в п'ятьоÑ

новито стилізований під Дон К іхота портрет М. О. Скрипникаі своєрідний, у стилі раннього символізму портретМ иколи Хвильового.Кілька років тому, коли після смерти А натоля Петрицького(1964) у Києві видали великий альбом його портретів,я відразу почав шукати цих двох портретів. П ортрет М. О.Скрипника зберігся (якщо не в оригіналі, то принаймні уфотокопії) і до альбому потрапив. Але портрета Хвильовогонема. Н ема про нього згадки й серед приміток провтрачені портрети. Так ніби такого портрета Петрицькийніколи не малю вав, ніби його в природі не існувало. Чипощ астить комусь колись знайти бодай копію цього портрета?На всякий випадок занотую тут те, що зберегла моязорова пам’ять.На великій міській безлюдній вулиці вирізняєтьсяобрис багатоповерхового, брудноцеглястого кольору будинку.Ані пори року, ані часу дня, ані виразного стану погодифарби Петрицького зумисне не показують. Перед глядачем— абстрактність, неозначеність. Не то крупчастийсніг іде, не то б’ючкий вітер з дощем, не то осіння нуднахолодна мжичка. 1 якісь невиразні сутінки. Під стіною будинкустоїть людина. Крізь димчасту поволоку на обличчялюдини звідкись падає жмут світла. Лю дина стоїть боса,без кашкета, в темного кольору сорочці й штанах. Вонабеззахисно і, здавалось, розгублено притулилася добрудної, мокрої і холодної стіни, з безнадійно опущенимируками. П рава рука видавалась чомусь довш ою , л ів а — коротшою . Увагу глядачів приковували пальці рук. Вони булихимерно й боляче покручені й творили ілюзію безнастанноготремтіння. Це зраджувало глибоку, надлюдськувнутрішню тривогу і біль людини. Босі ноги, що безладносхрещувались на холодному бруку, ще в більшій мірі поглиблювали враження, ще гостріше виявляли силу розпукий неспокою. Але дивно, як тільки глядач переводив свійпогляд на обличчя людини, його охоплю вало інше враження.Ілю зія осінньої мжички зникала. Його увагу притягаловідразу характеристичне обличчя людини та її скуйовдже­16