за її інтереси», у нас часто чуємо: ми воювали в такій точужій армії водночас за українську національну справу —за визволення України.Таким чином виглядає, що за незалежну Україну воювалиукраїнці, мобілізовані в польську армію та українськіборці-революціонери, які підривали основи польської окупаційноївлади на українських землях. Послідовно «за українськевизволення» воювали українці в збройних силах нацистськоїНімеччини такою самою мірою, як це робили воякиУПА і члени визвольного підпілля, які поборювали жорстокунімецьку силу. Логічно міркуючи, треба було б сказати,що за незалежну Україну воювали й українці — наемникив польській армії Пілсудського та українці, мобілізованідо червоної армії так само, як воювали за таку Українувояки УГА, Армії УНР, Карпатської Січі. Це така недоречність,як і твердження, ЩО', мовляв, навіть українці в збройнихсилах Канади та США «воювали за українську справу»,а нині «гинуть за Україну» у В’єтнамі. Тим часом вони буличи є вояками своїх держав, громадянство яких вони посідаличи посідають і мали чи мають обов’язок виконати данувійськову службу. При чому тут Україна? Навіщо твореннятакої ілюзії, коли їхня військова присяга документувала йдокументує щось протилежне.Справді, де знайдеш на світі других таких Айнштайнів,які б вигадали геніальнішу теорію релятивности, що шкеребертьперевернула твердження математиків, бо на практиці«довела» існування квадратного кола. Воно можливе вукраїнській військово-політичній концепції багатьох емігрантіві деяких поселенських нащадків. Це теорія аналогічна дотієї, що її зручно просовують київські радянські кола. Вонисилкуються довести, що українець в УРСР завжди боровсяі може боротися за «суверенну Україну» лише в лавах єдиної— по суті всеросійської — армії Радянського Союзу.Нічого дивного, що на вид того всього колишні справжнівояки української національної держави в її різночасовихвидах (вояки УНР, вояки УГА, січовики КарпатськоїУкраїни, вояки УПА і бойовики визвольного руху 1941—53)час від часу переживають хвилини пригноблення. їх тривожитьдосі ще голосно не висловлене питання: якщо «енюіївська»концепція боротьби правильна, то чим були ми тоді,коли ми воювали проти всіх ворогів України власними силами?Адже ми присягали боротись і боролися проти загарбницькоїПольщі, проти аґресорської червоної Росії, проти гітлерівськоїНімеччини та її союзників — угорців і румунів.І наші заяви ми підписали власного й ворожою кров’ю. Захищаючиконцепцію суверенної України проти РадянськоїРосії в другій світовій війні, ми були свідомі того, що навітьдемократичні країни Заходу лютували на нас, бо ми билиїхнього союзника. Мало того. Обстоюючи право українськогонароду на ролю господаря на своїй землі (незалежно від того,приємне воно англійцям, американцям, росіянам і німцям чи
ні), ми часто н араж алися щ е й на підлу критику багатьохнаш их слабодухих зем ляків. Вони бо прагнули тільки 'Спокійногож и ття для себе і, може, тріш ки волі д ля цензурованоїукраїнської культури та освіти на рівні середніх ш кіл,на що дозволяв німецький окупант за ціну української гідности.Ці маломіщ ани називали нас «лісовою бандою», яка,мовляв, заколочувала їхнє «конструктивне ж иття». На ділівони боялися лиш е за< свої достатки й вигоди ж иття. «Мотивисамі не ідеальні», мотиви «користи й страху». А ле якщ онині ця ф ілософ ія «єнкіів» отримує схвалення суспільства,якщ о їхня ніби-концепція така ж патріотична, я к а наш а, то«чому боролись ми з Ляхами, чому скородили списами московськіребра ? . . »Тобі, друже, відомі ці гіркі почування справжньогоукраїнського вояцтва. Може, і ти сам глибоко в душі болієшними, обурюєшся, як вони. Може, час від часу тобі хочетьсяпригадати дрібноміщанам Шевченкове слово:Чого ж ви чванитеся. — ви!Сини сердешної Вкраїни?Що добре ходите в ярмі,Ще лучче, як батьки ходили?Н е ч в а н ь т е с ь : з в а с д е р у т ь р е м ін ь ,А з їх бувало й лій топили!Я: Хіба не заперечиш патріотичних почуттів у серцяхбагатьох українців, які волею чи неволею попалися були підчужі прапори. Ці почуття велять їм підкреслювати свої патріотичніпрагнення просто тому, щоб принаймні в Їхніх думах-мріяхЇхнє життя не було змарноване, якщо воно вжезмарнувалося наяву. Всі вони гостро відчувають, що вониперебували поза головною течією української визвольної боротьбине так за власним вільним вибором, як радше в наслідокскладних воєнних обставин. їхнє теперішнє прагненняПСИХОЛОГІЧНО1включитися в цю течію треба теж оцінитияк шляхетний намір, а не лише як хитрування.ВІН: Патріотичних почуттів не відмовляю нікому. Щовони міркували тоді, коли треба було обстояти принцип українськоїсуверенности і не йти за чужими покликами, меіні неважливо знати. Але зате важливо знати, що вони обстоюютьтепер. Слухаючи висновки їхніх речників, я ставлю під сумніввесь наш збірний націоналізм, а не окремих осіб, щоколись з гордістю носили чужі мундири. В ньому затаїласясмертельна слабість — слабість національного мислення, безконцепційність,що доводить наш реалізмі і релятивізм доабсурду. Якщо б наш націоналізм був такий могутній, яктвердить наша преса і як переконують нас наші промовці навічах; якщо б наш націоналізм мав таку силову напруженістьмасового шовінізму, як нам неслушно дорікають зловмиснічужинці, — тоді українців (40 мільйонів в СРСР!) небули б по обличчю росіяни, не гнобили б їх колись угорці, по
- Page 1:
СУЧАСНІСТЬЛЮТИЙ 1971
- Page 4 and 5:
Видає: Українське т
- Page 6 and 7:
хтось такий як воло
- Page 8 and 9:
ПЛДЧ ЄРЕМІЇтільки
- Page 10 and 11:
ПолтваРОМАНРоман А
- Page 12 and 13:
класових зіткнень.
- Page 15 and 16:
Донедавна, подибую
- Page 17 and 18:
жестом і попередил
- Page 19 and 20:
впадуть у відчай і
- Page 21 and 22:
тірio. — Вона всміхн
- Page 23 and 24:
— Ти вважаєш, що ві
- Page 25 and 26:
ловіча долоня). З ті
- Page 27 and 28:
— Так, Олесю.Зідхну
- Page 29 and 30:
Мартусю, певні тото
- Page 31 and 32: — Ми, ягід,ко, мов с
- Page 33 and 34: Її одразу покликал
- Page 35 and 36: — Ні, пані Марто, ма
- Page 37 and 38: — Борошна, м'яса, си
- Page 39 and 40: — Не знала.Марті пр
- Page 41 and 42: ку доріг: одна вела
- Page 43 and 44: що-яебудь придбати,
- Page 45 and 46: ■— не було б світо
- Page 47: — Таке враження, що
- Page 50 and 51: — Не треба, — переб
- Page 52 and 53: як родиш розкіш і л
- Page 54 and 55: А. Солженіцин —Ноб
- Page 56 and 57: сти, що піднесена д
- Page 58 and 59: «Доводиться шкодув
- Page 60 and 61: гарки й масло, Солж
- Page 62 and 63: В обороні А. Солжен
- Page 64 and 65: ратурі й мистецтві
- Page 66 and 67: «Беручи до уваги, —
- Page 68 and 69: Були дві основні пр
- Page 70 and 71: стримували (провід
- Page 72 and 73: мало опубліковані.
- Page 74 and 75: жан провадить чере
- Page 76 and 77: івее більшої і біль
- Page 78 and 79: республіки.32 Якщо б
- Page 80 and 81: в секретаріаті Ліґ
- Page 84 and 85: ляки, румуни, а деяк
- Page 86 and 87: твердження офіційн
- Page 88 and 89: жуаїзнання молодог
- Page 90 and 91: борець-,Кожум’яка,
- Page 92 and 93: тивної асиміляції.
- Page 94: ие пора тепер на ре
- Page 97 and 98: знаю. Але в одному я
- Page 99 and 100: сказане не по-украї
- Page 101 and 102: роди немов птахи ши
- Page 103 and 104: конфедерацій. Згад
- Page 105 and 106: ків опісля Чарлз Ді
- Page 107 and 108: натики вузької гру
- Page 109 and 110: П ольсько-нім ецьке
- Page 111 and 112: В ТІНІ «СТАРШОГО БР
- Page 113 and 114: ніх кордонів приве
- Page 115 and 116: городя а» рука «ста
- Page 117 and 118: Ім періяльні п ар а
- Page 119 and 120: століттями або де в
- Page 121 and 122: ся і дізнався дуже
- Page 123: Немає сумніву, що р
- Page 126 and 127: ної бюрократичної
- Page 128 and 129: ЗмістЛІТЕРАТУРА І
- Page 130 and 131: УІІШ Ш Ш ІШ Ш Ш Ш Ш Ш