Сучасність - електронна бібліотека української діаспори в Америці

ні), ми часто н араж алися щ е й на підлу критику багатьохнаш их слабодухих зем ляків. Вони бо прагнули тільки 'Спокійногож и ття для себе і, може, тріш ки волі д ля цензурованоїукраїнської культури та освіти на рівні середніх ш кіл,на що дозволяв німецький окупант за ціну української гідности.Ці маломіщ ани називали нас «лісовою бандою», яка,мовляв, заколочувала їхнє «конструктивне ж иття». На ділівони боялися лиш е за< свої достатки й вигоди ж иття. «Мотивисамі не ідеальні», мотиви «користи й страху». А ле якщ онині ця ф ілософ ія «єнкіів» отримує схвалення суспільства,якщ о їхня ніби-концепція така ж патріотична, я к а наш а, то«чому боролись ми з Ляхами, чому скородили списами московськіребра ? . . »Тобі, друже, відомі ці гіркі почування справжньогоукраїнського вояцтва. Може, і ти сам глибоко в душі болієшними, обурюєшся, як вони. Може, час від часу тобі хочетьсяпригадати дрібноміщанам Шевченкове слово:Чого ж ви чванитеся. — ви!Сини сердешної Вкраїни?Що добре ходите в ярмі,Ще лучче, як батьки ходили?Н е ч в а н ь т е с ь : з в а с д е р у т ь р е м ін ь ,А з їх бувало й лій топили!Я: Хіба не заперечиш патріотичних почуттів у серцяхбагатьох українців, які волею чи неволею попалися були підчужі прапори. Ці почуття велять їм підкреслювати свої патріотичніпрагнення просто тому, щоб принаймні в Їхніх думах-мріяхЇхнє життя не було змарноване, якщо воно вжезмарнувалося наяву. Всі вони гостро відчувають, що вониперебували поза головною течією української визвольної боротьбине так за власним вільним вибором, як радше в наслідокскладних воєнних обставин. їхнє теперішнє прагненняПСИХОЛОГІЧНО1включитися в цю течію треба теж оцінитияк шляхетний намір, а не лише як хитрування.ВІН: Патріотичних почуттів не відмовляю нікому. Щовони міркували тоді, коли треба було обстояти принцип українськоїсуверенности і не йти за чужими покликами, меіні неважливо знати. Але зате важливо знати, що вони обстоюютьтепер. Слухаючи висновки їхніх речників, я ставлю під сумніввесь наш збірний націоналізм, а не окремих осіб, щоколись з гордістю носили чужі мундири. В ньому затаїласясмертельна слабість — слабість національного мислення, безконцепційність,що доводить наш реалізмі і релятивізм доабсурду. Якщо б наш націоналізм був такий могутній, яктвердить наша преса і як переконують нас наші промовці навічах; якщо б наш націоналізм мав таку силову напруженістьмасового шовінізму, як нам неслушно дорікають зловмиснічужинці, — тоді українців (40 мільйонів в СРСР!) небули б по обличчю росіяни, не гнобили б їх колись угорці, по­