Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

відсахнулися активні молоді сили. Раніше Кибальчич, Мальований,Желябов, а потім українські марксисти — всі вони(як писав після революції М. Скрипник) «звертали свій човенна море всеросійської революції». Тому Скрипникова концепціяУРСР була схемою без ґрунту, тому не знайшли ґрунтуправильні, але спізнені заклики Шахрая і Мазлаха до українськихкомуністів будувати суверенну українську державунавіть всупереч Ленінові.Бо завжди бувають люди, що не хотять спати ходячими,і с люди, для яких маніфестом завжди буде колискова«Ой, ходить сон коло1вікон, а дрімота коло плота». І завждибудуть особи, що прагнутимуть революційної пісні та діяння;тільки треба вміти своєчасно знайти їх і з’ясувати свій власнийреволюційний маніфест. Хто ж підніме вії сучасним українцям,щоб вонрз побачили світ таким, яким він є? Хто посмієвсім ліквідаторам з меншовицькою ментальністю кинути ввічісердиті слова М. Хвильового: «З’їли с ... сини революцію!».Я: Ми розпочали нашу розмову думкою про потребусатири, як ліку на українські неполадки і на слабості нашогонаціонального характеру взагалі. Ти згодом розширив це] питанняна потребу безпосередньої боротьби і палючої публіцистики.В основному згода, але де тут сатира? Твої слова —•радше вислів несусвітнього болю української людини, що заглянулав темінь нашої збірної душі і, ставши на межі добраі зла, торкнулася болючої рани. Не заперечу — ти захопивмене в крутіж своїх нештампових думок. Але скажитак щиро, як говорив ти досі: чи ти справді віриш, що суспільствов Україні серйозно потрактувало б такі думки українськихеміґрантів? Знайшли б думки про безпосередню боротьбуз окупантом прихильний відгук серед народних мас?Відомо ж тобі, що Хвильовий пострілом в себе самого пробувавзбудити нєлмашвське русифіковане міщанство України,щоб воно побачило голодну дійсність українського села, щобзрозуміло трагедію своєї української нації. А результат ? ..Міщан він не збудив, бо надто твердий сон у них. Заголодженесело ніколи не дізналось правди про те, що саме заУкраїну, а зокрема за її здорове, голодом винищуване селянствозагинув той «український Джілас». Може, нашого голосувони й не почують, а якщо він дійде до них, то, може,наші земляки не послухають нас і потрактують наш покликяк маніфест дон Кіхота.ВІН: Я не сатирик, але бачу пекучу потребу на сатирув нашому національному житті. Мої думки я доповнивпотребою палючої публіцистики, бо розмовляю з одним з нашихжурналістів, що так чи інакше формують громадськуй політичну думку нашого суспільства... Якщо однак у моїхсловах вчувається тобі відгомін донкіхотства, то, можливо,це й сатира на нинішню українську дійсність. Бо чи требааж дон Кіхота, щоб збудити українських Санчо Пансів, приспанихВієм ? .. А збудивши їх, чи зуміємо довести до їхньоговуха й серця нашу концепцію ? .. Кажу відверто — я не