Діденко 2 версія

Петрівчані ночі
Поспалися, і мама, і тато,
Тільки мені не спати.
Чим я буду літа молодії
Та під старість споминати?
А я зійду по битій стежині
До широкого ставу.
Гляну в воду, гляну в темне небо,
Під осокором стану.
Понад ставом плинуть літні чари,
І співають дівчата:
«Вийди, вийди, нічко петрівчана,
Та Івана стрічати».
А я стріну, тільки не Івана,
А чорнявого Гриця.
В нього очі, тихі чорні очі,
Як глибока криниця.
Він співає, душу виливає,
А сказати не сміє.
Як пригорне до грудей широких,
Наче сонце зігріє.
Його очі – глибока криниця,
В нього брови шовкові.
Нема, нема тепер мого Гриця,
Нема в мене любові.
Ой десь мою молодую долю
Та завія замчала.
Де ви, щирі, де ви, добрі очі?
Де ти, ніч петрівчана?
Повалились клуні і комори,
Ще й біленькії хати.
Стали люди попід парканами,
Як собаки, здихати.
Не поможе ні талан, ні доля,
Ані сам Господь з неба.
І не знати, чия на те воля,
І кому того треба.
Умань, 1971 р.
44