ucrainica iii - up - Univerzita Palackého v Olomouci

(„Ботокуди”, „Semper tiro”, „До музи”), то у письменників на зламі століть
цей образ набуває іншого естетичного наповнення. У поезіях „До музи”, „To
be or not to be”, „Ave regina”, „З пропащих років”, „Поет під час облоги”,
„Зимова ніч на чужині”, „Музині химери” Лесі Українки, „Сонети”,
„Весняний спів” В. Самійленка, „Чи пам’ятаєш” М. Вороного та ін.
античний образ поруч з традиційними архаїчними елементами паралельно
приймає й ще іншу форму узагальненого мотиву поетичного натхнення і
пристрастей. Якщо І. Франко, як і інші письменники другої половини ХІХ
століття, деміфологізує античний міф і його героїв, то Леся Українка, В.
Самійленко, М. Вороний, О. Олесь, поети-молодомузівці повертаються до
традиційного для української літератури сприйняття образу музи і разом з
тим модифікують його.
Муза у В. Самійленка повинна виконувати всі накази поета. У
сонетах, зокрема, „Коли б твоєї вроди не хвалила...”, він закликає свою
натхненницю оспівати красу нової Лаури, і хоч свою Музу він називає
„невдатною” тоді, коли б вроди її вона не хвалила, але разом з музою вони
зберуть всі сили і „впевнять люд”, що зуміють і „віддавати честь красі”.
Поет, за справедливим твердженням М. Бондаря, „виказує, що йому більше
йдеться якраз про сонет, а ставлення його до цієї жінки вичерпується
відданням честі красі” [Бондар 1990: 18]. Іноді В. Самійленко дозволяв собі
іронічне ставлення до музи, бо вона здатна надихати „на святе служіння
люду” тих, „що, склавши руки, з жиру що робить не тямлять та ховаються
від скуки” („Розкажи ти, моя Музо”). У гумористичному творі „Ода Індику”
поет закликає: „о музо, заспівай індика”. Цей жартівливий вірш письменник
присвятив до дня народження В.В. Ігнатовича, його товариша студентських
років, прозваного в студентських колах „Індиком”. У іншій поезії „Весняний
спів” Муза характеризується як „навісна”, бо співати „політичною весною”
небезпечно, „бо наляжуть тумани та морози, а вони вміють допікати”.
Леся Українка звертається до музи – „чарівниці милої”, хоче слухати
її „урочу річ” і почути на своїм чолі музине сіяння. Муза в поезіях Лесі то
горда і сумна, то безжалісна і винозора, вона для неї порадниця і жалібниця,
горда богиня. У звертаннях до музи, в діалозі з нею відбиті переживання,
творчий процес народження художніх образів, динаміка думки, оповідь,
душевні катастрофи ліричного героя. У письменниці образ музи стає
втіленням її естетичного маніфесту, в якому вона виявляє свою органічну
спадкоємність щодо стародавніх пластів культури, зокрема грецької
античності. У зв’язку з цим слід підкреслити суперечливе поєднання в самій
Музі і у віршах про неї того, що Ніцше назвав аполонійським і
діонісійським началом у творчості. Спираючись на цю могутню традицію,
Леся Українка дуже своєрідно розуміє і зображає Музу. Вона постає в її
творчості насамперед як поет і як сама поезія. З великою силою, складністю
тема поета, його горіння і подвижництво розроблена Лесею Українкою в
поезії „Ave regina”. Ключове слово Муза набуває у творі різноманітних
312