в п'ятьоÑ

болю хочеться.... Десь гавкав собака.Стала. Простягла руки в просторінь, і їй стало солодко.«Невже я молюсь?Підхопилась:«Кому?»А в голову: «Економічне учення К. Маркса — К. Кавтського...Завтра прийдете одержите... Сьогодні нема!»Вона побігла до чоботаря. Там вона випила води йсказала, що вона хора. Потім дивилась, як чоботар забивавцвяхи в підошву й мовчала.Скоро прийшов і Макс.— Мені щось вам треба сказати. Ходімте.Вийшли. Макс оповістив, що сьогодні рішучий день:він скінчить або так, або інакше. Він далі так жити не маєсили.Христя сказала холодно:— Я не піду!Макс захвилювався.Христя ще раз сказала холодно:— Я не піду.В той же вечір Вівдя сиділа з Вольським на ліжку йрозмовляла.На дворі знову знялась курява — зима не здавалась.Макс уже не ходив красти палива, а з установи пересталивидавати — останній зимовий місяць (і то кінець). Вівдязадмухала на світло.— Дивіться, як парує!.. Хіба ви не змерзли?— Трішки змерз, — сказав Вольський, запалюючи цигарку.— Ну, то йдіть сідайте біля мене — буде тепліш.Сів.Сказала.— Щільніш. А то положіть і руку на плече.Вольський:307