відсахнулися активні молоді сили. Раніше Кибальчич, Мальований,Желябов, а потім українські марксисти — всі вони(як писав після революції М. Скрипник) «звертали свій човенна море всеросійської революції». Тому Скрипникова концепціяУРСР була схемою без ґрунту, тому не знайшли ґрунтуправильні, але спізнені заклики Шахрая і Мазлаха до українськихкомуністів будувати суверенну українську державунавіть всупереч Ленінові.Бо завжди бувають люди, що не хотять спати ходячими,і с люди, для яких маніфестом завжди буде колискова«Ой, ходить сон коло1вікон, а дрімота коло плота». І завждибудуть особи, що прагнутимуть революційної пісні та діяння;тільки треба вміти своєчасно знайти їх і з’ясувати свій власнийреволюційний маніфест. Хто ж підніме вії сучасним українцям,щоб вонрз побачили світ таким, яким він є? Хто посмієвсім ліквідаторам з меншовицькою ментальністю кинути ввічісердиті слова М. Хвильового: «З’їли с ... сини революцію!».Я: Ми розпочали нашу розмову думкою про потребусатири, як ліку на українські неполадки і на слабості нашогонаціонального характеру взагалі. Ти згодом розширив це] питанняна потребу безпосередньої боротьби і палючої публіцистики.В основному згода, але де тут сатира? Твої слова —•радше вислів несусвітнього болю української людини, що заглянулав темінь нашої збірної душі і, ставши на межі добраі зла, торкнулася болючої рани. Не заперечу — ти захопивмене в крутіж своїх нештампових думок. Але скажитак щиро, як говорив ти досі: чи ти справді віриш, що суспільствов Україні серйозно потрактувало б такі думки українськихеміґрантів? Знайшли б думки про безпосередню боротьбуз окупантом прихильний відгук серед народних мас?Відомо ж тобі, що Хвильовий пострілом в себе самого пробувавзбудити нєлмашвське русифіковане міщанство України,щоб воно побачило голодну дійсність українського села, щобзрозуміло трагедію своєї української нації. А результат ? ..Міщан він не збудив, бо надто твердий сон у них. Заголодженесело ніколи не дізналось правди про те, що саме заУкраїну, а зокрема за її здорове, голодом винищуване селянствозагинув той «український Джілас». Може, нашого голосувони й не почують, а якщо він дійде до них, то, може,наші земляки не послухають нас і потрактують наш покликяк маніфест дон Кіхота.ВІН: Я не сатирик, але бачу пекучу потребу на сатирув нашому національному житті. Мої думки я доповнивпотребою палючої публіцистики, бо розмовляю з одним з нашихжурналістів, що так чи інакше формують громадськуй політичну думку нашого суспільства... Якщо однак у моїхсловах вчувається тобі відгомін донкіхотства, то, можливо,це й сатира на нинішню українську дійсність. Бо чи требааж дон Кіхота, щоб збудити українських Санчо Пансів, приспанихВієм ? .. А збудивши їх, чи зуміємо довести до їхньоговуха й серця нашу концепцію ? .. Кажу відверто — я не
знаю. Але в одному я певен. Якби ми мали справді щось практичне,серйозне, мужнє й гідне сказати, то наш голос почулиб живі люди в Україні, і він відізвався б луною навітьу найглибших надрах народних мас, зневірених у своїх керівниках.Так, саме в керівниках, а не в собі самих! Хвильовогоне почули чи не з|розуміли широкі маси народу, бо віїн ані незвертався до них, ані не говорив виразно, якими методамиі до якої безпосередньої цілі треба спрямовувати народ, щобтой не «блукав за вітряками», шукаючи «веселого шляху».Хвильовий теж звиклий був до інтелігентської езопівськоїмови. За його арабесками тяжко було відгребати основнудумку. Аж дивно: тогочасні українські комуністи вважалисяпослідовниками Леніна — його посередніми учнями, однаквід нього вони ке завчили, що народним масам треба подавативиразні гасла і прості вказівки. Ось приклад. Після першогореволюційного захоплення в 1905 році, російські меншовики,ліберали й навіть більшість більшовиків витрачали час насхоластичні дебати про можливості творення «совєтів». У тойчас Ленін радив своїм активістам і народним масам братисяза «рушниці, револьвери, бомби, ножі, металеві наручники,киї, ганчірки, намочені в нафті для запалювання, мотузки ймотузяні драбини, лопати для будування барикад, динамічнікапсулі, колючий дріт, стоячі 'ГВІЗДКИ проти кіннотників ...»В одному листі-інструкції партійцям у Росію він докоряв їм:«Я з острахом, зі справжнім жахом бачу, що про бомби миговорили понад півроку, але досі не зроблено ні одної...»Ленін різко відрізнявся від сальонового революціонера Плеханова.Той вважав, що народні маси, а зокрема марксисти,«взагалі не повинні були братися за зброю». Ленін відповідав:«Навпаки, вони повинні вхопитися за зброю рішучіше, енергійнішей аґресивніше ... Хто не хоче підготовляти збройногоповстання, того безжалісно викинути з лав прихильників революціїта послати їх назад у лави її ворогів, зрадників ібоягузів».Ось як промовляв до росіян російський комуніст-революціонер,якого в нас воліють цитуавти радше на доказ недоцільностиіндивідуального терору проти ворога. Тим часомвін застосовував методи безпосередньої боротьби і не мисливвизволення від царату, інакше, як тими засобами. Зате українськікомуністи обмежилися лише протестними самогубствамипроти наслідників царату — вірних послідовників тогоросійського комуніста. Цим вони виявили тільки зневіру всвоїй ідеології та в спроможності своєї нації боротися за визволення.Я: Невже ти не розумієш значення самогубства як політичноїзброї, застосованої у відповідний час, на відповідномумісці та за відповідних умов? В останні роки ми чули йчитали про випадки самоспалення на публічних місцях: уСайґоні, в Празі, у Вашінґтоні, навіть у Москві та Києві. Всівони викликали широкий відгомін у світі!
- Page 1:
СУЧАСНІСТЬЛЮТИЙ 1971
- Page 4 and 5:
Видає: Українське т
- Page 6 and 7:
хтось такий як воло
- Page 8 and 9:
ПЛДЧ ЄРЕМІЇтільки
- Page 10 and 11:
ПолтваРОМАНРоман А
- Page 12 and 13:
класових зіткнень.
- Page 15 and 16:
Донедавна, подибую
- Page 17 and 18:
жестом і попередил
- Page 19 and 20:
впадуть у відчай і
- Page 21 and 22:
тірio. — Вона всміхн
- Page 23 and 24:
— Ти вважаєш, що ві
- Page 25 and 26:
ловіча долоня). З ті
- Page 27 and 28:
— Так, Олесю.Зідхну
- Page 29 and 30:
Мартусю, певні тото
- Page 31 and 32:
— Ми, ягід,ко, мов с
- Page 33 and 34:
Її одразу покликал
- Page 35 and 36:
— Ні, пані Марто, ма
- Page 37 and 38:
— Борошна, м'яса, си
- Page 39 and 40:
— Не знала.Марті пр
- Page 41 and 42:
ку доріг: одна вела
- Page 43 and 44:
що-яебудь придбати,
- Page 45 and 46: ■— не було б світо
- Page 47: — Таке враження, що
- Page 50 and 51: — Не треба, — переб
- Page 52 and 53: як родиш розкіш і л
- Page 54 and 55: А. Солженіцин —Ноб
- Page 56 and 57: сти, що піднесена д
- Page 58 and 59: «Доводиться шкодув
- Page 60 and 61: гарки й масло, Солж
- Page 62 and 63: В обороні А. Солжен
- Page 64 and 65: ратурі й мистецтві
- Page 66 and 67: «Беручи до уваги, —
- Page 68 and 69: Були дві основні пр
- Page 70 and 71: стримували (провід
- Page 72 and 73: мало опубліковані.
- Page 74 and 75: жан провадить чере
- Page 76 and 77: івее більшої і біль
- Page 78 and 79: республіки.32 Якщо б
- Page 80 and 81: в секретаріаті Ліґ
- Page 82 and 83: за її інтереси», у н
- Page 84 and 85: ляки, румуни, а деяк
- Page 86 and 87: твердження офіційн
- Page 88 and 89: жуаїзнання молодог
- Page 90 and 91: борець-,Кожум’яка,
- Page 92 and 93: тивної асиміляції.
- Page 94: ие пора тепер на ре
- Page 99 and 100: сказане не по-украї
- Page 101 and 102: роди немов птахи ши
- Page 103 and 104: конфедерацій. Згад
- Page 105 and 106: ків опісля Чарлз Ді
- Page 107 and 108: натики вузької гру
- Page 109 and 110: П ольсько-нім ецьке
- Page 111 and 112: В ТІНІ «СТАРШОГО БР
- Page 113 and 114: ніх кордонів приве
- Page 115 and 116: городя а» рука «ста
- Page 117 and 118: Ім періяльні п ар а
- Page 119 and 120: століттями або де в
- Page 121 and 122: ся і дізнався дуже
- Page 123: Немає сумніву, що р
- Page 126 and 127: ної бюрократичної
- Page 128 and 129: ЗмістЛІТЕРАТУРА І
- Page 130 and 131: УІІШ Ш Ш ІШ Ш Ш Ш Ш Ш