Науковий вісник Чернівецького університету: Правознавство

О.М.Ковальчукторію. На його думку, тогочасних правознавцівцікавило багато питань, які розроблялись стародавнімигреками, і ці проблеми мало змінилися,тому що вони залишаються вічними. З урахуваннямбагатовікових традицій та розвитком наукиці проблеми стають ще складнішими. Тому посиланняна античність допоможе розібратись убагатьох філософських і правових проблемах.Погляд на право у Є.В.Спекторського бувсвоєрідним. Він вважав, що право і є “юридичнозахищений інтерес". Не випадково Є.В.Спекторськогорізні автори відносять до різних напрямівв теорії права. З цього приводу спеціальнихробіт, присвячених його дослідженням немає,але є ряд висловлювань. Так, С.O.П‘яткінавідносить його до засновників теорії природногоправа, що визначали свій напрям, як етичнийнормативізм у праві [7, с.67]. М.Е.Казмер вважаєвченого прихильником нормативно-соціологічногонапряму [3, с.121]. Ф.В.Тарановський відносивйого до прихильників об‘єктивного визнанняідеї природного права на метафізичнихпередумовах [11, с.25].Усе це потребує всебічного аналізу і ретельногозіставлення з висловлюваннями з питанняправорозуміння інших авторів, зокрема теоретиківправа Німеччини, особливо Р.Ієринга, якийвизначав “право як захищений інтерес”, а такожросійського вченого М.М.Коркунова, який визначав“право як розмежування інтересів”.Як свідчать архівні матеріали, Є.В.Спекторськийбув добре знайомий із працями Ієринга.У другій половині XIX століття теорія Ієринганабула широкого розповсюдження. В основусвоїх досліджень він поклав поняття “мети”, “інтересу”.Але, як свідчить історія правових учень,ще римським юристам було відомо, що в основіправа лежить будь-який інтерес, що в праві здійснюютьсяпевні цілі. Водночас ніхто так глибоконе займався вивченням інтересу в праві, як Ієринг.Він стверджував, що будь-яке визначенняправа, що не випливає із поняття інтересу, є безпідставне.Ієринг вважав, що в основі права лежитьне воля, а інтерес. Саме право він визначавяк “політику влади”, “забезпечення життєвихумов суспільства у формі примусу” [2, с.187-188,321, 371]. Недоліком його теорії було те, що вінне розмежовував право і закон, підводячи їх підодне поняття. Його теорія знайшла прихильниківне тільки в європейських країнах, але і в Росії таУкраїні. Так, у свій час Ієринг зазначав: “Мійнапрям і мої ідеї ніде не зустрічають такогосприятливого грунту, як у Росії” [6]. Це булипошуки побудови юридичної науки на новихпідходах. Одним із послідовників Ієринга в Росіївважається Муромцев (1850-1910). Він у свій часпроходив стажування у Р.Ієринга в Геттінгені,тому, звичайно, знаходився під впливом йогоідей, але разом з тим в його соціологічному підходівідчувались нові ідеї, які були започаткованісаме в Росії М.М.Коркуновим (1853-1904), якогоВ.Д.Зоркін вважає попередником “соціологічноїюриспруденції новітнього часу, оскільки він виключавформалістичне розуміння права, обмеженнязагальної теорії права так званою догмоюправа і намагався виробити соціологічне поняттяправа” [1, с.22].Водночас ці визначення, крім недоліків,властивих кожному з них, мають один загальнийнедолік. Їх так звана “юриспруденція інтересів”намагалася зміст права вивести не з існуючихзаконів за допомогою дедуктивно-логічних операцій,а із життєвих установок. Вони сплутуютьодну з причин утворення права із самим правом.Відомо, що виникнення норм права завжди викликалосьяким-небудь інтересом, так що інтересслужить великим чинником правотворення. Задопомогою аналізу визначення права вищезгаданихта іншими вченими Київського університетувдалося з'ясувати два основні недоліки. Це те,що одні представники надмірно звужували поняттяправа, ототожнювали його з правом позитивним,інші сплутують його із суміжними явищами,які відрізнялись від права, але так чи інакшез ними стикались.Є.В.Спекторський висловлює цікаву думкупро те, що право не може вивчатися як замкнутав собі, відірвана від соціальних відношень структура,“правознавство дуже тісно пов’язане з суспільнимжиттям у всьому його драматизмі” [10,с.19]. У своїх перших працях учений виступав зазастосування при дослідженні права соціології,заснованої на емпіричних дослідженнях. Такийпідхід мав певні переваги порівняно з юридичнимпозитивізмом, тому що орієнтував на більшглибоке вивчення права. Вчений акцентує увагуна необхідністі системного і функціональноговивчення права, на його зв‘язок із суспільством.У подальших працях, зокрема в “Энциклопедииправа” Є.В.Спекторський зазначає, що догматичнаюриспруденція, як і раніше, не вичерпує завданьправознавства, тому що норми законів є непросто довільними приписами, штучно нав'язанимижиттям, особливо якщо це йде в розріз з їїумовами і запитами. Правознавство тісно пов'язанез суспільним життям [8, с.31]. Це був відхід18 Науковий вісник Чернівецького університету. 2002. Випуск 131. Правознавство.