в п'ятьоÑ

у м е р л а. Тоді другий чиновник, гадаючи, що його жінкабезплідна й нездібна родити, взяв мене за сина. Чиновникпомилився. Прийшла друга травнева ніч, коли небобуло в яблуневій завірюсі й пахло горизонтом (а небо можепахнути горизонтом наперекір усякій міщанській логіці),коли степовий городок дрімав під голубим крилом весняноїночі, безплідна чиновникова жінка родила майбутньогоколезького реєстратора. Чиновник цикнув і сказав:— Помилка-с!Але мене не можна було викинути, бо формальностіщодо закріплення було пророблено. Таким чином, не глядячина те, що чиновникова жінка була не безплідна, що втравневу ніч, коли стояла яблунева завірюха, родила колезькогореєстратора, — не зважаючи на все це, я лишивсяв чиновника на його хлібах.Я не буду описувати те інше, що, може,когось і цікавить, але мене, навпаки, ініскільки; не буду описувати так, як писалинаші шановні корифеї; я буду писатитак, щоб зрідка почути кармазинові дзвониз глухого заріччя, коли серце так стисне,ніби погляд стрункої юнки, коли вона намоє буйне бажанння каже крізь яблуневузавірюху, здригнувши:— Да!... Але як же хрумтить жемчуг біля японських ліхтариків,біля прозоро-фантастичних леденців (коники), що я їхуже ніколи, ніколи не побачу на базарі!— Слухай, Nicolas! А що ж далі? Як же з твоїм чиновником?— Маріє! Ти наївничаєш. Нічого подібного не було. Ятільки приніс тобі запах слова.Ніч. Весна. Гримить повінь. І тікають мутні води в невідомудаль.Ніч.Весна.Міст.Марія. 2 9 7