Куратори Сергій Васильєв Олександр Клековкін Координатор Зінаїда Шевченко Дякуємо за допомогу у підготовці виставки Андрію Александровичу-Дочевському Володимиру Гаптарю Сергію Дзюбенку Андрію Зяблюку Володимиру Карашевському Аллі Кириченко Ірині Несміяновій Кірі Пітоєвій-Лідер Ользі Равлюк-Галіциній Валерію Фіалку Глібу Чулюку-Заграю Упорядники каталогу Сергій Васильєв Олександр Клековкін Дизайн макету Олександр Червінський Фото Андрій Шалигін В оформленні обкладинки використано ескіз Данила Даниловича Лідера до вистави «Король Лір» В. Шекспіра, 1978 р.
Виставка «Театр без театру: Ідеї, задуми, мрії українських сценографів» народилася майже спонтанно, як своєрідна імпровізація наукових співробітників <strong>Інститут</strong> <strong>проблем</strong> <strong>сучасного</strong> <strong>мистецтва</strong>. Водночас виставка й цілком закономірна, адже вона відповідає на виклики часу. Ніде правди діти, сьогодні театральним художникам дістається набагато менше уваги з боку суспільства, ніж представникам інших візуальних мистецтв — живопису, відео-арту та ін. Про когось з них згадують хіба що під час щорічної церемонії вручення театральної премії «Київська пектораль», нагороджуючи за краще оформлення якоїсь вистави. Однак навіть впродовж театрального сезону наші сценографи дають набагато більше підстав відзначати їхні роботи. До того ж, як і будь-якій інший митець, сценограф мріє ширше демонструвати свою творчість — і не лише на сцені, а й у виставковому просторі. Колись, можливість показу свого творчого доробку не лише на сцені театру, а й у виставковому просторі, існувала. При Спілці художників України активно діяла секція художників театру і кіно, регулярно, мало не щороку влаштовуючи великі покази творчого доробку митців цього профілю, однак у 1990-х ця традиція зійшла нанівець — лихоманило театри, змушені здебільшого робити оформлення нових вистав «на підборі», з елементів старих декорацій, кіно ж взагалі майже заклякло. Упродовж останнього десятиріччя завдяки індивідуальним ініціативам молодих режисерів і художників у галереї Києво- Могилянської академії періодично влаштовуються експозиції за підсумками театрального сезону; у 2010–2011-х організовано велику ретроспективну виставку «Сценографія» у Київському музеї російського <strong>мистецтва</strong> та виставку художників українських театрів ляльок у його філіалі — Шоколадному будинку. Проте солідних, багатошарових і глибоко репрезентативних експозицій, що висвітлювали б об’єктивну картину розвитку цього специфічного <strong>мистецтва</strong>, спонукали б до дискусії про його стан і тенденції впродовж багатьох років фактично не було. Програма, створена фахівцями нашого інситуту, спрямована на те, щоб виправити таке становище. Розпочинаючи програму виставкою «Театр без театру», ми прагнули надати можливість сучасним сценографам виявити ідеаль не уявлення про свій фах, матеріалізувати в експозиційному просторі їхню особисту рефлексію на власне мистецтво. Ситуація при цьому створювалася максимально відкрита — без вікових, ієрархічних (за досвідом, соціальним статусом) і жанрових обме жень. Продемонструвати своє бачення театру і власні твори на виставці змогли як досвідчені, визнані сценографи, зокрема, голов ні художники провідних столичних театрів Марія Левит ська (Націо нальна опера України), Андрій Александрович-Дочевсь кий (Національний театр ім. Івана Франка), Володимир Карашевський (Київський академічний Молодий театр), так і початківці, навіть студенти Національної академії образотворчого <strong>мистецтва</strong> і архітектури. Виявити себе всі вони могли як у звичних для таких експозицій формах, виставивши макети декорацій чи ескізи костюмів, так і у живописі чи в графіці, як зробив у своїй віртуозній серії Олексій Левченко. Крім суто утилітарних, призначених для втілення на сцені ідей, виставка продемонструвала, що сценограф передусім залишається художником. І щоб він не робив, вирішальним завжди залишатиметься його хист. Адже навіть ескізи видатних театральних 5