Наше Життя (Our Life), рік 1978, число 8, вересень

ТІТКА АМЕРИКАпереклад Марії СтрутинськоїМАРІЯ ГАЛУН БЛАКМагіє Наїип Bloch: Aunt America.New York: Atheneum 1963Copyright 1963 by Marie Haiun BlochПродовженняЛеся знала чому — хоч у дядька Володка буломісце для спання для гостя тітка Лідія провела ніч уних, а не там. Кожний бажав ощадити дядьковіВолодкові прикростей з приводу присутности тіткиЛідії в його домі. Інстинктовно Леся була свідома,що, хоч тітка Лідія була його власною тіткою, в йогоположенні не було для нього корисним бути занадтоблизьким до тієї чужинки з Америки. Тато й мама непочували такого обмеження.Коли Леся надягала через голову свій светер, їйприйшла цікава думка: тато й мама були насправдісвобідніші, як дядько. Як це, він навіть не міг бутихрищеним батьком Анастазіїного немовлятка!Увійшовши до кухні, Леся побачила батька зіщасливим обличчям, насупроти тітки Лідії. Вонавідчула імпульс піти й поцілувати його на добрийдень.Та вона завагалася. Як вона могла? Не булавона варта цього. Ні, аж поки не поверне ляльки, небуде варта.Привітавши з ранком усіх, Леся спокійно сіла налавці біля тітки Лідії. Аня сиділа у тітки на колінах,ссучи грудочку цукру. Хоча мама була зайнята приготуваннямдо христин, вона вже мала готовийсніданок для Лесі. Леся сьорбала гарячий,солоджений чай і їла хліб.Як тільки вона скінчила снідати, Леся вирішилаполаднати з лялькою. Тоді вона буде вільновтішатися днем.Мама винесла з комори одну з дорогоціннихковбас, призначених на близький Великдень і почалакраяти її. Саме тоді, як тато й тітка Лідія виходили,щоб піти до дому Анастазії, звідки вони малипонести малятко до церкви христити, з’явилися деякіАнастазіїні сусідки. Одна з них принесла дві тарілкималеньких солодких коржиків. Інші — миски зварениками, начиненими картоплею, капустою, анавіть м’ясом.Скоро хата наповнилася балаканиною, сміхом,навіть уривками пісень. Ніколи до того часу не буложодних веселих сходин в їхній хаті. Вона інколичула, як дорослі пригадували один одному провесілля і христини, що тривали по кілька днів. Та цебуло дуже давно, в інших часах.Тепер Леся вирішила вислизнути з дому, босеред щасливого замішання ніхто цього не помітить.Та в цій хвилині, мама, зі спаленілим від радощівобличчям, відкрила, що Аня знайшла у світлиці однутарілку з тістечками. ’’Лесю”, вона кликнула, "забериАню з собою надвір”Леся вхопила свою маленьку сестричку за руку.Чи могла вона залишити її може у дворі, а самапобігти до мосту? Але ж, коли вона вийшла, вонапобачила деяких своїх товаришів забави, вони зачулипро святкування, що мали тут відбуватися і стоялибіля воріт. "Гей, Лесю, ходи гратися з нами!”закричали вони, як тільки побачили її."Чи ви чули, що Єленина лялька пропала?" —хтось з них запитав."Бідна Єлена! Хто, ти думаєш, міг таке зробити?”спитала Юлія.Леся зіщулилась всередині. Вона мусіла повернутиляльку не гаючись. "Маріє”, промовила вона,"повважай часочок на Аню, добре? Я скоро повернуся”"Чому, куди ти йдеш?””Я йду — я тільки хочу перейтися”, закінчилаЛеся в розпуці.А втім вона знала, що тепер буде."Тоді дай мені піти з тобою”, кликнула Марія.”Я також піду”, докинула Юлія.”Ми всі підемо!” крикнув Михась.Леся стояла при воротях, вся розгублена. Як вониможуть бути такі противні? Коли ви хочете,щобвониприйшли, де вони є? А коли ви не хочете... ну, вонамусітиме відкласти справу з лялькою на часок.”Я вам щось скажу”, вона мовила, "замість того, явинесу мою книжку, і ми всі можемо оглянути її”"Тоді — неси”, встряв Петро. "Хто хоче проходжуватися?”Леся побігла до хати й повернулася з книжкою.Вони оточили її, як вона сіла на лавку. Спочатку вониподивляли палітурки з образом Дочки Сонця. ”Ябачив таку книжку, як ця, у вітринах книжок у Києві”,заявив Петро.Леся сама перегортала сторінки "Ох” і "Ах”, щочулися при кожній новій сторінці приносили Лесівелике вдоволення. Ніколи в житті вона не посідаланічого такого, що інші подивляли б.П родовж ення на ст. 22