Діденко 2 версія

спілкування. Бо поет, у моєму розумінні, це Божа
людина, якій Всевишній довірив неземне ремесло.
Ольга Петрівна уважно вислухала мене, підтримала
бажання навчатися в Київському університеті на
філологічному факультеті. А потім узяла до рук книгу
і почала читати: «Благословенна будь, моя незаймана
дівице Десно!». Це була «Зачарована Десна» Олександра
Довженка. Господи, як вона читала! І сміялася, і
сумувала, і горювала разом із героями твору. Так вона
ще й актриса! Як же щедро наділив Бог цю дивовижну
жінку!
На жаль, перша спроба стати студенткою
Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка
закінчилася невдачею. Мої зв’язки із патріотично
налаштованими мешканцями міста (не тільки) не
давали можливості влаштуватися на роботу. От і
з’явився запис у «Трудовій книжці» – «підсобниця».
Так розпочався трудовий шлях у життя. Будівельна
бригада на Уманському вітамінному заводі… Спецодяг,
будівельні роботи. Дощова осінь, зима. І це у 17 років.
Жила надією на зустріч із членами літоб’єднання. От
де знаходила спочинок і втіху моя змучена, ще дитяча
душа. Я чула рідну мову, мудрі слова, щирі поради.
У лабораторії вітамінного заводу працював поетдисидент
Віктор Нєкіпєлов. Прекрасна людина! От
і прийшло рішення написати про нього до обласної
газети. Цей план ми здійснили разом із Григорієм
Ковальовим. І 22 травня 1970 року у «Черкаській
правді» побачила світ наша велика стаття – допис
«Хімія і поезія». У ній ішлося про гарного фахівця,
його колег, оточення і, звичайно, про поетичний хист.
Але можновладці побачили у цьому матеріалі щось
недозволене, вороже, неприпустиме. І почалося! Як
мене розпікали, принижували, погрожували! Як
заворушилося антиукраїнське кубло! Як добре, що
поруч були мої однодумці і, звичайно, мудра та бувала
Ольга Діденко.
Нарешті я – випускниця жаданого університету.
Запрошена на учительську роботу до однієї з
найкращих шкіл міста – школу № 7! (До речі, вже 40
років я маю честь викладати рідну мову й літературу
28