Create successful ePaper yourself
Turn your PDF publications into a flip-book with our unique Google optimized e-Paper software.
тільки витягти з діда якнайбільше грошенят.<br />
Її совкові забаганки, звички та<br />
смаки, які місцями описані нестерпно<br />
натуралістично, викликають сміх,<br />
а часто й почуття відрази. Вбога інтелектуально,<br />
метушлива й галаслива,<br />
з небагатим набором моральних засад<br />
і вельми приваблива як на... майже<br />
90-літнього діда... Такий ото образ<br />
„україночки“. Двійко центральних героїв,<br />
які уособлюють „стару“ і „нову“<br />
Україну – жалюгідні, варті співчуття.<br />
Та власне в конфлікті з Валентиною,<br />
цією людиною-карикатурою, обидві<br />
доньки літнього еміґранта знаходять<br />
відповіді на болючі питання, що непокоїли<br />
їх упродовж десятиліть. „Коротка<br />
історія...“ – це, в принципі, сумно-іронічна<br />
подорож в історію української родини,<br />
якій пощастило вирватися з пазурів<br />
совєтів, але так і довелося мандрувати<br />
світами з багажем вкорінених комплексів<br />
і страхів. Це також і мандрівка в історію<br />
країни, якій не поталанило з географічним<br />
розташуванням.<br />
Це розповідь про конфлікт ідеалізованої<br />
аж до наївності пам’яті з брутальною<br />
дійсністю.<br />
Це, якщо хочете, – двобічне дзеркало.<br />
З одного боку в ньому – віддзеркалення<br />
„людським презрінням, ніби<br />
струпом вкритого“ українського „гомо<br />
совєтікуса“, з другого – збентежений<br />
раптовою зустріччю, з надухмяненою<br />
хусточкою біля носа, „гомо євросоюзнікус“.<br />
Тому останньому і справді смердить.<br />
Мізерністю. Українським „валентинам“<br />
варто б над цим замислитися.<br />
Англійсько-українську сагу, написану<br />
Левицькою, можна потрактувати<br />
ще й як певну модель стосунків посткомуністичної<br />
країни з її західними<br />
сусідами. Героїню роману ґречно, та<br />
все ж проганяють з Англії. З відсталою,<br />
внутрішньо невпорядкованою українкою<br />
не збираються більше панькатися.<br />
Забагато труду, як на задивлених<br />
у себе, відгороджених від решти світу<br />
високими парканами, „євросоюзників“.<br />
Проте час від часу та чи та Валентина<br />
може поґарувати в „цивілізованому“<br />
світі на заробітках...<br />
Книга М. Левицької – це, зрештою,<br />
збагачений житейськими прикладами<br />
своєрідний путівник мистецтвом прощення,<br />
вмінням першим робити крок<br />
назустріч, приймати виграші і поразки.<br />
Тобто це книга про універсальні людські<br />
цінності. Не дивно, що і в Польщі<br />
її переклали.<br />
Натомість Україна свого перекладу<br />
не має. Розглядати в дзеркалі подзьобане<br />
віспою власне відображення –<br />
заняття не з приємних.<br />
Ростислав Крамар<br />
Коли форма не проформа<br />
Коли ви востаннє вбирали форму?<br />
Або ж брали участь у з’їзді,<br />
конференції, концерті, де вас разом<br />
з іншими учасниками позначали<br />
фотокарткою, значком, печаткою<br />
на руці? Здається, сьогодні<br />
модно (а, може, й необхідно?)<br />
ідентифікувати себе з певною групою,<br />
організацією чи кодлом, які<br />
люблять вас іноді лише за те, що<br />
ви любите їх... І все ж – до кола<br />
однодумців приєднуються з власної<br />
волі, переконання та зі сталим<br />
ентузіазмом. (Невже люди розучилися<br />
радіти наодинці?)<br />
До чого я веду – нещодавно<br />
в Празі впродовж одного тижня відбулися:<br />
з’їзд Міжнародної астрономічної<br />
унії, світовий конгрес Свідків<br />
Єгови, зустріч сотень молодих скаутів.<br />
На грудях у кожного з учасників<br />
світилося ім’я та гасло, які було<br />
видно здалека. І всі ці люди гордо<br />
літали центром, немов голуби, позначені<br />
своїм власником (налогошую<br />
на слові гордо). В цьому місті,<br />
де чеські бізнесмени люблять американців,<br />
толерують словаків і дружньо<br />
кооперуються з німцями, не забувають<br />
і про українця. Його так само<br />
виокремлено. Щоправда, з меншим<br />
ентузіазмом „голуба“, здебільшого<br />
завдяки вдалій маніпуляції власника.<br />
Якщо конкретно – на празькій<br />
фабриці, звідки в різні куточки світу<br />
щоденно відправляють будівельні<br />
іграшки відомої фірми, українців,<br />
які там працюють, одягають в червоні<br />
футболки. Нічого дивного, адже<br />
в кожній порядній фірмі вас безкоштовно<br />
(!) прикрашають фірмовим<br />
одягом. Особливість же в томуу,<br />
що на фабриці „червоніють“ лише<br />
rusáci (тобто українці, білоруси,<br />
росіяни, яких чехи не розрізняють),<br />
казахи та китайці. Ніби, щоб було<br />
видно, чи вони десь не заснули або<br />
не забалакалися. Хоча з ким їм там<br />
можна витрачати час на балачки,<br />
якщо їх ніхто, крім „своїх“, не розуміє...<br />
А словаки та чехи одягаються<br />
без проблем „у своє“, хіба що студентів<br />
іноді вирізняють спеціальними<br />
камізельками.<br />
Цей приклад чомусь нагадує нещодавний<br />
скандал у Чехії, коли<br />
директор одного із супермаркетів,<br />
бажаючи мінімалізувати неадекватне<br />
„щомісячне“ відбігання касирок<br />
до туалету, запропонував їм<br />
носити на голові червону пов’язку,<br />
аби у випадку „термінової відсутності“<br />
жінок можна було б виправдати.<br />
Пропозицію зрештою не<br />
ухвалили. Біля кас спокій. Але директора<br />
в цій іграшковій фірмі не<br />
було кому зупинити. Українці, ясна<br />
річ, вдячні за те, що мають роботу,<br />
тож навіщо (і кому?) будуть скаржитися?<br />
Найбільшим парадоксом є те,<br />
що більшість українців, які калічать<br />
своє здоров’я за кордоном, за рівнем<br />
освіти значно кваліфікованіші<br />
в порівнянні з деякими чехами,<br />
а їхні діти, можливо, колись очолюватимуть<br />
в Україні набагато більші<br />
фабрики, ніж та, де нині працюють<br />
їхні батьки. До речі, чехи й словаки<br />
досить легко забувають, що коли<br />
вони виїжджають будь-куди на захід<br />
– їх теж там хлібом-сіллю й теплим<br />
словом ніхто не вітає.<br />
Істина, переважно, завжди знаходиться<br />
десь посередині. В цьому<br />
випадку одним хочеться нагадати,<br />
що не всіх голубів можна в свій голубник<br />
загнати, та й, до речі, не всі<br />
птахи в небі – голуби. А тих, позначених<br />
і з крилами обрізаними, запитати:<br />
чому вони дозволяють таке<br />
з собою робити?<br />
А, може, вони надто низько і не<br />
в той бік летять?..<br />
Івана Ґрешлик, Прага – Пряшів<br />
Фото: Івана Ґрешлик<br />
7
Change language