в п'ятьоÑ

А., Хазан М., Худяк В. та низку подібних, але прізвищаХ вильового — нема.У другому томі «Історії української літератури» (виданняАкадемії Наук Української PC P, Київ, 1957) та в однотомникутієї ж історії (у тому ж виданні, Київ, 1965) ім’яХвильового згадується багато разів. Але згадується принагіднов зв’язку з тим чи іншим літературним чи організаційнимнегативним, розкладовим, «націонал-ухильницьким»ба, навіть, антирадянським вчинком і подією. У восьмитомнику«Історії української ітератури» (видання АН УкраїнськоїPC P, Київ, том 6, 1970), повторивш и майже всізазначені в попередніх історіях негативи Х вильового, все жтаки спробували розглянути детальніш е дещо з його художніхтворів. Але зроблено це ніби для того, щоб у висновкуствердити, що «Хвильовий остаточно визначивсяяк націонал-ухильник, один з ідеологів войовничого буржуазногонаціоналізму, — ром аном «Вальдшнепи» (1927),в якому автор дійш ов до прямого вихваляння антирадянськихсил» (стор. 237).Про Хвильового як талановитого письменника-новатора,під впливом якого зросло майже все молоде поколінняписьменників 20-их років включно з пізнішим його антагоністомІ. М икитенком (див. його оповідання «Будні»), проХвильового як теоретика й основника нового стилю романтикивітаїзму (активного романтизму), провідника потужноголітературного напрямку, що позначився на ціломулітературному процесі 20-их років, — про це в «Історіїукраїнської літератури» останнього радянського зразка ненаписано нічого.Отже в офіційному радянському літературознавствітворчість М. Х вильового представлена як прикрий негативнийепізод, що належить до периферії і цілковитого забуття.Але, як свідчать матеріяли, що час від часу пробиваютьсяпоза межі України, неофіційне, але вільне і незалежнев своєму думанні літературознавство оцінює Хвильовогоінакше. В одному з самвидавних матеріялів, щонедавно дістався до нас, про Х вильового читаємо таке:18