Академічний рівень, профільний рівень

Отже, негідні вчинки Жульєна зумовлюються життєвою необхідністю,створеною правлячим режимом. Звідси в героя не лише обожнюванняНаполеона, а й відчуття того, що він запізнився з народженням і потрапиву чужу й ворожу йому епоху.Він і справді виходець з іншої епохи, тієї епохи, що підняла до активногоісторичного життя весь третій стан, пробудила в ньому енергію іпрагнення до самовивищення особистості, зробила доступними для молодихпростолюдинів освіту й культуру. Уявлення Жульєна про свої можливостій належне йому місце в суспільстві походять з цієї епохи, нею жбуло сформоване і непомірне честолюбство – рушій його прагнень і дій, атакож «романтизм», про який ітиметься згодом. Словом, за конфліктомЖульєна Сореля зі своїм часом і суспільством стоїть масштабнийконфлікт історичних епох, який постійно цікавив Стендаля. І не випадковоодне з найпоширеніших «розшифрувань» назви роману засновуєтьсяна порівнянні й конфлікті епох: червоне – символічний колір доби революціїта наполеонівських війн, чорне – уніформа священика, в яку обрядивсяЖульєн Сорель, – символ епохи Реставрації та Священного союзу.Внутрішня боротьба головного героя і його прозрінняМолодий і честолюбний Жульєн Сорель прагне зробити кар’єру в жорстокому,ворожому суспільстві. Для досягнення цієї мети в нього немаєжодних засобів і можливостей, крім лицемірства, «мистецтво» якого вінзмушений опановувати, аби пристосуватися до ненависного середовища.Постійно відчуваючи себе в оточенні ворогів, Жульєн пильно контролюєкожний свій крок, весь час діє і говорить усупереч своїм переконанням іморальній природі. Виснажливу боротьбу із самим собою, що точиться вйого свідомості, Стендаль прирівнює до «подвигів Геркулеса».Дотримуватися обраної «тактики» героєві не лише важко, а й огидно,і це вносить у його долю внутрішній драматизм, який дедалі поглиблюється,наприкінці твору набираючи трагічного звучання. Те, що відбулося зСорелем, набуває характеру «трагічної провини», за яку він розплачуєтьсяжиттям. Після фатального пострілу в мадам де Реналь герой починає поіншомудивитися на світ. Відбувається кардинальна переоцінка цінностей,і Жульєн ніби прозріває: мета, до якої він так несамовито прагнув, тепервидається йому непотрібною ілюзією, породженою палкою уявою, загостренимвідчуттям приниженості простолюдина й нерозумінням дійсноїприроди суспільства, у якому він хотів посісти гідне місце.Визначальною рисою Жульєна Сореля, яка вирізняє його з-поміж оточення,є те, що в боротьбу із суспільством він вступає не заради кар’єриі збагачення. За аналогією з персонажами бальзаківських романів цьогогероя нерідко визначають як кар’єриста, однак стимули його поведінкивиразно інші, ніж у бальзаківських героїв. Стендаль не випадково назвавмотиви й вчинки Жульєна «безумством» і пишався тим, що, за всієїїхньої незвичайності, вони такими не здаються. Тут варто зауважити, що,називаючи Сореля «безумцем», письменник начебто «відтворював» точкузору розважливих обивателів, тимчасом як у його власних очах це булапозитивна риса героя, споріднена з романтичним піднесенням.Багатьма гранями свого характеру й своєї долі Жульєн Сорель вписуєтьсяв ряд романтичних образів Стендаля, таких як Фабріціо дельДонго, Ферранте Палла, Лам’єль та інші. Ця спорідненість особливо виразновиявляється у фіналі короткого життя Жульєна. Те, що відбувається з31