Науковий вісник Чернівецького університету: Правознавство

Л.В. Шевчукму випадку не як суб’єкти заповіту, як такийможе бути названий виключно заповідач.Правосуб’єктність заповідача, у відповідностіз чинним законодавством, визначається, впершу чергу, через зміст ст. 10 ЦК України“Зміст правоздатності громадян”, згідно з якоюгромадяни можуть у відповідності із закономмати майно в особистій власності, право користуватисьжилими приміщеннями та іншим майном,успадковувати і заповідати майно, та деякіінші названі і не названі в цій статті майнові іособисті немайнові права. В зв’язку з чим можнасказати, що право заповідати є одним із найважливіших,основоположних суб’єктивних цивільнихправ людини, перечисленням яких і визначаєтьсязміст правоздатності громадян.Не зважаючи на таке, здавалося б, однозначнезаконодавче регулювання заповідальноїправосуб’єктності: право заповідати є одним ізнайважливіших суб’єктивних цивільних прав,що входить до змісту правоздатності фізичноїособи, тут постає значне коло проблемних питань,які пов’язані як з тим чи іншим розуміннямкатегорій правосуб’єктності, правоздатності ідієздатності, так із особливим характером заповіту,як односторонньої, строго особистої, розпорядчоїугоди на випадок смерті.Спадкування за заповітом є одним із інститутівцивільного права, і очевидно заповідальнаправосуб’єкність має визначатися за тими є правиламияк і загальна цивільна правосуб’єктністьгромадян. В зв’язку з чим може постати питанняпро доцільність виділення окремої категорії заповідальноїправосуб’єктності. Та воно, на нашудумку, має бути вирішено позитивно із врахуваннямнеможливості застосування правила проприєднання до правоздатності недієздатних і обмеженодієздатних дієздатності їх батьків, опікуніві піклувальників. Що зумовлюється строгоособистим характером заповіту і неможливістюйого вчинення через представника [2, c.192-193].Визначення заповідальної дієздатності, взв’язку із специфічною природою заповіту, маєпевні особливості. В ЦК України не має окремоївказівки на визначення віку заповідальної дієздатності.Але, виходячи із строго особистогохарактеру заповіту, ми можемо констатувати, щоця дієздатність має виключно самостійний характері може мати місце лише при наявності уособи повної цивільної дієздатності. Тому що, яквже вказувалось, вона не може бути доповненадіями законних представників недієздатної чиобмежено дієздатної особи.Загальним правилом повинно слугуватите, що вік заповідальної дієздатності визначаєтьсяза правилами ст. 11 ЦК України. Тобто, здатністьгромадянина своїми діями набувати цивільніправа і створювати для себе цивільніобов’язки (цивільна дієздатність) виникає в повномуоб’ємі з настанням повноліття, тобто подосягненню вісімнадцятирічного віку. У випадку,коли законом допускається вступ у шлюб додосягнення вісімнадцяти років, громадянин, якийне досяг вісімнадцятирічного віку, набуває дієздатностів повному обсязі з часу вступу в шлюб.Прямо встановлює вік заповідальної дієздатності– вісімнадцять років Постанова КМУкраїни від 15 червня 1994 року № 419, якоюбув затверджений Порядок посвідчення заповітіві доручень, прирівнених до нотаріально посвідчених.Шляхом визнання досягнення повноліття яквіку заповідальної дієздатності йде також судова інотаріальна практика України, беручи за основувизначення цього віку саме ст. 11 ЦК України.Але, на думку деяких авторів, і зокремаП.С. Нікітюка, ця стаття й аналогічні їй у ЦК колишніхсоюзних республік (які точно відтворенів нових ЦК цих республік, наприклад, ст. 21 ЦКРосійської Федерації) [6, c.82], а також ст. 30, ст.31 Проекту ЦК України від 25. 08. 1996 року [3,c.43], не у всьому узгоджується з нормами, якідають визначення правоздатності громадян, івзагалі замовчує такий елемент дієздатності, якздатність заповідати майно. “Більше того, заповідальнадієздатність не вписується в загальнепоняття цивільної дієздатності, що дається законом,як здатності громадянина своїми діями набуватицивільні права і створювати для себе (курсивП.С. Нікітюка) цивільні обов’язки. Заповітомже створюються права і обов’язки для іншихосіб і на випадок смерті заповідача, причому зазгодою цих осіб ”[15, c.119].На нашу думку, П.С.Нікітюком втрачаєтьсяз поля зору і повністю ігнорується така важливакатегорія, як фактичні підстави спадкуванняза заповітом. Адже правоздатність створюєзагальну юридичну передумову можливості володітипевними правами, для перетворення якоїв дійсність необхідне настання певних, передбаченихзаконом, юридичних фактів.“Суб’єктивне право опирається на правоздатністьяк на свою необхідну передумову, алебезпосередньо виникає не із правоздатності, а ізпередбачених законом юридичних фактів…”[12,c.289]. Так само, як указував О.А.Красавчиков:“Дієздатність сама по собі (поза юридичнимиНауковий вісник Чернівецького університету. 2002. Випуск 131. Правознавство. 31