Експрес №68

ПОДОРОЖІ
Сковорода подовгу любив сидіти на березі місцевого ставу
Філософське село
Слобожанщини
«Світ ловив його і не спіймав» — ці слова волелюбний мислитель
Григорій Сковорода заповів написати на своєму могильному
камені. До нього обов’язково приведе відвідувачів одна зі
стежок розкішного англійського парку Національного музеюзаповідника
його імені.
У селі Сковородинівка Золочівського
району, що на Харківщині, Григорія
Савича вважають своїм, рідним.
Розповідають, ніби в 1922 р. місцеві
мешканці самі попросили перейменувати
селище з нагоди 200-ліття від дня
народження філософа. Попри беззаперечну
історико-культурну цінність
цього місця, дістатися туди не так уже
й просто. Приміром, з Харківської
автостанції кілька разів на день курсують
приміські автобуси, що транзитом
минають невеличку і затишну
Сковородинівку, та зазвичай вони
переповнені. Тож будьте готові їхати,
як то кажуть, на одній нозі.
Кращий варіант — мандрівка автомобілем,
проте не кожен залізний кінь
витримає це бездоріжжя, що на під’їзді
до Сковородинівки магічно перетворюється
на упорядковану автотрасу, обабіч
якої стоять рівненькі дерев’яні огорожі.
ЗЛИВА ДЛЯ ДУБА
Сюди до своїх друзів — поміщиків
Ковалівських — після мандрів світом
завертав Сковорода. Подовгу просиджував
біля місцевого ставу. Але найбільше
любив геній старезний дуб, біля
якого (чи в дуплі якого) писав свої твори.
Хтозна, можливо, в цьому дереві й
викристалізувалась ідея Сковороди про
існування трьох світів: природи, людини
і символів. Цікаво, що навіть через
700 років дуб, незважаючи на невблаганний
час, стоїть, уособлюючи незламний
дух великої людини, нетлінність її думки.
Дерево оповите численними легендами.
Одна з них, зокрема, розповідає, що під
час Другої світової війни в той момент,
коли його підпалили фашисти, почалася
страшенна злива, що загасила вогонь.
Правда, через півстоліття жахлива буря
таки похилила дуб. Цього разу вже люди
взялися повертати його до життя. Свого
часу навіть розробили проєкт консервування
700-літнього дерева, однак його
так і не вдалося реалізувати. Восени
1794-го неподалік цього дуба Григорій
Савич викопав собі могилу. «Старість,
осінній час, безперервна мокра погода
примножили розлад у здоров’ї його,
посилили кашель і розслаблення. Він,
проживши у друга свого близько трьох
тижнів, прохав відпустити його до улюбленої
ним України, де він жив до того і
бажав померти, що і збулося», — прочитаємо
згодом у спогадах друга філософа
і його учня Андрія Ковалівського.
ЕТНОСВЯТО У ЗАТІНКУ ЛИП
Навколо могили і старезного дуба
місцеві мешканці у 1923 р. упорядкували
меморіальний парк у понад 18 га, який
також є частиною сковородинівського
заповідника, пам’яткою української паркової
архітектури XVIII ст. Розташування
липових алей відтоді збереглося: від
невеличкого кола на всі боки розходяться
обсаджені деревами доріжки.
За задумом, це мало бути наче сонце
з променями.
Як і в часи мандрівного філософа, нині
в маєтку Ковалівських буяє пишний сад
фруктових дерев. Відомо, що панські
яблука та груші Сковорода роздавав
селянам. Традиція ця частково збереглась
і досі: восени всі відвідувачі музею
можуть збирати та куштувати стиглі
плоди. Єдина умова адміністрації —
брати лише ті, що вже впали додолу.
Щороку на святкування Івана
Купала тут збирається чимало людей.
Облаштовують кілька локацій. На одній
виступають народні колективи, на другій
представляють свої тематичні програми
музеї, на третій проходять майстер-класи
з живопису та скульптури. Завершується
18 МАГІСТРАЛЬ EXPRESS