Наше Життя (Our Life), рік 1995, число 12, грудень

бирання вдома. Поєднання практичних винаходів дляполегшення праці господарки з діяльністю в цілому,сприяло відведенню більше часу на освіту, на громадськуроботу та товариське спілкування. У такомусередовищі розвивався американський жіночий рухXIX століття. В Америці в той же час панувало рабство,і активні жінки відчували необхідність братиактивну участь в антирабському русі, а згодом у русіза демократію і рівноправність з чоловіками. Вонипоєднували боротьбу за рівноправність рас з боротьбоюпроти всякого рабства. В Україні кріпаччинамало відрізнялась від рабства і в її умовах чоловіки іжінки, що належали до середньої кляси, не моглилегально об’єднуватись для визначення способів боротьбипроти цього спільного зла. Активні жінки ічоловіки вишукували можливі способи боротьби заСОЦІАЛЬНІ зміни.Жіночий рух в США зосереджувався на питаннях,наскільки жінки повинні першочергово займатись загальнонароднимисправами, а наскільки боротисьспочатку за особисті права, а потім вже спільно зіншими соціяльними групами досягати загальної цілі.Так, більшість активісток відвели на другий плянжіночі права, щоб побороти рабство. Поборовшийого, вони залишались у ролі неповноцінних громадян.Так, жінки мали право піклуватися про хворих іпоранених вояків, та не мали права стати лікарями,отримувати вищу освіту, не мали навіть права голосу.Американські політики, які розбудовували модерніполітичні партії, вважали за необхідне прискоритипроцес надання права голосу навіть неграмотниміміґрантам, з метою розширення своєї виборчої бази,та не були прибічниками права голосу для жінок.Необхідна була ще досить довга боротьба жіноксередньої та вищих клясів суспільства, щоб тількипісля Першої світової війни жінки одержали правоголосувати. У нинішній час жінки є виборцями. Протей тепер їм надзвичайно тяжко виграти на виборах.Більш того, кількість ж інок у активному політичномужитті значно зменшилась після активних сімдесятихроків. У посттоталітарних суспільствах є зрозумілимспад участи жінок на вищих політичних посадах,їхня участь раніше була зумовлена мобілізацією ж і­ночого сектора на підтримку специфічної політикицентру. Ця політика ніколи не вирішувалась жінками,не виражала їх потреби, а лише віддзеркалювала, укращому випадку, ті функції, які жінка мусіла виконуватив колективі. У США жінки змогли домогтисьнеобхідних передумов, щоб забезпечити свою участьв громадському і політичному житті. Але їх участь нескрізь і не повністю себе виправдала. Жінкам зновудоводиться боротись вже не за свої права (їх ніхтовже відкрито не відбирає), а за забезпечення можливостейвтілення тих прав. Постає питання: чому жінкамтреба безперервно поновлювати не свої права, аправо на права? Навіщо кожного разу наново повторюватидискусію про жіноче питання? Його, як вжевказувалось вище, немає, а є громадсько-побутовіпроблеми, які громада не розв’язує і які доводитьсявирішувати самим жінкам.Проблема лежить, насамперед, у слові, а точніше,в концепції слова. Чоловіки навчені і звикли творититеорії, видумувати назви, проголошувати пляни, вироблятиконцепції. У своїх працях я вже згадувала,як мало було потрібно російських інтелігентів у Мінську,щоб говорити від імени робітників цілого світу,коли створювали соціял-демократичну партію Росії.Ж інки не говорять від імени народу, не узагальнюють,не створюють теорій, навіть применшують своїзаслуги. Жінки не звикли думати ’’концепціями". Чоловікиж, навіть коли висувають практичні ідеї, то прагнутьузагальнити їх. Ж інки сприймають узагальнення,й таким чином відступають на другий плян. Вониздійсню ю ть практичну роботу спокійно і не залишаютьпісля себе писемних результатів. Ж інки чисилою обставин, чи звичаєм обмежуються малим.Вони займаються домашнім господарством і не звертаютьуваги на економічні процеси в державі. Навітьтоді, коли жінки володіють майном, вони не пов’язуютьйого з політичною силою. Можливо тому, щожінки так і не зуміли чітко окреслити й обґрунтуватисвої права, вони й не змогли їх у повній мірі забезпечити.Вони легко підпорядковували свої права, своєрозуміння загальної справи дефініціями інших. Жінки(а це буває і не лише з ними), вірять тим, хто створюєтеорії, концепції, ідеології світлого майбутнього. Навітьколи це майбутнє проводиться коштом інших іїхнім власним коштом, навіть коли зрозуміло, щотой, хто проголошує концепції, не має найменшогопоняття про правдиві проблеми буденного життя,ми, жінки, все ж згодні буваємо приймати те баченнямайбутнього, яке озолочує наші будні.Друге, на що хотілось би наголосити, то це широкепоняття демократії. Всім, а особливо жінкам,важливо пам’ятати, що демократія — це в першучергу розуміння і прийняття прав інших і надання їхіншим, а не тільки проста рівноправність. Життя свідчить,що при відсутності визнаного права, або колиокремі групи позбавляються прав, принцип рівноправностиможна використати для обмеження всіхінших прав. Щоб зрозуміти, осмислити і визнати праваінших народів або осіб, необхідно бути переконаниму тому, що інша людина має такі ж права,як і ми, і є такою ж рівновартісною особистістю, як іми. Для чоловіків жінка це й є та "інш а” особа, якумужчина зустрічає. І тут слід добре пам’ятати ясне ізрозуміле, про що ми часто забуваємо. Не можна віншому бачити тільки власне віддзеркалення. У такомувипадку визнається тільки власна вартість уіншому. Лише тоді, коли зрозумілим стає, що іншиймає право на те, щоб мати свою вартість, тоді стаєможливим творити правове суспільство. Однією з’НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1995З