Кардиология - Новая Медицина Тысячелетия

ЭКСТРЕМАЛЬНАЯ
ПСИХОЛОГИЯ
мому “росіянину”, що повертався додому,
думку про незалежну Україну. А от що саме
цю ідею плекав Уїнстон Черчілль, на той час
морський міністр Великобританії, цілком
ймовірно. Інтерес до України в роду
Черчіллів має кількасотрічну історію. В 1919
році в листі до Денікіна Черчілль радить:
“Йти, скільки можливо, назустріч українським
сепаратистичним прагненням”.
То, може, й справді відбулася ще одна
зустріч наших героїв у туманному Альбіоні
через 14 років?
І ще довідка з того ж 1 відділу КДБ.
“У матеріалах архівної справи № 7248,
том 1, стор. 393 міститься “Список членів Української
Національної Ради, що існувала в
Києві під час окупації його німецькими
військами” (1918 рік). У цьому списку є й
прізвище Будяка.
(Тут знову якась неточність: Українська
Національна Рада була створена в грудні
1919 року в Кам'янці-Подільському. А до того
ще були Директорія і Гетьманат, які, до
речі, падали через намагання зблизитись з
Росією. Звичайно, зміна урядів призводила
лише до заміни міністрів, залишаючи виконавчий
апарат на місцях. Це, до певної
міри, давало Будяку змогу проводити свою
лінію: “Чигиринського комісара вже прогнав,
посилаємо туди нового (цей був у Галичині
комісаром), зробив йому деякі зазначення,
і, між іншим, порадив йому звернутися
до Ковалевських від мого імені ...” (З
листа Будяка до рідних від 7.01.1918 р., прилученого
до справи).
На зворотному боці зазначеного “Списку”
зроблена помітка: “... Будяк Юрій, український
націоналіст, у свій час (?) емігрував
за кордон у Англію (літерна справа ОУН
бандер, т. 1, стор. 311). Дані 1946 року”.
(підкреслення автора).
* * *
Під час подій 1905–1907 років яскравим
полум'ям спалахнуло багаття національновизвольної
ідеї, яке жевріло в Україні одвічно.
Маючи за плечима досвід національно-визвольної
війни, Юрій відчайдушне
поринув у вир цієї боротьби, аж поки не потрапив...
у в'язницю.
Із матеріалів допиту вже згадуваного
Андрія Паніва (січень 1936 р.):
“Будяк мені казав, що в 1905 році брав
участь у якихось революційних повстаннях і
був засуджений до страти, але якимось
дивом уникнув смерті”.
Ні, це не було хизуванням.
В архівному фонді Полтавського розшукного
пункту містяться такі відомості про
Юрія Покоса:
“Під час обшуку фельдшера лазарету 9-ї
артилерійської бригади, розташованої у м.
Полтаві, Сукачова Павла Григоровича, 27
червня 1907 року, виявлені листи, в яких згадується
Юрій Пукась – колишній земський
вчитель у Миргородському повіті, а нині наглядач
у реальній школі (приватній) Кукулевського
у м. Києві ... Про Юрія Пукася Сукачов
писав Андрію Вороховичу, тільки за газетними
чутками, що його, Юрія, повішено”.
Швидше за все це була спроба залучити
військову частину до боротьби з царатом за
незалежну Україну. За такий злочин під час
війни неодмінно засуджували до страти.
Яким чином Юрію вдалося врятуватися –
нам не відомо. Але, гадаю, що справа була
не простішою, ніж у Черчілля.
Зрозуміло також і те, чому вже у радянські
часи Будяк не повернув на свою користь
участь у революційному русі в 1905 р.
Річ у тому, що за більшовицькими критеріями
боротьба за національну ідею – це
зовсім не те саме, що боротьба за диктатуру
пролетаріату...
У 34 роки (1912), вже цілком зрілою людиною,
змінивши прізвище Пукась на Покос,
Юрій вступає до Київського політехнічного
інституту. Можливо, відчув потребу в
систематизованих знаннях. А може, ще
важливішим для нього була необхідність у
постійному спілкуванні з молоддю, інтелігенцією,
потреба бути у вирі подій, що визрівали,
проводити свою лінію. Але розпочалася
Світова війна, і нові події знову не
дали змоги завершити освіту...
Що стосується особистого життя. У 36
років Покос одружується з 15-річною дівчинкою
Раїсою Андріанівною Андрієвською
і виїздить у весільну подорож до Парижа.
(За які гроші?!) Через неповноліття дружини
такий шлюб, за законами того часу, не міг
бути зареєстрованим. У 1917 році Раїса народила
йому сина Ярослава. Юрій палко
кохав таку молоду і ще не досвідчену дружину.
А батьківське почуття здається заполонило
всю його душу.
З листа до дружини від 7.01.1918 р. (орфографію
і стилістику збережено):
“Мої рідночки, мої коханчики.
Мав до вас приїхати на Водохреща,
але... Одно, що багато роботи, а друге – як
тепер поїдеш. Мушу лишатися у Києві, хоч
так і рвуся до вас, мої любі, бо скучаю за
вами дуже: як ви провели свята і який там
уже Яроченько. Ах, так хочу бачити вас,
рідні мої ...”.
Після повернення з-за кордону влітку 1916
року (у віці 38 років!) Будяк вступає до
Одеської школи прапорщиків. Скоріш за
все, це знов-таки був вивірений крок. Адже
армія була найбільш згуртованою і дисциплінованою
силою в суспільстві. Через велику
кількість в ній українців, вона могла
привести до втілення в життя свободолюбних
замислів. Але вже восени 1916 року
Покоса демобілізували, через хворобу
(грижа, зароблена ще в юності, коли працював
вантажником), але, може, це був тільки
привід через політичні погляди Покоса?
До речі, на допиті у 1935 році Покос
твердив, що до жовтня 1917 року він до
жодної з політичних партій не належав, але
зустрічався з бойовиками соціалістівреволюціонерів,
зокрема у Парижі (з Лазаркевичем
...) У цей час Будяки оселилися
у Білій Церкві. Юрій намагався повернутися
до Політехнічного інституту та все марно.
А тут і нові події: революція, жовтневий
переворот, громадянська війна, іноземна
інтервенція, денікінщина, набіги озброєння
банд … Серед усього цього історичного мотлоху
були і сторінки, які втішали душу кожного
свідомого українця, зокрема про-голошення
Української Народної Республіки
на чолі з першим президентом України –
Михайлом Грушевським. Чи міг Будяк лишитися
осторонь? Уже з кінця 1917 року він у
Києві і в міру своїх сил допомагає Центральній
Раді в наведенні порядку. Потім
займає впливову посаду в Міністерстві
внутрішніх справ в уряді Петлюри.
З матеріалів допиту від 25.03.1935 р.:
– Ви були знайомі з Грушевським М.С.?
– Так. Я друкувався в журналі “Науковий
Вісник”, який редагував Грушевський. Потім
я зустрічав Грушевського на засіданнях
Центральної Ради у 1918 році .
Для слідчих таке визнання означало
причетність до кола ворогів радянської
влади. Для Покоса знайомство з Грушевським
було великою честю і приховувати
такий факт із своєї біографії він не мав
ніякого наміру.
На жаль, цей щасливий час був надто коротким,
і Юрій Якович повертається до Білої
Церкви, Працює на різних посадах, зокрема
1/2009 НОВАЯ МЕДИЦИНА ТЫСЯЧЕЛЕТИЯ 49