Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

гами в льодові брижі, щоб пригальмувати лет, раптом менеогорнуло полум’я •— я потрапив у наповнену сніговою каш ­кою яму. Спробував звестися. Ні, все гаразд. Трохи позсувавш кіру на долонях і на обличчі. Гукнув Олексу. Він довгоне навіажувався на карколомний спуск, та ось почувсяшерхіт ...»«Торік мені розповіли, що „розбійник” розбився десьу тих місцях, з’їжджаючи з верхів. Він налетів на бор лакнамерзлого льоду. Був то сільський зірвиголова, ловили заякусь незначну провину, та, щоразу втікаючи, він робив усебільше шкоди, а коли на кордоні встановили суворі порядки,він кілька років підряд шельмував застави, пересікаючи лінію„недоторканоісти”. Слід в Румунію — тривога, слід сюди— переполох, пошуки, експедиції. Хлопцеві це давало насолоду.У нього стріляли, влаштовували засідки, та він бувневловимий і невразимий, доки западню не підстроїв його жсоюзник — природа».На листі — безліч знаків запитання. Видно, тюремнийцензор посушив собі мізки, гадаючи, що Ю ліян заш ифрувавякусь інструкцію. Вони там не таїлися. Часто кювертибули розклеєні, окремі рядки підкреслені червоним олівцем,деколи аркуш був пожмаканий, певне, листа пошпурили досміттярки, потому «змилостивилися», абож бракувало початкучи закінчення. Може, це робили й навмисне; мовляв,'знайте, що ми — є ми ! . .Марта спіймала себе на тому, що втупила очі в фаетон,як буває з Марселлею, усміхнулась і подумала: «Таке враження,що ця штуковина кожної миті може зрушити і кудисьпокотитися. Юліянове туристське спорядження в горішніхшухлядах: штурмові черевики, тесак, стометровийшовковий мотуз, сухий спирт, навіть торбинка пшона. Требапшоно забрати, воно, мабуть, стухло».Зверху на фаетоні, за різьбленим обручем, Ю ліяноваш кіряна валізка, в якій теж все підібране для дороги: бритва,мило, рушник, Гомерова «Одіссея» грецькою мовою, папір іолівці, університетські дипломи, метричне свідоцтво, гроші(німецькі, зняті з обігу), фронтові нагороди. Ю ліян ніколине розлучався з валізою. Марта думала, що в ній хтозна якіцінності, по тому зміркувала, що в ній підпільна література.Якось Ю ліян ривком смикнув валізу з фаетона, замочоквискочив і все добро висипалося на підлогу. В Марти піднялисяброви від розчарування. Ю ліян склав речі, а ввечорісказав: «Фронтова звичка».Може, й звичка. Та скоріш за все — він завжди бувготовий до арешту.Його забрали з вулиці, коли не мав при собі валізки.Домовилися з Мартою дещо купити, на сходах Ю ліяна вжечекали. Марселля лідзирала крізь непричинені двері. їх булодвоє. Ю ліян насупився, наче взяла досада, що наскочили нев пору. Мабуть, жалів Марту. Вряди-годи блиснула нагода