Вип. 375 - Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського

С.Б. БоднарУзагальнення та індивідуалізація, звича йно,якісно протилежні тенденції правово го розвитку.Їх поєднання хоч і не проста справа, але й небезнадійна, оскільки вони взаємозумовлюютьодна одну: без універсальних елементів індивідуалізаціяперетворюється на тупиковий шляхрозвитку правової системи, а без національно -індивідуальних елементів вона втрачає енергетичніджерела свого розвитку [1, с.130-131].Останнім часом спостерігається все акти в-ніше прагнення міжнародного співтовариства доглобалізації та впорядкування внутрішніх нормправа відповідно до міжнародно -правових норм.Базуючись на міжнародно-правових актах, зокремана Міжнародному пакті про цивільні та пол і-тичні права від 16.12.1966 р. і на Міжнародномупакті про економічні, соціальні та культурні прававід 16.12.1966 р. [2, с.44-68], держави мають можливістьбільш детальніше та повніше визначатиобсяг прав і обов’язків своїх громадян.Розвиток міжнародного права відображ е-ний у нормах про права громадянина в рамкахконституційного й адміністративного процесу йособливо помітний у документах Ради Європи:Конвенція про захист цивільних прав і основнихсвобод (1950 р.); Конвенція про захист особи узв’язку з використанням автоматизованих перс о-нальних баз даних (1981 р.); Резолюція про юр и-дичну допомогу в цивільних, комерційних і адміністративнихсправах (1976 р.); Резолюція прозахист особи щодо актів адміністративної влади(1977р.); Резолюція про взаємодію між омбуд с-менами держав-членів та між ними і Радою Європи(1975 р.) [2].Україна, приєднавшись у листопаді 1995 рокудо Ради Європи й керуючись міжнародниминормами, мусить привести правовий статус людинивзагалі й адміністративно-правовий статус громадянина,зокрема, у відповідність із міжнародновизнанимистандартами (наприклад, Європе йськаконвенція про громадянство від 06.11.1997 р., Європейськаконвенція про здійснення прав дітей від25.01.1996 р., Європейська конвенція про облаштуваннята підприємництво від 13.12.1955 р.).Ст. 55 КУ закріпила можливість громадянзвертатися за захистом своїх прав, якщо викор и-стані всі засоби національного правового захи с-ту, до відповідних міжнародних судових установчи відповідних органів міжнародних організацій,членом або учасником яких є Україна [3].Отже, міжнародно-правові документи маютьвелике значення для законодавства України.Їхнє використання в державній практиці надзв и-чайно актуальне, оскільки сприяє активній реалізаціїкожним громадянином своїх прав у відн о-синах з виконавчою владою й наді йному захиступрав і свобод людини, дозволяє долати, по мо ж-ливості, як "зрівнялівку", так і великий розривміж особами [4].Рівність є також одним з найважливішихпринципів процесуального права. Лише за йогонеухильного дотримання ми маємо змогу гов о-рити про нормальне функціонування процесу а-льної системи в цілому. Принцип рівності в мі ж-народному процесуальному праві, так би мовити,"розпадається" на два елементи: по-перше, – церівність країн на міжнародній арені й , по-друге,– рівність людей в економічній, політичній таінших сферах суспільної життєдіяльності. При н-цип рівності стосовно країн-учасниць міжнароднихактів закріплений нормативно: "...бе ручи доуваги принципи міжнародного права, такі, якпринципи рівноправності і самовизначення народів,суверенної рівності і незалежності всіхдержав..." [5]; "Організація заснована на принц и-пі суверенної рівності всіх її членів" [6].Це забезпечує чіткість і вірність запровадженнярішень уповноважених міжнародних о р-ганів, виконання взятих на себе зобов’язань, то б-то пряме закріплення цього елементу принципурівності в міжнародному процесуальному правізабезпечує визначеність будь-яких процедурнихдій, де як суб’єкти задіяні держави -учасниці данихміжнародно-правових актів.Для процесуального права України закрі п-лення саме цього елементу принципу рівності маєзначення лише в частині її міжнародного співроб і-тництва (наприклад, Інтерпол). Крім того, на підставіцього принципу здійснюється законодавчеврегулювання й юрисдикційний процес щодо мі ж-народних злочинів, відповідно до якого керівні п о-ложення внутрішнього процесуального права в и-знаються рівними, незалежно від обставин, дляусіх країн при здійсненні юрисдикційного процесущодо міжнародних злочинів [7].Іншим елементом принципу рівності є рі в-ність людей не залежно від будь-яких ознак.Найбільш чітке визначення принципу рівності єв Загальній декларації прав людини: "Кожна л ю-дина повинна мати всі права і всі свободи, проголошеніцією Декларацією, незалежно від раси,кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичнихабо інших переконань, національного чи соціал ь-ного походження, майнового, станового або іншогостановища". Крім того, не повинно проводитисяніякого розрізнення на основі статусу країни аботериторії, до якої людина належить [8].26 Науковий вісник Чернівецького університету. 2007. Випуск 375. Правознавство.