Наше Життя (Our Life), рік 1981, число 7, липень-серпень

Світова Федерація Українських Жіночих Організацій
XXXIII РІК ВИДАННЯ ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1981 ЧИСЛО СЬОМЕ
ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ РОДИНИ
Українська родина — це важливий комплекс
української дійсности. Різні обряди сполучають її з
Богом і громадою. Впродовж століть назбиралося
багато, й вона входить в кожну подію свого села
якимсь порухом своєї душі.
Скажете, що це так було колись, коли ми були
виключно хліборобським суспільством, і коли нас не
почало розкладати чуже місто. Перейшовши з села
до міста, ми скидали з себе оту сільську поволоку,
яка себе різно проявляла. Найпростіше було —
забути про обряд. А пізніш приходило вбрання, а на
кінці мова.
Навіть коли ми не поступалися в важливих
справах, наприклад щодо мови, то все ж обрядовости
ми не зберігали. Або обмежували її до найбільш
конечного. Наприклад: обряду обжинок і
обжинковости ми зовсім не перенесли до міста, хоча
місто було пов’язане з селом. А Різдвяний обряд ми
почали від першої зірки на небі. Тоді коли Різдвяна
обрядовість починалась від тієї хвилини, коли
господар вносив у хату дідуха — символ роду. Від
хвилини внесення його аж до ставлення на покутті, а
потім до спалення дідуха на городі — це була
найбільш важлива дія цілого роду. А ми її занехали,
бо в місті важко було його дістати та й ... занечищував
нам підлогу.
А тепер шукаємо родинної обрядовости. Відколи
живемо в індустріялізованій країні, ми навчилися
цінити кожен наш родинний звичай. Хоч би дрібний і
незначний. Наприклад — входячи в хату, кожен
мужчина скидає свій головний убір. Як же — в хаті
святі образи! Навіть коли їх у сінях немає, все ж таки
наближуємось до кімнати, в якій вони будуть.
Є ще один дрібний звичай, що прийнявся в нас.
Гість, що увійде в хату, повинен сісти. Це конечне,
кажуть, коли в хаті мають сідати свати (це на
випадок, коли є в хаті дівчина) або, ’’щоб діти спали”,
коли такої немає. Це є для скріплення нашої
гостинности, хоч би на зовсім короткий час.
А таких звичаїв є багато більше. Це правда, що
вони з’явились на підставі нашого хліборобського
побуту. Час на це дозволяв. Та й попри брак часу в
індустріялізованому суспільстві багато таких звичаїв
можна зберегти. А родинні звичаї скріплюють
родину.
Про це нам власне йдеться. Скріпити й
утривалити її, от чого нам хочеться. Бо хоч інші
вартості занепадають, то звичаї вдержуються
найдовше. Знаємо випадки, коли в давніх емігрантів
мова вже призабулася, поняття національности
заникло, а звичай зберігся. От чому стараємося
зберегти родинну обрядовість.
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЦЕНТР
У статуті С Ф У Ж О є зазначена
одна ціль, якої ми дотепер не порушували,
а коли порушували, то дуже
неповно і зрідка. Ця ціль є така:
Т. 4, д Збирати і вивчати інформації
й матеріяли, що стосуються
становища (статусу) української жінки
і жіночого руху взагалі і розсилати їх
членам СФУЖО.
Це є завдання дапекосягле й
зобов’язуюче. Адже наш жіночий рух
ще докладно не вивчений і матеріяли
до нього розсипані по всьому світі. Д-р
Марта Богачевська- Хомяк об’їхала
"всю Польщу і всю Україну”, щоб
знайти підставу й напрямні. Хоч вона
багато зібрала й використає це у своїй
книжці (а й використовує це для
виступів тут і там), то все ж ми повинні
виконати цю точку нашого статуту.
Адже є серед нас діячки, які твердять,
що жіночого руху в нас зовсім немає.
Бо ж ми не боремось за своє місце у
суспільстві і не використовуємо найменшої
нагоди для поступу вперед.
Цей інформаційний центр збиратиме
всякі матеріяли з минулого й
сучасного. За певним пляном, що його
передискутуємо, буде збирати книжки
про жіночий рух різних народів.
Життєписи різних видатних жінок
будуть до диспозиції охочих. Статистика
жіночої праці, вивчення
законів, що заторкують жінок, прямування
жіночої молоді — це все буде
збиратись для використання.
Для влаштування такого інформаційного
центру мусимо порадитись із
соціологом. Треба укласти плян
роботи і триматись його навіть тоді,
коли він видаватиметься нам недоцільним.
Колись наше жіноцтво таки
оцінить його!
ПОВОРОТ АННИ МАРІЇ
БАРАН
Дня 3-го червня 1981 А. М. Баран,
організаційна референтка С Ф УЖ О ,
повернулась із своєї поїздки до
Австралії. її подорож відбулась за
призначенням з Конференцією у
Мельборні і зустрічами з жіноцтвом в
Аделайді і Сиднеї. Анні Баран удалось
побувати також у Новій Зеляндії, де
вона нав’язала живий контакт з українками.
Звіт з її поїздки подамо в черговому
числі.
’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1981 19