Вінніпеґ Український № 7 (53) (July 2019)

4
Рієлтор
6
Announcements.
6
Announcements.
7
Announcements.
9
EVENTS
10
EVENTS
12
HISTORY
оголошення / TEXT: Roman Hruby
CAPITAL UKRAINIAN FESTIVAL
оголошення / TEXT: Yuri Nosyk
SONS OF UKRAINIAN PIONEERS
RECAP. ОГЛЯД ПОДІЙ / PHOTO: NORBERT K. IWAN
IVANA KUPALA VINOK WORKSHOP HELD AT
OSEREDOK
RECAP. ОГЛЯД ПОДІЙ / TEXT: Kristina Frykas PHOTO: NORBERT K. IWAN
BENEFIT CONCERT FOR BUKOVETS SECONDARY
SCHOOL IN BUKOVETS, UKRAINE
/ TEXT: THOMAS M. PRYMAK
J. B. RUDNYCKYJ AND CANADA
16
CALENDAR OF EVENTS
18
BUSINESS
UPS STORE WINNIPEG SQUARE
20
HISTORY
23
CULTURE
30
HISTORY
9 18 23
Люда Радить
ЗНАЙОМТЕСЯ, МІСТО СЕЛКІРК
оголошення / TEXT: LUBA FEDORKIW
HORA HOPAK
ISRAEL-UKRAINE TOUR 2019
/ TEXT: Peter J. Manastyrsky
UKRAINIAN FRATERNAL SOCIETY OF CANADA
/ КУЛЬТУРА
Ї ЙО Ґ ЬО
УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС: НАЙНОВІШІ ЗМІНИ ТА КОРОТКА ІСТОРІЯ
/ TEXT: Luba Fedorkiw
PUBLIC EDUCATION FOR UKRAINIANS (RUTHENIANS/GALICIANS) IN
MANITOBA: THE EARLY YEARS. TEACHERS – PREACHERS - PROGENY
PART II
FREE COPIES OF MAGAZINE ARE AVAILABLE AT:
• Kalyna Store (952 Main St)
• Dobromarket (1940 Main St, 1575 Regent Ave, 605 Sterling Lyon Pkwy)
• Tenderloin Meat & Sausage (1515 Main St)
• Central Foods (630 Nairn Ave)
• Oseredok Ukrainian Cultural and Educational Centre (184 Alexander Ave. E.)
• Svitoch (621 Selkirk Ave)
• Gunns bakery (247 Selkirk Ave)
• Lvov Store (140 Meadowood Dr)
• McNally Robinson Booksellers (1120 Grant Ave)
• North Winnipeg Credit Union (310 Leila Ave)
• Carpathia Credit Union (all branches)
• LaSalle (Greggs) Insurance (865 McGregor St)
• Blair Yakimoski MLA for Transcona Constituency Office (127 Regent Ave West)
• Martha Chuchman Law Office (267 Mountain Ave)
• Bernie Wolfe Community School (95 Bournais Dr)
• PLAST Winnipeg (623 Flora Ave)
• Shevchenko Foundation (952 Main St)
• Gardenton Museum (Gardenton, MB)
• St. Andrew’s College, U of M (29 Dysart Rd)
• Ukrainian Catholic Metropolitan Cathedral of Sts. Vladimir and Olga (115
McGregor St)
• Ukrainian Orthodox Cathedral of St. Mary The Protectress (820 Burrows Ave)
• Holy Trinity Ukrainian Orthodox Metropolitan Cathedral (1175 Main St)
• St. Nicholas Ukrainian Catholic Church (737 Bannerman Ave)
• Holy Family Ukrainian Catholic Church (1001 Grant Ave)
• St. Josaphat Ukrainian Catholic Church (590 Alverstone Street)
• St. Joseph’s Ukrainian Catholic Church (250 Jefferson Ave)
• Blessed Virgion Mary Ukrainian Catholic Church (965 Boyd Ave)
• Ukrainian Evangelical Church (730 McPhillips St)
• Consistory of Ukrainian Orthodox Church of Canada (9 St Johns Ave)
• Interlake Real Estate (184 Main Street, Selkirk, MB)
• Сommunity events and other locations (more than 60)
PROMOTE YOUR
BUSINESS WITH US!
Phone: (204) 881-3793
E-mail: info@ukrainianwinnipeg.ca
Cover: ОСЕРЕДОК - Магія вінків з польових квітів.
Анастасія О. – гостя, студентка з України
Photo: Norbert K. Iwan
Publisher: Ukrainian Winnipeg Portal UkrainianWinnipeg.ca
For advertising and other inquiries, please call
(204) 881-3793 or email info@ukrainianwinnipeg.ca
The publishers may not have the same viewpoint as the authors of their printed
materials. Advertisers are responsible for the content of their commercial ads.
All articles by Valerii Pasko and Andrii Shcherbukha unless specified otherwise.
Special thanks: Slava and Gerry Edmunds, Shelley Greschuk, Tatiana
Murzunenko, Iuliia Lagotska, Chrystyna Bondarenko
Слава Україні!
З питань розміщення реклами дзвоніть / for advertising inquiries call (204) 881 3793, e-mail: info@ukrainianwinnipeg.ca

Рієлтор Люда радить
ЗНАЙОМТЕСЯ,
МІСТО СЕЛКІРК
Люда Козлова
Рієлтор
Грошові перекази
в Україну через
ПриватБанк
- Чи ви знаєте, що імігрантам бажаючим жити у Селкірку
нараховують додаткових 50 балів відповідно з
Манітобською Іміграційною Програмою?
- Чи ви знаєте, що місто Селкірк – це Світова Столиця
Сомів?
C
елкірк – невелике місто, так би мовити сателіт Вінніпегу;
воно розташоване у 22 км на північ на березі
Red River. Місто зв’язане з Вінніпегом шосейною
дорогою і залізницею. Селкірк був заснований у 1887
році і названий в ушановання шотландського графа Еомаса
Дугласа Селкірка, який у 1813 році купив у Hudson Bay
Company 410 тисяч кв км землі і заснував перше поселення
на теріторії сучасного міста.
Хоча населення Селкірка відносно невелике (трошки
поверх 10 тисяч), воно користуеться усіма вигодами, які
доступні мешканцям великих міст. Нова лікарня, у будівлю
якої вкладено поверх 100 мільонів доларів, Selkirk
Recreation Complex з однією з найкращих у провінції ареною
для хокею і фігурного катання, поле для гольфу і клуб,
модерна бібліотека Gaynor Family Regional Library, три місцевих
газети, та інше.
Серед головних підприємств-роботодавців
є наступні. Сталеливарний
завод, який
є частиною бразильської
компанії Gerdau,
головного світового
постачальника довгих
стальних виробів.
Ментальний центр,
який, окрім Манітоби,
обслуговує мешканців
північної теріторії Nunavut, де відповідне лікування недоступно.
Канадський береговий патруль, у розпорядженні
якого 119 різноманітного розміру човнів і 22 гелікоптера.
Індустрія туризма відіграє важливу роль в економиці міста.
Так кожного року багато гостей приїжджає на щорічний
сільськогосподарський ярмарок Triple S Fair & Rodeo, який
нещодвано відзначив свій 140 ювілей. А в останні роки
Селкірк притягнув увагу Голівудських компаній, які зняли
там 40 кінофільмів, що принесло місту великий додатковий
прибуток!
Близькість річки додає багато привабливості місту. Чарівна
вулиця Eveline відома своїми старовинними особняками,
чимало з яких розташованні прямо понад річкою.
Приємно пройтися по набережній, де влітку відбуваються
концерти та народні гуляння. Завітати до Marine Museum,
де найшда відображення славна історія Селкірку як визна-
чного внутришнього порту, і оглянути виставленні на
показ кораблі і човни, які борознили води озера Вінніпег.
Поблизу розкинувся парк, де створені добрі умови для
розваг і відпочинку біля води, де можна поплавати, порибалити,
спустити на воду човен або кайак чи каное, можна
навіть таборувати.
Селкірк рекламує себе як Світову Столицю Сомів і є
улюбленим місцем як літньої, так і підлідної ловлі. Рибалки
з усього континенту приїзджають з надією зловити
рекордного розміру сома, бо їх дійсно дуже багато у Red
River. Статуя сома стоїть на головній вулиці міста.
Нерухомість представлена як новобудовами, так і різноманітного
віку житлом у широкому діапазоні цін. На
час, коли готувався цей матеріал до друку, в місті було виставлено
на продаж 51 хата в ціні від $100 do $700 тисяч,
притому 39 з них – в ціні до $350 тисяч.
Дуже цікавий іноваційний
проект будівлі
недорогих збірних
хатів, що на фото,
розробила місцева
будівельна компанія.
Такі хати складаються
з трьох частин, які будуються
безпосередньо
на підприємстві.
Їх легко перевозити, навіть і гелікоптером, встановлювати
на місці. Такі будинки відповідають популярним тенденціям
мінімалізму і репрезентують собою новий підхід до
будівлі та прогресивні будівельні технології: високі стелі
і великі вікна, сучасні кухні, вбудована в підлогу система
огрівання, тощо. Хата не має півниці (бейсменту) та
гаража і розташована на маленькій дільниці. Назагал 16
таких хатів розміром 73 кв м і ціною $204 - $230 тисяч
заплановано побудувати у найближчий час. Така хата доступна
за ціною, економічна в експлуатації і може бути
приваблюваною альтернативою для молодої родини, що
починає своє життя в Канаді! Приємно, що частина будівництва
спрямована на підтримку добродійного проекту
novahouse.ca, притулку для покривджених жинок і дітей.
Одинадцять кондомініумів виставлені на продаж у
цені від $132 до $330 тисяч. Притому, за $320 - $330 тисяч
можна придбати напів приєднане кондо-будинок розміром
130 кв м із півницею та гаражом на два авто. Доречі,
у Вінніпезі навіть не нові будинки такого типу коштують
як найменше на 40 тисяч дорожче.
Затишне місто Селкірк пропонує альтернативні можливості
своїм мешканцям і тим, хто хотів би у ньому оселитися.
Радо відповім на всі питання відносно нерухомості.
Моя електронна адреса lkozlova@xplornet.ca. УВ
Переваги:
Державний банк України
Більше 2000 відділень
Входить в ТОП 10
найбільш надійних
банків України
Комісія всього від 2%:
Meest – це швидкий,
надійний та доступний
сервіс
1-800-361-7345
meest.com
950 Main Street
310 Leila Avenue*
80-2200 McPhillips Street
4 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -
- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG 5
$100
$500
$1001
(204) 989-7400 | carpathiacu.mb.ca
$6
$12
$20
1341-A Henderson Highway
1375 Grant Avenue
1-850 Regent Avenue West
* joining our family in 2019

Luba Fedorkiw
he Fifth Annual Capital Ukrainian Festival will be held in
T Ottawa on the grounds of the St. John the Baptist Ukrainian
Catholic Shrine, 952 Green Valley Crescent, from July
19-21, 2019. The Festival Organizing Committee has been hard at
work preparing for this year’s event. The 2018 Ukrainian Festival
was a resounding success and attracted 30,000 visitors and many
federal, provincial and municipal politicians.
Admission to the Festival remains free. Parking is available onsite.
There are over 1.3 million Canadians of Ukrainian descent, of
those, some 25,000 live in the Ottawa area. The organizers are
hoping this year’s Festival will draw even more people than in 2018.
The Capital Ukrainian Festival organizers have planned three days
of memorable activities. There will be specific workshops for motanka
dolls, pysanky, glass painting, iconopys, vinky and korovai/
ritual braided wedding bread. If you crave shopping, then head for
the marketplace. Talks will be given on genealogy, Ukrainian folk
instruments, and beeswax candles. The children’s area includes a
petting zoo, pony rides, crafts and other engaging activities. There
will be Ukrainian soul food classics.
A rich program of entertainment include the following:
Winnipeg’s Selo Ukrainian Dancers who are celebrating their
32nd year bringing the diverse and very rich traditions of Ukrainian
dance to the public. The Selo Ukrainian Dancers’ vast wardrobe
mirrors the regions of Ukraine: Hutzul, Bukovyna, Polissia, Lemko,
he Sons of Ukrainian Pioneers (S.O.U.P.) Club was
formed to fill the fraternal need of Canadian seniors of
T
the Ukrainian descent to meet regularly for continued of
fellowship formed over many years in the ranks of the Ukrainian
community.
1. Our unstructured club is bound by neither a formal constitution
nor by-laws since most members belong to other conventional
organizations. However, it is expected that a sense
of Ukrainian propriety and decorum shall be maintained.
2. Affairs of the Club are directed by a Steering Committee
of five members (Sergeant-at-arms, Treasurer, Archivist,
and two members-at-large, conferring when summoned.
3. Luncheon meetings are held regularly on the first Thursday
of each month except January, and are presided over
a rotating schedule of voluntary chairmen and recording
secretaries, guided by a standard agenda format and Robert’s
Rules of Order.
Volyn,Transcarpathia and Poltava. A specific form of dress and dance
reflect each region’s traditions;
Montreal’s Auresia, born in Edmonton, effortlessly blends unique pop
sensibilities with the soul of reggae and salsa;
Nasha Rodyna dancers, from age 4 to young adults, come from St.
Mary’s School of Ukrainian Dance in Sudbury;
Desna, Ukrainian Dance Company of Toronto will dazzle audiences
with technically demanding and exhilarating dances accented by
exquisite costumes and diverse music;
Zirka, based in Toronto, has deep Ukrainian-Canadian roots and with
its passion for traditional Ukrainian music;
Kleztory, of Montreal, is considered one of the best klezmer bands;
Vasyl Popadiuk, a classically trained violinist born in Lviv and now
living in Ottawa, will play a fusion of Eastern European melodies in
an energetic style mixing classic rock, jazz and traditional Slavic and
Gypsy music. УВ
Check for updates about the Festival on Facebook and on
the Festival Website www.capitalukrainianfestival.com.
4. Since the object of the Club is to foster fellowship and
concerns for the welfare of its members n their sunset
years, we are not structured as a “service club” precluding
requests for financial grants, distribution of outside tickets,
literature, etc.
5. Minimal annual dues are levied for the carrying out of Club
activities as from time to time may be recommended by
the Treasurer for approval by a meeting of members. Our
fiscal year begins February 1st.
6. New Members must be sponsored by a member in a good
standing with a formal introduction at any regular meeting.
An annual fee of $10 will assure a place on the Club’s
Roster. Guests of members are welcome at all meeting.
If you are interested in becoming a member, please
send an email to mpmusick@mymts.net УВ
THE CHAI FOLK
ENSEMBLE
Founded in 1964 by the late Sarah Sommer
developed an international reputation
as North America’s largest and
prominent Israeli folk dance ensemble.
The original motivation was “to present
Jewish heritage through the medium of
folk dance.” It’s repertoire of dance, music
and song signifies CHAI…Hebrew for
“alive.”
RACHEL COOPER is the Dance Director
of Chai Folk Ensemble. She holds a B.A. Hon.
(Theatre and Drama/Dance) and B.Ed. from
University of Winnipeg (gold medalist). Staff
member at the Royal Winnipeg Ballet School,
Shelley Shearer School of Dance, The School
of Contemporary Dancers and director of
Maples Collegiate Dance Department, recently
returned from high gold awarded performances
with her students from MCI.
Could you describe the commissioned
dance for this tour?
“My piece, Just Another Wave, involves the male
dancers from Rusalka and the female dancer from
Chai. The piece of choreography opens with a pas
de deux and slowly builds with dancers from each
ensemble partnering with each other. It incorporates
each group’s technical vocabulary, which are quite different,
but both have a similar ballet foundation, which
allows them to marry well. I use traditional Ukrainian
and Israeli folk dance technique, but I’ve explored and
reimaged each in a contemporary dance context.”
What is your personal sentiment about this tour?
‘The two groups first worked together in 1999 to create a
joint show. The Hora Hopak piece of choreography was
the finale. Our past work together and this upcoming tour
demonstrates our communities’ mutual appreciation for
each other.”
The HORA HOPAK TOUR 2019 is a partnered initiative
between the Sarah Sommer Chai Folk Ensemble and
Rusalka, Winnipeg’s Premier Ukrainian Dance Group.
Both dance troupes comprised of over 60 dancers,
musicians and singers will tour Israel (Jerusalem,
Tel Aviv, Hula Valley, Akko, Karmiel, Caesarea, Haifa,
Nazareth, Rosh Hanikra, Masada and Jaffa) and
Ukraine (Lviv, Chernivtsi, Yaremche, Bukovel, Truskavets,
Kyiv). Their repertoire at the Karmiel Dance Festival and in
Truskavets will include culturally separate pieces and two commissioned
specifically for both ensembles with Hora Hopak as the signature
finale. A cosmopolitan audience will witness a profound bicultural performance.
RUSALKA
UKRAINIAN
DANCE
ENSEMBLE
Founded in 1962 by the late Peter Hladun
dazzled multiple international audiences, receiving
rave reviews executing its repertoire
of exciting, enticing and energetic dance interpretations,
music from Ukraine’s diverse
regions. RUSALKA…Ukrainian for “mystical,
magical and enticing water nymph.”
VALENTYNA DMYTRENKO is Rusalka’s
Artistic Director since 2015. She is highly
accomplished with formal training at the
Kyiv National Ballet School. She attained
her Master of Arts in Choreography at
the International Slavic University in
Kyiv. She danced professionally as a
soloist for 20 years performing with
Ukrainian professional ensembles
such as “Kalyna”, Academic Folk Ensemble
“Veryovka.” She specializes in
National, International, Classic and
Demi-Classic dances. Her students
excel and receive multiple Gold
Medals with Honors at the Manitoba
Dance Festival and Manitoba
Ukrainian Dance Festival, Winnipeg.
Her career has allowed her
to tour Europe, Asia, North and
South America.
Could you describe the
commissioned dance for this
tour?
“The opening dance is called
Circle of Friends. It blends
famous traditional folk music
and dance movements of Jewish
and Ukrainian cultures,
extending the continuation of
friendship between Chai and
Rusalka dance ensembles.
Specifically, the overture of
this dance opens with the musical
instruments ‘bandura”
from Ukraine and the Jewish
instrument “shofar” playing
the respective ‘Oi u luzi chervona
kalyna’ and ‘Shalom Alekhem.’
It concludes with the
Canadian anthem. Both groups
enter the stage from different
sides. Taking turns, the dancers
from each group perform
to their ancestral traditional
folk music. Both Chai and
Rusalka combine in the complete
closure of the circle- the
conclusive Circle of Friends.
The dance is accompanied by
Chai’s orchestra and choir.”
What is your personal sentiment
about this tour?
“It provides an opportunity
for both groups to visit their
ancestral home, to expand and
preserve knowledge of their
cultural heritage in Canada.
The combining of the two
groups in one tour will provide
a lasting memory.”
6 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -
- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG
7

I
vana Kupala Vinok Workshop held at Oseredok
Ukrainian Cultural and Educational Centre
June 22, 2019
Organized by: Anastasia Fyk, Ivanka Babiak
Photo: Norbert K. Iwan
Chai and Rusalka initially collaborated in 1999. Reeva
Nepon, the administrative director for the Chai Folk Arts
Council and Chai Folk Ensemble stated: “that appearance -
two performances at the Centennial Concert Hall marked the
debut of their Hora Hopak.” Also, “we have danced the Hora
Hopak twice with the Winnipeg Symphony Orchestra.” Other
events included the official opening of the Canadian Museum
for Human Rights and the gala for the annual conference for
Canadian Municipalities.
Reeva Nepon added that Rusalka proposed the joint venture
and tour. She also noted that sponsorships and fund raising
were important components to ensure this united international
effort was successful.
Amy Yakimoski, Chair of the Board of Rusalka Ukrainian
Dance Ensemble commented: “This tour underscores the
special bond developed between both dance groups.” “Travel
to each respective homeland provides a unique opportunity
to share the artistry and showcase talented performers to
a broader and cosmopolitan audience, also, a reflection of
Canada’s inclusive multiculturalism.”
Both dance troupes serve as ambassadors for Winnipeg,
Manitoba and Canada. They will return home in time for the
50 th anniversary celebration of Folklorama where they will
share their golden legacy of artistry through dance, music
and song.
It is equally important to acknowledge that the longevity of
both Chai and Rusalka is rooted in the dedication of alumni,
parents, sponsors, supporters and volunteers.
Best wishes are in order for a safe and successful tour.
Mazel tov! Shchaslyvoji Dorohy! Gods Speed!
On September 8 and 9, 2019 the Winnipeg audience will
eagerly welcome the homecoming concert HORA HOPAK
at the Seven Oaks Performing Arts Center, 711 Jefferson
Avenue. Both ensembles individually and collectively will
entertain and demonstrate their cultural pride in what Winnipeggers
have historically been accustomed to – a show
stopping powerful performance that will once again awaken
our pride and emotional bond with the performers in celebrating
the borderless love of the arts – an integral part of
the Winnipeg community.
Sources:
https://rusalka.mb.ca
Love, Myron, Jewish Post & News, April 23, 2019
Zoratti, Jen, Winnipeg Free Press, October 27, 2013
www.chai.mb.ca
Friday, July 26 at 6 pm
Location: Kildonan Park
8 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -
$15 Donation per Player
Registration: ivanka4@hotmail.com, by July 19
100% of raised funds to support war amputees in Ukraine!
- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG
9

n June 8, 2019, four of Manitoba’s vibrant
dance groups came together to put on a
benefit concert for Bukovets Secondary
School in Bukovets, Ukraine. Selo Ukrainian
Dancers, Sopilka Ukrainian Dance School,
Troyanda Ukrainian Dance Ensemble and
Verba Dance Company visited the school in
the summers of 2017 and 2018 for a portion
of their tours to Ukraine with Cobblestone Freeway Tours. It was
there that they were met with the generosity of School Principal
Yaroslav Dmytrovych, his wife and teacher at the school,
Svitlana Lesiuk and all of its staff.
On this tour, the groups were delighted with the reenactment
of a traditional hutsul wedding. A bride and groom
were chosen along with parents, and the preparations
of clothing, headdresses and blessings took place. On
horseback, the bride and groom, followed by all the
participants’, went up the hill to the church for mock
wedding ceremony and blessing of all in attendance.
The day ended with a Zabava where traditional
foods and drinks were served, songs were
sung and toasts were shared!
Though there is so much joy in this experience,
one could not look past the bare classrooms
and crumbling infrastructure. By
Canadian standards this building would be
condemned. No convincing was needed
when all groups were approached to
put on this concert. All who had attended
Bukovets School understood
it’s needs and all couldn’t be happier
than to do something as easy
as putting on a small show to help
the school out.
If you are interested in contributing to
“School in the Clouds”, a short documentary
by Steve Brese of Legacy Films in partnership
this project, cheques can be sent to:
with Cobblestone Freeway Foundation, began
Cobblestone
the evening. The audience was able to understand
the dire circumstances through the
Freeway
story told but also to see the love that Yaroslav
10 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -
has for the school and it’s children.
1940 Main St.
Winnipeg, MB
Foundation
His goal is to “create an environment of
Ph.: (204) 558-5999
10515 111 St.NW
kindness and harmony for the children MON-SAT: 10 am - 7 pm
Edmonton Alberta
to grow up in”.
SUN: 11 am - 5 pm
T5H 3E8
*Please indicate Bukovets
The benefit concert was able
School in the memo line
to raise nearly $10,000 for this
school, which will go towards
textbooks, sporting equipment
and washrooms. УВ
O
UKRAINIAN MUSEUM
OF CANADA
MANITOBA BRANCH
The Ukrainian Museum of Canada UWAC is
Visit us and become a member.
Ukrainian Museum of Canada
Manitoba Branch
Visit: umcmb.ca
1175 Main Street, Winnipeg, MB R2W 3S4
204.582.1018
Open July and August 10am to 4pm or by appointment.
6-1575 Regent Ave. W.
Winnipeg, MB
Ph.: (204) 219-1812
MON-FRI: 11 am - 7 pm
SAT: 10 am - 7 pm
SUN: 11 am - 5 pm
5-605 Sterling Lyon Pkwy.
Winnipeg, MB
Ph.: (204) 219-3025
MON-SAT: 10 am - 7 pm
SUN: 11 am - 6 pm
- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG
11

J. B. RUDNYCKYJ
AND CANADA
Thomas M. Prymak
University of Toronto
J.
B. Rudnyckyj (1910-1995), pronounced “rud-NITSkee,”
was one of the most important and most controversial
figures in the history of Ukrainians in
Canada. A highly cosmopolitan linguist and broadly
educated academic, he was a post-1945 immigrant to Canada,
who adapted well to his new Canadian home, and quickly shot
to the top of Ukrainian Canadian society. For many years, he
served as the head of the Department of Slavic Studies that he
had founded at the University of Manitoba in Winnipeg, at the
eastern edge of the three Prairie Provinces of Canada. Before
1970, Winnipeg was still the fourth largest city in the country,
and a significant part of the city’s population was of Ukrainian
origin. Winnipeg, in fact, was then generally acknowledged
to be the “Ukrainian capital of Canada,” and since Rudnyckyj
lived and worked at the heart of both Ukrainian academic and
political life in Canada, this was reflected in both his academic
and political careers.
Those careers coincided with an important phase in the general
history of the country. By the 1960s, Canada was already beginning
to feel quite independent of the British Empire, of which it
had been an integral part since the 1760s. Over the course of first
half of the twentieth century, the Empire had been gradually
replaced by the newer concept of the British Commonwealth
of Nations, its jewels being the self-governing “Dominions” of
Canada and Australia. But in the early 1960s, most of the rest
of the old Empire had broken away and acquired political independence.
Consequently, the self-governing dominions began
to change their former imperial identities to newer ones, less
dependent upon London and the British element in their own
populations.
In Canada, this change was complicated by the large and important
French fact in Quebec, and in that unique French-speaking
province, a new nationalist movement arose, which soon went
beyond legal parliamentary methods and turned to political
violence to achieve a more narrow political independence, one
centred on the province itself. In response, the federal government
in Ottawa called a Royal Commission on Bilingualism
and Biculturalism to deal with the crisis, and Rudnyckyj, who
fluently spoke both French and English, and was known for his
cosmopolitanism, was soon appointed to the Commission. He
was expected to represent the non-British and non-French element
in its deliberations. From this lofty perch, the Ukrainian
linguist from Winnipeg pushed hard for recognition of the then
27 percent of the country that was not of British or French origin.
The result was the new federal policy of “Multiculturalism
within a Bilingual Framework.”
The linguist, Professor J. B. Rudnyckyj in 1963, when he was first
appointed to the Royal Commission on Bilingualism and Biculturalism.
Courtesy of the University of Manitoba Archives, Winnipeg.
Rudnyckyj did not do this entirely on his own. He was greatly
helped by his colleague from the University of Manitoba, the
historian and Conservative political activist, Paul Yuzyk, who
at that same time had been appointed to the Senate of Canada,
and by numerous Ukrainian Canadian political figures and activists,
all of whom worked for the recognition of their group.
The combined effort of both the older “waves” of immigrants
(which had been primarily economic in nature), together with
their children and grandchildren, and also the newer, post-1945
immigrants (who were better educated and intensely political),
and their children too (who remained equally politically
committed) turned out to be immensely successful, and official
multiculturalism was their reward.
Moreover, there is no doubt whatsoever that it was the Ukrainians,
more than any other “ethnic group” that led the charge in this battle for
multiculturalism. They presented more briefs to the Royal Commission
than did any other group, they pushed harder for changes than did anyone
else, and their youth protested and demonstrated for their cause more
effectively than did the youth of any other group. Throughout the entire
history of the Ukrainian group in Canada, in fact, multiculturalism was
probably its single most important political achievement. And Jaroslav
Rudnyckyj stood at the very centre of this great effort.
But politics was not Rudnyckyj’s main interest. Rather he was primarily
a scholar, and he always remained at heart a linguist, or a “philologist.”
Although he knew many languages well, he specialized in the Ukrainian
language and its varied dialects, and he did a great deal of research into
the origin of Ukrainian words, especially personal and place names. He
also made significant contributions to the history of Ukrainian literature,
to library studies, and to Ukrainian bibliography. Moreover, when he first
arrived in western Canada, he was fascinated by the language of those
earlier Ukrainian pioneers, which, for over half a century, had missed a
revolution and two world wars and developed independently from that
in the Old Country, and consequently, had acquired a distinctiveness all
its own. This led him to the study of Ukrainian folklore in Canada, and he
contributed enormously to the establishment of that new field as well.
On another level, Rudnyckyj was an enthusiastic scholar with enormous
self-confidence and great teaching abilities and was able to inspire an
entire generation of students to carry on his legacy. His graduate students
found positions (some in academia, and some elsewhere) across North
America, and they continued his work for years afterwards. In fact, the
tradition of academic study of the Ukrainian Canadians, which had been
inspired and developed by the linguist Rudnyckyj (and augmented by
his contemporaries and colleagues, also post-1945ers, like the historian,
Mykhailo Marunchak in Winnipeg and the poet Yar Slavutych in Edmonton)
stood in clear contrast to the situation in the United States, where
no such tradition was ever clearly established, and where academic
institutions such as the Harvard Ukrainian Research Institute generally
ignored the history of the community that had funded and founded it.
Professor Jurij Darewych of Toronto, a former Rudnyckyj student, tells
an interesting story about the nature of Rudnyckyj’s interest in the language
of the children and grandchildren of those old Ukrainian Canadian
pioneers. He stressed the professor’s great sense of humour and once told
me about several examples of items that Rudnyckyj had collected over
the years. And these examples too were not without a certain degree of
humour. They linked language to folklore, and they included the unusual
political expression: “Vin bezhyt na maioru.”
12 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -
- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG 13

This was supposed to mean: “He is running for mayor.”
But in the language of contemporary Ukraine meant:
“He is running at the mayor!” Again, there was the
common Winnipeg expression: “Vin robyt dlia sytoho.”
(He works for the city.) But in the formal Ukrainian
of the Old Country, this translates as: “He works for
chubby, that is, the well-fed person!” Similarly, during
the solemn unveiling of the Shevchenko monument
in Winnipeg in 1961, Rudnyckyj had observed a parade
entering the area and, as a Ukrainian marching band
approached, heard the announcer say: “Teper ide banda
v ukrainskim shmatiu.” (“Here comes the Ukrainian
marching band in native costume.”) But to a newcomer
from Europe this meant “Here come the mafia, or group
of rowdies, in Ukrainian rags,” which the philologist
from Europe found quite amusing. Doubtless, Rudnyckyj’s
irrepressible jollity at such talk was irritating
to his close Canadian colleague, Paul Yuzyk, who was
descended from those pioneers of old, and spoke their
language, and not that of the post 1945ers, or DPs (Displaced
Persons), as they were called at the time! (In
the 1930s, the influential but idiosyncratic American
author, H. L. Mencken, with the help of certain editors
of the New Jersey newspaper Svoboda (Liberty), had
compiled similar Ukrainian American examples for
his important multi-volume work on The American
Language.)
the United Nations General Assembly that had shortly before
(September, 1960) aroused the great indignation of the Soviet
delegation to that body.
“Dief,” as he was called in Canada, wanted to know Kushnir’s
opinion about who in the Ukrainian community would be a good
candidate to name to the Senate of Canada before he left office
(as Dief had just lost a general election). Kushnir suggested Rudnyckyj,
who was enormously self-confident, politically adept,
and firmly committed to Ukrainian causes. But Diefenbaker
rejected Rudnyckyj, since he was a relatively recent immigrant,
who had not been born in the country. Therefore, Kushnir suggested
the linguist’s historian colleague at the University of
Manitoba, Paul Yuzyk. The Prime Minister, who had known
Yuzyk in the 1930s as a fellow Conservative in Saskatchewan,
accepted the idea, and the historian was then named to the Senate.
But the story did not end there. Shortly later, the government
changed, and Diefenbaker’s rival, the new Liberal Prime
Minister, Lester B. Pearson, named Rudnyckyj to that famous
Royal Commission.
The socio-political child of the Royal
Commission, official Canadian “multiculturalism,”
was in fact the joint legacy
of both Rudnyckyj and Yuzyk, as well as
of the Ukrainian community in Canada
as a whole. Its great importance to the
country is indicated by the fact that the
word “multiculturalism” was put into the
new Constitution of Canada in 1982, was
further defined by statute in 1988, and
was also adopted by several provincial
governments, including those of Ontario,
Manitoba, Saskatchewan, and Alberta. It turned out to be a major event in
Canadian history. But Rudnyckyj’s legacy went far beyond politics.
Its principal component was in scholarship. The professor from Manitoba
made solid contributions to Ukrainian linguistics, compiling a great Ukrainian-German
Dictionary, and a multi-volume (but unfinished) Etymological
Dictionary of the Ukrainian Language (in which he even gave meanings in
English), also many smaller books on the origins of the name “Ukraine,” the
name “Slav,” the name “Galicia,” and on Ukrainian dialects and grammar, and
also on Canadian place names of Ukrainian origin. Moreover, he published
an entire series of source materials on Ukrainian Canadian folklore, and
another series on Ukrainian libraries in Canada. His unpublished survey of
the Ukrainian holdings of the Library of Congress in Washington was also
quite important. To this must be added as well several short volumes on his
wide travels throughout the world, and his description of the Ukrainian elements
and connections in those many different societies. J. B. Rudnyckyj,
who was both a prolific scholar and a successful Royal Commissioner, has
bequeathed us a legacy that lasts, and to the present day, continues to effect
Canadian public and academic life. УВ
THOMAS M. PRYMAK, PhD., is a Research Associate with the
Chair of Ukrainian Studies, Departments of History and Political Science,
University of Toronto. He has taught history at several different Canadian
universities and is the author of numerous publications in the field.
His most recent book is titled Gathering a Heritage: Ukrainian, Slavonic,
and Ethnic Canada and the USA (University of Toronto Press, 2015).
Rudnyckyj was also a scholar with a clear penchant for
bold hypotheses, and Darewych related one of them to
me. In American scholarship, it has long been accepted
that early working class immigrants from Eastern
Europe, especially from Galicia, Bohemia, Slovakia,
Hungary, and even to some extent Poland, were once
labeled with the derogatory epithet “Bohunk.” This is
widely believed by professional folklorists to have been
a conflation of the terms “Bohemian” and “Hungarian.”
But Rudnyckyj’s observations on the Canadian Prairies,
where the descendants of the Galicians formed
an overwhelming majority of the Slavonic element, led
him to believe that the epithet rather originated in the
Ukrainian exclamation “Oi Bohonku!” often used by elderly
women. This expression, of course, was a vocative
(calling out) and diminutive (endearing) form of the
otherwise quite ordinary exclamation “Oh, dear God!”
Finally, Professor Darewych related to me another anecdote
about Rudnyckyj, one that threw some new light
upon the often tense relationship between Rudnyckyj
and Yuzyk. Darewych said that in the early 1960s, the
Rev. Wasyl Kushnir, who was a prominent Ukrainian
Catholic priest and the long-serving President of the
Ukrainian Canadian Committee, the umbrella organization
of most of the non-Communist Ukrainian organizations
in the country, was visiting the Darewych
home in Winnipeg, when the Prime Minister of the
time, John Diefenbaker, called on the phone. Kushnir
and the Prime Minister had a relatively close relationship,
and Kushnir , he said, was the moving spirit behind
Diefenbaker’s famous pro-Ukrainian speech to
On October 9, 1971, the very day after announcing to the Parliament
of Canada the new government policy of “Multiculturalism
within a Bilingual Framework,” the new Prime Minister,
Pierre Elliott Trudeau, who had three years before, taken over
from Lester B. Pearson, as leader of the country, flew 1,300
miles from Ottawa to Winnipeg, and spoke on the same subject
to the great Tri-annual Conference of the Ukrainian Canadian
Committee. The photo shows the PM speaking, while the Rev.
Wasyl Kushnir (with the eye-glasses) and another cleric are
looking up at him from the head table. Both Rudnyckyj and
Darewych were present at this important meeting. Darewych
even gave a keynote speech enunciating Ukrainian desiderata
to the federal government, and that speech appears to have had
some effect on Trudeau. Press photo from Novyi shliakh (The
New Pathway), Winnipeg, vol. XLII, no. 44, October 30, 1971.
AFFORDABLE LIVING FOR 55 PLUS
For more information contact:
Tel: 204 586 5816 or Email: smpvilla@shaw.ca
800 Burrows Avenue • Winnipeg MB R2X 3A9
14 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -
- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG 15

CALENDAR of EVENTS
IS BROUGHT TO YOU BY:
184 Alexander Avenue East
Winnipeg, MB, R3B 0L6
(204) 942-0218
Monday – Saturday
10 AM to 4 PM
www.oseredok.ca
info@oseredok.ca
Current
Exibition:
The Ivan Bobersky Collection Exhibition, 1914-1920. STILL STANDING. НЕСКОРЕНІ.
March 21 to July 6, 2019
A Centenary Tribute. The Fight for Freedom of the Western Ukrainian People’s Republic.
Rare and unreleased restored images.
КАЛЕНДАР ПОДІЙ
CALENDAR OF EVENTS
Щоб бути в курсі останніх подій, відвідайте наш сайт: www.ukrainianwinnipeg.ca/events
Хочете додати Ваш івент в календар? Пишіть нам: info@ukrainianwinnipeg.ca
ЛИПЕНЬ
JULY
15
MON
19-21 FRI-SUN
СЕРПЕНЬ
AUGUST
2-4
11-17
FRI-SUN
SUN-SAT
We invite you to join us in celebrating our 50 th Anniversary on August 11 - 17, 2019!
Запрошуємо приєднатися до святкування нашого 50-ого ювілею від 11 до 17 серпня!
BITAЄMO! WELCOME!
Ukraine-Kyiv Pavilion is proud to be one of only
four Pavilions that has participated in every single
Folklorama since the beginning of the festival!
This year, we are honouring the contributions of
our volunteers, entertainers, and the entire
community to Ukraine-Kyiv Pavilion and to the
celebration of Ukrainian culture on a world stage!
SHOW TIMES
Sunday:
5:00, 6:45, 8:15, 9:45 pm
Monday to Friday:
6:45, 8:15, 9:45 pm
Saturday:
5:00, 6:45, 8:15, 9:45 pm
Late Night Party (Zabava) at 11:30 pm
featuring two live bands - Sloohai and Budmo!
Ukraine-Kyiv Pavilion is located at Maples Collegiate, 1330 Jefferson Avenue, Winnipeg, Manitoba
Information and Dinner Reservations: www.kyivpavilion.ca
#kyivpavilion #kyivpavilion50 #folklorama50
16 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -
- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG 17

Main Branch
950 Main Street
Winnipeg MB R2W 3P4
McPhillips Branch
80-2200 McPhillips Street
Winnipeg MB R2V 3P4
Henderson Branch
1341-A Henderson Highway
Winnipeg MB R2G 1M5
Grant Branch
1375 Grant Avenue
Winnipeg MB R3M 1Z8
Regent Branch
1-850 Regent Avenue West
Winnipeg MB R2C 3A8
Leila Branch*
Joining our Family
in 2019
UPS AT
THE WINNIPEG
SQUARE
A
ll that entrepreneurs from Odessa Dmitriy
& Anna Zahorodnyuk had in life before
immigration (12 diversified businesses
including web-studio, wooden
sunglasses company, pharmacy, print shop), was a
result of their hard work and perseverance. Dmitriy
recalls “When I was a student I spent one summer
in the USA as part of the Work and Travel
program”. The money he earned in two months
lifeguarding during the day and stacking shelves at
night was the start-up capital for his business ideas.
More importantly, in the United, States Dmitriy
realized that when you work really hard you get to
reap great benefits from your efforts.
Mr. Zahorodnyuk has never studied business administration;
all he knows about business is from
books and his own experience.
“There was no secret behind my success in Ukraine,
I just worked a lot and re-invested the profit”, says
Dmitriy, who before moving to Canada employed 65
people in Odessa, Ukraine.
Praise, support and protection - something a developed society
strives towards to provide entrepreneurial members who
stimulate economic and create new jobs. Unfortunately, the
reality in Ukraine is different. Dmitriy summarizes the rationale
behind the decision to sell everything and move to Canada
in two word: “Unbearable lawlessness”.
In January 2016, Zahorodnyuk’s moved to Winnipeg. The
first half of the year was difficult as the family from sunny
Odessa was getting used to a different climate while Dmitriy’s
entrepreneurial spirit was adjusting to a new environment and
mentality. “I flipped one house, we tried selling on Amazon”,
recalls Dmitriy. It was not good enough for Zahorodnyuk’s
ambitions, so he started looking at various franchising opportunities.
“UPS has a strong brand, I liked the location, it
was relatively easy to buy and I had experience in running a
Few people know that UPS offers more than shipping and packaging
services. You can rent personal or business mailbox with a
real street address, design and print a variety of products (posters,
banners, brochures, business cards, flyers, lawn signs, magnets,
post cards, magazines, reports, calendars, canvas printing,
etc.), securely shred your documents, get document finishing
services like laminating, collating, and binding.
printing business….at least I thought I had”,
recalls Dmitriy.
“Every UPS store can be different, we
get only 2-3 shipping orders per day, while
our core business is printing”, says Mr. Zahorodnyuk.
UPS Store #322 at Winnipeg
Square provides printing services for the
surrounding office buildings, for Winnipeg
Chamber of Commerce, for Canadian
Pacific Railway and other businesses within
the area.
Few weeks before this interview, Zahorodnyuk’s
returned from the UPS franchisees
convention in Toronto, where they
received an award for their outstanding
achievements in 2018. “We are number
one store in Manitoba, Northern Ontario
and Saskatchewan and number 7 store in
Canada by sales”, says Dmitriy. The event
was a gauge of Zahorodnyuk’s efforts in
the last two years. “Realizing that there are
stores ten times bigger than ours helped us
become more determined”, Dmitriy says.
Zahorodnyuk’s were pleased to see their
Instagram account showcased from the
stage by the head of marketing at UPS Canada.
“That proves we do the right things”,
Dmitriy adds. Besides excellent Instagram
account, UPS Store #322 has the highest
number of positive reviews among other
Winnipeg UPS stores on Google.
There is no surprise Mr. Zahorodnyuk
knows his way around social media and
online marketing - he used to run a webstudio
that developed web-sites, produced
unique content for them and promoted
them. His biggest challenge in Canada
was grasping the mentality of customers,
employees and culture of running a business.
Dmitriy brings an example of an
acquaintance, Larry Vickar, from Vickar
Automotive Group: “I was introduced to
Larry at one of the events. The next time
we saw each other, Larry remembered my
name, what do I do and what car I drive.
Even in Larry’s seventies, after building a
business auto-empire, he still establishes
and maintains connections and gives back
to the community”. Dmitriy shows a plastic
5 Questions to Dmitriy:
1
2
3
4
5
Favorite thing about Winnipeg
Canadian Museum of Human Rights
Most memorable trip
Seoul
Recent “good read” you enjoyed
“Everyone's in sales" Todd Cohen
What motivates you
I have three children and I want them to have a better start and
better opportunities in life
Best advice you would give to you children
Live your life now
bag full of business cards “That’s from the last few event
I’ve visited”, he says.
“If you want to succeed here in Winnipeg, you need to
shake hands, you need to schmooze, you need to follow
up, you need to build personal relationship. That
is the only way. Business is a relationship here and it
took me two years to realize that”, concludes Dmitriy.
Mr. Zahorodnyuk is not used to dedicating himself to
just one project. Besides the UPS store Dmitriy is also
working on a digital start-up that he is not ready to unveil
to the public yet. We might be back to Dmitriy’s office
to talk about his new endeavor soon, in the meantime,
consider UPS Store #322 for your printing needs. УВ
An easier way to receive your money! Request Money and Autodeposit now available with Interac eTransfer
LOAN SPECIAL
Rates as
Low as
Terms and conditions apply.
Rate is applied to balances over $5000 USD

UKRAINIAN FRATERNAL
SOCIETY OF CANADA
The Ukrainian Fraternal Society of Canada has faithfully
served its members and provided financial support
to the Ukrainian Canadian cultural community in Winnipeg
and throughout Canada where its branch chapters
exist. UFSC head office was initially located in Winnipeg’s
Ukrainian National Home Association (UNHA)
building. In 1969 UFSC opened its new and current
headquarters at 235 McGregor Avenue, adjacent to the
former UNHA building.
In response to changing economic and regulatory realities
and in the beneficial interest of the respective
memberships a major event transpired on January 1,
2011. The life insurance portfolio of the Ukrainian Mutual
Benefit Association of St. Nicholas of Canada was
amalgamated with that of the UFSC. At the 2018 UFSC
Convention it was unanimously agreed to potentially
open membership to all Canadians who have an interest
in the heritage of fraternalism. In order to convey
this expanded eligibility, the UFSC is in the process of re-branding
itself and is preparing to operate under a new corporate name, as
Ukrainian Fraternal Society of Canada Heritage Life Insurance. It
will continue as a fraternal mutual benefit society, carrying on its insurance
and benefits work solely for the protection of its members,
their families, and beneficiaries.
One of the many objectives of the Ukrainian Fraternal Society of
Canada is to cultivate among its members a sense of cooperation by
promoting, establishing and sustaining strong ties within the Ukrainian
Canadian community. The Ukrainian Fraternal Society of Canada
has been a solid pillar in Canada’s Ukrainian Canadian establishment.
UFSC has begun plans for its 100 th Anniversary celebration to be
held in June 2021 at the Winnipeg Hilton Airport Suites. Members
will be treated to a memorable evening of great food, exceptional
entertainment, informational displays, and the opportunity to socialize
and reminisce.
For more information go to FYI at - https://ufsc.ca УВ
T
Peter J. Manastyrsky
2018-2021 Directors-Group
his year marks the 98th anniversary
of the Ukrainian Fraternal
Society of Canada.
Since the arrival of the first wave of
Ukrainian migration to this country 128
years ago, Canadian life and culture has
been enriched by their values, ethics and
hard pioneering work. Ukrainian Canadians
have played a significant role in the
country’s development, have strived to
maintain the dignity of individual identity,
and have established and supported
many organizations to which they belong.
Each successive wave of Ukrainian
immigrates had their own distinctive
skills, experiences, desires, and something
special to contribute to Canada.
Ukrainians came to Canada to find
freedom from various types of oppression,
and to seek the prospects of a
brighter future for themselves and their
descendants. Some abandoned their native
soil for the perilous voyage abroad to
begin their life in Canada without many
material possessions or wealth. The early
immigrants worked hard to survive
and build their lives in a new land, often
dealing with societal, economic, and
corporate prejudices, and having to be
totally self-reliant.
Many Ukrainians had no financial resources
or support, save from the sympathy
and charity of neighbours of the
same kind, until the formation of community
organizations for the mutual benefit of their memberships, one of which was
the establishment of the Ukrainian Relief Association in November of 1921. Membership
in this Winnipeg-based Association was open to all Ukrainian Canadians,
regardless of their religious or political orientation.
Upon the passing of Ukrainian Canadians
without assets to cover the most basic of final
costs had necessitated the response of community
charity and the realization that it was
incumbent on the community to create an
organization to prevent such further circumstances;
the Ukrainian Relief Association was
formed in order to assist families with the
cost of burials and other final expenses.
The creation of the Ukrainian Relief Association
fostered ties of kinship among members of the Ukrainian Canadian community
and provided a measure of financial security and support, by issuing certificates
of life insurance that provided a payment of $400.00 to the beneficiary of a
deceased member and also providing its members and their families with fraternal
and charitable assistance. The popularity of the realized concept spread far beyond
Winnipeg’s bounds.
In 1922 the Ukrainian Relief Association celebrated its first anniversary and a
successful year in the growth of membership and assets. Over the next two years
the membership doubled and so did the earnings of the pooled invested membership
dues. By 1925 the Association began to branch out across Canada to urban and rural
areas where Ukrainian Canadians resided.
To continue the benefits to its members, in 1943 the Ukrainian Relief Association
adopted a new Charter and By-laws, because the Association not only conducted
beneficial activities, but also conducted actuarial activity which it could not legally
do under its existing charter. Therefore, under the requirements and provisions of
the Dominion of Canada Insurance Act, the Association renamed and re-branded
itself as the Ukrainian Fraternal Society of Canada (UFSC), thus becoming a fullylicenced
federally regulated life insurance fraternal mutual benefit society.
Since that time its membership has grown into the thousands, its policyholders
choosing from a variety of life insurance products and related benefits. UFSC has
historically been able to further benefit its
members through profit sharing, either by
automatically increasing the face value of
life insurance policies, or by issuing financial
dividends and facilitating further savings
growth and profits for its members.
Ukrainian Relief Association
Presidents from 1921 to 1943
1921 John Tracz
1922 Zenon Bychynskyj
1923 William Dowhanyk
1924 John Bohonos
1925-1935 Morris Stechyshyn
1936-1943 William Dowhanyk
Ukrainian Fraternal Society of Canada
Presidents from 1943 to Present
1943-1947 Taras Ferley
1947-1950 Vacant
1950-1959 John Tracz
1959-1972 John Syrnick
1972-1994 Serge Radchuk
1994-2002 Maurice Bugera
2002-2014 Boris Salamon
2014-Presen
Dr. Michael Lasko
20 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -
- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG 21

Ї ЙО Ґ ЬО
1996 - MB 75 th Anniversary
Rozmai Dancers
2014 Convention Winnipeg MB
Melos Dancers
Український правопис: найновіші зміни та коротка історія
Питання – який правопис вважати правильним і що взагалі означає «правильна українська мова», актуальне в українській
діаспорі не менше, ніж в Україні. Ця дискусія мала місце на сторінках нашого журналу (лист до редакції Юрія Носика
«Чи ми колись себе зрозуміємо?» - березень 2018 та лист до редакції Лідії Ільїнської – «Зрозуміємо!...» - травень 2018).
Наскільки загрожують нашій мові іншомовні впливи і яку мову українці передадуть нащадкам? Ці й подібні запитання,
як зазначає українська національна комісія з питань правопису, спонукають до періодичного оновлення, перегляду й
доопрацювання правописного кодексу, граматики й словників.
22 травня 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 437 «Питання українського правопису», якою
схвалено нову редакцію «Українського правопису».
1996 SK 75 th Anniversary
Д
окумент підготувала спеціально створена Українська
національна комісія з питань правопису, до
якої увійшли вчені-мовознавці Національної академії
наук та національних університетів з різних регіонів
України. Майже три роки комісія працювала над проектом
нової редакції правопису, а у серпні-вересні 2018 року
відбулося громадське обговорення запропонованих змін, під
час якого надійшло понад 3000 пропозицій від наукових
установ, закладів освіти, органів державної влади та місцевого
самоврядування, окремих громадян.
«Ми прагнули справді зробити цей правопис соборним. Таким, який
задовольнив би абсолютну більшість мовників сьогодні в Україні», –
розповів на брифінгу заступник Міністра освіти і науки, співголова
Української національної комісії з питань правопису Максим Стріха.
Основною ознакою нового правопису є наявність варіативності
у спірних випадках. Так, наприклад, рекомендується
писати «и» та «і» на початку слова перед
приголосними «н» та «р». Тобто, обидва слова – індик та
индик, згідно з новим правописом, будуть правильними.
Окремі дієслова й похідні від них іменники, вигуки,
частки пропонується писати з літери «и». Скажімо,
икавка, ич! Те ж саме стосуватиметься і деяких загальних
та власних назв іншомовного походження, згідно з їхньою
вимовою в цих мовах. Наприклад, Кім Чен Ин.
узвичаєних в українській мові словах грецького походження
з літерою «ф» новий правопис допускає варі-
В
антне написання літери «т». Скажімо, правильним вважатиметься
написання кафедра та катедра, міф і міт, ефір та
етер.
Так само можна буде на власний розсуд вирішувати:
писати аудиторія чи авдиторія, аудієнція та авдієнція.
офіційних документах варіативності не передбачено:
В
там рекомендується писати перший з двох варіантів:
«і», «ф» та «у».
іншомовних іменах та прізвищах дозволяють вживати
В як «г», так і «ґ». Тобто, помилкою не буде написання
слова Вергілій та Верґілій.
Згідно з новими правилами, в художніх текстах іменники
третьої відміни на -ть, а також слова кров, любов, осінь,
сіль, Русь, Білорусь у родовому й давальному відмінках
можуть набувати як варіант закінчення -и: гідности, крови,
незалежности.
словах із латинським коренем -ject- рекомендується
У вживати літеру «є»: об’єкт, проєкт, проєкція.
Правопис пропонує писати разом слова з регулярно
вживаним іншомовним компонентом: попмузика,
пресконференція, віцепрем’єр, експрезидент. Окрім того,
за новими правилами, разом пропонується писати і слово
топмодель.
ів» пропонується писати окремо із загальними та
«Пвласними назвами у родовому відмінку однини: пів
аркуша, пів Києва. Якщо ж «пів» становить з іменником
єдине поняття і не виражає значення половини, то їх рекомендується
писати разом: півмісяць, півострів.
Зміни можуть торкнутися і деяких власних назв, як то
«запорожець» чи «фольксваген». Деякі назви продуктових
товарів комісія з правопису радить писати без лапок і з
маленької літери. Наприклад, кока-кола.
Як і раніше, з великої букви пишуться офіційні назви найвищих
державних посад України, міжнародних посад:
Президент України, Генеральний прокурор України. Але в
неофіційних текстах ці назви пишуться з малої букви: вибори
президента; генеральний прокурор України; приїзд королеви.
Утворення жіночих форм іменників, які раніше існували
в чоловічому роді, тепер правило, а не просто забаганки
феміністок. Нові слова утворюють за допомогою суфіксів
– к, -иц(я), -ин(я) та -ес: філологиня, членкиня, пілотеса.
назвах історичних подій, епох, календарних періодів і
У свят з великої букви пишемо перше (або єдине) слово і
власні назви. У назвах українських свят всі слова пишемо з
великої літери.
22 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -
- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG 23

Повний текст нового українського правопису можна знайти
на сайті Міністерства освіти та науки України.
То що ж «повернули» парламентарі і які були етапи розвитку
нашого правопису?
Спадкоємність у мові — це зв’язок між поколіннями, які жили,
живуть і житимуть в Україні. Пошук балансу між ознаками сучасної
мови, з одного боку, й різночасовими властивостями
української мовної традиції, з другого боку – найскладніше із
завдань, що поставали перед творцями національного правопису
на кожному з етапів його розвитку.
Давні слов’янські племена, що від них походить український
народ, знали письмо від найдавнішого часу. Вважається, що
писемність у східних слов'ян з'явилася приблизно ще в першій
половині IX століття. У IX віці це східнослов’янське письмо
мусило бути вже добре розвиненим, з огляду на те, що на той
час вже з’явився навіть переклад Євангелії та Псалтиря з мови
грецької на мову "руську". Введення християнства значно прискорило
розвиток писемності і літератури на Русі. В той час
прийнято богослужбові книжки з Болгарії, прийнято й болгарський
правопис, упорядкований Костянтином (в чернецтві —
Кирило) і Мефодієм та їхніми учнями. Запозичений з Болгарії
правопис міцно запанував у нас і протримався, звичайно, зі
змінами — аж до нового часу. Упорядкований Кирилом та Мефодієм
правопис — це не початок, а завершення процесу, який
водночас став початком нового пристосування, а далі і часткового
звільнення нашої фонетики й морфології від насправді
чужої для нас кирилиці у її болгарському варіанті.
Мова, як організм живий, невпинно росла й змінювалася,
тоді як правопис лишався незмінним, що свідчило про очевидну
між ними невідповідність, особливо через те, що кожна
слов’янська Церква відповідно дбала про більше наближення
церковної мови до розуміння народу. Потрібно було робити
правописну реформу, бо цього вимагало життя.
Перша суттєва реформа правопису була запропонована митрополитом
Тирновським Євфимієм у XIV столітті у Болгарії
та була викликана невідповідністю між живим мовним організмом
та закостенілим правописом. І хоч реформа Євфимія
була пристосована до своїх місцевих болгарських умов, вона
була прийнята в усіх народів, що застосовували тоді кирилівське
письмо. Під кінець XIV віку Євфиміїв правопис прийшов
і в Україну, де міцно закоренився аж до початку XVII сторіччя.
Але цей новий правопис був для нас більш невідповідний, як
правопис Костянтинів: штучно пристосований до українського
письменства, новий правопис заглушував рідні ознаки і викликав
в Україні велику мішанину.
У середині та наприкінці XVI сторіччя на українській території
з’являються нові тексти, що їх, до певної міри, свідомо
ґрунтовано на розмовній мові, навіть коли вони призначалися
для релігійного вжитку (волинська Пересопницька Євангелія
1556–1561 рр., галицький Крехівський Апостол 1563–1572
рр.). Ці твори – пік зближення між мовою релігійного письменства
та говірною мовою. Але подальшої еволюції в цьому
напрямі не сталося. Зворотний процес, спрямований на відродження
слов’янщини, зрештою взяв гору; і свідченням цього
стала поява текстів у яких церковнослов’янська мова пропаґувалася
як єдина літературна мова в Україні – наприклад, у
граматиках Лаврентія Зизанія (1596 р.) та Мелетія Смотрицького
(1619 р.) чи в словнику Памва Беринди (1627 р.).
Пересопницьке Євангеліє. Фото: Олексій Бухало
Саме граматика Смотрицького на наступні 150 років стала
головним джерелом граматичного знання для всіх слов'ян.
Смотрицький запровадив правила вживання літер на позначення
голосних і приголосних, уживання великої літери, розділових
знаків, правила переносу тощо. Попри усвідомлення
незаперечної цінності граматики Смотрицького, українська
мова, як зазначає мовознавець Олександр Царук, на тривалий
час була замінена в державному, культурному та релігійному
житті мовою старослов'янською — чужою за походженням,
відмінною за граматичною структурою.
Впродовж XVII сторіччя жива фольклорно-діалектна стихія
вливається до літературної мови старослов'янського зразка.
Цьому сприяла діяльність наукових і літературних діячів Києво-Могилянської
академії: Лазаря Барановича, Стефана Яворського,
Іоаникія Ґалятовського, Варлаама Ясинського, Дмитра
Туптала, Івана Величковського та ін. В цей час в Україні
функціонував шкільний театр, драми для якого писали переважно
професори поетики Київської академії: Феофан Прокопович,
Митрофан Довгалевський, Лаврентій Лорка, Георгій
Кониський, Сильвестр Ляскоронський, Георгій Щербацький
та ін. Написані віршами, ці драми практично не відрізнялися
від мови поезії, де українські фонетичні, граматичні та лексичні
особливості виявлялися досить виразно.
Розквіт староукраїнської літературної мови припав на кінець
XVII – початок XVIII століть. У цей час удосконалилися
її офіційно-діловий стиль, мова полемічної літератури, поширилася
навчально-проповідницька проза, поетичні та драматичні
твори. Але сталося, як влучно зауважує Іван Огієнко,
"небувале революційне потрясіння" правопису: у березні 1708
року, з наказу царя Петра І, стародавню кирилицю замінено на
нову «гражданку». За цією реформою з кириличного алфавіту
усунуто, як непотрібні, літери w («от», омега), m («псі»), k
(«ксі»), ¾ («зело»), v («іжиця»), остаточно вилучено @ («юс
великий») і < («юс малий»), впроваджено літеру e замість
~, узаконено спорадично вживану раніше літеру ÿ замість
ia тощо. Проте в алфавіті ще залишалися літери F («фіта»),
h («ять»). Спрощено також друкований шрифт, що дістав назву
«гражданська азбука». Процес оптимізації та спрощення
кириличного шрифту був пов'язаний із вимогами переходу
від рукописного до друкованого книговидання. До речі, саме
митрополит Київський Петро Могила вперше почав використовувати
цей шрифт у друкарстві. Так українське письменство
було силою поєднано з російським правописом. Однак,
усупереч накинутій «гражданці», Києво-Печерська лавра, як
осередок книгодрукування, вперто видавала книги пристосованим
до української мови правописом. Спочатку були штрафи,
а 1720 року указ Петра І, відповідно до якого українську
правописну систему цілком уподібнено до російської, а 1726
року Московський Синод наказав Лаврі:
"И впредь, какия церковньїя книги когда печататся будут, велеть накрепко
смотреть, дабьі все правописание в литерах и в просодиях происходило
соответственно великороссийских печатей, без всякого упущення..."
Звичайно, це була смерть для старого церковного українського
правопису. Його вбито якраз тоді, коли він почав перероджуватися
на потрібний для українського письменства
новий правопис. А через це нормальний розвиток нашого
правопису перервався більш як на століття. До Київської академії
скоро введено й новий предмет — російську мову, і студенти
мусили навчатися нового правопису вже "по правиламъ
господина Ломоносова". Ми вступили у чорне XVIII сторіччя,
яке є суцільним ліквідаційним періодом нашої культури:
1731 — вимога цариці Анни Іванівни вилучити книги старого
українського друку, а "науки вводить на собственном российском
языке". У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському
1734 року наказала всіляко перешкоджати українцям одружуватися
з поляками та білорусами, "а побуждать их и искусным образом
приводить в свойство с великоросами"
1763 — указ Катерини II про заборону викладати українською мовою
в Києво-Могилянській академії.
1769 — заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати
український буквар.
1775 — зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при
полкових козацьких канцеляріях.
1789 — розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про
закриття всіх українських шкіл.
Доволі хутке зросійщення шляхти та вищого духівництва потягло
за собою специфічне застосування класичного розшарування
словництва на сталі верстви, кожна з яких співвідносилася
з певними літературними та мовними жанрами. Основою
“високого” стилю стала російська мова зі значною домішкою
церковнослов’янських елементів, тоді як чиста російська мова
була “середнім стилем”, а розмовній українській відведено
роль стилю “низького”. У такий спосіб російська мова стала панівною
літературною мовою на Україні в XVIIІ сторіччі, і відбулося
це не внаслідок насильства чи якоїсь урядової постанови,
а передусім внаслідок того, що її вжиток відповідав суспільно-культурній
орієнтації освічених верств. Цим пояснюється
той незбагненний факт, що політичні твори антиросійського
спрямування, (наприклад, вірші Капніста чи «Історію Русів»)
написано російською мовою. І хоча в творах Сковороди можна
знайти чимало українізмів, вони являють собою лише мимовільну
данину розмовній мові краю, а переважно твори Сковороди
скомпоновані мовою церковнослов’янською або російською.
Вживання української мови обмежувалося тоді такими
жанрами, як інтермедія, пародія, травестія, народна комедія та
сатира (яскравими представниками таких текстів були автори
Некрашевич, Котляревський, Білецький-Носенко).
Luda Kozlova
(204) 997-7756
winnipegrealestatelink.com
lkozlova@xplornet.ca
Зразкове і надійне обслуговування
продажу і купівлі нерухомості
УВ
www.korbanchapel.com
info@korbanchapel.com
24 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -
- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG 25

На особливу увагу заслуговує один факт, що зіграв свою
роль у подальшому розвитку сучасної української мови: це
поступове витіснення північних і західних говірок південносхідними.
В пам’ятках XVII сторіччя і навіть більшої частини
XVIII сторіччя якщо й уживалися діалекти, то здебільшого
північні й західні. Ця зміна остаточно укорінилася в творах
Котляревського, Гулака-Артемовського та ін. Такій зміні, вочевидь,
сприяли політичне розчленування України та економічний
і культурний занепад її північної та західної частин,
внаслідок чого провідними культурними осередками стали
Київ, Полтава й особливо Харків – після відкриття Харківського
університету.
Кінець XVIII сторіччя ознаменований "Енеїдою" Івана Котляревського.
Українська жива мова нарешті остаточно стала
мовою літературною. На порядок дня ставала справа й нового
правопису, але батько нової української літератури, І. Котляревський,
не став і батьком нового правопису. Котляревський
писав тим самим правописом, яким писали в Україні в кінці
XVII—XVIII століть. Проте "Енеїда" розпочала цей процес і
питання про окремий український правопис голосно вимагало
вирішення.
Батьком нового українського правопису став Олександр
Павловський, автор "Граматики малоросійського наріччя",
написану 1805 року, але надруковану лише у 1818 році, після
довгих «випрошувань» у Російської Академії наук. Олександр
Павловський неоднозначно ставився до української
мови: прагнучи зберегти її, він усе-таки вважав українську
мову діалектом російської. Попри це, його заслуга полягає у
фонетизації (відповідність висловленого написаному) українського
правопису. Павловський перший звернув увагу на
багатство української мови. Він перший почав передавати
звук, що походить з давніх «î», «e», «h», через /i/; Котляревський
писав: вhнъ, а Павловський – вінь.
Його граматика вийшла дуже вчасно, адже кінець XVII —
поч. XVIII століть позначилися протистоянням двох правописних
принципів:
1. традиційний церковний (етимологічний ), який має перевагу
там, де церковна традиція в письменстві не переривалася
(Галичина, Буковина, Закарпаття) та
2. фонетичний, де церковну традицію почала витісняти
нова літературна російська мова.
Прихильником етимологічного правопису був професор,
перший ректор Київського університету, авторитетний учений-славіст,
історик Михайло Максимович. Мабуть, відчуваючи
приреченість чинного правопису і йдучи на поступки
фонетистам, він пропонував ставити над літерами «î», «e»,
«h», дашки, чи "французьку кровельку", як говорив сам Максимович,
якщо вони звучать, як /i/. Цей правопис не сприйняли
ні впливові на той час Григорій Квітка-Основ'яненко, ні
Петро Гулак-Артемовський, ні Євген Гребінка. Певне застосування
він мав лише в Галичині аж до 1893 року, і то через
зрозумілу неперервність там української церковної традиції.
Однак галичани мали своїх захисників фонетичного принципу
правопису, що сприяв об'єднанню всієї України — це
отці Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Ярослав Головацький
(їх збірка "Русалка Днhстровая" — 1837 року видана у Будапешті;).
Визрівання фонетичного письма в Галичині мало
свої передумови. Йшлося про можливий перехід на латинку
(стаття Йосипа Лозинського "Про впровадження польського
алфавіту в руське письменництво", 1834 р.) і відповідь на цю
статтю Маркіяна Шашкевича "Азбука і abecadio", де він зазначає,
що, прийнявши латинку, "будемо незрозумілі ні собі, ні
чужим: собі, тобто слов'янам, взагалі, через правопис, а іншим
— через склад і дух мови". На думку Маркіяна Шашкевича,
кирилиця — спеціально створена для слов'янських мов, тому
відображає їхні особливості і характер; саме вона зберегла
русинів у Галичині як народ. Протилежну щодо цього думку
висловив згодом Іван Франко. Аналізуючи невтішні причини
"не пізнаного значення руського язика і в XIX ст.", учений,
окрім безсумнівного політичного чинника, а саме: бездержавності,
рекомендував "глибшої причини шукати не деінде, як
лиш у впливі церковнослов'янського язика", який замкнув нас
"у черепашиній шкаралющі перед чужими народами". Попри
полярну значущість цих двох думок, незаперечна заслуга
Маркіяна Шашкевича полягала в тому, що, відстоюючи кирилицю,
він усвідомлював потребу її реформувати, через те, у
«Русалці…» остаточно зникли непотрібний нам «ъ», а «ы» замінили
на «и»; давні «е» та «о», як і Павловський, передавали
через /і/; давнє церковне «є» запровадили й до «гражданки»;
вперше вжито «йо», «ьо», які ми використовуємо й понині.
Нерішуче спинилися новатори тільки перед літерою «h», яка
в Україні з найдавнішого часу постійно вимовлявся як /і/ чи
/ї/, а тому заміняти «h» на «і», особливо в Галичині, де давня
вимова «h» ніколи не спинялася, потреби не було.
Як не дивно, ці новації більше
прижилися на Великій
Україні, аніж в самій Галичині.
Великим популяризатором
і співтворцем цього правопису
на Східній Україні став
винятковий знавець "усіх
найтонших і найтендітніших
відтінків нашої мови" Пантелеймон
Куліш, який, разом із
символом української нації
Тарасом Шевченком, яскраво
представляли український
романтизм. Центральною ідеєю
класицизму була ієрархія
жанрів; мова ним трактувалася
лише як засіб. Романтизм,
навпаки, перетворював мову ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ
на знамено, гасло, мірило
всього. У кінцевому підсумку мова розглядається як вияв національної
душі та скарбниця національного історичного досвіду,
нагромадженого впродовж століть. Звідси бере початок
ідея синтезу національних стилів на ґрунті живої народної
мови та мови фольклору – й саме такий синтез спостерігається
в творчості Шевченка та Куліша. Коротко кажучи, створення
сучасної української мови, доконане під добу романтизму
Шевченком і Кулішем, здійснилося на основі народної мови,
або – за канонами класицизму – так званого “низького” стилю,
який, в свою чергу, базувався на південно-східному наріччі
(хоча Куліш народився й прожив більшу частину життя на
півночі України). Це наріччя було піднесене до статусу мови
завдяки залученню фольклорних елементів та засвоєнню стилів,
вироблених попередньою традицією.
"Кулішівка" створена наприкінці 1850-х років Пантелеймоном
Кулішем "з метою полегшити науку грамоти для людей,
яким ніколи довго вчитися". Це передусім його "Записки о
Южной Руси", "Граматка" та "Метелики. Загалом саме правопис
Куліша лежить в основі сучасної української абетки, хоча
для цього первинна «кулішівка» пережила значну трансформацію,
а сам Куліш не вніс до правопису нічого нового — він
тільки зібрав і широко спопуляризував усе те найкраще з правопису,
що було вже до нього.
В цей же час у Москві видав свою «Українська абетка» (1861
р.) Микола Гатцук, у якій серед інших нововведень запропонував
"м’яку зупинку" – апостроф.
Над удосконаленням Кулішевого правопису працювали
визначні вчені, об'єднані у "Південно-Західний відділ російського
географічного товариства" (1873 p.). Передусім це
співавтори вдосконаленого правопису Павло Житецький і
Кость Михальчук, а також Володимир Антонович, Михайло
Драгоманов, Павло Чубинський. До «кулішівки» було внесено
певні зміни: йотований звук і вперше почали позначати
«ї», йотований /е/ — літерою «є», у кінці слова перестали
вживати «ъ», вибуховий /ґ/ передали не літерою «g», а буквосполученням
«кг», однак прославлений українофоб Михайло
Юзефович, родом українець, розпочав завзяту боротьбу
проти такого правопису, —наслідком чого був Емський указ
1876 року:
"...чтобьі при печатании исторических памятников безусловно
удерживалось правописаніе подлинников, в произведеніях же
изящной словесности не бьіло допускаємо никаких отступлений от
общепринятого русскаго правописанія", себто слова української мови
слід було записувати російськими літерами. До цього ще був Валуєвський
циркуляр (1863 р.) про заборону давати цензурний дозвіл на друкування
україномовної духовної і популярної освітньої літератури: "ніякої
окремої малоросійської мови не було і бути не може".
Так контроль за графікою та правописом став своєрідним
різновидом політичного контролю, який мав місце до 1905
року. У середовищі української інтелігенції він дістав іронічну
назву "ярижка" від назви кириличної літери «ы» (названої
єри). Характерно, що національно самодостатні українські
письменники користувалися "ярижкою" лише в творах, призначених
для друкування у Росії, в приватному листуванні і
в творах, опублікованих у Західній Україні, вони використовували
«кулішівку».
Варто відзначити й спробу корінної зміни українського правопису.
Український учений М.Драгоманов, який спочатку вживав
«кулішівку», у своїх женевських виданнях 1877 року почав
писати по-іншому, передаючи кожний звук окремою буквою,
а саме:
• за прикладом болгар та сербів, Драгоманов завів букву «j»
і писав: jaмa, моjу, даjе, стоjшть jавыр над водоjуй тощо;
• "зм’якшення" приголосної зазначав через «ь»: земльа, льуде,
прьамо, дльа, синье, куjуться, зажуривсьа;
• замість «й» писав «j»: каjдани;
• замість паєрика вживав теж j: обjава, мjасо,
• замість «щ» вживав, як то в нас і в давнину було: шч: шчо,
шче.
На якийсь час "драгоманівка" поширилась була в Галичині
(зокрема, ідеологічний учень Драгоманова Іван Франко певний
час писав так) але недовго.
Фактично сталося так, що саме Західна Україна підхопила в
1860–1880 роках літературну мову, складену романтиками.
26 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -
- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG 27

Внаслідок вищезазначених обмежень, запроваджених російським
урядом, вся українська газетна й журнальна продукція,
і переважна частина видавничої, була перенесена до
Галичини (австрійський уряд розвиток української культури
не переслідував, а тому правопис міг розвиватися). Через це
до писемної мови потрапляли численні тамтешні елементи,
особливо в галузях, що їх жодним чином незмога було розвивати
на підросійській Україні, зокрема: правництво, врядування,
техніка, наука тощо. В загальноукраїнську мову тоді
ввійшли навіть деякі локальні риси на рівні морфології та
фонетики. Це “вторгнення галицизмів” спричинило певне
невдоволення й викликало мовну дискусію (1891–1893 рр.)
між прихильниками мови “чистої”, з одного боку (яскравим
представником був Борис Грінченко, який вважав, що літературна
мова існує тільки на Великій Україні, де вона освячена
авторитетом класиків), та нової, частково “озахідняченої” – з
протилежного (Іван Франко закидав Грінченку хуторянську
обмеженість, бажання заплямувати й відкинути все те, що не
вживається на рідному хуторі). Ще одна суперечка мала місце
вже по революції 1905 року, коли на підросійській Україні
знову було дозволено друк матеріалів будь-якого ґатунку
українською мовою.
Однак Галичина в той час була ще й епіцентром боротьби за
правопис: етимологічного та фонетичного, так званих "йорофілів"
та "йороборців" (в Галичині на літеру «ъ» казали – йор).
Доходило навіть до того, що священики в церквах виголошували
палкі промови проти фонетичного правопису. Ще в 1848
році, на освітньому з’їзді у Львові, дійшло до великої баталії
між прихильниками та ворогами етимологічного правопису,
але перемогли таки "йорофіли", перемогли, правда, перевагою
в один голос.
У 1886 році вийшов відомий "Малорусско-німецкий словар"
Євгена Желехівського, який мав значний вплив на усталення
фонетичного правопису в Галичині. Новиною цього правопису,
названого "желехівкою", було послідовне вживання «ї»
не тільки на початку складу замість «йі», але й по приголосній
на місті «h» та «е», впровадження «йо», «ьо», а також позначення
м’якості свистячих. «Желехівка» міцно запанувала
серед прихильників фонетичного правопису як у Галичині,
так і на Буковині. Як бачимо, «желехівка», по суті, стала продовженням
«кулішівки»…Вже у 1893 році, після виснажливої
політично-правописної боротьби, діти у школах Галичини й
Буковини, за розпорядженням міністерства освіти Австрії,
отримали підручник Степана Смаль-Стоцького і Федора Ґартнера
"Руська граматика", написаний за фонетичним правописом.
Основну науково-лінгвістичну допомогу у змаганнях
професора Степана Смаль-Стоцького з урядом Австрії мала
саме "желехівка". Власне, правопис Смаль-Стоцького нічого
нового не вносив, але його урядове затвердження мало величезне
значення, і з цього часу фонетичний правопис узяв
гору в Галичині.
Разом із російською революцією у жовтні 1905 року було
знято всі заборони на український правопис, накладені законом
1876 року. Знаний "Словарь української мови" за редакцією
Бориса Грінченка вийшов у дещо видозміненій «кулішівці»
з такими новими особливостями: вживання літери «ґ» на
позначення проривного /g/; позначення м'якості кінцевого
«р»; написання «и» на початку слова (иній , инший) тощо.
Цей "Словарь" мав колосальний вплив на процес нормування
української літературної мови, хоча такої мети упорядник
перед собою не ставив. Київський правопис 1908 року,
або «грінченківка», став наслідком праці письменників XIX
століття й усього українського народу, і запанував в Україні
на довгий час, незважаючи на те, що проти нього виступав
професор М. Грушевський, який на той час переніс всю свою
культурно-освітню діяльність зі Львова до Києва, і всім своїм
науковим авторитетом ударив по київському правопису.
Грушевському був до сподоби правопис галицький, з «ї» по
м’яких приголосних, окремим писанням «ся» тощо. Але його
мало хто підтримав.
У 1918–1919 роках питання правопису вирішувалися вже на
державному рівні міністерствами освіти Української Народної
Республіки (УНР) та гетьманської Української держави
і новоствореною Всеукраїнською академією наук (ВУАН).
Була створена Правописна комісія з найвидатніших українських
учених і педагогів, яку очолив вчений, політичний,
громадський, церковний діяч і, у певний період свого життя
– вінніпежець, Іван Огієнко. Огієнко, окрім всього, був ще
й мовознавцем та лексикографом, а в той час займав посаду
міністра освіти в уряді Директорії УНР. Саме він ухвалив 17
січня 1919 року "Головніші правила українського правопису"
для обов’язкового вжитку на всій території УНР.
ських землях поза Українською РСР і в переважній частині
української діаспори.
У 1989 році було затверджено, а в 1990 році опубліковано
нову редакцію Українського правопису, у якій поновлено
букву «ґ», уточнено й доповнено окремі правописні норми.
У 2015-2018 роках Українська національна комісія з питань
правопису, до якої увійшли фахівці мовознавчих установ
Національної академії наук України та представники закладів
вищої освіти з різних регіонів України, розробила проект
нової редакції Українського правопису. Після громадського
обговорення його схвалено на спільному засіданні
Президії Національної академії наук України та Колегії
Міністерства освіти й науки України 24 жовтня 2018 року.
Сучасна редакція Українського правопису повертає до життя
деякі особливості правопису 1928 року, які є частиною
української орфографічної традиції і поновлення яких має
сучасне наукове підґрунтя. Водночас, правописна комісія
керувалася розумінням того, що й мовна практика україн-
нових запозичених слів, нових власних назв, усунути застарілі
формулювання та спростити, а де це можливо – уніфікувати
орфографічні норми.
Реагуючи на виклики мовної практики, сучасна редакція
правопису розширила межі використання орфографічних
варіантів. Пропонуючи в новій редакції правопису низку
орфографічних варіантів, комісія виходила з того, що варіативність
— це органічна частина правопису і тією чи іншою
мірою вона притаманна кожній мові на різних етапах її історичного
розвитку. Відповідь на те, який з варіантів залишиться
в минулому, зможе дати лише майбутнє. УВ
Джерела:
Огієнко Іван «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУР-
НОЇ МОВИ» - Вінніпеґ, 1949
Царук Олександр «Українська мова серед інших
слов'янських: етнологічні та граматичні параметри»
— Дніпропетровськ, 1998.
Шевельов Юрій «Українська літературна мова»
(Shevelov G. Y. L'ukrainien littéraire // Shevelov G. Y.
Teasers and Appeasers. Essays and Studies on Themes
of Slavic Philology) — München, 1971.
Гузар Олена «Лінгвоісторичний аспект унормування
українського правопису//Про український правопис
і проблеми мови» —Нью-Йорк—Львів, 1997.
ІВАН ОГІЄНКО
В умовах складних геополітичних змін, війн і соціальних
катаклізмів перший в історії України офіційний загальнодержавний
правописний кодекс справляв визначальний вплив
на формування української мови як національного, а не етнологічного
феномену.
У 1925 році уряд УСРР створив при Народному комісаріаті
освіти Державну комісію для впорядкування українського
правопису, а в 1927 році, за підсумками роботи Всеукраїнської
правописної конференції, що відбулася в Харкові, комісія
підготувала проект всеукраїнського правопису, в опрацюванні
якого взяли участь мовознавці з Наддніпрянщини й
західноукраїнських земель. Від імені держави 6 вересня 1928
року цей Український правопис, який отримав неофіційну
назву «харківський», затвердив нарком освіти УСРР Микола
Скрипник. Та вже за кілька років після згортання політики
«українізації» й самогубства Миколи Скрипника, за вказівкою
влади, до «харківського» правопису внесли суттєві зміни,
скасувавши низку його норм як націоналістичних і таких,
що «покликані штучно відірвати українську мову від великої
братньої російської». У 1933 році Народний комісаріат освіти
УСРР схвалив інший правопис, який з незначними змінами й
доповненнями (упродовж 1930-х рр., 1946 р., 1960 р.) діяв до
1989 року. З алфавіту було свавільно вилучено букву «ґ», що
вплинуло на функціонування графічної й фонетичної систем
мови. Репресований «харківський» правопис, з деякими змінами
й доповненнями, залишався чинним на західноукраїн-
фото: litopys.org.ua
ців другої половини ХХ століття — початку ХХІ століття вже
стала частиною української орфографічної традиції. Поділяючи
думку про злочинний характер репресивних дій тоталітарного
режиму щодо «харківського» правопису і його
творців, кодифікатори мови не можуть знехтувати тим, що
мову народу творить його історія: мова змінюється, і правопис
має відображати, насамперед, її сучасний стан.
Сучасна українська мова — це багатофункціональна мова з
розвиненою різноплановою стилістикою, сучасною науковою
термінологією, це мова, яка взаємодіє з багатьма світовими
мовами. У сучасній редакції Українського правопису
збережено підхід до мови як до знакової системи й суспільного
явища. Правописна норма, з одного боку, ґрунтується
на тісних зв’язках елементів сучасної мовної системи, що
відображається на письмі, а з другого боку— на дотриманні
мовної традиції і на залежності від неї. Здебільшого традиція
відображає вчорашні або позавчорашні параметри
системи. Так само як і система, традиція є закономірним
регулятором мовної норми. Сучасна українська мова — відкрита
й динамічна. Змінюється словник, з’являються нові
терміни в різних сферах суспільної комунікації – виникає
потреба адаптації загальних і власних назв до раніше сформульованих
орфографічних правил. Для чого переглядати
ці правила? Для того, щоб відреагувати на зміни в сучасній
мовно-писемній практиці, визначити правила написання
28 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -
- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG 29

oncurrently, the
altruistic Roman
Catholic Archbishop,
Adélard
Langevin of St.
Boniface became
acutely aware of
the plight of early
Ukrainian settlers.
He corresponded
with Cardinal Sembratovich
(Lviw),
Count Goluchowski,
Austrian Minister of
External Affairs and The
Vatican regarding the issues
of demographics, lack of priests,
finances and schools. (Les Galiciens au
Manitoba dans les Territoires du Nord-Ouest Canadien)
Memorandum of Archbishop Adélard
Langevin, May 2, 1899, St. Boniface Archives.
In further correspondence, dated July 2, 1904
directed to Emperor Franz Joseph concerning “les
sujets ruthènes de Sa Majesté apostolique” he referenced
the necessity of Catholic catechism and
schooling for the 4,000 children. “Si l’on pouvait
aussi nous envoyer des mâitres catholiques”…”il y
a plus que 4,000 enfantes Ruthènes sans écoles.”
As former subjects of the Austro-Hungarian Empire,
Langevin naively assumed finances would
flow into his mission. Unfortunately, his petitions
fell on deaf ears.
He wrote Pope Leo XIII renewing efforts to
bring Basilian Fathers to Canada to serve the
Ukrainian cause. Another example included
Belgian Catholic clergy such as Rev. A Sabourin
who served at a Missionary School in Sifton. In
Les Catholiques Ruthènes au Manitoba (Québec,
1909) Sabourin documented Langevin’s views
of the Presbyterian inroads among Ukrainians.
Public Education for
Ukrainians (Ruthenians/Galicians)
in Manitoba
The Early Years
TEACHERS – PREACHERS -
PROGENY
The Laurier-Greenway Compromise (1896)
to The Thorton Act (1916)
(PART II)
Luba Fedorkiw
He promoted the establishment of a Ukrainian seminary
with Progressive Conservative Premier Rodmond
Roblin. The Premier, established not a seminary, but
The Ruthenian Training School for Teachers, this considered
the first high school in Canada. Approximately
200 teachers graduated. Those with qualifications
from Halychyna, quickly progressed when English
was acquired. The educators met at conferences and
advanced pedagogy. Others pursued careers in politics,
law and business.
Langevin appealed directly for Metropolitan Andrij
Sheptysky to visit Canada. In 1910 after ten years of
arduous attempts, Metropolitan Andrij arrived to North
America. Both travelled the frontier visiting settlements.
Metropolitan Andrij realized the secular and other denominational
educational opportunities extended to the “Galicians”
impacting their evolving Canadian lifestyle.
Bishop Nykyta Budka arrived to Canada on December 6, 1912. He too
became aware how Ukrainians asserted themselves in the social, economic
and political spheres. The parochial school of St. Nicholas for Ukrainian children
(McGregor between Stella Ave. and Flora) was built with the assistance
of Archbishop Langevin, the public schools for the Winnipeg immigrant
children mandated instruction in English, evening classes for adults were
successful, the bilingual rural schools were fully operational, All People’s
Mission on Maple St. in Pt. Douglas, the Presbyterian Stella Mission, Bethlehem
Slavic Mission and other rural initiatives were fully rooted for support
among the immigrant population, Manitoba College and The Ruthenian
Training School met the immediate needs of higher education. The core of
urban life centered on Selkirk Ave., Point Douglas and Main Street. Drama
clubs provided artistic enrichment. Newspapers: Kanadiiskyj Farmar (1903),
Kanadiiskyj Rusyn (1911) and Ukrainskyj Holos (1910) were major publications
reflecting the current events of early immigrants. Significant were
Ranok, Presbyterian Church publication and Robochyj Narod (1909) which
focused on the socialist and radical views of the emerging socialist party.
In 1916, the provincial Liberal government of Premier Tobias C. Norris
under Section 258 of The Public Schools Act, The Thorton Act nullified
bilingual education in Manitoba. This meant that the 130 rural school districts
operating bilingual schools with approximately 114 teachers and 6,513
pupils were mandated to become unilingual English teaching facilities. The
Ruthenian Training School for Teachers was closed. The direct method of
teaching English to immigrants in public Winnipeg schools under William
James Sisler became the new standard in rural Manitoba.
Bilingual teachers attended summer
school professional training sessions at
Strathcona School where they observed,
practised and developed new educational
strategies. By 1920, over 200 bilingual
educators completed this training and
William J. Sisler’s curriculum and materials
assisted with the new educational
direction.
World War I (1914-18) precipitated antagonism
and consequences for countless
Ukrainians with Austro-Hungarian
passports. Groundlessly, many were
identified as disloyal or enemy aliens.
Under the War Measures Act, Ukrainian
newspapers were required to print
parallel translation in English (bilingual)
and suspected radical publications
were banned. This sudden dynamic advanced
alternate measures: vigilance
in association, integration/assimilation
through name changes to avoid targeting
or discrimination, structuring new
supplemental vehicles for linguistic and
cultural integrity through ridni shkoly*,
youth groups, choirs, dance ensembles,
chytalyni, the Sheptyckyj “bursa (hostel)
in St. Boniface for rural students (1917-
20) and many more.
In Iwasko and Kazymyra’s Jubilee Book
of Ukrainian Catholics in Saskatchewan,
pp.135-6, noted: “after his fifteen-year
tenure in Canada (1912-27), Bishop
Nykyta Budka left behind fourty-seven
clergy, two hundred and ninety-nine parishes
and missions, twenty six evening
schools*, five parochial schools and five
orphanages. During his tenure in Canada,
he became well acquainted with local
politicians, educators and business people.
He witnessed both the achievements
and failures of his people, issues related
to public education, disenfranchisement
Sources:
Bilash, Borislaw N. Bilingual Public Schools in Manitoba 1897-1916. Winnipeg: Ukrainian
Education Services, 1960,1970
Bodrug, John, Independent Orthodox Church: Memoirs Pertaining to the History of a
Ukrainian Church in the Years 1903-1913 (Toronto: Ukrainian Research Foundation, 1982)
Czumer, Wm. A., Recollections About the Life of the First Ukrainian Settlers in Canada,
(Edmonton: CIUS,1981)
Gregor,Alexander and Wilson Keith, The Development of Education in Manitoba,
(Dubuque, Iowa: Kendall/Hunt Publishing Co., 1984)
Lehr,John, C. and Brian McGregor, The Geography of Bilingual Schools in Manitoba:
Manitoba History 61 (Fall 2009)
Maciejko, Bill, “Ukrainian and Prairie School Reform,1896-1921” Canadian Ethnic Studies 22 no. 2 (1990)
Martynowych,O.T. Ukrainians in Canada: The Formative Period, 1891-1924 (Edmonton:
CIUS Press,1991)
Rozumnyj,Jaroslav: New Soil-Old Roots: The Ukrainian Experience in Canada (Winnipeg:
Ukrainian Academy of Arts and Sciences in Canada, 1983)
Shack,Sybil, “The Education of Immigrant Children During the First Two Decades of This
Century,” Transactions of the Historical and Scientific Society of Manitoba, Series III (1973-
74). Stataues of Manitoba
Yuzyk, Paul, The Ukrainians in Manitoba: A Social History (Toronto: University of Toronto
Press, 1953) (Multiple original and secondary sources through Public Archive Library and
University of Manitoba Library)
under the War Measures Act and internment
operations.
In May, 1919, just 23 days prior to The Winnipeg
Strike, The Manitoba Teacher Federation
was established. It recorded 650 paid
teacher members in Manitoba. The original
rolls (archived) were destroyed by the Winnipeg
Flood of 1950. Indeed, it would have
been interesting to review the Ukrainian surnames.
In M.T.F. Bulletin, October, 1923 issue
headed The New Canadian Problem by Alfred
White, he noted that 17% of Manitoba’s population
was Ruthenians. He focused on the
resistance of trustees of rural districts to engage
English speaking teachers, perpetuating
support for their own language and culture
and the weakened position of the provincial
government to handle such a situation.
Clearly, education for their children was of
prime importance to early Ukrainian immigrants.
They viewed it as a means to success.
The bilingual system met the immediate
need in rural Manitoba where children
were taught in their maternal language, no
different from the French or Mennonites.
Whether secular or denominational, objective
reflection upon the choices made in the
formative years, framed by the political and
social circumstances of that time, definitely
allowed the teachers, preachers and progeny
to be the recipients of the advantages of The
Laurier-Greenway Compromise and scaffold
forward the yet unknown concept of Canadian
multiculturalism. Czumer, W.A. said it
well: “just as the work of our pioneers on
the farm was not wasted, so also the work of
those first Ukrainian-English teachers. It has
been crowned with great success.”
Parallel with rural bilingual opportunities,
unilingual education for immigrant children
in urban Winnipeg public schools carved its
own niche. Both met their developmental
purpose - to educate productive minds. УВ
30 Український Вінніпеґ - ЛИПЕНЬ 2019 -
- JULY 2019 - UKRAINIAN WINNIPEG 31