За вікном косооко блимали вуличні ліхтарі. Марті здалося,що якби ще був Юліян, вона відмовилася б від усіх«місій», звалила на себе турботи про цих двох людей і більшенічого їй не треба. Ж иття без Ю ліяна — наче якась сумнафантазія, як поблимування розгойданих вітром ліхтаріву темряві.Нараз на бруку затупали, зачовгали сотні пар чобіт.Марта припала до шиби. Видно було лише ряди голів: вониначе вставали з долу і, описавши півколо на осяяних косахдощу, падали ниць. «Повели арештантів».— Що там, мамо?— Вітер гримотить.— Мамо, каш а зварилась.— Сідай, будемо вечеряти.Вони вмостилися на вузенькій лавочці. Ю ліян збив їїз обрізків, на двох.ГЛАВА III«Чи не надокучили тобі мої листи? — питав Юліян. —Коли ти розтлумачиш їх, як втечу від нікчемних богів і щенікчемніших слуг божих, я не стану заперечувати. Усі релігіїзакінчуються гидким еектанством і духовною проституцією.Кладу на серце руку і признаюся: хочеться спокою!Минулого разу я писав тобі про тишу між Говерлею і пустинним,диким пасмом гір на південь. О, це щось надзвичайне!Коли впадуть присмерки і скопища кряж ів лиш креслятьна тлі неба схожі на слід чорної блискавки лінії, колишепотіння Прута, з одного боку, і Тиси — з другого, гаситьщироросий верховинний туман, коли закотяться за спадивигуки чередників і лемент отар, наступає благословеннемовчання. Боїшся ворухнутися, щоб його не сполохати, здасться— оскверниш святе, що тисячоліття заповіли на ш анування ...»Ю ліян їздив щоліта в гори, але розповідав про своїмандрівки знехотя, мов би беріг враження лише для себе.Та з тюрми він про це писав у кожному листі. Марта розуміла,що це спосіб відчути себе вільним.«Того року була дуже рання весна. Земля купаєтьсяв яблуневому цвіті, духота приправлена пахощами, повітрягусте, аж тремтить. На великодні свята ми з Олексою (мійтовариш) подалися з наплечниками до Ворохти. Глядь — верхище в залисинах снігу, з неба падає холодний легіт. Бііляпідніж ж я Говерлі стрічаємо кінних поліцаїв. Нам ще у Ворохтісказали, що в горах гонитва за розбійником. Поглянулина документи. „Куди?” — „На Говерлю”. „Бачите — в крижанійшапці?” — „Ми — альпіністи”. Розбійник начебто ховавсяна Говерлі. Ми лродибали ще кілометрів п’ять — ісправді: білу полискуючу мономашку навскоси оперізує слід,на сонці його добре видно. До полудня ми добралися на розвил
ку доріг: одна вела на половину Пожижевського, друга стрімкопіднімалася на маківку Говерлі. Олекса наперся іти на полонину;звідти, мовляв, є стежка на гцовби, а далі рушимовздовж бетонних стовпів, старого австрійського кордону. Меніж здавалося, що легше зійти на гору навпростець: залишалосяпродертися через пасмо стелючки — і перед тобоюбілі пишні груди цариці Карпат! Посперечалися. Олекса розсердивсяі зачовгав на полонину. Я постояв у ваганні і зашкандибавза ним, думаючи: „Завжди, коли мене збиваютьз наміру і я піддаюся, відтак доводиться ж аліти”. Одначена непорозумінні між двома впертими галичанами можнапростежити, як виникали чвари від допотопних часів аж донаших днів. Нема вж е ні бесіди, ні щирости. На полонинудобулися перед вечором. Розвели багаття, посьорбали окропуз сухарями, добру годину потратили на розшуки путівця доприкордонної смуги. Тепер вона ділила польську і румунськуземлі, але ніхто не патрулював у горах, застава з п’ятижовнірів була у Ворохті. Я радив розкинути намет і заночувати.Та Олексу мов нагріло: „Переспимо на Говерлі”. З адираемо голови — здасться, рукою подати до вершка».«Смерклось нам у непробитних заростях смердючоїстелючки. Чіпке, мокре, облипле гудзям криги гілляччя обсотувало-нас і валило додолу, під заш карублу деку снігу,під якою дзвеніли потоки талої води. Обабіч гостролезогоскиду дудоніли замасковані ожеледдю прірви. Ми лаялись,на чому світ. Правда, рубали тесаком стелючку на зміну».«Змордовані, мокрі, нарешті вихопилися на шал вітру,на вільну од снігу луку з товстим м’яким килимом торішньоїтрави і ковдобинами талої води. Темно. Небо злиплось з землею.Про те, щоб вертатися тим ж е шляхом, не могло бути ймови, ми жахалися самої думки про чортячу стелючку».«Я падав з ніг. Олекса йшов попереду, і щось йому піддавалосили, він стрибав на камінному зсувиську, як гірськийкозел. Я за ним не встигав, тюіпачив на місці і сипавжорстокими прокляттями. На найвищу точку до камінноїбаби ми, проте, доповзли разом. Мені туманилося в голові.Я мало що тямив, коли побачив плиткі, як на малюнку, язикибагаття. Олекса лежав на наплечнику долілиць. Дивно:уздрівши його знеможеного, я відчув полегкість в тілі і підступивдо камінної баби. При світлі ліхтарика можна булорозібрати пощерблені наїписи-зойки, верески захвату. Каміньпоцяткований міріядами імен, знаками додавання, контурамисердець і лайливими словами. Я підкинув у вогнище недопалків,що валялися довколо. Олекса не підняв голови».«На Говерлі ми не заночували. Присікався морозянийвітер, і цурпалки погасли. Ми стали сходити. Ноги раз-по-разпровалювалися, відтак почувся характерний гул завислої надяром криги. Під нею шуміли справжні річки. Я скинув куртку,постелив хутром до криги, сів, узявш и між коліна рукави,і шугнув у безвість. Одразу заклало вуха, перехопилоподих. Не знаю, скільки це тривало. Я щосили впирався но
- Page 1: СУЧАСНІСТЬЛЮТИЙ 1971
- Page 4 and 5: Видає: Українське т
- Page 6 and 7: хтось такий як воло
- Page 8 and 9: ПЛДЧ ЄРЕМІЇтільки
- Page 10 and 11: ПолтваРОМАНРоман А
- Page 12 and 13: класових зіткнень.
- Page 15 and 16: Донедавна, подибую
- Page 17 and 18: жестом і попередил
- Page 19 and 20: впадуть у відчай і
- Page 21 and 22: тірio. — Вона всміхн
- Page 23 and 24: — Ти вважаєш, що ві
- Page 25 and 26: ловіча долоня). З ті
- Page 27 and 28: — Так, Олесю.Зідхну
- Page 29 and 30: Мартусю, певні тото
- Page 31 and 32: — Ми, ягід,ко, мов с
- Page 33 and 34: Її одразу покликал
- Page 35 and 36: — Ні, пані Марто, ма
- Page 37 and 38: — Борошна, м'яса, си
- Page 39: — Не знала.Марті пр
- Page 43 and 44: що-яебудь придбати,
- Page 45 and 46: ■— не було б світо
- Page 47: — Таке враження, що
- Page 50 and 51: — Не треба, — переб
- Page 52 and 53: як родиш розкіш і л
- Page 54 and 55: А. Солженіцин —Ноб
- Page 56 and 57: сти, що піднесена д
- Page 58 and 59: «Доводиться шкодув
- Page 60 and 61: гарки й масло, Солж
- Page 62 and 63: В обороні А. Солжен
- Page 64 and 65: ратурі й мистецтві
- Page 66 and 67: «Беручи до уваги, —
- Page 68 and 69: Були дві основні пр
- Page 70 and 71: стримували (провід
- Page 72 and 73: мало опубліковані.
- Page 74 and 75: жан провадить чере
- Page 76 and 77: івее більшої і біль
- Page 78 and 79: республіки.32 Якщо б
- Page 80 and 81: в секретаріаті Ліґ
- Page 82 and 83: за її інтереси», у н
- Page 84 and 85: ляки, румуни, а деяк
- Page 86 and 87: твердження офіційн
- Page 88 and 89: жуаїзнання молодог
- Page 90 and 91:
борець-,Кожум’яка,
- Page 92 and 93:
тивної асиміляції.
- Page 94:
ие пора тепер на ре
- Page 97 and 98:
знаю. Але в одному я
- Page 99 and 100:
сказане не по-украї
- Page 101 and 102:
роди немов птахи ши
- Page 103 and 104:
конфедерацій. Згад
- Page 105 and 106:
ків опісля Чарлз Ді
- Page 107 and 108:
натики вузької гру
- Page 109 and 110:
П ольсько-нім ецьке
- Page 111 and 112:
В ТІНІ «СТАРШОГО БР
- Page 113 and 114:
ніх кордонів приве
- Page 115 and 116:
городя а» рука «ста
- Page 117 and 118:
Ім періяльні п ар а
- Page 119 and 120:
століттями або де в
- Page 121 and 122:
ся і дізнався дуже
- Page 123:
Немає сумніву, що р
- Page 126 and 127:
ної бюрократичної
- Page 128 and 129:
ЗмістЛІТЕРАТУРА І
- Page 130 and 131:
УІІШ Ш Ш ІШ Ш Ш Ш Ш Ш