You also want an ePaper? Increase the reach of your titles
YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.
ня стосунків з Грузією дозволяє главі<br />
держави заговорити про необхідність<br />
захисту інтересів корінного населення,<br />
а запопадливим чиновникам – шукати<br />
грузинів на вулицях Москви і виганяти<br />
зі шкіл уже не лише грузинів, а ще й вірменів<br />
з азербайджанцями.<br />
Нічого дивного. Самі слова Путіна<br />
про захист інтересів корінного населення<br />
чекають на пояснення й конкретизацію<br />
найближчим часом. Вибухи<br />
й погроми на ринках – справа рук саме<br />
представників цього „корінного населення“,<br />
розлюченого засиллям „некорінних“<br />
торговців. Але тоді необхідно<br />
точно вказати, хто корінний, а хто<br />
ні. Росіяни, звичайно ж, – корінні. А жителі<br />
країн СНД, природно, – ні. Але що<br />
тоді робити з російською міґраційною<br />
політикою останніх років, яка спрямована<br />
на залучення в країну жителів<br />
сусідніх держав? Як зв’язати воєдино<br />
думку величезної частини російського<br />
суспільства про „російський Крим“<br />
і прагнення вигнати з ринку просту російську<br />
жінку з Керчі, що приїхала торгувати<br />
кримським виноградом? Чи все<br />
ж ідеться виключно про кавказців?<br />
Тільки відверте суспільне обурення<br />
поки що призупиняє безтурботне підпилювання<br />
гілляки, на якій тримається<br />
багатонаціональна Російська держава.<br />
Але слова сказані, і їх з майбутнього<br />
Росії не викинеш. Тепер от – убивство<br />
журналістки. Не дуже популярної<br />
серед більшості населення і відверто<br />
марґінальної – з погляду влади. Але<br />
відомої й шанованої у світі. Навіть і не<br />
журналістки в буквальному розумінні<br />
цього слова, а ньюсмейкера та суспільного<br />
діяча: Анна Політковська була<br />
насамперед людиною, що створювала<br />
неприємні новини та брала участь<br />
у багатьох важливих подіях останніх<br />
років, а вже згодом – автором статей.<br />
І її смерть – ознака нестабільності для<br />
всього журналістського цеху. Тому не<br />
варто думати, ніби журналісти, які перебувають<br />
у значно тепліших стосунках<br />
з владою, не замислюються над<br />
долею колеги: саме так, як можна знищити<br />
опозиційного публіциста, можна<br />
вбити в під’їзді й провладного – все за<br />
тією ж логікою нагнітання нестабільності.<br />
І не випадково один із провладних<br />
телеведучих першим заговорив<br />
у телевізійному ефірі про розправи,<br />
що готуються над журналістами. І не<br />
випадково сюжети пам’яті Політковської<br />
присвячували навіть канали, які<br />
давно вже включили журналістку в „чорний<br />
список“ і ніколи не запрошували<br />
її на свій ефір. Відсутність стабільної<br />
перспективи стосується кожного.<br />
Віталій Портников, Москва<br />
Журналістські гамбурґери<br />
Подзвонив мені добрий знайомий. Фахівець своєї справи, шанований колегами<br />
дипломат, мила, ерудована і свідома своїх здібностей людина. „Доброго<br />
дня, пане посол“, – вітаюсь я, не приховуючи приємності від його дзвінка, і відразу<br />
запитую, як йому ведеться на місці нового призначення. Він каже, що дзвонить<br />
із празьких Стржешовіц, і якщо в мене є хвилька для нього, то власне про<br />
це й хотів би зі мною побалакати. „Для вас у мене завжди знайдеться час“, – кажу<br />
цілком щиро.<br />
Він розповів мені історію свого відкликання і наступного звільнення з Міністерства<br />
закордонних справ. Історію, в основі якої лежала нагальна потреба знайти<br />
пару теплих посад для політиків-ветеранів. Саме їм мусили поступитися роботою<br />
кілька штатних дипломатів, людей, що знаються на своїй роботі, добре її виконують,<br />
але які не є кумами президента, прем’єра чи когось подібного. І саме<br />
тому, моя держава, Чеська Республіка, знову призначить на посаду посла не того,<br />
хто гідний її займати, а того, хто на такій посаді не повинен би бути взагалі.<br />
За жодних обставин. І все це без огляду на штатний розклад і порядок призначень,<br />
затверджений Міністерством закордонних справ кілька років тому.<br />
Я чемно попрощався й пообіцяв про це написати. Цей, нині вже колишній посол,<br />
вислав мені всі документи, що стосувалися його справи. Знайомі з МЗС,<br />
яких не зарахуєш до кола його друзів, підтвердили, що все сказане ним є правдою<br />
і нічим іншим. А друзі, обурені подібним неподобством, переконували мене,<br />
що вже найвища пора щось написати з цього приводу. Але... але це вимагало<br />
б декількох днів праці, кількох – чим більше, тим краще – зустрічей з людьми,<br />
які, здебільшого, нічого офіційно підтвердити не наважаться, і врешті, – ще<br />
купу часу, аби зібрати достатньо матеріалу для доброї статті: з відповідною інформацією<br />
та достовірними джерелами... Часу, якого завжди бракує, часу, що<br />
його для підготовки статті (яка до того ж ніколи не потрапить на першу сторінку)<br />
ніхто в редакції мені ніколи не подарує. Я навіть не пробував пропонувати. Приблизно<br />
за три тижні мій знайомий подзвонив знову, і я запевнив його, що над<br />
статтею працюю. Принаймні в голові. Але то була неправда. Я переконаний, що<br />
якщо не станеться якогось дива, цієї статті ніколи й не буде.<br />
Не буде так само, як і тієї, про безглузде нищення добре заасфальтованої дороги<br />
та тротуарів у тій дільниці Праги, де я тепер мешкаю. Себто про те, як замість<br />
неї прокладають жахливу бетонну вулицю, і через цю дрібничку мешканці<br />
змушені місяцями їздити і ходити по болоті. А причина? Хтось там, якийсь посередник<br />
між мерією та постачальником бетонних плит заробляє непогані гроші.<br />
Так, на жаль, і в Центральній Європі (а не лише в Східній, як прийнято вважати)<br />
може статися, що на чиєсь замовлення замордують журналіста, або хтось<br />
принаймні спробує це зробити. Однак не смерть, залякування чи погрози<br />
ув’язненням становлять у нас найбільшу небезпеку для журналістів. Насправді<br />
найбільша загроза для нас – це журналістське серійне виробництво, тиск власників<br />
телеканалів, газет і радіо, їхні вимоги найменшим коштом випродуковувати<br />
якнайбільше ходового, продажного матеріалу. І жодним чином тут не йдеться<br />
лише про боротьбу бульвару з небульваром.<br />
Рушієм журналістського світу є своєрідна індустріально-репортерська революція,<br />
що порядну ручну роботу перетворює на звичайне конвейєрне виробництво.<br />
Очевидно, що на фабриці під назвою „редакція“ знайдеться багато посад,<br />
на яких можна спокійно, за прекрасні гроші бити байдики. І вже зайве наголошувати,<br />
що продукт, який має вигляд газети, може преспокійно виготовити<br />
й одна десята від кількості тих людей, які працюють в „передових“ редакціях.<br />
Ну, як би це вам пояснити? Існують прес-агенції, де можна знайти все необхідне<br />
(хоч і вони передирають інформацію одне від одного, намагаючись зекономити).<br />
Журналісти вже давно практично нікуди не виїжджають. В кращому випадку<br />
телефонують, в гіршому – серфують Інтернетом. Парадоксально, що в світі, де<br />
без проблем можна за найкоротший час отримати величезну кількість інформації,<br />
починає виникати щось на кшталт „медіального макдональдса“, тобто –<br />
глобальний ринок усереднених загальносвітових вістей, основою яких спокійно<br />
може бути всього одна неперевірена інформація.<br />
В конвейєрній індустрії інформаційного виробництва подібні речі – справа<br />
другорядна. Ми сидимо перед своїми комп’ютерами, серфуємо Інтернетом і по<br />
телефону обговорюємо зі знайомими, що живуть по той бік планети, жахіття<br />
вбивства Анни Політковської. І між третьою та четвертою пообідньою кавою несподівано<br />
самі для себе усвідомлюємо страшну правду. Нас ніхто й ніколи не буде<br />
мати за що вбити.<br />
Лубош Палата<br />
в нашому просторі<br />
29
Change language