Науковий вісник Чернівецького університету: Правознавство

Н.М.Процьківформі односторонньої відмови від виконаннядоговору. Мається на увазі повна одностороннявідмова від виконання договору, оскільки частковавідмова веде не до розірвання, а до змінидоговору. У випадку повної односторонньої відмовивід договору, коли така відмова допускаєтьсязаконом або угодою сторін, договір вважаєтьсярозірваним. Для того щоб договір припинивсвою дію, стороні досить лише заявити контрагентупро відмову від виконання договору.Можливість односторонньої відмови, якправило, допускається імперативними нормами.Таке право має страхувальник у договорі страхування,комітент – у договорі комісії (ст.412 ЦК),поклажодавець – у договорі схову (ст.415 ЦК),повірений або довіритель у договорі доручення(ст.392 ЦК).Але право вимагати розірвання договору іправо розірвати договір своїм волевиявленнямз’являється у сторони лише при наявності відповіднихюридичних фактів – підстав розірваннядоговору. Таких підстав є декілька, тому необхіднобільш детально їх розглянути.1. Істотне порушення умов договору якпідстава розірвання договору. Нині діючий Цивільнийкодекс окремо не передбачає дану підставудля розірвання договору як загальну. Алепри аналізі норм, які регулюють окремі види договорів,така підстава характерна для будь-якогодоговору. На відміну від нашого законодавства,Цивільний кодекс Російської Федерації в п.2ст.450 прямо визнає підставою розірвання договоруйого істотне порушення, тобто таке, яке тягнедля іншої сторони таку шкоду, що вона взначній мірі позбавляється того, на що вправірозраховувати при укладенні договору.Також у нашому законодавстві немає поняття“істотне (суттєве) порушення”. Таке визначеннядане в ст.25 Віденської конвенції продоговори міжнародної купівлі-продажу товарів.Але Конвенція не допускає розірвання договору увипадках, коли сторона, яка порушила умови договору,не передбачала такого результату. До істотногопорушення також відносять наявність збитків.Збитки – це об’єктивне зменшення будьякихмайнових благ кредитора, яке пов’язане зутиском його інтересів як учасника певних суспільнихвідносин і яке виражається у зробленихним витратах, у втраті або пошкодженні йогомайна, у втраті доходів, які він повинен бувотримати [3, с.284]. Але сам по собі значнийрозмір збитків ще не дає права визнати дане порушенняістотним. Для того щоб компенсуватитакі збитки, буває досить застосування заходівмайнової відповідальності, які покладаються напорушника. Визначаючи те чи інше порушенняістотним, а значить таким, що дає право вимагатирозірвання договору, суд повинен з’ясувати,“чи є дійсно істотною різниця між тим, на щовправі була розраховувати сторона при укладеннідоговору, і тим, що в дійсності змогла отримати”[5, с.443]. Тому при вирішенні питання необхідноз’ясувати, які конкретно цілі ставила передсобою сторона в момент укладення договору.Деякі норми ЦК безпосередньо вказуютьна істотні порушення тих чи інших договорів.Так, зокрема, відносно договору купівлі-продажуістотним вважається передача товару з недоліками(ст.234 ЦК), в договорі майнового найму –погіршення стану майна навмисно або з необережності(ст.269 ЦК). Але в першому випадкузвернення до суду є необов’язковим. Отже, колизаконом надано право на односторонню відмовувід виконання, порушення договору є істотним.За загальним правилом істотне порушеннядоговору є підставою для його розірвання тількипісля того, як порушення фактично здійснено.Але в деяких випадках законодавець, як виняток,визнав, що несправедливо заставляти одну сторонупасивно чекати виконання контрагентомсвоїх обов’язків за договором, при наявності даних,які вказують на те, що він їх не виконає належно.Наприклад, замовник має право розірватидоговір, якщо підрядчик своєчасно не приступитьдо виконання договору або виконує роботутак повільно, що закінчення її в строк стає неможливим(ст.347 ЦК). У подібних випадкахможна говорити про очікуване істотне порушеннядоговору. Однак відносно інших договорівговорити про порушення поки не настав строквиконання договірних зобов’язань, як правило,не можна.Динамічність сучасного цивільного обігувимагає прийняття оперативних рішень. Інакшесторона може понести невиправдані збитки внаслідоксвоєї пасивності. Тому необхідно в законодавствовнести норму, яка надавала б можливістьстороні вимагати розірвання договору увипадку, якщо після укладення договору виникнутьобставини, які свідчать про те, що одна зісторін здійснює істотне порушення договору.Така норма буде мати загальний характер і надастьсторонам договорів можливість захиститисвої економічні інтереси при наявності очікуваногопорушення. Крім того, розірвання договорув подібній ситуації можна вважати одним зі спо-Науковий вісник Чернівецького університету. 2002. Випуск 131. Правознавство. 27