в п'ятьоÑ

вав якусь чергову банальність надто театральним голосом.Сайгор одвернувся й невимушено ліг на траву. Григорійсидів далі й уважно розглядав свою рушницю. Потімрозложив ладунку й переглядав набої.Студент тихо розмовляв із Тонею й зрідка, тьмяно поглядаючина неї, обережно клав свою руку на її білосніжнемереживо, що виглядало від сорочки до матової шиї,від тугоперсого молодого взгір’я. Тоня розширяла жвавініздрі, шелестіла віями й бавилась руками в траві. Баришняз редвидату — не Тоня — самотньо сиділа збоку й дмухалана «божу коровку», що застигла в неї на долоні.З іподрому зірвався аероплян і, розрізаючи повітря клекотоммотору, закружляв над узліссям.Тоді ж на крайовиді від города показалась крапка. Наближалась,збільшувалась, і бачили фаетон із парою воронихконей. Коли фаетон порівнявся з компанією, Марчикзірвався й полетів у куриво. Іще чути було буйний бандитськийпосвист.Пудель одмахнувся від мух левиною гривою й розумнодивився на кошик, що стояв біля Сайгора біля ніг. —Спека перевалювала за гарячий полудень — непевно ймлосно. Але дихати стало трохи легше. За дорогу нагартованіпростори стомили, і через деякий час Григорієва фляжкабула порожня.Знову підвелися продовжити путь. Тоді Сайгор пішовдо Григорія, сів біля нього і, вийнявши з бокової кишенібльокнот, повертів його в руках. Тільки коли компанія зшумом улетіла в ліс і гулко залунала луна, Сайгор сказав:— Ходім.Пішли. З листяника чули чергову банальність. Кричавтип:— Майне кляйне лібе медхен, іх лібе діх зер тут.Мадмуазель Арйон, очевидно, не знала жодної мови йплутала німецьку з французькою.— Парле ву франсе?— Уй! Уй! — кричав тип на ввесь ліс.Ішли. На півдорозі до вілли бачили хлоп’яків-чабанів,346