Наше Життя (Our Life), рік 1978, число 8, вересень

БАТЬКИ І ДІТИ(Слово на панелі ’’СЬОГОДНІШНЯ НАША ДИТИНА - МАЙБУТНЄ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ”(Під час 18 конвенції СУА)Заздалегідь зазначую, що я не хочу бути Кассандрою,але б’ю в барабан тривоги. На жаль, невдалося мені через різні причини, зібрати статистичнідані, що наглядніше говорили б, ніж я це тепер можузробити.Отож, як глянемо відкритими очима на те, щодіється тепер у нашому суспільстві, то страх находить,бо ми сьогодні стоїмо перед великим запитом— чи буде ще майбутнє українського народу за 10 -20 років?Обов’язок батьків є виховати своїх дітей на здорових(психічно й фізично) характерних, вартіснихлюдей. Щоб цього досягти, ми, українські батьки тутв Америці, мусимо виховувати наших дітей на українськихамериканців. А це нелегка справа.Бачимо молодих українських батьків, які з дітьмирозмовляють по-англійському. Щойно, колидитина підросте, і материні товаришки-українкизаписують своїх дітей до світлички, тоді й ця мативеде туди й свою дитину. Дитина не вміє розмовлятиукраїнською мовою, навіть не дуже її розуміє.Мати далі висилає дитину до світлички, щоб вонанавчилася по-українському говорити. Сьогодні бачимотакі явища: у світличці вчительки звертаютьувагу старшим дітям, щоб розмовляли по-українському.божце українська світличка, а за дверми, дематері чекають на своїх дітей, розмова між нимиведеться англійською мовою. Не тільки те, але, колидіти виходять із світлички, матері при дітях говорятьміж собою по-англійському. Бачимо батьків під домівками,які між собою говорять по-англійському, аколи ж дитина заговорить не по-українському, чуємо:Speak Ukrainian!Напевно багато з нас читали про штрайк учителіву Клівленді. Кожний, хто читав це, спочатку підсміхнувся,але чим далі читав, тим сумніше йому ставало,бо. здається, чи не по всіх українських осередкахмогло б таке статися.Бачимо таке явище: школа українознавства, чивиховники, улаштовують сходини батьків, бо требаналаднати чимало пекучих справ, але прийде 10-15батьків. Відбуваються дитячі імпрези, як, наприклад,’’День матері” і на ціле новацьке гніздо прийшло6 матерей. Ось для належного відсвяткуванняматури засновується батьківський комітет. На сходинахбачимо менше як 50 відсотків батьків.Бачимо наші церкви в неділю. Скільки батьківприходить на Службу Божу з родиною? Скількимолодих батьків приводить своїх малих дітей до церкви?Скільки батьків христиться так, як наш обрядвелить? Скільки батьків бере участь у Службі Божій,а не стоїть за порогом? Бачимо національні свята —публіка старша, молодих лиць майже не видно, позатими, які мусять виступати. Бачимо запляновані прогулянки,які не відбуваються, бо нема чим завезтидітей. Чуємо як навіть у стадії плянування діти кажуть,мама або тато не можуть нас взяти, бо не маютьчасу.Бачимо в метрополії Нью-Йорку аж 60 ґрадуантівіз Шкіл українознавства. Зі світлички ’’ґрадуує” 14дітей, восени до садочку Рідної Школи записано аж5 дітей.Бачимо як у всіх наших молодечих організаціяхвписи зменшуються з кожним роком. Бачимо скрізьщораз менше наших дітей, бо їхні батьки віддалюютьсявід осередків.Навівши такі приклади, приходить час задуматисянад цими явищами. Мусимо запобігти цьомузбайдужінню, батькам треба допомогти зрозуміти, щосаме вони незаступні у вихованні своїх дітей. Колибатьки не прикладуть уваги цій справі, то й українськіорганізації самі не зможуть виховати їхніх дітей.Нинішні батьки бояться, або не вміють, або соромпятьсявиховати дітей в українському дусі, а вимагаютьвід усіх українських організацій, щоб вони зробилицю роботу за нихОтож, щоб мати цей український дух, требазащепити любов до українства, а це значить в першуміру, знати свою мову. Коли батьки самі не вдосконалюютьсвоєї рідної мови, то й жодна організаціянавіть за шість годин у тиждень не зможе її навчитиїхніх дітей. Вислухання лекцій не заступить знаннярозмовної мови, яке мусить їй дати рідна хата.Чи проблема не лежить у тому, що більшість нашихмолодих батьків мають покінчені вищі американськішколи, а рівень знання української не дорівнюєанглійській? Чи не тут завдання наших організацій,до яких ці батьки належать, допомогти їм піднестирівень і знання української мови. Очевидно, збоку батьків мусить бути охота до праці над собою.У вихованні дітей батькам допомагає середовище.Не тільки батьки хочуть бачити, що є ще інші,які подібно думають, але й діти мусять бачити, щовони не одинокі, що є інші діти, також двомовні, щонавчаються в суботніх українських школах, належатьдо українських молодечих організацій і т. д.Середовище для наших дітей творимо ми всі. Нажаль, тут в Америці т. зв. extendend family майже неіснує. Молодші Генерації мають дуже мало зв’язків ізстаршими й навпаки. І не багато молодих батьків маютькогось, хто передав би їм ті традиції й обряди,що так потрібні для створення того своєрідногосередовища.Треба лише поговорити з дітьми й довідаєтеся,що чим раз менше молодих родин святкують чи підготовляютьСвят-Вечір за старим чи новим календарнимстилем. Часто почуєте, що на Різдво є обід у