і Ш.А. Закірходжаєва; 3-тя група – щури з хронічною алкогольною 

інтоксикацією, яким додатково вводили цинк у дозі 0,2 г на 100 г маси тварини. 

Гомогенат клітин мозку отримували за стандартною методикою на 4, 6, 11, 16 і 21 добу 

після початку експерименту. Фракцію плазматичних мембран (102 000g) отримували на 

градієнті сахарози (26%) за рекомендаціями. Активність Ca 2+ ,Mg 2+ -АТФази визначали 

спектрофотометрично за описаною методикою. Статистичну обробку результатів 

проводили з використанням t-критерію Ст’юдента при Р





Отже, хронічна алкогольна інтоксикація призводить до зростання активності Са 2+ ,Mg 2+ - 

АТФази плазматичних мембран клітин мозку щурів, тоді як введення оцтовокислого 

цинку приводить до поступової нормалізації активності цього ензиму. 

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ВІТРЯНОЇ ВІСПИ У ДІТЕЙ ПЕРШОГО РОКУ 

ЖИТТЯ 

М. М. Газда, Л. М. Кашицька 

Кафедра дитячих хвороб 

Львівський медичний інститут 

Науковий керівник – доц. Данилишин Н. І. 

Актуальність теми. Серед інфекцій дитячого віку, що не керуються засобами 

імунопрофілактики, в умовах сьогодення чільне місце належить вітряній віспі. 

Вітряна віспа – це висококонтагіозне інфекційне захворювання з повітряно-краплинним 

шляхом передачі, яке викликається вірусом з сімейства герпес вірусів, 

характеризується своєрідним плямисто-папульозно-везикульозним висипом на шкірі та 

слизових оболонках. 

Метою роботи було вивчення перебігу вітряної віспи у 13 дітей віком від 1 до 11 

місяців (хлопців 10 (77%), дівчат – 3 (23%), жителів села 8 (61,2%), міста – 5 (38,5%)), 

які лікувалися в Інфекційній клінічні лікарні м. Львова в 2009 -2010 роках. Діти 

першого року життя склали 21% від хворих дітей на вітряну віспу. Вітряну віспу було 

діагностовано за даними епідеміологічного анамнезу та типовими клінічними 

ознаками. Важка форма спостерігалась у 2 (15,5%) дітей, а у 11 (84,5%) – 

середньотяжка форма хвороби. 

У 5 (38,5%) з 13 дітей спостерігались ускладнення вітряної віспи: у 4 хворих - 

обструктивний трахеобронхіт та у одного хворого - стрептодермія. 

Контакт з хворими на вітряну віспу батьками, старшими братами чи сестрами виявлено 

у 8 (69,2%) дітей, у 2 (15,4%) хворих був контакт з хворими на оперізуючий герпес 

бабусею та мамою. 

Ми не спостерігали у дітей першого року життя сезонності вітряної віспи. 6 хворих 

(46,1%) поступали в стаціонар в перші 5 діб хвороби, інші 7 (53,9%) - поступили з 6 по 

10 й день хвороби (в цю групу увійшли діти з ускладненнями вітряної віспи). 

Клінічний перебіг вітряної віспи у дітей, що спостерігались, був типовим. У всіх 

хворих везикульозний висип з’являвся по всьому тілі та волосистій частині голови, у 9 

(69,2%) спостерігались висипання на слизових оболонках ротової порожнини, у 4 

(30,8%) і на слизових оболонках статевих органів. Температура тіла підвищувалась з 

перших днів хвороби і утримувалась в середньому 7,1 дня. Температура мала не 

правильний характер, передувала новим підсипанням, нормалізувалась по мірі їх 

еволюції. 

У 9 хворих (69,2%) в загальному аналізі крові спостерігався нормоцитоз з 

лімфоцитозом, нормальними показниками ШОЕ, а у 4 хворих з ускладненнями (30,8%) 

- лейкоцитоз нейтрофільного характеру зі зсувом лейкоцитарної формули вліво. 

- 48 -





В лікуванні дітей використовували противірусні (герпевір, гевіран), десенсибілізуючі 

препарати. Елементи висипу обробляли розчином сорбенту атоксилу. Враховуючи 

ранній вік дітей, проводились короткі курси антибіотикотерапії для попередження 

приєднання бактеріальної флори та з метою лікування ускладнень вітряної віспи. Всі 

діти видужали та виписані додому в задовільному стані. Середній ліжко – день : 10,4 . 

Висновки : 

1. Діти першого року життя госпіталізовані в 2009 – 2010 роках становили 21 % від 

хворих дітей на вітряну віспу. 

2. Зараження дітей першого року життя відбувалось в домашніх умовах від хворих 

родичів на вітряну віспу або оперізуючий герпес (84,6%). 

3. У дітей першого року життя клінічні прояви вітряної віспи були типовими, хвороба 

найчастіше перебігала в середньотяжкій формі. 

4. Ми не спостерігали вираженої сезонності вітряної віспи у дітей першого року життя. 

5. Середній термін перебування дітей першого року життя хворих на вітряну віспу в 

стаціонарі 10,4 дня. 

ДІАГНОСТИЧНА РОЛЬ ПОКАЗНИКІВ ГІПЕРСПРИЙНЯТЛИВОСТІ БРОНХІВ 

ДЛЯ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ТИПУ ЗАПАЛЕННЯ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ У ДІТЕЙ, 

ХВОРИХ НА БРОНХІАЛЬНУ АСТМУ 

А.В. Галущинська 

Кафедра педіатрії та дитячих інфекційних хвороб 


Науковий керівник - д.мед.н., професор Л.О. Безруков 

Вступ Сучасна концепція розглядає бронхіальну астму (БА) як алергічне захворювання 

в основі якого лежить хронічний запальний процес в дихальних шляхах і їх 

гіперсприйнятливість на вплив різних чинників. Одним з основних факторів розвитку 

гіперсприйнятливості дихальних шляхів (ГСДШ) є запалення бронхіального дерева. 

Однак роль типу запалення респіраторного тракту (еозинофільного та 

нееозинофільного) у формуванні ГСДШ та можливість використання показників 

гіперсприйнятливості бронхів для виявлення типу запалення дихальних шляхів 

залишається дискусійним питанням. 

Мета роботи визначити діагностичну цінність показників гіперсприйнятливості 

бронхів для ідентифікації типу запалення респіраторного тракту у дітей, хворих на 

бронхіальну астму. 

Завдання 

1. Провести цитологічне дослідження мокроти у дітей, хворих на бронхіальну 

астму для ідентифікації типу запалення дихальних шляхів 

2. Оцінити показники гіперсприйнятливостіі бронхів у пацієнтів, хворих 

бронхіальною астмою за різних типів запалення бронхів 

Матеріали і методи досліджень Обстежено 60 дітей шкільного віку, хворих на БА. 

Усім хворим у післянападному періоді БА проведений бронхопровокаційний тест з 

дозованим фізичним навантаженням та сальбутамолом, а також цитологічний аналіз 

- 49 -





мокротиння. Еозинофільний характер запалення дихальних шляхів верифікували за 

наявності в мокротинні 3% і більше еозинофільних лейкоцитів. На підставі результатів 

цитологічного дослідження мокротиння сформовано клінічні групи спостереження: 

перша - пацієнти з еозинофільним типом запалення дихальних шляхів (30 осіб), друга 

- з нееозинофільним (30 дітей). За основними клінічними ознаками групи порівняння 

зіставимі. 

Результати досліджень показників гіперсприйнятливості бронхів за даними 

провокаційної проби з гістаміном були наступними: у 1-й групі рівень провокуючої 

концентрації гістаміну (ПК20Г) становив – 1,8±0,55 мг/мл, провокуючої дози (ПД20Г) 

– 0,55±0,16 мг та дозозалежної кривої (ДЗК) – 2,01±0,15 у.о.; у 2-й групі: ПК20Г – 

1,58±0,37 мг/мл, ПД20Г – 0,51±0,17 мг та ДЗК – 2,13±0,26 у.о. (Р > 0,05) відповідно. 

Попри відсутність різниці у показниках ГСДШ, у хворих на еозинофільну БА, 

відмічено тенденцію до більш виразної чутливості бронхів до гістаміну. Так, у 1-й 

групі ПД207% у 1-й групі визначався у 76,6+7,7% дітей, а у 2-й групі - у 56+9% пацієнтів ( 

Р >0,05). У цих хворих дещо частіше відмічався бронхоспазм у відповідь на дозоване 

фізичне навантаження: індекс бронхоспазму (ІБС) > 20% у 1-й групі зустрічався у 

16,6+6,7% випадків, а у 2-й групі - у 6,6+4,5% спостережень (Р>0,05). Попри 

тенденцію до більш високої лабільності бронхів при еозинофільному фенотипі БА 

показник ІБС при розподільчій точці > 20% у.о., незважаючи на високу специфічність 

тесту (СТ=83%), недоцільно використовувати для виявлення типу запалення дихальних 

шляхів через низьку чутливість (ЧТ=7%) тесту. Таким чином, ПТВ+ наявності 

еозинофільного типу запалення дихальних шляхів збільшується на 21,3%, а ПТВзменшується 

на 2,3%. 

Висновки 

- 50 -





1. За результатами досліджень показників гіперсприйнятливості бронхів 

відмічена тенденція до більш виразної чутливості бронхів до гістаміну у дітей із 

еозинофільною БА, при цьому ПТВ(+) наявності еозинофільного типу запалення 

дихальних шляхів при розподільчій точці ПД2020% - на 21,3%, а ПТВ(-) зменшується на 

2,3%. 

СОСТОЯНИЕ ОБЩЕГО И ПРОТИВОКОРЕВОГО ИММУНИТЕТА У ЧАСТО 

БОЛЕЮЩИХ ДЕТЕЙ И ВЗАИМОСВЯЗЬ УРОВНЯ ПРОТИВОКОРЕВЫХ 

АНТИТЕЛ С HLA-ФЕНОТИПОМ 

Р.И. Герман 

Кафедра иммунологии и аллергологии 

Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина 

Научный руководитель: Н.Н. Попов, д.м.н., профессор 

Проведены исследования состояния общего и протикоревого иммунитета у часто 

болеющих детей и взаимосвязь уровня протикоревих IgG с HLA-фенотипом. 

Наши исследования показали, что заболевание корью в Харькове и Харьковской 

области не имеет научно-обоснованного анализа причин подъема каждые 4-5 лет, с 

изучением картины специфического и неспецифичного иммунитета разных групп 

населения. 

Проведенные исследования показали, что 53% детей, которые часто болеют 

ОРВИ, не имеют защитных титров противокоревых IgG. У этих детей титр антител 

составляет меньше 0,20 МЕ/мл. Среди детей, которые эпизодически болеют, процент 

пациентов, которые не имеют защитного титра противокоревых антител, насчитывает 

19,2%. 

Оценка ассоциации HLA-DR фенотипа с напряженностью противокоревого 

иммунитета показали, что самый большой титр противокоревых IgG наблюдался у 

мальчиков, которые експрессировали HLA-DR5 и HLA-DR1, а наименьший у 

мальчиков с фенотипом HLA-DR7 и HLA-DR Blanк. У девочек самый большой титр 

противокоревых IgG наблюдался с HLA-DR2 HLA-DR1. Низкие значения 

противокоревых IgG у девочек, как и у мальчиков, ассоциировались с HLA-DR7 и 

HLA-DR Blank. Отличий в уровне противокоревых IgG от пола ребенка (мальчики, 

девочки) выявлено не было. Отсутствие защитных титров противокоревых антител 

было выявлено в 25,3% девочек (21 ребенок) и 27,7% мальчиков (23 ребенка). 

Об имеющейся связи между интенсивностью выработки поствакцинальных 

антител и генетическими маркерами детей сообщалось рядом исследователей. Наши 

данные подтверждают наличие такой связи. 

- 51 -





Наблюдаемая закономерность, возможно, связана с силой и качеством представления 

HLA-молекулами эпитопов антигенов коревой вакцины. Возможно, это связано с 

особенностями процессинга и презентации этими молекулами именно коревого 

антигена, поскольку на вакцинацию АКДС иммунный ответ ассоциирован с другим 

HLA-фенотипом. 

Изучение показателей общего иммунитета показало, что у часто болеющих 

детей, которые в сыворотке крови не содержат в защитном титре протикоревых IgG, 

уровень общего IgG составлял 10,1±0,52 г/л, тогда как у детей с защитным титром 

противокоревых АT он был достоверно выше: 11,8±0,56 г/л (р





РОЛЬ ВНУТРИУТРОБНОГО ИНФИЦИРОВАНИЯ ГЕРПЕСВИРУСАМИ, КАК 

ВЕРОЯТНАЯ ПРИЧИНА НЕУДАЧ ПРИ ВСПОМОГАТЕЛЬНЫХ 

РЕПРОДУКТИВНЫХ ТЕХНОЛОГИЯХ 

Т. А. Гладкова 

Кафедра общей и клинической иммунологии и аллергологии медицинского факультета 

Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина 

Научный руководитель - к.мед.н., доц. И. П. Высеканцев, заведующий отделением ИПК 

и КАН Украины 

Последнее время все большую актуальность приобретает проблема нарушения 

репродуктивной функции. В бесплодных браках наблюдается как женское, так и 

мужское бесплодие, в связи, с чем интенсивно развиваются вспомагательные 

репродуктивные технологии (ВРТ). Однако результативность даже ВРТ еще далека от 

желаемой. По данным украинской ассоциации репродуктивной медицины, 

эффективность ВРТ составляет около 30%, причины неудач различны, механизмы их 

изучаются. 

Наиболее эффективным и высокотехнологичным является ЭКО (экстракорпоральное 

оплодотворение). Процесс ЭКО занимает от 14 до 15 дней и состоит из нескольких 

этапов. На первом - с помощью специальных лекарственных средств проводят 

стимуляцию множественного роста половых клеток в яичниках пациентки. На втором - 

делают небольшую операцию под общим наркозом, во время которой из яичников 

женщины извлекают зрелые яйцеклетки. Оба этапа проходят под контролем УЗИ. 

Потом врачи производят забор сперматозоидов у мужчины. После этого половые 

клетки партнеров помещают в так называемый "инкубатор " (емкость с питательным 

раствором определенной температуры) и ждут, пока яйцеклетки соединятся со 

сперматозоидами. Этот процесс занимает примерно от 1 до 5 дней. Получившиеся 

эмбрионы проверяются на отсутствие дефектов, а затем переносятся в матку, где они и 

будут развиваться дальше точно так же, как при естественной беременности. То, что в 

матке оказывается сразу нескольких оплодотворенных яйцеклеток, повышает шанс 

забеременеть, но, с другой стороны, повышает и вероятность рождения сразу 

нескольких детей. Такое случается примерно в 20-25% случаев удачных беременностей 

с помощью ЭКО. 

В ряде случаев, у женщин начавших вынашивать эмбрион наступает его гибель. Одной 

из наиболее вероятных причин этого является внутриутробное инфицирование (ВИ). 

Несмотря на то, что женщины-реципиент и мужчины-донор спермы перед ЭКО 

обследуются на отсутствие инфекций, мы не исключаем возможность ВИ. Наше 

внимание привлекла проблема герпесвирусной инфекции (ГВИ). По данным 

литературы, возможно заражение плода при латентных формах ГВИ, механизмы 

инфицирования при этом: -трансплацентарный, после формирования плацентарного 

кровообращения; -антенатальный; -интранатальный. 

Целью настоящего исследования является изучение возможного инфицирования 

эмбриона человека, со сроком гестации 8-12 нед., вирусом простого герпеса 1,2 типов 

(ВПГ1, ВПГ2) и цитомегаловирусом (ЦМВ). Объектом исследования являлись 

- 53 -





хирургические остатки эмбрионов после проведения абортов по социальным 

показаниям. Наличие ВПГ в тканях эмбриона определяли с помощью ПЦР. ДНК из 

клеток выделяли с использованием наборов «ДНК-СОРБ-А» и «ДНК-СОРБ-Б» (УНИИ 

эпидемиологии, Москва). ДНК ВПГ1,2 определяли при помощи ПЦР тест-системы 

«Вектор Бест», ДНК ЦМВ -«амплисенс ЦМВ-500/ВКО». В качестве положительных 

контрольных образцов использовали препараты тотальной ДНК коллекционных 

штаммов ВПГ1,2 и ЦМВ, выделенной из культуральной жидкости методом фенольной 

экстракции. При наличии ДНК ВПГ в тканях эмбриона, в сыворотке крови женщины 

исследовали наличие специфических IgG с помощью ИФА. 

В 2009 году были обследованы ткани 42 эмбрионов, результаты: ВПГ1,2 - 9 эмбриона, 

ЦМВ – 5 эм. В 2010 г обследовали 18 эм., инфицированными оказадись: ВПГ1,2 - 6 

эм., ЦМВ – 4 эм. У женщин, чьи эмбрионы были инфицированны, в сыворотке крови 

обнаружили специфический IgG, соответственно к ВПГ1,2 и к ЦМВ. Полученные 

данные свидетельствуют о возможности внутриутробного инфицирования эмбриона 

человека со сроком гестации 8-12 нед. ВПГ1,2 и ЦМВ. 

Следует рекомендовать в протоколы обследования на этапе подготовки к ЭКО - 

исследование крови супругов на ВПГ1,2 и ЦМВ методом ПЦР, как обязательный 

анализ-контроль. 

СРАВНЕНИЕ ЭФФЕКТИВНОСТИ РАЗЛИЧНЫХ МЕТОДИК НАХОЖДЕНИЯ 

ОПТИМАЛЬНЫХ ЧАСТОТ МЕТРОНОМИЗИРОВАННОГО ДЫХАНИЯ НА 

ОСНОВЕ ИЗУЧЕНИЯ СООТНОШЕНИЙ СПЕКТРАЛЬНЫХ ПОКАЗАТЕЛЕЙ 

ВАРИАБЕЛЬНОСТИ СЕРДЕЧНОГО РИТМА 

А.А.Горленко 



Харьковский национальный университет им. В.Н.Каразина 

Научные руководители: к.м.н, доц. А.Л. Кулик; д.м.н., проф. Н.И. Яблучанский 

Вариабельность сердечного ритма (ВСР) является мощнейшим неинвазивным методом 

исследования состояния регуляторных систем организма. Поскольку низкие показатели 

ВСР коррелируют с плохим прогнозом, возможностью нарушений ритма сердца в 

настоящее время разрабатываются различные методики биообратной связи, 

направленные на повышение и нормализацию показателей ВСР. Одной из самых 

эффективных и простых в использовании методик является метрономизированное 

дыхание. 

Целью работы было провести сравнение эффективности различных методов поиска 

частоты метрономизированного дыхания, при котором наблюдается наибольшее 

приближение к оптимуму соотношения звеньев ВСР для создания эффективных техник 

биообратной связи в задачах повышения качества регуляторных систем человека. 

Для выполнения работы было обследовано 4 здоровых добровольца (2 мужчины и 2 

женщины) в возрасте от 22 до 30 лет. У всех испытуемых с помощью компьютерного 

диагностического комплекса «CardioLab 2009» («ХАИ-Медика») проводилось по 3 

- 54 -





мониторные записи ЭКГ, в которых выделяли три типа волн: медленные (VLF) – 

частотой от 0,0033 до 0,05 Гц – преимущественно связаны с терморегуляцией, 

гуморальной регуляцией и симпатическим звеном вегетативной нервной системы, 

средние (LF) – от 0,05 до 0,15 Гц – преимущественно с симпатическим и 

парасимпатическими звеньями вегетативной нервной системы и быстрые (HF) – от 0,15 

Гц до 0,40 Гц – преимущественно с парасимпатическим звеном вегетативной нервной 

системы. Записи производились в положении сидя при различных параметрах 

изменения частоты дыхания (ЧД) – возрастании и убывании с 6 до 12 дыханий в 

минуту и обратно и при автоматическом поиске частоты дыхания для достижения 

оптимума параметров ВСР с помощью алгоритма биообратной управляемой связи. 

На каждом минутном интервале каждой из записей определялись: общая мощность (TP, 

мс 2 ) спектра ВСР, мощности спектров доменов низких (VLF, мс 2 ), средних (LF, мс 2 ) и 

высоких (HF, мс 2 ) частот, соотношение LF/HF как мера симпато-вагального баланса, 

соотношение VLF/(LF+HF) как мера гуморально-вегетативного баланса, а также 

отмечалась частота дыхания, при которой регистрировалось наибольшее приближение 

к оптимуму равновесия звеньев ВСР и проводилось сравнение между полученными 

оптимальными частотами дыхания на всех трех записях. Оптимальные параметры ВСР 

определялись индивидуально, исходя из известных норм для пола и возраста, по 

значениям LF/HF и VLF/(LF+HF) 

По результатам исследований оптимальные значения ЧД зарегистрированные при 

пошаговом возрастании и убывании ЧД совпадают между собой и результатами 

автоматического поиска. Совпадение оптимальных ЧД, полученных при использовании 

алгоритма автоматического поиска с оптимумами, полученными при пошаговом 

возрастании и убывании ЧД, свидетельствует о возможности применения 

алгоритмического поиска оптимальной ЧД и достаточно высокой точности и 

надежности предложенного алгоритма. 

В соответствии с полученными результатами можно сделать вывод, что задачи поиска 

оптимума ЧД для достижения баланса звеньев ВСР могут быть решены 

использованием как однонаправленного перебора частот, так и автоматического 

поиска. 

ВИЗНАЧЕННЯ ПРОТИГРИБКОВОЇ АКТИВНОСТІ ПІДМАРЕННИКІВ 

ПУХНАСТОНОГОГО ТА ВЕРБОЛИСТОГО 

О.В. Горяча, Н.В. Кашпур 

кафедра фармакогнозії, лабораторія імунореабілітології 

Національний фармацевтичний університет, м. Харків 

ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І.Мечникова АМН України», м. Харків 

Наукові керівники: А.М. Ковальова, проф., Т.В. Ільїна, доц., Волянський А.Ю., к. мед. н. 

Рід Підмаренник (Galium L.) – один з найбільш розповсюджених у флорі України. На 

території Харківської області серед інших зустрічаються підмаренник пухнастоногий 

(Galium dasypodum Klok.) і підмаренник верболистий (Galium salicifolium Klok.), які 

- 55 -





відносяться до секції Platigalia DC., мають незначні морфологічні відмінності і 

окремими систематиками ототожнюються. 

В результаті проведених фітохімічних досліджень було встановлено, що рослини 

мають дещо різний склад біологічно активних речовин. 

Мета даної роботи – дослідження фармакологічної активності даних видів, а саме 

визначення протигрибкової дії трави підмаренників верболистого та пухнастоногого, 

заготовлених у фазу цвітіння в червні 2010р. у Харківській області. Об’єкти вивчення – 

хлороформний та етилацетатно-спиртовий (8:2) витяги, отримані з повітряно-сухої 

трави досліджуваних видів. Ліпофільні фракції отримували у порядку зростання 

полярності розчинників методом вичерпної циркуляційної екстракції у апараті 

Сокслета. Методом хроматографічного аналізу в одержаних фракціях було встановлено 

основні групи БАР: терпеноїди, флавоноїди, кумарини. 

Визначення протигрибкової активності субстанцій проводилось на базі ДУ «Інституту 

мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова» АМНУ. Відповідно до рекомендацій 

ВООЗ для оцінки активності препаратів використовували тест-штам АТСС Candida 

albicans 885-663. Мікробне навантаження – 10 6 мікробних клітин на 1мл середовища, 

встановлювалося за оптичним стандартом каламутності. 

Дифузію препарату в агар проводили методом «колодязів». Активність 

антибактеріальних препаратів визначали на двох шарах щільного поживного 

середовища, розлитого в чашки Петрі. У нижньому шарі використовували «голодні» 

середовища, що не засівали (агар-агар, вода, солі). Нижній шар служив підкладкою, на 

яку горизонтально встановлювали 3-6 тонкостінних циліндра з неіржавіючої сталі 

діаметром 8мм і 10 мм заввишки. Навколо циліндрів заливали верхній шар, що 

складався зі стерильного агаризованого середовища, в який вносили відповідний 

стандарт добової культури тест-мікроба. Циліндри видаляли і до лунок, що утворилися, 

поміщали досліджувані витяги з урахуванням об'єму лунки. Облік результаті 

проводили через 18-24 годин утримування експериментальних чашок при температурі 

25-26 0 С. 

Визначення мінімальної фунгістатичної та фунгіцидної концентрації проводили 

шляхом дворазових серійних розведень у живильному середовищі Сабуро. Метод 

заснований на титруванні у живильному середовищі досліджуваного препарату шляхом 

послідовного розведення певного об’єму рідини з першої у наступні пробірки з 

використанням контролю – живильного середовища, яке не отримує препарат. В усі 

пробірки вносили суспензію добових агарових грибкових культур у навантаженні 5 х 

10 5 мікробних клітин в 1 мл. 

Облік результатів проводився через 16-18 годин за ступенем затримки росту грибів у 

пробірках, що містять відповідні розведення препарату. Остання пробірка із затримкою 

росту (прозорий бульйон) відповідала мінімальній інгібуючій концентрації витягу по 

відношенню до випробуваного штаму. Для оцінки фунгіцидних властивостей 

препарату з 2 – 3 останніх пробірок із відсутністю росту робили посів на щільне 

живильне середовище. Через 24-48 годин інкубації у термостаті відмічали найменшу 

концентрацію витягу в пробірці, посів з якої не дав росту, і приймали за мінімальну 

фунгіцидну концентрацію. 

- 56 -





Встановлено, що найвищу протигрибкову активність проявляють хлороформний і 

етилацетатно-спиртовий витяги підмаренника пухнастоногого. При цьому обидва 

ліпофільні витяги підмаренника пухнастоногого мають найнижчу в порівнянні з 

іншими витягами фунгіцидну і фунгістатичну концентрацію. Низьку активність 

проявляє хлороформний витяг підмаренника верболистного. Під впливом 

хлороформного витягу підмаренника верболистного затримка росту Candida albicans 

відсутня. 

Отримані дані підтверджують правомірність виділення Galium dasypodum та Galium 

salicifolium як окремих видів і свідчать про перспективність досліджень протигрибкової 

активності підмаренників. 

СТАН ЯКОСТІ ЖИТТЯ ХВОРИХ НА ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ ІІ СТАДІЇ 

ЗАЛЕЖНО ВІД ВИДУ ЇХ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 

Т.Ю.Гріненко 

Кафедра сімейної медицини та терапії факультету післядипломної освіти 

Запорізький державний медичний університет 

Науковий керівник – д.мед.н., професор В.І.Кривенко 

За визначенням ВООЗ, якість життя (ЯЖ) – важливий інструмент для оцінки методів 

лікування, обстеження та підготовки медичного персоналу (WHO, 2007). Одночасно 

ЯЖ є першочерговим показником при порівнянні різних методів ведення захворювань 

та визначенні оптимальних лікувальних програм у світлі їх ефективності та вартості 

(Косенкова О.І., Макарова В.І., 2007; Котов М.С., Подолужний В.І., 2007; Martinelli 

L.M.B. et al., 2008; Gusmаo J.L. et al., 2009). З іншого боку, згідно мотиваційної теорії 

Maslow, якщо людина відчуває фізичні страждання, то швидше за все будуть 

змінюватися основні фізіологічні потреби, тоді як потреби більш високого рівня 

(самореалізація, самоповага) страждають мало або зовсім не пошкоджуються (Я.І.Коц, 

Р.А.Лібіс, 2007). У доступній літературі не було знайдено повідомлень про аналіз стану 

ЯЖ у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) при різних видах професійної діяльності. 

Мета даного дослідження – оцінити стан ЯЖ у хворих на ГХ ІІ стадії порівняно із 

практично здоровими особами та залежно від виду їх професійної діяльності. Було 

обстежено 260 хворих на ГХ ІІ стадії, середній вік пацієнтів склав 53±1,8 роки, жінок 

було 120 осіб, чоловіків – 140. Верифікацію діагнозу проводили на підставі клінікоінструментальних 

досліджень згідно з нормативними документами Міністерства 

охорони здоров’я України. Контрольну групу склали 53 практично здорових особи 

відповідного віку та статі. ЯЖ оцінювалася за допомогою адаптованого до країн СНД 

опитувальника SF-36 з визначенням наступних показників: GH – загальний стан 

здоров’я, PF – фізичне функціонування, RP вплив фізичного стану на суспільну 

діяльність, RE вплив емоційного стану на суспільну діяльність, SF – соціальне 

функціонування, BP – інтенсивність болю, VT – енергійність, MH – психічне здоров’я. 

Всі показники вимірювалися у балах. Статистична обробка отриманих даних 

проводилася за допомогою «Statistica 6.0» (Stat Soft Inc, США) з використанням 

непараметричних методів. 

- 57 -





У результаті дослідження виявлено, що всі показники ЯЖ у хворих на ГХ ІІ стадії були 

достовірно (р





активні речовини хлороформної, етилацетатної, етилацетатно-спиртової та бутанольної 

фракції. Методом тонкошарової хроматографії в етилацетатно-спиртовій фракції були 

ідентифіковані флавоноїди, кумарини та гідроксикоричні кислоти. Кількісне 

визначення та ідентифікація компонентів отриманих фракцій проводили методом 

хромато-мас-спектрометрії та ВЕРХ, були визначені ряд біологічно активних сполук, 

структура яких сполук підтверджувалась спектральними методами аналізу в УФ- та ІЧобластях. 

Спектрофотометричним методом було проведено кількісне визначення 

кумаринів, флавоноїдів та гідроксикоричних кислот. 

Домінуючими речовинами, які виявляють фармакологічну активність та мають 

значення для пояснення фармакологічної дії отриманих субстанцій, були 

гексагідрофарнезилацетон (протизапальна), кумарин (спазмолітична, 

антикоагуляційна), стероїдний сапонін (гіпохолестеренемічна, протигрибкова, 

протипухлинна), сквален (протипухлинна), фітол (протизапальна), геранілліналоол 

(спазмолітична, антибактеріальна), етиллінолеат (антиоксидантна, 

гіпохолестеренемічна). 

Метою даної роботи було встановлення антибактеріальної активності отриманого нами 

хлороформного екстракту, компонентами якого є вище зазначені речовини. 

Визначення антибактеріальної активності хлороформного екстракту трави буркуну 

білого проводили на базі Харківського НДІ мікробіології та імунології ім. 

І.І.Мечникова. Для визначення антибактеріальної активності препарату 

використовували агар Мюллера-Хінтона, для вирощування мікроорганізмів – 

живильний агар і середовище Сабуро Махачкалінського заводу. Відповідно до 

рекомендацій ВООЗ для оцінки активності препаратів використовували тест-штами 

Staphylococcus aureus АТСС 25923, Escherichia coli АТСС 25922, Proteus vulgaris ATCC 

4636, Pseudomonas aeruginosa АТСС 27853, Basillus subtilis АТСС 6633, Candida albicans 

АТСС 885/653. Дослідження проводили методом дифузії в агар (метод «колодязів»). 

Визначення активності антибактеріальних препаратів проводили на двох шарах 

щільного поживного середовища, розлитого в чашки Петрі. У нижньому шарі 

використовували «голодні» середовища, що не засівали (агар-агар, вода, солі). Нижній 

шар є підкладкою заввишки 10мм на яку строго горизонтально встановлюють 3-6 

тонкостінних циліндра з неіржавіючої сталі діаметром 8мм і 10мм заввишки. 

Більш виражену антимікробну активність екстракт буркуну білого виявляє до 

Staphylococcus aureus АТСС 25923, Escherichia coli АТСС 25922 та Basillus subtilis, по 

відношенню до яких відмічено значні зони затримки росту досліджуваних штамів 

мікроорганізмів. 

СУДЕБНО-МЕДИЦИНСКОЕ ОБОСНОВАНИЕ ДОСТОВЕРНОСТИ 

ЭКСПЕРТНЫХ ВЫВОДОВ О ПРИЧИНЕ СМЕРТИ В СЛУЧАЕ 

АТЕРОСКЛЕРОТИЧЕСКОЙ БОЛЕЗНИ СЕРДЦА 

Н.В. Губин, И.А. Юрченко 

Кафедра судебной медицины, медицинского правоведения 

Харьковский национальный медицинский университет 

Научный руководитель: В.А. Ольховский, доктор медицинских наук/профессор 

- 59 -





Атеросклеротическая болезнь сердца (АБС), стоит на первом месте по причине смерти 

среди болезней органов кровообращения. При диагностике смерти от АБС 

констатируют наличие множества диагностических признаков, что обуславливает 

субъективность при оценке значимости каждого из них и в установленной 

совокупности. 

Цель исследования – определение диагностической значимости признаков для судебномедицинского 

обоснования причины смерти вследствие атеросклеротической болезни 

сердца при составлении выводов эксперта. 

Задачи исследования - определить частоту встречаемости атеросклеротической болезни 

сердца в Харьковском регионе; определить частоту встречаемости каждого признака и 

его коэффициент значимости для диагностики причины смерти вследствие 

атеросклеротической болезни сердца; возможность использования их в выводах 

эксперта. 

Было проанализировано 633 случая смерти от АБС за 2008 год. С целью определения 

частоты признаков смерти от АБС были разработаны регистрационные карточки. При 

анализе случаев смерти от АБС степень вероятности диагностических признаков 

рассчитывалась с использованием теоремы Байеса. Нами установлено, что для этого 

вида смерти характерно наличие 30 признаков: 12 – специфических, 9 – острой смерти, 

9 – лабораторных. Определено, что преобладает смертность от АБС среди лиц 

мужского пола – 61 %, около половины случаев (48 %) приходится на возраст 60-79 

лет. Из специфических признаков чаще всего встречались – утолщение стенок 

коронарных артерий (99,7%, коэффициент достоверности – 5,0), сужение просвета 

коронарных артерий за счёт атеросклеротических бляшек (99,8%, коэффициент 

достоверности – 5,0), наличие атеросклеротических бляшек в коронарных артериях 

(99,7%, коэффициент достоверности – 5,0), диффузный атеросклеротический 

кардиосклероз (99,2 %, коэффициент достоверности – 4,9), наличие 

атеросклеротических бляшек в аорте (98,3%, коэффициент достоверности – 4,9). Из 

признаков острой смерти – жидкое состояние крови (99,5%, коэффициент 

достоверности – 5,0), венозное полнокровие внутренних органов (99,1%, коэффициент 

достоверности – 4,9). Из гистологических - венозное полнокровие внутренних органов 

(96,9%, коэффициент достоверности – 4,8), диффузный кардиосклероз (100%, 

коэффициент достоверности - 5,0). 

В совокупности сумма коэффициентов достоверности всех признаков – 100%.Если 

сумма диагностических коэффициентов признаков будет составлять 95 % и больше, то 

в этих случаях вывод эксперта о причине смерти от АБС будет статистически 

достоверный. Если показатель суммы диагностических коэффициентов признаков 

будет составлять от 75 до 95 %, то вывод эксперта о причине смерти от АБС следует 

устанавливать в вероятной форме. Если диагностическая сумма будет составлять в 

итоге менее чем 75 %, то вывод эксперта о причине смерти от АБС следует считать 

недостоверным. В этих случаях необходима дальнейшая судебно-медицинская 

верификация причины смерти. 

- 60 -





Использование предложенного способа определения степени достоверности выводов 

эксперта даст возможность повысить объективность и точность судебно-медицинской 

диагностики смерти вследствии АБС. 

СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБУДОВИ ЕПІТЕЛІОЦИТІВ ШИЙКИ 

МАТКИ ПРИ ДИСПЛАСТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ 

І.А. Дацко, Р.І. Горин, Ю.І. Коцюра, М.І. Герасимюк 

Кафедра патологічної анатомії з секційним курсом і судової медицини. 

Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського 

Науковий керівник: к.м.н. Орел Ю.М. 

Дисплазія шийки матки (ШМ) – передраковий стан, який характеризується 

перебудовою клітин багатошарового плоского епітелію, що в першу чергу 

відображається на структурі клітинного ядра. Це захворювання реєструється з 

частотою 1,5 на 1000 жінок, переважно у віці 25-35 років. У 10 % випадків при 

дисплазіях клінічна симптоматика мінімальна або взагалі відсутня і захворювання 

діагностується вже при трансформації у злоякісну пухлину. Однак при вчасному 

хірургічному втручанні дисплазія виліковується у 86–95 % пацієнток, рецидиви 

спостерігаються 5–10 %. В той же час при відсутності лікування у 30–50 % 

розвивається інвазивний рак. Дослідження цитологічних мазків продовжує залишатися 

одним з основних скринінгових методів раннього виявлення дисплазії ШМ, тому 

визначення нових цитометричних критеріїв дозволить суттєво покращити діагностику 

цієї патології. 

Мета нашої роботи полягала у визначенні цитометричних показників, котрі б 

об’єктивно відображали особливості структурної перебудови епітеліоцитів при різних 

ступенях дисплазії ШМ. 

Для реалізації поставленої мети було досліджено цитологічні мазки 43 жінок 

фертильного віку, в яких мали місце патологічні диспластичні зміни епітелію ШМ. Для 

контролю вивчалися цитологічні мазки 15 здорових жінок без гінекологічної патології. 

Визначення розмірів клітинних структур проводилося за допомогою сертифікованої 

інформаційно-аналітичної системи "MorphoSys". 

Отримані результати продемонстрували, що при диспластичних процесах ШМ має 

місце активна перебудова клітин багатошарового плоского епітелію, що відображалося 

змінами морфометричних характеристик ядра, цитоплазми і усієї клітини. При цьому 

зміни ядра і цитоплазми мали неоднорідну динаміку, тому для їх співставлення був 

застосований ядерно-цитоплазматичний індекс (ЯЦІ). Цей показник розраховували за 

співвідношенням об’єму ядра і об’єму цитоплазми. 

Слабо виражену дисплазію ШМ ми спостерігали в 9 жінок. При цьому ЯЦІ становив 

0,02. Помірно виражена дисплазія, яка мала місце в 13 обстежуваних, 

супроводжувалася збільшенням цього цитометричного показника на 50 %. Слід 

зазначити, що таке зростання відбувалося за рахунок збільшення площі ядра клітин на 

28 % при одночасному зменшенні площі цитоплазми на 20 %. На 19 % зменшувалася і 

загальна площа епітеліоцита. 

- 61 -





В наступній досліджуваній групі (20 пацієнток) відмічалися зміни, які відповідали ІІІ В 

типу цитологічного мазка, тобто різко виражена дисплазія. У порівнянні з помірною 

дисплазією ЯЦІ збільшувався на 100 %. Така прогресія відбувалася за рахунок 

зростання на 82 % площі ядра та зменшення на 31 % площі цитоплазми. Середня площа 

клітин була меншою на 29 %. 

Подальше збільшення ЯЦІ відмічалося у 6 жінок з IV типом цитологічних мазків. 

Приріст ЯЦІ становив 200 %. Зміни інших цитометричних параметрів була такими: 

збільшувалась на 106 % площа ядра, зменшувалася площа цитоплазми та загальна 

площа клітини – на 40 % та 42 % відповідно. Такі метаморфози можна розцінювати як 

ранні прояви клітинного атипізму епітеліоцитів. 

Отже, на підставі проведених досліджень можна стверджувати, що для диференціації 

різних ступенів дисплазії епітелію шийки матки при цитологічних дослідженнях 

можуть бути використанні такі морфометричні показники, як площа клітини, площа 

ядра, площа цитоплазми та ядерно-цитоплазматичний індекс. Використання 

об’єктивних морфометричних критеріїв, дозволить суттєво підвищити інформативність 

та достовірність досліджень цитологічних препаратів. 

ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИМІКРОБНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ НОВОГО ГЕЛЯ 

Н.М. Дев’яткіна, С.І. Васiна 

Кафедра післядипломної освіти лікарів-стоматологів, вищий державний навчальний 

заклад України «Українська медична стоматологічна академія», м.Полтава 

Науковий керівник – д.мед.н. проф. Т.О. Петрушанко 

Захворювання слизової оболонки порожнини рота та її лікування є одним із актуальних 

питань сучасної стоматології. Про це свідчать численні публікації у вітчизняних та 

закордонних джерелах літератури, присвячених зазначеній проблемі. 

Для місцевої терапії патології органів порожнини рота застосовують лікарські 

засоби в різних лікарських формах, у тому числі гелі, які мають ряд переваг порівняно з 

іншими лікарськими формами. Однак, перелік гелів, що застосовуються в стоматології, 

обмежений. 

Мета роботи. Дослідити антимікробні властивості нового гелю. 

Матеріали та методи дослідження. Дослідження виконано на кафедрі 

мікробіології ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія». Новий гель, на 

основі рослинної сировини, розроблений в Національному фармацевтичному 

університеті, м Харків. В якості препаратів порівняння були взяті засоби: «Дентагель» 

(ВАТ «Фітофарм», Україна) та «Ротокан» (ВАТ «Лубнифарм», Україна), як один із 

складових розробленого гелю. Антимікробну дію засобів оцінювали на музейних 

штамах грампозитивних бактерій - Staphylococcus aureus АТС 25923, Enterococcus 

faecalis АТСС 29212, грамнегативних – Escherichia coli АТСС 25922, грибів – Candida 

albicans АТСС885-653, тому що вони входять в основну групу мікроорганізмів, які 

можуть бути присутніми в складі нормальної мікрофлори порожнини рота як здорової 

людини, так і при запальних процесах слизової оболонки порожнини рота. Штами 

мікроорганізмів висівали на стандартні середовища (живильний агар для 

- 62 -





культивування мікроорганізмів сухий (СПА), агар Сабуро). Чутливість мікроорганізмів 

до лікарських препаратів вивчали за методом дифузії в агарі відповідно до наказу МОЗ 

СРСР за №250 від 13.03.1975р. «Про уніфікацію методів визначення чутливості до 

хіміотерапевтичних препаратів». 

Зони затримки роста мікроорганізмів вимірювали лінійкою. 

Результати дослідження: Встановлено, що зона затримки росту культури 

Escherichia coli становить 25мм, а культури Staphylococcus aureus - 47мм, референспрепарати 

«Дентагель» та «Ротокан» не виявили позитивного ефекта. При дослідженні 

впливу геля та препаратів порівняння на рост культур Candida albicans, Enterococcus 

faecalis не спостерігалось зони затримки їхнього росту. 

Висновоки. Розроблений гель має антимікробну дію, яка виявляється у 

пригніченні росту культур Escherichia coli та Staphylococcus aureus, однак не впливає на 

культури Candidа albicans і Enterococcus faecalis. Лікарські засоби «Дентагель» та 

«Ротокан» не пригнічують рост жодної культури мікроорганізмів. 

НОВІ ДАНІ ПРО РОЗВИТОК ЛЕГЕНЕВОГО СЕРЦЯ 

Н. В. Дробінська, Н.В. Леськів 

Кафедра внутрішніх хвороб №2 


Науковий керівник: д.м.н., проф. В. М. Фрайт 

Важливою і нерозв'язаною проблемою фтизіатрії та пульмонології є хронічне легеневе 

серце (ЛС), оскільки воно є частою причиною смерті хворих на туберкульоз легень та 

хворих з ХНЗЛ. Сьогодні основною причиною розвитку ЛС вважають анатомічні 

фактори, що призводять до редукції судинного русла в системі малого кола кровообігу 

і не менш важливі функціональні механізми. Однак повного розуміння механізмів 

формування цієї патології ще немає. 

Причинами артеріальної легеневої гіпертензії можуть бути обструктивні, рестриктивні, 

гнійні захворювання легень, ушкодження артеріальних судин легень і торакодіафрагмальні 

хвороби. Таке тлумачення механізму формування ЛС не дає змоги 

пояснити низку клініко-рентгенологічних особливостей цієї патології. Зокрема, 

незрозумілим є феномен “малого серця” в цих випадках. Важливо і те, що до сьогодні 

існуючі знання про ЛС не дають ключа як до ефективної терапії цього ускладнення, так 

і до істотних зрушень у профілактиці цієї патології. В доступній літературі немає 

повідомлень про вплив на легеневу гіпертензію тиску крові у великому колі кровообігу. 

Метою даного дослідження було вивчення зв'язку між системним артеріальним тиском 

(АТ) крові, формуванням фіброзно-кавернозного туберкульозу легень і розвитком 

легеневої гіпертензії. 

Предметом дослідження були архівні матеріали – історії хвороби 58 хворих, що 

лікувались в одному із відділень Львівського обласного фтизіо-пульмонологічного 

центру. На підставі клініко-рентгенологічних, лабораторних та інструментальних даних 

у цих пацієнтів був діагностований фіброзно-кавернозний туберкульоз легень та 

хронічне компенсоване (12 чол.) і декомпенсоване (46 хворих) легеневе серце. У 4-х із 

- 63 -





цих хворих спостерігалось кровохаркання, а в одного – легенева кровотеча. У всіх цих 

пацієнтів АТ на плечовій артерії був знижений, в той час як в системі малого кола 

кровообігу цей тиск був підвищений, що підтверджувалось клінічними, 

рентгенологічними та ЕКГ даними. Зокрема, систолічний АТ на плечовій артерії у цих 

хворих становив 108,96±2,19, діастолічний – 68,27±1,42, пульсовий – 40,69±1,95 мм 

рт.ст. Ще нижчим він був у 5-ти хворих цієї групи з кровохарканням або легеневою 

кровотечею (102/64,04, а пульсовий тиск – 37,96 мм рт.ст.). Необхідно відзначити, що 

середній вік обстежуваних хворих складав 49,5 років. У цьому віці у практично 

здорових людей є тенденція до підвищення систолічного АТ до 140 і більше мм рт.ст., 

в той час як у досліджуваних нами хворих він не був вищим 110 мм рт.ст. 

Отже, знижений АТ є одним із вагомих факторів, що сприяє формуванню фібрознокавернозного 

туберкульозу легень і розвитку у цих хворих хронічного ЛС. Оскільки 

фіброзно-кавернозний туберкульоз легень формується на тлі пониженого системного 

АТ, то цей критерій є прогностично-несприятливою ознакою у перебігу туберкульозу 

легень і тому потребує відповідної корекції. І, що не менш важливо, у цих хворих існує 

певний обернений зв’язок між висотою тиску крові у великому і малому колах 

кровообігу. Цей висновок, в певній мірі, підтверджується формулою С.А.Душаніна (в 

АТсист СК 

Рс. 

л. 

а. 

 

, 

модифікації В.П.Мельника і Г.А.Тимошенко), згідно з якою 

ФП де 

Рс.л.а. – систолічний тиск у легеневій артерії; АТсист – систолічний тиск у великому 

колі кровообігу; ФП – фактор переведення, рівний 1,54 і СК (сумарний коефіцієнт) 

V1 

V 2 V 3R 

, 

рівний V 4 V 5 V 6 де в кожному із вказаних відведень електрокардіограми 

обчислюється відношення амплітуди зубця R до R+S в %. 

Провівши відповідні математичні перетворення цієї формули отримуємо: 

77 Рс. 

л. 

а. 

( V 4 V 5 V 6) 

АТсист 

50 ( V1 

V 2 V 3R) 

. З цих формул видно, що між ознаками 

гіпертрофії правих відділів серця (V1+V2+V3R) і тиском крові у великому колі 

кровообігу (АТсист) є певний зворотний зв’язок, тобто, гіпертрофія правих відділів 

серця, яка свідчить про легеневу гіпертензію, більш виражена при зниженому 

артеріальному тиску крові. 

Між висотою тиску крові у великому і малому колах кровообігу існує певний 

зворотний зв’язок. У всіх пацієнтів з кровохарканням і легеневою кровотечею як 

правило АТ у малому колі кровообігу є підвищеним, тому на сьогодні з лікувальною 

ціллю рекомендується гіпотензивна терапія. Враховуючи викладені нами вище 

спостереження така тактика потребує більш глибокого вивчення. 

- 64 -





ОЦІНКА ЯКОСТІ ЖИТТЯ У ХВОРИХ З ХРОНІЧНОЮ ВЕРТЕБРО- 

БАЗИЛЯРНОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ 

О.М. Дубровна 

Івано-Франківський національний університет, кафедра нервових хвороб №1 

Науковий керівник: Геник С.І., аспірант; Максимчук Л.Т., к.м.н., асистент. 

Вступ.Серед загальних методик, що застосовуються для оцінки якості життя хворих з 

серцево-судинною патологією, найчастіше використовують опитувальник SF-36, що 

складається з 36 питань, поділених на 8 категорій. В даний час методику SF-36 

розглядають як "золотий" стандарт загальних методик оцінки якості життя хворих з 

ураженням системи кровообігу. 

Мета.Відобразити два аспекти якості життя: фізичний і психологічний, створеною 

більш короткою версією опитувальника SF-36, що складається з 12 питань (SF-12). 

Матеріали і методи дослідження. В дослідження включені 20 пацієнтів з хронічною 

вертебро-базилярною недостатністю (ХВБН). Якість життя оцінювалася за 

результатами опитувальника SF-12 та спеціального опитувальника оцінки якості життя 

у хворих з ВБН. Пацієнти заповнювали анкети на етапі включення (перед початком 

лікування) та в кінці лікування (через 1-2 тижні). Під час дослідження проводився облік 

балів, що відображають симптоматику. 

Результати. При порівнянні результатів анкетування по двох опитувальниках на етапі 

включення (вихідний рівень) та в кінці лікування відзначено достовірне поліпшення по 

всіх аспектах якості життя (від p = 0.01 до p





захворювання, 32 – хвилеподібний (ХП)) та 23 здорові дитини склали контрольну 

групу. 

Всім хворим у копрофільтраті визначали кількісний вміст лізоциму та sIg A на перший 

– третій день захворювання, на шосту – восьму добу, а у випадку ХП шигельозу – 

додатково на 12 – 14 день. Рівень sIgA у копрофільтраті встановлювали твердофазним 

імуноферментним методом; лізоциму - нефелометрічним методом за В.Г. 

Дрофейчуком. 

В гострому періоді у копрофільтраті всіх хворих виявлено вірогідно високий рівень 

sIgA у порівнянні з аналогічними показниками здорових дітей. Що на наш погляд, 

можна розцінювати як адекватну захисну реакцію організму на проникнення патогенів 

у шлунково-кишковий тракт. При шигельозі з ГП концентрація sIgA вірогідно вища 

(1,18±0,04 мг/л), ніж у дітей з ХП (1,06±0,05 мг/л). Цей факт може свідчити про 

недостатність секреції або дефект у складному ланцюгу синтезу sIgA, та, на нашу 

думку, є одним із багатьох механізмів формування несприятливого перебігу 

захворювання. 

У дітей з ГП шигельозу спостерігали тенденцію до зниження рівня лізоциму. Що на 

наш погляд пов’язано з посиленим його руйнуванням та утилізацією при зв’язуванні 

бактерій та їх токсинів. На думку інших авторів цей факт пов'язан з ураження 

кишкових залоз, та/або інактивуванням лізоциму шигелами. Вміст лізоциму у 

копрофільтраті хворих з ХП шигельозу підвищувався (0,55±0,04%) і вірогідно 

відрізнялась від показника дітей з ГП (0,43±0,02%) шигельозу та групи контролю 

(0,45±0,03%). 

В періоді ранньої реконвалесценції у хворих на шигельоз з ГП кількісний вміст sIgA 

зменшувався і вірогідно відрізнявся від показника в гострому періоді р





У періоді ранньої реконвалесценції у дітей з ХП шигельозу концентрація sIgA 

(1,14±0,05 мг/л) і лізоциму (0,61±0,03%) вірогідно перевищувала показники хворих на 

шигельоз з ГП, вміст у періоді поліпшення і рівень здорових дітей. 

Таким чином, у гострому періоді шигельозу реєструється підвищення рівню sIgA у 

копрофільтраті всіх хворих, що відповідає гострій фазі запальної відповіді дитячого 

організму. Визначення показників вмісту sIgA та лізоциму у копрофільтраті хворих на 

шигельоз на ранніх стадіях хвороби дозволяє прогнозувати перебіг шигельозу у дітей 

раннього віку, та вирішувати терапевтичну тактику ведення хворих. Рівень лізоциму на 

шостий – восьмий день захворювання, на наш погляд, можна вважати критерієм 

повноти одужання хворих. Високий рівень sIgA та лізоциму в копрофільтраті у період 

ранньої реконвалесценції свідчить про незакінчену запальну реакцію в організмі дітей, 

і цей факт, на наш погляд, необхідно враховувати на етапах подальшої реабілітації та 

диспансерного нагляду реконвалесцентів. 

КОМПЛЕКСНОЕ ЛЕЧЕНИЕ СПАСТИЧНОСТИ ПРИ НЕВРОЛОГИЧЕСКОЙ 

ПАТОЛОГИИ 

Н. А. Зарицкая 

Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, медицинский факультет 

Научный руководитель: доц. Федосеев В.А. 

Вопросам комплексной терапии неврологических расстройств уделялось 

большое значение на всех этапах развития практической неврологии. Общеизвестно, 

что при органическом поражении различных отделов центральной нервной системы в 

клинической картине присутствовало повышение мышечного тонуса – спастичность. 

Под спастичностью понималось скоростьзависимое увеличение сопротивления 

пассивному движению конечности. При этом сопротивление мышцы прямо 

пропорционально скорости пассивного растяжения. Спастичность возникала в 

результате повреждения или неправильного развития тех частей мозга, которые 

контролировали и координировали движения. Этиология спастичности чрезвычайно 

разнообразна. С явлениями спастики могли протекать как непрогрессирующие 

поражения центральной нервной системы (такие как детские церебральные параличи), 

так и ее дегенеративные заболевания. 

Согласно современным данным, к наиболее частым причинам возникновения 

спастичности относятся следующие: 

- дисгенезии головного мозга; 

- аномалии развития сосудов головного мозга; 

- гипоксические энцефалопатии; 

-внутричерепные кровоизлияния (субдуральное, интравентрикулярное, 

геморрагический паренхиматозный инфаркт); 

- нейроинфекции (менингиты и менингоэнцефалиты); 

- черепно-мозговая и спинальная травма. 

К прогрессирующим заболеваниям нервной системы, одним из проявлений 

которых являлась спастичность, относились семейная спастическая параплегия 

- 67 -





(болезнь Штрюмпеля), рассеянный склероз, большая группа самых разнообразных 

нарушений обмена веществ (лейкодистрофии, нарушения обмена органических кислот 

и аминокислот, митохондриальные энцефаломиопатии, болезни пероксисом) и др. 

Патогенетически механизм возникновения спастичности был связан с усилением 

рефлекса растяжения мышцы. В свою очередь усиленный рефлекс растяжение мог быть 

вызван повышенной возбудимостью альфа-мотонейронов на сегментарном уровне. В 

норме нейрональная регуляция функциональных движений достигалась 

взаимодействием спинальных и супраспинальных механизмов. 

Альфа-большие клетки, проводящие двигательные импульсы с большой 

скоростью, обеспечивая возможность быстрых движений, были связаны 

преимущественно с пирамидной системой. Альфа-малые нейроны получали импульсы 

от экстрапирамидной системы и оказывали позотонические влияния, обеспечивая 

постуральное (тоническое) сокращение мышечных волокон. Гамма-нейроны получали 

импульсы от ретикулярной формации. В отличие от альфа-нейронов гамма-нейрон 

отдает свой аксон не самой мышце, а заключенному в ней проприорецептору — 

нервно-мышечному веретену, влияя на его возбудимость. 

Нервно-мышечное веретено — сложный проприорецептивный аппарат, 

представленный соединительнотканной капсулой, продольно «натянутыми» тонкими 

интрафузальными (внутриверетенными) мышечными волокнами, афферентными и 

эфферентными нервными окончаниями. Эфферентные нервные окончания гамманейронов 

иннервировали интрафузальные мышечные волокна и таким образом влияли 

на чувствительность нервно-мышечного веретена к внешним воздействиям 

(преимущественно со стороны экстрафузальных мышечных волокон — сокращение 

или расслабление мышцы) и косвенно на интенсивность афферентного потока 

импульсов от веретена к спинному мозгу. 

Благодаря гамма-нейрону поддерживалось и обеспечивалось постоянство 

уровня сегментарно-рефлекторной деятельности: при дефиците внутрисегментарной 

импульсации гамма-нейрон повышал возбудимость веретена и увеличивает приток 

афферентных сигналов, при «перегрузке» сегментарного рефлекторного аппарата 

гамма-нейрон снижал чувствительность веретена и уменьшал афферентную 

импульсацию. Таким образом, гамма-нейрон не вызывал непосредственно мышечного 

сокращения, но обеспечивал на периферическом отрезке двигательных путей систему 

саморегуляции с обратной афферентацией, замыкающей кольцо рефлексов, 

поддерживающих мышечный тонус. 

Клинически повышение мышечного тонуса входило в симптомокомплекс 

центрального паралича или пареза и сопровождалось гиперрефлексией, наличием 

патологических стопных и кистевых рефлексов и ограничением двигательной 

активности в зависимости от локализации поражения двигательного нейрона в ЦНС. 

Кроме этого, патологически высокий мышечный тонус ограничивал физиологические 

движения. Любая спастичная мышца, как правило, была укорочена. Постоянный 

высокий тонус в мышце приводил к напряжению сухожилия, которое постепенно 

дистрофировалось и укорачивалось. Дистрофические изменения захватывали не 

только мышцу и сухожилие, но и сустав, к которому они прикреплены. Возникала его 

тугоподвижность. Укорочение мышцы и костные изменения приводят к тому, что 

- 68 -





пораженные конечности плохо работают. В очень тяжелых случаях в конечном итоге 

наступало обездвиживание больного. 

Именно выраженные двигательные нарушения и требовали комплексного 

подхода к терапии этих расстройств. 

Одним из наиболее часто используемых препаратов обеспечивающих снижение 

мышечного тонуса, являлся мидокалм. 

Этот препарат блокировал центральные н-холинорецепторы (в т.ч. в каудальных 

отделах ретикулярной формации), полисинаптические спинальные рефлексы, чем и 

обусловлено его миорелаксирующее действие, значимо ослабляя мышечную 

спастичность. 

Применялся он при состояниях, сопровождающихся гипертонусом скелетной 

мускулатуры на фоне органического неврологического поражения (повреждение 

пирамидных путей, рассеянный склероз, миелопатия, энцефаломиелит, мышечный 

спазм, мышечный гипертонус, мышечные контрактуры, спинальный автоматизм), 

экстрапирамидных расстройствах (постэнцефалический и атеросклеротический 

паркинсонизм), эпилепсии. Учитывалось определенное сосудорасширяющее действие 

мидокалма, он применялся при энцефалопатиях сосудистого генеза, облитерирующих 

сосудистых заболеваниях (облитерирующий атеросклероз сосудов конечностей, 

облитерирующий эндартериит, системная склеродермия, облитерирующий 

тромбангиит, диабетическая ангиопатия, синдром Рейно), в т.ч. на фоне нарушения 

иннервации сосудов, посттромботических нарушения крово- и лимфообращения. 

Применялся этот препарат как перорально, таки парентерально. Детям от 3 мес 

до 6 лет, внутрь - 5 мг/кг/сут за 3 приема. Детям 7-14 лет, внутрь - 2-4 мг/кг/сут в 3 

приема. Взрослым, внутрь - 50-150 мг 3 раза в сутки. В/м - 1 мл (100 мг) 2 раза в сутки. 

В/в - 1 мл/сут (100 мг) однократно. 

Таким образом, в патогенетической терапии большого количества 

неврологических расстройств, сопровождающихся наличием спастичности, 

целесообразно использование препаратов, способных уменьшить явления повышения 

мышечного тонуса для обеспечения максимального улучшения двигательной 

активности. 

ВОЗМОЖНОСТИ ИММУНОТРОПНОЙ ТЕРАПИИ ПАПИЛЛОМАВИРУСНОЙ 

ИНФЕКЦИИ ГЕНИТАЛИЙ У ЖЕНЩИН 

Н. Ю. Звягина 


Харьковский национальный университет им. В. Н. Каразина 

Научный руководитель – к.м.н., доц. Лахно И. В. 

В настоящее время папилломавирусная инфекция является одним из наиболее 

распространенных вирусных заболеваний. Установлена четкая взаимосвязь между ВПЧ 

и раком шейки матки в 95 % случаев. Элиминация ВПЧ является основным условием 

эффективного лечения пациенток и профилактики рака шейки матки. Иммунодефицит 

является облигатным спутником вирусной инфекции. Накопленный различными 

- 69 -





исследователями опыт позволяет считать перспективным использования индукторов 

синтеза интерферона для лечения пациенток с ВПЧ. В этом плане заслуживает 

внимание применение препарата Лавомакс, являющегося поликлональным 

стимулятором иммунитета. 

Целью работы было изучение терапевтической эффективности препарата Лавомакс у 

пациенток с ВПЧ. 

Материалы и методы. Нами было обследовано 84 пациентки с ВПЧ, которым 

назначали препарат Лавомакс по 1 таблетке (125 мг) в первый день приема дважды, а 

затем по 1 таблетке через день. Всего на курс было использовано 10 таблеток. Всем 

представленным в работе пациенткам помимо объективного обследования проводили 

кольпоскопию, онкоцитологическое исследование, анализ выделений, бак. посев из 

цервикального канала и влагалища, обследование на наличие инфекций, передающихся 

половым путем, методами ИФА и ПЦР, гистологическое исследование биоптатов по 

показаниям, а также изучали функциональную активность фагоцитов периферической 

крови. 

Результаты и обсуждение. В ходе проведенной работы было установлено, что 39 

(46,4 %) пациенток имели кондиломы гениталий различной локализации, а у 45 (53, 6 

%) обследованных ВПЧ проявлялась наличием цервикальной интраэпителиальной 

неоплазией (ЦИН). Из них у 32 (71,1 %) диагностирована ЦИН I, у 8 ( 17,8 %) – ЦИН II, 

а у 5 ( 11,1 %) – ЦИН III. У 42 (50,0 %) обследованных было обнаружено наличие 

наиболее онкогенного 16 типа ВПЧ. 

Инфектологическое обследование позволило установить наличие признаков нарушения 

микробного пейзажа влагалища у обследованных пациенток. Доминирующим 

вариантом нарушений был бактериальный вагиноз – 72 случая (85,7 %), при котором в 

65 наблюдениях (77,4 %) обнаружены грибы рода Candida. У остальных 12 (14,3 %) 

обследованных был диагностирован неспецифический бактериальный кольпит. У 5 (6,0 

%) пациенток было установлено наличие уреаплазменной инфекции. Установленные 

изменения микрофлоры влагалища подверждают мнение об угнетении иммунных 

защиты на фоне ВПЧ. 

Проведенные исследования позволили установить, что у пациенток с ВПЧ наблюдалось 

угнетение фагоцитирующей активности моноцитов и нейтрофилов. Это позволяет 

считать, что наличие ВПЧ инфекции приводит к иммунодефициту, влияние которого 

распространяется на течение воспалительных заболеваний организма женщины. Под 

влиянием проведенного лечения пациенток с ВПЧ препаратом Лавомакс показатели 

фагоцитоза не отличались от значений практически здоровых женщин. При этом 

возрастала как поглощающая, так и бактерицидная активность моноцитов и 

нейтрофилов. Использование Лавомакса создавало предпосылки для ликвидации 

вирусной инфекции, что способствовало восстановлению иммунитета, а также также 

усиливало эффективность местного лечения вагинального дисбиоза. 

Вывод. Применение Лавомакса обеспечивает синтез интерферонов и экспозицию 

действия на необходимом уровне для торможения роста и гибели ВПЧ, 

восстановления иммунной защиты и нормального пейзажа вагинального биотопа. 

- 70 -





ПАТОМОРФОЛОГІЧНІ ЗМІНИ У ХВОРИХ НА ГРИП А/Н1N1 КАЛІФОРНІЯ 

Г. М. Зубрицька 

Кафедра загальної та клінічної імунології та алергології 

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна 

Наукові керівники: Т.І. Лядова ,доцент, к.мед.н., О.В. Волобуєва, доцент, к.мед.н. 

Грип, протягом багатьох років продовжує залишатися однією з найбільш актуальних 

медичних і соціальних проблем, внаслідок здатності розповсюджуватися по всьому 

світі і вражати значну частину населення земної кулі. Якщо враховувати здатність 

вірусу грипу викликати часті епідемії і пандемії можна стверджувати, що він є 

проблемою світового значення. Щорічно під час сезонних підйомів або епідемій грипу 

хворіють від 5 до 25% населення. При пандеміях, коли виникає різка зміна 

властивостей вірусу, хворіє кожна друга людина. Проблема грипу зберігає актуальність 

в зв'язку з унікальною здібністю вірусу грипу до мінливості шляхом мутацій і 

рекомбінацій генів, що супроводжується модифікацією біологічних властивостей 

збудника і є причиною неконтрольованого розповсюдження інфекції. Все більше 

накопичується інформації стосовно нової інфекції –пандемічного каліфорнійського та 

пташиного грипу і захворюваності ними у людській популяції. 

Мета роботи: вивчення основних клінічних і лабораторних проявів та особливостей 

патоморфологічних змін при тяжкому перебігу грипу А/Н1N1 Каліфорнія. 

Матеріали та методи дослідження: Об‘єктом дослідження були препарати, 

виготовлені з паренхіматозних органів трупного матеріалу хворого з тяжким перебігом 

грипу А/Н1N1 Каліфорнія. Для гістологічного дослідження фіксували секційний 

матеріал, з якого виготовляли парафінові блоки за загальноприйнятою методикою. На 

санному мікротомі отримували зрізи, товщиною 4-6 мкм з наступним фарбуванням їх 

гематоксиліном та еозином. Оцінку гістоструктури проводили за допомогою 

мікроскопа «Olympus BX 41». 

Ідентифікацію вірусу грипу проводили шляхом виявлення РНК influenza virus А/H1- 

Swine на апараті ROTOR GENE 6000, з використанням зареєстрованих в Україні 

наборів та систем фірми «Амплісенс» (Росія). 

Результати. В ході дослідження вдалось встановити залежність між інтенсивністю 

ендотоксикозу, характером перебігу та наслідками захворювання, вивчити особливості 

патоморфологічних змін, основні клінічні та лабораторні прояви при каліфорнійському 

грипі у хворого з тяжким перебігом, двохсторонньою пневмонією та РДС-синдромом. 

В ході роботи в органах і системах був виявлений ряд змін: набряк плеври, наявність 

плевральної рідини, набряк головного мозку, зміни мозкових оболонок, підвищена 

кількість пінистої мокроти на слизовій оболонці повітряноносних шляхів, ущільнення і 

зміни у тканині легень, збільшення серця, незначне розширення порожнин, зміни 

міокарда і паренхіми нирок. В легеневій тканині найбільш загальною, домінуючою 

зміною є повнокрів'я судин мікроциркуляторного русла. Міокард – з ознаками 

пошкодження кардіоміоцитів, інтерстицій набряклий, в капілярах – сладж-еритроцитів. 

В головному мозку різко виражений перицелюлярний і периваскулярний набряки. 

Аналіз макро- і мікроскопічних змін в бронхо-легеневій системі та інших органах 

- 71 -





показав первинність пошкодження ендотелію. Це зумовило підвищення проникності 

судин, що в легенях привело до генералізованого пошкодження капілярноальвеолярного 

бар'єру, загибелі і десквамації альвеолярного вистилання, масивного 

виходу компонентів плазми в просвіт альвеол (РДС-синдром). При цьому 

міжальвеолярні перегородки практично не мають лейкоцитарного інфільтрату, що 

свідчить про смерть хворого в період початку розвитку запалення. Сильно виражене 

пошкодження ендотелію виявлене і в інших органах з розвитком набряку і 

фібриноїдного некрозу ділянок інтерстицію, виникненням дистрофічно-некротичних 

пошкоджень паренхіми. 

Таким чином, особливістю грипозної інфекції А/Н1N1 Каліфорнія є інтерстиціальний 

шлях пошкодження легенів у зв'язку з вірусним пошкодженням ендотелію, зокрема 

капілярів легенів, що є варіантом інфекційно-токсичного шоку. 

СИНДРОМ РАПТОВОЇ СМЕРТІ ДІТЕЙ 

Ю.Ю. Іваницька 

Кафедра дитячих хвороб 

ТзОВ «Львівський медичний інститут» 

Науковий керівник – д.м.н. Миколишин Л.І. 

Синдром раптової смерті дітей (СРСД) – одна з основних причин постнеонатальної 

малюкової смерті в економічно розвинених країнах світу. До СРСД відносять випадки 

несподіваної ненасильницької смерті дітей віком від 7 до 365 днів, при яких відсутні 

адекватні для пояснення причини смерті, дані анамнезу і патологоанатомічного 

дослідження. Обізнаність з основних напрямків цієї проблеми є актуальним не тільки 

для лікарів, а й для студентів. 

Метою роботи було вивчення причин розвитку раптової смерті у дітей на основі 

доступних літературних джерел, які присвячені вказаній патології. 

Дослідження проблеми ведеться з 50-х років минулого століття. Вперше термін 

введено 1969 року. Синдром раптової смерті грудних дітей був визначений ВООЗ як 

самостійний діагноз 1991 року. Частота СРСД становить від 0,04‰ до 7,3‰, а в 

економічно розвинутих країнах наближається до 1‰. У структурі малюкової смерті 

вдома синдром раптової смерті (СРС) займає 1-2 місце. Щорічно у Державах 

Європейської співдружності раптово помирають близько 6000, у США – 5000 дітей. 

Найбільш висока частота СРС дітей віком 2-4 міс. і рідко спостерігаються випадки 

серед дітей віком понад 1,5 року. Частіше СРСД виявляють у холодну пору року (з 

жовтня по березпнь), у ранні ранкові години і у вихідні дні. Дітей виявляють через 

кілька годин після укладення до сну. Хлопчиків серед померлих дітей у 1,5 рази 

більше, ніж дівчаток. 

Виділяють медико-біологічні та соціальні чинники розвитку СРСД. До медикобіологічних 

чинників відносять: смерть одного з близнюків; обтяжений акушерськогінекологічний 

анамнез у матері (медичні та самовільні викидні в анамнезі 3 і більше 

разів, мертвонародження, пологи з проміжками менше року між ними, юний вік матері, 

гестаційний вік менше 37 тижнів); обтяжений перебіг вагітності (недостатнє 

- 72 -





харчування вагітної, анемія, ріст матері менше 149 см, стрімкі пологи, багатоплідна 

вагітність, пре еклампсія та ін.); неонатальна патологія (затримка внутрішньоутробного 

розвитку, асфіксія новонародженого, народження дитини з великою або малою масою, 

напади апное під час сну, які діагностовано у перші дні життя, синдром дихальних 

розладів, внутрішньочерепні крововиливи); штучне вигодовування від народження, 

аномалії конституції, дисгармонійний розвиток. 

До соціальних чинників і особливостей догляду за дітьми відносять: незадовільне 

матеріальне забезпечення сім’ї; шкідливі звички особливо матері (наркоманія, 

алкоголізм, куріння); несприятливі житлово-побутові умови; неповна сім’я і 

незареєстрований шлюб; низький рівень освіти матері та іноді жорстоке поводження з 

дитиною; сон у постелі з батьками; використання пухової ковдри та подушки, 

укладання на подушку всім тілом, а не головкою, м’який матрац; туге сповивання 

дитини під час сну, перегрівання та переохолодження; суттєвим чинником є укладання 

до сну на живіт. 

Вважається, що у патогенезі важливе значення має апное центрального походження, 

при якому вдихальні спроби та повітряний потік припиняються одночасно. Апное 

виникає у фазі швидкого сну, яка частіше виникає у незрілих, недоношених дітей. 

Не менш важливе значення можуть мати порушення серцевого ритму, зокрема 

подовження інтервалу QT. 

Вважають, що генез СРСД пов’язаний з порушенням β-окислення жирних кислот, 

яке при гіпоглікемії забезпечує синтез кетонових тіл. 

У виникненні СРСД має значення тимомегалія, яка у поєднанні з гіпоплазією 

наднирників веде до порушення гомеостазу, зниження збудливості у центрах головного 

мозку, внаслідок чого відповідь організму на будь-які впливи зовнішнього середовища 

стає неадекватною. 

Провокуючим чинником СРСД може бути респіраторна вірусна інфекція. Виникає 

апное (до 20 с), що супроводжується брадикардією (до 100 ударів за хв.) або ціанозом. 

Брадикардія і ціаноз з’являються через 20 с (у недоношених швидше). Через 30-45 с 

спостерігається блідість та гіпотонія і дитина може не реагувати на активну 

стимуляцію. 

Дослідження свідчать, що для запобігання раптової смерті дітей грудного віку 

необхідно проводити профілактичні заходи, що сприятиме зниженню СРС у структурі 

малюкової смертності. Про успішне застосування профілактичного підходу до 

проблеми СРСД свідчить недопущення укладання дітей на живіт під час сну. Це 

призвело до суттєвого зниження частоти СРСД у багатьох країнах. В той же час, дані 

що ж до того чи спати дитині в окремому ліжечку, чи разом з матір’ю, в літературі 

суперечливі. Деякі з авторів вважають, що при спанні дитини окремо від матері, 

порушується важливий для немовляти зв’язок з матір’ю, що послаблює його захисні 

реакції. Через те, вважають вони, безпечний спільний сон і грудне годування – 

найкраща профілактика СРСД. 

Отже, дані літератури свідчать, що точних причин розвитку СРСД не встановлено. 

Проблема СРСД продовжує бути предметом інтенсивного вивчення. 

- 73 -





МИОМА МАТКИ И МЕДИКАМЕНТОЗНАЯ 

ОПЕРАЦИИ 

ПОДГОТОВКА БОЛЬНЫХ К 

О.Ю. Ильина, У.В. Столярова 

Саратовский государственный медицинский университет 

Кафедра акушерства и гинекологии ФПК и ППС 

Научный руководитель: У.В. Столярова, к.м.н., ассистент кафедры 

В структуре гинекологических заболеваний миома матки занимает второе место после 

воспалительных процессов. Среди женщин репродуктивного возраста частота данной 

патологии составляет 25-50% . В последние десятилетия отмечается значительное 

«омоложение» лейомиомы матки. Все это приводит к тому, что данная патология все 

чаще является причиной нарушения репродуктивной функции женщин, которая 

проявляется бесплодием или невынашиванием беременности. На актуальность 

клинической проблемы указывает то, что в настоящее время по поводу миомы матки 

выполняется до 50—70% оперативных вмешательств в гинекологических стационарах. 

Цель исследования: Определить роль А-ГнРГ в схеме предоперационной подготовки 

больных с миомой матки, оценить возможность сохрания репродуктивной функции, 

возможность минимизации объёма оперативных вмешательств, улучшить результаты 

консервативной терапии. 

Материалы и методы: В клиническом исследовании было обследовано 37 пациенток. 

Возраст обследованных составлял от 27 до 50 лет. Наиболее характерной жалобой, 

предъявляемой обследованными женщинами были: обильные длительные менструации 

отмечались у 17 женщин (45,9%),сопровождающиеся слабостью и недомоганием, 

анемия встречалась у 5 женщин (13,5%); наличие болевого синдрома диагностировано 

у 8 пациенток (21,7%); не предъявляли никаких жалоб 7 женщин (18,9%). Длительность 

клинических проявлений заболевания составляла от года до 10 лет. 

У большинства женщин при обследовании выявлены различные экстрагенитальные 

заболевания: артериальная гипертензия у 12 женщин (32,5%), заболевания щитовидной 

железы у 2 женщин (5,4%), ожирение 1ст – у 3 женщин (8,1%), заболевания желудочнокишечного 

тракта у 7 женщин (18,9%), у 13 пациенток (35,1%) не было сопутствующих 

заболеваний. 

Ранее в анамнезе у 17 пациенток (45,9%) производилось раздельное диагностическое 

выскабливание эндоцервикса, эндометрия по поводу маточных кровотечений. 

Величина матки у обследованных больных по данным бимануального обследования 

составляла от 6 до 12 недель беременности: у 7 женщин (18,9%) 6-7 недель 

беременности; у 12 женщин (32,5%) 8-9 недель беременности, у 11 женщин (29,7%) 10- 

11 недель беременности, у 7 женщин (18,9%) 12 недель беременности. 

Величина узлов составляла от 3 до 8 см, в среднем 4±2см. Множественный характер 

миомы диагностирован у 20 женщин (54,1%), у 17 женщин (45,9%) были выявлены 

единичные миоматозные узлы. У 22 пациенток (39,5%) миоматозные узлы 

располагались интрамурально, субсерозное расположение узлов отмечалось у 9 

женщин (24,3%), сочетанное расположение узлов у 5 пациенток (36,2%). 

- 74 -





Из 37 пациенток 15 женщин получали гормональную терапию различными 

препаратами в течении 4-6 месяцев, 22 женщины находились на диспансерном учете. С 

целью предоперационной подготовки все пациентки получали А-ГнРГ: люкрин или 

бусерелин 1 раз в 28 дней в дозе 3,75 мг в/м в течение 4-6 месяцев. 

Результаты и обсуждение: В процессе проведения лечения было выявлено 

значительное уменьшение размеров матки и диаметра миоматозных узлов. При 

бимануальном исследовании у 16 женщин (43,2%) отмечается уменьшение размеров 

матки с 11-12 до 7-8 недель беременности, у 9 женщин (24,3%) с 8-9 до 5-6 недель 

беременности, у 12 женщин (32,5%) с 6-7 до обычных размеров матки. 

При назначении А-ГнРГ у 23 пациенток (62%) на фоне лечения отмечались побочные 

эффекты в виде приливов, в связи с чем назначалась Add–back терапия. Add–back 

терапия назначалась через 1-1,5 месяца от момента первой инъекции. В качестве 

терапии прикрытия применялся фемостон 1/5 по 1таб в сутки в непрерывном режиме. 

Отмена Add–back терапии происходила через 28 дней от последней инъекции А-ГнРГ. 

Так же до применения А-ГнРГ болевой синдром, зарегистрированный у 8 пациенток в 

процессе лечения А-ГнРГ полностью купировался. Менструальный цикл возобновился 

в течении 3-4 месяцев после последней иньекции. Во всех случаях после прекращения 

лечения первые менструации были безболезненные, последующие циклы регулярные. 

На фоне проводимого лечения отмечалась нормализация показателей красной крови. 

Заключение: Проведенное исследование показало, что на фоне лечения А-ГнРГ 

происходит уменьшение размера матки и диаметра миоматозных узлов в среднем на 

2,5 см. На фоне лечения А-ГнРГ полностью купировался болевой синдром, отмечаемый 

у 8 пациенток до лечения. Все последующие менструальные циклы были регулярные, 

безболезненные. Так же отмечалась стабилизация показателей красной крови. 

Таким образом, применение А-ГнРГ дает возможность сохранить репродуктивную 

функцию у больных, отказаться от выполнения радикальных операций, улучшить 

результаты консервативной терапии. 

НЕОАДЪЮВАНТНАЯ ПОЛИХИМИОТЕРАПИЯ И ИНВАЗИВНЫЙ 

ПРОТОКОВЫЙ РАК МОЛОЧНОЙ ЖЕЛЕЗЫ 

Е.Д. Ионова 

Кафедра патологической анатомии 

Кубанский государственный медицинский университет 

Научный руководитель: Л.Р.Курашвили, к.м.н., доцент кафедры патологической 

анатомии 

Рак молочной железы занимает первое место в структуре онкологической 

заболеваемости женщин. По данным Всемирной Организации Здравоохранения в мире 

ежегодно регистрируют более 1 млн. больных с впервые выявленным раком молочной 

железы и каждый год более 600 тысяч женщин погибают от этого заболевания. В 

комплексном лечении больных с местнораспространенным раком молочной железы все 

чаще активно применяют неоадъювантную химиотерапию. 

- 75 -





Целью нашего исследования явилось изучение возможности лекарственного 

патоморфоза инвазивного протокового рака молочной железы при неоадъювантной 

полихимиотерапии и определение факторов (рецепторов эпидермального фактора 

роста, рецепторов стероидных гормонов), позволяющих оценить чувствительность 

данной опухоли к неоадъювантной химиотерапии. 

Материалом для исследования служили трепанобиоптаты и операционный 

материал 26 больных инвазивным протоковым раком молочной железы в возрасте 30 - 

67 лет. Болезнь диагностировали на IIIa (19 пациенток) и IIIb стадии(7 пациенток). 

Материал изучали стандартными гистологическими и морфометрическими методами. 

Экспрессию рецепторов к эстрогену и прогестерону исследовали 

иммунопероксидазным методом с помощью моноклональных антител фирмы «Dako». 

Экспрессия эпидермального фактора роста определялась стандартным 

диагностическим набором «HercepTest». 

При исследовании трепанобиоптатов опухоли молочной железы получены 

следующие результаты: больных с ER+ статусом вывлено 23 (88,46%), с ER- 3 больных 

(11,54%), PR+ 21 (80,76%), PR- 5 (19,24%). Положительный герцепт-статус обнаружен 

у 15 женщин (57,69%), отрицательный-11 (42,31%). 

При исследовании операционного материала этих же больных, после 

проведенной химиотерапии, морфологически регрессии опухоли не выявили. Отмечали 

лишь минимальные изменения опухолевого фенотипа отдельных больных. В 

частности, изменение экспрессии рецепторов к эстрогену с ER+ на ER- наблюдали в 2 

случаях (7,69%), с PR+ на PR- у 1 больной (3,85%). Изменение положительного Her- 

2/neu статуса на отрицательный выявлено в 1 наблюдении (3,85%). 

Таким образом, вследствие неоадъювантной полихимиотерапии рецепторпозитивный 

инвазивный протоковый рак молочной железы не подвергается 

лекарственному патоморфозу, однако изменяет показатели опухолевого фенотипа в 

редких случаях у отдельных больных. 

«HELIOPLANTUM ® » - НАПРЯМОК ЕФЕКТИВНОЇ ТЕРАПІЇ 

ПАРОКСИЗМАЛЬНИХ СТАНІВ 

І.В. Кабачна 

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, медичний факультет 

Науковий керівник: Кабачний В.І., проф. 

Пароксизмальні стани (ПС) - одна з найбільш актуальних проблем сучасної 

клінічної неврології, адже саме вони супроводжують більшість захворювань нервової 

системи, що безпосередньо відбивається на зниженні якості життя пацієнтів, та дуже 

часто стає основною причиною спочатку тимчасової, а як наслідок і стійкої 

непрацездатності. Незаперечним фактом у фармакотерапії ПС є малоефективність 

сучасного арсеналу засобів, що гарантує широкий спектр побічних ефектів, але не 

забезпечує повного вилікування. 

Метою цих досліджень було вивчення ефективності системи «Helioplantum ® » у 

лікуванні ПС епілептичного та неепілептічного кола. 

- 76 -





Для досягнення поставленої мети нами було обстежено і проліковано 24 хворих 

з 

епінападами (генералізованими, парціальними), вегето - вісцеральними пароксизмами, 

синкопальними станами, причиною яких служили епілепсія, токсичні, інфеціонні та 

нейродегенеративні зміни головного мозку, вегето-судинна дистонія, наслідки черепномозкових 

травм, а також дисрегуляції метаболічного, судинного, нейродегенеративного 

та іншого походження. На початку застосування системи «Helioplantum ® », хворі 

продовжували приймати антиконвульсанти, вегетотропні, вазоактивні препарати з 

метою купірування пароксизмів, але при цьому в міру скорочення нападів доза і 

частота прийомів препаратів поступово знижувалися під контролем лікаря. 

Курс лікування за системою «Helioplantum ® » проводився від 3 до 12 місяців за 

допомогою персоніфікованого підбору складу і дозувань лікарських компонентів. При 

цьому ефективність терапії оцінювалася щодо збору скарг хворих, даних їх 

неврологічного статусу, біохімічних досліджень і даних комп'ютерної 

електрофізіологічної (ЕЕГ) діагностики (спектральний, багатовимірний і нелінійний 

аналіз). 

У ході проведення динамічних спостережень за пацієнтами, які отримують 

терапію за системою «Helioplantum ® », були отримані результати, які доводять 

зниження частоти епілептичних нападів, вегето-вісцеральних синкопальних 

пароксизмів і кризів, що супроводжувалося значним зменшенням вираженості проявів 

вегетативної дисфункції. Слід також зазначити, що після закінчення курсу лікування у 

всіх хворих припинилися епінапади та пароксизми, спостерігалося нівелювання 

астенічного синдрому, когнітивних порушень, вегетативних розладів, зникнення 

пароксизмальної активності на ЕЕГ. 

Підбиваючи підсумок вищезазначеного, можна стверджувати, що проведені 

нами клінічні дослідження показали високу ефективність і перспективність 

застосування системи «Helioplantum ® » в терапії ПС різної етіології. 

СОВРЕМЕННЫЕ ПОДХОДЫ К ДИАГНОСТИКЕ И ЛЕЧЕНИЮ БОЛЕЗНИ 

ПАРКИНСОНА 

И.В. Кабачная 



Научные руководители: Федосеев В.А., доц.; Кабачный В.И., проф. 

Болезнь Паркинсона (БП) остается одной из наиболее актуальных тем в 

неврологии, т.к. она характеризуется тенденцией к росту численности больных и 

отсутствием перспектив полного излечения. Целью наших исследований являлся 

анализ современных методов терапии БП, для оптимизации лечения и минимизации 

побочных эффектов. 

Молекулярными генетиками и нейрохимиками было установлено, что в основе 

патогеза БП лежит генетическая аномалия биосинтеза белка паркина и семейства 

ферментов протеиназ, локализующихся в нигростриатной системе (черная субстанция, 

- 77 -





бледный шар, хвостатое ядро), дофаминергические нейроны которой являются 

центральными «организаторами» стереотипной двигательной активности. Это 

приводит к снижению синтеза их основного медиатора – дофамина, а также 

уменьшению активности ДОФА-декарбоксилазы, катализирующей реакцию 

образования дофамина, что убедительно подтверждено результатами обследования 

пациентов методом позитронно-эмиссионной томографии (ПЭТ). 

Характерными клиническими симптомами, положенными в основу классификации БП, 

считаются мышечная гипертония в виде экстрапирамидной ригидности, дрожательный 

гиперкинез, гипокинезия и акинезия. Различают акинетическую, акинетико-ригидную, 

ригидно-дрожательную и дрожательную формы паркинсонизма. 

Современная терапия БП имеет два основных направления - фармакотерапевтическое и 

хирургическое. Стратегия фармакотерапии сводится к компенсации дефицита 

дофамина в ЦНС. Это достигается путем применения антихолинэргических препаратов 

(Циклодол, Паркопан, Тропацин), обеспечивающих баланс между дофаминергической 

и антихолинергической системами мозга путем уменьшения влияния ацетилхолина в 

ЦНС; ингибиторов катехол-О-метилтрансферазы (КОМТ) (Энтакапон), которые 

увеличивают содержание Л-допы в стриатуме и снижают ее периферический 

метаболизм; агонистов дофамина (Ропинерол, Каберголин, Прамипексол), 

стимулирующих дофаминэргические рецепторы в экстрапирамидной системе путем 

активации постсинаптической импульсации нейронов стриатума; а также 

дофминэргических средств, восполняющих дефецит дофамина и препаратов, 

угнетающих глутаматэргическую систему (Леводопа, Селегилин, Ропинирол, 

Неомидантан, Глудантан, Бромокриптин), путем снижения стимулирующего влияния 

глутаматных нейронов на неостриатум, стимуляции дофаминэргической передачи в 

базальных ганглиях ЦНС, снижения метаболизма дофамина в мозге и потенциирования 

действия Л-допы. 

Наиболее известной групой противопаркинсонистических препаратов стала Леводопа 

(Л-допа), применяющаяся в сочетании с ингибитором декарбоксилазы (карбидопой или 

бенсеразидом), которые помогают снизить эффективную дозу Л-допы и устранить 

побочные эффекты. Следует учитывать, что продолжительность действия каждой дозы 

дофамина может укорачиваться (феномен «изнашивания дозы» (ФИД)), для 

уменьшения которого используют комбинированый прием с Селегилином. Кроме того, 

могут наблюдаться резкие перепады в двигательной активности (феномен включениявыключения 

(ФВВ)). Для уменьшения ФВВ при раннем дебюте БП используют 

агонисты дофамина, которые обеспечивают дофаминсберегающий эффект. 

У всех противопаркинсонических препаратов есть отрицательная сторона – широкий 

спектр побочных эффектов: гипотензия, аритмии, развитие психозов 

(дофаминэргические препараты и β-адреноблокаторы), сухость во рту, задержка 

мочеиспускания, запор и спутанность сознания (антихолинэргические препараты), 

тошнота, психические нарушения, галлюцинации, спутанность, акинезия и дискинезия 

(Леводопа), повышение ВГД, паралич аккомодации (антихолинергические средства). 

При неэффективности лекарственной терапии и в далеко зашедших случаях 

течения болезни, применяется хирургическое лечение, направленное на разрушение 

ядер (паллидотомия) и внедрении электродов для стимуляции глубинных ядер, что 

- 78 -





приводит к временным изменениям по типу блока проведения. Предпринимаются 

попытки имплантации дофаминергической ткани в стриатум для замещения и 

возможного восстановления нигростриарного пути. 

Таким образом, несмотря на большой арсенал фармацевтических препаратов и 

хирургических методов лечения, все они характеризуются широким спектром 

побочных эффектов и отсутствием способности к восстановлению естественного 

биосинтеза дофамина. Альтернативой этому стала система «Helioplantum ® », 

предложенная в 2002г. учеными НФаУ. В ее основе лежит механизм активации и 

функциональной синхронизации основных и дублирующих генов, ответственных за 

биосинтез ферментов, обеспечивающих сложный механизм регулирования 

дофаминовых реакций в ЦНС. Персонифицированный электронный подбор и 

назначение соответствующих композитов имеет существенное преимущество, т.к. 

обеспечивает восстановление естественных процессов в ЦНС (полную или длительную 

ремиссию) и устранение побочных эффектов, характерных для вышеописанных 

препаратов и методов. 

ПАТОМОРФОЛОГІЧНІ КОРЕЛЯТИ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ ЯК 

ПРОГНОСТИЧНИЙ КРИТЕРІЙ РОЗВИТКУ ПІСЛЯТРАВМАТИЧНОГО 

СУДОМНОГО СИНДРОМУ 

К. І. Каліманов 

Кафедра фізіології 

Одеський національний медичний університет 

Науковий керівник: О. А. Шандра, доктор медичних наук, професор 

Сучасне життя є небезпечним через високий ризик повсякденного травматизму. 

Останніми роками частота розвитку травматичних ушкоджень головного мозку 

зростає, що беззупинно спричиняє розвиток індукованих травмою мозку захворювань. 

Однім з ймовірних наслідків черепно-мозкової травми є розвиток судомної активності, 

яка є стійкою до дії традиційних антиепілептичних препаратів. 

Мета роботи - дослідження патоморфологічних змін мозку тварин за умов черепномозкової 

травми, що, скоріше за все, є підгрунтям розвитку стабільної та резистентної 

судомної активності протягом післятравматичного періоду. 

Експериментальні досліди були проведені на щурах лінії Вістар із застосуванням 

загальноприйнятих патофізіологічних методів. Щурам був забезпечений вільний 

доступ до їжі та води, їх утримували у стандартних умовах із 12-год. зміною світла та 

темряви. Всі протоколи дослідів були узгоджені з комісією по етиці ОНМедУ. 

Черепно-мозкову травму відтворювали таким чином: щурам, зафіксованим у 

стереотаксичному приладі, наносили механічний удар вантажами масою 5 та 10 г. 

Ушкоджуючу дію спрямовували на тім’яно-потиличну ділянку мозку. При цьому в 

момент безпосереднього відтворення ушкодження голову тварини нетривало 

притискували до поролонової прокладки, в результаті чого досягали горизонтального 

положення поверхні склепіння черепа відно-сно торцової ділянки вантажу – 

пластмасового циліндра, що був заповнений дробом і спускався з висоти 50 см. Площа 

- 79 -





ударної частини при цьому становила приблизно 3,5 см 2 . Через 1 год після нанесення 

травматичного впливу щурів декапітували, швидко вилучали головний мозок, який 

потім досліджували гістологічно. 

Тверда мозкова оболонка в шурів, яким черепно-мозкову травму наносили вантажем 

масою 5 г., мала перламутровий блиск. При мікроскопічному дослідженні головного 

мозку тварин цієї групи відзначався набряк м'яких мозкових оболонок. У тканині мозку 

на віддаленні від епіцентру черепно-мозкової травми судини є застійно повнокровні, 

частково спазмовані. У корі й підкіркових структурах відзначається розширення 

периваскулярных просторів, зрідка навколо артеріальних посудин - діапедезні виходи 

еритроцитів. 

Після нанесення черепно-мозкової травми вантажем в 10 г виявлялися м’які мозкові 

оболонки з постійно повнокровними судинами В нейронах кори головного мозку та 

підкіркових утвореннях визначалися гідропічні зміни, переважали нейрони з нечіткими 

зовнішніми границями, збільшені у розмірах. У нейроплазмі, яка мала блідий відтінок, 

спостерігалися вакуолі різних розмірів та нерівномірного розподілення. Осередки 

травми були у вигляді незначних крововиливів по всій толщині кори з поодинокими 

крововиливами у білу тканину зі зклеїними еритроцитами, які мали жовтоватопомаранчевий 

відтінок. Кількість нейронів з підвищеною функціональною активністю 

зменшилася на 34 % порівняно з контрольними спостереженнями (Р





пусковым механизмом которой является дефицит О 2 , а непосредственно 

повреждающими мозг факторами — продукты извращенного метаболизма. 

Вторая рассматривает в качестве механизма повреждающего действия на 

нервную систему в перинатальном периоде церебро-васкулярные расстройства и 

нарушения механизма ауторегуляции мозгового кровообращения, наступающие при 

дефиците О 2 . 

Первостепенное клиническое значение придается показателям общей и церебральной 

гемодинамики. Непосредственной реакцией на гипоксию у плода и новорожденного 

является повышение интенсивности работы сердца, мозгового кровотока и обеспечение 

О 2 мозговой ткани. До тех пор, пока содержание О 2 в артериальной крови успевает 

восстанавливаться (до 90%) мозговых повреждений не наступает. Сниженное 

восстановление концентрации О 2 (менее 90%) способствует появлению 

кардиоваскулярных расстройств (до коллапса) и возникновению поражений головного 

мозга. 

В исследование было включено 56 детей раннего возраста, перенесших 

асфиксию в родах различной степени выраженности. Верификация диагноза 

проводилась путем изучения анамнеза, динамики неврологического состояния, 

результатов нейровизуализации, электрофизиологических методов и психомоторного 

развития. 

Согласно степени перинатальной гипоксической патологии ЦНС, обследованные 

новорожденные были распределены на три группы: I — с легким (12 детей – 21,4%), II 

— с среднетяжелым (20 детей – 35,7%), и III — тяжелым (24 ребенка – 42,8%) 

поражением мозга. 

При оценке клинической картины обращалось внимание на состояние мышечного 

тонуса, физиологических рефлексов, двигательной активности, наличия общемозговых 

и очаговых неврологических симптомов, включающих наличие внутричерепной 

гипертензии, состояние возбуждения или угнетения ЦНС. 

У больных легкой формой поражения ЦНС преимущественно преобладали синдромы 

повышенной нервно-рефлекторной возбудимости (80%), тонусных нарушений (50%). 

У больных с перинатальным гипоксическим поражением ЦНС средней тяжести реже 

чем при тяжелом поражении отмечался синдром угнетения (40,0%), преобладали 

проявления синдромов повышенной нервно-рефлекторной возбудимости и 

гипертензионного (60,5%), рефлексы периода новорожденности были либо снижены 

(40%), либо неустойчивы (60%). 

У больных тяжелой формой перинатального гипоксического поражения ЦНС были 

выражены: синдром общего угнетения ЦНС (69,8%), коматозный (30,2%), судорожный 

синдромы (41,3%), наблюдались повторная диффузная мышечная гипотония (100%), 

апноэ (19,6%), стволовые расстройства (14,8%), нарушение зрачковых реакций (14,8%), 

движений глазных яблок (14,8%). 

В группе больных среднетяжелой формой эти явления исчезали до 7-10 дней жизни. У 

детей с тяжелым поражением мозга названные явления продолжали регистрироваться и 

после 15 суток жизни, а гиперэхогенность мозга сохранилась в восстановительном 

периоде у 41,3% детей. Феномен "светящегося мозга", при котором выраженное резкое 

повышение эхогенности церебральной паренхимы, когда эхогенность сосудистых 

- 81 -





сплетений мало отличается от эхогенности вещества мозга даже при изменении 

параметров ультразвукового луча, наблюдался у детей с тяжелой формой 

гипоксического поражения мозга с неблагоприятным результатом. Локальные 

изменения эхогенности чаще выявляли при тяжелой форме, чем при среднетяжелой 

(соответственно в 30,2% и 15,1%), кисты в веществе головного мозга в 13,2% и 4,2%, 

гиперехогенные включения в таламусе в 4,8% и 1,7%. В динамике наблюдения по мере 

формирования кист и атрофии вещества головного мозга отмечено расширение 

субарахноидального пространства, желудочков мозга, межполушарной щели. 

Учитывая описанные данные, нами в комплексной терапии гипоксических 

поражений ЦНС у данной категории больных применялся кардонат в дозе детям до 6 

месяцев по ¼ капсулы 1-2 раза в сутки, детям от 6 до 12 месяцев – по ½ капсулы 1-2 

раза в сутки перорально. Перорально суточная доза была разделена на 2 приема курсом 

в течение 3 недель. 

В процессе проведения лечения нами отмечена была положительная динамика у 

всех детей, которая выражалась в виде улучшения двигательной активности, 

уменьшения мышечной дистонии в конечностях, нормализации сухожильных и 

физиологических рефлексов. Но скорость проявления улучшения неврологического 

статуса варьировала в разной степени и в различные сроки. 

ИММУННЫЕ МЕХАНИЗМЫ ФОРМИРОВАНИЯ КЛИНИЧЕСКОЙ КАРТИНЫ 

РОТАВИРУСНО-БАКТЕРИАЛЬНОЙ ИНФЕКЦИИ У ДЕТЕЙ 

Т.А. Кирсанова, Е.А. Пугачева 

Кафедра детских инфекционных болезней 

Харьковский национальный медицинский университет, 

Научный руководитель: С.В. Кузнецов, доктор медицинских наук, профессор 

Ротавирусная инфекция является актуальной проблемой во многих странах мира, что 

связано с ее широкой распространенностью и высоким уровнем заболеваемости с 

преимущественным поражением детей первых лет жизни. По данным ВОЗ ежегодно в 

мире регистрируется до 125 млн. случаев ротавирусной инфекции. В Украине частота 

заболеваемости ротавирусной инфекцией составляет около 40 % от общего количества 

кишечных инфекций и имеет тенденцию к росту. Возможно, причины этого не только в 

увеличении абсолютного количества случаев заболевания, но и в постепенном 

расширении возможностей лабораторной диагностики. Не смотря на то, что в 60-70 % 

случаев ротавирусная инфекция встречается как микст-инфекция, до настоящего 

времени вопросы иммуногенеза при кишечной ротавирусной микст-инфекции у детей 

надлежащего внимания не нашли, а существующие немногочисленные сведения весьма 

противоречивы. Кроме этого, остается невыясненной реакция цитокинов, как 

первоочередных участников формирования патологического процесса при 

ротавирусной микст-инфекции. 

Все вышеупомянутое являлось предпосылкой проведения исследований по изучению 

особенностей реакции цитокинов у детей, больных ротавирусной микст-инфекцией, что 

позволит уточнить некоторые звенья патогенеза заболевания. 

- 82 -





Цель исследования: определение цитокинового статуса детей, больных ротавирусной 

микст-инфекцией, и выявление связи между показателями уровня интерлейкинов и 

клинической симптоматикой заболевания. 

Верификация диагноза осуществлялась путем выявления ротавирусного антигена в 

каловых массах больных и антител к нему в сыворотке крови, а также путем выделения 

бактериальной флоры из различных биологических сред больных и установления факта 

нарастания титра антител к выделенным аутоштаммам. Наряду с общепринятыми 

клиническими и лабораторными методами обследования детей использовались 

специальные иммунологические: определение количественного содержания 

интерлейкинов крови (твердофазным иммуноферментным методом). 

Проанализированы показатели количественного содержания цитокинов (интерлейкины 

(ИЛ) -1, -4, -6, фактор некроза опухоли (ФНО )) и их роль в формировании 

клинических симптомов поражения желудочно-кишечного тракта ротавируснобактериальной 

этиологии. Под наблюдением находились 64 ребенка возрастом 1 

месяца-3 лет, больных ротавирусной микст-инфекцией, из них 33 (51,6%) - первого 

года жизни, 22 (34,4%) - второго и 9 (14,1%) - третьего. У 48 детей (75,0%) 

ротавирусная микст-инфекция была обусловлена сочетанием ротавирусов и условнопатогенных 

бактерий (K. pneumoniae, P. mirabilis и P. vulgaris), у 16 (25,0%) - 

ротавирусов и патогенных микроорганизмов (Shigella, Salmonella, патогенные штаммы 

E. coli). На протяжении острого периода заболевания у детей отмечалось достоверное 

повышение содержания всех интерлейкинов с большим размахом колебаний их 

значений: уровень ИЛ-1 колебался в пределах 261,10±6,17 – 502,06±2,72 (в 10-20 раз 

превышал показатели здоровых детей), ИЛ-4 – 92,35±3,41 – 234,76±4,24 (3,5-9,5 раз), 

ИЛ-6 – 53,18±10,57 – 189,33±2,13 (1,5-5 раз), ФНО – 28,98±1,44-44,52±2,11 (1,5-4 

раза). Выявлена прямая сильная связь между уровнем ИЛ-1 и частотой рвоты; прямая 

слабая – с наличием примесей в кале больных. Между содержанием ИЛ-4 и тяжестью 

заболевания, а также наличием катарального синдрома отмечена достоверная обратная 

средняя связь. Уровень ИЛ-6 со средней силой прямо пропорционально коррелировал с 

температурной реакцией больных детей и частотой испражнений. Между 

концентрацией ФНО , частотой рвоты заболевших и актов дефекации выявлена 

прямая средняя связь. 

Таким образом, было уставлено, что реакция интерлейкинов прямо пропорционально 

обуславливала развитие клинических симптомов заболевания и их выраженность. 

Вероятно, это обусловлено тем, что интерлейкины выступают в качестве фактора, 

который регулирует воспалительный процесс, обуславливает формирование 

патологического процесса в желудочно-кишечном тракте и силу системного 

воспалительного ответа, что в совокупности определяет наличие и выраженность 

клинических проявлений заболевания. 

- 83 -





СТАН ГЕПАТОБІЛІАРНОЇ СИСТЕМИ ТА ЛІПІДНОГО ОБМІНУ У ХВОРИХ 

НА РЕВМАТОЇДНИЙ АРТРИТ 

І.В. Климась 

Кафедра сімейної медицини 

Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика 

Науковий керівник: Г.І. Лисенко, д.мед.н., професор 

Вступ. Ревматоїдний артрит (РА) є одним з найпоширеніших серед ревматичних 

захворювань і посідає одне з основних місце серед усіх хвороб суглобів. Хронічне 

системне запалення, що характеризує РА, тривале застосування медикаментів, що 

застосовують при лікуванні РА, справляють негативний вплив на стан гепатобіліарної 

системи (ГБС) й призводять до метаболічних порушень. Втягнення в патологічний 

процес печінки є одним із нечастих, але тяжких клінічних проявів при РА. Оскільки 

печінка приймає участь в багатьох видах обміну речовин, і в обміні ліпідів також, її 

діяльність при РА не може бути не врахована при оцінці загального стану хворого. 

Мета дослідження: дослідити стан ГБС за допомогою ультразвукового обстеження та 

обмін ліпідів у хворих на РА. 

Об’єкт і методи дослідження. Проведено обстеження 48 хворих на РА, 42 жінки та 6 

чоловіків, середній вік 44,3±5,6 років. Середня тривалість захворювання – 6,2 років. Всі 

хворі спостерігались та лікувались в Київській обласній клінічній лікарні та 20 

практично здорових осіб відповідних за віком та статтю в якості групи контролю. 

Діагноз РА встановлювали згідно критеріям АРА, 1987р. Клінічне обстеження кожного 

хворого складалось із загально-клінічних та спеціальних ревматологічних досліджень. 

Всім хворим виконували антропометричне обстеження із визначенням індексу маси 

тіла (ІМТ), вимірювання окружності талії (ОТ), вимірювання окружності стегон (ОС). 

Для діагностики обміну ліпідів проводили лабораторне дослідження крові з 

визначенням показників ліпідограми (загальний холестерин – ЗХ, ліпопротеїди високої 

щільності – ЛПВЩ, ліпопротеїди низької щільності – ЛПНЩ, ліпопротеїди дуже 

низької щільності – ЛПДНЩ, тригліцериди – ТГ, індекс атерогенності). Обстеження 

стану ГБС проводили ультразвуковим методом діагностики на апараті ULTIMA PRO- 

30, «РАДМІР», Харків, із застосуванням конвексного датчика C2-5 МГц. Усім хворим 

виконували аналіз крові на визначення маркерів вірусних гепатитів В, С. Статистична 

обробка отриманих результатів дослідження проводилась на комп’ютері за допомогою 

програми Microsoft Excel. Оцінювали середні значення, їх похибки, достовірність 

статистичних показників (р). 

Результати. У хворих на РА ІМТ>30кг/м² зустрічався у 33%, в групі контролю – 6,2% 

(р





хворих на РА трактувались як: гепатоз – 29 хворих (69%); жирова інфільтрація печінки 

– 6 хворих (14,3%); хронічний гепатит – 12 хворих (28,6%); холестероз жовчного 

міхура – 7 хворих (17%); жовчно-кам′яна хвороба – 3 хворих (7,14%); хронічний 

холецистит – 27 хворих (64,3%). В групі контролю діагностовано гепатоз – 6,7%, 

холестероз жовчного міхура – 3,3%, хронічний холецистит – 10%. Результати аналізу 

крові на маркери вірусних гепатитів В, С негативні у всіх досліджуваних хворих на РА 

та в групі контролю (100%). Результати є достовірні в обох досліджуваних групах. 

Висновки. Хворі на РА мають більшу частоту поширеності патології ГБС, 

абдомінального ожиріння, проатерогенних дисліпідемій, ніж особи відповідного віку 

без РА. Ультразвукове дослідження має вагоме значення як доступний, інформативний 

та неінвазивний метод діагностики патології ГБС у хворих на РА. 

ОРГАНІЧНІ УШКОДЖЕННЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ ТА ПОВЕДІНКОВИЙ І 

НЕВРОЛОГІЧНИЙ СТАТУС ЩУРІВ ЛІНІЇ ВІСТАР ІЗ МОДЕЛЬОВАНИМ 

ІШЕМІЧНИМ ІНСУЛЬТОМ 

В.В. Колесник 

Відділення відновної нейрохірургії 

Інститут нейрохірургії ім. А.П. Ромоданова АМН України 

В.І. Цимбалюк- академік АМН України, д-р мед. н., професор 

Дослідження ішемічного інсульту насьогодні являє важливу медико-соціальну 

проблему, якість розв’язання якої у певній мірі залежить від наявності та адекватності 

методологічного арсеналу, відпрацьованості тактичних прийомів, оперативності 

стратегічних заходів лікування. Не останнє місце також посідають питання щодо 

клінічного вибору алгоритмів інтервенції та привентації, в основі яких лежить досвід 

експериментального обґрунтування. У зв’язку із цим, визначення специфіки органічних 

ушкоджень головного мозку та поведінкового і неврологічного статусу щурів лінії 

Вістар із модельованим ішемічним інсультом, видається важливою проблемою 

клінічної та експериментальної медицини. 

Задачами дослідження стало вивчення органічних ушкоджень головного мозку щурів 

лінії Вістар за умов експериментального ішемічного інсульту; з’ясування специфіки 

розладів поведінкового та неврологічного статусу тварин у разі виникнення 

постінсультних органічних змін головного мозку. 

Метою роботи було отримати експериментальну модель інсульту головного мозгу у 

щурів лінії Вістар шляхом емболізації колатеральних гілок загальної сонної артерії. 

Матеріалом дослідження стали шматочки головного мозку самців щурів лінії Вістар, 3- 

х- 6-ти місячного віку, вагою 160- 175 г, що утримувались у стандартних умовах 

віварію (температура повітря становила 17- 25 С, відносна вологість не перевищувала 

50- 60 %, норма штучного освітлення витримувалась на рівні 60 лк). Для отримання 

моделі ішемічного інсульту у експериментальних тварин застосовували емболію 

колатеральних гілок загальної сонної артерії в одній із півкуль головного мозку. Щурів 

наркотизували кетаміном інтраперитоніально: із розрахунку 125 мг на кг ваги тварини. 

Емболізацію колатеральних судин проводили за рахунок завісу сульфату барію (ІІ). 

- 85 -





Спостереження проводили впродовж перших 1-3-х діб та наступних 6-ти тижнів 

досліду. Виводили тварин із експерименту шляхом надання надмірної дози наркозу та 

наступної декапітації. Мікроскопічні зрізи готували із застосуванням традиційних 

алгоритмів. Нативні препарати фіксували у 12% розчині формаліну на фосфатному 

буфері (рН= 7,0- 7,2). Зневоднення проводили із допомогою батареї спиртів зростаючої 

концентрації. Парафінові блоки виготовляли за допомогою мікротому. Забарвлення 

відбувалось у залежності від завдань роботи (гематоксиліном-еозином, імпрегнація 

сріблом). Аналіз структурних змін виконували у мікроскопі ЛОМО (х300; х600). 

Спостереження за поведінковим статусом відбувалось із врахуванням рекомендацій 

(Зинькова Н.Н., 2009) у відкритому полі та ін. Неврологічний статус визначався із 

залученням відповідного блоку оцінкових тестів. Результати у клінічній групі 

порівнювали із інтактним контролем. 

У результаті дослідження було встановлено, що у препаратах головного мозку щурів 

групи інтактного контролю морфологічних змін кори та підкоркових центрів виявлено 

не було. Топографоанатомічні характеристики хвостатого ядра, мигдалевидного тіла, 

гіпо та парагіпокампальної зон відповідали показникам норми. Оболонки головного 

мозку блискучі, щільні на дотик, без ознак ушкоджень цілісності. Випадків 

крововиливів, кальцинозу визначено не було. Мікроструктура нейроцитів збережена. 

Аналіз препаратів мозку тварин, що зазнали експериментального інсульту (1-3 доби), 

визначив наявність чисельних паравазальних, інфраоболонкових крововиливів. 

Оболонки тьмяні, у зонах, прилеглих до вогнищ інсультів, тонкі, крихкотілі, подекуди з 

ознаками гіперемії. У отворах магістральних та мікросудин спостерігались чисельні 

тромби, чим спричинювались стази із наступною ішемією. Нейроцити структур, що 

відносяться до базальних центрів, з ознаками гіперхроматозу ядер, каріопікнозу, 

ушкодженнями клітинної мембрани (хвостате ядро). Не виключено, що саме останній 

факт призводив до порушень регуляції рухів, сенсомоторних розладів. В перші 3 доби 

експерименту моторика практично відсутня. Рівень летальності 21- 29%. З 4 доби 

активність підвищується, спостерігається інтерес до пошуку харчів, ознайомлення із 

оточуючим середовищем. Розлади спонтанної активності полягали у асиметрії 

використання кінцівок впродовж пересування по вольєру, відсутність чи торпідність 

відповідної реакції у разі доторкнення до вібрісів. Суттєві порушення фіксувались у 

емоційній поведінці тварин: агресивність, злість, острах, взаємні войовничі атаки. 

Таким чином, експериментальну модель ішемічного інсульту у щурів лінії Вістар 

шляхом емболізації колатеральних гілок загальної сонної артерії отримано. Органічні 

ушкодження головного мозку щурів у разі розвитку модельованого ішемічного 

інсульту (емболія, тромбози, крововиливи, гіперхроматоз); поведінковий (агресія, 

страх, сенсомоторні розлади), неврологічний (спонтанна активність) статус досліджено. 

- 86 -





ТИТР ІНТЕРФЕРОНУ, ЩО СЕКРЕТУЄТЬСЯ ТИМОЦИТАМИ ЩУРІВ ПРИ 

ОМЕПРАЗОЛ-ВИКЛИКАНІЙ ГІПЕРГАСТРИНЕМІЇ ТА ВПЛИВІ 

МУЛЬТИПРОБІОТИКУ «АПІБАКТ®» 

І.В. Компанець, О.Г. Короткий, В.В. Нікольська, Л.І. Остапченко 

Кафедра біохімії 

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ 

Науковий керівник: Л.І. Остапченко, д.б.н., професор 

Інтерферони (ІФН) - родина багатофункціональних цитокінів, які беруть участь у 

противірусному та протипухлинному захисті, імунній активації, регуляції клітинного 

росту та диференціації, запальних реакціях. Невивчена роль інтерферону у механізмах 

розвитку гіпергастринемії - патології шлунково-кишкового тракту, яка виникає 

внаслідок надлишкової продукції гормону гастрину G-клітинами антрального відділу 

шлунку. Гіпергастринемія може призводити до гіперплазії ентерохромафінних клітин 

фундального віділу шлунку, що збільшує ризик появи злоякісних пухлин. 

Довготривала дії інгібіторів протонної помпи (Н + -К + -АТФазу плазматичної мембрани 

парієтальних клітин шлунку) пригнічує секрецію соляної кислоти, в результаті чого 

збільшується рН шлункового соку, розвивається гіпоацидність, і шлунок заселюється 

умовно-патогенною мікрофлорою. Дисбіоз, що виникає, призводить до розвитку 

запалення у шлунково-кишковому тракті, при цьому посилюється продукція гастрину. 

Для корекції стану мікробіоценозу застосовують пробіотики, які, як виявилося, мають 

імуномодулюючі властивості. 

Припускається, що при гіпергастринемії стимулюється імунна відповідь. Встановлено, 

що при цьому посилюється секреція прозапального цитокіну ІФН- лейкоцитами, що 

мігрували у шлунок у відповідь на процес запалення. Проте, за цих умов невивчена 

продукція ІФН лімфоцитами первинного лімфоїдного органу - тимусу. 

Метою роботи було визначити титр інтерферону, що секретується лімфоцитами тимусу 

щурів, при гіпергастринемії на фоні гіпоацидності, викликаної 28 добовим введенням 

тваринам омепразолу та вивчити вплив мультипробіотику «Апібакт®». 

Омепразол вводили щурам внутрішньочеревинно у вигляді водного розчину в дозі 

14 мг/кг в/о, «Апібакт®» вводили перорально у водному розчині в дозі 0,14 мл/кг. У 

тварин ивділяли тимоцити, клітини інкубували in vitro з індукторами ІФН (ФГА і 

циклофероном). Титр ІФН визначали мікрометодом за антивірусною активністю, 

враховуючи цитопатогенну дії вірусу везикулярного стоматиту у перещеплюваній 

культурі фібробластів щурів. 

Показано, що при 28-добовому введенні омепразолу тваринам титр ІФН у супернатанті 

клітинних культур тимоцитів зростає у 2,5 рази порівняно з інтактними тваринами. 

Титр ІФН, що секретується тимоцитами, інкубованими з індукторами ІФН (ФГА і 

циклофероном) зростав на 50 % і у 2 рази відповідно. Отже, при гіпоацидності, 

викликаній омепразолом, посилюється спонтанна та індукована продукція ІФН 

тимоцитами щурів. При споживанні препарату «Апібакт®» сумісно з омепразолом титр 

ІФН збільшувався відносно контролю, проте не відрізнявся від такого у тварин, які 

споживали тільки омепразол. При інкубації цих клітин з ФГА та циклофероном даний 

- 87 -





показник зростав на 65 % і у 2,4 рази відповідно. Це свідчить про те, що препарат 

«Апібакт®» сумісно з омепразолом посилює індуковану продукцію ІФН. 

Можна припустити, що при омепразол-викликаній гіпергастринемії посилюється в 

імунокомпетентних клітинах тимусу щурів. Це може бути проявом активації Th1- 

клітиної імунної відповіді, яка виникає внаслідок запального процесу у шлунковокишковому 

тракті. Важливо, що до цього процесу залучаються не тільки лімфоцити, які 

надходять до слизової шлунку у відповідь на запалення, а й лімфоцити первинного 

лімфоїдного органу – тимусу, проявом чого є активація синтезу ними ІФН. 

Мультипробіотик «Апібакт®» проявляє інтерфероногенні властивості тільки в 

контрольних тварин, хоча за умов гіпоацидності посилює продукцію ІФН тимоцитами 

у відповідь на його індуктори. Ймовірно, даний препарат проявляє тенденцію до 

посилення синтезу ІФН лімфоцитами. Ефект мультипробіотиків на систему ІФН 

потребує подальшого вивчення з метою застосування їх як засобів корекції стану 

імунної системи не тільки при патології органів ШКТ, а й для лікування та 

профілактики широкого ряду захворювань. 

ЗМІНИ ЕКСПРЕСІЇ ТИРОЗИЛ-тРНК СИНТЕТАЗИ В КАРДІОМІОЦИТАХ 

ЛЮДЕЙ, ХВОРИХ НА ДИЛЯТАЦІЙНУ КАРДІОМІОПАТІЮ 

Ю.Ю. Кондратюк, В.І. Бобик, Д.В. Рябенко 

Відділ білкової інженерії і біоінформатики 

Інститут молекулярної біології і генетики 

Наукові керівники: Л.Л. Сидорик, к.б.н., с.н.с., О.І. Корнелюк, д.б.н., проф., чл.-кор. 

НАНУ 

Велика кількість клітинних компонентів, що не мають прямого відношення до імунної 

системи за рахунок своїх неканонічних функцій, можуть залучатись до виникнення та 

розвитку імунних процесів. Така мультифункціональність притаманна і специфічній 

групі білків, які є ключовими ферментами першого етапу біосинтезу білка – аміноацилтРНК 

синтетазам. Участь їх у різноманітних патологічних процесах в організмі була 

показана і неодноразово підтверджувалась. Вони пов'язані з етіологією деяких 

захворювань, в тому числі ракові, нейрологічні патології, аутоімунні захворювання, 

порушення метаболізму. Так тирозил-тРНК синтетаза еукаріот (TyrRS) після 

протеолітичного розщеплення набуває цитокінових властивостей. NH 2 -кінцевий 

каталітичний модуль функціонує, подібно інтерлейкіну-8, посилює хемотаксис 

нейтрофілів та стимулює ангіогенез, а СООН-кінцевий некаталітичний домен – подібно 

цитокіну ЕМАР ІІ (стимулює хемотаксис моноцитів, прокоагуляційну активність 

ендотеліальних клітин, активує фактор некрозу пухлин альфа). Тобто N-кінцевий та С- 

термінальний модулі синтетази можуть бути потенційними учасниками різноманітних 

патологічних процесів організму, у тому числі і при виникненні та прогресії серцевосудинних 

захворювань. З огляду на це метою нашої роботи було встановлення 

можливих кількісних та якісних змін експресії тирозил-тРНК синтетази в 

кардіоміоцитах людей, хворих на дилятаційну кардіоміопатію (ДКМП). 

- 88 -





Зміни рівня експресії тирозил-тРНК синтетази та її внутрішньоклітинної локалізації 

досліджували за допомогою Вестерн-блот аналізу в сумарних лізатах, ядерних та 

цитоплазматичних фракціях кардіоміоцитів, отриманих з сердець людей, що померли 

від ДКМП у порівнянні з такими ж з сердець людей, що загинули внаслідок нещасного 

випадку і не мали хвороб серця. 

В результаті дослідження кількісного вмісту тирозил-тРНК синтетази в сумарних 

лізатах було виявлено, що експресія білка TyrRS в серцях, уражених ДКМП, на 

останній стадії захворювання зростає у порівнянні з контролем приблизно на 43 %, при 

цьому в ядерних фракціях кардіоміоцитів таке зростання сягає майже двох разів, у той 

час як в цитоплазматичних фракціях не спостерігали ніяких змін ні в нормі, ні при 

патології. Отримані результати корелюють з раніше одержаними нами даними на 

тваринній моделі. У мишей з експериментально індукованою дилятаційною 

кардіоміопатією рівень експресії синтетази збільшувався в ході прогресування 

захворювання, при чому це збільшення відбувалось за рахунок ядерної TyrRS. 

Відомо, що в ядрі тирозил-тРНК синтетаза залучається до виконання неканонічних 

функцій, тому отримані нами результати можуть бути свідченням залучення даного 

білка до перебігу дилятаційної кардіоміопатії. Питання про те, патологічної чи 

репаративної ролі набуває TyrRS обговорюється. 

ОСОБЕННОСТИ ВРЕМЕННЫХ КОЛЕБАНИЙ СПЕКТРАЛЬНЫХ 


ДОБРОВОЛЬЦЕВ 

Д.А Корниенко 



Харьковский национальный университет им. В. Н. Каразина 

Научные руководители: А.Л. Кулик, к.м.н., доц.; Н.И. Яблучанский, д.м.н., проф.; 

А.В. Мартыненко, д.ф.-м.н., проф. 

Вариабельность сердечного ритма (ВСР) является простым в использовании и 

информативным неинвазивным методом исследования регуляторных систем организма 

в физиологических условиях и при патологических состояниях. Изменения среды 

вызывают адаптивные реакции со стороны регуляторных систем организма, 

находящихся в покое в состоянии динамического равновесия, что, как полагают, 

отражается на результатах оценки показателей ВСР. 

Так как временные колебания отдельных спектральных показателей ВСР ранее не 

исследовались, было выполнено настоящее исследование. Исследование данных 

временных колебаний спектральных показателей ВСР представляется важным, в 

первую очередь, для развития получивших в последние годы распространение техник 

биообратной связи в задачах повышения качества регуляторных систем человека на 

основе технологии ВСР. 

Целью работы было установить особенности временных колебаний показателей ВСР у 

здоровых добровольцев при спокойном дыхании. 

- 89 -





Было обследовано 20 здоровых добровольцев в возрасте от 19 до 30 лет (7 мужчин и 13 

женщин). Всем испытуемым с помощью компьютерного диагностического комплекса 

«CardioLab 2009» («ХАИ-Медика») проводилось по одной мониторной записи длин R- 

R-интервалов ЭКГ в первом стандартном отведении длительностью 7 минут при 

спокойном дыхании с частотой дискретизации сигнала 1000 Гц с использованием 

скользящего буфера продолжительностью в 1 минуту. На каждом шаге накапливаемые 

в буфере данные подвергались спектральному разложению с помощью быстрого 

преобразования Фурье в трех диапазонах частот: медленном (0,0033-0,05 Гц), среднем 

(0,05-0,15 Гц) и быстром (0,15 Гц-0,40 Гц). По оцениваемым на каждом шаге общей 

мощности спектра ВСР (ТР ВСР), мощностям спектров ВСР в диапазонах медленных, 

средних и быстрых (VLF, LF, HF, соответственно) частот строили графики их 

изменений за 5-минутный период смещения буфера. Получаемые графики 

подвергались процедуре спектрального анализа методом быстрого преобразования 

Фурье в программе MathCAD 13 с определением спектров и общих мощностей 

спектров для ТР ВСР, VLF, LF, HF, которые обозначались как TP TP , TP VLF , TP LF , TP HF . 

Результаты оценки TP TP , TP VLF , TP LF , TP HF по всем добровольцам заносились в таблицу 

в Microsoft Excel с определением среднего, стандартного отклонения, ошибки среднего, 

медианы, размаха, эксцесса и асимметрии. 

Полученные результаты свидетельствуют о существовании медленноволновых 

колебаний на частоте 0,05-0,07 Гц во временных изменениях спектральных показателей 

ВСР при использовании скользящего буфера длин R-R-интервалов ЭКГ 

подолжительностью в 1 минуту. Подобные качественно и количественно спектры TP TP , 

TP VLF , TP LF , TP HF позволяют полагать, что их причиной в большей мере являются не 

динамическое равновесие регуляторных систем, но метаболические и связанные с ними 

иные реакции в организме. 

Временные колебания спектральных показателей вариабельности сердечного ритма 

следует учитывать в интерпретации результатов и разработке техник биообратной 

связи для контроля и оптимизации качества регуляторных систем человека. 

СИНТЕЗ ОКСИДУ АЗОТУ ТИМОЦИТАМИ ТА СПЛЕНОЦИТАМИ ЩУРІВ ЗА 

УМОВ ТРИВАЛОЇ ШЛУНКОВОЇ ГІПОАЦИДНОСТІ 

О.Г. Короткий, Я.С. Максимович, С.В. Пилипенко, Т.П. Карповець 

Кафедра біохімії 

Навчально-науковий центр «Інститут біології» 


Науковий керівник: Л.І. Остапченко, доктор біологічних наук, професор 

Тривале зниження шлункової секреції соляної кислоти призводить до розвитку 

гіпергастринемії та порушення мікробіоценозу в травному тракті, оскільки кисле 

середовище є одним з найголовніших неспецифічних факторів захисту проти 

бактеріальної інфекції. В свою чергу, дисбактеріоз і гіпергастринемія викликають 

розвиток запальних реакцій в організмі з активним залученням імунної системи. Оксид 

азоту (NO) – регуляторна молекула, яка синтезується майже всіма імунокомпетентними 

- 90 -





клітинами та вважається універсальним медіатором в імунній системі. Крім регуляції 

процесів активації, диференціації та апоптозу лімфоїдних клітин, NO відіграє одну з 

основних ролей у механізмах неспецифічного імунного захисту, забезпечуючи 

фагоцитоз за участі нейтрофілів і макрофагів. Не зважаючи на глибоке вивчення 

біохімічних механізмів дії NO, залишаються невідомими його рівень продукції та 

функції в тимусі та селезінці під час розвитку запалення та порушення мікробіоценозу 

в травному тракті на фоні тривалого гіпоацидного стану. 

Метою нашої роботи було визначення NO-синтазної активності та вмісту нітрит-іонів у 

тимоцитах і спленоцитах щурів за умов тривалої шлункової гіпоацидності. 

Дослідження проведені на білих нелінійних щурах-самцях вагою 160-180 г. 

Гіпоацидний стан у щурів моделювали щоденним введенням протягом 28 діб 

омепразолу («Sigma-Aldrich», США), який є блокатором Н + -К + -АТФази - ключового 

ферменту синтезу соляної кислоти парієтальними клітинами шлунку. Препарат 

вводили внутрішньочеревинно один раз на добу в дозі 14 мг/кг, який був розчинений в 

0,2 мл води для ін’єкцій. Через добу після останнього введення омепразолу в 

тимоцитах і спленоцитах щурів визначали спектрофотометрично активність синтази 

оксиду азоту та вміст нітрит-іонів. 

Показано, що 28-добове пригнічення шлункової секреції соляної кислоти, викликане 

введенням омепразолу, призводило до зростання відповідно в тимоцитах і спленоцитах 

активності NO-синтази на 50 і 75 % (p≤0,05) та вмісту нітрит-іонів на 53 і 58 % (p≤0,05) 

порівняно з контролем. 

Таким чином, оксид азоту, що продукується тимоцитами та спленоцитами щурів за 

умов тривалої шлункової гіпоацидності може приймати активну участь у 

нітрооксидзалежних механізмах протиінфекційної резистентності, регуляції імунних 

реакцій та реалізації NO-залежних ефектів у клітинах імунної системи організму. 

ПОКАЗНИКИ ГЕМОКОАГУЛЯЦІЙНОГО ГЕМОСТАЗА У ВАГІТНИХ З 

ПАТОЛОГІЄЮ ГЕПАТОБІЛІАРНОЇ СИСТЕМИ ПРИ ПРЕЕКЛАМПСІЇ 

Т.Ф. Корява 

Кафедра акушерства та гінекології 

ДЗ «Луганський державний медичний університет» 

Науковий керівник: В.В. Сімрок, д.м.н., проф. 

Актуальність теми. Прееклампсія вагітних - це комплекс функціональної поліорганної 

та полісистемної недостатності, що виникає під час вагітності, одна з найскладніших 

проблем у сучасному акушерстві. Незважаючи на наукові досягнення багатьох вчених, 

які вивчали різні аспекти етіології, патогенезу, профілактики і лікування прееклампсії, 

вона залишається однією з головних причин перинатальної і материнської 

захворюваності та смертності. Гепатобіліарна патологія, частота якої за останні роки 

стрімко зростає, є сприятливим підґрунтям розвитку прееклампсії. Функціональний 

стан гепатобіліарної системи під час фізіологічної вагітності знаходиться в умовах 

підвищенного функціонування, тому будь яка патологія печінки і жовчного міхура 

посилюють тяжкість прееклампсії. 

- 91 -





Задачі. Проаналізувати та виявити відхилення лабораторних показників 

гемокоагуляційного гемостаза у вагітних з патологією гепатобіліарної системи при 

прееклампсії та встановити залежність між показниками гемокоагуляційного гемостаза 

та ступенем тяжкості прееклампсії. 

Мета роботи полягала у визначенні відмінностей показників гемокоагуляційного 

гемостаза у вагітних з гепатобіліарною патологією при прееклампсії. 

Матеріали та методи. Основну групу склали 22 вагітні з патологією гепатобіліарної 

системи при прееклампсії. У контрольну групу увійшли 15 здорових вагітних. 

Дослідження гемокоагуляційного гемостаза проводили шляхом визначення: показників 

І фази гемокоагуляції – протромбіноутворення (активованого часткового 

тромбопластинового часу (АЧТЧ); показників ІІ фази – тромбіноутворення 

(протромбінового індекса); ІІІ фази – утворення фібрину (кілкості фібриногена). 

Статистичну обробку матеріалу здійснювали методами парної статистики, а також 

використовуючи метод відмінності з використанням критерію Стюдента, за допомогою 

пакету "Statistica". 

Отримані результати. Проведений аналіз виявив відхилення від норми показників 

гемокоагуляційного гемостаза у вагітни[ з тяжкою прееклампсією та прееклампсією 

серенього ступеня тяжкості на тлі гепатобіліарної патології. Наявність гіперкоагуляції 

свідчить про розвиток хронічного внутрішньо-судинного згортання крові, причому 

міра вираженості якого залежить від тяжкості прееклампсії та наявності супутньої 

гепатобіліарної патології. Зареєстровано подовження АЧТВ у вагітних основної групи в 

середньому на 36,1±0,8 секунд в порівнянні з контрольною групою (р0,05), що підтверджує гіперкоагуляційні 

порушення та розвиток хронічного синдрому внутрішньо-судинного згортання. При 

порівнянні показників здорових вагітних та вагітних з прееклампсією різного ступеня 

тяжкості та гепатобіліарною патологією спостерігалось достовірне підвищення 

кількості фібриногена плазми крові з 3,1 до 4,7 г/л (р>0,05). 

Висновки. Таким чином, у вагітних з гепатобіліарною патологією при прееклампсії 

зареєстровані порушення гемокоагуляційного гемостаза, міра вираженості яких 

коррелює із ступенем тяжкості прееклампсії та наявністю супутньої гепатобіліарної 

патології. Своєчасна лабораторна діагностика показників гемокоагуляційного 

гемостаза є інформативною для оцінки ступеня тяжкості прееклампсії у вагітних з 

гепатобіліарною патологією а також необхідна з метою ранньої корекції 

гемокоагуляційних порушень. 

ВИВЧЕННЯ СТАНУ ВУГЛЕВОДНОГО, ЛІПІДНОГО ОБМІНУ У ХВОРИХ НА 

ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ ТА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ 2 ТИПУ 

О.А. Кочубєй 

Кафедра пропедевтики внутрішньої медицини № 1 

Харківського національного медичного університету 

- 92 -





Одній з найбільш актуальних проблем з погляду профілактики і терапії серцевосудинних 

захворювань є гіпертонічна хвороба. У структурі поширеності серцевосудинних 

захворювань по Україні гіпертонічна хвороба складає 46%. Основний 

контингент хворих із стабільною гіпертензією складають хворі з м'якою гіпертензією, 

яка характеризується “далеко не м'яким” ризиком серцево-судинних ускладнень. 

Гіпертонічна хвороба є частим супутником цукрового діабету 2 типу і необхідно 

відзначити, що серед пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу гіпертонічна хвороба 

зустрічається в 3-4 рази частіше, ніж серед осіб, не страждаючих діабетом, та є 

важливим чинником розвитку і прогресуванню судинних ускладнень 

Основною метою роботи було вивчення особливостей метаболічних змін у хворих на 

гіпертонічну хворобу у поєднанні з цукровим діабетом 2 типу. Тобто вивчення 

особливостей вуглеводного та ліпідного обміну у хворих на гіпертонічну хворобу у 

поєднанні з цукровим діабетом 2 типу. 

Матеріали та методи. Обстеження хворих проводили на базі терапевтичного відділенні 

міській клінічній лікарні № 11 - клінічній базі кафедри пропедевтики внутрішньої 

медицини № 1 Харківського Національного медичного університету. Загальна кількість 

обстежених хворих склала 64 чоловіки, серед яких хворих на гіпертонічну хворобу без 

цукрового діабету 34, решта 30 мали гіпертонічну хворобу з цукровим діабетом 2 типу. 

10 чоловік ввійшли до контрольної групи. Відповідно всі хворі були розподілені на 3 

групи. 

Проведено аналіз стану вуглеводного обміну у обстежених за даними визначення 

глюкози крові натще та глюкози крові після навантаження (пероральний 

глюкозотолерантний тест з 75 г глюкози). При цьому частота порушення толерантності 

до вуглеводів у групі хворих на гіпертонічну хворобу склала 26%, в контрольній групі 

випадків порушення толерантності до вуглеводів виявлено не було. 

Порушення тих чи інших показників ліпідного обміну спостерігається майже у всіх 

хворих на гіпертонічну хворобу з наявністю цукрового діабету 2 типу (91%). Найбільш 

часто виявляється гіпертригліцеридемія, підвищення рівню ХС ЛПДНЩ та ЛПНЩ, 

зниження ЛПВЩ. При цьому, підвищений вміст у крові ЗХ зустрічався у 68 % 

випадків, гіпертригліцеридемія виявлена у 75% хворих на гіпертонічну хворобу та 

цукровий діабет 2 типу. Слід зазначити, що рівень ТГ при наявності цукрового діабету 

був вищий у порівнянні з хворими на гіпертонічну хворобу без цукрового діабету (р < 

0,001). У 78% цих хворих був підвищений рівень ХС ЛПДНЩ. Вміст ЛПВЩ був 

знижений у майже половини обстежених на гіпертонічну хворобу з цукровим діабетом 

2 типу (54 %). 

Порушення ліпідного обміну, виявлене, як у хворих на гіпертонічну хворобу так і в 

більшій мірі при гіпертонічній хворобі та цукровому діабеті 2 типу, що призводять до 

утворення модифікованих ліпопротеїдів, які володіють повільною здатністю 

виділятися із крові, в результаті чого вони швидше захоплюються макрофагами з 

утворенням пінистих клітин, що є ключовим моментом в патогенезі атеросклерозу. 

Висновки. Хворі на гіпертонічну хворобу з цукровим діабетом 2 типу 

характеризуються погіршенням вуглеводного обміну, суттєвими негативними зсувами 

параметрів ліпідного спектру крові та підвищенням активності перекісного окислення 

ліпідів. 

- 93 -





УЛЬТРАЗВУКОВІ ЗМІНИ СУГЛОБІВ У ДІТЕЙ З РЕАКТИВНИМИ 

АРТРОПАТІЯМИ 

Г.В. Кривошей, О.О. Бухміна 

Кафедра педіатрії 

Харківська медична академія післядипломної освіти 

Науковий керівник В.М. Савво, к.мед.н., доцент 

За останні роки в Україні, як і у всьому світі, спостерігається суттєве зростання 

захворюваності на реактивний артрит у дітей. Тенденція до зростання захворюваністі 

РеА у дітей, зумовлює необхідність подальшого удосконалення і розробки ранньої 

діагностики цього захворювання. Ультразвукове дослідження (УЗД) достатнє успішно 

застосовується для вивчення анатомо-фізіологічних і функціональних особливостей 

суглобів, як об'єктивний і достовірний метод в діагностиці, спостереженні та оцінки 

динаміки лікування. Висока інформативність, доступність, відсутність шкідливої дії на 

організм дозволяють використовувати метод ехосоноскопії для діагностики змін та 

динамічного спостереження, оцінці єфективності лікування при РеА у дітей. 

Мета дослідження: Вивчити макроморфологічни зміни суглобів у дітей з РеА за 

даними УЗД. 

Матеріали та методи: Обстежено 35 дітей з РеА колінного суглоба у віці 3-11 років. У 

27 (77,1%) дітей мав місце моноартрит, олігоартрит у 8 (22,9%), гострий перебіг 

наблюдался у 28 (80%) дітей, рецидивуючий у 4 (11,4%), затяжний – 3 (8,6%). 

Дослідження проводилося на апараті Lітimapa частота датчика 7,5 МГц. Усім хворим 

проведено УЗД суглобів по стандартній методиці. Для оцінки вираженості сіновіту та 

кровотоку в синовіальний оболонкі (СО) використовалось допплерівське дослідження 

в кольоровому і енергетичному режимах. Оцінка проводилася за методикою, 

запропонованою М. Нап et al. (1999). 

Результати 

В запальний процес залучаються многі тканини суглоба, початок його зв’язан в 

більшості випадків з єксудативним синовітом. В гострому периоді у 28 хворих 

макроскопічно було виявлено набряк синовіальної оболонки з однорідним випотом в 

порожнину суглоба, у 3 хворих з затяжним перебігом візуалізірувався випіт з 

включенням фібрину. 

У хворих з затяжним перебігом була виявлена проліферація, гипертрофія ворсин 

синовіальної оболонки 

У 27(77,1%) хворих відзначався набряк периартикулярних тканин, у 17(48,6%) хворих 

верхній заворот був розширений, з наявністю надлишку однорідної рідини. 

У всіх обстежених хворих контури суглобових компонентів чіткі, гіаліновий хрящ 

макроскопічно був не змінений, візуалізірувався з рівніми контурами, звичайною 

ехогенністю, однорідною ехоструктурою, чіткими суглобовими контурами, суглобові 

співвідношення були збережені, без деформації, крайові кісткові розростання стегнової 

і великогомілкової кісток не визначались. 

Товщина суглобового хрящу, латерального і медіального виростків в межах норми, з 

рівномірною, однорідною структурою. Контури субхондральной кістки були не 

- 94 -





змінені. Цілісність чотирьохголового м'яза стегна і власної зв'язки надколінка не 

порушені, ligg.collaterales не змінені, цілісність волокон була збережена. Передня 

хрестоподібна зв'язка не змінена. Меніски (зовнішній, внутрішній) однорідної 

структури ,з чіткими, рівними контурами. 

При візуальний оцінки кровотоку в СО в аналізованій ділянці було виявлено у 8 

(22,8%) хворих відсутність кольорових сигналів, у 9 (25,7%) хворих візуалізовані 

одиничні кольорові сигнали; у 12 (34,3%) помірна візуалізація кольорових сигналів; у 

7(20%) максимальна висока щільність кольорових сигналів, що зливалися на 

отриманому зображені. 

Висновки: Патологічний процес в суглобах при РеА протікає по типу синові та. 

К УЗД ознаками запалення в суглобах при РеА слід відносити: збільшення розмірів 

надколінникової сумки; наявність випоту в надколінниковій сумці; потовщення 

синовіальної оболонки; залучення в процес м’якотканевих структур без ураження 

костно-хрящевих єлементів. 

По данім допплерівського дослідження відмічається посилення кровотоку в СО. 

Очевидна важність УЗД оцінки суглобів с метою ранньої і диференційної діагностики 

локального запалення, що має значення для спостереження та оцінки динаміки 

лікування. 

ОБЕСПЕЧЕННОСТЬ ФОЛИЕВОЙ КИСЛОТОЙ ДЕТЕЙ ТРЕХЛЕТНЕГО 

ВОЗРАСТА ЮЖНО-КАЗАХСТАНСКОЙ ОБЛАСТИ 

Е.К. Куандыков, Ж.С. Абдрахманов, М. Кувандыков 

Международный казахско-турецкий университет имени А. Ясави, Туркестан, 

Научный руководитель: Цой И.Г., д.м.н., профессор, Республика Казахстан 

Необоснованным стереотипом принято считать уверенность в том, что 

нарушение питания связано только с его недостаточностью, то есть является 

проявлением явного голода. Современный мир в последнее десятилетие признал одной 

из главных угроз физическому и интеллектуальному здоровью человека проблему 

«скрытого голода». Последним принято называть хронический дефицит витаминов и 

микроэлементов в рационе. В эпоху быстрого развития технологических процессов 

рацион современного человека обычно вполне достаточен по калорийности, но не в 

состоянии покрыть потребность организма во многих витаминах и микроэлементах. 

Все меньше потребляется свежей натуральной пищи, постоянно повышается доля 

рафинированных продуктов в рационе, обедненных витаминами и микроэлементами, 

питание становится все более однообразным. 

Дети являются самой уязвимой категорией населения, очень быстро реагируют на 

ухудшение уровня жизни. Возрастной период 2-3 года характеризуется наступившим 

снижением материнского иммунитета, началом посещения дошкольных 

образовательных учреждений и сопровождается самым высоким уровнем 

заболеваемости детей под неблагоприятным воздействием факторов риска среды 

обитания и жизнедеятельности. 

- 95 -





По анализам исследований, как в России так и в развитых странах, 

обеспеченность детей такими микронутриентами, как витамины С, В, фолиевая 

кислота, (ФК, фолацин, витамин В9) каротин; минеральные вещества, такие как 

кальций, железо, йод, фтор, селен, цинк, в настоящее время оценивается специалистами 

как кризисная. 

ФК относится к водорастворимым веществам группы витаминов В, она также 

известна под названием фолацин или витамин В9. В организме человека и животных 

она не синтезируется, источником служит пища и нормальная флора кишечника. 

Дефицит фолатов до последнего времени связывали в большей степени с патологией 

развития центральной нервной системы и фолиево-дефицитной анемией. Сегодня его 

также соотносят с риском развития острых коронарных синдромов и инсультов, 

у беременных приводит к развитию врожденной патологии центральной нервной 

системы у детей. 

Целью и задачами настоящей работы – явилось изучение обеспеченности 

фолацином детей в возрасте трех лет Южно-Казахстанской области. Сравнение 

показателей фолиевой кислоты среди детей городского и сельского населения и 

выявление половых различий по обеспеченности вышеуказанным витамином В9. 

Материал и методы. Для определения обеспеченности были обследованы 112 

практически здоровых детей, в возрасте 3 лет (средний возраст 3,2 лет) Южно - 

Казахстанской области: г. Шымкент (55/49,1%) детей и с. Шолаккорган (57/50,9%) 

детей. Участвовало в обследовании 57 мальчиков и 55 девочек. На территорории г. 

Шымкент расположены такие заводы, как свинцовый, цементный и др., поэтому 

отмечается высокая загрязненность окружающей среды. Шолаккорган известен тем, 

что является уранодобывающим регионом. 

Из крови, взятой у обследуемых натощак, после стабилизации и центрифугирования 

получали плазму, которая подвергалась немедленному замораживанию при -70...-80°С. 

Исследование уровня фолиевой кислоты осуществляли по методу N.E., Yamini S. et 

al., навысокоэффективной жидкостном хроматографе (ВЭЖХ) HPLC "Waters", 

снабженном компьютерной программы обеспечения системы "Breese" (США). В 

исследованиях с использованием ВЭЖХ точность анализа контролировалась вторичной 

сывороткой-стандартом. Норма фолиевой кислоты в сыворотке крови — 6 — 17 нг/мл. 

Исследования проводились на базе Казахской Академии питания (г. Алматы). 

Результаты Критерии отнесения данных исследования к той или иной группе по 

уровню обеспеченности фолиевой кислотой были следующими: уровень менее 3нг/л 

— глубокий дефицит; от 3 до 6 нг/л — легкая форма дефицита; от 7 до 11 нг/ л — 

субоптимальная обеспеченность, от 11 до 17 нг/л — физиологический оптимум. По 

обеспеченности фолацином глубокий дефицит был выявлен у 3 сельских детей, что 

составил 5,45% от общего числа дошколят из села, и у 1 (1,75%) городского ребенка. 

Легкий дефицит встечался у 5 (8,77%) городских, у сверстников из села у 7 (12,72%). 

В городе субоптимальные показатели были у 28 (49,12%), а среди сельских детей у 

29(50,87%). Физиологически оптимальные показатели в г.Шымкенте зафиксированы у 

24 (42,1%), а в с. Шолаккорган 15 (27,27%) ребенка. Данные исследований у 

практически здоровых детей Южно - Казахстанской области могут свидетельствовать 

о популяционном характере дефицита фолиевой кислоты больше в сельской местности. 

- 96 -





Это объясняется тем, что по данным социологических исследований, фактическое 

питание сельского населения всех возрастов характеризуется несбалансированностью 

рациона, а также нерациональным режимом питания. И то, что исследования 

проводились в весенний период, когда рацион бывает очень скудным на витамины 

тоже может сказаться на фолиевый статус обследуемых. Среди детей трехлетнего 

возраста в половых группах мы не нашли различий в обеспеченности ФК (у 

мальчиков- 10,4 ± 2,4 нг/л, у девочек 10,2 ± 1,8 нг/л). 

Выводы: Таким образом перечисленные выше показания (50% имеют нижние 

границы нормы) требуют особой коррекции фолиеового статуса, пристального 

внимания первичного звена выделение групп диспансерного наблюдения, 

планирование профилактических работ по устранению фолидефицитных состояний 

среди детей дошкольного возраста, особенно в сельской местности. 

АНАЛІЗ АСОЦІАЦІЇ ГЕНЕТИЧНО ОБУМОВЛЕНОЇ ДИСФУНКЦІЇ 

ЦИСТАТІОНІН-БЕТА-СИНТАЗИ З РОЗВИТКОМ ДЕФЕКТІВ НЕВРАЛЬНОЇ 

ТРУБКИ ПЛОДУ 

О.М. Куліш 

Кафедра акушерства і гінекології №1 


Науковий керівник – В.Г.Марічереда, к.мед.н., доцент 

Спинномозкова кила, аненцефалія та енцефалоцеле складають групу вад розвитку 

плоду – дефектів невральної трубки (ДНТ). Етіологія більшості вроджених ДНТ плоду 

до сих пір не встановлена, однак асоціація з дефектами одного гена, підвищений ризик 

формування серед братів та сестер та більш висока частота розвитку у плодів з 

багатоплідної вагітності в порівнянні з одноплідною вказують на наявність сильного 

генетичного чинника ДНТ. Багаточисленні дослідження доводять протективну роль 

периконцепційного прийому жінками фолієвої кислоти в рамках обговорюваної 

патології, що має особливе значення у разі зниження активності ферментів фолатного 

циклу, яке виникає у разі мутацій кодуючих іх генів. Негативний вплив на гісто- і 

органогенез мутантних варіантів генів фолатного циклу пов'язаний як із прямою 

ембріотоксичною дією продукту метаболізму - гомоцистеїну, так і з порушенням 

процесів проліферації і диференціювання клітин внаслідок дефіциту метильних груп. 

Одним з шляхів реметилування гомоцистеїну є його перетворення у нетоксичну 

амінокислоту цистеїн за допомогою ферменту цистатіонін-бета-синтетази (CBS). 

Зниження активності зазначеного ферменту в організмі жінки внаслідок мутації гена 

СВS призводить до накопичення гомоцистеїну та порушення процесу закриття 

невральної трубки ембріону. Мета дослідження - вивчення поліморфізму гена CBS у 

жінок Південного регіону, що народили дитину або перервали вагітність у зв’язку з 

наявністю вроджених ДНТ плоду, для оптимізації медико-генетичного консультування. 

Обстежено 42 жінки віком 19-42 років (середній вік - 26,64,6 років), у яких були 

виключені стани та захворювання, здатні викликати розвиток ДНТ плоду, але не 

пов’язані з поліморфізмом генів фолатного циклу (інсулін-залежний цукровий діабет, 

- 97 -





прийом ліків – антагоністів фолієвої кислоти, паління, вік понад 40 років, професійний 

контакт з токсичними речовинами в анамнезі, багатоплідна вагітність (двоє та більше 

плодів), рентгенівське дослідження під час вагітності, зловживання алкоголем (до/під 

час вагітності), гіпертермія на ранніх термінах вагітності, вплив токсичних речовин, 

синдром мальабсорбції та ін.). Перебіг вагітностей, асоційованих з вродженими ДНТ, 

ускладнювався загрозою переривання вагітності (n=15; 35,7%), затримкою розвитку 

плоду (n=6; 14,3%), залізодефіцитною анемією (n=17; 40,5%). Молекулярно-генетичний 

аналіз гена СВS проводили з застосуванням аналізу поліморфізму довжини 

рестрикційних фрагментів (ПДРФ-аналізу) та ампліфікації методом полімеразної 

ланцюгової реакції (ПЛР) з наступним прямим секвенуванням ампліфікованого 

фрагменту. Мутація Т833С/844 ins 68 heterozigote гена СВS виявлена у 5 (11,9%) жінок. 

У 2 (40%) жінок з зазначеною мутацією мала місце аненцефалія плоду, у 2 (40%) – 

spina bifida і у 1 (20%) – потиличне енцефалоцеле. Таким чином, показана роль 

поліморфізму гена CBS у формуванні ВДНТ плоду, однак вважаємо за доцільне 

дослідити частоту носійства мутантних алелів серед здорового населення та 

продовжити пошук інших молекулярно-генетичних маркерів розвитку даної патології 

плоду – поліморфізму генів 5,10-метилен-тетрагідрофолат-редуктази (MTHFR), 

метилен-тетрагідрофолат-дегідрогенази (MTHFD1), метіонін-синтази (MTR), метінінсинтаза-редуктази 

(MTRR) та ін., вивчити характер міжгенної взаємодії. Цей напрямок 

має особливе значення, адже підхід до профілактики вроджених ДНТ плоду, що мають 

генетичне походження, буде відрізнятися від випадків, коли розвиток ДНТ 

обумовлений недостатністю харчового надходження фолієвої кислоти в організм 

вагітної жінки. 

РАЗРАБОТКА АЛГОРИТМА ЛЕЧЕНИЯ АНАЭРОБНОЙ 

НЕКЛОСТРИДИАЛЬНОЙ ИНФЕКЦИИ МЯГКИХ ТКАНЕЙ 

С.Ю. Кулявец, Р.А. Николенко 

Кафедра хирургических болезней 

Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина 

Научный руководитель: к.м.н., доц. С.А. Морозов 

Исследования последних лет показывают, что в развитии острой хирургической 

инфекции важную роль играют неклостридиальные анаэробы и их ассоциации с 

аэробами. Участие анаэробов имеет место в этиологии перитонита (62%), эмпиемы 

плевральной полости (70-90%), диабетической гангрены (50%), гнойного холангита 

(70%), острого холецистита (20%). Выделение возбудителей анаэробной 

неклостридиальной инфекции (АНИ) из материала больного - длительный, трудоемкий 

процесс не всегда доступный широкой сети лечебных учреждений. Характерная 

местная и общая клиническая картина АНИ позволяет в большинстве случаев 

поставить диагноз до получения результатов бактериологического исследования (БИ). 

Целю данного исследования является разработать алгоритм лечения анаэробной 

неклостридиальной инфекции в условиях общехирургического стационара. 

- 98 -





Под нашим наблюдением находилось 75 пациентов с верифицированным диагнозом 

анаэробной неклостридиальной инфекции мягких тканей различной локализации. В 

92% (69 пациентов) гнойный процесс локализовался на нижних конечностях. В 8% (6 

пациентов) - на передней брюшной стенке у оперированных по поводу разлитого 

гнойного перитонита. Всем пациентам проводилось БИ раневого отделяемого на 

аэробную и анаэробную инфекцию, определение количества микроорганизмов на 1 гр 

ткани или 1 мл жидкости. 

Местно АНИ проявлялась: гнилостным характером некроза - бесструктурный детрит 

серого, серо-зеленого или коричневого цвета с резким и неприятным запахом; 

микроскопически выявлялось большое количество микроорганизмов и отсутствие 

лейкоцитов. Морфологическая дифференциальная диагностика АНИ и 

клостридиальной инфекции основывалась на отсутствии газовых пузырей, меньшей 

степени выраженности некротического миозита и преобладания серознолейкоцитарной 

инфильтрации подкожной клетчатки. Наличие при этом 

многочисленных микроабсцессов свидетельствовало о присоединении аэробной 

инфекции. 

Все больные были оперированы в ургентном порядке под общим обезболиванием, 

выполнялась активная хирургическая обработка гнойного очага, широкое рассечение и 

полное иссечение всех пораженных тканей до появления капиллярного кровотечения. 

Основными составляющими лечебной тактики при АНИ являются: 1) наиболее ранняя 

хирургическая обработка гнойного очага с максимальным иссечением 

девитализированных тканей; 2) использование ультразвуковой кавитации ран в 

сочетании с одним из современных антисептиков; 3) использование 2-3 

антибактериальных препаратов щирокого спектра действия, оказывающих влияние на 

аэробов и анаэробов; 4) ведение раны открытым способом, используя дренирование 

раны, с постоянным орошением антисептиками; 5) детоксикационная терапия; 6) 

иммунокоррекция; 7) нормализация водного, солевого обменов и кислотно-щелочного 

состояния. Основное внимание уделялось прежде всего адекватной хирургической 

обработке гнойного очага. 

Воспалительный процесс при АНИ носил пролонгированный характер, фазы нагноения 

и очищения значительно затянуты (в 1,5-2 раза). Формирование грануляций 

замедлялось. При диагностике грамотрицательных анаэробов совпадение результатов 

микроскопии нативного мазка с результатами БИ отмечено в 76% наблюдений. При 

этом практически исключена возможность получения данных о наличии аэробных 

кокков, т.к. их морфология идентична морфологии анаэробных кокков. При БИ, АНИ 

обнаружена у 92% больных подтвержденными клиническими данными, что 

свидетельствует о высокой степени корреляции клинических и бактериологических 

результатов. 

Выводы. Алгоритм лечения АНИ должен включать: 1) Активную хирургическую 

обработку гнойного очага; 2) Использование общего обезболивания при проведении 

всех манипуляций в гнойном очаге; 3) Использование антибиотиков широкого спектра 

действия, с акцентом влияния на анаэробную микрофлору; 4) Нормализацию общего 

состояния организна. Использование данного алгоритма позволило значительно 

повысить эффективность лечения АНИ, с последующим применением у больных (40%) 

- 99 -





различных видов пластического закрытия ран - наложение вторичных швов, свободной 

кожной пластики, перемещение кожных лоскутов, кожно-фасциальной пластики. 

Положительный эффект восстановительных оперативных вмешательств удалось 

получить в 80% случаев, достигнуто снижение летальности с 40%-60% до 18%. 

АКТИВНОСТЬ 2,5-ОЛИГОАДЕНИЛАТ-СИНТЕТАЗЫ В ЛИМФОЦИТАХ 

КРЫС В УСЛОВИЯХ МИКРОГРАВИТАЦИИ 

Е.В. Лаврова, И.В. Компанець, В.А. Чайка 

Кафедра биохимии 

УНЦ «Институт биологии» 

Киевского национального университета имени Тараса Шевченко 

Научный руководитель: Л.И. Остапченко, д.б.н., проф. 

Пребывание в условиях микрогравитации вызывает нарушение важных 

физиологических функций, и в первую очередь страдает иммунная система как 

наиболее чувствительная к любым стрессовым факторам. На сегодняшний день мало 

изучены биохимические процессы, протекающие в иммунокомпетентных клетках при 

действии трансформированной среды. Интерферон - цитокин, который продуцируется 

лимфоцитами и является одним из ключевых факторов иммунного ответа на разные 

внешние стимулы. Целью нашего исследования было изучить активность интерферониндуцируемого 

фермента 2,5-олигоаденилат-синтетазы в лимфоцитах тимуса крыс в 

условиях микрогравитации. 

Материалы и методы. Белых нелинейных крыс массой 13010 г подвергали 

горизонтальному клиностатированию на клиностате “Цикл-2” в течение 1, 2 и 3 ч 

(модель in vivo), а также изолированные тимоциты – в течение 15, 30, 45 и 60 мин. 

Количество клеток подсчитывали с использованием красителя трипанового синего в 

камере Горяева. Активность 2,5-олигоаденилат-синтетазы определяли 

спектрофотометрическим методом по уровню НАДФН, который восстанавливается в 

результате каскадных ферментативных реакций, инициирующихся пирофосфатом – 

одним из продуктов синтеза олигоаденилатов. 

Результаты и обсуждение. Было разработано две экспериментальные модели по 

влиянию микрогравитации на лимфоидные клетки: in vitro (клиностатированию 

подвергали лимфоциты, выделенные из тимуса интактных животных) и in vivo 

(клиностатировали крыс, после чего выделяли из тимуса лимфоциты). Показано, что 

количество жизнеспособных лимфоцитов тимуса постепенно снижается при 

увеличении продолжительности влияния микрогравитации. При клиностатировании 

крыс (in vivo) через 1 ч количество живых тимоцитов уменьшилось на 10 %, через 2 ч – 

на 20 %, а через 3 ч – составляло половину контрольного уровня. На модели in vitro 

показано более выраженное уменьшение количества живых клеток за меньшие сроки. 

Через 15 мин количество жизнеспособных лимфоцитов снижалось на 20 %, через 

30 мин – на 70 %, через 45 мин составляло только 10 % контрольного уровня, а через 

1 ч наблюдалась практически 100 % гибель. Таким образом, влияние моделированной 

- 100 -





микрогравитации проявляется в истощении популяции иммунокомпетентных клеток 

тимуса крыс. 

Поскольку интерферон-зависимая сигнальная система 2,5-олигоаденилата является 

важным метаболическим звеном, определяющим состояние лимфоидных клеток, нами 

были изучены изменения активности ключевого фермента данного каскада – 2,5олигоаденилат-синтетазы 

– в тимоцитах крыс в условиях клиностатирования. Показано 

возрастание олигоаденилат-синтетазной активности в лимфоцитах тимуса животных 

при увеличении продолжительности влияния моделированной микрогравитаци в 

системах как in vivo, так и in vitro. При клиностатировании крыс (in vivo) активность 

фермента возрастала через 1 ч на 11 %, через 2 ч – на 13 %, а через 3 ч увеличение было 

максимальным – 30 %. При клиностатировании изолированных лимфоцитов (in vitro) 

прирост исследуемого показателя через 15 мин составлял 3 %, через 30 мин – 9 %, 

через 45 мин активность увеличивалась на 16 %, а через 1 ч – на 38 %. Можно 

предположить, что увеличение активности 2,5-олигоаденилат-синтетазы под влиянием 

микрогравитации является адаптационной реакцией лимфоидных клеток на действие 

данного стрессового фактора. 

Выводы. Основываясь на полученных данных можно утверждать, что активность 2,5олигоаденилат-синтетазы 

является чувствительным показателем функционального 

состояния иммунокомпетентных клеток в условиях трансформированной среды. 

Влияние моделированной микрогравитации вызывает гибель лимфоцитов тимуса крыс, 

что усиливается при увеличении продолжительности действия фактора и является 

более выраженным в системе in vitro. Кроме того, мигрогравитация вызывает 

возрастание активности 2,5-олигоаденилат-синтетазы в тимоцитах, что также 

интенсифицируется при увеличении продолжительности стрессового влияния. 

Выявленная активация исследуемого фермента может быть результатом 

компенсаторной реакции иммунокомпетентных клеток на стрессовый фактор. 

МОЛЕКУЛЯРНО-ГЕНЕТИЧНІ НАСЛІДКИ ТЕХНОГЕННОГО ЗАБРУДНЕННЯ 

ДОВКІЛЛЯ 

Х.О. Лазуркевич 

Кафедра біології з курсом медичної генетики 


Науковий керівник: д.мед.н., проф. Л.Є. Ковальчук 

У результаті науково-технічного прогресу, поряд із впровадженням у виробництво 

найновіших досягнень науки і техніки, значно посилився антропогенний вплив на 

природу. Це призвело до зростання забруднення довкілля, погіршення стану здоров'я 

людей. Тому пріоритетним завданням екогенетики є моніторування забруднення 

довкілля мутагенами. Порівняльний аналіз різних тест-об’єктів засвідчив перевагу 

використання рослин, які поєднують швидку зміну поколінь з великою кількістю 

нащадків та універсальністю генетичного коду. Нами використано новий модельний 

тест-об’єкт - гетерозиготні рослини Nicotiana tabacum (Su/+), які вирощували на зразках 

ґрунтів з різних районів Прикарпаття впродовж двох років. Вивчено динаміку змін 

- 101 -





фенотипу дослідних рослин (термін та індекс проростання, час появи розетки, висоту та 

діаметр стебла, кількість та розміри листків) у комплексі з аналізом інтенсивності змін 

спадкового апарату. Останні оцінювали за кількістю та площею плям на листках, які є 

проявом мутацій Sulfur гена рослин Nicotiana tabacum. Для виявлення достовірності 

отриманих показників нами застосовано однофакторний дисперсійний аналіз. 

Встановлено зниження інтенсивності проростання Nicotiana tabacum на хімічно 

забруднених грунтах порівняно з контролем за весь досліджуваний період. Виявлено 

зниження схожості рослин на грунтах Калуша, Бурштина та Івано-Франківська: до 

61,01±2,65 і 68,33±2,25; 30,0±1,23 і 83,33±2,89; 30,02±2,00 і 45,67±4,84 %, відповідно у 

2008-2009 рр. Така ж тенденція зберігалася щодо затримки формування розетки на цих 

же ґрунтах (в 1,1 – 1,3 рази ), меншим діаметром стебла (в середньому в 1,5 рази) та 

висотои рослин (в 1,47 – 1,52 рази) порівняно з показниками рослин, пророщених на 

умовно екологічно-чистому ґрунті Верховинського району. По мірі проростання 

рослин було ідентифіковано появу темно-зелених (пряма мутація) або безбарвних 

(безхлорофільних) плям (обернена мутація) на світло-зелених листках Nicotiana 

tabacum, пророщених на забруднених грунтах. Це було проявом молекулярногенетичних 

змін гетерозиготних Su/+ внаслідок наявності радіоміметичних мутагенних 

чинників у досліджуваних грунтах. Кількість і площа плям перебувають у прямій 

пропорційності від ступеня забруднення ґрунтів небезпечними речовинами. Індекс 

рослин з плямами засвідчив перевагу за цим показником рослин, що проростали на 

зразках ґрунтів Калуша і Бурштина над таким з Верховини у 3,1 рази (р< 0,05). 

Проведений кореляційний аналіз довів наявність сильних зв’язків між кількістю плям, 

кількістю листків з плямами та площею плям на рослину (r > 0,9, p < 0,05) у випадку 

Верховини. Кореляції середньої сили визначено між названими трьома показниками 

рослин, вирощених на зразках ґрунтів Бурштина (r ≥ 0,3, p < 0,05), а слабкі 

взаємозв’язки встановлено між кількістю та площею плям на рослину з Калуша (r = 

0,2). 

Таким чином, встановлено залежність фенотипових і молекулярно-генетичних 

порушень у гетерозиготних за мутацією Sulfur(Su) гена рослин Nicotiana tabacum від 

інтенсивності насичення довкілля мутагенами. Доведено доцільність використання 

Nicotina tabacum як чутливих біосенсорів радіаційного забруднення. 

ИММУНОДИАГНОСТИКА РАННЕЙ И ПОЗДНЕЙ ФАЗЫ ХРОНИЧЕСКОГО 

РЕЦИДИВИРУЮЩЕГО ВОСПАЛИТЕЛЬНОГО ПРОЦЕССА ПРИ 

БРОНХИАЛЬНОЙ АСТМЕ У ДЕТЕЙ 

А.В. Летяго 1 , В.Г. Чернуский 1 , А.Д. Морозова 2 , О.Л. Говаленкова 1 


1 Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина 

2 Харьковский национальный медицинский университет 

Научный руководитель: Н.М. Коренев, д.мед.н., проф. 

- 102 -





По современным представлениям бронхиальная астма (БА) у детей рассматривается с 

позиций хронического воспаления бронхолегочной системы, в патогенезе которого 

ведущее значение принадлежит иммунологическим нарушениям. 

Для иммунодиагностики ранней и поздней фазы хронического рецидивирующего 

воспалительного процесса использована методика фотометрического определения 

аутоантител по В.В. Квирикадзе (1984) к медиаторам гистамину и серотонину, 

гемолизату, цитокинам Т-лимфоцитов, коммитированных с липополисахаридными 

антигенами трахеи, бронхов и легочной ткани, в сыворотке крови у 228 детей, больных 

БА, в возрасте от 5 до 14 лет в периоде обострения. Определение аутоантител к 

гемолизату как универсальному показателю, характеризующему выраженность 

аутоиммунного процесса в организме, а также к цитокинам Т-лимфоцитов, 

коммитированных с липополисахаридными антигенами трахеи, бронхов и легочной 

ткани, было предпринято для выявления аутоиммунных нарушений. Установлено, что 

легкое течение БА у детей (II ступень) протекает на фоне патогенетически 

определяющей роли гистамина (0,456±0,040 ед. опт. плот.) (р‹0,05) и серотонина 

(0,439±0,045 ед. опт. плот.) (р‹0,05), реализующих раннюю фазу аллергического ответа 

на клеточно-тканевых структурах бронхолегочной системы. При среднетяжелом (III 

ступень) и тяжелом (IV ступень) течении заболевания, наряду с патогенетически 

определяющим влиянием цитокинов эффекторных клеток , реализующих позднюю 

фазу аллергического ответа, патогенез заболевания определяется и аутоиммунными 

реакциями на антигены бронхолегочной системы. Так, у детей при легком течении (II 

ступень) БА показатели аутоантител к гемолизату были на слабо положительных 

значениях Qφ (0,154±0,023 ед. опт. плот.), при среднетяжелом (III ступень) (0,267±0,036 

ед. опт. плот.) (р‹0,05) и тяжелом течении (IV ступень) (0,384±0,042 ед. опт. плот.) 

(р‹0,05) на положительных значениях Qφ. Аутоантитела к цитокинам Т-лимфоцитов, 

коммитированных с липополисахаридным антигеном трахеи, были на 

слабоположительных значениях Qφ (0,132±0,013-0,160±0,022 ед. опт. плот.) у всех 

обследованных больных БА и положительных значениях к цитокинам Т-лимфоци-тов, 

коммитированных с липополисахаридными антигенами бронхов (0,229±0,029- 

0,241±0,033 ед. опт. плот.) (р‹0,05) и легочной ткани (0,275±0,036-0,391±0,048 ед. опт. 

плот.) (р‹0,05) при среднетяжелом ( III ступень) и тяжелом (IV ступень) течении 

заболевания. Таким образом, комплекс приведенных антигенов позволяет с высокой 

диагностической точностью в реакции фотометрического определения аутоантител 

диагностировать фазы хронического рецидивирующего аллергического воспаления у 

детей, больных БА, тяжесть течения заболевания и обосновать дифференцированный 

подход к использованию патогенетической терапии. 

- 103 -





ОЦЕНКА КАЧЕСТВА ЖИЗНИ ПОДРОСТКОВ С 

ДЕПРЕССИВНЫМИ РАССТРОЙСТВАМИ 

НЕВРОТИЧЕСКИМИ 

Е. И. Линская, С.А.С.Белал 


Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина 

Научный руководитель: Т. Н. Матковская к.мед.н., с.н.с. ГУ «Институт охраны 

здоровья детей и подростков». 

Одним из основных принципов современной доказательной медицины является 

ориентация на конечный результат терапевтического вмешательства, на клинический 

исход. При заболеваниях с потенциально высокой летальностью таким конечным 

результатом считается выживаемость больных, а при всех остальных видах патологии – 

достигнутое в результате терапии качество жизни пациентов. 

Согласно определению ВОЗ качество жизни – это восприятие человеком своего 

положения в жизни, включая физическое, психическое и социальное благополучие, 

степень независимости, качество среды, в которой он живет, а также степень 

удовлетворенности конкретными бытовыми условиями. 

Известно, что психические и поведенческие расстройства (в частности, невротические 

депрессии) существенно ухудшают качество жизни пациентов с данной патологией. 

Существует обширная литература, посвященная описанию качества жизни взрослых и 

пожилых больных с данным видом психопатологии, в то время как качество жизни 

подростков, с такими расстройствами, исследовано гораздо в меньшей степени. 

В связи с этим целью данного исследования была оценка качества жизни у подростков 

с невротическими депрессивными расстройствами на разных этапах лечения и в 

посттерапевтическом периоде. 

В исследовании использовалась шкала качества жизни J. Mezzich (1999) в варианте 

триалога, предложенном Н.А.Марутой (2000), предусматривающем оценки качества 

жизни пациентов ими самими, их родителями и их врачами. 

Всего был обследован 81 подросток с невротическими депрессивными расстройствами, 

из которых: 28 человек (I группа сравнения) получали лечение по I схеме (эглонил + 

арттерапия); 23 человека (II группа сравнения) получали лечение по II схеме 

(стимултон (золофт, серталин) + аеронотерапия) и еще 30 человек (контрольная группа) 

получали базовую терапию (пирацетам, винпоцетин, фитосед + рациональная 

психотерапия). Оценку качества жизни проводили через 20 дней после начала лечения 

и еще раз, через 6 месяцев. 

Было установлено, что исходный (до лечения) интегральный показатель качества 

жизни (ИПКЖ) ниже всего оценивался самими пациентами (5,1 бала) и несколько 

выше – их родителями (5,5 бала), а также их врачами (5,6 бала). 

При этом сами больные ниже всего оценивали себя по шкалам «Физическое 

благополучие» (4,3 бала) и «Работоспособность» (4,4 бала), а выше всего – по шкалам 

«Межличностное взаимодействие» (6,3 бала) и «Духовная реализация» (6,2 бала). 

Остальные шкалы оценивались в диапазоне от 4,9 до 5,9 балов. 

- 104 -





Родители подростка ниже всего оценивали шкалы «Работоспособность» (4,7 бала), 

«Физическое благополучие» (4,9 бала) и «Психологическое/эмоциональное 

благополучие» (4,9 бала). Выше всего шкалу «Социо-эмоциональная поддержка» (6,6 

бала). Остальные шкалы оценивались в диапазоне от 5,1 до 6,1 балов. 

Врачи ниже всего оценивали пациентов по шкалам «Психологическое/эмоциональное 

благополучие» (4,7 бала) и «Работоспособность» (4,8 бала). Выше всего шкалы 

«Социо-эмоциональная поддержка» (6,7 бала) и «Духовная реализация» (6,4 бала). 

Остальные шкалы оценивались в диапазоне от 5,2 до 6,0 балов. 

ИПКЖ больных I группы сравнения через 20 дней, по их собственной оценке, возрос с 

5,1 до 5,4 бала, по оценке родителей - с 5,5 до 6,6 балов и по оценке врачей – с 5,6 до 

6,3 балов. Через 6 месяцев по собственной оценке пациентов этой группы качество их 

жизни еще улучшилось - с исходных 5,1 до 7,2 балов. Аналогичные изменения 

зафиксировали также их родители и врачи. При этом наиболее значимо повысились 

оценки по шкалам: «Психологическое/эмоциональное благополучие» и 

«Межличностное взаимодействие». 

ИПКЖ больных II группы сравнения через 20 дней изменился незначительно (согласно 

оценкам всех участников триалога). Такую терапевтическую резистентность можно 

объяснить специфичностью расстройств при данной психопатологии и малым сроком 

использования антидепрессантов. Через 6 месяцев по собственной оценке пациентов 

этой группы качество их жизни улучшилось по шкалам: «Работоспособность» (с 4,7 до 

5,7 балов) и «Психологическое/эмоциональное благополучие» (с 4,9 до 5,7 балов), по 

мнению врача и родителей, достоверно повысились показатели шкал 

«Психологическое/эмоциональное благополучие» (с 4,7 до 6,1 балов) и 

«Работоспособность» (с 4,87 до 6,8 балов). Полученные данные свидетельствуют о 

повышении ИПКЖ у подростков и гармонизацию оценок самих пациентов, их 

родителей и врачей. 

ИПКЖ больных контрольной группы ни через 20 дней, ни через 6 месяцев достоверно 

не изменилось. 

Таким образом, было установлено, что за 20 дней лечения никакая терапевтическая 

схема не может обеспечить достоверных изменений в качестве жизни пациентов. Тем 

не менее, при более продолжительных сроках лечения (6 мес.) наблюдаются 

достоверные изменения в оценке показателей качества жизни. При обеих 

тестировавшихся схемах лечения наблюдается повышение физического, 

психологического/эмоционального благополучия, работоспособности, межличностных 

взаимодействий и общего восприятия качества жизни. 

ЭКСРАГЕНИТАЛЬНАЯ ПАТОЛОГИЯ И ЮВЕНИЛЬНЫЕ МАТОЧНЫЕ 

КРОВОТОЧЕНИЯ У ДЕВУШЕК - ПОДРОСТКОВ 

А.С. Лисицкая, А.Д. Михайловская 

Кафедра акушерства и гинекологии №2 

Крымский государственный медицинский университет им.С.И Георгиевского 

Научный руководитель: ас. к.м.н. Широкова Алёна Андреевна 

- 105 -





В последние десятилетия резко возросла значимость проблемы репродуктивного 

здоровья детей и подростков, профилактики и лечения гинекологических заболеваний в 

детском возрасте. Ювенильные маточные кровотечения являются самой 

распространенной гинекологической патологией у подростков и составляют 20- 

30процентов среди всех гинекологических заболеваний. Вопросы лечения и 

реабилитации пациенток с ювенильными маточными кровотечениями весьма 

актуальны, так как рецидивы заболевания ухудшают прогноз в отношении 

генеративной функции, что является социальной и экономической проблемой 

среди нарушений функции репродуктивной системы в период полового созревания 

одной из наиболее частых форм являются ювенильные маточные кровотечения, 

приводящие в последующем к стойким нарушениям менструальной и генеративной 

функций, гормонально обусловленным заболеваниям. Целью нашего исследования 

является изучение взаимосвязи экстрагенитальной патологии с ювенильными 

маточными кровотечениями. 

Под нашим наблюдением на клинических базах находились 50 девочек-подростков с 

ювенильными маточными кровотечениями в возрасте 11-18 лет, которые проходили 

лечение в гинекологическом стационаре. Неблагоприятный анамнез выявлен у 1/3 

пациенток (патология перинатального периода, высокий инфекционный индекс, 

травмы черепа, наличие экстрагенитальной патологии). Нарушения росто-весового 

соотношения наблюдались в 14% 

случаев. Сильные психологические и физические нагрузки наблюдались в 20% случаев. 

Объективный статус включал оценку состояния внутренних органов, гениталий, 

вторичных половых признаков. Определяли уровень пролактина, 

фолликулостимулирующего и лютеинезирующего гормонов, прогестерона, 

тестостерона, кортизола, тиреотропного гормона. Кроме общего объективного и 

специального гинекологического обследования изучали 

показатели свертывающей системы крови, проводилась вагиноскопия, которая выявила 

поражение шейки матки в виде эктопии, участков гиперемии, эрозии шейки матки. 

Экстагенитальная патология диагностирована у 44проц.девушек:хронический 

тонзиллит(20%),бронхит(7,8%), гастрит (22%), холецистит (10,4%),туберкулезное 

инфицирование в раннем детском возрасте (2,6%). Аппендэктомии (9,6%), 

инсулинозависимый диабет, ревматизм, пролапс митрального клапана и другие. 

ИММУНОГИСТОХИМИЧЕСКИЕ ИССЛЕДОВАНИЯ В ДИАГНОСТИКЕ РАКА 

МОЛОЧНОЙ ЖЕЛЕЗЫ 

Т.Ю.Лихолат, С.В.Антонюк, Н.О.Кравцова 

Кафедра биофизики и биохимии 

Днепропетровский национальный університет им. Олеся Гончара 

Научный руководитель: Н.И.Штеменко,д-р биол.наук профессор 

Рак молочной железы (РМЖ) — это злокачественная опухоль железистой ткани 

молочной железы. Причиной рака молочной железы выступают следующие факторы: 

- 106 -





возраст, гормональные показатели, генетические факторы, алиментарные особенности 

и т.д. 

Наиболее эффективными маркерами при диагностике рака молочной железы являются: 

рецепторы эстрогена (ER), рецепторы прогестерона (PgR) и Her-2/neu - эпидермальный 

фактор роста. 

Эстроген - группа женских половых гормонов. Чрезмерная экспрессия гормона может 

быть причиной заболеваний различной степени тяжести у женщин. При 

новообразованиях в молочной железе концентрация эстрогеновых рецепторов 

увеличивается. 

Прогестерон (гестаген) - основной гормон желтого тела, является 

предшественником в биосинтезе глюкокортикоидов. Прогестерон влияет на 

пролиферацию маммарного эпителия, поэтому используется для объяснения 

резистентности, которая постепенно развивается, к стероидам в процессе 

прогрессирования рака в молочной железы . 

Her-2/neu является геном семейства рецепторов эпидермального фактора роста, 

которые включают EGFR или Her - 1 (erb - B1); Her - 2 (erb - B2); Her - 3 (erb - B3); Her - 

4 (erb - B4). Негативное влияние состоит в вовлечении стромы в экспрессию 

рецепторов. Кроме того, экспрессия HER-2/neu играет важную роль в прогнозировании 

и терминах возникновения рецидива у больных с метастазами. 

Целью представленной работы стало изучение рецептного статуса женщин, больных 

раком молочной железы в зависимости от возраста. 

Объектом исследования было 350 биоптатов ткани молочной железы пациентов. 

Для изучения ракового состояния использовали иммуногистохимию (ИГХ) – метод 

морфологической диагностики, в основе которого лежит визуализация и оценка с 

помощью микроскопа результатов реакции антиген-антитело в срезах биопсированной 

ткани. Антигеном выступают компоненты клеточных структур или межклеточного 

вещества ткани. Антитела получают из сыворотки крови животных, 

иммунизированных антигеном. Работа проводилась в соответствии с методикой 

непрямого пошагового стадийного иммуногистохимического исследования 

пероксидазным методом с использованием системы визуализации “Mouse/Rabbit Poly 

Vue HRP/DAB” (Diagnostic BioSystems, USA). В качестве первичных антител были 

использованы антитела к рецепторам эстрогена, клон SP1 (Diagnostic BioSystems), 

прогестерона, клон 636 (Dako,) и эпидермального фактора роста c-erbB-2 Oncoprotein 

(Her-2/Neu) (Dako). 

В ходе опыта установлено, что по концентрации ER количество образцов, в которых 

определяли отсутствие сигнала, составила 29 %, в диапазоне 1-100 наблюдали в 22 %, 

101-200 – 40 %, 201-300 – 9 %. По концентрации PgR отсутствие ответа зафиксировано 

в 34,5 %, 1-100 наблюдали 29 %, 101-200 – 26 %, 201-300 – 10,5 % биоптатов. По 

уровню экспрессии Her-2/Neu в группу, в которой сила ответа по экспрессии Her-2/Neu 

составляла 0,1 +, вошли 84 % больных, 2 + – 9 %, 3 + – 7 % . 

При проведении анализа зависимости рецепторного статуса от возрастного фактора 

получены следующие результаты. Для группы, которую составили пациенты в возрасте 

40-50 лет, ER отсутствовал в 41 % образцов, в пределах 1-100 в 30 % , 101-200 – 26 %, 

201-300 – в 3 % . В PgR группе у 42 % сигнал был негативный, у 28 % случаев сила 

- 107 -





ответа находилась в пределах 1-100, 101-200 – 20 %, 201-300 – 10 %. Экспрессию Her- 

2/Neu силой 0,1 + наблюдали у большинства обследованных больных (81 %), силой 2 + 

– у 3 %, 3 + – 16 % пациентов. 

В группе, в которую вошли больные в возрасте старше 50 лет, отмечена такая 

зависимость. Негативный ответ по уровню ER зафиксирован в 27 % , в диапазоне 1-100 

наблюдался в 21 % биоптатов, 101-200 – 41 %, 201-300 – 11 % . Не отмечено ответа по 

содержанию PgR у 32 % образцов. Сила сигнала в пределах 1-100 у 30 % , 101-200 – 27 

%, 201-300 – 11 % биоптатов. Сила экспрессии Her-2/Neu 0,1 + зафиксирована у 90,5 % 

обследованных. Не отмечено достоверных отличий между количеством больных, у 

которых уровень экспрессии Her-2/Neu идентифицирован как 2 + (4,5 %) та 3 + (5 %). 

Полученные результаты свидетельствуют, что с возрастом риск заболевания раком 

молочной железы возрастает. Подобный факт определяется изменением метаболизма в 

организме женщины, что приводит к изменению гормонального статуса. За 

полученными данными можно утверждать, что у женщин старшей возрастной группы 

связь эстрогена с соответствующим рецептором (ER+) наблюдается более часто (73 % 

случаев), чем у женщин в возрасте 40-50 лет (59 % случаев). 

Приблизительно 76 % первичных опухолей ткани молочной железы имели 

позитивный статус рецепторов эстрогена. Фенотип опухолей ER+/PgR- более часто 

определялся у больных старшего возраста. Амплификация/гиперэкспрессия Her-2 

прямо коррелировали со статусом пременопаузы . 

КОМП’ЮТЕРНЕ МОДЕЛЮВАННЯ БІОФАРМАЦЕВТИЧНИХ 

ВЛАСТИВОСТЕЙ КОРОТКОЛАНЦЮЖКОВИХ ЖИРНИХ КИСЛОТ 

О.Б. Лихота 

Фізико-хімічний інститут ім. О.В. Богатського НАН України 

Науковий керівник: М.Я. Головенко, доктор біологічних наук, академік НАМН України 

Коротколанцюжкові жирні кислоти (КЛЖК) - монокарбонові похідні кислот з 

довжиною ланцюга до 8 атомів вуглецю. Особлива увага приділяється оцтовій, 

пропіоновій та масляній кислотам, як регуляторам низки фізіологічних процесів. 

Фармакокінетичні властивості сполук залежать від їх будови та фізико-хімічних 

властивостей, тому попереднє прогнозування зазначених показників є необхідним 

елементом планування подальших експериментальних досліджень. 

Дослідження біофармацевтичних властивостей оцтової, пропіонової та масляної кислот 

проведено з використанням комп’ютерної програми ADMET Predictor. Кислоти 

добре розчинні у воді, але зі збільшенням молекулярної маси розчинність падає. 

Відмічено значно високий коефіцієнт дифузії (D), хоча проявляється залежність між 

збільшенням вуглеводного радикалу та зменшенням коефіцієнту дифузії. Достатньо 

висока ефективна проникність тонкого кишечнику людей P eff дозволяє припустити, що 

всмоктування відбувається шляхом пасивної дифузії. Всім сполукам притаманно 

високе проникнення крізь гематоенцефалічний бар’єр. 

До основних параметрів, що характеризують метаболізм відносять ступень 

метаболізму, виявлення ферментів, які приймають участь в процесі та продукти 

- 108 -





метаболізму, утворення яких може викликати, як позитивні, так і негативні наслідки. 

Визначення ізоформ ферменту цитохрому Р-450 дає можливість прогнозувати можливу 

взаємодію при спільному застосуванні декількох сполук (наприклад, лікарських 

засобів). 

Кислоти мають високий афінітет до відповідних ізоформ цитохрому. Найбільший 

афінітет до ізоформи CYP1А2 має оцтова кислота, а найменший – пропіонова кислота 

(1720 µмоль). По відношенню до інших ізоформ спостерігається або лінійне зростання 

константи (як для ізоформи CYP 2C19) із збільшенням довжини ланцюжка радикалу, 

або спад (CYP2C9, CYP2D6, CYP3A4Найбільший внутрішній кліренс для кислот 

спостерігається при участі ізоформи CYP1А2, як і для альдегідів. Для ізоформ CYP2C9 

та CYP2D6 кліренс практично відсутній. 

Інгібуюча активність ксенобіотиків відносно CYP450 є дуже важливим фактором при 

вивченні токсичності сполук, що вивчаються, та при прогнозуванні процесів впливу 

сполук одну на одну. Програма ADMET Predictor використовує моделі для ізоформ 

CYP1А2, CYP2C9, CYP2D6, CYP3A4 та два субстрати мікросом печінки людини 

CYP3A4 з використанням мідазоламу, як субстрату та рекомбінантним CYP3A4 з 

тестостероном в якості субстрату. Показано, що для кислот властива можливість 

інгібування ізоформою CYP2С9 всіх гомологів. Як і в інших випадках, спостерігається 

збільшення значень k i в гомологічному ряді із збільшенням молекулярної маси. 

Зареєстровані низькі значення k i для тестостерону демонструють більшу спорідненість 

до рецептору. 

Дослідження специфічних властивостей відносно CYP3А4 метаболізму, показали 

наявність найбільшої спорідненості для тестостерону. 

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІАГНОСТИЧНОЇ ЦІННОСТІ 

ПОКАЗНИКІВ БРОНХІАЛЬНОЇ ГІПЕРСПРИЙНЯТЛИВОСТІ ДО ГІСТАМІНУ 

У ШКОЛЯРІВ ПРИ СЕРЕДНЬО-ТЯЖКІЙ БРОНХІАЛЬНІЙ АCТМІ 

О. Є. Лотоцька, М. Н. Гарас 


Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці 

Науковий керівник – д. мед. н., проф. Л. О. Безруков 

Актуальність: Пошук додаткових критеріїв, які об’єктивно відображують ступінь 

тяжкості бронхіальної астми (БА) є досить актуальним та перспективним, оскільки 

запропоновані на сьогодні критерії тяжкості БА відносно суб’єктивні, так як базуються 

на клінічних проявах захворювання. Гіперсприйнятливість бронхів, що включає два 

компоненти- гіперреактивність та гіперчутливість, є фактором, що визначає тяжкість 

захворювання, проте порівняльна характеристика діагностичної ролі даних показників 

при оцінці тяжкості БА у дітей не встановлена. 

Задачі: 

1. Встановити діагностичну цінність показників гіперреактивності та гіперчутливості 

бронхів до гістаміну при середньо-тяжкій БА у школярів. 

- 109 -





2. Дати порівняльну характеристику діагностичної ролі отриманих результатів при 

середньо-тяжкому варіанті захворювання у дітей шкільного віку. 

Мета. Порівняти діагностичну цінність показників гіперчутливості та 

гіперреактивності бронхів при середньо-тяжкій бронхіальній астмі у дітей шкільного 

віку. 

Матеріали та методи: на базі пульмо-алергологічного відділення ОДКЛ м. Чернівці 

сформовано дві клінічні групи спостереження. Першу, основну, склала 31 дитина з 

середньо-тяжкою бронхіальною астмою, другу, групу порівняння,- 31 хворий із 

тяжким варіантом захворювання. За основними клінічними характеристиками групи 

суттєво не різнилися. Усі діти обстежені у післяприступному періоді, після відміни 

препаратів, які могли вплинути на результати бронхопровокаційного тесту. 

Досліджували гіперсприйнятливість бронхів до інгаляцій гістаміну. Вважалось, що 

провокаційна концентрація гістаміну (ПК20Г) вказувала на гіперчутливість бронхів до 

прямого подразника, а дозозалежна крива (ДЗК) відображувала стан їх 

гіперреактивності. 

Отримані результати: Отримані дані дають підстави вважати, що в дітей із середньотяжким 

варіантом захворювання спостерігалася нижча чутливість та реактивність 

бронхів до гістаміну порівняно з групою контролю (ПК20Г – 2,9±0,5 мг/мл, Р2,9 мг/мл 

вказувало на ризик середньо-тяжкої астми із співвідношенням шансів (СШ) - 21,7 

(95%ДІ – 2,6-179,8). Посттестова вірогідність позитивного результату наявності 

середньо-тяжкого варіанту астми підвищувалась на 42,9%. Показник ДЗК





ВИКОРИСТАННЯ РІЗНОПЛАНОВИХ НЕЙРОЕТОЛОГІЧНИХ ТЕСТІВ ДЛЯ 

ВИВЧЕННЯ НЕЙРОТРОПНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ПОХІДНОГО 

2-ОКСИІНДОЛІН-3-ГЛІОКСИЛОВОЇ КИСЛОТИ 

О.А. Луценко 

Кафедра експериментальної та клінічної фармакології з клінічною імунологією та 

алергологією 

Вищий державний навчальний заклад України “Українська медична стоматологічна 

академія”, м. Полтава 

Науковий керівник: Р.В. Луценко к.мед.н., ас. 

Медикаментозна оптимізація психічної діяльності лишається актуальної, оскільки 

більшість сучасних психотропних препаратів недостатньо ефективні і повною мірою не 

вирішують проблему психічних захворювань. За цих умов найбільш продуктивним 

шляхом пошуку речовин з центральною нейротропною активністю є створення 

кардинально нових лікарських засобів. Тому нашу увагу привернули похідні 2- 

оксоіндолін-3-гліоксилової кислоти. Гліоксилова кислота та її похідні маловідомі й 

практично не вивчені. Мета роботи – вивчити центральні нейротропні властивості 

похідного 2-оксоіндолін-3-гліоксилової кислоти (сполука Э-38) в різноманітних 

поведінкових тестах. Експерименти виконані на 90 білих статевозрілих щурах-самцях. 

Речовину Э-38 суспендували ex tempore у воді для ін’єкцій, з емульгатором ”Твін-80”, 

вводили у дозі 12 мг/кг внутрішньоочеревинно. Контрольній групі уводили розчинник 

(вода для ін’єкцій з емульгатором). Через 1 годину після уведення субстанції 

психотропну активність вивчали в тесті “відкрите поле”. Аналізували такі 

нейрофізіологічні показники: латентний період першого переміщення (сек.), кількість 

виходів до центру, амбулація (горизонтальна активність), кількість стійок (вертикальна 

активність), показники вегетативного балансу: кількість актів грумінгу і актів дефекації 

за кількістю болюсів. У тесті припіднятий хрестоподібний лабіринт досліджували: 

кількість виходів у відкритий рукав, переходів через центр, заглядань у відкриті рукава 

і донизу, стійок, показники вегетативного балансу. Також використовували тест 

Порсолта, який є експериментальною моделлю депресіі та відтворюється шляхом 

вимушеного плавання піддослідних тварин. При тестуванні щурів опускали в білий 

пластиковий циліндр висотою 60 см, діаметром 50 см, який на дві третини був 

заповнений водою (t 24 С 0 ). Тест тривав 6 хв., протягом яких реєстрували латентний 

період першого “зависання” (іммобільність більше 5 сек.) і загальний час іммобільності 

(сек.), що інтерпретується як прояв відчаю. Обробку отриманих результатів проводили 

за програмами Microsoft Statistika 6.0 з використанням критерію t Стьюдента для 

незалежних вибірок. У контрольній групі щурів вірогідних змін психофізіологічних 

показників у тестах: “відкрите поле”, припіднятий хрестоподібний лабіринт, 

вимушеного плавання та чорно-біла камера порівняно з інтактними тваринами не 

виявлено. При аналізі поведінкових реакцій щурів встановлено, що речовина Э-38 

через 1 год після її застосування суттєво змінювала емоційно-поведінкові реакції щурів. 

Час латентного періоду першого переміщення зменшився у 2 рази. При цьому кількість 

виходів до центру збільшилась у 4,5 рази порівняно з контрольною групою тварин. 

- 111 -





Похідного 3-оксиіндоліну суттєво змінило показники рухової активності дослідних 

тварин, про що свідчило збільшення кількості перетнутих квадратів у 1,8 рази і 

збільшення кількості вставань у 1,4 рази порівняно з таким у контролі. Поряд з цим, 

речовина Э-38 зменшила кількість актів грумінгу у 1,7 рази порівняно з контролем, а 

кількість болюсів вірогідно не змінювалось. Уведення похідного 2-оксиіндоліну 

суттєво змінювало поведінкові реакції тварин у тесті хрестоподібний припіднятий 

лабіринт. Зокрема, спостерігалось збільшення кількості виходів до відкритих рукавів у 

1,6 рази і переходів через центр лабіринту у 2,9 рази і не змінювалась кількість 

заглядань у відкриті рукава порівняно з контролем. На цьому фоні вірогідно 

збільшились вертикальна активність і показник “оцінка ризику” кількість зазирань до 

низу порівняно з щурами без уведення субстанції. При аналізі вегетативних показників 

було встановлено, що кількість болюсів зменшилась у 2,7 рази, а акти грумінгу були 

зареєстровані у 100% тварин. Поведінковий тест відчаю показав, що при застосуванні 

сполуки Э-38 час першого “зависання” збільшився в 1,4 рази (р





хронічної ішемії (17 зразків) та зрізи міокарду за умов гострої ішемії (14 зразків). 

Дослідження проводилось в традиційній схемі поляриметра, з використанням пучка 

He– Ne лазера laser, з наступним аналізом отриманих даних програмою MATLAB 2010 

з використанням статистичного і фрактального підходів матричного аналізу 

двопроменезаломлення. 

Кореляційні і фрактальні параметри залежностей кількості екстремальних значень 

координатних розподілів тканини міокарду для випадків хронічної ішемії 

SN 0 

0,29 0,016, 

Q 2 

N 0 

 

0,21 0,024, 

Q 4 

N 0 

 

0,13 0,015, середнього 0,62 0,066 

дисперсії 0,23 0,034, асиметрії 0,14 0,015, ексцесу 0,31 0,042. 

Кореляційні і фрактальні параметри залежностей кількості екстремальних значень 

координатних розподілів тканини міокарду для випадків ІХС 

SN 0 

0,31 0,014, 

Q 2 

N 0 

 

0,23 0,029, 

Q 4 

N 0 

 

0,11 0,012, середнього 0,51 0,057 дисперсії 

0,48 0,054, асиметрії 1,05 0,16, ексцесу 2,97 0,36. 

Таким чином використання статистичного і фрактального підходів матричного аналізу 

двопроменезаломлення дозволить не тільки об’єктивно диференціювати гострі 

ішемічні порушення структури міокарду але й діагностувати кожні порушення зокрема. 

ОПРЕДЕЛЕНИЕ МИКРОБИОЛОГИЧЕСКОЙ ЧИСТОТЫ МАСЛА СЕМЯН 

БУРАЧНИКА ЛЕКАРСТВЕННОГО 

С.С. Ляшенко 

Кафедра фармации ФПО 

ГОУ ВПО Пятигорская государственная 

фармацевтическая академия Росздрава 

Научный руководитель: О.Н. Денисенко, доктор фарм. наук, профессор 

Для обеспечения качества лекарственных средств решающее значение имеют 

стандарты GMP и GLP, одним из основных параметров которых является 

«Микробиологическая чистота». Аэробные бактерии, в том числе Escherichia coli, 

Staphylococcus aureus, Salmonella galenarum, дрожжевые и плесневые грибы – 

возможные контаминанты лекарственных средств, которые регламентируются 

современными фармакопеями (ГФ ХII изд., ЕФ 6.0) [1]. 

Целью настоящего исследования явилось изучение микробиологической чистоты масла 

семян бурачника лекарственного, интродуцированного в ботаническом саду 

Пятигорской ГФА Росздрава. Данное масло является богатым источником ω – 6 

эссенциальной γ-линоленовой кислоты (ГЛК), широко применяется и является 

фармакопейным во многих странах. В России бурачник лекарственный используется 

только в народной медицине. Нами была проведена интродукция бурачника 

лекарственного в условиях ботанического сада Пятигорской ГФА. Установлено, что 

масло, полученное из семян интродуцированных растений, содержит от 18,1% до 19,8% 

ГЛК в зависимости от способа выделения. 

- 113 -





Микробиологические исследования жирного масла семян бурачника лекарственного 

проводили по методике ОФС 42-0067-07 «Микробиологическая чистота» ГФ XII [2]. 

Предварительно методом диффузии в агар (способ «колодцев») определили 

антимикробную активность масла по отношению к тест-штаммам, рекомендуемым ГФ 

XII. Поскольку масло плохо диффундирует в агар, готовили разведение масла в 

димексиде 1:1. Было установлено, что димексид не обладает антибактериальной 

активностью. 

Антимикробную активность оценивали по диаметру зон задержки роста тест-штаммов: 

менее 10 мм - отсутствие антибактериальной активности, 10 мм – умеренная 

антибактериальная активность, более 10 мм – высокая активность. 

Определение микробной обсемененности проводили в соответствии с требованиями 

ГФ XII, предъявляемыми к субстанциям природного происхождения по показателю 

«Микробиологическая чистота» [2]. Испытание включало количественное определение 

жизнеспособных бактерий и грибов, а также выявление определенных видов 

микроорганизмов, наличие которых недопустимо в субстанциях для производства 

нестерильных лекарственных препаратов, относящихся к Категории 2 (3). 

Для устранения антимикробного действия масла использовали метод разведений. Было 

установлено, что масло, разведенное в димексиде 1:10, не обладало антибактериальной 

активностью по отношению к исследуемым тест-штаммам микроорганизмов. 

Согласно требованиям ГФ XII посев масла в димексиде 1:10 производили на среды №1, 

2, 3 и 8. Посевы на средах № 1 (для выращивания аэробных бактерий), 3 (для 

обогащения энтеробактерий) и 8 (для выращивания бактерий) инкубировали в 

термостате при температуре 32,5 ± 2,5° С в течение 48 ч (среды № 3,8) и 5 суток (среда 

№ 1). Посевы на среде № 2 (для выращивания грибов) инкубировали при температуре 

22,5 ± 2,5°С в течение 5 суток. 

Результаты определения антимикробной активности и микробиологической чистоты 

масла семян бурачника лекарственного приведены в таблицах 1 и 2 соответственно. 

Таблица 1 - Антимикробная активность масла семян бурачника лекарственного 

(разведение 1:1 в димексиде) 

Штамм микроорганизмов 

Staphylococcus aureus 209-Р 11 

Staphylococcus aureus (Макаров) 11 

Staphylococcus aureus «Туре» 12 

Staphylococcus epidermidis Wood-46 17 

Escherichia coli 675 - 

Escherichia coli 0-55 - 

Salmonella galenarum - 

Bacillus subtilis L 2 12 

Bacillus anthracoides – 1 11 

Bacillus anthracoides – 96 18 

Proteus vulgaris - 

Зона задержки роста, мм 

- 114 -





Таблица 2 – Результаты определения микробной обсемененности масла семян 

бурачника лекарственного (разведение 1:10 в димексиде) 

№ Показатели Рекомендуемые нормы Результат 

определения 

1 Общее число аэробных бактерий и Не более 10 2 в 1 г или в 1 0,4×10 2 

грибов (суммарно) 

мл 

2 Энтеробактерий Отсутствие в 1 г или в 1 мл Не 

обнаружено 

3 Pseudomonas aeruginosa Отсутствие в 1 г или в 1 мл Не 


4 Staphylococcus aureus Отсутствие в 1 г или в 1 мл Не 


Таким образом, масло семян бурачника лекарственного, интродуцированного в 

ботаническом саду Пятигорской ГФА Росздрава, проявляет умеренную антимикробную 

активность по отношению к штаммам стафилококков и бацилл; высокую 

антимикробную активность - по отношению к Bacillus anthracoides – 96 и 

Staphylococcus epidermidis Wood-46; по микробиологической чистоте соответствует 

рекомендуемым нормам. 

Используемая литература 

1. Одегова, Т.Ф. Микробиологическая чистота - один из основных параметров 

стандартов GMP и GLP / Т.Ф. Одегова, О.В. Гунар // Фармация. – 2010. - № 5. – 

С.8-9. 

2. Государственная фармакопея Российской Федерации. – 12-е изд. - М.: Научный 

центр экспертизы средств медицинского применения, 2008. – Ч. 1. - 704с. 

ВЛИЯНИЕ МЕКСИДОЛА И ПРЕПАРАТА ЖЕЛЕЗА ФЕРРУМ-ЛЕК 

НА ОСНОВНО-ЭЛЕКТРОЛИТНЫЙ БАЛАНС ПРИ ОСТРОЙ КРОВОПОТЕРЕ 

Н. Маммадли, У. Гараева 

Кафедра экспериментальной и клинической фармакологии 

Высшее государственное учебное заведение Украины «Украинская медицинская 

стоматологическая академия», г. Полтава 

Е.М. Важничая, д.мед.н., доцент 

Мексидол является производным 3-оксипиридина и получил широкую известность 

благодаря своим антиоксидантным, антигипоксантным и нейротропным свойствам. 

Нынешний этап развития препарата характеризуется экспериментальным и 

клиническим изучением экстрацеребральных эффектов этого средства. Имеются 

сведения об его успешном применении при операциях на сердце и сосудах, при остром 

перитоните и панкреатите. Использование мексидола в хирургии, анестезиологии и 

реаниматологии делает актуальным изучение его влияния на кислотно-щелочной 

баланс и содержание электролитов в организме при экстремальных ситуациях. Цель 

представленной работы – изучить влияние мексидола на показатели кислотно- 

- 115 -





щелочного равновесия и содержание основных катионов в крови при острой 

кровопотере. Эксперименты выполнены на 25 белых крысах-самцах линии Вистар. 

Кровопотерю воспроизводили путем забора крови из сердца (25% объема 

циркулирующей крови) под неингаляционным наркозом. Мексидол вводили крысам в 

дозе 100 мг/кг интраперитонеально сразу же после кровопотери. Животным другой 

группы таким же образом иньецировали феррум-лек (0,15 мл/кг), который 

использовали как препарат сравнения. Контролем служили интактные животные. Через 

24 часа после кровопотери получали пробы крови путем пункции левого желудочка 

сердца. В этих пробах с помощью газоанализатора определяли водородный показатель 

(рН), парциальное давление углекислого газа (pCO 2 ), содержание бикарбоната (HCO - 3 ), 

избыток оснований крови (BEb), избыток оснований внеклеточной жидкости (BEecf), а 

также содержание натрия (Na + ), калия (K + ) и кальция (Ca ++ ). Полученные результаты 

обрабатывали с помощью стандартных компьютерных программ Microsoft Excel. 

Установлено, что через 24 часа после кровопотери рН снижается с 7,34 до 7,27. При 

- 

этом pCO 2 и HCO 3 существенно не изменяются по сравнению с контролем. 

Наблюдается сдвиг BEb с -1,26 до +2,3 и BEecf – с -0,9 до +2,63. Содержание Na + не 

изменяется, содержание K + достоверно возрастает, а содержание Ca ++ достоверно 

уменьшается по сравнению с аналогичными показателями контрольных животных. Под 

действием мексидола рН остается низким и равен 7,24. pCO 2 увеличивается и 

достоверно превышает как контроль, так и показатели при кровопотере без 

фармакокорекции. Содержание HCO 3 остается близким к таковому у животных с 

кровопотерей без фармакологической коррекции. BEb и BEecf принимают 

отрицательные значения и соответственно равны -3,05 и -2,13. На фоне действия 

препарата содержание Na + и K + остается таким же, как и при кровопотере, а 

содержание Ca ++ достоверно увеличивается по сравнению с патологическим фоном. 

При введении на фоне кровопотери препарата железа феррум-лек рН равен 7,25. 

Изменения pCO 2 подобны сдвигам этого показателя под действием мексидола. 

Содержание HCO 3 остается таким же, как при кровопотере без фармакологической 

коррекции. BEb и BEecf сохраняют положительные значения, но уменьшаются и 

соответственно равны +0,28 и +1,12. В случае использования феррум-лек содержание 

Na + имеет такое же значение, как и в других группах. При этом концентрация K + 

достоверно снижается, а содержание Ca ++ увеличивается по сравнению с кровопотерей. 

Подобное развитие процессов свидетельствует о корригирующем влиянии мексидола и 

феррум-лек на основно-электролитный баланс при острой кровопотере, что, повидимому, 

в каждом случае реализуется через влияние на разные компенсаторные 

механизмы. 

- 116 -





ОТНОШЕНИЕ ВРАЧЕЙ К ЗАМЕНЕ ТРАДИЦИОННОГО (БУМАЖНОГО) 

СПОСОБА ВЕДЕНИЯ МЕДИЦИНСКОЙ ДОКУМЕНТАЦИИ НА 

ЭЛЕКТРОННЫЙ ВИД. 

Э.С. Меркер 

Кафедра организации здравоохранения и общественного здоровья 

ГОУ ВПО Сибирский медицинский университет РОСЗДРАВА, г. Томск 

Научный руководитель: С. М. Хлынин доктор медицинских наук, профессор 

Актуальность. Основная функция медицинского учреждения – оказание медицинских 

услуг населению. Процесс оказания медицинских услуг всегда сопровождается 

заполнением медицинской и иной документации. Динамичное развитие медицинской 

отрасли на современном этапе общественно-экономической формации сопровождается 

увеличением роста объемов информации, необходимой для принятия как сугубо 

профессиональных, так и управленческих решений. В итоге возникает ситуация, когда 

необходимо получать, обрабатывать и хранить документы в значительно большем 

количестве, чем в предыдущие годы (Баласанян В., 2001; Гавердовский А., 2001). В 

таком случае привычные методы работы с документами не только становятся 

малоэффективными, но и снижают качество оказываемых услуг. Есть мнение, что до 

90% времени сотрудников тратится на так называемую обеспечивающую функцию, а 

именно на поиск, заполнение, оформление необходимых для работы документов. 

Избежать ухудшения работы ЛПУ, как и любого предприятия, может введение в его 

практику системы электронного документооборота (Вершинин А.И, 2001). 

Цель настоящего исследования состояла в выявлении потребности врачебного 

персонала лечебных учреждений г.Томска по изменению традиционного (бумажного) 

способа ведения медицинской документации, а также проведение анализа навыков 

работы с компьютером у аудитории будущих пользователей электронного документа. 

Результаты исследования убедительно показали необходимость принятия 

управленческих решений об изменении традиционных (бумажных) методов работы с 

документами. Были опрошены 195 врачей различных специальностей на предмет 

удовлетворенности затратами рабочего времени, расходуемого на обработку бумажной 

документации. Из них 42% (80 человек) указали, что ведение традиционных 

документов занимает более 50% рабочего времени. Только 9,7% (19 человек) считают 

удовлетворительным подобное распределение временных затрат в течение рабочего 

дня. В клинической практике актуальным является использование одной и той же 

информации о пациенте несколькими специалистами, при этом приходится заниматься 

ее дублированием. Среди опрошенных нами респондентов 64,1 % (125 человек) 

указали, что на подобное занятие ими расходуется от 20% до 50 % рабочего времени. 

Практически не обсуждается в научной литературе на русском языке, насколько 

важным аспектом в работе клинициста является правильное восприятие информации, 

написанной от руки. В исследовании 56,9 % (111 человек) указали, что в их практике 

имеют место редкие случаи трудности при чтении рукописных заключений 

(рекомендаций, назначений), а 21,0 % респондентов оценили подобные трудности как 

частые случаи. Вышеперечисленные особенности работы с бумажным медицинским 

- 117 -





документом не оставляют сомнений в необходимости реорганизации традиционных 

методов работы с документами в ЛПУ, что подкрепляется государственной политикой 

РФ в области информатизации здравоохранения. Одним из существенных факторов, 

сдерживающих автоматизацию документооборота в ЛПУ, на наш взгляд, является 

уровень компьютерной грамотности врачебного персонала лечебного учреждения. В 

нашем опросе было выявлено, что 46,7 % респондентов (91 человек) рассматривают 

собственные навыки работы с компьютером как начальные, у 46,1% (90 человек) 

навыки работы с компьютером на уровне уверенного пользователя и только 7,2% (14 

человек) считают себя высококвалифицированными пользователями. В ситуации 

низкой компьютерной грамотности просто переход медицинского персонала с 

бумажного типа ведения документации на электронный вид не даст качественного 

роста в оптимизации процесса документооборота. Для облегчения данной задачи 

имеет смысл использовать преднастроенные электронные формы медицинских 

документов, которые позволят врачу с любым уровнем компьютерной подготовки 

быстро и уверенно перейти к практике ведения медицинской документации в 

электронном виде. 

Выводы. Повышение компьютерной грамотности и активное использование 

компьютерных технологий способствует решению задач по оптимизации 

документооборота. Ведение документации традиционным (бумажным) способом 

снижает качество оказания медицинских услуг. Оптимальным для электронного 

документооборота является использование преднастроенных электронных форм 

медицинской документации, соответствующих традиционным форматам медицинских 

знаний. 

КОМПЛЕКСНАЯ ОЦЕНКА КАЧЕСТВА ЯДРОСОДЕРЖАЩИХ КЛЕТОК 

КОРДОВОЙ КРОВИ В ПРОЦЕССЕ КРИОКОНСЕРВИРОВАНИЯ 

О.А. Михайлова, П.М. Зубов, В.В. Рязанцев, Л.А. Бабийчук 

Отдел криоцитологии и количественной морфологии 

Институт проблем криобиологии и криомедицины НАН Украины, г.Харьков 

Научный руководитель: Л.А. Бабийчук, д.б.н. / ст.н.с. 

В настоящее время одним из источников гемопоэтических стволовых клеток (ГСК) 

является кордовая кровь (КК), из которой получены медицинские 

иммунобиологические препараты, которые можно отнести к более эффективным, по 

сравнению с традиционными. Препараты ГСК перед использованием можно хранить в 

замороженном состоянии при -196°С. Важным критерием успешности их применения в 

медицине является комплексная оценка качества ядросодержащих клеток (ЯСК), в 

состав которых входит фракция ГСК. В связи с этим, целью данного исследования 

было определение количества сохранных и жизнеспособных клеток, а также оценка их 

метаболического состояния по продукции активных форм кислорода (АФК) на всех 

этапах криоконсервирования. 

- 118 -





х 

100 

ы 

80 

н 60 

а 

40 

20 

0 

с 

о 

х 

р 

, 

% 

о К 

е 

с 

т 

в С 

Я 

ч 

и 

о 

л 

К 

Обработка Замораживание 

ДМСО 

Рисунок 1 

Количество сохранных ЯСК после обработки 

криопротектором и замораживания по отношению к 

изначальному в соответствующих концентратах. 

100 

% 

, 

90 

К80 

С70 

Я 

х60 

ы50 

н 

б40 

с 

о 

30 

о 

с 

п20 

е 

з 

н 

и 

ж 

о 

т 

в 

е 

с 

ч 

и 

л 

о 

К 

л 

ь 

т 

р 

о 

о 

н 

К 

к 

и 

н 

о 

л 

и 

г 

л 

ю 

П 

н 

и 

к 

г 

л 

ю 

и 

о 

л 

П 

л 

о 

к 

и 

Ф 

л 

о 

и 

к 

Ф 

н 

и 

к 

г 

л 

ю 

и 

о 

л 

П 

к 

и 

н 

о 

л 

и 

г 

л 

ю 

П 

л 

о 

к 

и 

Ф 

н 

и 

к 

г 

л 

ю 

и 

о 

л 

П 

к 

и 

н 

о 

л 

и 

г 

л 

ю 

П 

+5% ДМСО 

н 

и 

к 

г 

л 

ю 

и 

о 

л 

П 

+5% 

ДМСО 


Количество жизнеспособных ЯСК после 

выделения, обработки криопротектором и 

замораживания по отношению к контрольному в 

л 

о 

к 

и 

Ф 

Выделение Обработка Замораживание 

7AAD ДМСО Трипановый синий 

Объектом исследования служили 

ЯСК КК человека, выделенные 

методом седиментации в 6% 

полиглюкине или в градиенте 

плотности фиколла. В качестве 

криопротектора использовали 

ДМСО в конечной концентрации 

5%. Замораживали клетки на 

программном замораживателе 

CryoSan по специальной 

программе. Сохранность ЯСК КК 

оценивали методом подсчета 

количества клеток в камере 

Горяева. Жизнеспособность ЯСК 

оценивали методом проточной 

цитофлуориметрии на проточном 

цитометре FACS Calibur (B.D., США) 

с использованием ДНК-красителя 

7AAD, а также микроскопическим 

методом, используя суправитальный 

краситель трипановый синий. Уровень 

продукции внутриклеточных АФК 

определяли методом проточной 

цитофлуориметрии с использованием 

DCFH 2 DA. Для анализа вычисляли 

среднюю 

интенсивность 

флуоресценции (ИФ) DCF (Мedian). 

Было показано, что седиментация в 

полиглюкине позволяет выделить до 

80% ЯСК, находящихся в цельной КК, 

в отличие от фиколла, который 

приводит к потере 30-50% ГСК. 

Количество сохранных ЯСК после 

обработки их криопротектором и 

замораживания, оценивалось по 

отношению к изначальному их 

количеству в соответствующих 

концентратах (Рис.1). Показано, что 

снижение сохранности наиболее 

выражено для ЯСК, выделенных полиглюкином и замороженных без ДМСО. Это 

свидетельствует о том, что наличие в среде криоконсервирования только 

непроникающего высокомолекулярного вещества не является достаточным для 

обеспечения высокой клеточности препаратов. 

л 

о 

и 

к 

Ф 

- 119 -





10000 

и 

ц 

1000 е 

н 

е 

с 

ц 

р 

о 

у 

100 

л 

ф 

с 

т 

ь 

о 

н 

в 

10 с 

и 

т 

е 

н 

н 

И 

1 

F 

C 

D 

0 1 2 3 4 5 6 7 8 


Продукция АФК ядросодержащими клетками 

КК в зависимости от метода воздействия на 

клетки: 1–контроль; 2,3–выделение 

полиглюкином и фиколлом; 4,5–обработка 

ДМСО ЯСК, выделенных полиглюкином и 

фиколлом соответственно; 6,7– 

замораживание без (6) и с ДМСО (7) ЯСК, 

выделенных полиглюкином; 8– 

замораживание с ДМСО ЯСК, выделенных 

фиколлом. 

Оценка жизнеспособности ЯСК с помощью 

7AAD показала, что наилучшая 

жизнеспособность была у клеток, 

выделенных полиглюкином и 

замороженным под защитой ДМСО. При 

чем лучшая сохранность наблюдалась как 

на этапе выделения, так и после обработки 

клеток криопротектором и замораживанияотогрева 

(рис.2). 

Определение жизнеспособности ЯСК, 

проведенное экспресс-методом с 

использованием трипанового синего, не 

отражало их реальное состояния на разных 

этапах криконсервирования, в отличие от 

7AAD, что может быть связано с 

присутствием в среде высокомолекулярного 

непроникающего в клетку полиглюкина, 

который создает вокруг нее защитную 

оболочку и препятствует проникновению 

трипанового синего в клетку. 

При исследовании метаболического 

состояния ЯСК при помощи DCF 

необходимо учитывать, что ИФ в разных 

образцах крови может варьировать в 

широком диапазоне, что обусловлено 

индивидуальными физиологическими особенностями доноров. Однако, данный 

показатель для ЯСК разных доноров, показывал однонаправленные изменения при 

выделении ЯСК, обработки их криопротектором и после замораживания (рис. 3). 

Отклонение ИФ в исследуемых образцах от контрольного в цельной КК, расценивается 

как результат негативных воздействий на клетки. 

Показано, что процесс выделения ЯСК с использованием фиколла значительно 

увеличивал показатель ИФ DCF, в сравнении с полиглюкином. Необходимо отметить, 

что такая существенная активация окислительных процессов уже на этапе выделения 

клеток может вызываться нарушением митохондрий, что в дальнейшем может стать 

причиной гибели клеток. При инкубации клеток с криопротектором ДМСО 

интенсивность флуоресценции DCF не изменяется, что свидетельствует о 

незначительном его влиянии на метаболическое состояние клетки. 

Снижение ИФ DCF наблюдалось для ЯСК, выделенных полиглюкином и 

замороженных без дополнительного криопротектора (Рис. 3, 6), и соответствовало 

самым низким показателям жизнеспособности по 7AAD, что может свидетельствовать 

о нарушении эстеразной энзиматической активности клеток, в результате чего DCFH 2 - 

DA не преобразуется в активную флуоресцирующую форму. Наименьшее отклонение 

данного показателя соответствует ЯСК, выделенным полиглюкином и замороженных 

под защитой ДМСО (Рис. 3, 7). 

- 120 -





Таким образом, наилучшим методом является выделение ЯСК с помощью 

полиглюкина и дальнейшее их криоконсервирование под защитой 5% ДМСО, который 

в наименьшей степени приводит к активации образования АФК в клетке и позволяет 

сохранить в жизнеспособном состоянии более 80% ЯСК. 

Применение метода проточной цитометрии для оценки жизнеспособности (по 7AAD) и 

метаболической активности (по DCF) клеток, показывает реальную картину состояния 

исследуемых клеточных суспензий, в отличие от экспресс-метода с использованием 

трипанового синего, который лишь отражает проницаемость плазматических мембран 

клеток для данного красителя. 

ГЕНОДЕРМАТОЗЫ КАК МАРКЕРЫ ГЕНЕТИЧЕСКОЙ ОТЯГОЩЕННОСТИ 

УКРАИНСКИХ ПОПУЛЯЦИЙ 

Н. В. Мовчан 



Научный руководитель: А.М.Федота, доцент кафедры генетики и цитологии ХНУ 

имени В. Н. Каразина 

Актуалььность исследования. Исследование особенностей генетической 

структуры и направления генетических процессов в украинских популяциях 

(Атраментова, 1996. Вилькер, 2001), особенно небольших, имеет существенное 

значение для генетического мониторинга и генетического прогнозирования, для 

анализа груза наследственных болезней, представляющего угрозу генетической 

безопасности населения. 

Моногенные дерматозы, например, различные формы ихтиоза, обычно не 

используются в качестве “сторожевых” или “индикаторных” фенотипов для оценки 

динамики параметров генетического груза в силу невысокой распространенности в 

популяциях, трудностей ее оценки. Однако в данной работе предлагается показать 

приемлемость генодерматозов, в качестве маркеров, при исследовании генетической 

структуры, в данном случае подразделенности популяции, для оценки степени 

генетической безопасности населения. 

Целью данной работы стало исследование влияния генетической подразделенности 

малочисленных популяций на отягощенность популяций наследственной патологией с 

использованием моногенных дерматозов как маркеров. 

Материалы и методы В настоящем исследовании использованы материалы 

экспедиий 2008-2010 гг. из 4 районов Харьковской области: Красноградского. 

Змиевского, Богодуховского и Волчанского. Для изучения распространенности 

простого аутосомно-доминантного (OMIM 146700) и Х-сцепленного (OMIM 308100) 

ихтиоза, в результате скрининга населения исследуемых районов Харьковской 

области проведен сплошной учет больных, находящихся под наблюдением в 

ХОККВД №1 и диспансерах области. 

Разница в распространенности НСТ в разных популяциях оценивалась с помощью 

φ-преобразования Фишера путём угловой трансформации. Оценка генетической 

- 121 -





структуры популяций проведена с помощью величин случайного инбридинга Fst, 

рассчитанных на основании коэффициентов миграции (Алтухов, 2004). Для оценки 

линейной связи между значениями распространенности ихтиоза и случайного 

инбридинга Fst рассчитывали коэффициент корреляции Пирсона и Спирмена. 

Проверку статистических гипотез осуществляли на уровне значимости не менее 0,03 

(Атраментова, 2007). 

Результаты исследования и их обсуждение. 

Распространённость ихтиоза в нескольких районах области составляет от 1:121 (в 

с. Октябрьское Красноградского района) до 1:21018 (в Волчанске), что в среднем 

составляет 1:3000, что сопоставимо с показателями для других европейских 

популяциях (р>0,05). 

Для выявления различий в величинах генетического груза и определения механизма 

территориального распространения ихтиоза был проведен анализ прямой зависимости 

отягощенности населения от параметров генетической структуры изученных 

популяций. 

Коэффициент линейной корреляции между распространенностью ихтиоза в селах и 

городах исследуемых районов и значениями случайного инбридинга Fst, находящихся 

в пределах от 0,000017 (Змиевской район) до 0,003793 (с. Лукашовка Красноградского 

района), составил 0,41 (р





организма к изменениям среды, особенностями личности обследуемого и состоянием 

его здоровья в целом. 

Целью исследования являлось установление закономерностей временных изменений 

показателей ВСР у здоровых добровольцев при метрономизированном дыхании. 

Было обследовано 20 здоровых добровольцев в возрасте от 19 до 30 лет (7 мужчин и 13 

женщин). Всем испытуемым с помощью компьютерного диагностического комплекса 

«CardioLab 2009» («ХАИ-Медика») проводилась по одной мониторной записи длин R- 

R-интервалов ЭКГ в первом стандартном отведении длительностью 7 минут при 

метрономизированном дыхании частотой 12 дыханий в минуту (соотношение вдохавыдоха 

1:1,3). Частота дискретизации сигнала составляла 1 кГц; использовался 

скользящий буфер продолжительностью в 1 минуту. На каждом шаге накапливаемые в 

буфере данные подвергались спектральному разложению с помощью быстрого 

преобразования Фурье в трех диапазонах частот: медленном (0,0033-0,05 Гц), среднем 

(0,05-0,15 Гц) и быстром (0,15 Гц-0,40 Гц). По оцениваемым на каждом шаге общей 

мощности спектра ВСР (ТР ВСР), мощностям спектров ВСР в диапазонах медленных, 

средних и быстрых (VLF, LF, HF, соответственно) частот строили графики их 

изменений за 5-минутный период смещения буфера. Получаемые графики 

подвергались процедуре спектрального анализа методом быстрого преобразования 

Фурье в программе MathCAD 13 с определением спектров и общих мощностей 

спектров для ТР ВСР, VLF, LF, HF, которые обозначались как TP TP , TP VLF , TP LF , TP HF . 

Результаты оценки TP TP , TP VLF , TP LF , TP HF по всем добровольцам заносились в таблицу 

в Microsoft Excel с определением среднего, стандартного отклонения, ошибки среднего, 

медианы, размаха, эксцесса и асимметрии. 

Полученные результаты свидетельствуют о сохранении медленноволновых колебаний 

на частоте 0,05-0,07 Гц в условиях метрономизированного дыхания во всех изученных 

спектральных показателях ВСР. Качественное и количественное подобие спектров 

TP TP , TP VLF , TP LF , TP HF ВСР данных колебаний позволяет связывать их в большей мере 

не с динамическим равновесием регуляторных систем, но метаболическими и 

связанными с ними иными процессами в организме. Существование данных временных 

колебаний спектральных показателей ВСР необходимо учитывать при интерпретации 

результатов и разработке техник биообратной связи для контроля и оптимизации 

качества регуляторных систем человека. 

ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИЙ ГІПОКАЛЬЦІЄМІЧНИЙ КРИЗ 

Н.І. Мочкодан 

Кафедра оториноларингології з курсом голови та шиї 


Науковий керівник:д.мед.наук.,проф.В.І Попович 

Вступ. Гіпокальціємічний криз (гостра гіпокальціємія) – невідкладний стан, який 

виникає внаслідок критичного зниження рівня кальцію в сироватці і проявляється 

важким судомним синдромом (тетанією), а також часто призводить до вегетативних і 

нервових розладів, яких можна уникнути застосуванням своєчасної і адекватної терапії. 

- 123 -





Мета. Враховуючи актуальність та поширеність даної проблеми, метою нашої роботи 

стало вивчення причин виникнення гіпокальціємічнрого кризу, його клінічної картини 

для правильності постановки діагнозу і своєчасної адекватної терапії. 

Матеріали і методи дослідження. Ми обстежили 15 хворих з гіпопаратиреоїдним 

кризом для виявлення причин, а також ступеней важкості прояву у них гіпокальціємії. 

Висновок.Таким чином, прогноз перебігу післяопераційного гіпокальціємічного кризу 

залежить від вчасності його виявлення, запобігання прогресування,коректності і 

своєчасності лікування. 

ДИНАМІКА КОНЦЕНТРАЦІЇ АЗОТ-ВМІСНИХ СПОЛУК ПРИ 

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІЙ СПАЙКОВІЙ ХВОРОБІ ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ 

Д. В. Новиков 

Кафедра загальної хірургії 


Науковий керівник: В. Є. Вансович, доктор медичних наук, професор 

Спайкова хвороба черевної порожнини є одним із ускладнень, яке розвивається у 

післяопераційному періоду. Вказане захворювання суттєво погіршує клінічний стан 

пацієнтів, що потребує вдосконалення методів її фармакотерапії. Виходячи з 

патофізіологічних механізмів спайкоутворення, зважаючи на запалення очеревини, 

ймовірно припустити активацію синтезу окису азоту (NO) як один з ланцюгів розвитку 

вказаної патології. При позитивній відповіді на таке припущення йдеться про 

перспективне складання нової схеми фармакопрофілактики спайкової хвороби черевної 

порожнини через застосування лікарських сполук, яким притаманні властивості 

пригнічувати активність NO-синтази, котра перетворює аргінін у NO. 

Мета роботи - дослідження ролі ендогенного окису азоту в механізмах розвитку 

експериментальної спайкової хвороби черевної порожнини. 

Експериментальні дослідження проводили за умов хронічного експерименту на щурахсамцях 

лінії Вістар, котрих годували стандартною дієтою. Щурам був забезпечений 

вільний доступ до їжі та води, їх утримували у стандартних умовах із 12-год. зміною 

світла та темряви. Всі протоколи дослідів були узгоджені з комісією по етиці ОНМедУ. 

Спайкову хворобу черевної порожнини відтворювали скарифікацією парієтальної 

очеревини тварин. Через 1, 3, 6, 12 та 24 год з терміну її відтворення щурів виводили з 

досліду передозуванням етаміналу натрію, розтинали черевну порожнину та вивчали 

вплив наявність спайок в черевній порожнині, їхню частоту, розповсюдженість та 

щільність. В крові визначали вміст метаболітів окису азоту – нітритів (NO 2 ) і нітратів 

(NO 3 ). В роботі виділяли три групи щурів: контрольну групу (складалася з інтактних 

ложнооперованих щурів, n=9) та дві дослідні групи - щури із відтвореною спайковою 

хворобою черевної порожнини (n=16) та щури із відтвореною спайковою хворобою 

черевної порожнини, яким завчасно вводили інгібітор NO-синтази - NG-нітро-L-аргінін 

дозою 20 мг/кг (n=9). 

- 124 -





У інтактних щурів вміст в крові нітратів/нітритів становив 4.680.41 мкмоль/л. За умов 

формування спайкової хвороби черевної порожнини досліджуваний показник в крові 

щурів протягом 1 год збільшився на 7% (P>0.05), а за 3 год досліду – на 29% (P





напередодні захворювання і госпіталізації вживали надмірні дози алкоголю в розмірі 

від 100 до 800 мл на добу. 

Отримані результати .У 19 пацієнтів було виявлено фібриляцію передсердь, з них – у 

7 осіб була вперше виникла миготлива аритмія, а у 12 пацієнтів - діагностовано 

пароксизм персистуючої ФП. Синдром подовженого або вкороченого інтервалу QT, 

який короткотривало спостерігався після вживання алкоголю виявлено у 20 пацієнтів. 

У 10 осіб спостерігалась часта шлуночкова і групова екстрасистолія, яка відносно 

швидко знялась аміодароном або бета-адреноблокаторами. Гострий інфаркт міокарда, 

ускладнений раптовою смертю від фібриляції шлуночків (з наступною успішною 

дефібриляцією) виник в одного пацієнта після вживання 500 мл. горілки напередодні 

ввечері. Артеріальну гіпертензію ІІ-ІІІ ступеня, ІІ стадії було діагностовано у 12 

пацієнтів з 50 обстежених. 

Висновки. Надмірні дози алкоголю найчастіше призводять до шлуночкової 

екстрасистолії та фібриляції передсердь, а також вкорочення або подовження інтервалу 

QT, що є потенційно небезпечним для виникнення життєво небезпечних аритмій та 

раптової смерті. Тригером розвитку аритмій був алкоголь (горілка) в надмірній дозі у 

осіб. Що не мали алкогольної залежності. 

ШКІРНІ ПРОЯВИ ВНУТРІШНІХ ХВОРОБ 

Ю.І. Онищук, А.В. Циснецька 

Кафедра внутрішніх хвороб №2, 


Науковий керівник: А.В. Циснецька к.мед.н., доцент 

Актуальність. Шкіра є важливим органом людини. В останній час доведено тісний 

зв’язок між шкірою та внутрішніми органами. Вплив останніх на шкіру та слизові 

оболонки, знаходить своє відображення в появі різних висипань – моно- або 

поліморфних, які можуть слугувати додатковими або опорними симптомами в 

постановці діагнозу. 

Задачі: 

Мета роботи. Звернуту увагу лікарів на важливість ретельного огляду шкірних 

покривів та слизових оболонок при обстеженні хворого. Під час клінічного 

дослідження необхідно виявити дермографізм, перевірити чутливість шкіри, звернути 

увагу на колір дерми, визначити її вологість та жирність, з’ясувати стан волосяного 

покриву на всьому тілі, оглянути нігті, виявити невуси, рубці, можливі пухлини тощо. 

Отримані дані при дерматологічному огляді треба вміти пов’язувати з можливим 

відхиленнями або ураженнями інших органів та систем організму. 

Методи і матеріали. 

Отримані результати. Обстежено 50 пацієнтів у кардіологічному та терапевтичному 

відділеннях комунальної міської клінічної лікарні м. Львова (КМКЛШМД).Пацієнти 

кардіологічного відділення перебували на стаціонарному лікуванні з наступними 

діагнозами: серцева недостатність IIБ–IIIст., мітральний стеноз, атеросклероз. Пацієнти 

терапевтичного відділення мали наступні діагнози: хронічна хвороба нирок, хронічне 

- 126 -





легеневе серце, ревматоїдний артрит. У пацієнтів з вищевказаними патологіями. Були 

виявлені наступні зміни шкіри: при серцевій недостатності: ціаноз, набряки нижніх 

кінцівок, жовтушність; при мітральному стенозі: акроціаноз, ціанотичний рум’янець на 

лиці, атеросклероз на шкірі проявлявся ксантомами та ксантелазмами. Проявом 

хронічної хвороби нирок був жовтуватий, блідо - сірий чи землистий колір шкіри. При 

пальпації – шкіра суха. Сліди подряпин, внаслідок свербіння шкіри. Була наявна 

геморагічна висипка - петехії, екхімози, пурпура. При хронічному легеневому серці - 

блідість шкіри та видимих слизових оболонок. Ціаноз, периферичні набряки. 

Набухання шийних вен, венозна сітка на грудях. Пальці у вигляді „барабанних 

паличок”. Реваматоїдний артрит - наявність підшкірних вузликів в ділянці постійних 

потовщень поверхонь кінцівок. 

Висновки. Обстеження шкіри є важливим допоміжним методом діагностики 

захворювань внутрішніх органів. Деякі хвороби, які були в минулому, на шкірі 

залишають вторинні морфологічні елементи, тому про ці захворювання можна 

довідатись при уважному огляді хворого. 

ВМІСТ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ У ХАРЧОВИХ РАЦІОНАХ ЧОЛОВІЧОГО 

НАСЕЛЕННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

Н.М.Онул 

Кафедра загальної гігієни 

Дніпропетровська державна медична академія 

Науковий консультант: Е.М.Білецька, д.мед.н., професор 

З позицій сучасної профілактичної медицини обґрунтування оздоровчих заходів 

неможливе без врахування доз і концентрацій хімічних речовин, що надходять в 

організм людини із навколишнього середовища (Боєв В.М., 2002). Особливу роль у 

вивченні надходження ксенобіотиків, в тому числі важких металів, до організму 

людини фахівці обґрунтовано відводять пероральному шляху, і зокрема, продуктам 

харчування, оскільки вони забезпечують від 65,3% до 99,79% від загального рівня їх 

комплексного надходження (Сердюк А.М. та співав., 2004). Визначення рівня вмісту 

металів у раціонах харчування являється надзвичайно важливим ще й тому, що дає 

можливість опосередковано оцінити рівень забезпеченості ними організму людини. 

Мета даного дослідження – оцінка рівня забезпечення чоловіків промислового регіону 

есенціальними та токсичними металами, що надходять до організму з добовими 

харчовими раціонами. 

Для досягнення поставленої мети нами проведено вивчення вмісту важких металів – 

свинцю, кадмію, міді та цинку в добових харчових раціонах чоловіків різних вікових 

груп, що мешкають у промисловому місті Дніпропетровську та контрольному місті – 

Новомосковську розрахунковим анкетно-опитувальним методом з використанням 

спеціально розробленої «Карти-схеми», з вказівкою в анкеті опитуваними об’єму 

спожитої їжі, набору блюд і окремих харчових продуктів за добу. 

- 127 -





Результати дослідження свідчать, що чоловіки, в середньому, отримують 

11,65 мг/добу цинку, що на 22,3% нижче добової потреби в даному мікроелементі для 

дорослого населення чоловічої статі на території нашої держави (15 мг/добу). 

Добове забезпечення дорослого населення чоловічої статі міддю складає 2,17 мг, що 

відповідає нижній межі добової потреби (Скальний А.В., 2001) у цьому елементі (2-5 

мг) та даним літератури (1,02-3,2 мг/добу). 

З харчовими раціонами чоловіки промислового та контрольного міст 

Дніпропетровської області отримують свинець у кількості, яка в середньому складає 

0,164 мг/добу, що відповідає максимально допустимому добовому навантаженню, 

рекомендованому експертами ФАО/ВООЗ – 0,26 мг, проте вище рівня 

середньодобового навантаження фонових територій (0,01-0,02 мг/добу) (Сусліков В.Л., 

2001). 

Кадмій надходить до організму чоловіків у кількості 0,019 мкг/добу, що відповідає 

рівню максимально допустимого добового навантаження – 0,07 мг (Сердюк А.М. та 

співав., 2004) та даним інших вчених щодо рівня даного токсиканту у харчових 

раціонах на території України – 0,017-0,045 мг/добу, проте значно вище рівня 

надходження в умовах фонових територій (0,001-0,005 мг/добу) (Скальний А.В., 2001). 

Рівень надходження важких металів до організму мешканців Дніпропетровської області 

має певні територіально-вікові особливості. Чоловіки промислового міста отримують 

мідь у кількості, що на 10,5 % нижча, свинець – на 21,6 % вища у порівнянні з 

населенням контрольного міста (р





негативно впливати на здоров’я чоловіків, особливо на нормальне функціонування 

репродуктивної системи, незамінною складовою якої є цинк. 

ПЕЛОЇДОТЕРАПІЯ ЯК ЗАСІБ КОМПЛЕКСНОГО ПАТОГЕНЕТИЧНОГО 

ЛІКУВАННЯ ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ, ХВОРИХ НА РЕВМАТИЗМ 

І. О. Остапенко 

Кафедра фізіології 


Науковий керівник: О. А. Шандра, доктор медичних наук, професор 

Кожна епоха накладає свій відбиток на здоров’я людини. ХХΙ століття небезпідставно 

називають століттям серцево–судинних захворювань. Відомий учений І. В. 

Давидовський говорив, що сучасна молода людина перемогла час і простір, біль і страх 

на Землі і в космосі, але їй ніколи не вистачить часу їсти і навіть хворіти. Такий ритм 

життя неодмінно підвищує навантаження на серцево-судинну систему. Молодість і 

здоров’я – це природно, але молодість і хвороба – це уже спонукає задуматись і кличе 

до дії. Сучасна медицина не дивлячись на її досягнення, ще не може категорично 

стверджувати, що на землі зроблено все для того, щоб кожна молода людина була 

здоровою. 

Ревматизм – системне захворювання сполучної тканини, запального характеру з 

переважним враженням серцево – судинної системи, етіологічно пов’язане з – 

гемолітичним стрептококом групи А. Найчастіше (до 80%) ревматизм розвивається в 

дитячому (7–15 років) віці, у 30% випадків має сімейний характер. Хвороба 

спостерігається приблизно у 1% школярів, в ранньому віці (до 2-х років) практично не 

зустрічається. Ревматизм являється основною причиною набутого захворювання серця 

у дітей. Ріст благополуччя, покращення житлових умов, а також організація системи 

спеціалізованої допомоги і комплексної профілактики ревматизму зумовили значне 

зниження захворюваності – до 0,18 на 1000 дитячого населення. 

Мета роботи - дослідження ефективності пелоїдотерапії (ПТ) дітей шкільного віку, 

хворих на ревматизм. 

Клінічні спостереження були проведені за дітьми, які проходили курс ПТ в санаторіях 

«Куяльник» (м. Одеса) та «Гопри» (Херсонська область). 

Відповідно класифікації А.А.Маркосяна періодів росту і розвитку органі-змів (ст.9) 

дітей було поділено на такі групи: 

• перше дитинство - 4-7 років; 

• друге дитинство - 8-12 років для хлопчиків, 8-11 років для дівчаток; 

• підлітковий період - 13-16 років для хлопчиків, 12-15 для дівчаток; 

• юнацький - 17-21 рік для юнаків, 16-20 років для дівчаток. 

Грязі одеського курортного регіону мулові, сульфідні, що містять сірководень. Також 

вони містять мікроорганізми, що формують бактеріоцидність та адсорбціонну здатність 

пелоїдів. рН лікувальної грязі складає 7,36. 

Вода в озері, біля якого знаходиться санаторій «Гопри», відноситься до хлориднонатрієвого 

складу. Крім того, містить гідрокарбонати, ряд мікроелементів, гумінові 

- 129 -





сполуки, антибіотикоподібні, гормоноподібні - фолікуліни, мікроорганізми, 

лактобактерії. Густина - 1,6с/см3, рН - 7,39, середньої мінералізації. Використовується 

зовні у вигляді аплікацій. 

Санаторну пелоїдотерапію дітям проводили у вигляді зовнішніх аплікацій. Курс 

складався з 10-12 аплікацій через день протягом 10-15 хв при тампературі грязі не 

вищій 38-40 о С. Пелоїдотерапію проводили в неактивні фазі ревматизму за умови 

задовільного стану хворого та компенсації діяльності серцево-судинної системи. 

У дітей І групи (4-7 років) відбувалося клінічне покращення у другій половині курсу 

ПТ (через 7-9 аплікацій). У дітей ІІ групи (хлопчики - 8-12 років, дівчатка - 8-11 років) 

курс ПТ складався з 9-11 аплікацій протягом 20 хв через день на всю нижню половину 

тіла при температурі 38-40 о С. У хворих дітей зникла біль у суглобах, роздратованість. 

Якщо у дітей І групи позитивний результат наставав у ІІ половину курсу лікування, то 

у більшості дітей ІІ групи позитивний ефект спостерігався вже через декілька 

аплікацій. У дітей ІІІ групи (хлопчики - 13-16 років, дівчатка - 12-15 років) клінічне 

покращення виявлялося ближче до середини курсу ПТ. Найбільший клінічний ефект 

спостерігався у дітей ІV групи (юнаки - 17-21 рік, дівчата - 16-20 років) під час 

використання ПТ із застосуванням преднізолону. 

При порівнянні ефективності ПТ у санаторіях «Куяльник» та «Гопри» виявлено, що 

відсоток виписаних хворих дітей із санаторія «Куяльник» становить 96,4. В санаторії 

«Гопри» цей показник становить 95 %. Кількість дітей, хворих на ревматизм суглобів, у 

санаторії «Куяльник» менша (3,6%), ніж у санаторії «Гопри», де цей показник 

становить 5%. 

Отримані дані свідчать про клінічну ефективність застосування курсу ПТ у хворих на 

ревматизм дітей. Курс ПТ у хворих на ревматизм в неактивній фазі має лікувально– 

профілактичне значення та спрямований на попередження рецидивів та прогресування 

захворювання. При порівнянні ефективності ПТ у санаторіях «Куяльник» та «Гопри» 

виявлено, що більш позитивний ефект було досягнено в санаторії «Куяльник». 

РЕАКЦИЯ БЕЛОЙ ПУЛЬПЫ СЕЛЕЗЁНКИ НА ПИЩУ, СОДЕРЖАЩУЮ ГМО, 

ПРИ МОДЕЛИРОВАНИИ ТОКСИЧЕСКОГО ЭНТЕРИТА 

Панкова Е.А. 

Кафедра патоморфологии 


Научный руководитель: проф. Губина-Вакулик Г.И. 

Генетически модифицированные организмы - это организмы, которые создаются 

человеком с использованием наиболее современных молекулярно-биологических 

методов на основе биологических законов и реально существующих живых 

организмов. ГМО объединяют три группы организмов - генетически 

модифицированные микроорганизмы (ГММ), животных (ГМЖ) и растения (ГМР). 

Наибольшее распространение получили именно генетически модифицированные 

растения. 

- 130 -





Для пищи, потребляемой человеком в ходе эволюции, не характерно содержание ГМО, 

поэтому такая пища является своего рода чужеродным агентом. И иммунная система 

должна определённым образом реагировать на её употребление. 

Исследования последствий потребления пищи, содержащей ГМО, проведенные 

морфологическими методами, в изученной научной литературе встречаются редко. 

В ЦНИЛ ХНМУ выполняется НИР, финансируемая МЗ Украины с постановкой 

эксперимента на белых крысах Vistar. Данный фрагмент исследования посвящен 

выявлению реакции белой пульпы селезёнки на пищу, содержащую ГМО, при 

моделировании энтерита (цель исследования). Животные гр.Инт (5 особей) получали 

обычную пищу, соевые шроты, не содержащие ГМО. Животные гр.ГМО (5 особей) 

употребляли соевые шроты, содержащие 1,54% ГМО. Животным гр.Э+ГМО (5 особей) 

моделировали хронический энтерит путём продолжительного дополнения к пище 1% 

раствора каррагинана (5 особей). После выведения животных из эксперимента путём 

декапитации из тканей селезёнки готовили микропрепараты, окрашенные 

гематоксилином-эозином. С помощью микроскопа Zeiss-Z14 определено количество 

лимфоидных фолликулов в поле зрения при 100х увеличении, а с помощью окулярамикрометра 

АМ9-2 — их диаметр. На компьютерных микрофотографиях препаратов 

определено количество макрофагов и лимфоцитов в участке лимфоидного фолликула 

фиксированной площади. 

При сравнении гистологической картины в гр.Инт и гр.ГМО оказалось, что пища, 

содержащая ГМО, у здоровых животных обуславливает развитие достоверных 

признаков стимуляции лимфопоэза в селезёнке. В гр.ГМО, в отличие от гр.Инт, в 

фолликулах которых клетки расположены равномерно и все зоны выражены хорошо, 

наблюдается неравномерность расположения клеток, группами, маргинальная зона 

почти не выражена, значительные изменения в других зонах, за исключением 

периартериальной (миграция из центра размножения в другие зоны В-лимфобластов, 

макрофагов, дендритных клеток; в мантийной зоне значительное перераспределение 

клеточных элементов, расположенных группами, между которыми — межклеточное 

вещество). Морфометрия также подтверждает мысль об антигенной стимуляции 

селезёнки под влиянием пищи, содержащей ГМО. Отмечается увеличение количества 

фолликулов в поле зрения, увеличение их диаметра (на 67%), изменение соотношения 

макрофагов и лимфоцитов в фолликуле (увеличение количества макрофагов на 38,12%, 

уменьшение количества лимфоцитов от 3 до 0-1). В гр.Э+ГМО наблюдается 

уменьшение площади, занимаемой белой пульпой, уменьшение количества 

гиперплазированных фолликулов, появляются маленькие редуцированные 

лимфатические фолликулы. 

Таким образом, можно предположить, что у крыс, длительное время получавших пищу, 

содержащую ГМО, происходит переактивация белой пульпы селезёнки с появлением 

признаков исчерпанности. 

- 131 -





СТЕПЕНЬ ВЫРАЖЕННОСТИ МИТОТИЧЕСКОЙ АКТИВНОСТИ 

ЭПИТЕЛИОЦИТОВ ПРИ РАЗЛИЧНЫХ СТАДИЯХ ПЛОСКОКЛЕТОЧНЫХ 

ИНТРАЕПИТЕЛИАЛЬНИХ ПОРАЖЕНИЙ И РАКЕ ШЕЙКИ МАТКИ 

О.Н. Плитень 

Кафедра патоморфологии 


Научный руководитель: В.Д. Марковский, д. мед. н., профессор 

Рак шейки матки (ШМ) занимает второе место по распространенности среди 

онкологических заболеваний в мире и первое место среди причин женской смертности 

от рака. В связи с этим вопросы профилактики рака ШМ и ранней диагностики 

начальных стадий канцерогенеза по-прежнему остаются важнейшей медицинской и 

социальной проблемой, требующей дальнейшего совершенствования морфологических 

методов исследования. Определение степени дифференцировки новообразования 

весьма варьирует среди патоморфологов и эти затруднения, возникающие при 

практическом применении существующих классификаций, требуют создания более 

точных методов исследования и систем для объективной диагностики стадий развития 

опухолей. Это, прежде всего, касается диагностики тяжелых форм дисплазий и рака in 

situ, а также оценки начальных признаков инвазии. Возрастающие требования к 

точности диагностики стадий канцерогенеза в ШМ связаны с новыми возможностями 

лечения онкологических заболеваний. 

Целью работы является определение диагностических критериев для 

дифференциальной диагностики различных стадий плоскоклеточных 

интраэпителиальных поражений и рака шейки матки на основе результатов 

исследования митотической активности клеток. 

Материалом для исследования послужили 120 образцов ткани ШМ с вышеназванной 

патологией эктоцервикса. Для диагностики поражений ШМ использовали критерии 

Гистологической классификации опухолей (ГКО) женской половой системы, 2-я 

редакции (1994), в которой плоскоклеточные интраэпителиальные поражения ШМ 

(CIN) подразделяют на слабую (CIN I), умеренную (CIN II) и тяжелую (CIN III). 

Последняя включает в себя и рак in situ (преинвазивная карцинома, CIS). 

Плоскоклеточные карциномы (inv Ca) подразделяют на ороговевающий и 

неороговевающий рак. Материал получали в результате диагностических прицельных 

биопсий или при проведении плановых операций. Митотическую активность в очагах 

CIN определяли путем подсчета количества митотических фигур в ограниченном поле 

зрения – 360×10 -12 м 2 (в каждом случае изучалось 5–7 полей зрения). Также отмечали 

среднее число патологических митозов в поле зрения. 

Результаты. При исследовании неизмененного многослойного плоского эпителия ШМ 

(НМПЭ ШМ) в базальном и парабазальном слоях выявили незначительное количество 

митозов – 1,012±0,042, – соответствующих нормальному митотическому циклу, 

атипические митозы не выявлялись. 

При CIN I наблюдается усиление митотической активности гиперплазированных 

клеток. Фигуры митозов сохраняют нормальный вид, находятся лишь в нижней 

- 132 -





половине эпителиального пласта. Атипические митозы встречаются крайне редко. При 

определении среднего числа митозов получен показатель – 1,413±0,059. При этом, 

число патологических митозов в среднем составило 0,211±0,009. 

При CIN II количество клеток с митотическим делением ядер нарастает по 

направлению к базальной мембране, встречаются атипические митозы. Среднее число 

митозов – 1,632±0,075, число патологических митозов составило 0,421±0,018. 

При CIN III, по сравнению с предыдущей стадией, значительно нарастает количество 

митотически делящихся клеток, и в частности клеток с атипическими митозами. При 

исследовании митотической активности выявили увеличенное количество митозов – 

3,084±0,148, большинство соответствовали нормальному митотическому циклу, 

атипических митозов – 1,981±0,095. 

При CIS выявляется большое количество митотически делящихся клеток, 

расположенных на разных уровнях пласта. Среднее число митозов – 3,992±0,184, число 

патологических митозов составило 2,568±0,113. 

При инвазивном раке повышенная митотическая активность эпителиоцитов 

подтверждается значительным количеством митозов – 4,241±0,199, большинство из 

которых соответствуют нормальному митотическому циклу, а также высокой 

численностью атипических митозов – 3,322±0,149. 

Соотношение между количеством нормальных и патологических митозов в 

эпителиоцитах в неизмененного многослойного эпителия, при различных стадиях 

плоскоклеточных интраэпителиальных поражений и раке шейки матки представлено на 

рисунке 1. 

Рисунок 1. Соотношение нормальных и патологических митозов в эпителиоцитах в 

неизмененного многослойного эпителия, при различных стадиях плоскоклеточных 

интраэпителиальных поражений и раке шейки матки. 

Таким образом, степень выраженности митотической активности в эпителиоцитах ШМ 

изменяется по мере нарастания степени CIN, достигая максимальных средних значений 

показателей при инвазивном раке. 

Вывод. Показатели митотической активности могут служить дополнительным 

дифференциально-диагностическим критерием плоскоклеточных интраэпителиальных 

- 133 -





поражений и рака шейки матки, что позволит повышать надежность 

патоморфологических заключений. 

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ІММОБІЛІЗАЦІЇ ДРІЖДЖІВ 

SACCHAROMYCES CEREVISIAE В АЛЬГІНАТНОМУ ГЕЛІ ТА ВИЗНАЧЕННЯ 

ЖИТТЄЗДАТНОСТІ ЦИХ КЛІТИН ПРИ ЇХ КРІОКОНСЕРВУВАННІ 

М.С. Подпоріна 1, 2 , І.О. Феніна 1, 3 

1 Інститут проблем кріобіології і кріомедицини НАН України, м. Харків 

2 Кафедра біотехнології і аналітичної хімії Національного технічного університету 

«Харківського політехнічного інституту» 

3 Медичний факультет Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна 

Наукові керівники – к.м.н. І.П. Висеканцев, к.б.н. І.А. Бєлих 

Проблема іммобілізації клітин пов’язана з інтенсивним розвитком біотехнології і 

клітинної терапії. Всі способи іммобілізації клітин поділяють на три групи: 

– Іммобілізація клітин на носії, коли всю поверхню носія з клітинами омиває 

зовнішнє середовище, при цьому споживання субстратів та виділення продуктів 

життєдіяльності визначається функціональною активністю клітин. 

– Іммобілізація клітин в носії, коли між клітинами і оточуючим середовищем є 

шар матеріалу носія, а дифузно-контрольний транспорт поживних речовин і 

відвід метаболітів відбувається через цей шар. 

– Іммобілізація за допомогою мембранної технології, коли клітини і незначна 

частина зовнішнього середовища відділені від решти середовища 

напівпроникною мембраною. 

При іммобілізації клітин в масі носія найчастіше використовують гелі. Іммобілізація 

мікроорганізмів шляхом включення в структуру гелів дозволяє досягти високої 

щільності клітин у біореакторі, що збільшує продуктивність біотехнологічних процесів. 

Крім того, мікробні клітини, іммобілізовані в матриксі гідрогелю, деякою мірою 

захищені від несприятливих впливів навколишнього середовища, таких як зміна рН і 

температури, вплив органічних розчинників і токсичних сполук у високій концентрації, 

а також від впливу чужорідної мікрофлори. Іммобілізація клітин в гелі є також 

перспективним процесом при створенні нових лікарських форм клітинних препаратів. 

Метою дослідження було експериментальне обґрунтування технології іммобілізації 

клітин дріжджів Saccharomyces cerevisiae в альгінатному гелі та визначення 

життєздатності цих клітин. 

За основу розробки була використана методика, запропонована Shen T.J., Marshall R.T. 

(1993 р.). Життєздатність дріжджів визначали по їх здатності формувати макроколонії 

на поверхні агаризованого середовища («чашковий» метод Коха). 

Після вивчення впливу концентрації альгінату, концентрації клітин та діаметра гранул 

на ефективність процесу включення дріжджових клітин в альгінатний гель було 

розроблено наступні умови іммобілізації. 

Клітини дріжджів вирощували на скошеному сусло-агарі (8˚Б) протягом 48 годин при 

температурі 30˚С. Клітини змивали суслом (8˚Б). Вихідна концентрація клітин 

- 134 -





становила 10 10 КУО/мл. До 2 мл зависі дріжджових клітин додавали 2 мл стерильного 

2% розчину альгінату натрію. Завись клітин в гелі альгінату натрію вносили по 

краплинам за допомогою шприца в стерильний 0,2 М розчин хлористого кальцію. 

Утворені мікросфери з клітинами витримували в 0,2 М розчині хлористого кальцію 

протягом 1 години при кімнатній температурі. У зв’язку з тим, що отримані гранули не 

розчинялися у фізіологічному розчині та дистильованій воді, для цих цілей було 

підібрано розчинник – 4% розчин ЕДТА. Суміш гранул з 4% розчином ЕДТА 

перемішували при кімнатній температурі протягом 20 хвилин. Після розчинення 

мікросфер завись клітин розводили методом серійних розведень і висівали на поверхню 

сусло-агара в чашках Петрі для подальшого підрахунку сформованих колоній. 

Розроблені умови іммобілізації дріжджових клітин в альгінатному гелі та визначення їх 

життєздатності давало високу повторюваність результатів дослідів. 

ИЗУЧЕНИЕ ВЛИЯНИЯ ПРОДОЛЖИТЕЛЬНОСТИ ГИПОТЕРМИЧЕСКОГО 

ХРАНЕНИЯ НА ЖИЗНЕСПОСОБНОСТЬ ДРОЖЖЕЙ S.CEREVISIAE В 

СУСПЕНЗИИ И АЛЬГИНАТНЫХ ГРАНУЛАХ 

В.Л. Пономарева, В.Ф. Марценюк, Е.С. Онасенко. 

Институт проблем криобиологии и криомедицины НАН Украины, г. Харьков 

Научный руководитель: И.П. Высеканцев, канд. мед. наук. 

В современных биотехнологических производствах широкое распространение 

получили биокатализаторы на основе иммобилизованных микроорганизмов, которые, 

как известно, обладают рядом преимуществ перед свободными, а именно, повышенной 

устойчивостью к воздействию негативных факторов (рН, температуры, компонентов 

среды культивирования и др.). Их использование также уменьшает риск 

инфицирования штаммов – продуцентов фагами и посторонней микрофлорой. Их 

используют для синтеза аминокислот, ферментов, стероидных гормонов и 

антибиотиков. Иммобилизованные клетки микроорганизмов находят так же широкое 

применение в качестве лекарственных препаратов нового поколения, отличающихся 

высоким терапевтическим эффектом и возможностью целенаправленного транспорта 

их к органу – мишени.С целью сохранения ферментативной активности 

иммобилизованных клеток и возможности их многократного использования для 

синтеза, широко используются гипотермическое хранение и криоконсервирование. 

Влияние гипотермического хранения на иммобилизованные клетки микроорганизмов 

изучено недостаточно. Практическое значение этой проблемы связано с возрастающей 

потребностью исследовательских центров и промышленности постоянно иметь в своем 

распоряжении жизнеспособные и стабильные по всем показателям культуры 

микроорганизмов. 

Целью настоящей работы было изучение влияния гипотермического хранения (+4°С) 

на жизнеспособность свободных и иммобилизованных клеток дрожжей S.cerevisiae. 

Объектом исследования были свободные и иммобилизованные дрожжевые клетки 

Saccharomyces cerevisiae (раса получена из РНИИ хлебопекарной промышленности, г. 

Санкт – Петербург). 

- 135 -





Дрожжи культивировали в неохмеленном пивном сусле (8°Б), при +30°С с аэрацией. В 

экспериментах использовали клетки дрожжей, находящиеся в стационарной фазе роста. 

Количество жизнеспособных клеток определяли по колониеобразованию на 

агаризованных средах (чашечный метод Коха), который позволяет учесть и оценить их 

разнообразие. 

Полученную после смыва биомассу дрожжей осаждали центрифугированием в течение 

10 мин. при 3000 об/мин. . . Надосадок ресуспендировали соответственно в сусле и 

деионизированной воде до исходной концентрации 2,5 ×10 8 кл/мл. Иммобилизацию 

клеток в альгинатном геле проводили по методу Shen T.J., Marchal. К суспензиям 

клеток в сусло и деионизированной воде добавляли в соотношении 1:1 2% альгинат 

натрия. Смесь перемешивали и выдерживали при комнатной температуре в течение 5 

минут, а затем капали с помощью шприца в 0,1 М раствор СаСl 2 для образования 

гранул. Образовавшиеся гранулы выдерживали в 0,1 М растворе СаСl 2 в течение 1часа 

при комнатной температуре для упрочнения оболочки из альгината кальция. Часть 

гранул в сухом виде вносили в пенфлаконы, вторую часть – в пенфлаконы с 

деионизированной водой. Образцы хранили при температуре +4°С. Контроль 

осуществляли по жизнеспособности клеток дрожжей S.cerevisiae в альгинатных 

гранулах, высевая клетки дрожжей на агаризованные среды, предварительно 

дезинтегрировав Са – альгинатные гранулы в 4% растворе ЭДТА. Определение 

жизнеспособности опытных образцов (аналогично контролю) осуществляли через 

каждые 7дней. 

В ходе исследований было изучено влияние гипотермического хранения на 

жизнеспособность клеток дрожжей S.cerevisiae в суспензии и альгинатных гранулах. 

Было отмечено, что через 7 суток хранения количество жизнеспособных клеток во всех 

образцах достоверно снижалось. В этот период происходила адаптация оставшихся 

жизнеспособными клеток к температуре гипотермического хранения (+4°С). 

Дальнейшее хранение в течение 20 суток приводило к постепенному повышению 

показателя жизнеспособности во всех образцах. Самый высокий показатель 

жизнеспособности при гипотермическом хранении был в образцах с 

иммобилизованными клетками в деионизированной воде. Лишь немного уступали им 

клетки дрожжей, хранившиеся в сухих гранулах. В образцах с суспензиями клеток 

жизнеспособность была достоверно ниже по сравнению с иммобилизованными 

клетками. Показатели зависимости жизнеспособности Saccharomyces cerevisiae от 

условий хранения приведены на рис. 1-4. 

- 136 -





Жизнеспособность клеток, 

КОЕ х10 6 

600 

400 

200 

0 

-10 0 10 20 30 40 

сроки хранения 

Рис. 1. Зависимость жизнеспособности 

S. cerevisiae от условий хранения (гранулы в деионизованной воде) 


КОЕх10 6 

600 

400 

200 

0 

-10 0 10 20 30 40 


Рис. 2. Зависимость жизнеспособности 

S. cerevisiae от условий хранения (сухие гранулы) 

Жизнеспособность, 

КОЕх10 6 

250,00 

200,00 

150,00 

100,00 

50,00 

0,00 

-10 -50,00 0 10 20 30 40 


Рис.3. Зависимость жизнеспособности S. cerevisiae 

от условий хранения (суспензия в сусле) 

- 137 -






КОЕх10 6 

200,00 

150,00 

100,00 

50,00 

0,00 

-10 

-50,00 

0 10 20 30 40 


Рис.4.Зависимость жизнеспособности S.сerevisiae 

от условий хранения (суспензия в деионизированной воде). 

Таким образом ,была изучена зависимость жизнеспособности клеток дрожжей от 

условий хранения: сухие гранулы, гранулы в деионизированной воде, суспензия клеток 

в сусле, суспензия клеток в деионизированной воде. 

Установлено, что иммобилизация клеток в альгинатном геле обеспечивает более 

высокие показатели их сохранности при хранении в условиях гипотермии. 

ЗАХИЩЕНИЙ ЦЕФАЛОСПОРИН СУЛЬБАКТАМАКС В ЛІКУВАННІ ДІТЕЙ 

О.Б. Понор 

Кафедра педіатрії з курсом медичної генетики 

Медичний інститут Сумського держаного університету 

Науковий керівник Загородній М.П., к.мед.н., доц. 

Актуальність теми визначається швидким розвитком полірезистентності 

бактерій до сучасних антибіотиків і неспроможністю сучасної фармакології до 

створення нових. За даними ВООЗ менше половини хворі одержують антибактеріальну 

терапію адекватну та раціональну 

Метою даного дослідження було вивчення чутливість мікрофлори до захищених і 

незахищених цефалоспоринів, на прикладі цефтріаксону/сульбактаму (сульбактамаксу) 

і звичайного цефтріаксону, на різні види збудників інфекцій 

Для досягнення поставленої мети нами була проведена експертна оцінка 

медичної документації 200 дітей віком від 1 міс. до 17 років, які знаходилися на 

стаціонарному лікуванні в Сумській обласній дитячій клінічній лікарні в 2010 році. 

Усім дітям проводилося визначення збудника захворювання та встановлення його 

чутливості до антибіотиків що вивчалися. Для дослідження чутливості мікрофлори до 

цефтріаксону і сульбактамаксу використовувався метод дисків з цими антибіотиками. 

Математична обробка одержаних результатів проводилася з використанням пакету 

прикладних програм Excel (Microsoft). 

- 138 -





При визначенні мікрофлори з носоглотки встановлено, що частіше всього виділявся S. 

aureus (24%), K. pneumonia (24%) та Str. Pyogen (16%). Виділена мікрофлора мала різну 

чутливість до цефтріаксону та сульбактамаксу, проте не було випадків резистентності 

збудників до сульбактамаксу. При дослідженні мікрофлори з пупкової рани - виділено 

золотистий (78%) та епідермальний стафілокок (22%). Встановлено, що збудники 

достовірно мали більш високу чутливість до сульбактамаксу. Випадків стійкості 

виділеної мікрофлори до сульбактамаксу нами не виявлено. Із сечі дітей, що 

поступили у нефрологічне відділення клініки з приводу інфекційних уражень сечової 

системи, були виділені збудники E. cloacae (40%), S. epidermalis (40%) та E.coli (20%). 

При цьому встановлено, що при різній чутливості до антибіотиків – у збудників не 

було стійкості до сульбактамаксу. При проведення мікробіологічних досліджень з 

інших місць (мокрота дихальних шляхів, виділення з вуха, елементи висипки, випіт та 

інш.) частіше були виділені золотистий (60%) та епідермальний стафілокок (20%). 

Виділена мікрофлора зазвичай була малочутлива або стійка до цефтріаксону і чутлива 

та помірно чутлива до сульбактамаксу 

Результати даного дослідження свідчать, що використання сульбактамаксу при 

інфекційних захворюваннях у дітей більш доцільне, ніж цефтріаксону. Збудники, які 

виділялися у дітей, були малочутливі чи нечутливі до цефтріаксону (мабуть 

пояснюється широким його використанням в амбулаторних умовах). У той час не 

встановлено випадків стійкості мікрофлори до захищеного цефтріаксону – 

сульбактамаксу. Серед досліджуваної групи дітей не було встановлено випадків 

побічної дії цефтріаксону та сульбактамаксу. Це дає право рекомендувати 

сульбактамакс як препарат вибору для антибіотикотерапії та рекомендувати ввести 

його в протоколи лікування дитячих інфекційних хвороб органів дихання та 

інфекційних уражень нирок. 

ПЕРОКСИДНІ МЕХАНІЗМИ РОЗВИТКУ ПЕЧІНКОВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ 

В. І. Пшеничний 

Кафедра загальної хірургії 


Науковий керівник: В. Є. Вансович, доктор медичних наук, професор 

Для лікування печінкової недостатності що розвивається в пацієнтів із ускладненими 

формами жовчно-кам’яної хвороби, гострим холециститом, механічною жовтяницею, 

тощо, зараз застосовуються багато методів, проте, акцент робиться лише на хірургічних 

втручаннях. Успіх оперативного лікування при цьому визначається також адекватністю 

передопераційної підготовки хворого та комплексною консервативною терапією. 

Проте, показане ефективне консервативне лікування даної патології в пацієнтів в разі 

застосування принципу комплексної патогенетичної терапії. Одним із припущень 

стосовно патогенетичних механізмів, що спричиняють розвиток печінкової 

недостатності, є «злам» функціональних компенсаторних можливостей 

антиоксидантної системи. 

- 139 -





Мета роботи – дослідження концентрації проміжних продуктів ПОЛ - малонового 

діальдегіду (МДА) та дієнових кон’югат (ДК) - та активності антиоксидантних 

ферментів крові та паренхіми печінки за умов експериментальної печінкової 

недостатності. 

Методичні особливості роботи були адекватні завданням дослідження. 

Експериментальні дослідження проводили за умов хронічного експерименту на щурахсамцях 

лінії Вістар, котрих годували стандартною дієтою. Щурам був забезпечений 

вільний доступ до їжі та води, їх утримували у стандартних умовах із 12-год. зміною 

світла та темряви. Всі протоколи дослідів були узгоджені з комісією по етиці ОНМедУ. 

Печінкову недостатність відтворювали в щурів обтурацією загальної жовчної протоки. 

Досліджувані параметри ПОЛ визначали в крові та паренхімі печінки протягом 3 діб з 

початку дослідів. 

Вміст МДА та ДК в крові щурів із печінковою недостатністю був вищий (P





ОА, представляется важным в данной проблеме не только своевременная диагностика 

болезни, но и ее предупреждение. В этом отношении особое значение приобретает 

установление контингента лиц, который можно рассматривать как «угрожаемый» по 

возможному развитию ОА. 

Согласно существующим представлениям о механизмах формирования ОА 

значительная роль в патогенезе отводится факторам воспаления, которое у 

большинства больных не только часто сопровождает дегенеративный процесс в 

суставном аппарате, а может ему и предшествовать. Прежде всего это относится к 

такому перенесенному ранее заболеванию у пациентов с ОА как реактивный артрит 

(РеА). Однако, как показывает изучение анамнеза больных, не всегда после РеА 

развивается ОА. Уточнению данного вопроса посвящены настоящие исследования, 

цель которых – профилактика формирования ОА у подростков. Для реализации цели 

оценены проявления РеА, который ранее имел место у больных ОА, и разработаны 

критерии прогноза формирования ОА у такого контингента. 

Проанализированы 75 историй болезней подростков 12-18 лет с ОА, которые в 

прошлом переболели РеА. Группу сравнения составили подростки, перенесшие РеА, но 

в последующем в течение 5 лет, не имели признаков ОА. Клиническая симптоматика 

ОА у подростков характеризовалась умеренно выраженными артралгиями в вечернее 

время 

(74,2 %) или после физической нагрузки (96,7%), грубым хрустом в суставах (91,2%), 

метеолабильностью (67,7%), сезонностью проявлений (33,4%). Преимущественно 

поражались коленные суставы, но у отдельных больных процесс локализовался в 

тазобедренных и голеностопных суставах. Наиболее частым рентгенологическим 

признаком ОА являлись: заострение и удлинение межмыщелковых возвышений 

большеберцовых костей (81,6%), сужение суставных щелей (79,4%). Реже выявлялись 

остеофиты, нарушение структуры костей. Эхосонографические проявления ОА у 

подростков включали снижение толщины суставного хряща, нарушение его структуры, 

синовит. 

Предшествующий развитию ОА РеА отличался подострым развитием 

клинической симптоматики (49,3%), минимальной (77,3%) и умеренной (12,1%) 

активностью патологического процесса. Только в 10,7% случаях наблюдалась третья 

степень активности заболевания. Выявлено, что формирование ОА наиболее часто 

возникает при достаточно длительном течении РеА - более трех лет, когда оно 

приобретает торпидный или рецидивирующий характер (86,7%). Среди 

идентифицированных этиологических причин РеА, по данным ИФА, ведущее место 

занимали микроорганизмы, которые относятся к группе урогенных (33,4%). Среди 

других возбудителей чаще встречались цитомегаловирус, вирус герпеса. 

Воспалительный процесс при РеА преимущественно развивался в суставах нижних 

конечностей в виде моно или олигоартрита, нередко с выраженным экссудативным 

компонентом. Результаты разработки критериев прогноза ОА в случае перенесенного 

ранее больными РеА показали, что наиболее информативными в этом отношении 

признаками были: длительная активность РеА, моно или олигоартрит, наличие 

хламидий как этиологического фактора, рецидивирующий характер течения РеА. 

Полученные данные свидетельствуют о необходимости не только правильного лечения 

- 141 -





этого заболевания, но и при наличии факторов риска формирования ОА назначения 

хондропротекторов. 

ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ ХРОНІЧНОГО ПАНКРЕАТИТУ В 

ПОЄДНАННІ З МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ: ЗАСТОСУВАННЯ ЕФІРІВ 

ОМЕГА-3 ПОЛІНЕНАСИЧЕНИХ ЖИРНИХ КИСЛОТ У КОМПЛЕКСНОМУ 

ЛІКУВАННІ 

В.В.Романуха 

Кафедра терапії і сімейної медицини факультету післядипломної освіти 

ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» 

Науковий керівник – доктор медичних наук, професор Л.В.Глушко 

Актуальність теми:Хронічний панкреатит (ХП) – запальне захворювання 

підшлункової залози (ПЗ), перебіг якого має особливості, зумовлені поєднанням 

екзокринної та ендокринної функцій залози, анатомічними структурами, що її 

оточують, та дією етіологічних чинників. Дисбаланс секреторних та інкреторних 

речовин підшлункової залози може бути однією із ймовірних патогенетичних 

компонентів формування та прогресування метаболічного синдрому. Відомо, що 

метаболічний синдром (МС) – комплекс клінічних виявів, що включає в себе 

порушення толерантності до вуглеводів, дисліпідемію, артеріальну гіпертензію, 

абдомінальне ожиріння. Із врахуванням високої частоти та тяжкості можливих 

ускладнень при ХП в поєднанні з МС важливе значення мають заходи, направлені на 

корекцію метаболічних порушень у хворих даного контингенту. 

Метою: нашого дослідження було вивчення особливостей клінічного перебігу 

хронічного панкреатиту при поєднанні його з метаболічним синдромом та 

застосування омега-3 поліненасичених жирних(ПНЖК) кислот в комплексному 

лікуванні. 

Матеріали і методи: Обстежено 40 хворих на хронічний панкреатит та 42 хворих на 

хронічний панкреатит в поєднанні з МС, які були пацієнтами спеціалізованого 

гастроентерологічного відділення 

МКЛ №1 м. Івано-Франківська. Середній вік пацієнтів становив 48,55±2,34 років. 

Пацієнти були поділені на 3 групи. Пацієнти контрольної групи - хворі на ХП (n=40), 

отримували традиційне лікування хронічного панкреатиту (згідно наказу МОЗ України 

№271 від 13.06.2005), яке передбачало застосування спазмолітиків, ферментних 

препаратів, прокінетиків, кислотосупресорів та ін. З метою оцінки ефективності 

лікування досліджувальну групу(n=42), в яку включено пацієнтів з ХП в поєднанні з 

МС поділено на підгрупи: 

а)1 підгрупа - хворі, які отримували традиційне лікування даного захворювання ; 

б) 2 підгрупа - хворі, які крім базової терапії отримували ефіри 

омега-3 поліненасичених жирних кислот: епадол в кількості 2г/добу в 2 прийоми під 

час їди впродовж 2-х тижнів. 

3 група (здорові особи) слугувала для порівняння. 

- 142 -





Оцінку ефективності терапії здійснювали за визначенням ступеня інтенсивності та 

розлитості больового синдрому за візуальною аналоговою шкалою, даними біохімічних 

показників вуглеводного та ліпідного обмінів, даних копрограми. Статистична обробка 

показників проводилась із використанням прикладного пакету комп’ютерних програм 

«Microsoft Exel». 

Результати: Метаболічний синдром при хронічному панкреатиті найчастіше 

спостерігається у віковому періоді 45-60 років. Для ХП в поєднанні з МС найбільш 

характерними є диспепсичні симптоми, ніж больовий синдром, який є характерним для 

хворих з ХП. Синдром мальдигестії характеризувався метеоризмом, який найчастіше 

відмічався при ХП в поєднанні з МС у 39(94,3%) хворих, при ХП – у 25(65,5 хворих%) 

.Частота стільця 4 і більше разів на добу мала місце у 30(79,3%) хворих на ХП з МС, 

при ХП –21(53,4%). Лієнторея спостерігалась у 28(72,4%) хворих на ХП з МС(p





Главными причинами развития угревой болезни являются: нарушения состава и 

продукции кожного сала, изменения гормонального статуса, нарушения кератинизации 

фолликулярного канала, интенсивная колонизация сальных желез Propionibacterii acnes, 

развитие воспалительной реакции в перифолликулярных участках, а также 

генетическая предрасположенность. 

По тяжести течения акне разделяют на три степени: легкую, среднюю и 

тяжелую. При легкой степени тяжести в клинической картине преобладают комедоны и 

единичные - до 5 элементов - папуло-пустулы. При средней степени тяжести 

наблюдаются многочисленные (до 40) папуло-пустулы и единичные (до 5) 

инфильтративные элементы. При тяжелой степени акне наблюдаются множественные 

папуло – пустулезные элементы (более 40) со склонностью к рубцеванию, кисты и 

гиперпигментации. 

Целью работы было изучение эффективности применения в лечении угревой 

болезни легкой степени наружной терапии с новым препаратом «Дерива-С» в виде 

монотерапии. 

Материалы и методы. Тактика лечения пациентов с акне определяется 

патогенетическими факторами, клинической формой заболевания, тяжестью течения, 

наличием сопутствующих эндокринной, соматической, психоэмоциональной патологии 

и включает в себя системную и наружную терапию. 

Принципы лечения: 1) образование пациента – информация о диагностике, 

клинических особенностях и течении данного заболевания, о причинах лечения и 

особенностях косметического ухода за кожей лица; 2) питание – рациональное, 

дробное, исключить плотные сорта сыров, томаты, шпинат, пряности, шоколад, специи, 

кофе, бобы, а также исключить употребление алкоголя и газированных напитков; 3) 

ограничение инсоляции, использование солнцезащитных средств (фактор не менее 15 

SPF); 4) особенности косметического ухода. Умываться теплой водой, использовать 

для ухода косметику для чувствительной кожи («AVENE»). 

Наружные препараты применяются в виде монотерапии при невоспалительных 

акне легкой и средней тяжести, при воспалительных акне легкой степени, при средних 

и тяжелых формах акне вместе с системной терапией. 

Среди большого количества наружных препаратов, применяемых в лечении 

угревой болезни большое место занимают ретиноиды, что связано с их 

противовоспалительными свойствами и способностью моделировать процессы 

клеточной дифференциации и кератинизации. 

Под наблюдением находилось 12 человек с угревой болезнью в возрасте от 14 до 

17 лет легкой степени тяжести. Высыпания локализовались на коже лица и по 

морфологическим элементам были представлены комедонами и единичными папулопустулами 

в количестве 4-8, инфильтративных элементов не было. 

Больным была назначена монотерапия препаратом «Дерива-С» гель, 

производства Гленмарк Фармаснотикалз ЛТД. Препарат наносился на кожу тонким 

слоем 1 раз в день на ночь в течение 9 недель. Контроль лечения осуществляется один 

раз в 7-10 дней. 

Результаты исследования показали, что через 4-6 недель у всех пациентов 

наблюдалось улучшение в течение заболевания; значительно уменьшилась жирность 

- 144 -





кожи, количество комедонов, папуло-пустулы сократились с 4-8 до 2-6 единиц. Через 

7-9 недель наблюдался регресс высыпаний у всех больных. 

Выводы. Из данного наблюдения можно сделать вывод, о высокой 

эффективности препарата «Дерива-С» гель для лечения угревой болезни легкой 

степени тяжести даже в виде монотерапии. 

ОПЫТ ПРИМЕНЕНИЯ КОМПЛЕКСНОЙ ТЕРАПИИ С ИСПОЛЬЗОВАНИЕМ 

ПРЕПАРАТА «ДЕРИВА-С» ГЕЛЬ В ЛЕЧЕНИИ УГРЕВОЙ БОЛЕЗНИ СРЕДНЕ- 

ТЯЖЕЛОЙ И ТЯЖЕЛОЙ СТЕПЕНИ ТЯЖЕСТИ 

Д.С. Рыбальченко. 

Кафедра общей и клинической иммунологии, аллергологии и микробиологии 


Харьковский национальній университет им. В.Н. Каразина 

Научный руководитель: И.Р. Агапова, асс. 

Актуальность. Проблема внешней привлекательности актуальна в любом 

возрасте. Косметические дефекты кожи лица могут спровоцировать нервные, 

психические расстройства, особенно в молодом и среднем возрасте. Представление о 

собственной непривлекательности, может повлечь за собой такое болезненное 

состояние, как дисморфофобия – навязчивый страх телесной деформации. Высыпания 

на лице, являющиеся проявлением угревой болезни, часто приводит к 

психоэмоциональной подавленности, отмечаются чувство неполноценности, депрессия, 

раздражительность, стеснительность, создает трудности коммуникативного характера, 

ухудшает качество жизни пациентов. Психологический эффект, оказываемый акне на 

больного, особенно людей молодого возраста — главная причина визита к врачу. 

Недавние исследования показали слабую академическую успеваемость студентов, 

страдающих тяжелыми формами акне. 

Обыкновенные угри (юношеские) — это гнойно-воспалительное поражение 

сальных желез во всех возрастных группах. Около 85 % людей в возрасте от 12 до 25 

лет страдают этим дерматозом. Акне проявляется в различных формах и вариантах. 

Наиболее распространенная форма — acne vulgaris, которые классифицируются в 

зависимости от преобладания тех или иных элементов, а именно: комедонные, 

папулезные, пустулезные, цистные. Выделяют 3 степени тяжести течения угрей: 

легкую, среднюю и тяжелую. Легкая степень угревой болезни требует только наружной 

терапии. Пациенты, страдающие среднетяжелой или тяжелой формами акне, 

нуждаются в комплексном лечении (антибиотики + иммуномодуляторы + наружная 

терапия). В патогенезе угревой болезни можно выделить 4 основных механизма: 

гиперпродукция секрета сальными железами; фолликулярный гиперкератоз; 

деятельность сапрофитной микрофлоры кожи Proprionibacterii acnes; воспаление. 

Лечение угревой болезни должно включать — регуляцию секреции кожного 

сала, нормализацию процессов кератинизации в сальной железе, создание условий для 

свободного оттока кожного сала из протоков, борьбу с воспалением. Не стоит забывать 

и про восстановление барьерной функции кожи. 

- 145 -





Целью работы было изучение эффективности применения комплексного 

лечения угревой болезни средне-тяжелой и тяжелой формы с новым препаратом 

«Дерива-С» и традиционной наружной терапии. 

Материалы и методы. В течение 3 месяцев проводилось исследование 

эффективности применения комплексной терапии с использованием препарата 

«Дерива-С» гель, производства Гленмарк Фармаснотикалз ЛТД. Гель наносят тонким 

слоем на чистую сухую кожу в местах высыпаний 1 раз в сутки, на ночь. 

Терапевтический эффект наблюдается через 8 - 12 недель от начала лечения. Под 

наблюдением находилось 114 больных (42 женщины и 72 мужчины) в возрасте от 13 до 

35 лет, которые были поделены на 2 группы. К 1 группе (основная) - неосложненная 

демодекозом относится 111 человек, из них 40 чел. с I степенью (легкая), 50 чел. со II 

степенью (средняя), 21 чел. с III степенью (тяжелая) формами тяжести болезни. Ко 2 

группе (контрольная) - осложненная демодекозом - 56 человек. До начала лечения было 

проведено обследование каждого больного, проведено клинико-лабораторное 

исследование, в результате которого были выявлены сопутствующие заболевания: 

язвенная болезнь желудка и 12-перстной кишки (12 чел.), гастрит (23 чел.), ДЖВП и 

холецистит (32 чел.), хронический тонзиллит (18 чел), кариес (38 чел), хронический 

аднексит (13 чел.), и соответственно протоколу было назначено лечение. 

Лечение комбинацией наружных и системных препаратов позволяет справиться 

с любыми формами заболевания, даже при резко выраженных деструктивных 

процессах. Для лечения акне мы использовали комплексное лечение, которое включало 

в себя: антибиотики («Юнидокс-солютаб» по 100 мг 2 р/сут 1 нед, 100 мг/сут 2 нед., 50 

мг/сут., курс до 3 месяцев);противовирусный препарат с иммуномодулирующим 

действием («Амиксин» по 125 мг/сут в течение двух дней, а затем по одной таблетке 

через 2 суток, курс 1 месяц); местная и внутренняя терапия (для 1 группы – «Дерива– 

С» местно 1 раз на ночь; для 2 группы – «Трихопол» внутрь по 250 мг 3 р/день, курс 7 

дней; серная мазь местно 2-3 р/день, курс 5 дней; «Стоп-демодекс» местно 2 р/день); 

витамины групп А, В, С и Е; физиотерапия; диетотерапия (ограничение приема 

жирной, острой и сладкой пищи); в тяжелых случаях, консультация психотерапевта. По 

окончании терапии рекомендовано профилактическое лечение, направленное на 

очищение кожи (лечебная косметика «AVENE», «URIAGE»). 

Результаты исследования показали, что больные хорошо перенесли 

комплексную терапию в обеих группах, но в основной группе хороший результат был 

достигнут уже через 1 месяц. 

Таким образом, рекомендованное нами современное, адекватное комплексное 

лечение с учетом типа кожи, длительности заболевания, тяжести патологического 

процесса, эмоционального статуса больного, механизмов действия и возможных 

побочных эффектов от лекарственных средств позволяет провести этапное лечение с 

воздействием на различные звенья патогенеза, получить хороший клинический 

результат, избежать психосоматического расстройства, страдающих различными 

клиническими формами акне. 

Выводы. Установлено, что комплексная терапия, включающая препарат 

«Дерива-С», является одним из наиболее эффективных методов лечения акне средне- 

- 146 -





тяжелой и тяжелой степени, т.к. позволяет сократить сроки лечения без снижения его 

эффективности. 

ВИВЧЕННЯ СТРЕСПРОТЕКТОРНОЇ АКТИВНОСТІ КРІОСКОПІЧНОГО 

ПОРОШКУ АРОНІЇ ЧОРНОПЛІДНОЇ У СТРЕСОСТІЙКОГО ТА 

СТРЕСОНЕСТІЙКОГО ТИПУ РЕАГУВАННЯ ТВАРИН ПРИ ФОРМУВАННІ 

ГІПОКІНЕТИЧНОГО СТРЕСУ В ТЕСТІ «ВІДКРИТЕ ПОЛЕ» 

Л.В. Савченкова, М.С. Акімова 



Науковий керівник: д.м.н., проф. Л.В.Савченкова 

Як відомо, стреспротекторні засоби займають чільне місце в стандартах лікування 

психічних та інших різноманітних соматичних патологій. Найрізноманітніші 

порушення психіки негативно впливають на якість життя людини, його здоров’я та 

можливість виконувати соціальну функцію. Проблема медикаментозної оптимізації 

психічної діяльності залишається актуальною, оскільки сучасні стреспротекторні 

препарати є недостатньо ефективними та мають значну кількість побічних реакції. 

Саме тому перспективним є пошук і розробка потенційних стреспротекторів на основі 

лікарської рослинної сировини. 

Метою даного дослідження було вивчення стреспротекторної активності 

кріоскопічного порошку аронії чорноплідної в залежності від типу реагування тварин 

на стрес в класичному психоневрологічному тесті “відкрите поле”. 

В попередніх дослідженнях було визначено оптимальний режим дозування 

кріоскопічного порошку аронії чорноплідної в умовах гіпокінетичного стресу, де 

максимальний ефект потенційного стреспротектора проявлявся при пероральному 

веденні препарату в дозі 149 мг/кг протягом 10 днів. На попередньому етапі, за оцінкою 

поведінкових реакцій, усі тварини були розподілені на стресостійких та 

стресонестійких. Гіпокінетичний стрес моделювали шляхом розташування щурів у 

тісні клітки-пінали протягом 24 годин. Для оцінки пошуково-дослідницької поведінки 

та визначення емоційності й тривожності тварин використовували установку «відкрите 

поле». 

Доведено, що формування гіпокінетичного стресу призводить до значного зниження 

локомоторної та орієнтовно-дослідницької діяльності, сприяє збільшенню емоційності 

та тривожності у щурів, як стресостійкого так і стресонестікого типів реагування на 

стрес. Слід зазначити, що курсове призначення аронії чорноплідної сприяє 

достовірному збільшенню горизонтальної активності на 144%–201% у стресостійких та 

на 70%–169% у стресонестійких тварин порівняно з контрольною групою протягом 

усього періоду дослідження. Крім того, практично у всіх стресостійких щурів 

спостерігається відновлення вертикальної активності вже на 5 добу спостереження, 

тоді як у стресонестійких тварин даний показник достовірно коливається в межах 83% 

–89% по відношенню до контролю і нормалізується лише на 15 добу експерименту. 

При вивченні «норкового» рефлексу у стресостійкого типу щурів нормалізації даного 

- 147 -





показника не відмічається, незважаючи на його збільшення порівняно з контролем на 

39%–83%, тоді коли у стресонестійкого типу реагування тварин на 15 добу 

дослідження спостерігається повне відновлення зазначеного показника. Ми не 

відмітили суттєвих розбіжностей у стресостійких та стресонестійких тварин, які 

отримували кріоскопічний порошок аронії чорноплідної, при оцінці вегатативного 

балансу та актів грумінгу. Препарат порівняння фенібут аналогічного ефекту не 

проявив. 

Таким чином, проведені дослідження дозволили довести, що кріоскопічний порошок 

аронії чорноплідної призводить до відновлення орієнтовно-дослідницької та 

мотиваційної поведінки, сприяє зменшенню емоційності та тривожності тварин. При 

чому, у стресостійких тварин нормалізація зазначених показників відбувається значно 

раніше, ніж у тварин стресонестійкого типу реагування. Отримані дані дають підстави 

вважати перспективним подальше вивчення препарату, як потенційного 

стреспротектора. 

ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ АРОНІЇ ЧОРНОПЛІДНОЇ НА ЕНЕРГЕТИЧНИЙ 

ГОМЕОСТАЗ ТВАРИН З ТОКСИЧНИМ ГЕПАТИТОМ 

Л.В.Савченкова, В.В.Рокотянська 



Науковий керівник – д.мед.н., проф. Савченкова Л.В. 

Відомо, що інтенсивність енергетичного обміну в організмі значною мірою обумовлює 

характер і перебіг метаболічних, в т.ч. біосинтетичних, репаративних і транспортних 

процесів, ріст і ділення клітин. Це особливо важливо при патологічних станах, для яких 

характерна тривала, хронічна течія, таких як хронічний токсичний гепатит (ХТГ). 

Виходячи з того, що основним джерелом АТФ в тканинах служить окислювальне 

фосфорилювання, вивчення ферментів циклу Кребса, а також субстратів і продуктів їх 

перетворення, представляється вельми важливим з позиції розуміння тонких механізмів 

формування патогенезу енергодефіциту, що розвивається при ХТГ, а також механізму 

гепатопротекторної дії кріоскопічного порошку аронії чорноплідної. 

Метою роботи було вивчення впливу кріопорошку аронії чорноплідної на 

енергетичний гомеостаз щурів з токсичним ураженням печінки тетрахлорметанового 

ґенезу. 

Було доведено, що застосування порошку аронії чорноплідної в дозі 258 мг/кг протягом 

10 діб з лікувально-профілактичною метою значною мірою попереджає дисбаланс в 

системі аденілових нуклеотидів, що проявляється у відновленні у сироватці крові 

тварин рівня високоенергетичних фосфатних зв’язків (АТФ та АДФ) на тлі зменшення 

інтенсивності утворення і накопичення АМФ, проявляючи досить виражену і стабільну 

енергозберігаючу дію. При цьому ефективність препарату перевищувала таку для 

препарату порівняння силібору. 

Енергозберігаючу дію аронії чорноплідної було підтверджено при аналізі серії 

розрахункових показників енергетичного стану, таких як енергетичний заряд, 

- 148 -





енергетичний потенціал, індекс та ступінь фосфорилювання, термодинамічний 

контроль дихання. 

Таким чином, отримані дані дозволяють стверджувати, що курсове застосування 

кріоскопічного порошку аронії чорноплідної в дозі 258 мг/кг протягом 10 діб з 

лікувально-профілактичною метою проявляє виражену енергозберігаючу дію, яка 

можливо пов’язана з доведеними раніше антиоксидантним та мембраностабілізуючими 

властивостями препарату. 

ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРАМЕТРІВ ТОКСИЧНОСТІ ПОХІДНОГО 4- 

(ГЕТАРИЛМЕТИЛ)-АМІНО-2-ОКСО-1,2-ДИГІДРОХІНОЛІН-3-КАРБОНОВИХ 

КИСЛОТ ЯК ПОТЕНЦІЙНОГО ЗНЕБОЛЮЮЧОГО ЗАСОБУ 

Л. В. Савченкова, С. І. Янкович 



Науковий керівник – д. мед. н., проф. Савченкова Л. В. 

Для оптимального, з позиції безпеки, застосування нових лікарських засобів необхідно 

вже на стадії доклінічних досліджень вивчити їх токсикологічну характеристику, що 

дозволить в значній мірі зменшити кількість та інтенсивність проявів побічних реакцій 

в умовах їх клінічного застосування. Особливо це стосується сполук з виявленою в 

скринінгових дослідженнях високою анальгетичною дією, адже як відомо саме 

лікарські засоби, що мають знеболюючу та протизапальну активність, дуже часто 

проявляють притаманний їм широкий спектр побічних реакцій. 

Метою наведеного фрагменту токсикологічних досліджень сполуки ВО-60, похідної 4- 

(гетарилметил)-аміно-2-оксо-1,2-дигідрохінолін-3-карбонових кислот, було виявлення 

характеру та вираженості її ушкоджуючої дії на організм експериментальних тварин та 

оцінка її безпечності. 

При вивченні гострої токсичності сполуки ВО-60 був обраний табличний експресметод 

В.Б. Прозоровського. 

Сполуку ВО-60 дослідним тваринам вводили внутрішньошлунково у вигляді 

тонкодисперсної водної суспензії, яку стабілізували твіном-80, в дозі 1000, 2000, 5000 

та 10000 мг/кг. Тривалість спостереження за станом тварин складала 14 діб. 

Проведеними дослідженнями було встановлено, що введення тваринам речовини ВО- 

60 в дозі 1000 та 2000 мг/кг не викликає будь-яких змін функцій органів і систем, 

зовнішньому вигляді, поведінці протягом 14 діб спостереження. При цьому 

виживаємість тварин склала 100%. При введенні тваринам сполуки ВО-60 в дозі 5000 

мг/кг виживаємість тварин складала 66,7%. Важливо зазначити, що загибель тварин 

зафіксовано на 8-9 добу спостереження. Взагалі стан тварин не викликав будь-якої 

настороженості. При введенні тваринам сполуки ВО-60 в дозі 10000 мг/кг 

виживаємість склала 50%. Загибель тварин зафіксована на 2-3 добу спостереження. 

Напередодні загибелі у тварин зафіксовано зниження рухової активності, надмірна 

сльозоточивість та виділення слини, а також скорочення м’язів волосяних фолікулів з 

підняттям шерсті. 

- 149 -





Згідно розрахованих за методом В.Б. Прозоровського даних, LD 50 для речовини ВО-60 

складає 9526,86 мг/кг, що дає підставу віднести речовину під лабораторним шифром 

ВО-60 згідно за класифікацією К.К. Сидорова до класу практично нетоксичних або 

відносно нешкідливих речовин (VI клас токсичності). 

Таким чином, речовина під лабораторним шифром ВО-60, що є похідним 4- 

(гетарилметил)-аміно-2-оксо-1,2-дигідрохінолін-3-карбонових кислот, відноситься до 

класу відносно нетоксичних речовин і є перспективною в плані подальшого 

дослідження в якості високоефективного та безпечного знеболюючого засобу. 

ЦИТОКІНОВИЙ ПРОФІЛЬ У ДІТЕЙ З РІЗНИМ СТУПЕНЕМ КОНТРОЛЮ НАД 

БРОНХІАЛЬНОЮ АСТМОЮ 

С.І. Сажин 



Науковий керівник: Л.О. Безруков – д.мед.н., професор 

Бронхіальна астма (БА) залишається найпоширенішою неінфекційною патологією в 

дитячому віці. Основним методом лікування на сьогодні вважається тривала базисна 

терапія, що спрямована на зниження активності запалення дихальних шляхів та, 

відповідно, досягнення клінічного контролю над захворюванням. Проте на практиці, 

незважаючи на адекватно призначений обсяг профілактичного лікування, досягнення та 

втримання тривалого контролю над БА реалізується в незначної частини пацієнтів. 

На сьогоднішній день БА розглядається в контексті загальних імунологічних порушень 

організму, а не тільки як локальне запалення дихальних шляхів. Залучення 

еозинофільних та нейтрофільних гранулоцитів крові в розвиток і підтримання 

запальних змін бронхів обумовлює пошук додаткових лабораторних методів 

діагностики рівня контролю над захворюванням. 

Метою дослідження було визначити діагностичну цінність інтерлейкіну-4 (ІЛ-4) та 

інтерлейкіну-8 (ІЛ-8) у крові дітей шкільного віку для покращення верифікації 

контрольованої БА відносно її неконтрольованого варіанту. 

Матеріал і методи дослідження. На базі Обласної дитячої клінічної лікарні 

м. Чернівці з дотриманням принципів біоетики обстежено 43 дитини шкільного віку з 

діагнозом середньотяжкої персистувальної БА, які впродовж останніх трьох місяців 

отримували базисне лікування інгаляційними кортикостероїдами. За допомогою 

Asthma Control Test (АСТ-тесту) сформували дві групи спостереження. До першої (І) 

ввійшли 23 дитини з контрольованою БА (сума балів за АСТ-тестом перевищувала 20 

балів), другу (ІІ) сформували 20 пацієнтів із неконтрольованим перебігом 

захворювання (сума балів дорівнювала 15 балів і менше). Групи порівняння не 

відрізнялися за основними клінічними показниками. Рівень ІЛ-4 та ІЛ-8 у сироватці 

крові визначали імуноферментним методом. 

Результати досліджень та їх обговорення. Встановлено, що середня концентрація ІЛ- 

4 в сироватці крові становила 4,32±0,31 пг/мл у І клінічній групі та 3,58±0,20 пг/мл 

серед пацієнтів із неконтрольованою БА (р





вмісту ІЛ-8 у крові між групами порівняння не виявлено. Середній вміст ІЛ-8 у 

сироватці в дітей з контрольованим варіантом БА становив 6,78±0,34 пг/мл, у ІІ 

клінічній групі – 7,21±0,92 пг/мл (р>0,05). У діагностиці контрольованої БА відносно 

неконтрольованого варіанту визначення ІЛ-4 з розподільчою точкою, вищою 3,82 

пг/мл, характеризувалося чутливістю тесту 73,9% (95% ДІ 51,6-89,8%), специфічністю 

– 65,0% (95% ДІ 40,8-84,6%), прогностичною цінністю позитивного результату – 70,8% 

(95% ДІ 48,9-87,4%), негативного результату – 68,4% (95% ДІ 43,4-87,4%), 

відношенням правдоподібності позитивного та негативного результатів – 2,1 та 0,4 

відповідно. При використанні даного імунологічного тесту посттестова ймовірність 

позитивного результату підвищувалася на 17,9%, а негативного результату – на 21,4%. 

Висновки. Невисока діагностична цінність показника ІЛ-4, відсутність вірогідних 

відмінностей у концентрації ІЛ-8 у сироватці крові пацієнтів із контрольованою та 

неконтрольованою БА дозволяє рекомендувати використання цих показників у 

комплексі з іншими клінічними, інструментальними (спірометричними) та 

лабораторними (інфламатометричними, цитологічними) методами діагностики рівня 

контролю над бронхіальною астмою. 

ВИВЧЕННЯ МЕХАНІЗМІВ АНТИДЕПРЕСИВНОЇ АКТИВНОСТІ ПОХІДНОГО 

2-ОКСОІНДОЛІНІВ 

А.Г. Сидоренко 



Вищий державний навчальний заклад України “Українська медична стоматологічна 

академія” 

Науковий керівник: В.М. Бобирьов , доктор мед. наук, професор 

Проблема депресивних порушень є однією з найбільш актуальних для сучасної 

медицини. Близько чверті населення планети, в розвинутих і в країнах що 

розвиваються, у різні періоди життя страждають від психічних захворювань. У світі 120 

млн. людей хворіє на депресію, зокрема до 25,8% жінок і до 12,3% чоловіків. В Україні 

на депресію хворіє 50 тисяч людей. Майже половина хворих депресивними розладами є 

резистентними до терапії традиційними антидепресантами. При цьому у 75% пацієнтів 

з депресивними розладами після лікування зберігаються залишкові ознаки хвороби, а 5- 

10% таких пацієнтів від терапії антидепресантами взагалі не мають ніякого ефекту. 

Антидепресанти, які є на фармацевтичному ринку до кінця не вирішують проблеми 

хворих. Також вони мають певні недоліки: повільний розвиток бажаного ефекту, 

велика кількість побічних реакцій та недостатній ефект від лікування. Це вказує про 

розширення арсеналу нових психотропних засобів, зокрема серед антидепресантів. 

Мета роботи: дослідити вплив похідного 2-оксоіндолін-3-гліоксилової кислоти на 

розвиток симптомів резерпіновії депресії. Експерименти виконані на 40 білих 

статевозрілих щурах-самцях масою 150-200 г. Тварини розподілені на 4 групи, по 10 

щурів у кожній: І група – інтактні; ІІ група – інтактні + розчинник і емульгатор 

(контроль І); ІІІ група, котра отримувала резерпін 15 мг/кг (контроль ІІ); ІV група – Э- 

- 151 -





38 + резерпін. Досліди проводили з 12.00 до 20.00 години у весняний період. При 

моделюванні резерпінової депресії щурам, уводили резерпін (“Sigma”, США) у дозі 15 

мг/кг маси тіла внутрішьоочеревинно. Для дослідження використовували похідне 2- 

оксоіндолін-3-гліоксилової кислоти з умовним позначенням Э-38. Сполуку 

суспендували ex tempore у воді для ін’єкцій, з емульгатором ”Твін-80” і вводили у дозі 

12 мг/кг маси тіла внутрішньоочеревинно за 1 годину до введення резерпіну. При 

відтворенні експериментальної моделі резерпінової депресії враховували наступні 

показники: блефароптоз (вимірюється в балах: 3 бали – повне закриття ока, 2 бали – 

щілина до 1 мм, 1 бал – щілина до 2 мм, 0 балів – око відкрите повністю), наявність або 

відсутність пілоерекції, пози “горба” і загальну рухову активність у тесті “відкрите 

поле ” (оцінювали кількість пересічених квадратів за 5 хвилин) через 3, 12 та 24 години 

від початку експерименту. При введенні резерпіну в тварин виникали ознаки 

депресивноподібного стану, які спостерігались протягом усіх термінів дослідження. 

Блефароптоз найбільш виражений був через 3 години дослідження, а поза “горба” і 

пілоерекція через 12 і 24 години від початку моделювання депресії. Розвиток 

резерпінової депресії характеризувався вірогідним зменшенням рухової активності 

щурів у тесті “відкрите поле” в усі терміни спостереження, а саме через 3 години у 2,5 

рази (p





АНАЛИЗ ГИСТОСТРУКТУРЫ СОСКОБОВ ЭНДОМЕТРИЯ ПРИ 

КРОВОТЕЧЕНИЯХ В РЕПРОДУКТИВНОМ ПЕРИОДЕ 

А.А. Сидорова, У.В. Столярова 

Саратовский государственный медицинский университет 

Кафедра акушерства и гинекологии ФПК и ППС 

Научный руководитель: У.В. Столярова, к.м.н., ассистент кафедры 

Маточные кровотечения остаются самой частой причиной обращения к гинекологу 

женщин всех возрастных групп. Отсутствие нарушений менструального цикла при 

нормальных по длительности и количеству теряемой крови менструациях является 

свидетельством нормального состояния эндометрия. С целью диагностики этиологии 

кровотечения широко используют диагностическое выскабливание эндометрия и 

последующее гистологическое исследование полученного материала. 

Цель исследования: провести анализ клинических и лабораторных данных у женщин 

репродуктивного возраста с маточными кровотечениями и сопоставить их с 

гистоструктурой соскобов из полости матки. 

Материалы и методы: проведен анализ 80 историй болезни с установленным 

диагнозом кровотечения в репродуктивном периоде. Проведен анализ соматической, 

гинекологической патологии, лабораторных данных. Соскобы из полости матки в 100% 

подвергались морфологическому обследованию. Средний возраст больных составил 38 

лет. Сопутствующая соматическая патология: ожирение - 38 (47,5%), артериальная 

гипертензия - 4 (5%), аппендэктомия - 6 (7,5%), пиелонефрит в анамнезе - 3 (3,75%), 

МКБ - 1 (1,25%), удаление опухоли молочной железы - 2 (2,25%), заболевания ЖКТ - 6 

(7,5%), анемия - 31 (38,7%). Сопутствующая гинекологическая патология: эрозия 

шейки матки - 12 (15%), кольпит - 15(18,35%), аденомиоз - 2 (2,25%), СПКЯ - 1 

(1,25%), миома матки - 16 (20%), ретенционная киста яичника - 3 (3,75%), бесплодие в 

анамнезе - 4 (5%). 

При анализе гистологических результатов выявлено: децидуальная ткань – 8 (10%), 

фаза пролиферации – 20 (25%), фаза секреции – 9 (11,25%), фаза десквамации – 5 (6,25 

%), плацентарный полип - 1 (1,25%), атрофические изменения эндометрия – 4 (5%), 

хронический эндометрит - 2 (2,5%), простая железистая ГПЭ - 17 (21,25%), железистокистозная 

ГПЭ – 2 (2,5%), железисто-фиброзный полип - 6 (7,5%), аденокарцинома 

эндометрия – 1 (1,25%), атипическая железистая ГПЭ - 1 (1,25%). 

Заключение. В структуре причин аномальных маточных кровотечений наиболее 

значимое место занимают гиперпластические процессы эндометрия. Тем не менее 

маточные кровотечения зачастую имеют место и при нормальной гистоструктуре 

эндометрия. Своевременная диагностика причин маточных кровотечений приводят к 

снижению числа осложнений и своевременному лечению патологии эндо- и 

миометрия. 

- 153 -





ОСОБЛИВОСТІ ВАРІАБЕЛЬНОСТІ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ У ХВОРИХ НА 

ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ ПОЄДНАНУ З ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ 2 ТИПУ 

І.В. Ситіна 

Кафедра пропедевтики внутрішньої медицини № 1 

Харківський національний медичний університет 

Науковий керівник: О.М.Ковальова д.мед.н., професор 

Гіпертонічна хвороба (ГХ) – являється найбільш розповсюдженим захворюванням 

серцево-судинної системи. При дослідженні ГХ важливо враховувати не тільки 

підвищений рівень артеріального тиску (АТ), а також варіабельність АТ, особливості 

циркадного ритму, котрі можуть слугувати фактором кардіоваскулярних ускладнень, 

та визначати виразність клінічних симптомів . 

Метою даного дослідження являлось вивчення характеристик АТ у хворих на ГХ 

поєднанну з цукровим діабетом 2 типу. 

Матеріали і методи дослідження: було обстежено 53 особи, з них 28 осіб хворих на 

гіпертонічну хворобу та цукровий діабет (ЦД) 2 типу, та 25 хворих на гіпертонічну 

хворобу. Серед обстежених було 28 жінок, та 25 чоловіків. Контрольну групу 

становили 10 практично здорових осіб, що були співвідносні за віком та статью. 

Дослідження АТ проводилось за допомогою апарату добового моніторування 

артеріального тиску “ТМ 2421” виробництва Японія. Вимірювання АТ проводилось 

через 15 хвилин у денний час та через 30 хвилин у нічний час. 

Результати дослідження: при вивчені значень АТ було встановлено, що хворі на ГХ 

в сполучені з цукровим діабетом 2 типу мають підвищенний рівень АТ упродовж усієї 

доби і в середньому цей показник становить у денний час – 161,3/99,37 мм.рт.ст., у 

нічний – 144,56/92,66 мм.рт.ст., середньодобові показники -143/97,54 мм.рт.ст. , у 

хворих на ГХ відповідно 151,81/87,43 мм.рт.ст., 142,13/86,28 мм.рт.ст., та 141,6/86,95 

мм.рт.ст. Також дані групи розрізнялись і за показниками варіабельності АТ, було 

виявлено, що у хворих на гіпертонічну хворобу в сполученні з цукровим діабетом 2 

типу показники варіабельності систолічного артеріального тиску (САТ) були значно 

підвищенними в порівнянні з групою хворих на гіпертонічну хворобу і відповідно 

становили 92,9% у денний час, 40%-у нічний час та 92,9%-середньодобове значення, у 

хворих на гіпертонічну хворобу відповідно – 48%, 32% та 48%. Значення 

варіабельності діастолічного тиску (ДАТ) у хворих на ГХ та ЦД 2 типу також 

відрізнялись і становили у денний час -35,7%, нічний час -14,3% та середньодобовий 

показник становив – 35,7%, у хворих на гіпертонічну хворобу відповідно -19%, 20% та 

26%. У осіб контрольної групи результати відповідали цифрам нормотонії. 

Заключення: 

При проведені добового моніторування було виявлено підвищену варіабельність АТ у 

хворих на ГХ сполучену з ЦД 2 типу, а також більш високі середньодобові, денні та 

нічні значення САТ та ДАТ в порівнянні з хворими на ГХ. 

- 154 -





ВПЛИВ ЕНДОТЕЛІАЛЬНОЇ ДИСФУНКЦІЇ НА РОЗВИТОК ВЕНТИЛЯЦІЙНИХ 

ПОРУШЕНЬ У ХВОРИХ НА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ З НАДМІРНОЮ 

ВАГОЮ 

К.О. Ситник, В.І. Смірнова 

Кафедра ПВМ№1 

Харківський національний медичний університет 

Згідно даним дослідження патогенезу АГ, підвищення АТ є наслідком 

складної взаємодії комплексу нейрогенних, ендокринних, метаболічних та інших 

факторів, серед яких у останні роки одна із провідних ролей відводиться ендотеліальній 

дисфункції. 

У відповідності до сучасних даних, судинний ендотелій уявляє собою як 

ендокринний, так і паракринний монослой клітин, що у відповідь на зміни 

гемодинаміки (напруга зсуву та артеріальний тиск) та нейрогуморальні чинники, 

синтезує та звільняє біологічно активні субстанції, що приймають участь у 

ремоделювані серцево-судинної системи (шляхом утворення промоторів та інгібіторів 

росту) та модулюють судинний тонус (через продукцію вазоконстрикторів та 

вазоділататорів) [138 - 145]. Дисбаланс між продукцією вазодилятуючих та 

антипроліферативних факторів таких, як оксид азоту (NO), простациклін, С-тип 

натрійуретичного пептиду, ендотеліальний гіперполяризуючий фактор, з одного боку, 

та вазоконстрикторних, проліферативних, протромботичних факторів з іншого боку 

приводить до формування ендотеліальної дисфункції. Порушення синтезу NO є 

базовим механізмом формування диcфункції ендотелію. Зі зниженням синтезу NO 

пов’язують розвиток порушень у серцево-судинній та інших системах організму. Разом 

з тим його надлишковий синтез, що забезпечує антимікробний ефект при запаленні, 

може перетворитися із звена адаптації в звено патогенезу і стати не менш небезпечним 

пошкоджуючим фактором для організму, ніж дефіцит NO. 

Мета дослідження: вивчення стану системи оксиду азоту у хворих на АГ з надмірною 

вагою за наявності вентиляційних порушень. 

Матеріали та методи: Обстежено 78 хворих на артеріальну гіпертензію (АГ), з них 15 

хворих на АГ, та 63 хворих на АГ з підвищеною вагою тіла. Середній вік хворих 

складав 61,1±10,1 років. Тривалість АГ становила від 5 до 25 років. В залежності від 

індексу маси тіла хворі були розподілені на 3 групи: до першої групи увійшли 15 

хворих на АГ з нормальною вагою тіла, у другу групу 13 пацієнтів з АГ та надмірною 

вагою тіла, а до третьої 50 осіб з АГ та ожирінням. Всім хворим було проведено 

дослідження функції зовнішнього дихання (ФЗД). Визначали вміст стабільних 

метаболітів оксиду азоту NO2 та NO3 у крові спектрофотометричним методом (суму 

NO2 та NO3 розглядали як маркер ендогенного синтезу NO). 

Результати дослідження: При аналізі даних спірометричного дослідження у 36% 

хворих були виявлені вентиляційні порушення. 19% хворих мали вентиляційні 

порушення по обструктивному типу (ОФВ 1 71,68±2,26%, ОФВ1/ФЖЕЛ 72,45±1,57% ), 

33% мали вентиляційні порушення за рестриктивним типом (ЖЄЛ 66,22± 2,64%), а у 10 

% спостерігався змішаний тип. 

- 155 -





Характеристика показників системи оксиду азоту у хворих на АГ. 

Група 1 Група 2 Група 3 Група 4 

АГ 

АГ з надмірною АГ ожиріння Здорові 

вагою 

NO 2 мкмоль/л 11,50±0,76 10,37±0,45 10,43±0,42 14,40±0,28 

NO 3 мкмоль/л 21,39±0,64 21,44±0,55 20,76±0,41 28,41±0,66 

NO 2 +NO 3 32,06±2,82 31,82±0,95 33,05±1,82 42,81±0,87 

мкмоль/л 

По мірі погіршення вентиляційної функції легень у хворих на АГ спостерігалося 

зниження ендогенного синтезу оксиду азоту. Нами виявлена залежність між основними 

показниками, що характеризують вентиляційну функцію легень та рівнем синтезу 

оксиду азоту. Найбільш тісний кореляційний зв’язок нами був виявлений у групі 

хворих на АГ з надмірною вагою тіла між СОС25-75, МОС 50 та МОС75 та 

концентрацією NO 2 + NO 3 коефіцієнт кореляції складає відповідно: r=0,56 ,r=0,52, 

r=0,47; між СОС25-75 та МОС75 та концентрацією NO 2 коефіцієнт кореляції складає 

відповідно: r=0,44 та r=0,44; та між СОС25-75, МОС50 та концентрацією NO 3 

коефіцієнт кореляції складає відповідно: r=0,52 та r=0,47. 

Висновки: 

1. У 36% обстежених хворих на АГ були зареєстровані вентиляційні порушення. 

2. У 19% хворих на АГ з ожирінням спостерігалися вентиляційні порушення по 

обструктивному, у 33% по рестриктивному та у 10 % по змішаному типу. 

3. Зміни показників ФЗД у хворих на АГ з надмірною вагою корелюють із змінами 

показників функції ендотелію. 

КЛИНИКО-ЭПИДЕМИОЛОГИЧЕСКАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ТЯЖЕЛОГО 

ТЕЧЕНИЯ БОТУЛИЗМА В ХАРЬКОВСКОМ РЕГИОНЕ 

Е.А. Скалий 

Кафедра общей и клинической иммунологии и аллергологии 


Научные руководители: Лядова Т.И., к.мед.н., доцент; Волобуева О.В. к.мед.н., доцент 

Актуальность. В структуре инфекционных болезней ботулизм регистрируется 

значительно реже, чем многие другие кишечные инфекции. Но поскольку в нашей 

стране среди населения широко используются продукты домашнего консервирования, 

мясные продукты и соленая рыба, приготовленная без соблюдения соответствующих 

технологий и санитарно-гигиенических норм, данное заболевание приобретает особое 

значение. 

Течение и исходы ботулизма во многом зависят от выраженности клинических 

симптомов заболевания. Ботулизм при несвоевременных диагностике и специфической 

терапии протекает, как правило, тяжело, летальность достигает от 20 до 70 %. 

- 156 -





Цель исследования. На основании анамнестических, клинико-эпидемиологических 

данных оценить исходы и осложнения заболевания у пациентов с тяжелым течением 

ботулизма. 

Результаты и обсуждение. Анализ структуры заболеваемости ботулизмом проводился 

в период с 1998-2008 гг. Нами проанализировано 29 историй болезни с диагнозом 

ботулизм, у всех больных диагностировано тяжелое течение ботулизма, среди которых 

11 летальных случаев. Клиническое наблюдение и обследование больных проводилось 

в отделениях интенсивной терапии и кишечных инфекций ОКИБ. 

При рассмотрении историй болезни пациентов с тяжелым течением ботулизма и 

летальным исходом заболевания нами было установлено, что основным 

этиологическим фактором у 10 пациентов (91%) являлось употребление в пищу речной 

вяленой рыбы, только в 1 случае (9%) этиологическим фактором являлось 

употребление консервированных грибов. Следует отметить, что два умерших пациента 

употребляли алкоголь (водку, пиво). 

Среди умерших большую часть составляли женщины – 7 больных (63,6%), и 4 мужчин 

(36,4%). В основном это лица молодого трудоспособного возраста от 27 до 43 лет – 7 

пациентов (63,6%) и 4 пациента (36,4%) – старше 50 лет (от 50-74 лет). 

Отличительной особенностью течения ботулизма с неблагоприятным исходом являлось 

наличие у всех пациентов в разгаре заболевания практически всех синдромов, 

характерных для ботулинистической интоксикации (выраженный интоксикационный, 

офальмоплегический, бульбарный синдромы, явлений ОДН) [7,8]. 

Длительность инкубационного периода у больных данной группы варьировала от 6 

часов до 2 сут. 

Средняя продолжительность нахождения больных в стационаре при тяжелом течении 

заболевания с летальным исходом варьировала от 1 часа 10 мин до 8 сут. 

При изучении клинических проявлений офтальмоплегического синдрома установлено, 

что нарушение зрения в виде «тумана, сетки» перед глазами отмечалось у всех 

пациентов, также при тяжелом течении у 16 больных (55,2%) отмечался птоз, у 19 

(65,5%) отмечался мидриаз, нистагм у 14 (48,3%) , анизокория у 4 (13,8%), явления 

диплопии у 86,2%. 

Нарушения глотания у пациентов данной группы отмечались в 62%, гнусавость голоса 

– в 34,5%. Кроме того, у пациентов с тяжелым течением ботулизма отмечалось 

затруднение речи в 17,2% (5 больных), а также ограничение подвижности мягкого неба 

– у 5 больных (17,2%). 

Подтверждением тяжелого течения ботулизма являлось наличие у пациентов с 

тяжелым течением заболевания явлений дыхательной недостаточности (45,5%), 

развитие синдрома отека-набухания головного мозга (100%), застойной пневмонии 

(54,5%), инфекционно-токсического миокардита (45,5%), что требовало неотложной 

медикаментозной коррекции у большей части больных. 

Таким образом, в Харьковском регионе доминирующим этиологическим фактором у 

пациентов с ботулизмом являлось употребление в пищу копченной и вяленой рыбы 

домашнего приготовления. При тяжелом течении ботулизма наблюдались практически 

все клинические синдромы, характерные для ботулинической интоксикации. 

- 157 -





ВИЗНАЧЕННЯ ІМУНОГЕННИХ ДІЛЯНОК РЕКОМБІНАНТНОГО БІЛКА 

ЕМАРІІ БІОІНФОРМАТИЧНИМ МЕТОДОМ 

О.Ю. Скоробогатов 1 , Л.А. Бабенко 1,2 , О.І. Корнелюк 2 

1 1 Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Навчально-науковий 

центр "Інститут біології" 

2 Інститут молекулярної біології та генетики НАН України, м. Київ; 

Науковий керівник: О.І.Корнелюк, д.б.н., професор, член.-кор.НАНУ 

Антигенна детермінанта – епітоп – фрагмент білкової поверхні, що впізнається 

антитілами. Передбачення амінокислотного складу таких ділянок є вкрай важливим для 

розробки медичних препаратів, здатних модулювати параметри взаємодії антиген 

(білок)-антитіло. 

ЕМАР ІІ - ендотеліальний та моноцит-активуючий поліпептид ІІ - цитокін, який 

викликає ефект апоптозу, функціонує як інгібітор ангіогенезу при розвитку судинної 

системи пухлин та приводить до інгібування пухлинного росту. Оскільки на сьогодні 

створення потенційних лікарських препаратів на основі ЕМАР ІІ є досить актуальним, 

то постає необхідність в дослідженні структури та властивостей даного білка, що 

дозволить вирішити теоретичні проблеми (локалізація антигенних та імуногенних 

детермінант, визначення протективних епітопів), а також для вирішення практичних 

питань – створення терапевтичних препаратів, профілактичних засобів та 

діагностичних тест-систем. 

Не дивлячись на велику кількість існуючих на сьогодні он-лайн ресурсів для 

передбачення епітопів в складі антигенів, проблема ефективного їх визначення досі 

залишається відкритим і до кінця не з’ясованим питанням. 

Координатний файл антигена (ЕМАРІІ) завантажували з бази даних PDB 

(http://www.pdb.org/pdb/home/home.do), код – 1е7z, та відредактовували шляхом 

видалення His-tag послідовності у програмі PyMol. 

В якості онлайн ресурсів було використано наступні інтернет сервери: 

сервер для передбачення епітопів – EPSVR (http://sysbio.unl.edu/services); 

сервер для передбачення епітопів на білковій поверхні – EPCES 

 

(http://sysbio.unl.edu/services); 

сервер для передбачення епітопів в складі білкових антигенів – SCRATCH 

(http://scratch.proteomics.ics.uci.edu/index.html); 

сервер для передбачення епітопів в складі антигенів – ELIPRO 

(http://tools.immuneepitope.org/tools/ElliPro/iedb_input); 

сервер для визначення імуногенних регіонів в складі білкових молекул – 

EPITOPIA (http://epitopia.tau.ac.il/index.html). 

Врезультаті роботи отримано передбачені вищезазначеними серверами імуногенні 

ділянки амінокислотної послідовності в складі цитокіну ЕМАР ІІ. 

Отримані дані свідчать про наявність в складі білка ЕМАР ІІ фрагменту 

послідовності (S232-K235), що була передбачена усіма п’ятьма серверами як така, що з 

високою вірогідністю (>90%) може виступати у ролі імуногенної ділянки. Варто також 

- 158 -





зазначити, що кількість амінокислотних залишків в цьому фрагменті варіює від 4 

(S232-K235) до 7 (S231-E237), відповідно до даних з серверів EPSVR та EPCES. 

Виявлено певну ступінь гомології результатів, отриманих за допомогою 

вищезазначених серверів, щодо передбачення інших імуногенних фрагментів в 

структурі білка ЕМАР ІІ. Так, серверами EPSVR та EPITOPIA було передбачено 

фрагмент послідовності антигену, що з високою вірогідністю може виступати в ролі 

антигенної детермінанти – K296-G299. Натомість сервери SCRATCH та EPSVR 

передбачили іншу антигенну детермінанту - амінокислотну послідовність N195-P198. 

Для розуміння дії молекули вцілому необхідним є визначення структурних параметрів 

ділянки білка, що відповідає за зв’язування його з мішенню. Особливо важливе 

значення такий підхід має при вивченні антигенних властивостей білків для вирішення 

імунологічних проблем. 

Сукупність отриманих даних дозволяє побудувати «імунний портрет» даного 

терапевтичного білка. 

ПОЛИМОРФИЗМ С677Т ГЕНА MTHFR У БОЛЬНЫХ ИХТИОЗОМ 

Е. А. Солодянкина 



Научный руководитель: А.М.Федота, доцент кафедры генетики и цитологии ХНУ 

имени В. Н. Каразина 

Ген метилентетрагидрофолатредуктазы (MTHFR, мethylenetetrahydrofolate 

reductase, 1p36.3, OMIM 607093) расположен в локусе р36.3 длинного плеча 1-й 

хромосомы. MTHFR играет ключевую роль в метаболизме фолиевой кислоты и 

необратимо преобразует 5,10-метилентетрагидрофолат в 5-метилтетрагидрофолат. 

Последний является активной формой фолиевой кислоты. Дефицит или снижение 

активности MTHFR приводит к избыточному накоплению гомоцистеина в плазме 

крови (Guttormsen et al., 1996; Ioannidis et al., 2004), что является факторам риска 

развития нарушений с широким спектром клинических симптомов. 

Однако в мировой литературе не представлены данные о результатах исследований 

полиморфизмов генов фолатного обмена при генодерматозах. В связи с этим было 

бы актуально рассмотреть ассоциации генов фолатного обмена и их функционально 

значимых аллельных вариантов с дерматозами на примере различных форм ихтиоза. 

Материалы и методы. Основную группу составили 35 пробандов с различными 

формами ихтиоза, находящихся на диспансерном учете в ХОККВД №1. Контрольная 

группа представлена 88 жителями Харькова и Харьковской области без признаков 

ихтиоза и других тяжелых хронических заболеваний, половозрастное распределение 

которых соответствовало распределению у пробандов. 

При проведении статистического анализа разница частот генотипов оценивалась с 

помощью φ-преобразования Фишера путём угловой трансформации. Проверка 

статистических гипотез об ассоциации изученных аллелей и генотипов с заболеванием 

и оценка равенства рядов распределения проведена с помощью критерия χ 2 на уровне 

- 159 -





значимости 0,05, 0,01 и 0,001 (Атраментова, Утєвська, 2007). Относительный риск и 

доверительный интервал рассчитаны по Armitage, Berry, 1994. 

Результаты исследований и их обсуждение. Анализ рядов распределения 

исследуемых генотипов у здорового населения и больных ихтиозом показал 

2 

2 

статистически значимую разницу (df=2, ст=5,99, ф=38,63, p





Цель исследования. Целью исследования являлось изучение 

патоморфологических изменений печени у больных с осложненными формами 

калькулёзного холецистита. 

Материалы и методы. Нами были изучены патоморфологические изменения в печени 

у 53 больных осложненными формами ЖКБ в зависимости от формы воспаления 

желчного пузыря. Среди обследованных больных хронический холецистит 

диагностирован у 29 больных, острый холецистит - у 24 больных. Формы 

калькулезного холецистита были следующими: острый катаральный холецистит (10), 

флегмонозый (8) и гангренозный (6). Осложнения заболевания представлены 

синдромом Мирризи (6), паравезикальным абсцессом (18), холедохолитиазом с 

механической желтухой (9), эмпиемой желчного пузыря (10), сморщенным желчным 

пузырем (4), холангитом (6). 

Материалом для исследования служила ткань печени, полученная в ходе 

лапароскопической холецистэктомии путем краевой биопсии правой доли печени в 

месте, удаленном от желчного пузыря. Биопсия печени проводилась у больных с 

отсутствием в анамнезе вирусных гепатитов и их сывороточных маркеров, а также 

других заболеваний печени с целью исключения влияния на морфологические 

изменения печени других факторов, кроме ЖКБ. 

Результаты исследования. В результате анализа проведенной работы были получены 

следующие данные. У 46 (86,8%) больных острым и хроническим осложненным 

холециститом выявлены морфологические изменения печени, характеризующиеся 

дистрофическими изменениями клеток паренхимы (21 больной), воспалительной 

инфильтрацией интерстициальной ткани (16 больных), желчных капилляров (34 

больных), разрастанием фиброзной ткани (11 больных) и дилятацией синусоидов (14 

больных). Выявленные изменения можно расценивать как проявления 

неспецифического реактивного гепатита. Частота выявления неспецифического 

реактивного гепатита при хронических (86,2%) и острых (87,5%) формах ЖКБ была 

практически одинакова. 

Только у 7 (13,2%) больных осложненными формами ЖКБ не было выявлено 

морфологических изменений печени. Следует отметить, что длительность заболевания 

у них не превышала 3 лет. 

У 16 (30,2%) больных выявлены воспалительные изменения, проявляющиеся 

лимфоцитарной инфильтрацией межуточной ткани. Причем на частоту выявления и 

выраженность изменений во многом влияла форма воспаления желчного пузыря, так 

при острых формах ЖКБ лимфоцитарная инфильтрация выявлена у 11 (45,8%) 

больных, у большинства (9 больных) из которых наблюдалась умеренная и выраженная 

степень проявления последней. При хронических формах осложненной ЖКБ 

лимфоцитарная инфильтрация выявлена только у 5 (17,2%) больных, причем в 

основном (у 4 из 5 больных) в виде слабо выраженных изменений. 

Большой удельный вес в морфологических изменениях печени при осложненных 

формах ЖКБ занимает внутрипеченочный холангит, который выявлен у 34 (64,2%) 

больных, причем наиболее выраженная тяжесть внутрипеченочного холангита 

наблюдалась у больных с анамнезом ЖКБ более 10 лет и при наличии механической 

желтухи при поступлении. При внутрипеченочном холангите лимфоцитарная 

- 161 -





инфильтрация выявлена у 10 (29,4%) больных. По мере возрастания тяжести холангита 

степень лимфоцитарной инфильтрации также усиливалась. Выявлен четкий 

параллелизм между степенью выраженности холангита и частотой фиброзных 

поражений портальных трактов, которые выявлены у 11 (20,7%) больных. 

Жировая дистрофия гепатоцитов выявлена у 21 (39,6%) больного. При жировой 

дистрофии гепатоциты теряли присущую им призматическую форму и балкообразное 

расположение, приобретали неправильную округлую форму. 

У 14 (26,4%) больных наблюдалось расширение синусоидов, в результате чего 

возникало сдавление и атрофия гепатоцитов. 

Таким образом, при осложненных формах ЖКБ наблюдается развитие явлений 

неспецифического реактивного гепатита, степень выраженности которого зависит от 

длительности заболевания и характера воспаления желчного пузыря. 

Выводы. 

1. При осложненных формах ЖКБ наблюдается развитие явлений неспецифического 

реактивного гепатита, степень выраженности которого зависит от длительности 

заболевания и характера воспаления желчного пузыря. 

2. У больных острым осложненным калькулезным холециститом явления 

неспецифического реактивного гепатита проявляются в более выраженной форме, чем 

при хронических осложненных калькулезных холециститах. 

3. Наличие неспецифического реактивного гепатита у больных острым осложненным 

калькулезным холециститом патогенетически обосновывают применение 

корригирующей терапии в предоперационной подготовке и в раннем 

послеоперационном периоде. 

СОСТОЯНИЕ БЕЛКОВОГО ОБМЕНА У БОЛЬНЫХ РАСПРОСТРАНЕННЫМ 

ПСОРИАЗОМ 

Татузян Е.Г. 

ОКШВД №1 м. Харків 

Несмотря на фундаментальность исследований, посвященных псориазу, многие 

аспекты патогенеза этого заболевания до настоящего времени остаются недостаточно 

изученными. 

Целью работы явилось изучение белкового обмена и состояния протеиногенных 

плазменных аминокислот, а также продуктов их метаболизма у больных 

распространенным псориазом. 

Программа исследования предусматривала определение в сыворотке крови 

концентраций общего белка, альбуминов; продуктов азотистого обмена и 

гаптоглобина; некоторых метаболитов обмена цистеиновой аминокислоты; ключевого 

фермента кинуренинового пути обмена триптофана - триптофан-2,3-диоксигеназы. 

Результаты изучения белкового обмена у больных с распространенным 

псориазом в стадии обострения болезни обнаружили как у мужчин, так и у женщин 

существенное нарушение со стороны пула свободных плазменных аминокислот, 

показателей общего азотистого обмена, динамики острофазных белков и метаболизма 

- 162 -





отдельных исследуемых аминокислот. Эти изменения затрагивали множественные пути 

их обмена, что сопряжено с дисфункцией процессов кооперативного взаимодействия 

окислительных реакций и восстановительных синтезов. Так, достоверно отмечалось 

повышение в сыворотке крови концентрации общего белка и альбуминов на фоне 

снижения уровней конечных продуктов азотистого обмена - мочевины и креатинина, 

что указывает на ингибирование кетаболических процессов, сопряженных с 

превращением белка в организме и нарушением мочевинообразовательной функции 

печени. 

Результаты работы позволили сделать следующие выводы: 

1. Распространенный псориаз в стадии обострения болезни сопровождается 

нарушением белкового обмена, который характеризуется повышением концентрации 

общего белка и альбуминов в сыворотке крови на фоне существенного увеличения 

уровня острофазных белков - гаптоглобина и церулоплазмина, что отражает реакцию 

печени на развитие воспалительного процесса в организме и активацию ее белоксинтетической 

и дезинтоксикационой функций. 

2. В условиях распространенного псориаза в стадии обострения болезни отмечается 

изменение баланса протеиногенных аминокислот, который сопровождается снижением 

содержания в сыворотке крови аргинина, орнитина, мочевины, креатинина и повышением 

уровня аммиака, что свидетельствует о нарушении процессов обезвреживания 

продуктов азотистого обмена и функций органов, которые играют ведущую роль в 

детоксикации токсичных продуктов обмена (печени и почек). Повышение содержания 

в сыворотке крови аспарагиновой, глутаминовой аминокислот и снижение уровня их 

амидов - глутамина и аспарагина, на фоне снижения концентрации мочевины и 

накопления аммиака подтверждает нарушение баланса процессов трансаминирования, 

дезаминирования аминокислот, а также механизмов обезвреживания аммиака в печени 

и почках. 

3. Распространенный псориаз в стадии обострения характеризуется нарушением 

кооперативного взаимодействия сопряженных глутамат/ГАМК-эргических 

нейромедиаторных систем. Отмечалось существенное повышение содержания в 

сыворотке крови протеиногенных аминокислот аспартата, глутамата (на 68%) и 

снижение уровней глицина, таурина, ГАМК (на 83%), что свидетельствовало об 

активации нейромедиаторных процессов возбуждения и ингибировании реакций 

торможения в центральной нервной системе. 

4. Обмен протеиногенных аминокислот у больных с распространенным псориазом 

характеризовался повышением в сыворотке крови концентрации серусодержащих 

аминокислот (метионина, цистеина, цистатионина); кетогенных (лейцина, 

изолейцина, лизина, фенилаланина, тирозина); валина, оксипролина, гистидина, 

триптофана и снижением концентрации серина, пролина, аланина. Динамика нарушений 

в содержаниях данных веществ может указывать на усиление окислительных 

процессов и мобилизацию восстановительных синтезов, сопряженных с 

нарушением белкового обмена в условиях формирования патохимических основ 

развития распространенного псориаза. 

5. У больных с распространенным псориазом отмечались глубокие изменения в 

метаболизме незаменимой аминокислоты триптофана, которые сопровождались 

- 163 -





ингибированием кинуренинового и активацией серотонинового пути его обмена, что 

подтверждалось снижением активности фермента триптофан-2,3-диоксигеназы и 

накоплением в сыворотке крови серотонина, 5-оксииндолуксусной кислоты, индикана 

и гормона мелатонина. Результаты исследования свидетельствуют о нарушениях 

белкового обмена, окислительно-восстановительных процессов, нейро-медиаторной и 

гормональной регуляции обмена веществ на фоне дисбиоза желудочно-кишечного 

тракта, которые являются ведущими звеньями этиопатогенеза распространенного 

псориаза. 

6. Этиопатогенетическое лечение больных распространенным псориазом должно быть 

дополнено коррекцией белкового обмена, нормализацией микробиоценоза микрофлоры 

желудочно-кишечного тракта и оптимизацией метаболически адаптированного 

питания. 

ОПЫТ ДИАГНОСТИКИ И ЛЕЧЕНИЯ АРТЕРИОВЕНОЗНЫХ 

МАЛЬФОРМАЦИЙ ГОЛОВНОГО МОЗГА 

В.А.Тесленко, Т.А.Тесленко 

Кафедра нейрохирургии 


Научный руководитель: В.А.Пятикоп д.мед.н., профессор. 

Актуальность темы. Проблема лечения больных с артериовенозными 

мальформациями (АВМ) сохраняет свою актуальность, несмотря на развитие 

современных методов диагностики и усовершенствования хирургических методов 

лечения. Связано это, прежде всего, со сложностями выявления АВМ, выбора видов и 

сроков оперативного лечения. 

Цель. Оценка результатов хирургического лечения АВМ на основании использования 

современного алгоритма обследования и дифференцированного использования 

различных методов хирургических вмешательств. 

Материалы и методы исследования. На основании анализа 24 больных с АВМ 

головного мозга, проходивших лечение и обследование на базе Цереброваскулярного 

центра ХОКБ в период с декабря 2007 по ноябрь 2010 гг. Использовались следующие 

методы исследования: топографоанатомический – изучение локализации, размеров, 

характера кровоснабжения АВМ; клинико-анамнестический – изучение клинических 

проявлений до и послеоперационный период; инструментальные – включающие 

современный диагностический комплекс: селективная церебральная ангиография 

(СЦАГ), компьютерная томография (КТ), магниторезонансная томография (МРТ), 

магниторезонансная ангиография (МРТ-ангиогафия), СКТ-ангиография, компьютерная 

ЭЭГ, а также М-ЭХО, РЭГ, УЗДГ; регистрационный – полученные данные вносились в 

специально разработанные регистрационные карты. 

Результаты. Количество выявленных АВМ – 24, из них 10 (41,7%) выявлено у 

мужчин, и 10 (41,7%) – у женщин, 4 (16,6%) – у детей. В зависимости от локализации 

АВМ разделились на поверхностные полушарий большого мозга 19 (79%), глубокие 

полушарий большого мозга 2 (8%), области задней черепной ямки 3 (13%). По 

- 164 -





характеру кровоснабжения 58% (14) поверхностными ветвями внутренней сонной 

артерии, 29%(7) ветвями вертебро-базилярного бассейна, 13% (3) – из 3-х и более 

бассейнов. По характеру венозного оттока преобладает отток в единичную 

расширенную вену, в некоторых случаях, отток осуществляется по множественным 

венам. 

В клинической картине можно выделить 5 основных синдромов: геморрагический 

58%(14), эпилептический 54%(13), туморозный 8%(2), цефалгичесий 100%(24), 

гипертензионный 96%(23). Размер АВМ по классификации Spetzler – Martin составил: 

4(16,7%) – менее 3 см, 15(62,5%) – 3-6 см, 5(20,8%) – более 6 см. СЦАГ выполнялась в 

14 (58%) случаях. Из 24 больных было прооперировано 19, из них костно-пластическая 

трепанация черепа выполнялась в 9 случаях, а в 10 случаях проводилась 

эндоваскулярная эмболизация АВМ, комбинированные методы не применяли. Выбор 

методики оперативного вмешательства зависел от тяжести состояния больного, 

локализации АВМ, наличия кровоизлияний. В случаях наличия кровоизлияний 

проводилось открытое оперативное вмешательство. 

Выводы. Для улучшения результатов лечения больных с сосудистой патологией, в 

частности с артериовенозными мальформациями, необходимо использование 

избирательных методов лечения и специфической диагностики. 

1. Для лечения АВМ используют следующие методы: открытые внутричерепные 

вмешательства, эндоваскулярные операции и комбинированные. 

2. Выбор метода лечения непосредственно зависит от локализации, размера, 

характера кровоснабжения АВМ, наличие кровоизлияний. 

3. Несмотря на развитие и усовершенствование томографических методов 

диагностики, включая СКТ и МРТ-ангиоргафию основным методом 

диагностики является селективная церебральная ангиография, особенно в 

случаях с сопутствующим внутримозговым кровоизлиянием. 

КОМПЛЕКСНЫЙ ПОДХОД К ТЕРАПИИ ХРОНИЧЕСКОЙ СОСУДИСТОЙ 

ПАТОЛОГИИ ГОЛОВНОГО МОЗГА 

А. В. Тимохин 


Научный руководитель: доц. Федосеев В.А. 

Среди заболеваний нервной системы сосудистая патология головного мозга 

занимает в настоящее время одно из самых первых мест. Проблеме этой патологии 

посвящено большое количество публикаций. Несмотря на это, ряд вопросов требует 

уточнения, и прежде всего, вопросы комплексной терапии указанной патологии. 

Причинами, вызывающими хроническую сосудистую патологию головного 

мозга являлись атеросклероз, гипертоническая болезнь, симптоматическая 

артериальная гипертензия, вазомоторные дистонии, артериальная гипотония, патология 

сердца, аномалии сердечно-сосудистой системы, патология легких, ведущая к легочносердечной 

недостаточности с нарушением венозного кровообращения в головном 

мозге, инфекционные и аллергические васкулиты, токсические и травматические 

- 165 -





поражения сосудов головного мозга, остеохондроз позвоночника, заболевания крови и 

эндокринной системы. Морфологически при патологии сосудов головного мозга могут 

быть тромбоз, эмболия, сужение просвета, мальформации, аневризмы сосудов. 

Тяжесть сосудистой патологии головного мозга была обусловлена основным 

заболеванием, бассейном кровоснабжения пораженного сосуда, механизмами развития 

данного расстройства кровообращения, возрастом и индивидуальными особенностями 

больного. 

Наиболее часто встречались начальные проявления недостаточности 

кровоснабжения мозга, острые нарушения мозгового кровообращения хронические 

медленно прогрессирующие нарушения церебрального кровообращения 

(дисциркуляторная энцефалопатия). 

Клиническая картина сосудистой патологии головного мозга включала в себя 

общемозговые симптомы (головная боль, головокружение, слабость, вялость, тошноту, 

рвоту), очаговые симптомы (парезы или параличи, экстрапирамидные расстройства, 

гиперкинезы, нарушения координации, расстройства чувствительности), нарушения 

высших корковых функций (афазия, аграфия, алексия и др.), нарушения психических 

функций (интеллекта, памяти, эмоционально-волевой сферы). 

При начальных проявлениях недостаточности мозгового кровообращения 

(НПНМК) чаще всего наблюдаюлись жалобы на головную боль, головокружение, шум 

в голове, ухудшение памяти и снижение умственной работоспособности, особенно в 

период умственного и эмоционального напряжения. Если эти симптомы наблюдались в 

течение примерно 3-х мес, а при обследовании не выявлялись признаки органического 

поражения нервной системы, можно думать о НПНМК. 

Хронические нарушения мозгового кровообращения, прежде всего 

дисциркуляторная энцефалопатия, являлись результатом прогрессирующей 

недостаточности кровоснабжения. 

Дисциркуляторная энцефалопатия (ДЭ), или хроническая ишемическая болезнь 

мозга, характеризовалась развитием множественных мелкоочаговых некрозов мозговой 

ткани с постепенно нарастающими признаками органического поражения мозга. 

Клинически ДЭ характеризовалась наличием общемозговой и очаговой симптоматики, 

а также высших интегративных функций мозга. Выделяют 3 стадии развития 

заболевания. 

I стадия ДЭ характеризовалась общемозговыми жалобами, как при НПНМК, 

однако при этом выражены очаговые изменения в виде анизорефлексии, 

дискоординации движений, глазодвигательных нарушений и симптомов орального 

автоматизма. 

На II стадии ДЭ отмечалось усиление очаговой симптоматики (центральная 

недостаточность функции VII, XII пар черепных нервов, пирамидная недостаточность, 

амиостатический синдром). В клинической картине становятся выраженными 

нарушения психических функций (ухудшаются память, работоспособность, мнестикоинтеллектуальные 

и эмоциональные расстройства). Кроме этого, заметно снижались 

социальная и профессиональная адаптация пациентов. 

В III стадии ДЭ количество жалоб больных уменьшалось в связи со снижением 

способности к анализу своего состояния. Еще более выражены становились 

- 166 -





органические симптомы поражения нервной системы: пирамидный, псевдобульбарный, 

амиостатический, дискоординаторный, психоорганический синдромы. Больные теряли 

способность к социальной и бытовой адаптации, развивались дементные нарушения. 

Учитывая имеющиеся неврологические и психические нарушения, терапия 

сосудистой патологии головного мозга включала коррекцию всех имеющихся 

симптомов и синдромов. 

Терапевтические мероприятия были направлены на основное заболевание, 

нормализацию режима труда и отдыха, подбор рациональной диеты. Показано 

применение средств, улучшающих гемодинамику и метаболизм мозга. Кроме того, 

проводилась симптоматическую терапию, включающую седативные, снотворные, 

аналгезирующие и другие препараты. При выраженной дисциркуляторной 

энцефалопатии со стойкими неврологическими синдромами осуществлялось 

симптоматическое лечение паркинсонизма, мозжечковых расстройств и др. Большое 

значение имели специальная ЛФК, психотерапия, рациональное трудоустройство 

больных, санаторно-курортное лечение (с учетом возраста больного, стадии 

заболевания). 

Лечение НПНМК предусматривало терапию основного заболевания 

(атеросклероз, гипертоническая болезнь), нормализацию труда и отдыха. Была 

показана симптоматическая терапия в сочетании с назначением препаратов, 

улучшающих микроциркуляцию и энергетический обмен в мозговой ткани 

(производные никотиновой кислоты, инстенон, актовегин, АТФ). В случае диагностики 

патологии сосудов головного мозга (стеноз, петлеобразование и т.д.) решался вопрос о 

хирургическом лечении. 

При ДЭ назначалось комплексное лечение по поводу основного заболевания 

сосудов, сопутствующих соматических процессов. Проводилась симптоматическую 

терапию основного неврологического синдрома, а также назначались препараты, 

улучшающие церебральную микроциркуляцию и метаболизм (ноотропил, энцефабол, 

актовегин, нимотоп). 

Учитывая наличие когнитивных нарушений при хронической состудистой 

патологии головного мозга, существовала необходимость включения в комплексную 

терапию и препаратов антиоксидантного действия таких как производные гинкобилоба. 

При использовании этих препаратов у пациентов с деменциями наблюдалась 

стабилизация или улучшение когнитивных функций и социальной активности, 

улучшалось самочувствие и регресс эмоционально_аффектных расстройств. Кроме 

этого, отмечается значительное объективное и субъективное улучшение памяти, 

интеллектуальной активности, концентрации внимания, а также общего 

эмоционального состояния. 

Очень важно создать условия для трудовой, социальной и бытовой адаптации 

больных. 

- 167 -





ВПЛИВ ЙОДУ НА СТАН ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ 

О.В. Тимчик 

кафедра анатомії і фізіології людини 

Київський університет імені Бориса Грінченка 

Вагітні жінки і діти вважаються найвразливішими до нестачі йоду в навколишньому 

середовищі. За даними ООН, кожного року на світ з’являються 100 тисяч дітей з 

діагнозом ендемічний кретинізм (глибоке порушення розумового та фізичного 

розвитку). За оцінкою ВООЗ, за таких умов проживає понад 2 млрд людей із значним 

ризиком розвитку йододефіцитних захворювань. Недостатність йоду в біосфері, як 

основний етіологічний чинник цієї патології в регіонах з йодним дефіцитом є 

постійною медико-соціальною проблемою. 

Дефіцит йоду в період внутрішньоутробного розвитку та в ранньому дитинстві 

призводить до незворотних порушень розвитку центральної нервової системи і 

формування розумової відсталості та кретинізму. 

Мета дослідження обґрунтування системи збереження здоров’я дітей, що проживають 

за умов йодного дефіциту. 

Завдання дослідження було встановлення реальної поширеності дифузного 

нетоксичного ендемічного зоба та іншої тиреоїдної патології серед дітей різного віку, 

народжених в йододефіцитному регіоні. 

Результати дослідження. Результати анкетування дітей шкільного віку та їх батьків 

дозволили виявити наявність взаємозв’язку між патологією щитовидної залози матері 

та дитини; оцінити стан здоров’я учнів (скарги, об’єктивні ознаки порушення здоров’я, 

характер наявних захворювань), фізичний і статевий розвиток. 

Результати аналізу структури захворюваності дітей першого року життя показали, що в 

основній і контрольній групі певне місце займали хвороби органів дихання, окремі 

стани перинатального періоду та ЛОР хвороби. Однак, якщо в основній групі значна 

питома вага припадала на хвороби ендокринної системи і хвороби органів травлення, 

то в контрольній групі - хвороби сечостатевих органів та ендокринні захворювання. 

Вивчення впливу ДНЗ на показники фізичного розвитку, частоту і характер скарг і 

об’єктивних ознак порушення здоров’я, поширеність захворювань і патологічних 

станів, і, навпаки, їхнього впливу, як основних характеристик фізичного розвитку, на 

тиреоїдну функцію, дозволило виявити неістотні відмінності показників росту, маси, 

відповідності маси і росту: ріст школярок з ДНЗ основної групи перебував у межах від 

156 до 178 см, а в контрольній групі — від 154 до 176 см; маса тіла - відповідно від 46 

до 65 кг і від 34 до 60 кг. 

Результати аналізу скарг 85,5% батьків на здоров’я своїх дітей (на 100 опитаних) 

істотної різниці у їх частоті за статевою ознакою не виявили: у хлопчиків вони 

становили 86,5±2,55%, у дівчаток — 84,8±2,06%, хоча останні частіше скаржились на 

випадіння волосся (27,5±2,78) та ламкість нігтів (35,2±2,97%), ніж хлопчики (5,81±1,88 

і 10,97±2,51%, P





швидку (57,3±2,43%) втомлюваність та слабкість (42,1±2,43%), що свідчить про 

дискомфортність умов шкільного навчання та сприяє розвитку різноманітної учнівської 

патології. 

Аналіз суб’єктивних скарг школярів майже у половині випадків підтверджувався 

об’єктивними ознаками порушення здоров’я дітей. Хворобливі симптоми частіше 

(52,6±1,43%) відзначались у хлопчиків, ніж у дівчаток (43,2±1,34%) (Р





стравохідним розтвором діафрагми – від 4,0 до 5,2 мм. Кут Гіса в даний період 

внутрішньоутробного розвитку становить від 60 до 80º. У п’яти плодів із семи він був 

гострим, в одному – прямий, а в одному – тупий. 

У плодів 10 місяців довжина черевної частини стравоходу становить від 0 до 2,0 мм. 

Діаметр черевної частини стравоходу становить від 5,2 до 6,0 мм, на рівні 

стравохідного розтвору, над стравохідним розтвором діафрагми в даному місяці 

помітно значне збільшення цих діаметрів. Показники Кута Гіса в даному віковому 

періоді не змінилися. 

CТРУКТУРНО- ФУНКЦИОНАЛЬНЫЕ АСПЕКТЫ ВОЗДЕЙСТВИЯ 

ЗОНАЛЬНОГО ЛАЗЕРНОГО ИЗЛУЧЕНИЯ НА ОРГАНЫ 

ИММУННОЙ СИСТЕМЫ 

И.И. Торяник, Д.П. Вдовиченко, Зубова Е.О., В.А. Исаенко, Черкашина Л.В. 

Кафедра общей и клинической патологии 


Научный руководитель: Е.С. Проценко- доцент, канд. мед.наук. 

Влияние зонального лазерного излучения на быстро пролиферирующие клетки органов 

иммунной системы интенсивно дискутировалось в отечественной научно- медицинской 

литературе в последние два десятилетия, когда стало известно о его выраженном 

иммуностимулирующем эффекте. Воздействие этого, прежде считавшегося сугубо 

консервативным, физиотерапевтического метода сводилось к попыткам усилить 

лечебный эффект основного фактора и, по возможности, пролонгировать его действие с 

целью предотвращения рецидивов и хронизаций. В дальнейшем зональное лазерное 

облучение приобрело смысл, если не базового, то ведущего метода лечения, а его 

назначение подверглось глубокому критическому анализу. Последний состоял в 

детальном исследовании механизмов взаимодействия лазерного излучения с клетками 

иммунопролиферирующих тканей (благодаря этому возникли три основные концепции, 

учитывающие корпускулярно- волновую природу лазера) и структурнофункциональные 

аспекты последствий упомянутого воздействия. Однако 

многочисленные попытки обобщить опыт фундаментальных изысканий в этой сфере 

неизменно сталкивались с невозможностью создания целостной картины структурных 

изменений и нередко заходили в тупик. В связи с этим, дальнейшая разработка 

проблемы воздействия лазерного излучения на клетки иммунопролиферирующих 

тканей представляет несомненный интерес, а ее актуальность не вызывает сомнений. 

Задачей исследования было изучить структурно- функциональные изменения в 

периферических органах иммунной системы в условиях применения чрескожного 

зонального лазерного излучения. 

Целью исследования было выяснить механизмы возможной стимуляции 

клеточного звена иммунитета в ходе применения зонального чрескожного лазерного 

облучения периферических органов иммунной системы в эксперименте на животных. 

Материалом исследований послужили кусочки органов имбредных самцов крыс 

линии Вистар, в возрасте 3-х месяцев (массой от 150 до 175 г), которых подвергали 

- 170 -





ежедневному (10 сеансов) зональному лазерного облучению (зоны проекций 

магистральных лимфатических узлов, селезенки на кожу). Облучение проводилось в 

утренние часы суток, до периода первого кормления животных, натощак в течение 3-х 

минут (суммарно) с помощью прибора- аппарат лазерный физиотерапевтический, 

АЛФ-01 (режим непрерывный, плотность мощности 20 мВт/см кв, длина волны 

632,8нм). Особей содержали в стандартных условиях вивария со стандартным 

рационом питания для данной группы лабораторных животных. Ветеринарный 

контроль осуществлялся ежедневно. Выводили крыс из эксперимента передозировкой 

кетаминового наркоза с последующей декапитацией. Изучение структурнофункциональных 

сдвигов в органах проводили путем анализа гистологических срезов 

органов (селезенка, периферические лимоузлы, лимфоидный аппарат кишечника, 

бронхов, трахеи, кожи). Фиксировали материал традиционно в 12% растворе 

формалина на фосфатном буфере (рН= 7,0- 7,2), обезвоживали в спиртах возрастающей 

концентрации от 30 до абсолютного спирта, окрашивали гематоксилином и эозином, по 

Браше, Ван- Гизону. Морфологический анализ проводили в световом микроскопе 

ЛОМО (Россия) с увеличением х300, х600, х1350, х2000. Сравнение результатов 

проводили с группой интактного контроля. 

В результате исследования (10 сутки наблюдения) было установлено, что в 

контольных препаратах органов иммунной системы изменения носили 

функциональный характер и лежали в пределах возрастной нормы животных данной 

линии. Иными оказались результаты, имевшие место в клинической группе. 

Типичными для лазерного воздействия били явления пролиферации лимфоидного 

компонента селезенки, периферических лимфатических узлов, лимфатических 

фолликулов подслизистой оболочки кишечника, бронхов, трахеи, кожи. Маргинальные, 

мантийные зоны фолликулов расширены, расплывчаты. Герминативные центры 

просветлены, окружены лимфоцитами в стадии пролиферации и дифференцировки. 

Зоны из формирующие содержат выраженное количество плазматических клеток. 

Нередким явление для изучаемых органов становится инфильтрация. Стромальный 

компонент выражен, с отдельными фактами точечных кровоизлияний 

(инфракапсулярные участки). Синусы красной пульпы расширены, признаки 

запустения отсутствуют. В просветах многочисленные эритроцитарные сладжи. 

Лимфоидный аппарат кишечника, бронхов рыхлый, четко дифференцирован с 

элементами пролиферации фолликулов. 

Резюмируя результаты, отметим, что зональное лазерное облучение стимулирует 

пролиферативную активность лимфоидного аппарата периферических органов 

иммунной системы, способствуя тем самым активации клеточного звена иммунитета. 

- 171 -





СТАН ВЕГЕТАТИВНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ СЕРЦЕВОГО РИТМУ ЩУРІВ РІЗНИХ 

ВІКОВИХ ГРУП ПРИ СТРЕПТОЗОТОЦИНІНДУКОВАНОМУ ЦУКРОВОМУ 

ДІАБЕТІ 

С.В. Трач Росоловська, Т.В. Коваль 

Кафедра патологічної анатомії з секційним курсом і судової медицини 

ДВНЗ "Тернопільський державний медичний університет 

імені І.Я. Горбачевського" 

Науковий керівник – д.м.н., проф. Я.Я. Боднар 

Актуальність теми. Цукровий діабет (ЦД) визнаний однією з головних загроз 

здоров'ю людей 21-го століття [Zimmet P., 2001] і є вагомою невирішеною проблемою 

сучасної медичної науки і служб охорони здоров'я багатьох країн світу [Балаболкін М.І, 

Дєдов І.І., 2000]. Не менш актуальною є і проблема адаптації і функціональних 

порушень серцево-судинної системи при ЦД. Хвороба супроводжується посиленням 

функціональної активності життєво важливих регуляторних систем спрямованих на 

підтримання гомеостазу організму. Важлива роль у регуляції гомеостазу належить 

автономній нервовій системі, ураження якої при ЦД отримало назву синдрому 

діабетичної автономної полінейропатії, складовою якого є ДАНС (діабетична 

автономна нейропатія серця) [Сергiєнко О. О.,1999]. Ритм скоротливості серця при 

ДАНС за оцінкою ряду авторів є неоднозначним, що потребує подальшого вивчення. 

Мета дослідження Встановити і проаналізувати вікові особливості вегетативної 

регуляції серцевого ритму щурів за даними кардіоінтервалографії при 

експериментальному цукровому діабеті. 

Матеріали і методи дослідження. Дослідження виконані на 82 нелінійних щурахсамцях 

двох вікових періодів: репродуктивного періоду (5-6 міс) і щурах періоду 

статевого дозрівання (1,5-2 міс), що були поділені на шість груп (по 6 щурів 

експериментальних і 6 контрольних в кожній групі). 

ЦД моделювали шляхом одноразового внутрішньоочеревинного введення 

стрептозотоцину (“Sigma”, USA) розчиненого в 0,5 мл 0,1 М цитратного буферу, рН 

4,5, із розрахунку 6 мг на 100 г маси тіла. Перед ін’єкцією тварини голодували 6 годин. 

Щурам контрольної групи, після аналогічного періоду голодування, уводили плацебо 

(0,5 мл 0,1 M цитратного буферу, pH 4,5). Рівень глюкози крові отриманої з хвостової 

вени, вимірювали глюкометром Accu-Chek Active (Roche, Germany). Тварин виводили з 

експерименту при досягненні глюкоземії понад 14,00 ммоль/л. Евтаназію проводили 

через місяць, два і три місяці після введення стрептозотоцину. 

Запис та оцифровка сигналу ЕКГ проводились за допомогою комп’ютерного 

кардіографа «CardioLab СЕ+» (Харків, Україна). Аналіз серцевого ритму здійснювали 

на 5-хвилинних безперервних записах кардіоінтервалів з використанням 

комп’ютерного програмного забезпечення до вказаного пристрою. Визначали частоту 

серцевих скорочень (ЧСС), моду Мо, с; амплітуду моди АМо, %; ΔХ, с; індекс напруги 

(ІН); індекс вегетативної рівноваги (ІВР), показник адекватності процесів регуляції 

(ПАПР), вегетативний показник ритму (ВПР). Математичну обробку отриманих 

результатів проводили з використанням методів статистичного аналізу. 

- 172 -





Результати дослідження: Через місяць від початку відтворення стрептозотоцинового 

ЦД у щурів обох вікових груп зареєстровано прояви синдрому напруження 

регуляторних систем, що стверджується суттєвими змінами вегетативного балансу, а 

саме зменшенням парасимпатичних впливів і посиленням симпатичного контролю 

серцевого ритму. Так, у статевонезрілих щурів на першому місяці експериментального 

цукрового діабету, порівняно із даними контролю, відмічалось значне збільшення ІН (в 

3,7 рази) як за рахунок збільшення АМо на 36,3%, так і за рахунок зниження Мо на 

20,6% і показника ΔХ на 42,4%. У статевозрілих щурів ІН в порівнянні із 

статевонезрілими був статистично достовірно менший, однак в порівнянні з інтактними 

щурами того ж віку збільшився в 2 рази (внаслідок більш низької величини АМо, і 

більш високих значень Мо і ΔХ). 

Через два місяці після відтворення ЦД у статевозрілих тварин ЧСС знизилась на 10,6%, 

мода (Мо) зросла на 10%, АМо зменшилась на 24,8%, а показник ΔХ зріс в 2 рази і, 

відповідно, ІН зменшився на 68%. У статевонезрілих тварин динаміка показників 

вегетативної регуляції серцевого ритму була дещо інша: ЧСС знизилась на 26,2% (і на 

22% була менше інтактних щурів цього ж віку), мода (Мо) зросла на 26%, ІН 

зменшився на 38,2 %. Показники ΔХ і АМо статистично достовірно не змінилися. 

На третьому місяці показники кардіоритмограми ( ЧСС, Мо, АМо і ΔХ) у тварин обох 

вікових груп статистично достовірно не відрізнялись від показників отриманих в 

попередній строк дослідження. 

Висновки: 

1. Через місяць від початку моделювання стрептозотоциніндукованого цукрового 

діабету в статевозрілих і статевонезрілих щурів спостерігається активація 

адренергічного та зменшення холінергічного контролю вегетативної регуляції 

серцевого ритму і через наступні два-три місяці – зменшення симпатичного і посилення 

холінергічного. 

2. Отриману динаміку змін автономної регуляції серцевої ритму можна розцінити, з 

одного боку, як індикатор метаболічної адаптації серця до дії гіперглікемії, і з другого – 

проявом діабетичної автономної нейропатії. 

3. Статевозрілим щурам із стрептозотоциніндукованим цукровим діабетом, на відміну 

від статевонезрілих, притаманні більш виражені адаптивні можливості, що 

підтверджується даними помірного переважання парасимпатичних впливів на другий і 

третій місяці перебігу патологічного процесу. 

ОСОБЕННОСТИ ВОДНО-СОЛЕВОГО ОБМЕНА БЕЛЫХ КРЫС ПОCЛЕ 

КСЕНОТРАНСПЛАНТАЦИИ КУЛЬТУРЫ ОВАРИАЛЬНОЙ ТКАНИ В 

УСЛОВИЯХ ОВАРИАЛЬНОЙ НЕДОСТАТОЧНОСТИ 

Н.С.Троян, Ю.Г. Друпп, А.А.Слюсарев, Е.А. Ракша-Слюсарева 

Кафедра акушерства и гинекологии №1 

Донецкий национальный медицинский университет им. М.Горького 

Научный руководитель – к.м.н., доц. Тутов С.Н 

- 173 -





Прогресс в сфере пересадки культур тканей, в том числе и железистых, открыл 

альтернативный способ коррекции гормональной недостаточности. В ввиду того, что 

система регуляции водно-электролитного обмена одна из наиболее динамично 

реагирующих на различные воздействия, то её показатели могут служить важным 

диагностическим критерием в определении системных нарушений, связанных, и с 

эндокринопатиями. 

Целью работы явилось изучение особенностей водно-солевого обмена белых крыс 

после ксенотрасплантации культуры овариальной ткани в условиях овариальной 

недостаточности. 

Материалы и методы. Исследование проведено на 60 крысах-самках массой 200–250 

граммов. Животные разделены на 3 группы. Опытной группе внутримышечно 

осуществляли ксенотрансплантацию культуры овариальной ткани. Две контрольные 

группы по 20 животных составили интактные самки и с моделью овариальной 

недостаточности, которую формировали путём двустороннего удаления яичников. У 

всех особей проводили суточный учет потребления воды и солевого раствора, а также 

выделения мочи и концентрации в ней хлоридов. Всем группам проводили мониторинг 

содержания половых гормонов периферической крови. Культуру овариальной ткани 

готовили по оригинальной методике центра клеточной и тканевой трансплантации 

ДонНМУ. Для ксенотрансплантации применяли фетальный человеческий материал. 

Трансплантацию осуществляли введением в прямую мышцу живота. 

Результаты. В ходе исследований мы выделили в опытной группе 2 подгруппы крыс, 

показавших противоположные результаты, что может быть связано с уровнем 

активности трансплантата или процессами его отторжения. Их обозначили как 1 

подгруппа - в которую вошло 15 крыс и 2-я подгруппа - 5 особей. После овариэктомии 

наблюдается достоверное снижение потребления воды крысами по сравнению с 

интактными животными (с 10,60±0,61 мл/сут до 4,37±0,62 мл/сут). У животных после 

ксенотрансплантации потребление воды соответствовало 18,61±1,35 мл/сут и 1,33±0,57 

мл/сут, для 1 и 2 подгрупп. Потребление солевого раствора было обратно 

пропорционально потреблению воды. После овариэктомии наблюдалось более чем в 3- 

кратное увеличение этого показателя по сравнению с интактными крысами (с 5,18±0,59 

мл/сут до 16,29±1,03 мл/сут). Ксенотрансплантация культуры овариальной ткани в 1 

подгруппе снизила потребление солевого раствора до уровня интактных животных 

(4,81±0,73 мл/сут), в то время как во 2 подгруппе это значение возросло по сравнению с 

овариэктомированными самками и составило 19,25±2,54 мл/сут. Изменение выделения 

мочи крысами показало, что после овариэктомии происходило 2-х кратное увеличение 

количества выделенной мочи по сравнению с нормой (с 4,45 ±0,25 мл/сут до 9,01±1,08 

мл/сут). Трансплантация культуры овариальной ткани практически не снижала 

выделение мочи по сравнению с овариэктомированными особями –8,20±0,59 мл/сут у 1 

подгруппы и 8,89±1,77 мл/сут у второй. Отмечено, что показатели в 1 подгруппе были 

ближе к физиологической норме. При сравнении средних значений концентрации 

хлоридов в суточной дозе мочи у крыс отмечено, что у интактных особей содержание 

хлоридов в моче составляло 492,12±44,03 ммоль/л, а после овариоэктомии - резко 

увеличивалось до 3344,28±390,75 ммоль/л. После ксенотрансплантации - средние 

значения концентрации ионов хлора в моче составили 763,38±71,20 ммоль/л для 1 

- 174 -





подгруппы и 576,88±89,19 ммоль/л для 2 подгруппы. В целом, показатель 

концентрации хлоридов в моче оказался наиболее чувствительным к колебаниям 

половых гормонов в крови. Полученные нами результаты подтверждают литературные 

данные. Снижение концентрации половых гормонов в крови, вызванное 

овариэктомией, приводило к выраженному дисбалансу в системе водно-солевого 

обмена. Это выражалось в увеличении диуреза и в потере ионов натрия, кальция и 

хлора, что включало механизмы активации солевого аппетита. Вероятно, увеличение 

концентрации хлоридов в моче может служить косвенным критерием оценки 

нарушений обмена натрия и кальция, вызванных овариальной недостаточностью. 

Ксенотрансплантация культуры овариальной ткани способствовала нормализации 

данных показателей у большинства животных. Наименее эффективное действие 

пересадка оказала на показатель суточного выделения мочи крысами. 

Выводы. На основании вышеизложенного можно предполагать, что появление в 

опытной группе крыс с резко отличающимися от нормы результатами связано с 

аспектами включения трансплантата в деятельность целостного организма. 

ВПЛИВ ТІАТРІАЗОЛІНУ НА ПОКАЗНИКИ АНТИОКСИДАНТНОЇ СИСТЕМИ 

ОРГАНІЗМУ БІЛИХ ЩУРІВ З ГОСТРИМ ОТРУЄННЯМ ПАРАЦЕТАМОЛОМ 

НА ФОНІ ТРИВАЛОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ СОЛЯМИ КАДМІЮ ТА СВИНЦЮ 

Н. Трубич 

Тернопільська державний медичний університет ім.І.Я.Горбачевського 

Науковий керівник:проф.Кліщ І.М. 

Антиоксиданти, що є біорегуляторами гомеостазу організму людини, мають відігравати 

важливу роль у терапії гепатитів. Проблема лікування гепатитів є на сьогодні однією з 

найбільш складних у гастроентерології. Це обумовлено значними змінами функції і 

структури печінкової тканини, що вимагає комплексного підходу до терапії, 

довготривалого її призначення, а також часто недостатньою її ефективністю. Тому 

пошуки нових схем і підходів до лікування гепатиту є актуальними й перспективними. 

До синтетичних гепатопротекторів, що мають антиоксидантну дію, належить і 

вітчизняний препарат тіотриазолін. Метою нашого дослідження було вивчення 

ефективності використання тіотриазоліну за умов токсичного ураження парацетамолом 

на тлі тривалої дії солей кадмію і свинцю. 

Введення тіотриазоліну призвело до достовірного підвищення активності 

глутатіонредуктази порівняно з ураженими щурами. Введення даного середника 

інгібувало інтенсивність їх нагромадження в печінці та плазмі уражених тварин 

протягом усього експерименту.У плазмі крові на 1-шу та 3-тю доби цей показник 

збільшився в 1,5 та 1,4 разів відповідно, а на 5-ту – в 1,2 раза, проте рівня норми так і не 

дійшов. Тіотриазолін проявив позитивний вплив і на глутатіонпероксидазну активність 

у плазмі крові.Так, на 3-тю добу вона максимально наблизилась до рівня інтактних 

щурів, що становило (0,042± 0,001) порівняно з (0,047± 0,004) ммоль/(хв×кг), а на 5-ту 

добу збільшився до (0,052±0,004) ммоль/(хв×кг). Достовірне підвищення вмісту 

відновленого глутатіону відмічали на 1-шу, 3-тю та 5-ту доби експерименту у 2,5,1,6 та 

- 175 -





1,2 раза відповідно уражених щурів. Тіотриазолін, що мість інгредієнти, здатні 

впливати на антиоксидантний статус організму за умов отруєння парацетамолом, 

проявив високі гепатопротекторні властивості і може розглядатись як перспективний 

засіб попередження гепатотоксичної дії ацетамінофену 

АКТИВНІСТЬ ГЛУТАТІОНПЕРОКСИДАЗИ КЛІТИН МОЗКУ ЩУРІВ ЗА 

УМОВ ХРОНІЧНОЇ АЛКОГОЛЬНОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ ПРИ ВПЛИВІ 

ОЦТОВОКИСЛОГО ЦИНКУ 

О.І. Харченко, В.О. Чайка, Л.М. Гайда, Л.І. Богун 

Кафедра біохімії Навчально-наукового центру «Інститут біології» 


Науковий керівник: Л.І. Остапченко, д.б.н. 

Сьогодні відомо, що алкогольна інтоксикація супроводжується розвитком 

оксидативного стресу. Особливою чутливістю до його розвитку характеризується 

головний мозок через високий вміст поліненасичених жирних кислот у складі 

фосфоліпідів мембран та відносно невисоку антиоксидантну активність, що у значній 

мірі залежить від надходження екзогенних антиоксидантів. Глутатіонзалежний 

фермент глутатіонпероксидаза (ГП) є одним з ключових факторів в механізмах захисту 

клітин від екзо- та ендогенних токсичних сполук та вільних радикалів, що попереджає 

подальшому прогресуванню пероксидації, розповсюдженню неферментативних реакцій 

накопичення вторинних метаболітів. Оскільки відомо, що за умов хронічної 

алкогольної інтоксикації спостерігається дефіцит цинку у ряді органів, з метою корекції 

зазначеного розладу використовують солі цинку, серед яких низькою токсичністю 

характеризується оцтовокислий цинк. Тому метою нашого подальшого дослідження 

було визначити вплив оцтовокислого цинку на активність глутатіонпероксидази клітин 

мозку щурів при хронічній алкогольній інтоксикації. 

Дослідження проводили на щурах (самцях) лінії Вістар масою 180–200 г, що 

утримувались на стандартному раціоні віварію з вільним доступом до води. Тварини 

були розділені на 3 групи. 1-ша група – контрольні тварини; 2-га група – щури з 

хронічною алкогольною інтоксикацією, що викликалась за стандартною методикою 

М.Х. Халілова і Ш.А. Закірходжаєва; 3-тя група – щури з хронічною алкогольною 

інтоксикацією, яким додатково вводили цинк в дозі 0,2 г на 100 г маси тварини. 

Гомогенат печінки отримували за стандартною методикою на 4, 6, 11, 16 і 21 добу після 

початку експерименту. Активність ГП визначали за стандартною методикою. 

Нами було встановлено, що у клітинах мозку при дії етанолу активність ГП 

знижувалась протягом усіх етапів досліджень і досягала найнижчих значень на 4-ту 

добу експерименту (в 3,4 рази нижче за контроль). У подальшому, на 11-ту, 16-ту та 21- 

шу добу, активність ферменту була нижчою відносно контролю в 2,7; 2 та 1,8 рази, 

відповідно. При введенні оцтовокислого цинку за умов хронічної алкогольної 

інтоксикації активність ГП в клітинах мозку також була зниженою на всіх етапах 

експерименту. В порівнянні з відповідними термінами при дії етанолу, активність 

- 176 -





досліджуваного ензиму на ранніх строках (4-та, 7-ма доба) суттєво не відрізнялась; на 

11-ту, 16-ту та 21-шу добу активність ГП була в 2,3; 1,7 та 1,5 рази вищою, відповідно. 

Встановлене нами зниження активності ГП може бути пов’язаним з показаним у 

літературі зменшенням вмісту відновленого глутатіону у головному мозку, яке, 

можливо, пояснюється безпосереднім впливом етанолу, що сприяє зниженню рівня 

глутатіону через генерацію оксидантів, уповільнюючи мітохондріальний глютамінілцистеїніл-гліциновий 

транспорт та дією наростаючою кількістю ацетальдегіду, який 

видаляється з клітин мозку з використанням даного ендогенного антиоксиданту. 

Існуючі на сьогодні літературні дані щодо впливу алкоголізації на активність ГП клітин 

мозку в основному вказують на його інгібуючу дію. З іншого боку, в експериментах in 

vitro на культурах астроцитів було показано зростання активності ГП при хронічній 

алкоголізації, яке супроводжувалось зниженням вмісту відновленого глутатіону, що ще 

раз підкреслює неоднозначність відповіді досліджуваного ферменту на введення 

етанолу. 

Можливою причиною показаного нами впливу оцтовокислого цинку на активність ГП 

може бути дія сполук цинку на вміст відновленого глутатіону. Показано, що введення 

цинку запобігало зменшенню рівня глутатіону в печінці при хронічній алкоголізації. 

Окрім того, введення сполук цинку викликає індукцію синтезу металотіонеїнів, що є 

дуже подібним до глутатіону внаслідок того, що одна третина їх амінокислот – 

цистеїни. Експериментальне виснаження глутатіону в ізольованих гепатоцитах щурів, 

як було показано, викликало збільшення синтезу металотіонеїнів й утворення нових 

тіольних груп у клітинах, що може сприяти поступовому відновленню пулу глутатіону. 

Окрім того, введення оцтовокислого цинку приводить до нормалізації активності інших 

антиоксидантних ферментів (СОД та каталази) та зниження активності NO-синтази, що 

було показано нами у попередніх роботах. Тому можна припустити, що встановлена 

нами тенденція до нормалізації активності ГП клітин мозку за введення оцтовокислого 

цинку відбувається внаслідок зниження оксидативного навантаження на досліджувані 

клітини. 

Отже, хронічна алкогольна інтоксикація призводить зниження активності ГП клітин 

мозку щурів, тоді як введення оцтовокислого цинку приводить до поступової 

нормалізації активності цього ензиму при за умов хронічної алкогольної інтоксикації. 

ОСОБЛИВОСТІ БАКТЕРИЦИДНОЇ ДІЇ МІНЕРАЛЬНИХ ВОД 

КУЯЛЬНИЦЬКОГО РОДОВИЩА ВІДНОСНО ESCHERICHIA COLI 

О. М. Хмєлєвська 

Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології 

Міністерства охорони здоров’я України, м. Одеса 

Науковий керівник: доктор медичних наук, старший науковий співробітник 

А. В. Мокієнко 

Бактерицидна і бактериостатична дія природних мінеральних вод 

обумовлюється автохтонною мікробіотою. Виразність антибактеріальної активності 

залежить від кількісного і якісного вмісту автохтонних мікроорганізмів і продуктів їх 

- 177 -





життєдіяльності. Необхідність визначення антимікробної дії природних мінеральних 

лікувально-столових вод продиктована також і тим, що застосування засобів з 

бактерицидним ефектом статистично вірогідно знижує число осіб з захворюваннями 

нирок та сечовивідних шляхів. Бактерицидна властивість води, як один із гарантів її 

високої якості, особливо важлива для певних категорій населення, які узагальнюються 

в так звані групи ризику (діти, люди похилого віку, особи з тими чи іншими явищами 

імунодефіциту тощо). 

Мета дослідження полягала у визначенні бактерицидної дії природної мінеральної 

лікувально-столової води відносно Escherichia coli за сезонами року (восени, взимку, 

навесні та влітку). 

Об’єктом дослідження були природні мінеральні лікувально-столові води 

свердловин № 19, 20, 21 Куяльницького родовища м. Одеси та готова продукція. 

Бактерицидну дію (здатність до самоочищення) проб визначали згідно «Методики 

визначення бактерицидності рідких природних лікувальних ресурсів та преформованих 

засобів» за допомогою тест-культури кишкової палички (Escherichia coli, штам 0 55 К 

39), яку отримано із ДІСК ім. Л.А.Тарасевича (м. Москва). Музейний штам E. coli 

вводили у проби води у концентраціях 10 1 , 10 2 , 10 3 КУО/см³. Виживаємість тесткультури 

визначали за суворо регламентованих умов експерименту (однакова доза E. 

coli для контамінації ). 

Проведені дослідження дозволили встановити, що води свердловин № 19 та 20 

взимку, навесні та влітку не проявили здатності до самоочищення. Восени на початку 

дослідження мінеральна вода свердловин №№ 19, 20, 21 також не проявила 

бактерицидності, однак через 40 діб після зараження всі води свердловин оцінено, як 

суттєво бактерицидні. Вода свердловини № 21 була слабко бактерицидною влітку та 

навесні, в зимовий період мінеральна вода цієї свердловини не проявила здатності до 

самоочищення. 

Готова продукція в заданих умовах експерименту показала відсутність 

бактерицидності. 

Таким чином, отримані дані свідчать щодо необхідності оцінки бактерицидності 

як показника якості мінеральних вод задля їх ефективного використання у санаторнокурортній 

та позакурортній практиці. 

КОМПЛЕКСНА ПАТОГЕНЕТИЧНА ТЕРАПІЯ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО 

РЕЗЕРПІН-ІНДУКОВАНОГО ПАРКІНСОНІЧНОГО СИНДРОМУ ІЗ 

ВВЕДЕННЯМ АГОНІСТУ ДОФАМІНОВИХ РЕЦЕПТОРІВ ПРАМІПЕКСОЛУ 

Д. М. Храмцов 

Кафедра нервових хвороб з нейрохірургією 

Луганський державний медичний університет 

Науковий керівник: Т. В. Мироненко, доктор медичних наук, професор 

Пошук нових лікарських засобів із потенціально протипаркінсонічними властивостями 

є актуальним завданням, зважаючи на достатньо широке розповсюдження 

захворювання, недостатню ефективність його лікування та частим розвитком побічних 

- 178 -





ефектів внаслідок застосування традиційних протипаркінсонічних препаратів. Показані 

клінічні та фундаментальні дані на сьогодні висвітлюють такі положення, якими слід 

керуватися при складанні схем комплексної патогенетичної терапії паркінсонічного 

синдрому: необхідно підсилювати т.з. дофамінергічний пул нейронів, нормалізувати 

дофамінергічну нейротрансмісію в центральних синапсах, підсилення компенсаторних 

властивостей функціонально збережених нейронів та індукція нейропротекції, 

спрямованої на ушкоджені нейрони. Відомо, що для одного із представників 

дофамінових рецепторів праміпексолу характерним є забезпечення прямого впливу на 

дофамінові рецептори, в тому числі й на такі, що локалізовані постсинаптично, що 

дозволяє надавати протипаркінсонічну дію, минуючи ушкоджені нейрони на стадії 

дегенерації. 

Мета роботи – дослідження ефективності агоністу дофамінових рецепторів 

праміпексолу за умов експериментального паркінсоінчного синдрому. 

Досліди були виконані на щурах лінії Вістар із застосування загальних вимог 

патофізіологічного експерименту. Тварин містили у стандартних умовах з природною 

12-годинною зміною світла та темряви, з вільним доступом до води і їжі, вологістю 

60% і температурою 221 о С. Робота з експериментальними тваринами провадилася у 

відповідності до вимог, викладених у вітчизняних та міжнародних рекомендаціях, 

нормах і вимогах стосовно використання лабораторних тварин у експериментальних 

дослідженнях. Для відтворення паркінсоінчного синдрому застосовували 

внутрішньоочеревинні (в/очер) ін’єкції резерпіну в дозі 2.0 мг/кг. Тремор та прояви 

м’язевої ригідності досліджували при фіксації тварин в плексигласових боксах з 

можливістю кількісної оцінки тремтіння хвоста у хвостових фіксаторах та сили м’язів 

при їх відведенні та приведенні. Праміпексол (0.1 та 0.3 мг/кг) уводили через 6 год 

після введення резерпіну, а потом щоденно оди раз на добу упродовж 5 діб досліду. 

Виділяли такі групи тварин: контрольна група (інтактні щури, n=-6), щури із 

відтвореним паркінсонічним синдромом без лікування (, n=-12), щури із відтвореним 

паркінсонічним синдромом, яким вводили праміпексол дозою 0.1 мг/кг (n=7) та щури із 

відтвореним паркінсонічним синдромом, яким вводили праміпексол дозою 0.3 мг/кг 

(n=7). 

За 2-3 год після введення резерпіну в щурів розвивалися акінезія або олігокінезія 

(практично повна редукція локомоторної активності в тесті «відкрите поле» з проявами 

каталепсії), дрібно амплітудний тремор голови і передніх кінцівок та ригідність м'язів 

передніх і задніх кінцівок. За модельних умов упродовж 15±2 год з моменту введення 

резерпіну амплітуда рухів хвоста щурів суттєво (в 3.4 разів, P





агоністом D 2 -рецепторів дофаміну, зважаючи на що препарат здатний водночас 

активувати прямий стріапалідарний шлях (стимуляцією D 3 -рецепторів) та пригнічувати 

активність непрямого стріапалідарного шляху (стимуляцією D 2 -рецепторів). 

Враховуючи патогенетичні механізми розвитку досліджуваної патології, можливо 

припустити, що застосування праміпексолу відповідає принципу «комплексної 

патогенетичної терапії» паркінсонічного синдрому, що має забезпечити максимально 

виражений клінічний ефект. 

ТАКТИКА ЛІКУВАННЯ ДЕЦЕЛЕРАЦІЙНОГО СИНДРОМУ (ДС) ПРИ 

ЗАКРИТІЙ ТРАВМІ ГРУДНОЇ КЛІТКИ (ЗТГ) 

О.Ю.Черкун 

Кафедра хірургії №2 

ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія», м.Полтава 

Науковий керівник: проф.. Шейко В.Д. 

Мета дослідження. Визначити тактику лікування у пацієнтів з ДС на етапі 

кваліфікованої хірургічної допомоги. 

Матеріали та методи. Проведений ретроспективний аналіз результатів 

лікування 5 хворих із ДС, який виявлений у 0,8% постраждалих з полі травмою, що 

перебували на стаціонарному лікуванні у відділенні хірургії Полтавської міської 

клінічної лікарні №1 у 2000-2010рр. У всіх випадках розвиток ДС спостерігався 

внаслідок т.з. «рульової травми». Усі пацієнти були чоловічої статі віком 31-48 років. 

Постраждалі доставлені в стаціонар протягом першої години після травми бригадами 

швидкої медичної допомоги. 

Результати та їх обговорення. На момент госпіталізації в усіх випадках була 

діагностовано вкрай тяжка ЗТГ. При цьому вкрай тяжкою була як тяжкість анатомічних 

ушкоджень (NISS>45 балів), так і тяжкість стану постраждалих (APACHE-II>22 балів). 

Діагноз ДС прижиттєво встановлено у 4 пацієнтів та у одному випадку під час судовомедичного 

розтину. Вижив 1 пацієнт, який переведений на етап спеціалізованої 

кардіохірургічної допомоги. 

Проводився цілеспрямований моніторинг випадків тяжкої ЗТГ із ДС, 

орієнтований на прогнозування його виникнення, відпрацювання діагностичної і 

лікувальної тактики в умовах загально хірургічного стаціонару, а набутий позитивний 

досвід дозволяє ініціювати дискусію щодо окремих питань тактичного характеру при 

цій вкрай тяжкій травматичній патології. 

В залежності від наслідків, ми виділяємо дві форми ДС: 

1) ДС із несприятливим перебігом – двомоментний розрив гострої травматичної 

аневризми аорти (4 спостереження); обумовлює швидку масивну 

крововтрату і негайну смерть. 

2) ДС із сприятливим перебігом характеризується формуванням стабільної 

несправжньої аневризми аорти, (1 спостереження). 

- 180 -





Висновок. Хірургічна тактика при ДС в загально хірургічних стаціонарах повинна бути 

обмеженою дренуванням плевральної порожнини та стабілізацією реберного каркасу, 

ушивання розриву аорти показане тільки при несприятливому перебігу ДС. 

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВІТЧИЗНЯНОГО ІМУНОМОДУЛЯТОРА БЛАСТОМУНІЛУ 

В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ РАКУ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ 

М.А. Чорнобай, Н.В. Черниш 



ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія» 

Науковий керівник: Л.А. Муляр - к. мед. Н., доц. В.Ф. Почерняєва – д. мед. н., доц. 

При злоякісних пухлинах, в тому числі при раку молочної залози (РМЗ), 

відбувається комплексне порушення імунного статусу організму. У пацієнток, що 

отримують в процесі протипухлинного лікування цитостатичну, променеву терапію та 

оперативне втручання часто діагностують вторинний імунодефіцит. Ці види лікування 

обумовлюють виражені порушення імунітету, таким чином застосування імунотерапії 

(ІТ) наряду із спеціальним лікуванням злоякісних новоутворень є патогенетично 

обумовленим і актуальним. 

Мета роботи: вивчення клінічної ефективності вітчизняного імуномодулятора 

Бластомунілу («Ензифарм») в комплексному лікуванні РМЗ. 

Об’єкт та методи дослідження: в дослідженні включені 63 хворих з 

морфологічно підтвердженим діагнозом РМЗ І-ІV стадії. Вік хворих коливався від 36 

до 69 років. Хворих поділили на групи І (дослід) – 35 пацієнток, які отримували 

Бластомуніл по 0,0006 г внутрим'язово один раз на тиждень протягом п'яти тижнів на 

фоні хіміо- та променевої терапії після хірургічного видалення пухлини; ІІ-група – 28 

пацієнток не отримували ІТ, лише комбіновану терапію. Лабораторні дослідження 

проводили для визначення імунного статусу та динаміки імунологічних показників. 

Дані імунологічного статусу хворих до лікування характеризувались зниженням 

клітинного та неспецифічного імунітету із активізацією гуморальної ланки, відмічено 

значне зниження ІРІ ( СD + 4 / СD + 8 ), значний, порівняно із нормою (в 2,3 рази) ріст 

+ 

ЦІК. Показники вмісту СD 22 перевищували норму. NST-тест та фагоцитарний індекс 

був значно збільшений в обох групах. NST-тест знизився, але не досяг норми. До 

моменту завершення курсу променевої терапії в контрольній групі мало місце 

поглиблення імунодефіцитного стану, виражене зниження загальної кількості СD + 3 та 

+ 

СD 16 , активізація аутоімунного процесу. Одночасно в І групі хворих відмічено 

підвищення СD + + 

3 та СD 16 , що не досягло норми, але було достовірно вищим ніж у 

контрольній групі, була тенденція до нормалізації ІРІ, зниження титру ЦІК. Вивчення 

показників периферичної крові показало, що кількість лейкоцитів у продовж всього 

курсу лікування була достовірно більшою у пацієнток, які отримували Бластомуніл. 

Використання ІТ в комплексній терапії РМЗ супроводжувалося майже у всіх хворих 

вираженим позитивним суб'єктивним та об'єктивним ефектом, зменшенням 

вираженості запальних реакцій та болю, нормалізації температурного режиму, 

- 181 -





покращання загального стану, зменшенням кількості гнійно-септичних 

післяопераційних ускладнень, підвищенням протипухлинної ефективності хіміо- та 

променевої терапії порівняно з контрольною групою. Отже, застосування 

імуномодулятора Бластомунілу як препарату супроводу в комплексному лікуванні 

РМЗ, нівелює побічні ефекти променевої терапії та зменшують патологічний вплив на 

імунну систему, хоч і не приводять показники до норми. 

ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ САМОЛІКУВАННЯ АНТИБІОТИКАМИ ОЧАМИ 

СТУДЕНТІВ ФАРМАЦЕВТИЧНОГО НА МЕДИЧНОГО ПРОФІЛЮ 

Л.І. Чумак. А.О. Цвєткова. 

Кафедра соціальної медицини, організації економіки охорони здоров´я. 

Харківський національний медичний університет. 

Науковий керівник В.А. Огнєв 

На сучасному етапі все більше значення в системі охорони здоров´я України набуває 

самолікування. ВООЗ визначає самолікування як використання ліків споживачем для 

лікування порушень та симптомів, що визначені їм самим. Згідно з даними літератури 

70% людей лікуються самостійно, та кожна 10 людина, що заходить до аптеки купує 

антибіотик. 73% людей самостійно ставлять собі діагноз грип та 66% починають 

лікування з антибіотика, не розглядаючи інші можливі варіанти лікування. Урядова 

комісія України у 2010 році оприлюднила висновки, в яких зазначається: "Діяльність 

фармацевтики на сьогодні спрямована переважно на отримання прибутків, тож і 

лікарські засоби, що продають у наших аптеках, часто підбираються до відповідно 

необхідності продати той чи інший препарат. Тож актуальним є питання самолікування 

антибіотиками та спроможність фармацевта грамотно підібрати той чи інший 

препарат,зокрема антибіотик, в умовах без рецептурного відпуску лікарських засобів. 

Метою нашого дослідження стало вивчення відношення до проблеми самолікування 

антибіотиками студентів фармацевтичного та медичного профілю. 

Матеріали і методи Згідно нашоі мети нами було проведено дослідження протягом 

2010 року. На базі Національної фармацевтичної академії України та Харківського 

національного медичного університету. У дослідженні брали участь 128 особа (67жінок 

та 61 чоловік), віком від 22 до 24 років, які навчаються на 5курсі Національної 

фармацевтичної академії України та 6 курсі Харківського національного медичного 

університету. Була спеціально розроблена анонімна анкета. Роздано 140 анкет, 

повернулося 128(відгук 91,4%). При обробці матеріалу було використано абсолютні 

відносні величини,їх похибки, а також коефіцієнт достовірності. 

Висновки 

У результаті дослідження нами були отримані такі результати: 

1) 40,0± 4,3%студентів повністю підтримають без рецептурний відпуск антибіотиків. 

2)25±3,8%студентів вважають що продавець в аптеці спроможний підібрати 

ефективний антибіотик 

3)61±4.3% студентів вважають недопустимою рекламу лікарських засобів.19,5±3.5% 

студентів вважає що реклама лікарських засобів допомагає хворому визначитися з 

- 182 -





вибором лікарського засобу. 19,5±3.5% студентів не реагує на рекламу лікарських 

засобів. 

4) 38±4,3%респондентів вважають що після курсу антибіотиків організм не потребує 

подальшого лікування. 

5) 35±3,4% респондентів вважають антибіотики не токсичними. 

6)37±4,3% респондентів вважають що антибіотики є ефективними при будь-яких 

запаленнях. 

7)61±4,3% респондентів вважають,що при покращенні самопочуття прийом 

антибіотиків можна припинити. 

Таким чином необхідно зазначити важливість проблеми самолікування антибіотиками 

та відмітити ризик небезпечності його наслідків для здоров’я населення. 

О СЕЗОННЫХ ЗАКОНОМЕРНОСТЯХ РЕЦИДИВОВ АЛКОГОЛИЗМА 

Ю.Л. Шевцов 

Кафедра психиатрии, наркологии и медицинской психологии 

ГУ «Луганский государственный медицинский университет» 

Научный руководитель: С.Е. Казакова, д.м.н., профессор 

Для успешной организации работы структурного подразделения областного 

наркологического диспансера необходимо учитывать неравномерность поступления 

больных в течение года (при анализе 11143 случаев госпитализации за 10 лет с 2001 по 

2010 год наблюдались колебания количества поступивших в течение суток больных от 

0 до 14 человек). В доступной нам литературе мы не нашли каких-либо исследований 

по выявлению закономерностей поступления больных, выявлению связи поступлений с 

сезонами либо определенными месяцами года. 

Нами было проанализировано поступление больных по отделению алкогольных 

психозов Луганского областного наркологического диспансера за 10 лет (исследовано 

ежедневное поступление) с целью выявления закономерностей. 

Мы использовали архивные истории болезни, журналы поступления, движения 

больных, данные отчетов, статистические данные оргметодотдела. 

При сравнительном анализе госпитализации больных по годам выявлено 

увеличение количества поступлений с 2001 года по 2007 года в 1,5 раза с дальнейшим 

постепенным снижением к 2010 году. В течение каждого года поступление больных 

неравномерно, отмечаются колебания по месяцам и по кварталам. Преобладает 

поступление в мае и сентябре-октябре. При некоторых колебаниях в различные годы 

отмечается стабильное повышение поступления в осенние месяцы. В определенные 

годы (2002, 2004) отмечаются подъемы поступления в августе, прослеживается 

некоторая тенденция к увеличению количества рецидивов в январе. Если увеличение 

количества больных в январе можно связывать и с праздничными днями, то осеннее 

повышение количества больных (сентябрь-октябрь) очевидно коррелирует с сезонными 

факторами. 

При анализе динамики за 10 лет поступления больных с неосложненными 

формами алкоголизма в сравнении с алкогольной зависимостью, отягощенной 

- 183 -





присоединением алкогольного психоза выявлена четкая тенденция к снижению 

количества алкогольных психозов и увеличению количества больных с неосложненной 

алкогольной зависимостью в структуре пролеченных больных. Это свидетельствует о 

тенденции к более легкому протеканию алкогольной зависимости в связи со 

своевременным регулярным лечением. Исследованы отдельно закономерности 

поступления при алкогольных психозах и хроническом алкоголизме по сезонам. 

Практическое использование результатов исследования способствует более 

успешной организации лечебного процесса в наркологическом отделении. 

ВЗАИМОСВЯЗЬ ВИДА ФИЗИЧЕСКОЙ ДИССЕКЦИИ ТКАНЕЙ И 

ОСОБЕННОСТЕЙ КОЛЛАГЕНОГЕНЕЗА, ВЛИЯЮЩЕГО НА 

РЕПАРАТИВНЫЕ ПРОЦЕССЫ В ЗОНЕ ЖЕЛУДОЧНЫХ И КИШЕЧНЫХ 

АНАСТОМОЗОВ 

Е.В. Шевченко, В.А. Стрихар, 

Кафедра хирургических болезней 

Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина, медицинский 

факультет 

Научный руководитель: Цивенко А.И., д.м.н., проф. 

Введение: Одной из актуальных задач современной хирургии остаётся проблема 

несостоятельности швов анастомозов после вмешательств на желудочно-кишечном 

тракте. Данное осложнение наблюдается в 1,5 – 3% случаев при операциях на желудке 

и двенадцатиперстной кишке, в 2,8 – 8,7% при операциях на тонкой и в 4 - 32% при 

операциях на толстой кишке. Исследователи выделяют 3 группы причин, влияющих на 

нарушения целостности хирургических швов: 1) состояние и патоморфологические 

процессы, происходящие в ушиваемых или анастомозируемых органах; 2) 

неблагоприятные факторы во время наложения швов и возникающие в 

послеоперационном периоде; 3) технические особенности наложения швов. В первые 

дни после операции происходит массивный лизис коллагена в зоне анастомоза, а 

процессы его синтеза угнетены. Поэтому “коллагеновое равновесие” имеет решающее 

значение для сохранения целостности и герметичности кишечного шва. 

Нами в литературе не найдено работ, посвященных изучению синтеза коллагена в зоне 

анастомозов желудочно-кишечного тракта после применения разных методов 

физической диссекции. Имеющиеся сведения об успешном использовании в хирургии 

ультразвукового скальпеля требуют научного обоснования его применения при 

операциях на желудочно-кишечном тракте. 

Цель исследования: экспериментальное изучение особенностей течения репаративных 

процессов в зоне гастро-, энтеро- и колотомной ран, выполненных 

электрохирургическим и ультразвуковым диссекторами с целью усовершенствования 

интраоперационных методов профилактики несостоятельности швов анастомозов 

желудочно-кишечного тракта. 

Материалы и методы 

- 184 -





В эксперименте на кролях породы Шиншилла, массой 3 - 3,5кг, изучены репаративные 

процессы после ультразвуковой и электрохирургической диссекций. Было выделено 2 

группы животных. В условиях кетаминового наркоза в I группе с помощью 

электроскальпеля (ЭС), а во II группе с помощью ультразвукового скальпеля (УЗС) 

рассекались стенки желудка, тонкой и толстой кишки. У всех животных раны ушиты 

однорядным непрерывным или двурядным узловым швами. Из эксперимента животные 

выводились путём введения летальных доз кетамина. Сроки наблюдения за животными 

составили: спустя час после операции, 3-и; 7-е; 14-е и 30-е сутки послеоперационного 

периода. 

Содержание, уход и методы экспериментальной работы с животными соответствовали 

соблюдению Международных принципов Европейской конвенции о защите 

позвоночных животных (Страсбург, 1985г.). 

Коллагены типировали моноклональными антителами (МКА) к коллагенам I, III, IV 

типов. Интенсивность свечения коллагенов определяли на микрофлюориметре с ФЭУ- 

35 и выражали в условных единицах, равных току, протекающему через 

измерительный прибор, выраженных в микроамперах (мка). 

Результаты исследования и обсуждение 

Изучение изменений, происходящих в остром периоде после выполнения диссекции 

органов желудочно-кишечного тракта, выявило значительное преобладание зон некроза 

и некробиоза после применения ЭС. При использовании УЗС отмечены аналогичные 

изменения, но определялось заметное преобладание коллагена III типа. 

Изучение процессов коллагенообразования в грануляционной ткани желудка и 

кишечника на 3-и сутки эксперимента после выполнения электродиссекции, показало 

полное отсутствие коллагена I и III типов в зоне тонкого и толстого кишечника, тогда 

как в стенке желудка на фоне полного отсутствия коллагена I типа, выявлялся коллаген 

III типа. 

В эти же сроки после выполнения диссекции УЗС обнаруживались участки 

восстановления призматического эпителия. Иммуногистохимическим методом было 

выявлено очаговое свечение коллагена IV типа. 

На 7-е сутки эксперимента после применения ЭС большей частью регенерирующий 

покровный эпителий истончен, дистрофически изменен. Такой эпителий малоустойчив, 

а поэтому эпителизация в данном сроке наблюдений носила нестойкий характер. 

Иммуногистохимически выявлялись "следы" коллагена IV. В этот же период после 

выполнения диссекции УЗС на поверхности грануляционной ткани обнаруживались 

очаги восстановленного призматического эпителия. 

На 14-е сутки в формирующейся соединительной ткани выявлялся интерстициальный 

коллаген III типа в виде свечения очагового характера, реже линейного, слабой или 

умеренной интенсивности. 

К данному сроку после выполнения ультразвуковой диссекции в составе 

соединительнотканного компонента преобладал коллаген III типа, однако появлялся и 

более зрелый коллаген I типа. В желудке коллаген I типа выявлялся в виде очагового, 

слабого или умеренного свечения. Появление обоих интерстициальных коллагенов 

является свидетельством успешно развивающегося регенерационного процесса. 

- 185 -





На 30-е сутки только во II группе было установлено, что на месте диссекции в 

слизистой оболочке имело место полное восстановление структуры тканевых 

компонентов, практически полная регенерация призматического эпителия. В составе 

эпителиальных базальных мембран вне зависимости от органной принадлежности 

выявлялся коллаген IV типа. 

Выводы 

1. Особенностью течения регенераторного процесса в зоне гастро-, энтеро- и 

колотомных ран после использования для рассечения ЭС являются выраженные 

деструктивные изменения с последующим медленным синтезом и созреванием 

коллагена. 

2. Замедленные фибропластические процессы после электрохирургической 

диссекции, ослабленный коллагеногенез, ведут к формированию неполноценной 

грануляционной ткани, склонной к воспалительному процессу и вторичным 

некрозам, что неблагоприятно сказывается на течении процессов репарации, 

замедляя их и создавая условия к развитию осложнений. 

3. Более активный и полноценный синтез коллагена в зоне гастро-, энтеро- и 

колотомных ран после применения ультразвуковой диссекции даёт все основания 

утверждать о возможности снижения и профилактики как ранних, так и поздних 

послеоперационных осложнений со стороны анастомозов желудочно-кишечного 

тракта. 

РОЖА: СОСТОЯНИЕ ОКСИДАНТНО-АНТИОКСИДАНТНОЙ СИСТЕМЫ И 

ПЕРСПЕКТИВНЫЕ НАПРАВЛЕНИЯ ТЕРАПИИ 

С.А. Шип 

Кафедра инфекционных болезней 

ГОУ ВПО «Челябинская государственная медицинская академия» Росздрава 

Зав. кафедрой: д.м.н., профессор Ратникова Л.И. 

Научный руководитель: Л.И. Ратникова - д.м.н., профессор, заведующая кафедрой 

Актуальность. Проблема инфекционных заболеваний, вызванных бетагемолитическим 

стрептококком группы А (Streptococcus pyogenes) является крайне 

актуальной. По данным ВОЗ, первичные стрептококковые инфекции ежегодно 

переносят около 100 миллионов человек. Рожа составляет значительную часть среди 

первичных форм стрептококкозов и обусловливает значительный экономический 

ущерб. 

Целостная картина патогенеза рожи сложна и до конца не изучена. Исследования, 

проведенные в последние годы, показывают, что адаптационные и патологические 

процессы в живом организме сопровождаются избыточным синтезом активных форм 

кислорода и интенсификацией свободно-радикального окисления, приводящего к 

повреждению клеточных мембран, липидов, белков и нуклеиновых кислот. 

Установлено, что при ряде инфекционных заболеваний имеет место усиление 

процессов перекисного окисления липидов (ПОЛ) и недостаточная активность 

антиоксидантной защитной системы (АОЗС). 

- 186 -





Цель исследования. Изучить клинические проявления и состояния оксидантноантиоксидантной 

системы у больных рожей для совершенствования патогенетической 

терапии. 

Задачи исследования. Установление современных клинико-эпидемиологических 

особенностей рожи. Определение состояния оксидантно-антиоксидантной системы. 

Разработка практических рекомендаций на основании полученных данных. 

Материалы и методы. Было обследовано 60 больных рожей в возрасте от 21 до 75 лет 

(53,8±1,5), среди которых 58,3% составляли мужчины и 41,7% - женщины. 

Обследование больных включало анализ клинико-лабораторных данных, в том числе 

проводилось динамическое двукратное определение показателей: 

- перекисного окисления липидов (ПОЛ): первичные продукты ПОЛ: общие 

полиеновые (ОП), диеновые конъюгаты (ДК); вторичные продукты ПОЛ: кетодиены и 

сопряженные триены (КД и СТ) и конечные продукты ПОЛ: основания Шиффа (ОШ). 

- параметров антиоксидантной защитной системы (АОЗС) - сывороточная активность 

фермента супероксиддисмутазы (СОД). 

Результаты. Установлено, что у больных рожей уровни ОП, ДК, КД и СТ, являющиеся 

первичными и вторичными продуктами ПОЛ, выше аналогичных показателей 

здоровых лиц на 41%-135%. Вместе с тем, уровень ОШ – конечного продукта ПОЛ – 

изменяется разнонаправлено в зависимости от фазы экстракта: в гептановой фазе его 

содержание превышает нормальные значения на 80%, а в изопропанольной фазе - 

наоборот, ниже на 40%. При этом известно, что именно в изопропанольную фазу 

экстрагируются фосфолипиды, являющиеся основным структурным компонентом 

клеточных мембран. Чтобы оценить интенсивность процессов ПОЛ у пациентов в 

динамике, проведено сравнение значений соответствующих показателей в разные 

периоды болезни. Отмечено, что только один показатель – ОШ гептановой фазы - 

вернулся к нормальному значению. 

В остром периоде активность фермента СОД у больных рожей ниже на 20% 

аналогичного показателя здоровых лиц, а в периоде ранней реконвалесценции не 

отличается от нормативных значений. 

Однако, несмотря на то что в периоде ранней реконвалесценции активность АОЗС 

(СОД) восстанавливается до уровня, определяемого у здоровых лиц, интенсивность 

процессов липопероксидации при этом практически не меняется, что подтверждается 

стабильно высокой концентрацией большинства продуктов ПОЛ у больных в периоде 

ранней реконвалесценции. 

Выводы. Установлен выраженный дисбаланс, проявившийся избыточностью 

липопероксидации и недостаточностью антиоксидантной системы. Выявленные 

нарушения сохраняются значительно дольше острых клинических проявлений и не 

снижаются на фоне положительной общей и местной динамики процесса. С учетом 

полученных нами данных необходимо разрабатывать новые, более эффективные 

способы и схемы патогенетической терапии. В частности, в патогенетической терапии 

рожи следует применять препараты, активирующие антиоксидантную систему 

ферментов и тормозящие процессы перекисного окисления липидов. Использование 

таких лекарственных средств в дополнение к традиционной терапии рожи позволит не 

- 187 -





только нивелировать клиническую симптоматику, но и ускорить регресс лабораторнодиагностических 

нарушений. 

ВЕСТИБУЛЯРНІ РОЗЛАДИ ПРИ УРАЖЕННІ СУДИН ВНУТРІШНЬГО ВУХА 

У.О. Шкіль 

Кафедра оториноларингології з курсом голови та шиї 


Науковий керівник: д.мед.н., проф. В.І.Попович 

Вступ. Вестибулярні розлади є однією з частих скарг з якою звертаються пацієнти, у 

тому числі люди молодого, працездатного віку. Причиною даних розладів є дисбаланс 

сенсорної інформації, що надходить від основних аферентних систем, які забезпечують 

просторову орієнтацію, а також порушення центрального опрацювання цієї сенсорної 

інформації та еферентного ланцюга — рухової відповіді. Враховуючи те, що 

вестибулярні порушення найчастіше проявляються у вигляді запаморочення, яке є 

однією з найчастіших скарг при ураженні судин внутрішнього вуха, слід 

віддиференціювати й уточнити характер тих відчуттів, що пацієнт вкладає в поняття 

«запаморочення». 

Мета. Враховуючи актуальність та поширеність даної проблеми, метою нашої роботи 

стало вивчення вестибулярних розладів при ураженні судин внутрішнього вуха та 

клінічних особливостей запамороченя центрального та периферичного походження з 

метою диференціальної діагностики. 

Матеріали і методи дослідження. Нами було обстежено 15 хворих у віці 40 - 55 років 

чоловічої та жіночої статі із вестибулярними розладами. 

Висновок. Таким чином, дане дослідження має цінне діагностичне значення для 

виявлення рівня ураження при вестибулярних розладах.Дисбаланс у сприйнятті, 

опрацюванні й відтворенні отриманої інформації виникає як у пацієнтів при ураженні 

судин внутрішнього вуха, так і при ураженні ЦНС. 

ВПЛИВ ПИТНОЇ ВОДИ НА ДЕЯКІ ПОКАЗНИКИ РОБОТИ СЕРЦЯ 

А.В.Юрочкіна, І.Я.Пілецька, М.М.Газда, В.І.Гірний, Н.В.Дробінська, Л.М.Кашицька, 

Є.І.Когутич, З.І.Лукавська, А.О.Стрижена 

Кафедра внутрішніх хвороб №2. 


Науковий керівник д.м.н.,проф. В.М.Фрайт 

Немає сумніву в тому, що вода являється надзвичайно важливим фактором для 

нормальної життєдіяльності організму людини. Адже всі, без виключення обмінні 

процеси відбуваються за участю води. Нажаль, сучасна медицина зробила велику 

помилку, задекларувавши сухість в роті єдиною ознакою потреби організму в воді. 

Насправді, це не єдиний сигнал про дефіцит води в організмі, бо відомо багато видів 

важких станів людини, пов'язаних з дефіцитом води, що не проявляються сухістю в 

- 188 -





роті. Разом з цим добре відомі цілющі властивості мінеральної, талої, "зарядженої", 

"живої", срібної, "структурованої", свяченої, лужної та інших вод. У всіх цих випадках 

основним діючим фактором є звичайна, чиста вода тому вже цілий ряд захворювань 

успішно лікується вживанням 8-10 склянок води (приблизно 2 л). Однак, ідея про 

боротьбу із обезводненням організму і лікування цілого ряду захворювань водою 

зустрічає спротив офіційної медицини. 

Метою наших досліджень було вивчення впливу прийому 0,5 л питної води на 

окремі показники роботи серцевосудинної системи у здорових людей. 

При спеціальному обстеженні 21 студентів-добровольців у стані їхнього здоров'я 

відхилень від норми не виявлено. Ранком, о 10 год їм виміряно АТ на плечовій артерії 

та записано ЕКГ у 12 стандартних відведеннях на електрокардіографі " ЮкарД-100". 

Відтак кожен із них випив по 0,5л чистої бутильованої кімнатної температури 

води(Природна питна вода Carpatia ). Через 0,5 і 2 год у них повторно вимірювався АТ 

на плечовій артерії та записувалась ЕКГ. Окремо проведено спостереження за висотою 

АТ на плечовій артерії і вимірювання частоти пульсу через кожні 0,5 год на протязі 2 

год 30 хв. 

В результаті вивчення ЕКГ показників та вимірювання АТ на плечовій артерії 

було встановлено ряд закономірностей. Так, всі обстежувані добре переносили питво 

0,5 л чистої води кімнатної температури. На протязі спостереження через кожні 0,5 год 

протягом 2,5 год систолічний артеріальний тиск знижувався у всіх випадках в 

середньому на 7,1 мм рт. ст. (з 112,8 до 105,7 мм рт. ст.), діастолічний відповідно за цей 

період знизився на 2,2 мм рт. ст. (з 70 до 67,8 мм рт. ст.) Частота серцевих скорочень за 

той же період зменшилась в середньому з 83,1 до 78,5 ударів за хвилину. При цьому 

цей процес відбувався на протязі 2,5 год по мірі всмоктування води в шлунковокишковому 

тракті. Можливо мали місце і позитивні реологічні зміни крові. 

Що стосується вивчення ЕКГ показників роботи серця, то істотних змін 

електрокардіографічних показників не виявлено, за виключенням відповідного 

зменшення частоти серцевих скорочень Водій ритму не мінявся тобто був синусовим і 

в однієї особи коронарний синусовий ритм. Систолічний показник у 30% 

досліджуваних порівняно з початковим покращився, у решти - залишився без істотних 

змін. Після прийому води дещо змінювалась величина зубців R і S як в стандартних, 

так і грудних відведеннях з відповідною зміною кута α з 74,8⁰ до 66,6⁰ після прийому 

води. Таким чином прийом додаткової кількості (0,5л) води позитивно впливає на 

основні показники роботи серця. 

- 189 -

Наукове видання 

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ СУЧАСНОЇ МЕДИЦИНИ 

МАТЕРІАЛИ МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ 

СТУДЕНТІВ ТА МОЛОДИХ ВЧЕНИХ 

Комп’ютерна верстка Бєлал С. А. С., Лінська К.І., Стріхар В.О. 

Підписано до друку 16.02.2011 р. Формат 60х84/16. 

Папір офсетний. Друк ризографічний. 

Обл.-вид. арк. 21,0 Ум. друк. арк. 18,1. 

Наклад 200 прим. Ціна договірна. 

61077, м. Харків, пл. Свободи, 4 

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна 

Надруковано ХНУ імені В.Н. Каразіна 

61077, м. Харків, пл.. Свободи, 4. 

Тел.: 705-24-32 

Свідоцтво про державну реєстрацію ДК № 3367 від 13.01.2009

Ð¼ÑÐ½ÑÑÑÐµÑÑÑÐ²Ð¾ Ð¾ÑÐ²ÑÑÐ¸ Ñ Ð½Ð°ÑÐºÐ¸, Ð¼Ð¾Ð»Ð¾Ð´Ñ - ÐÐµÐ´Ð¸ÑÐ½Ð¸Ð¹ ÑÐ°ÐºÑÐ»ÑÑÐµÑ ...

Create successful ePaper yourself

Delete template?

Save as template?

Ð¼ÑÐ½ÑÑÑÐµÑÑÑÐ²Ð¾ Ð¾ÑÐ²ÑÑÐ¸ Ñ Ð½Ð°ÑÐºÐ¸, Ð¼Ð¾Ð»Ð¾Ð´Ñ - ÐÐµÐ´Ð¸ÑÐ½Ð¸Ð¹ ÑÐ°ÐºÑÐ»ÑÑÐµÑ ...