Експрес №68

БЮРО ЗНАХІДОК
приміром, за кордоном. Наразі у працівників
зберігається ID-картка дівчини,
котра перебуває поза межами України.
Вона забере її, коли повернеться.
ВЕЛИКІ ГРОШІ
ТА ВЕСІЛЬНА СУКНЯ
«Найкурйозніший випадок на моїй зміні
стався приблизно півтора року тому, —
розповідає Оксана Калашнікова. —
Старший стюард обходив вагон і знайшов
барсетку, всередині якої були велика
сума американських доларів та фунтів
стерлінгів, пакет документів на виїзд у
Велику Британію, квитки на літак, страховка.
Згідно з документами, це були
люди старшого покоління. Найцікавіше,
що вони навіть не почали шукати забуті
речі. Гучномовцем на вокзалі станції
Київ-Пасажирський багато разів оголошували
про знахідку, але ніхто по неї
так і не прийшов. У барсетці стюарди
знайшли візитівку. Зателефонували знайомим
цих людей, знайомі — власникам,
і лише потім останні прийшли забрати
пропажу. Були дуже задоволені, що ніхто
не взяв ані копійки».
Окрім того, якось у поїзді, що прийшов
із Перемишля, знайшли весільну
сукню. Пані Оксана розповідає, що вона
була напрочуд гарна, і працівники вирішили
не здавати її на склад, бо там одяг
міг припасти пилом або пошкодитися.
Ще тиждень милувалися весільним
вбранням в офісі, доки власниця його
не забрала.
НОУТБУК У КИШЕНІ
Стюард Святослав Білоненко в
середині минулого місяця оглядав після
зміни вагон № 7 поїзда Покровськ—
Київ. «У кишені навпроти місця № 54,
де зазвичай лежить «The Express
Магістраль», я знайшов макбук, —
розповідає він. — Разом зі старшим
стюардом склали акт забутих речей.
Вирішили шукати чоловіка за реєстром
квитків. За ім’ям і прізвищем я знайшов
його у фейсбуці, згадав обличчя, бо
перед цим перевіряв проїзний документ.
Вирішив написати йому, щоб той не
хвилювався, адже річ дорога. Натомість
той відреагував напрочуд спокійно, ніби
й не помітив пропажі. Сказав, що це
справді його макбук і може довести,
адже знає пароль та має коробку від
МАГІСТРАЛЬ EXPRESS
Святослав Білоненко працює стюардом понад рік
ґаджета. Ввечері чоловік прийшов до
депо і забрав ноутбук».
Святослав працює тут понад рік,
але раніше не знаходив цінних речей.
Найцікавіше, що на його зміні забували
пасажири, — це герб України, вирізьблений
із дерева, розміром приблизно
50х50 см. Хлопець віддав його до камери
схову забутих речей, та не знає, чи
знайшовся власник.
Цікавлюся в інструкторки поїзних
бригад Оксани Калашнікової, чи потрібно,
на її думку, винагороджувати стюардів
за те, що повертають такі дорогі
знахідки. «Працювати для людей — це
пріоритет нашої компанії, — відповідає
вона. — За це не треба винагороджувати.
Тим паче, що це їхній обов’язок.
Кожна людина може щось забути, і я
рада, що в нас працюють такі молоді
люди. Вони виявляють чесність та людяність
у подібних ситуаціях. Слова вдячності
від клієнтів — найвища нагорода
за нашу роботу».
Ілона МИРОНЕНКО
7