ucrainica iii - up - Univerzita Palackého v Olomouci

Балада у творчості українських шістдесятників:
модифікації жанру (слов’янський контекст)
Тарнашинська Людмила
Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
Балада (прованс. balada, від ballar – танцювати) – жанр ліро- епічної
поезії фантастичного, історико-героїчного чи соціально-побутового змісту з
драматичним сюжетом, з наявними елементами надзвичайного. Початки її
треба шукати в Європі ХІІ ст. (Англія, Німеччина, Данія). Балада певною
мірою споріднена з думою, романсом. Першопочатково складалася як
любовна пісня до танцю [1; див. також: 16]. Жанр балади активно
оприявлений в романтичній парадигмі світової літератури (особливо
притаманний польському [16; 17; 19; 20; 22], німецькому, українському
романтизмові) [9] й утвердив себе в такій її художній наративній моделі, де
домінують сильні характери, незвичайна фабульність (із елементами
трагічного й таємничого, переданого через своєрідну метафоричність),
драматична напружена дія, уривчастий діалог, раптова розв’язка тощо.
З огляду на своєрідні естетичні параметри та поетикальні засоби
жанр балади відіграв важливу роль в історії літератури: допоміг показати
патріархальний побут народу і його трагічні суперечності, утверджував
високі моральні ідеали, а завдяки драматизму сюжетів і ясності моральної
оцінки поведінки героїв балада сприяла поглибленню психологічного
відображення й емоційності повіствування [4, 170]. Як наголошує М.
Кравцов, розвиток жанру відбувався завдяки впливу фольклору, німецького
романтизму та міжслов’янським зв’язкам [18; див. також: 15]; так, зокрема,
у південнослов’янських літературах балада мала героїчний відтінок і була
пов’язана з гайдуцькими піснями, у західнослов’янських – більш побутовий
і соціальний характер; особливо популярним був цей жанр у словаків та
українців, в яких він найближчий до фольклору [ 4, 170-171], а також був
присутнім і в поетичному космосі чехів, для якого невід’ємною є
фольклорно-романтична парадигма.
Отже, як наскрізний жанр для слов’янських літератур, балада має
вісьову романтичну рефлексію, в основі якої лежить нерв пережиття
свідомістю драматичної реальності, яка потребує оновлення.
Інтертекстуальність цього ліро-епічного жанру, інкорпорована
міграційними сюжетами, певна річ, виявляється в універсальності тем і
жанрової проблематики. На спектр жанрової модифікації баладного
наративу у слов’янських літературах вказував, зокрема, Д. Чижевський [8,
189-192]. Широкий діапазон міжетнічних перегуків, зокрема за темами,
паралельними формами (сюжетами-дублями), сюжетними типами та їх
контамінаціями, версіями та варіантами систематизував Ю. Смирнов [6;
319