Діденко 2 версія

враження від зустрічі. «Я давно мріяв поспілкуватися
українською мовою. Особливо – з Ольгою Петрівною».
В Москві спілкуватися українською він, ясна річ, не
міг. І – несподівано запитав: «Паша, а меня примут в
институт, где ты сейчас работаешь?» Я, тоді ще й не
кандидат філологічних наук, працював в Уманському
державному педагогічному інституті імені Павла
Тичини. З сором’язливості я не міг спитати, чому
саме після розмови з Ольгою Петрівною дядя Костя
поставив таке питання. Тепер, здається, розумію. Ольга
Петрівна, немов Євшан-зіллям, пробудила у мого
дядька бажання повернутися в Україну. Прагнення
свій хист віддати Україні. Бажання жити і вмерти в
Україні. Столична доля й авторитет є неважливими,
якщо є більше. А Ольгу Петрівну академік К.Т.Ямчук
вважав одним з найбільших морально-етичних
авторитетів.
Відома російська перекладачка англомовної
літератури Ріта Райт-Ковальова, завітавши ще у
1960-х роках, одразу після розчавлення радянськими
танками Празької весни 1968 року, до Надії Віталіївни
Суровцової в Умань і зустрівшись там з Ольгою
Петрівною здивовано запитала її: «А зачем вам,
украинцам свое государство?» Відповідь Ольги
Петрівни, як завжди, була безстрашно-чіткою і
лапідарною: «Затем, зачем и вам». Геніальна поезія
«Тихо стало на світі...», написана 1968 року пройнята
цим болем за загибель надій і досі є актуальною.
Тихо стало на світі
Ах, як тихо на світі!
Чорна тиша спливає
По лезу ножа.
Чеські голови в Тікичі,
Чеські голови в житі,
Чеські хлопці рядами
В Острожанах лежать.
Крешуть скреготом мороки,
Никнуть сутінки з сорому,
Сунуть поповзом смороди
По світах від Кремля.
О, зеленая Влтаво!
Віковічная славо!
Смолоскипом палає
Гуса земля.
20