You also want an ePaper? Increase the reach of your titles
YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.
Всі регочуться...<br />
Котомкин часом і жартував, жінку та діточок згадував...<br />
Так... А, от, помовчавши проводив далі купець до нас на<br />
місце „відпущених“, нових пригонили. Упхнули й комісаря<br />
якогось... Зовсім пяний був. Лаявся страшно, бушував, погрожував,<br />
що самого Троцького в дошку зажене... У трьохцальову,<br />
дубову і цвяшиськом прибє. Але чим більше він<br />
протверезався, тим ставав тихіщим, а під кінець повис ганчіркою<br />
і так весь час сторчав перед очима. Соромно видно<br />
йому, що між контрреволюцію попав.<br />
А там якісь червоноармійиі, гімназист, Мале, років пятнадцять,<br />
хлопча, яке весь час з братом своїм хлипає. Брата<br />
на попередній стації „розміняли". Студент-технік один, з котрим<br />
есер, залишивши Котомкина, розмову мудру весь час<br />
розводив. Злість хапає, казав есер. За що таку його та розтаку,<br />
двацять пять літ кров проливав Свобода... Комічний,<br />
між иншим був випадок, як червоноармієць розстрілятись<br />
хотів. Колись на Донбасі робітником був і мабуть також<br />
„двацять пять літ кров за революцію лив. Ех, — і при цьому<br />
купець нецензурне слівце додав. Ввігнав кульку в череп,<br />
на вильот пробила, а мозку не торкнулась. Забрали, вилікували<br />
і вже по всіх правилах як слід розстріляли. Дезертир<br />
був чи що...<br />
Котомкин, — чим ближче до найпершої стації доїздили,<br />
тим більше насуплювавсь, хмурнів та Богу все молився. Не<br />
було де молитись, так він у виходок. Зайде, зариглюється,<br />
навколішки стає і кровно молиться. Та голосно, щоб всі<br />
чули. У двері грюкотять, лають Котомкина, гатять кулаками<br />
у стіни, а він собі ані телень...<br />
Та й хмурився він не дарма. Не дарма і молився. На<br />
стації, як поїзд спинився, то на пероні ціла його родина<br />
була. Доня-крихітка... Три роки, рученята простягає: — Тату!<br />
Ходи, ходи! — виграє· пальченятами. А татусь за гратками,<br />
як горобчик... А губи кривляться та дригають. А очі все<br />
лупають та лупають — от-от вискочать і покотяться. Сльози,<br />
як горох... Котять і котять. Руку хоче через прути витягнути<br />
— не йде. А тут з-заду за місце при вікні гризня страшна.<br />
Шарпають Котомкика, але він стійко відстоює твою „свободу“.<br />
Жінка його, так та просто ревом ревла, при цьому<br />
якісь квіточки сльозами змочує, щоб зовсім не зівяли і кождій<br />
дитині (а їх троє) дає цілувати ті квіти і передає батькові,<br />
Котомкинові. А той одежину верхню та ще якусь посудину<br />
в клубочок змотує та жінці передає. Сам якесь дрантя<br />
напнув: -- „добрий ще, каже, піджак. Шкода, як пропаде<br />
зі мною“...<br />
— Ее, каже купець зітхнувши. Що там робилось, так...<br />
і недоговорив. А помовчавши, додав: — куди там... Та де<br />
візьмеш в чорта тих слів, щоб все то... Плюнути хочеться і все...
Change language