You also want an ePaper? Increase the reach of your titles
YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.
Розмовляла Наталя Іванова, Київ | Фото: архів<br />
років і так чинимо до сьогодні. Торік<br />
у Молодому театрі був вечір на 20-<br />
ліття „Бу-Ба-Бу“, прийшла повна зала<br />
людей, навіть були незадоволені,<br />
яким забракло місця. Отже, ми досі<br />
на щось таке здатні. Уже за три роки<br />
„Бу-Ба-Бу“ виповниться 25, і ми напевне<br />
знову зберемо залу і в Києві,<br />
й у Львові.<br />
Запитання до підскарбія „Бу-Ба-<br />
Бу“: чи там великий скарб заховано?..<br />
Яким є той скарб і кому про<br />
нього можна знати?<br />
Відповім словами тієї головної Книги:<br />
„не громадьте собі скарбів на землі,<br />
де злодії можуть прокрастися та викрасти<br />
їх, а збирайте собі скарби на<br />
Небі”... Скарб „Бу-Ба-Бу“ – це скарб<br />
духовний, це наша творчість!.. До речі,<br />
тепер у Львові готується до друку<br />
і, можливо, наступного року побачить<br />
світ нова антологія „Бу-Ба-Бу“.<br />
Скарб – це не те, що ти маєш, а те,<br />
чим ділишся. І ми знову ділитимемося<br />
з нашим – я не скажу, „з народом”,<br />
Боже борони, – але з нашим читачем.<br />
Хоча це дуже тоненька плівочка<br />
в суспільстві, але такі люди є, вони<br />
хочуть читати „Бу-Ба-Бу“, і для них<br />
цей наш скарб.<br />
Знаю, що Ви є членом журі міжнародного<br />
театрального фестивалю<br />
у Вісбадені. Як ви ним стали?<br />
Цей фестиваль відбувається щодва<br />
роки і нині має назву „Biennale der<br />
Wiesbaden“ (раніше він відбувався<br />
у Бонні). Я туди приїжджаю з 2000<br />
року, а до мене Україну представляв<br />
наш прекрасний драматург Ярослав<br />
Стельмах, син Михайла Стельмаха,<br />
на жаль, покійний – він трагічно загинув<br />
в автокатастрофі. Але від фестивальних<br />
справ він відійшов іще раніше,<br />
і саме тоді організатори бієнале<br />
зв’язалися зі мною. Напевне, вони<br />
мене знайшли через інтернет: набрали<br />
в пошуковому сервері “ukrainisch<br />
Stücksteller” – „український драматург”,<br />
і єдине, що їм могло викинути,<br />
– це „Ірванець”. Адже вперше моя<br />
п’єса в Німеччині була поставлена<br />
11 років тому (1995 року), і німецькі<br />
оглядачі тоді писали в рецензіях, що<br />
нарешті після 60 років знову з’явилась<br />
українська драматургія. Себто<br />
рівно 60 років тому, в 1935-му, тут<br />
ставили п’єси Володимира Винниченка<br />
– „Брехня”, „Чорна Пантера<br />
і Білий Ведмідь”, – а в період між<br />
тими роками та серединою 1990-х<br />
української драматургії не було. Та й,<br />
до речі, навіть тепер вона не вельми<br />
розвинена. Справи такі, що можна<br />
за українського „драматурга” приймати<br />
навіть Юрія Андруховича, чий<br />
„Еміґрант орфейський” успішно йде<br />
в Дюссельдорфі.<br />
Отож зі мною списалися, і я дав<br />
згоду, про що не жалкую. Бо це<br />
справді дуже гарне проведення часу:<br />
щодва роки ти отримуєш запрошення,<br />
їдеш на два тижні до Німеччини,<br />
тебе селять у готелі, годують<br />
і дають квитки на гарні театральні<br />
вистави, які відбуваються кожного<br />
вечора. А фестиваль цей такий пишний<br />
і багатий, що приймає в „журі”<br />
по одному представникові з кожної<br />
країни Европи, від Португалії до Росії.<br />
Власне, ми називаємося навіть не<br />
члени журі, а патрони – “Patres”. Це<br />
від 30 до 40 драматургів – із Норвегії,<br />
Швеції, Нідерландів, Данії, Франції,<br />
Італії, Боснії, Македонії, Румунії,<br />
Молдови, інших країн. Увесь континент<br />
представлений, і ти один серед<br />
них.<br />
Тоді логічне запитання навздогін: які<br />
мови знаєте?<br />
„І всі мови слов’янського люду...”<br />
Себто слов’янськими читаю практич-<br />
37
Change language