HS2020 Technical Report Template - USAID/Ukraine

до узгоджених визначень того, що не є «спеціалізованою допомогою» з ВІЛ у контексті,зазначеному в Таблиці 4.1.В ідеалі, центри СНІД і кабінети довіри набувають юридичного статусу, згідно з яким вониможуть укладати договори з районними або з обласними органами влади, а також маютьстимули або отримують безпосередньо плату за спеціалізоване лікування пацієнтів і занаправлення пацієнтів до інших закладів «неспеціалізованої» допомоги з ВІЛ. Відповідно,закладам ПМСД потрібно було б додати стимулів (та показників), які заохочують до ВІЛскринінгуі, можливо, забезпечення базових потреб ВІЛ-позитивних пацієнтів.Окрім цього, якщо центри СНІД почнуть діяти більш автономно, відділи охорони здоров’ярайонного рівня могли б укладати з ними контракти на навчання лікарів ПМСДзабезпечувати профілактику ВІЛ/СНІД, скринінг, базове лікування та необхідні соціальніпослуги. Це допоможе компенсувати суб’єктивне бачення втрати контролю та повноваженьза наданням медичної допомоги з ВІЛ/СНІД. Роль центрів СНІД полягала б у ролі наставникаі загального координатора; їх можна було б фінансувати відповідно до отриманих в цьомунапрямку результатів (напр., кількість курсів підготовки з ДКТ, проведених для працівниківзакладів ПМСД). Далі, роль центрів СНІД могла б легко включити також функціїдистриб’ютора ВІЛ-тест-комплектів і навіть базових АРВ-препаратів (на рівні закладів ПМСД)з одночасним переведенням коштів із району в область.Ще один важливий приклад того, як сірі стрілки на Зображенні 4.1 «протидіють» зеленимстрілкам, що відображають оптимізацію, стосується кабінетів довіри. Зараз кабінети довірифінансуються, в основному, за рахунок районних ресурсів (отримують деяке фінансування здержавного рівня на професійну підготовку та ВІЛ-тест-комплекти). Відповідно, вони маютьпоєднувати амбулаторне спостереження закладів ПМСД за ВІЛ-негативними особами тадопомогу «спеціалізованого» центру СНІД пацієнтам, що живуть з ВІЛ/СНІД. для клінічноговстановлення стадії захворювання. Нераціональність існуючої системи полягає в тому, щокабінет довіри мало контактує з рівнем ПМСД в питаннях амбулаторного спостереження тапосилення інформаційної роботи з профілактики ВІЛ, спрямованої як на ВІЛ-негативних, так іВІЛ-позитивних осіб (програми позитивної профілактики). Відсутність контактів випливає зтого, що кабінет довіри – це заклад спеціалізованої допомоги без чітко визначеногоюридичного дозволу на інформування рівня ПМСД про ВІЛ статус.Аналогічне міркування також справедливе по відношенню до браку стимулів для центрівСНІД, які фінансуються на обласному рівні, направляти пацієнтів, які в даний час непотребують спеціалізованої допомоги з ВІЛ/СНІД, на рівень ПМСД, через безліч підстав.Основна серед цих причин - неможливість передавання статусу ВІЛ-пацієнтів на різні рівніукраїнської системи охорони здоров'я, навіть за згодою пацієнта. З юридичної точки зору цесприймається так, що інформацію про ВІЛ-статус пацієнта не дозволяється передавати нарізних рівнях медичної допомоги (напр., між закладом ПМСД або поліклінікою і центромСНІД). Ця плутанина частково виникає через відсутність відповідного законодавства щодорозкриття інформації про ВІЛ-статус, як зазначено в розділі 4.1.Крім того, цю нераціональну систему погіршує відсутність фінансових або договірнихстимулів для кабінетів довіри здійснювати спостереження за ВІЛ-позитивними пацієнтами,17