тема 1-.pmd

реалізації таких принципових положень, як концентрація виробництва,
його монополізації на державних підприємствах, орієнтація
виробничої спеціалізації на народногосподарську ефективність,
закритість єдиного народногосподарського комплексу країни.
Відповідно до цього управлінська наука розвивала фундаментальні
положення, що обґрунтовують необхідність централізації
управління, моноцентричної системи господарювання, прямого
управління підприємствами з боку держави, обмеження господарської
самостійності підприємств, твердої системи розподілу і
зв’язків між підприємствами. Ця система поглядів знаходила висвітлення
в теоретичних розробках і практиці управління соціалістичним
виробництвом. Управління економікою СРСР було побудовано
за зразком однієї великої фабрики з підрозділами та філіями
на всій величезній території країни. Звідси – колосальна бюрократизація
і командно-адміністративний характер системи управління,
з якими ми підійшли до початку економічних реформ.
Україна як самостійна держава взяла чіткий курс на проведення
ринкових реформ, які повинні забезпечити добробут, економічне
відродження країни, ріст і процвітання вітчизняної економіки.
Це визначає необхідність формування нової управлінської
парадигми, положення якої повинні виражати об’єктивні потреби
реформованої економіки і суспільства в цілому; вона повинна
виявити головні ключові моменти, використання яких при побудові
нової системи управління допоможе нашій країні прискорити
перехід до ринкової економіки і здійснити його з найменшими
втратами для суспільства.
Нині сформувалася наступна система поглядів на управління
економікою в перехідний період, що складає нову парадигму
управління.
Гнучке поєднання методів ринкового регулювання, заснованих
на зворотних зв’язках, з державним регулюванням соціально-економічних
процесів. Необхідність такого підходу викликана
тим, що рух до ринку – це складний процес, неодмінним і
активним учасником якого повинна бути держава. Відомо, що ринок
не здатний вирішити багато проблем, які пов'язані з недоліками
всього суспільства, проведенням фундаментальних наукових
досліджень, довгострокових програм тощо. Доцільність регулювання
ринку шляхом проведення визначеної державної політики в
таких областях, як соціально-економічна, валютно-фінансова,
структурно-інвестиційна і науково-технічна, була практично
кругом визнана після руйнівної світової кризи кінця 20-х років.
Роль держави полягає в тому, що вона повинна встановлювати й
охороняти загальні правила функціонування ринку, використовуючи
такі форми втручання, як законодавство (у тому числі антимонопольне),
державні замовлення, ліцензування експорту й імпорту,
встановлення кредитних ставок, різні форми стимулювання
і контролю раціонального виробничого використання природних
ресурсів, захисту споживача і т.д. На державу покладається і задача
заповнення позаринкових зон господарювання, до яких відносяться:
екологічна безпека, соціально-економічні права людини (у
тому числі і захист споживачів), перерозподіл доходів, науковотехнічний
прогрес, ліквідація структурних і регіональних диспропорцій,
розвиток ефективних міжнародних економічних відносин.
Виконуючи ці функції, держава регулює попит та пропозицію
на макрорівні, не втручаючись і не обмежуючи дію механізму
саморегулювання на рівні організацій, між якими здійснюється
товарно-грошовий обмін. Пайова участь державних органів буде
мінятися протягом усього перехідного періоду від значного на початку
до рівня практичного дoрегулювання наприкінці. Різними
повинні бути і форми державного впливу, що у міру просування
шляхом до ринку будуть усе в більшій мірі перетворюватися
в "м’які" інструменти регулювання (податкова, кредитна, амортизаційна,
тарифна політика і т.д.).
Формування і функціонування ринкових суб'єктів, що хазяюють,
як відкритих, соціально орієнтованих систем. Концепція
організацій як відкритих систем означає поворот до ринку і
споживача. Кожна організація, функціонуюча в ринковому середовищі,
повинна самостійно вирішувати не тільки питання внутрішньої
організації, але і всієї сукупності зв’язків із зовнішнім середовищем.
Маркетингові дослідження, розширення зовнішньоекономічних
зв’язків, залучення іноземного капіталу, налагодження
комунікацій – далеко не повний перелік тих задач, що раніше
були за межами компетенції організацій, а тепер стоять у ряду
найважливіших. Соціальна орієнтація організацій означає, що
поряд з економічною функцією вона виконує і соціальну роль.
Остання може розглядатися у двох аспектах: з погляду орієнтації
на споживача і його запити, тобто задоволення потреб суспільства
в товарах і послугах, які виробляються підприємством; з позицій
вирішення найважливіших соціальних проблем трудових колективів
і середовища дії організацій.
Тема 1. Суть, роль і методологічні основи менеджменту
51
52
Г.В. Осовська, О.А. Осовський. ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ