О.С. ЛотюкСписок літератури1. Георгіца А.З. Конституційне право з а-рубіжних країн: Підручник. – Чернівці: Рута,2001.2. Еремян В.В. «Процедура ампаро какмеханизм защиты мексиканской конституции ифактор сохранения политической стабильно с-ти»// Вестник РУДН. Серия «Юридические на у-ки», - М., 1998. - №1.3. Клишас А.А. Конституционная юстицияв зарубежных странах. – М.: Международныеотношения, 2004.4. Тодика Ю.М. Конституція України:проблеми теорії і практики: Монографія. – Харків:Факт, 2000.5. Конституционное право зарубежныхстран: Ученик для вузов/ Под общ.ред. проф..М.В. Баглая, проф.. Ю.И. Лейбо, проф.. Л.М. І н-тина – М.: Норма, 2005.6. Сравнительное конституционное право:уч.пособие/ Отв. Ред. В.Е. Чиркин. – М., 2002.Стаття надійшла до редколегії 2 березня 2007 року.Рекомендована до опублікування у «Віснику» членом редколегії А.З.Георгіцою.O.S. LotukLEGAL PROTECTION OF THE CONSTITUTION IN FOREIGN COUNTRIESSummaryThis article is dedicated to the analysis of foreign countries' legislation in the domain of legal protectionof the Constitution.The author proposes to distinguish four basic models of constitutional control: American, Swiss, Germanand French models, defines the differences betw een them and outlines the determinative role of courtsin legal protection of the Constitution.46 Науковий вісник Чернівецького університету. 2007. Випуск <strong>375</strong>. Правознавство.
УДК 342.53© 2007 р. О.Т. ВолощукЧернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, ЧернівціПРАВОВА ПРИРОДА ІНСТИТУТУ ПРЕЗИДЕНТАПостановка проблеми. Радикальні перетвореннясистемного характеру, що відбувают ь-ся в українському суспільстві, починаючи з 90-хр. XX ст., призвели до відмови від несумісної зними системи повновладдя радя нсько-партійнихорганів і відповідного пошуку нової моделі орг а-нізації державної влади, побудованої на загал ь-новизнаних засадах демократичних форм пра в-ління. В основу організації нової системи органівдержавної влади були покладені принципи ве р-ховенства Конституції і закону, парламентари з-му, розподілу влад і політичного плюралізму.Втілення цих принципів у держа вно-правовупрактику зумовило необхідність введення інс титутуПрезидента. При всій недосконалості дан о-го інституту в СРСР (1990 -1991 рр.) та Українідо прийняття Конституції України 1996 р., вінвиявив позитивну об’єднуючу та координуючуроль та персональну відповідальність вищої п о-садової особи в умовах розпо ділу та збалансуваннявлад. І хоча статус Президента Українибув чітко визначений в Конституції 1996 р., о д-нак сьогодні ми змушені констатувати, що ко н-ституційно-правовий статус Президента Україниврегульований недостатньо. Існує розрив міжконституційними нормами та фактичним становищемПрезидента у системі органів державноївлади. Тому нагальною потребою є проведеннянаукових досліджень інституту Президента зурахуванням досвіду регламентації його функц і-онування в інших країнах.Ступінь наукової розробки проблеми. Інститутпрезидента посідає важливе місце у пр а-вових дослідженнях вітчизняних і зарубіжнихучених-юристів, починаючи з XIX ст. і до сьогодення.У вітчизняній науці державного права в о-ни здійснювалися із врахуванням особливостейосмислення даної проблеми у різні періоди історіїукраїнської державності – спочатку перебуваннямзначної частини наших земель у складіРосійської імперії, згодом – знаходженням УкраїнськоїРСР у федеративній державі – СРСР, а зкін. 80-х – поч. 90-х рр. XX ст. – існуванням незалежноїдержави – України. У дореволюційномуперіоді наукові дослідження окресленої темизнайшли відображення у працях О.Алексєєва,В.Гессена, М.Коркунова. За радянської доби інститутглави держави розглядався в основномукрізь призму його існування на Заході (у працяхБ.Крилова, М.Крутоголова, А.Мішина). Запров а-дження на поч. 90-х рр. XX ст. поста ПрезидентаСРСР (а згодом – України) ознаменувало початоктретього етапу теоретичних досліджень і н-ституту Президента, який характеризується п е-реосмисленням ролі президента у системі вищихорганів державної влади, з’являються нові працівчених (Б.Лазарєва, Ю.Скуратова, В.Тума -новата ін.). Утворення на терені колишнього СРСРнезалежних держав вимагало подальшого оно в-лення теорії інституту Президента. В Україні різніаспекти правового статусу Президента сталипредметом дослідження Ф.Бурчака, С.Серьогіної,Ю.Тодики, В.Яворського. Крім т ого, з’являютьсядослідження на рівні кандидатських д и-сертацій - С.Агафонова, Р.Князевича, Н.Плахот -нюк та ін., в яких розглядаються найбільш важливітеоретичні і практичні проблеми інститутуПрезидента. Незважаючи на наявність чималоїкількості досліджень інституту През идента, усеж слід констатувати, що серйозний правовий п о-рівняльний аналіз досвіду зарубі жних держав євідсутнім, тому є потреба у нових дослідженняхцього інституту.Метою даної публікації є проведення системногодослідження правової природи інстит у-ту президента на основі аналізу конституційнихнорм і доктрин.Виклад основного матеріалу. Місце главидержави у системі державних органів визначаєтьсяідеєю, покладеною в основу організаціїдержавної влади у переважній більшості країнсвіту. Глава держави – це посадова особа абоорган, який посідає вище місце в системі органівдержави, хоча за своїми фактичними повнов а-женнями та значенням це місце може залишатисячисто формальним. У будь-якому випадку – це їївищий представник усередині і ззовні країни. Щеодна загальна ознака глави держави - відсутністькримінальної або політичної відповідальності заакти, здійснювані ним при виконанні своїх функцій[13, c. 716].Інститут Президента як юридична формаглави держави виник у силу різних підстав, але убудь-якому випадку під впливом історико -правових умов і національних традицій конкре т-ної країни. Термін “президент” (від лат . – prae-Науковий вісник Чернівецького університету. 2007. Випуск <strong>375</strong>. Правознавств о. 47