Газета "Успенська вежа", № 8 (2017)
- No tags were found...
Transform your PDFs into Flipbooks and boost your revenue!
Leverage SEO-optimized Flipbooks, powerful backlinks, and multimedia content to professionally showcase your products and significantly increase your reach.
ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО<br />
За вiру i еднiсть!<br />
Виходить з березня 1991 року <strong>№</strong> 8 (303)<br />
СЕРПЕНЬ <strong>2017</strong> року<br />
Ієр. Іван ГНАТІВ, м. Львів<br />
Загалом 14 серпня - день, багатий<br />
для Православної Церкви на події.<br />
Основне свято цього дня називається<br />
«Винесення чесних древ Животворящого<br />
Хреста Господнього». У<br />
грецькому часослові 1897 р. так пояснюється<br />
походження цього свята:<br />
«Внаслідок хвороб, які часто траплялися<br />
в серпні, спрадавна утвердився<br />
в Константинополі звичай виносити<br />
Чесне Древо Хреста на дороги і вулиці<br />
для освячення місць і відвернення<br />
хвороб. Напередодні, виносячи його<br />
з царської скарбниці, клали на святому<br />
престолі Великої Церкви (на честь<br />
Святої Софії - Премудрості Божої).<br />
Від цього дня до Успіння Пресвятої<br />
Богородиці творили літії (короткі молебні)<br />
по всьому місту і пропонували<br />
Хрест народу для поклоніння. Це<br />
і є «винесення Чесного Хреста». У<br />
нашій Церкві це свято з’єдналося із<br />
спогадом Хрещення Русі в 988 році.<br />
За прийнятим в Православній Церкві<br />
чином цього дня здійснюється поклоніння<br />
Хресту (за чином Хрестопоклонної<br />
неділі Великого посту) і мале<br />
освячення води. Разом з освяченням<br />
води, освячується також мед нового<br />
збору (звідси народна назва свята -<br />
медовий Спас). Також з цього дня починається<br />
Успенський піст. За строгісю<br />
він прирівнюється до Великого<br />
посту (без м’ясних, молочних і рибних<br />
продуктів) - з 14 по 27 серпня (до<br />
дня Успіння Пресвятої Богородиці).<br />
Ну і, звичайно, 14 серпня – вшанування<br />
мучеників Маккавеїв. Хто ж<br />
такі були, ті дохристиянські мученики<br />
мученики, що їх Церква вшановує вже<br />
навіть в ХХІ столітті християнства?<br />
Господь Бог любив і благословляв<br />
ізраїльський народ. Але коли євреї<br />
почали покланятися ідолам, забувши<br />
про правдивого Бога, Господь тяжко<br />
карав їх, передусім руками поганських<br />
царів, що займали Палестину,<br />
руйнували міста, вбивали людей, забирали<br />
їх у неволю. Таке нещастя<br />
спало на ізраїльтян приблизно 166<br />
року перед народженням Ісуса Христа,<br />
коли сирійським царем був Антіох<br />
Епіфан, який намагався примусити<br />
юдеїв спілкуватися лише грецькою<br />
мовою і поклонятися грецьким богам.<br />
Безбожний цар Антіох послав до<br />
Єрусалима Аполонія і двадцять дві<br />
тисячі воїнів, щоб повбивати всіх<br />
євреїв, а на їхнє місце поселити чужинців.<br />
У суботу, святий день юдеїв,<br />
Аполоній наказав своїм воїнам вбивати<br />
євреїв. Юдеї, боячись порушити<br />
суботу, гинули без найменшого спротиву;<br />
десять тисяч потрапили в полон.<br />
Місто було сплюндроване, а опісля<br />
спалене. Святиню перемінили на поганську<br />
божницю. Багато хто з юдеїв<br />
підкорився вказівці царя і прийняли<br />
НА СВЯТО МАККАВЕЇВ<br />
МОЛИТВОЮ<br />
ЗУПИНИМО ВІЙНУ<br />
В УКРАЇНІ<br />
поганську віру, проте серед людей<br />
були і такі, які не піддалися тиску і залишилися<br />
вірними Богові.<br />
Прикладом сильної віри, непохитності<br />
і великої любові до Бога в цей<br />
період були праведний Єлеазар, Соломонія<br />
та її семеро синів. Їхніх імен<br />
Святе Письмо не подає, але згідно з<br />
передання вони називалися: Авим,<br />
Антонін, Гурій, Єлеазар, Євсевон,<br />
Алим і Маркел. Єлеазар був старозавітним<br />
священиком, дев’яностолітнім<br />
старцем, і гонителі юдеїв вважали, що<br />
якщо їм вдасться зламати Єлеазара, то<br />
за його прикладом підуть усі інші євреї.<br />
Спочатку вони намагалися підкупити<br />
його грішми, потім залякати погрозами<br />
та примусити насиллям, але<br />
без найменшого успіху. Єлеазар стояв<br />
непохитно у своїй вірі. Деякі погани,<br />
а також юдейські відступники почали<br />
намовляти старця, щоб він сказав<br />
принести собі дозволене м’ясо до їди,<br />
а перед людьми вдавав, що їсть заборонену<br />
свинину. Коли ж він відповів<br />
спокусникам, що ніколи цього не зробить,<br />
щоб не наразити себе на гріх і<br />
Божу кару, розлючені погани взяли<br />
його на муки. Єлеазара немилосердно<br />
били. А він сердечно молився, і з<br />
молитвою на устах віддав свою душу<br />
Богові, залишивши народові приклад<br />
мужності й чесноті.<br />
Таку ж мужність показали учні<br />
старозавітного священика Єлеазара –<br />
сім братів Маккавеєвих та їхня мати<br />
Соломонія. Їх судив в Антіохії цар<br />
Антіох, - вони, визнавши себе послідовниками<br />
Бога, відмовилися принести<br />
жертву ідолам. «Сталось також,<br />
що семеро братів з матір’ю були разом<br />
схоплені. Цар повелів катувати<br />
їх бичами та воловими жилами, щоб<br />
заставити їх їсти заборонену свинину»<br />
[2 Мак. 7, 1]. Найстаршому з братів<br />
відрізали язик, відтяли кінці рук і<br />
ніг, здерли з нього шкіру і кинули на<br />
розпалені бляхи. Коли він помер, інші<br />
брати із матір’ю укріпляли одне одного,<br />
щоб витривати в муках і постояти<br />
за Божий закон.<br />
Як і першого, замучили і другого, а<br />
той останнім зітханням сказав своєму<br />
мучителеві: «Ти, злочиннику, забираєш<br />
у нас це життя дочасне, але Цар<br />
світу воскресить нас, що вмираємо за<br />
його Закон, - до вічного життя» [2 Мак.<br />
7,9]. Коли обтинали руки третьому, він<br />
сказав: «Я маю їх з неба й заради його<br />
закону не дбаю про них; від нього сподіваюсь<br />
знов їх дістати» [2 Мак. 7,11].<br />
Четвертий брат у найтяжчих муках перед<br />
останнім подихом сказа: «Ліпше<br />
померти від руки людей, коли хтось<br />
має надію в Бога, що Він воскресить<br />
його знову; для тебе ж воскресіння до<br />
життя не буде» [2 Мак. 7,14]. Коли ж<br />
мучили п’ятого, то він підніс очі до<br />
неба і сказав до царя: «Ти чиниш владою,<br />
що її маєш над людьми, все, що<br />
хочеш, хоч і ти тлінний; але не думай,<br />
що Бог покинув наш народ! Завжди,<br />
отже, то й побачиш велику його силу, і<br />
як Він тебе й твоє потомство покарає»<br />
[2 Мак. 7,14].<br />
Також і шостий загинув в муках.<br />
І далі Святе Письмо пише, що безмірного<br />
подиву та доброї пам’яті достойна<br />
є матір, яка бачила, як семеро<br />
її синів гинуть один за одним в один<br />
день, - все терпіла, уповаючи на Господа,<br />
і мужньо укріпляла кожного<br />
словами: «Не я дала вам дух і життя,<br />
не я звела докупи первні вашого тіла,<br />
то ж Творець світу, який творив людину,<br />
коли вона поставала, який дав буття<br />
всім істотам, - віддасть назад вам<br />
у своєму милосерді дух та життя, бо<br />
ви тепер жертвуєте собою задля його<br />
святих законів» [2 Мак. 7, 22-23].<br />
А коли прийшла черга до сьомого<br />
сина, то Антіох обіцяв йому всілякі<br />
почесті і багатства, якщо він його послухає,<br />
але Соломонія сказала йому,<br />
щоб не боявся цього ката, а гідно прийняв<br />
смерть, як брати його.<br />
Тільки-но вона закінчила це говорити,<br />
хлопець сказав до катів: «Чого<br />
чекаєте? Я не послухаю царського наказу.<br />
Я повинуюся велінню закону, що<br />
його дав Мойсей батькам нашим. А<br />
ти, винахіднику всякого зла на євреїв,<br />
не уникнеш рук Божих! [2 Мак. 7, 30-<br />
31]. «Я ж, як і мої брати, віддаю тіло й<br />
душу за батьківські закони, просивши<br />
Бога, щоб незабаром змилувався над<br />
народом нашим, і щоб ти, зазнавши<br />
кар і муки, визнав, що він – Бог єдиний»<br />
[2 Мак. 7, 37].<br />
Розлючений цар наказав мучити<br />
його більше за всіх, «отак він і розлучився<br />
бездоганно з життям, звірившись<br />
повнотою на Господа. Останньою<br />
після синів померла й мати» [2<br />
Мак. 7, 40-41].<br />
Одним з найяскравіших прикладів<br />
християнського подвигу в цій історії<br />
є мати, яка не тільки стала свідком<br />
смерті своїх дітей, але і сама їх надихала<br />
на мученицький подвиг. Святий<br />
Григорій, очевидно, враже ний<br />
вчинком матері, порів нює її подвиг з<br />
подвигом Аврама, який готовий, через<br />
послух Богові, принести в жертву<br />
свого сина.<br />
Своїми стражданнями святі мученики<br />
Маккавеї якби почали той хресний<br />
шлях страждань, по якому потім<br />
пішли безліч мучеників християнських,<br />
що не хотіли зрадити віри в<br />
Христа та йшли на муки й смерть за<br />
Нього; той шлях, по якому і Христос<br />
поніс свій хрест на Голгофу і розп’ятий<br />
був на ньому за те, що не хотів<br />
зрадити Своєму Отцеві Небесному<br />
задля тих, що називали себе «отцями<br />
й учителями на землі» [Мат. 23, 9].<br />
Мощі семи святих мучеників Маккавеїв<br />
зберігаються в базиліці апостола<br />
Андрія в Кельні (Німеччина).<br />
Мощі Соломонії — в стамбульскому<br />
Соборі Святого Георгія.<br />
З історії часто спостерігаємо, що<br />
події сивої давнини відтворюються<br />
у сьогоденні. Чому? Тому що внутрішній<br />
світ людини заповнюється<br />
духом «лінивства, владолюбства і<br />
пустомовства» (молитва Єфрема<br />
Сиріна). А зерно Христового слова<br />
притопталось гордістю, зухвальством<br />
і брехнею. Святе Письмо<br />
нагадує остерігатися двоязичних<br />
людей, які задля величі земної нехтують<br />
християнськими цінностями і<br />
для збільшення влади своєї і розширення<br />
території впливу на слабших і<br />
незахищених розповсюджують пролиття<br />
невинної крові і терпіння тих,<br />
які не коряться земним диктаторам.<br />
Терпіння семи братів Маккавеїв надихнуло<br />
Юду Маккавея на повстання<br />
проти Антіоха Епіфана, який з<br />
Божою допомогою здобув перемогу<br />
і очистив єрусалимський храм<br />
від ідолів. І наш український народ<br />
продовжує естафету братів Маккавеїв<br />
у боротьбі за свою Батьківщину,<br />
волю, мову, духовність і за козацьку<br />
історичну спадщину.
2 Серпень <strong>2017</strong><br />
НОВИНИ УАПЦ<br />
ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УАПЦ<br />
У ДЕНЬ РІВНОАПОСТОЛЬНОГО<br />
КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА ОЧОЛИВ<br />
СВ. ЛІТУРГІЮ У ПІДНІЖЖІ<br />
КАФЕДРАЛЬНОГО ХРАМУ УАПЦ<br />
В день пам’яті святого рівноапостольного князя<br />
Володимира Великого Блаженніший Митрополит<br />
Київський і всієї України, Предстоятель УАПЦ<br />
Макарій очолив святкову Літургію у підніжжі Кафедрального<br />
Собору св. ап. Андрія Первозванного<br />
УАПЦ м. Києва. Першоієрарху співслужили<br />
архієп. Житомирський і Поліський Володимир<br />
(Шлапак ), архієп. Харківський і Полтавський<br />
Афанасій (Шкурупій), єпископ Ужгородський і<br />
Закарпатський Кирил (Михайлюк) та єпископ<br />
Херсонський і Миколаївський Борис (Харко), а<br />
також духовенство Київської єпархії. Святу Літургію<br />
супроводжував хор під керівництвом Заслуженої<br />
артистки України Інни Андріяш.<br />
Джерело: http://church.net.ua<br />
БЛАЖЕННІШИЙ МАКАРІЙ ЗАКЛАВ<br />
НАРІЖНИЙ КАМІНЬ ХРАМУ УАПЦ<br />
У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ<br />
Предстоятель УАПЦ Блаженніший Митрополит<br />
Київський і всієї України Макарій, Керуючий<br />
Київською єпархією на запрошення Вишгородського<br />
благочинного<br />
митр. прот. Валентина<br />
Сороки та настоятеля<br />
парафії о.<br />
Олександра Бойка<br />
звершив освячення<br />
хреста та наріжного<br />
каменя під будівництво<br />
храму у с. Миколаївки Вишгородського<br />
р-ну Київської обл. Першоієрарху співслужило<br />
духовенство Київської єпархії УАПЦ.<br />
Як зазначив Владика Макарій, УАПЦ у Київській<br />
області має позитивні тенденції розвитку,<br />
адже цього року розпочалися регулярні відправи<br />
у новостворених громадах УАПЦ м. Ірпіня, м.<br />
Вишгорода, а також ще чотирьох селах Баришівського,<br />
Вишгородського та Фастівського р-нів.<br />
Джерело: http://church.net.ua<br />
УАПЦ ОСВЯТИЛА ЩЕ ОДНУ КАПЛИЦЮ<br />
У ЗОНІ АТО<br />
В одному із прифронтових<br />
сіл Донецької області, в<br />
зоні проведення АТО, де несуть<br />
службу бойові підрозділи<br />
92 ОМБр, захищаючи рідну<br />
землю від російських загарбників,<br />
відстоюючи державну<br />
незалежність України, стараннями<br />
штатного капелана<br />
бригади протоієрея Григорія<br />
Ганзія – клірика Харківсько-Полтавської<br />
єпархії УАПЦ, обладнано та<br />
освячено каплицю в ім’я святого благовірного<br />
гетьмана Петра Сагайдачного.<br />
Освячення припало на День Конституції України,<br />
що надало цій події особливого значення,<br />
адже воїни захищають конституційний порядок і<br />
право українського народу мати власну державу,<br />
закріплене головним законом - Конституцією.<br />
Одночасно каплиця стане і духовно-просвітницьким<br />
центром, в якому проводитиметься різнобічна<br />
духовно-психологічна та просвітницька робота<br />
як для воїнів, так і мирних жителів, що мешкають<br />
у населеному пункті та його околицях. Особливо<br />
духовне опікування воїнів досвідченим священиком-капеланом,<br />
який постійно перебуває в підрозділах<br />
бригади на фронті з початку бойових дій, необхідне<br />
для відновлення душевної рівноваги тих, хто<br />
стоїть на передових позиціях оборони нашої держави<br />
й потрапляє в стресові ситуації.<br />
Джерело: http://church.net.ua; За матеріалами<br />
http://uaockhp.org.ua<br />
В УЖГОРОДСЬКОМУ КАФЕДРАЛЬНОМУ<br />
ХРАМІ КАРПАТСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УАПЦ<br />
СОБОРНО ВІДСЛУЖИЛИ<br />
СВЯТКОВУ БОЖЕСТВЕННУ ЛІТУРГІЮ,<br />
ПРИУРОЧЕНУ 20-МУ ВИПУСКУ<br />
КАРПАТСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ<br />
ІМЕНІ АВГУСТИНАВОЛОШИНА ТА<br />
УКРАЇНСЬКОЇ БОГОСЛОВСЬКОЇ АКАДЕМІЇ<br />
14 липня <strong>2017</strong> р. у<br />
кафедральному храмі<br />
апостола українського<br />
Андрія Первозваного<br />
Карпатської єпархії<br />
УАПЦ в Ужгороді було<br />
відслужено соборно<br />
святкову Божественну<br />
Літургію, яку очолив Преосвященніший Віктор<br />
(Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий<br />
єпархією.<br />
Його Преосвященству співслужили протоієрей<br />
Сергій Урста, протоієрей Олександр Смолін, протоієрей<br />
Роман Бобай та священики-випускники<br />
університету і академії з різних регіонів України.<br />
Під час богослужіння поминались імена православних<br />
ієрархів. У молитві до Господа Бога духовенство<br />
просили миру, щастя і благополуччя<br />
для українського народу і України, швидкої перемоги<br />
Українського війська над підступними<br />
московсько-путінськими окупантами і терористами,<br />
за збереження життя кожного українського<br />
воїна, добровольця, волонтера, полоненого і<br />
мирних співвітчизників, що у наші дні боронять<br />
Вітчизну від новітніх московських ординців, за<br />
досягнення українцями національної і духовної<br />
єдності, подолання розділення серед українських<br />
християн та утвердження єдиної Помісної Української<br />
Автокефальної Православної Церкви.<br />
З архієрейським вітальним словом до присутніх<br />
звернувся Преосвященніший владика Віктор, який<br />
привітав всіх випускників <strong>2017</strong> р. з успішним закінченням<br />
навчання в Карпатському університеті<br />
ім. Августина Волошина та Українській богословській<br />
академії та побажав їм миру, щастя, благополуччя<br />
та Божої допомоги на життєвій ниві. Також<br />
під час вітальної проповіді владика Віктор наголосив,<br />
що цьогорічний випуск є особливо святковим,<br />
адже саме цього <strong>2017</strong> року відзначається 100-річчя<br />
початку нового етапу українського національно-визвольного<br />
руху за відновлення тисячолітньої<br />
Української державності (1917 – <strong>2017</strong>), 100-річчя<br />
піднесення українського церковного руху за відродження<br />
прабатьківської Української Автокефальної<br />
Православної Церкви (1917 – <strong>2017</strong>), 75-річччя<br />
канонічного відновлення єпископської ієрархії<br />
відродженої Української Автокефальної Православної<br />
Церкви єпископатом Православної Церкви<br />
в Польщі (1942 – <strong>2017</strong>), а також 15-річчя початку<br />
освітньо-наукової діяльності Карпатського<br />
університету імені Августина Волошина та освітньо-науково-богословської<br />
діяльності Української<br />
богословської академії в м. Ужгороді (2002 –<br />
<strong>2017</strong>), які збігаються з 20-м ювілейним випуском.<br />
З вітальним і подячним словом також виступили<br />
протоієрей Дмитро Присяжний (Київська єпархія<br />
УАПЦ) та протоієрей Руслан Матвієнко (Львівська<br />
єпархія УАПЦ), які подякували ректору владиці<br />
Віктору (Бедю), професорсько-викладацькому<br />
УСПЕНСЬКУ ВЕЖУ<br />
МОЖНА ЧИТАТИ В ІНТЕРНЕТІ<br />
З 1 березня 2015 р. зреалізований новий проект<br />
Львівського ставропігійного братства<br />
св. ап. Андрія Первозваного УАПЦ – з цього дня<br />
наш часопис можна читати в інтернеті за адресою:<br />
uv.lviv.ua.<br />
Можна переглянути архівні примірники газети,<br />
які виходили у світ із 1 січня 2009 року.<br />
складу і співробітникам університету та академії<br />
за надані знання і допомогу в процесі навчання.<br />
Богослужіння супроводжувалось церковним хоровим<br />
співом під керівництвом кафедрального<br />
регента, доктора теології, доцента Марії Жабляк.<br />
Службу дяків очолив доктор мистецтвознавства,<br />
доцент, дяк Іван Хланта.<br />
Джерело: http://church.net.ua;<br />
Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ<br />
ВИХІДЦІ З ХОЛМЩИНИ СВЯТКУВАЛИ<br />
РАЗОМ У ГОРОДКУ ХРАМОВЕ СВЯТО<br />
ТУРКОВИЦЬКОЇ ІКОНИ БОЖОЇ МАТЕРІ<br />
15 липня парафія<br />
Турковицької ікони<br />
Богоматері м. Городка<br />
Львівської обл. відсвяткувала<br />
храмовий<br />
празник! Святу Літургію<br />
очолив о. Василь<br />
Гнатів (настоятель<br />
храму святого Великомученика Пантелеймона<br />
УАПЦ м. Львова). Також на спільну молитву завітали<br />
о. Василь (настоятель храму Холмської ікони<br />
Пресвятої Богородиці УПЦ КП, м. Городок), о. Василь<br />
Яцків (настоятель храму Успіння Пресвятої<br />
Богородиці у с. Чишки Пустомитівського р-ну).<br />
Слово до вірних мали о. Василь Гнатів (настоятель<br />
храму св. Великомученика Пантелеймона, м.<br />
Львів), а також настоятель УАПЦ м. Городка та Городоцький<br />
декан храму о. Степан Целень. Після св.<br />
Літургії біля храму було відслужено водосвятний<br />
молебень та єлеопомазання. На храмовому святі<br />
була присутня делегація Львівського обласного<br />
товариства «Холмщина», представники Обласного<br />
товариства «Лемківщина».<br />
Джерело: http://uaoc.lviv.ua<br />
У ЛЬВОВІ ЩЕ ОДНА ГРОМАДА УАПЦ<br />
У СИХІВСЬКОМУ РАЙОНІ РОЗПОЧАЛА<br />
БОГОСЛУЖІННЯ<br />
Громада УАПЦ<br />
Стрітення Господнього<br />
Сихівського р-ну<br />
м. Львова (настоятель<br />
митр. прот. Тарас Бецель)<br />
розпочала регулярні<br />
богослужіння.<br />
8 липня у парку на<br />
перехресті вулиць Скрипника-Освицька відбулося<br />
закладення місійного Хреста, яке очолив<br />
Львівський декан митр. прот. Олег Древняк. Отцю-декану<br />
співслужили священики Львівського<br />
деканату (прот. Тарас Солук, митр. прот. Василь<br />
Гнатів, митр. прот. Андрій Сокальчук, прот. Богдан<br />
Струк). Св. Літургія служиться щонеділі та<br />
свята о 10.00 год.<br />
Як зазначив староста громади п. Степан Зварич,<br />
цієї знаменної події люди чекали більше п’яти років.<br />
За цей час змінилося декілька священиків, змінилися<br />
обставини, постали нові виклики. Проте, з<br />
поміччю Божою, молитва розпочалася, і вірні УАПЦ<br />
мають можливість молитися у своєму району.<br />
У Сихівському р-ні, у якому проживає 250 тис.<br />
людей, діє тільки дві громади УАПЦ - на вул. Вернадського<br />
(храм св. Трійці на стадії спорудження) та<br />
на вул. Хуторівка (Покровська церква). Переважно<br />
вірні УАПЦ на молитву їздять у центр міста у храми<br />
Успіння Богородиці та свв. апп. Петра і Павла.<br />
Джерело: http://uaoc.lviv.ua<br />
У НОВОЯВОРІВСЬКУ ОСВЯТИЛИ<br />
МІСІЙНИЙ ХРЕСТ НА МІСЦІ<br />
БУДІВНИЦТВА ХРАМУ УАПЦ<br />
16 липня у місті<br />
Новояворівську Яворівського<br />
р-ну було<br />
освячено Хрест на<br />
місці будівництва нової<br />
Церкви УАПЦ.<br />
Чин освячення очолив<br />
Яворівський декан<br />
митр. прот. Тарас Піджарко. У співслужінні священиків<br />
УАПЦ о. Володимира Кобзяка, о. Михайла<br />
Кравчика, о. Руслана Купціва, о. Ореста Піджарка
була звершена перша молитва громади УАПЦ у м.<br />
Новояворівську. Після подячного Молебня до присутніх<br />
звернувся о. Тарас Піджарко, який висловив<br />
впевненість у швидкому спорудженні тут Петро-Павлівського<br />
храму УАПЦ. Цю величну працю<br />
з благословення Митрополита Макарія покладено<br />
на молодого священика ієр. Ореста Піджарка.<br />
Співом молитви за Україну «Боже Великий»<br />
завершилася перша відправа громади УАПЦ у м.<br />
Новояворівську.<br />
Джерело: http://uaoc.lviv.ua<br />
ПРАЗНИК У МОНАСТИРІ ПОЛОЖЕННЯ<br />
РИЗИ В УШНІ ЗІБРАВ ВІРНИХ<br />
ІЗ УСІЄЇ ЛЬВІВЩИНИ<br />
15 липня Монастир<br />
Положення Ризи<br />
Пресвятої Богородиці<br />
у с. Ушня Золочівського<br />
р-ну Львівської обл.<br />
зібрав велику кількість<br />
вірних УАПЦ,<br />
які прибули з усієї<br />
Львівської єпархії. Напередодні 14 липня Всенічну<br />
відправу очолив Блаженніший Макарій, Митрополит<br />
Київський і всієї України, Предстоятель УАПЦ.<br />
У сам день празника, ранню св. Літургію відслужили<br />
священики Золочівського деканату УАПЦ. Другу<br />
св. Літургію у співслужінні священиків Львівської<br />
та Рівенсько-Волинської єпархій очолив Блаженніший<br />
Макарій, Митрополит Київський і всієї України,<br />
Предстоятель УАПЦ.<br />
Цього дня мелодійно відправу супроводжував<br />
парафіяльний хор храму Різдва Івана Хрестителя<br />
м. Самбора Львівської області.<br />
Джерело: http://uaoc.lviv.ua<br />
КАПЕЛАНИ УАПЦ ПРИЙМАЮТЬ УЧАСТЬ<br />
У МІЖКОНФЕСІЙНІЙ ЗУСТРІЧІ,<br />
ЩО РОЗПОЧАЛАСЯ У ЗОЛОЧЕВІ<br />
Як інформує видання<br />
zolochiv.net,<br />
на базі Навчального<br />
центру Національної<br />
гвардії України<br />
розпочались збори<br />
із військовими<br />
священиками (капеланами),<br />
заступниками по роботі з особовим<br />
складом та офіцерами з питань військового духовенства<br />
Національної гвардії України. Священики<br />
різних конфесій, з усіх військових частин<br />
Національної гвардії України приїхали до Золочева,<br />
аби визначити шляхи подальшої роботи.<br />
Вперше за часу незалежності України військові<br />
капелани зібрались як офіційні працівники Національної<br />
гвардії України. Національна гвардія<br />
- перше військове формування, де впровадили інститут<br />
капеланства.<br />
На сьогоднішній день 38 капеланів підписали<br />
трудовий договір, і є працівниками Національної<br />
гвардії України.<br />
Офіційне відкриття зборів розпочалось у музеї-заповіднику<br />
«Золочівський замок» з міжконфесійної<br />
молитви, за участі голови Синодального<br />
управління військового духовенства УПЦ<br />
КП Митрополита Черкаського і Чигиринського<br />
Іоанна (Яременко) та керівника Департаменту<br />
Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства<br />
силових структур України Єпископа Сокальсько-Жовківського,<br />
Михайла (Колтуна). Духовенство<br />
УАПЦ представив Золочвівський декан<br />
митр. прот. Василь Саган.<br />
Джерело: http://uaoc.lviv.ua<br />
У ЗОЛОЧІВСЬКОМУ РАЙОНІ ПЕРЕПОХОВАЛИ<br />
ВОЇНІВ ДИВІЗІЇ “ГАЛИЧИНА”<br />
PУ неділю 23 липня на військовому меморіальному<br />
цвинтарі між селами Червоне та Ясенівці<br />
Золочівського р-ну відбулося урочисте перепоховання<br />
23-х воїнів-дивізійників, які полягли у<br />
битві у так званому «Бродівському котлі» у липні<br />
1944 року. На екуменічну молитву прибули від<br />
УАПЦ о. декан Василь Саган (м. Золочів), о. Тарас<br />
Дудар (м. Глиняни), о. Орест Галан (м. Золо-<br />
Серпень <strong>2017</strong><br />
НОВИНИ УАПЦ<br />
чів), о. Андрій Бас (с.<br />
Трудовач), о. Ярослав<br />
Павук (с. Гологори).<br />
Віддати шану<br />
полеглим прийшли<br />
ветерани-дивізійники,<br />
духовенство,<br />
представники молодіжних<br />
організацій, громадськість. Священики<br />
відправили поминальне богослужіння. У момент<br />
захоронення на честь полеглих воїнів пролунав<br />
військовий салют.<br />
Захоронення загиблих у роки Другої Світової<br />
війни вояків української дивізії «Галичина», німецького<br />
«Вермахту», радянської Червоної армії віднайдені<br />
товариством пошуку жертв війни «Пам’ять»<br />
під час польових пошукових досліджень на Золочівщині.<br />
Також знайдено військові ідентифікатори, які<br />
допоможуть більше дізнатись про загиблих.<br />
Пам’ять українських вояків вшанували також<br />
на горі Жбир неподалік с. Ясенів Бродівського<br />
р-ну, де розташований меморіал воякам Першої<br />
української дивізії «Галичина» УНА. Тут відбулась<br />
екуменічна панахида та скорботного віче.<br />
Джерело: http://uaoc.lviv.ua<br />
У ЛЬВОВІ ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ<br />
ЗАГИБЛИХ У СКНИЛІВСЬКІЙ ТРАГЕДІЇ<br />
27 липня <strong>2017</strong> минуло<br />
15 років від дня,<br />
коли сталась наймасштабніша<br />
в історії<br />
м. Львова «Скнилівська<br />
трагедія»<br />
– авіакатастрофа, яка<br />
сталась під час святкування<br />
60-ї річниці 14-го авіаційного корпусу ВПС<br />
України на летовищі «Скнилів» під Львовом 27 липня<br />
2002. Внаслідок падіння винищувача Су-27УБ<br />
у натовп глядачів загинуло 77 осіб (серед них – 28<br />
дітей) і постраждало близько 250 людей. За кількістю<br />
загиблих ця подія є найбільшою катастрофою в<br />
історії авіаційних свят.<br />
У 15-ту річницю трагедії львів’яни та міська<br />
влада вшанували пам’ять загиблих спільною молитвою<br />
і покладанням квітів. Священик УАПЦ<br />
митр. прот. Василь Кулинич очолив молитву за<br />
спокій убієнних. Опісля усі вирушили до «Сегменту<br />
пам’яті» на аеродромі. Там поклали квіти до могил<br />
та біля пам’ятного знака на місці трагедії.<br />
До 15-ї річниці пам’яті жертв Львівська міська<br />
рада виділила 86 тис. грн. на одноразову матеріальну<br />
допомогу для 43 членів сімей загиблих в<br />
авіакатастрофі.<br />
За джерелом: http://uaoc.lviv.ua<br />
3<br />
БРАТСТВО ВІДВІДАЛО ІСТОРИЧНІ<br />
ТА ЛІТЕРАТУРНІ МІСЦЯ ВИШГОРОДА<br />
ТА БОЯРКИ (КИЇВЩИНА)<br />
21-23 липня<br />
Львівське крайове<br />
ставропігійне<br />
братство св. ап.<br />
Андрія Первозваного<br />
відвідало<br />
історичні та літературні<br />
місця<br />
м. Вишгорода та м. Боярки (Київська обл.). За<br />
доброю традицією Братство щороку організовує<br />
для братчиків та вірних львівських храмів УАПЦ<br />
пізнавальну поїздку на Наддніпрянщину.<br />
Першою зупинкою була церква свв. мчч. Бориса<br />
і Гліба, заснована ще за княжих часів та, за переказами,<br />
саме у цьому храмі похоронені були свв.<br />
мчч. Борис і Гліб. Братчики помолилися у храмі та<br />
приклалися до копії чудотворної ікони Матері Божої<br />
Вишгородської. На жаль, у місті, яке бере свій<br />
початок з V ст., не збережено жодної архітектурної<br />
цінності – під час Другої світової війни, зокрема під<br />
час боїв за Київ Вишгород повністю був знищений.<br />
І сучасна влада не дбає про вивчення та збереження<br />
історії міста, - відкриті тільки Історичний музей<br />
та Музей історії гончарства. Перший на час наших<br />
відвідин Вишгорода був зачинений, тож Братство<br />
побувало тільки в Музеї історії гончарства. Приємна<br />
і тепла зустріч працівників Музею залишиться,<br />
мабуть, у всіх, як добрий спогад про місто. Саме у<br />
Вишгороді збережена унікальна піч XI ст., аналогів<br />
якій немає у світі. Працівники ретельно зберігають,<br />
крім кераміки і вишивки, інші речі побуту, які були<br />
окрасою помешкань місцевих жителів.<br />
Нещодавно у Вишгороді розпочалися богослужіння<br />
громади УАПЦ (настоятель ієр. Андріан<br />
Іващенко), - тож від громади УАПЦ Львівщини<br />
було передано комплект вишитих риз новоутвореній<br />
парафії.<br />
У місті Боярці братчиків чекав настоятель Покровської<br />
церкви УАПЦ митр. прот. Дмитро Присяжний,<br />
декан Київського деканату. Священик<br />
радо зустрів гостей із Львова, розповів історію<br />
храму та зробив екскурс парафією. Приємно вразила<br />
організація роботи із вірними, обстава приміщення<br />
для катехитичної і просвітницької роботи<br />
із громадою, саме ставлення священика до<br />
своєї пастви. Письменники, художники, співаки,<br />
науковці - парафіяни Покровської парафії, люди,<br />
на яких тримається УАПЦ у м. Боярці,.<br />
Братство відвідало Історичний музей міста,<br />
школу <strong>№</strong> 2, де свого часу базувався штаб Січових<br />
стрільців, а також могилу Володимира Самійленка<br />
та поховання вояків УНР.<br />
Приємними також були зустрічі та знайомства із<br />
самими парафіянами Покровської церкви, зокрема<br />
поетесою п. Лесею Коваленко, художником, поетом<br />
п. Андрієм Ткаченком, журналістом інформаційного<br />
агенства «Боярка-інформ» Радиславом Кокодзеєм,<br />
який висвітлив у місцевих ЗМІ приїзд львів’ян<br />
до Боярки, та директором наукової бібліотеки<br />
ім. М. Максимовича Київського національного університету<br />
імені Тараса Шевченка Олегом Сербіном.<br />
Джерело: http://stavropigia.lviv.ua<br />
СИЛЬНІША, НІЖ ТЕЛЕВІЗОР: ІСТОРИК<br />
НАГАДАВ ПРО НЕБЕЗПЕКУ УПЦ (МП)<br />
Парафіяни Української<br />
Православної<br />
Церкви Московського<br />
Патріархату є<br />
потенційними жертвами<br />
кремлівської<br />
пропаганди, яка значно<br />
сильніша, ніж у<br />
російських ЗМІ. Про це в ефірі Обозреватель.LIVE<br />
заявив історик Юрій Гудименко, коментуючи повідомлення<br />
про те, що в Свято-Успенській Почаївській<br />
Лаврі закликали молитися за Росію. «Держава<br />
не має права не реагувати. Це агенти впливу, які надають<br />
колосальний вплив на людські мізки. З огляду<br />
на кількість прихожан, ми говоримо про мільйони<br />
людей. Ці мільйони осіб піддаються пропаганді, яка<br />
сильніша, ніж телевізор. У вірян довіра до церкви<br />
колосальна. Те, що там йдеться, воно автоматично<br />
сприймається як істина відсотків на 95. Ніякий ЗМІ,<br />
ніякі телевізори, радіо не можуть із цим зрівнятися і<br />
близько», - наголосив він. За словами Гудименка, головне<br />
в цьому процесі триматися законності. «Тому<br />
реакція повинна бути обов’язкова. Зараз вже йде<br />
кілька років акуратний процес зменшення ролі УПЦ<br />
Московського патріархату, обмеження його низкою<br />
загальноприйнятих можливостей, є ще законопроекти<br />
у Верховній Раді на розгляді, які дозволять ще<br />
більш зменшувати цю роль. Тут важливо не перегнути<br />
палицю, треба дуже повільно зменшувати цей<br />
канал і боротися за кожну людину там, тому що з<br />
вірянами і церквою не можна різко», - зазначив він.<br />
Як відомо, у Раді чекають розгляду законопроекти<br />
<strong>№</strong>4128 «Про особливий статус релігійних організацій,<br />
керівні центри яких перебувають у державі,<br />
визнаній Верховною Радою державою-агресором»<br />
та <strong>№</strong>4128 «Про внесення змін до закону України<br />
«Про свободу совісті та релігійні організації».<br />
При цьому, за словами одного з авторів законопроекту<br />
<strong>№</strong>4511, нардепа Дмитра Тимчука, в<br />
його тексті не згадується УПЦ (МП), але «виття»<br />
з приводу цього законопроекту свідчить про те,<br />
що в МП «прекрасно усвідомлюють, хто агресор і<br />
яку місію в агресії виконує конкретно ця церква».<br />
Патріарх РПЦ Кирил через розгляд цих законів<br />
порівняв Україну з нацистською Німеччиною.<br />
Джерело: https://risu.org.ua
4 Серпень <strong>2017</strong><br />
<br />
ОБГОВОРЮЄМО<br />
<br />
«ВІДКРИТИЙ ЛИСТ»<br />
(липневий випуск газети)<br />
ххх<br />
Прочитавши «Відкритий лист<br />
до вірних УАПЦ», опублікований у<br />
липневому випуску газети «УВ», я<br />
подумала, що є ще в нашій Церкві<br />
здорові сили. І хочу сказати, що я<br />
чекала такого ЗВЕРНЕННЯ, бо соромно<br />
було дивитись «телевізійні<br />
серіали» про нашу Церкву.<br />
УАПЦ могла піти іншою дорогою,<br />
якби не обрання предстоятелем<br />
Мефодія Кудрякова. Але навіть<br />
як і був тиск «органів» при обранні<br />
предстоятеля, йти проти совісті (голосу<br />
Божого) – це є гріх. А мовчати<br />
на гріх – це також гріх.<br />
Проти своєї совісті тоді не пішов<br />
владика Ігор (Ісіченко), і навіть<br />
було його Звернення до владик<br />
нашої Церкви про скликання позачергового<br />
собору, але його ніхто не<br />
підтримав.<br />
Погоджуюсь з кожним словом<br />
авторів ВІДКРИТОГО ЛИСТА, і надіюсь,<br />
що «докірливі погляди наших<br />
Патріархів Мстислава і Димитрія із<br />
Небес» не дадуть нашим владикам<br />
піти проти своєї совісті.<br />
Член Петро-Павлівського осередку<br />
Братства св. ап. Андрія Первозваного<br />
Ярослава Макогонюк<br />
НА «ВІДКРИТИЙ ЛИСТ<br />
ДО ВІРНИХ УАПЦ»<br />
Неможливо спокійно читати<br />
100-літню історію Української Автокефальної<br />
Православної Церкви, які<br />
страхітливі випробування, жахливі<br />
злочини довелось пройти їй. Її, святу<br />
Церкву нашу, розіп’яли з усіма її<br />
єпископами, на чолі з митрополитом<br />
Василем Липківським, незліченними<br />
священиками і вірними, на<br />
купи каміння обернули сотні її<br />
славних історичних храмів – все це<br />
в безумному намаганні вирвати Христа<br />
та Його віру з душі українського<br />
народу. Відроджену в бурхливі роки<br />
Другої світової війни Українську<br />
Автокефальну Православну Церкву<br />
утискали, а під кінець жорстоко переслідували<br />
нові окупанти, а червона<br />
безбожницька влада її цілковито<br />
ліквідувала.<br />
Ми були очевидцями і учасниками<br />
Третього відродження УАПЦ,<br />
ініціатором якого був отець Володимир<br />
Ярема, настоятель Петро-Павлівської<br />
церкви у Львові. Ми бачили,<br />
скільки душевних сил, життєвої<br />
енергії вкладали в розвиток УАПЦ її<br />
подвижники – Патріарх Мстислав,<br />
а пізніше Патріарх Димитрій. Не<br />
обійшлося без «засланих», щоб зашкодити<br />
розвиткові Церкви, щоб розвалити<br />
її зсередини, щоб зганьбити<br />
її. Був владика Мефодій, відійшов,<br />
а тоді незабаром його місце зайняв<br />
деструктивний вл. Мстислав (Гук).<br />
Зганьбив Церкву на всю Україну.<br />
Його навіть покарали – на кілька місяців,<br />
але …знову поновили.<br />
Таке блюзнірство владики недопустиме<br />
в Церкві. Про належне покарання<br />
за це, в першу чергу, мали<br />
б дбати очільники Церкви, мав би<br />
виконувати свої обов’язки церковний<br />
суд. Необхідно прислухатися і<br />
до людей, неухильно виконувати основні<br />
засади нашої Церкви – соборноправність,<br />
бо Церква – це люди в<br />
першу чергу.<br />
Останнім часом за статистикою<br />
в УАПЦ збільшилась кількість парафій,<br />
священиків, і це тішить. Але<br />
нам, в першу чергу, треба мати добрих<br />
Пастирів. А ще ми хочемо, щоб<br />
духовні особи не тільки добре проповідували,<br />
але і самі виконували те,<br />
що проповідують.<br />
Член Президії Братства<br />
св. ап. Андрія Первозваного<br />
Люба Хмелюк<br />
ПРАВДА ГОСПОДНЯ<br />
ВІЧНА І НЕПОРУШНА<br />
Фрагменти із листа до редакції<br />
Дорогі брати і сестри. Внаслідок<br />
ганебної торгівлі нами і церквами<br />
бездуховні політики створили багато<br />
проблем, бо крім конфесій утворилося<br />
ще багато сект та безбожницьких<br />
клубів. Таким становищем<br />
скористалася Москва, завдавши, таким<br />
чином, шкоди як Українському<br />
Православ’ю, так і Українській Греко-Католицькій<br />
Церкві.<br />
Спостерігаючи за всіма негативними<br />
подіями, які відбуваються як<br />
у нашій державі, так і в нашій відродженій<br />
Церкві, викликають тривогу<br />
як недруги-чужинці, так і свої<br />
покидьки, які переходять усі межі<br />
моралі, та з ненависті до Української<br />
Національної Церкви нехтують<br />
як цивільними, так і Божими<br />
законами.<br />
Я щиро вдячний синам Патріарха<br />
Димитрія за «Відкритий лист<br />
до вірних УАПЦ», опублікований у<br />
попередньому випуску «Успенської<br />
вежі». Я звертаюся до всіх наших<br />
громад: «Об’єднаймося в єдину<br />
родину, вимагаймо від керівництва<br />
Церквою виконання статуту соборноправності.<br />
Вимагаймо цілковитого<br />
відсторонення порушників канонів<br />
Церкви. Очистимо нашу Церкву<br />
від корупціонерів, ремісників, безбожників.<br />
Бо отець Володимир Ярема<br />
та отець Іван Пашуля відродили<br />
Христову Церкву, а не якусь приватну<br />
структуру».<br />
Старійшина Українського Козацтва<br />
Полковник Іван Шклярський<br />
МОВЧАТИ НЕ МОЖНА<br />
Третє відродження УАПЦ під<br />
проводом отця В. Яреми поставило<br />
Українську Церкву в ряд між головні<br />
Церкви світу. І поки жив патріарх<br />
Димитрій, УАПЦ мала авторитет у<br />
світі і витримувала боротьбу з УПЦ<br />
КП, а також УПЦ МП, якою дотепер<br />
керує Москва.<br />
Після смерті патріарха Димитрія<br />
не стало повноцінного керівництва<br />
УАПЦ. Митрополит Макарій хотів<br />
об’єднання УАПЦ з УПЦ КП, але<br />
своєчасно побачив, що виходить<br />
повне підданство нашої Церкви<br />
УПЦ КП, яка представляє себе як<br />
майже державна Церква. Однак злі<br />
політичні сили вже заздалегідь спланували<br />
знищити УАПЦ, розвалити її<br />
зсередини, засилаючи своїх провокаторів.<br />
Останнім доказом цього є випадок<br />
з «архієпископом» Мстиславом,<br />
який повністю скомпрометував себе<br />
як архієрей, і став на сьогоднішній<br />
день головною причиною негативного<br />
ставлення до всієї УАПЦеркви.<br />
Він нібито був заслужено покараний.<br />
Але що ж робиться далі? Щось<br />
неймовірного! Невідомо з яких мотивів<br />
митрополит Макарій поновлює<br />
грішника-розпусника! Встид і<br />
ганьба! Адже УАПЦ не якась приватна<br />
структура, якою можна керувати,<br />
як кому хочеться, а має свої строгі<br />
церковні канони. Відлучена людина<br />
повинна іти в монастир і відмолювати<br />
свої гріхи ДО САМОЇ СМЕРТІ!<br />
Ми, вірні УАПЦ, вимагаємо невідворотно<br />
відлучити з лав духівництва<br />
розбещеного колишнього<br />
владику Мстислава, а також усіх,<br />
хто намагається скомпрометувати<br />
перед світом нашу Церкву.<br />
Від однодумців підписалася<br />
Оксана Демків<br />
ПРО «ТЕПЛИХ»<br />
«Знаю твої діла, що ні зимний ти, ні гарячий.<br />
Якби ти зимний був або гарячий!<br />
Тому що літеплий ти, але ні гарячий,<br />
ні зимний, то вивергну тебе з уст<br />
Моїх» [Одкровення, 3, 15-16].<br />
Священика-маловіра, «теплого»,<br />
«не гарячого», і такого, що негідно<br />
поводить себе, можна зустріти в<br />
кожній Церкві: чи то в римо-католицькій,<br />
греко-католицькій, Московського<br />
патріархату чи Київського<br />
патріархату. До прикладу: в Італії застерігали<br />
одну жінку від отців-шимів,<br />
які під виглядом співчуття і<br />
опіки вдаються до негарних вчинків<br />
з гарними жінками. Але справа в<br />
тому, як верхівка Церкви реагує на<br />
такі випадки! І хто судді!<br />
І ще проблема в тому, що сьогоднішні<br />
священики не хочуть відрізнятися<br />
в суспільстві. Але саме вирізнятися<br />
вони мусять, бо священство<br />
– це покликання, а не просто служба.<br />
Віра Маркович<br />
ххх<br />
Стаття (ВІДКРИТИЙ ЛИСТ. –<br />
Прим. ред.) надзвичайно актуальна<br />
і корисна з погляду на нинішні події<br />
в УАПЦ. Гірко, що історію нашої<br />
УАПЦ в рік столітнього ювілею<br />
окремі духовні особи зводять нанівець.<br />
Постаті духовних провідників<br />
нашої церкви – Василя Липківського,<br />
Патріарха Мстислава, Патріарха<br />
Димитрія не цікавлять таких осіб.<br />
На жаль, вони не беруть до уваги, що<br />
УАПЦ – це, перш за все, священики і<br />
миряни одне ціле, що церква наша –<br />
соборноправна, що вони мають<br />
бути гідними тих, хто її заснував,<br />
відродив. А отже повинні радитися<br />
з людьми, зважати на їхню думку,<br />
вивчати історію церкви, зрештою,<br />
провести Собор УАПЦ. Не помітно<br />
ювілейних заходів, не густо публікацій...<br />
Гірко за молодих священиків,<br />
які прийшли до нашої церкви з надією,<br />
що це «чиста» церква.<br />
Ніна Немировська, м. Харків<br />
ххх<br />
Можу підписатись під кожним<br />
реченням, написаним у ВІДКРИ-<br />
ТОМУ ЛИСТІ. Богу дякувати, що є<br />
такі люди, що підняли цю, наболілу<br />
для кожного християнина, проблему.<br />
Україна споконвіків значилась<br />
мудрими духовними провідниками-священиками,<br />
які за Христову<br />
віру віддавали своє найдорожче<br />
– життя. А духовні перевертні, на<br />
жаль, були в усі часи, є і зараз, та це<br />
– минуче.<br />
Марія Горбаль<br />
Яких тільки жертв не приносять<br />
люди, щоб утримати життя тіла, а<br />
для життя вічного не хочуть принести<br />
ніякої жертви.<br />
Святий Августин<br />
МУДРІСТЬ ЖИТТЯ<br />
1. Бог не запитає, яку машину ти водив – Він запитає, скільки людей ти на ній підвіз.<br />
2. Бог не запитає, чи великий був у тебе будинок – Він запитає, скільком людям ти давав в ньому притулок.<br />
3. Бог не запитає, стильним Чи був твій гардероб – Він запитає, скількох людей ти одягнув.<br />
4. Бог не запитає, як багато у тебе було власності – Він запитає, що з цієї власності володіло тобою.<br />
5. Бог не запитає, яка в тебе була зарплата – Він запитає, яким способом ти домігся такої зарплати.<br />
6. Бог не запитає, яку посаду ти обіймав – Він запитає чи чесно і старанно ти виконував свої обов’язки.<br />
7. Бог не запитає, скільки у тебе було друзів – Він запитає, скільки людей вважали тебе своїм другом.<br />
8. Бог не запитає, скільки разів ти говорив правду. – Він запитає, скільки разів ти збрехав.<br />
9. Бог не запитає, чому ти так довго не каявся і не виправлявся. –<br />
Він з любов’ю поведе тебе до твого нового будинку на небесах.
Серпень <strong>2017</strong><br />
5<br />
ВІТАННЯ ЮВІЛЯРАМ<br />
ЄПИСКОП БОРИС ПРИВІТАВ СКАДОВСЬКОГО ДЕКАНА<br />
БЕРЕГИНІ УКРАЇНСЬКОГО СЛОВА<br />
70<br />
МИТР. ПРОТ. МИКОЛАЯ КОРШНЯВОГО З ЮВІЛЕЄМ М. МИКОЛАЄВА –<br />
23 липня Преосвященніший Борис,<br />
єпископ Херсонський і Миколаївський,<br />
керуючий Таврійською<br />
єпархією УАПЦ, здійснив архіпастирську<br />
візитацію парафії УАПЦ<br />
св. ап. Андрія Первозваного м. Скадовська<br />
Херсонської обл., на запрошення<br />
настоятеля митр. прот. Миколая<br />
Коршнявого. Владиці Борису<br />
співслужили священики Таврійської,<br />
Львівської та Хмельницької єпархій<br />
УАПЦ. З нагоди 50-ліття від дня народження<br />
Владика Борис привітав<br />
настоятеля о. Миколая, вручив подячну<br />
грамоту та висловив від усієї<br />
УАПЦ вдячність за відродження громади<br />
УАПЦ в м. Скадовську.<br />
Отець Миколай розпочав пастирське<br />
служіння у м. Скадовську у<br />
складний час, коли попередній священик<br />
підступом перевів громаду<br />
УАПЦ до іншої конфесії Київської<br />
традиції. Проте вірні згуртувалися<br />
довкола новопризначеного священика,<br />
спільними зусиллями споруджують<br />
нову українську святиню. Попри<br />
тяжкий час, коли вірні будують свою<br />
Церкву, вони не забувають із своїм<br />
священиком підтримувати українську<br />
армію, допомагати їй як фінансами,<br />
продуктами, так і ревною молитвою.<br />
Ця інформація розміщена на сайті<br />
http://church.net.ua<br />
Вже понад<br />
15 років газета<br />
«<strong>Успенська</strong><br />
вежа» шириться<br />
на теренах<br />
обласного Миколаєва<br />
завдяки<br />
зусиллям невтомної<br />
Берегині<br />
українського<br />
слова, щирої християнки пані Надії<br />
Федорівни П’ятової. «Читайте<br />
«Успенську вежу», це ж газета Ставропігійного<br />
братства нашої Національної<br />
Автокефальної Церкви», –<br />
звертається до усіх своїх знайомих<br />
пані Надія. І люди не відмовляються,<br />
– читають і дякують пані Надії за<br />
добру пораду та настанову.<br />
З нагоди славного 70-ліття прийміть,<br />
дорога пані Надіє, найщиріші<br />
привітання із гарним Ювілеєм.<br />
Нехай Господь Бог щедро благословить<br />
і винагороджує Вас за Вашу<br />
патріотичну життєву позицію. А<br />
від усієї редколегії газети «<strong>Успенська</strong><br />
вежа» та особисто Голови<br />
Львівського крайового ставропігійного<br />
братства св. ап. Андрія Первозваного<br />
о.-диякона Юрія Федіва<br />
низький уклін і Велике Спасибі, на<br />
Многії Літа!<br />
<br />
Свідоцтво релігійної громади УАПЦ<br />
у Шевченківському районі міста Львова,<br />
зареєстроване розпорядженням голови<br />
ЛОДа за номером 90 від 08 лютого<br />
2002 року, у зв’язку з втратою, вважати<br />
не дійсним.<br />
Орися Леонова<br />
МОЄ БАЧЕННЯ<br />
НАРОДЖЕННЯ ХРАМУ УАПЦ В СКАДОВСЬКУ<br />
Марія ГОРБАЛЬ<br />
Марія Горбаль з Лідією Ларіонівною Гук.<br />
Скадовськ, серпень, 1999 р.<br />
Із отцем Миколою Коршнявим ми<br />
познайомились в серпні 2013-го. З чоловіком<br />
повертаємося з моря. Тікаємо<br />
від палючого сонця в мури церкви, яка<br />
стоїть при дорозі неподалік від місця,<br />
де ми зупинилися. А зупинилися ми<br />
на квартирі на той час уже покійної<br />
Лідії Ларіонівни Гук (1938–2011).<br />
Це вона, дорога наша – голова<br />
РУХу Скадовська (за фахом лікар,<br />
еколог), невтомна громадська діячка,<br />
учасниця руху шістдесятництва,<br />
довголітня політв’язень радянських<br />
таборів, – у серпні 1999 р. домоглася<br />
виділення земельної ділянки під будову<br />
храму Української Автокефальної<br />
Православної Церкви. І не де-небудь,<br />
а в 100 метрах від свого помешкання.<br />
Пригадую, ми щойно приїхали до неї<br />
зі Львова, щоб відпочити на морі, а<br />
вона каже: «Марійко. Ви маєте посвідчення<br />
редактора газети «<strong>Успенська</strong><br />
вежа». – Так, маю,- відповідаю. – То<br />
йдіть, будь ласка, на сесію – сьогодні о<br />
10-й на сесії Скадовської міської ради<br />
буде вирішуватися питання виділення<br />
землі під будову храму УАПЦ. Ваша<br />
присутність дуже там буде доречна».<br />
Спорядила мене фотоапаратом «Зеніт»<br />
на ремені через плече, диктофоном,<br />
і я пішла. Представилась. На<br />
сесію, звичайно, мене не впустили – я<br />
чекала під дверима сесійної зали, але<br />
на сесії було озвучено, що є зі Львова<br />
редактор газети. А негативного в пресі,<br />
тим більше, зі Львова, не хотілося,<br />
і на сесії було прийняте позитивне<br />
рішення щодо надання землі під будову<br />
храму УАПЦ на вул. Гуманенка.<br />
На радощах Лідія Ларіонівна купила<br />
диню, кавун, по великій порції морозива,<br />
відкрила коньяк і зробила міцну<br />
чорну каву (якої їй не можна було<br />
пити, але по ВЕЛИКИХ святах вона<br />
собі смакувала). Отак з того моменту<br />
став народжуватись храм УАПЦ у<br />
Скадовську на вул. Гуманенка.<br />
Ми з родиною чи не кожного року<br />
приїжджали на море в Скадовськ,<br />
зупинялись в Лідії Ларіонівни, і бачили,<br />
як росте наш храм, як його<br />
розвалив буревій, і ось храм у 2013-<br />
му – знову вимуруваний. У дверях<br />
храму (на вулиці спекотно, а в мурах<br />
дуже холодно) сидить коваль (так ми<br />
подумали) і щось клепле. Ми привітались<br />
і запитали в чоловіка (худющого,<br />
ніс чимось брудним вимащений,<br />
у засмальцьованому робочому<br />
фартусі), що це він клепле із булатної<br />
бляхи?<br />
– А це буде панікадило, – відповідає.<br />
Ми не розуміли, що панікадило<br />
можна робити отак на колінах.<br />
– А що, ви один тут майструєте?<br />
– далі питаємось. – А священик тут<br />
буває?<br />
– А вам священика потрібно? Ви<br />
хто? Звідки на відпочинок на море<br />
приїхали?<br />
– Ми зі Львова. Хотіли познайомитись<br />
зі священиком, – відповідаємо.<br />
– Зараз буде священик, – підвівся<br />
і пішов вглиб мурів храму.<br />
Ми, засліплені сонцем, не бачили,<br />
куди він пішов, та за якусь мить<br />
адаптувались до сутінків в храмі<br />
і побачили, що «коваль» пішов за<br />
ширму в кутку. Через якусь мить виходить<br />
звідти чоловік тієї ж статури<br />
в підряснику та єпитрахилі. Ми остовпіли.<br />
– Ніс той самий брудний. То<br />
це не коваль. То священик. Назвався<br />
Миколою Коршнявим.<br />
Ми були ошелешені. Ми привикли<br />
бачити священиків (незалежно<br />
від конфесії) трохи ІНАКШИХ! Навіть<br />
не могло таке приснитися, що в<br />
наш час священик сам і мурує храм,<br />
і сам робить в ньому обставу.<br />
Розговорились. Виявляється,<br />
родина його живе в селі в Миколаївському<br />
районі. А в Скадовську<br />
влаштувався на роботу нічним сторожем<br />
в дитячому таборі - спати,<br />
хоча інколи, потрібно десь. Та й<br />
жити за щось потрібно – сторож<br />
зарплатню таки отримує. До того ж,<br />
і за храмом нагляне.<br />
– Якось, – каже, – привезли на подвір’я<br />
храму арматуру. Ну точно, думаю,<br />
порозтягують. Ночував кілька<br />
днів біля храму у машині, поки арматури<br />
не задіяли в будову, бо ж були<br />
таки нічні охочі на неї.– Інший випадок,<br />
– каже отець Микола. – Якось<br />
під вечір під’їжджаю до церкви, дивлюся:<br />
п’ятеро підлітків на мурах<br />
молотками розбивають цеглу і скидають<br />
донизу. Я мовчки один за одним<br />
повкидав їхні велосипеди в машину<br />
і гукаю тоді до них: «Ану злазьте і<br />
мерщій побігли за батьками! Велосипеди<br />
поверну тільки батькам!».<br />
– Виявляється, священик із церкви<br />
Московського Патріархату (звідси за<br />
500 м) давав хлопчакам по 10 грн. за<br />
день, щоб ті розбирали мури церкви.<br />
– А скільки разів під’їжджаю, а<br />
на порозі храму хтось наробив купу<br />
– прибираю, вбита гадюка прив’язана<br />
до ручки дверей, вбита кішка<br />
на порозі храму... Та нічого, Бог добрий,<br />
Бог мені в усьому допомагає,<br />
– і усміхається, щиро, мов дитина.<br />
– Та ви ще до неділі будете, –<br />
питає? – Приходьте на Службу. Уже<br />
відправляємо.<br />
– Прийдемо, звичайно, – відповідаємо.<br />
Наступного дня ми, повертаючись<br />
з моря, знову побачили в церкві<br />
отця Миколу. Кульгає на ногу. – Та<br />
це, – каже, – задалеко потягнувся на<br />
драбині і впав. – Та то нічого, заживе,<br />
– і знову усміхається.<br />
А в неділю ми прийшли на Службу<br />
Божу до церкви. На поштукатурених<br />
стінах образи – різні за стилями<br />
іконопису, різні за матеріалом – здебільшого<br />
фотографовані, в різних<br />
рамах – хто який з парафіян образ<br />
приніс до храму, побачили навіть два<br />
цілком однакових. Я не знаю, чи я<br />
змерзла була при 35-градусній жарі,<br />
але мене буквально трясло. – Співало<br />
три жінки. Я намагалась згадати<br />
мелодії якихось народних пісень,<br />
на мотив яких вони співали Службу<br />
Божу, бо таких церковних мелодій я<br />
насправді ще не чула. До того ж це<br />
було таке страшне різноголосся, що<br />
я не молилась – я ридала. Потім священик<br />
ніби виправдовувався: «Оце<br />
знайшов три жінки, що співають.<br />
Вони поселились у Скадовську з різних<br />
регіонів України. Але нічого, і<br />
хор в нас ще буде!».<br />
А, повернувшись додому, у Львів,<br />
ми вибрали вишиті рушники (один<br />
із них – наш шлюбний), і передали<br />
через отця Степана із Лазурного до<br />
УАПЦеркви у Скадовську.<br />
І як приємно, коли в інтернеті на<br />
фото за 2016-й рік уже бачимо скадовську<br />
церкву в усій повноті церковного<br />
убранства. І нашого отця<br />
Миколу Коршнявого, того будівничого,<br />
який не тільки звів храм, який,<br />
переживши такі потрясіння, серед<br />
народу, яким керувала церква Московського<br />
Патріархату, зумів зібрати<br />
і створити у Скадовську велику<br />
українську громаду. Церковний хор<br />
налічує уже 10 чол. На кожне богослужіння<br />
приходить чи не повний<br />
храм парафіян і прихожан. А оскільки<br />
храм недалеко від моря – в літній<br />
період є достатньо і відпочиваючих.<br />
Дорогий отче Миколаю! З нагоди<br />
Вашого 50-ліття прийміть найщиріші<br />
вітання. Господь насправді Вас<br />
любить, адже звести такий ХРАМ,<br />
духовну святиню, могла Вашими руками<br />
тільки Господня Сила! З роси і<br />
води Вам, на Многії Літа!
6 Серпень <strong>2017</strong><br />
Ірина ТАРАСЮК, молодший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України (м. Львів)<br />
ЗА ВСЕ БОГУ ДЯКУВАТИ:<br />
НАРОДНА «ФІЛОСОФІЯ ВДЯЧНОСТІ»<br />
Продовження. Початок у попередньому числі газети<br />
Народна мораль уважає неприйнятною<br />
невдячність Богові за все<br />
Його добро, засуджує тих, хто нарікає<br />
на Нього. Свідченням цього є<br />
побутування низки приповідок виховного,<br />
повчального характеру: Гріх<br />
Бога гнівити,тобто «гріх нарікати<br />
на Бога, коли чоловікові поводиться<br />
непогано, або коли він справедливо<br />
терпить за свою провину». Поширене<br />
в народі застереження На Господа<br />
гріх нарікати І. Франко тлумачить<br />
так: «Чоловік усе повинен нарікати<br />
на себе, на свій нерозум або на свої<br />
злі прикмети». Про такого, що голосно<br />
плаче і нарікає на Бога, мовиться:<br />
Як хто ся розвиє, то й на Бога виє.<br />
У народну свідомість глибоко проникло<br />
поняття неминучого покарання<br />
за такий гріх. Я вже утоплена в<br />
пеклі, бо клину і Бога, й сама себе,<br />
бо ми прикренечко жити. Так говорила<br />
жінка, жаліючись на лиху долю.<br />
Окремо слід підкреслити, що у<br />
приповідках відображено характерне<br />
для народної морально-етичної<br />
традиції протиставлення добра і зла<br />
в образах Бога і чорта. Бога хвали,<br />
а чорта не гніви, що означає «жий<br />
побожно, але не провокуючи злого».<br />
Серед паремій у формі прослави<br />
Бога можемо зауважити окличні<br />
словесні звороти, якими виражають<br />
захоплення, подив, сильні враження.<br />
Такий емоційно наповнений вислів<br />
О Господи милосерний, слава Твоя<br />
по всій земли! І.Франко визначає як<br />
«побожну формулу», якою «іноді висловляють<br />
своє зачудуванє, чуючи<br />
або бачучи якісь незвичайні річи».<br />
Прояви релігійного почуття, піднесених<br />
емоційних станів містять народну<br />
інтерпретацію християнського<br />
постулату про пізнання невидимого<br />
Творця через видимі речі, за яким слід<br />
з величі краси створінь навчитися належно<br />
славити Бога. Подібне сприйняття<br />
світу знайшло свій відбиток у<br />
релігійній свідомості Т. Шевченка,<br />
який, милуючись красою української<br />
природи, захоплено писав:<br />
... І соловейко на калині<br />
То затихав, то щебетав,<br />
Святого Бога вихваляв;<br />
І все то, все то в Україні!... («Сон»).<br />
Славослівні формули використовувались<br />
у народній обрядовості.<br />
Так на Великдень свячена паска має<br />
велике значення, її споживання здавна<br />
супроводжувалось молитвою і<br />
подякою. Ось як цей народний звичай<br />
змальовано у повісті «Маруся»<br />
Г. Квітки-Основ’яненка: «Після посвячення<br />
батько Марусин і уся рідня<br />
сіли розговлятись. Батько прочитав<br />
тричі «Христос воскресе з мертвих»,<br />
відрізав паски свяченої і положив перед<br />
кожним по куску. Покуштовавши<br />
її бережно, щоб крихот не розсипати<br />
під стіл, усяк перехрестився і сказав:<br />
Спасибі Богу милосердному! Дай,<br />
Боже, і на той рік діждати!».<br />
Корені такого способу висловлювання<br />
своїх прохань з похвалою і<br />
вдячністю слід шукати в лоні християнської<br />
традиції, зокрема, у рекомендаціях<br />
апостола Павла, у тих мудрих<br />
біблійних порадах, що грунтуються<br />
на духовних принципах і глибокому<br />
знанні психології людини. Дотримання<br />
цих законів душі і розуму відкривало<br />
шлях до здоров’я, гармонії, умиротворення.<br />
Сучасні фахівці в галузі<br />
психології запевняють, що такий простий<br />
метод молитви дає надзвичайні<br />
результати. Суть у тому, що вдячне<br />
серце завжди перебуває близько до<br />
творчих сил Всесвіту і, за законом взаємовідносин,<br />
основаним на космічному<br />
правилі дії і протидії, на нього буде<br />
скерований потік невичерпних благ.<br />
Вплив церковної традиції відчутний<br />
у вислові вдячності за гостину<br />
Спасибі Богу, усім святим, и вам за<br />
хліб, за сіль. У збірках приказок і<br />
прислів’їв зафіксовані й усталені в<br />
народному етикеті формули відповіді<br />
співрозмовникові на його слова<br />
подяки за що-небудь: Ні за що; Богу<br />
дякуйте! … Господеві!; Вибачайте!<br />
Богу дякуйте!; Дякуйте Господеві!;<br />
Спасибі й вам! Дай, Боже,<br />
здоров’я за ваше приятельство! За<br />
традицією, якої дотримувалися гуцули,<br />
увічлива відмова від запрошення<br />
до столу теж містила вислів подяки<br />
Богу. «Як увійдуть у хату, а застануть<br />
кого при їдженю, кажуть: Споживайте<br />
здорові! – Дай Боже здоров’я,<br />
просимо і вас ршєних! – Їжте здорові,<br />
я вже попоїв, дєкувати Богу с’єтому!».<br />
Заслуговують на увагу й приповідки<br />
жартівливого значення. Устаючи<br />
від обіду або вечері, говорили: Честь<br />
Богу, хвала, що сі душьи напхала. Ця<br />
жартівлива подяка близьким приятелям<br />
за їжу побутувала і в таких варіантах:<br />
Господу честь і слава, що грішна<br />
душа напхалась; Дякувать Богу<br />
святому, що дали їсти пустому.<br />
При зустрічі зі старим знайомим<br />
колись можна було сказати: Хвалити<br />
Бога, што ти тут; преціжтя<br />
раз вижу. За традицією українського<br />
мовленнєвого етикету, після привітання<br />
у відповідь на запитання «Чи<br />
гаразд ся маєте?» прийнято відповідати:<br />
Гаразд, Богу дьикувати, або<br />
так: Гаразд, коби Бог гіршим не карав,<br />
що значить «ведеться добре, а<br />
хоч і не зовсім добре, то все-таки могло<br />
би бути ще гірше». Подібний узвичаєний<br />
описовий спосіб висловлення<br />
селянином тієї думки, що йому добре<br />
поводиться, а саме: Богу дякувати.<br />
Аби Бог гиршим не карав, І.Франко<br />
пояснює народним віруванням у<br />
«добру» і «лиху» годину. «Сказати<br />
категорично, що йому ведеться добре<br />
– не годиться, се може бути провокацією<br />
«лихої години» і стягти на чоловіка<br />
погіршенє долі».<br />
Для народного мислення характерна<br />
готовність шукати і знаходити<br />
щось добре у будь-яких життєвих<br />
ситуаціях. Подібно до того, як стародавній<br />
римський філософ Епіктет<br />
намагався донести до своїх сучасників<br />
думку, що «усе залежить від<br />
того, як на це подивитися», українці,<br />
за звичай, по-своєму кажуть: Дьикуй<br />
Богу, що сі на тім стало, що слід<br />
розуміти «могло вийти ще гірше».<br />
Про нещасного чоловіка іронічно зауважують<br />
Слава Богу, зломив ногу,<br />
у значенні «зламав ногу, але міг зламати<br />
голову», тобто «через менше<br />
нещастє уйшов більшого».<br />
Слід зазначити, що людині властиво<br />
через подяку виражати задоволення<br />
своїм життям. За християнським<br />
віровченням, яке добре засвоїлося в<br />
народній мудрості, у цьому й полягає<br />
виконання Божої волі людиною:<br />
радіти життю, втішатися усім добрим,<br />
що Бог створив і дякувати за<br />
все Йому. «Втішання – це мистецтво,<br />
і Бог хоче, щоб усі ми його розвивали»,<br />
– сказано в Талмуді, зібранні мудрості<br />
рабинів, що сягає часів Ісуса.<br />
В одному із рядків цієї книги йдеться<br />
про те, що кожен буде прикликаний<br />
до відповідальності за всі дозволені<br />
радості, якими він не спромігся навтішатися.<br />
«Завжди радійте! Безперестанку<br />
моліться! Подяку складайте за<br />
все, бо така Божа воля про вас у Христі<br />
Ісусі», – закликав апостол Павло<br />
(1Сол.5:17).<br />
Ця настанова знаходить свій відгомін<br />
у народній філософії, у тих<br />
життєвих принципах, яких впродовж<br />
багатьох віків дотримувалися українці:<br />
Що Господь дав, за то Богу<br />
дьикуй, – мовляв, «усе добро йде від<br />
Бога і за все треба дякувати Йому»;<br />
Благодарить Бога милосердного.<br />
Вдячність Богові основувалась на<br />
вірі в Його безмежну доброту, силу,<br />
велич, милосердя і справедливість,<br />
на вірі і надії у те, що Господь пам’ятає<br />
про усіх людей кожну мить, допомагає<br />
їм долати труднощі, провадить<br />
їх дорогою життя.<br />
Далі буде<br />
Марія ГОРБАЛЬ<br />
МОЛІМОСЯ ДО АНГЕЛА-ХОРОНИТЕЛЯ<br />
Спекотної серпневої днини до нас<br />
приїхали родичі і ми розташувалися в<br />
прохолодку старої велетенської яблуні.<br />
В серпні яблуня ще тільки-но напоює<br />
свої яблучка соком, а в кінці вересня<br />
– в жовтні вони, велетенські, вагою до<br />
300 гр., падають, деякі розбиваються<br />
на половинки чи навіть четвертинки. З<br />
них ми чавимо сік.<br />
Тарас, племінник, стояв, тримаючи<br />
на руках свого маленького синочка, і<br />
розповідав, як він їздив на гастролі з<br />
концертами. Ми зацікавлено слухали<br />
його.<br />
Стоячи на одному місці, він якось<br />
мимовільно зробив один крок убік. І в<br />
ту ж мить на то його попереднє місце<br />
зривається велетенське яблуко. – Ми<br />
вжахнулися від того, що за мить могло<br />
б статися. – Ангел відштовхнув його,<br />
Ангел зберіг життя дитині.<br />
ххх<br />
Оксана, повертаючись зі села додому,<br />
понабирала усього, що надавала<br />
їй бабуся - дві велетенські сумки: і<br />
картопля, капуста, і огірки ще дотрималися<br />
до кінця серпня, і молоко, сир,<br />
сметана. В місті її зустріне чоловік, бо<br />
з трьома маленькими дітьми вона того<br />
не донесе.<br />
Двоє старшеньких дітей сіли на<br />
першому, передньому сидінні, вона з<br />
маленьким і сумками – на другому. Автобус<br />
напівпорожній – посеред тижня,<br />
а, тим більше, в позаполудневу пору<br />
людей до міста їде не так уже й багато.<br />
На наступній зупинці заходить<br />
одна жінка. Шофер чекає, поки вона<br />
позапаковує свої чотири велетенські<br />
сумки.<br />
Ви чого, шмаркачі, тут порозсідалися?<br />
– стала верещати жінка, роздивляючись,<br />
де їй сісти. – Цілий автобус<br />
порожній, а ви сіли на передні місця!<br />
Ану марш до заду!<br />
Я, – каже Оксана, – беру переляканих<br />
дітей і мовчки переводжу їх<br />
на задні місця, потім перетягую свої<br />
сумки, а від образи мало не плачу.<br />
– Ну чого ж ти, людино, така недобра?!<br />
– думаю, та ж в автобусі не те<br />
що сидіти, лежати можна, а тобі треба<br />
саме того місця, де ми сіли!<br />
І тільки-но ми з дітками, перелякані,<br />
ображені, – каже Оксана, – вмостились<br />
на задніх сидіннях, як дивимось,<br />
а з бокового провулку зі стрімкої гори<br />
просто на автобус летить віз з кіньми,<br />
доверху чимось загружений. То була<br />
мить, – каже Оксана, – дишель від<br />
воза пробиває скло переднього вікна<br />
автобуса, і настільки сильно, що вдаряє<br />
в голову ту сварливу жінку. Схарапуджені<br />
коні вискакують на автобус.<br />
(Шофер, правда, рвучко загальмував).<br />
А ми ж сиділи саме там! Я зрозуміла,<br />
– каже Оксана, – що це Ангели-Хоронителі<br />
наші потрудилися,<br />
щоб діти мої були живими. Господи,<br />
дякую Тобі, що в автобус зайшла та<br />
сварлива, що нас повиганяла!<br />
А тепер пороздумуємо.<br />
Ми у житті часто не розуміємо,<br />
чому нам судились певні прикрощі,<br />
невдачі, втрати, нещастя, трагедії…<br />
– Якщо ми заслужили того, то усі ці<br />
прикрі життєві випробування даються<br />
нам для того, щоби нам же самим<br />
у подальшому житті було на краще.<br />
Та це ми усвідомлюємо потім, з відстані<br />
часу, і добре, …коли усвідомлюємо.
Серпень <strong>2017</strong><br />
Ніна НЕМИРОВСЬКА (Харків)<br />
ДУХОВНІ ПОДВИГИ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ У ДОБУ<br />
НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ ХХ СТОЛІТТЯ<br />
Закінчення. Початок у попередніх випусках<br />
7<br />
Генерал Борис Палій-Неїло<br />
Винятковий вплив на становлення Патріарха<br />
Димитрія УАПЦ як національно-свідомої особистості,<br />
мистецтвознавця, іконописця мали художники<br />
Павло Ковжун, Михайло Осінчук та старшини<br />
українського війська, які розписували в 20-х<br />
рр. в його рідному селі Глідне в Надсянні місцеву<br />
церкву. Засновником і власником художнього ательє<br />
був генерал Борис Палій-Неїло. «В добу Центральної<br />
Ради, – як пише харківський дослідник<br />
Владислав Проненко, – він був помічником головного<br />
інспектора артилерії, а потім старшиною для<br />
особливих доручень при Головному Отамані Симонові<br />
Петлюрі. Під його керівництвом розписано 39<br />
храмів, намальовано 17 іконостасів у Перемишлі.<br />
Борис Палій-Неїло, мешкаючи в Детройті, організував<br />
іконописну школу, де навчав інших і працював сам».<br />
Про духовну стійкість і славу українського воїна-християнина,<br />
слобожанського генерала часів<br />
УНР Олександра Івановича Удовиченка довідуємося<br />
тільки на початку XXI століття. Цей полководець,<br />
який ніколи не знав поразок, був активним<br />
громадським діячем діаспори, членом Французького<br />
Руху Опору в Другій світовій війні, письменником,<br />
брав безпосередню участь у заснуванні бібліотеки-архіву<br />
ім. Петлюри та храму Української<br />
Православної Церкви св. Симона в Парижі.<br />
Напередодні Першої світової війни на західних<br />
українських землях, що входили до складу Австоро-Угорської<br />
імперії, відбувалося формування загонів<br />
Українських Січових Стрільців, засновником<br />
був лідер Радикальної Партії Галичини Кирило<br />
Трильовський. В 1910 р. у «Січах» було вже кілька<br />
десятків тисяч української молоді. У<br />
серпні 1914 р. у Львові була заснована<br />
Головна Українська Рада, завданням<br />
якої було обороняти інтереси українського<br />
народу в Австрії. Рада створила<br />
військову організацію – Легіон Українських<br />
Січових Стрільців, яка поповнювалася<br />
за рахунок вихованців шкіл і<br />
гімназій.<br />
Січові стрільці, героїчна історія<br />
козацтва були зразком наслідування<br />
героїчних якостей для пластунів. У легіоні Українських Січових Стрільців<br />
греко-католицькі священики правили службу українською мовою, бойові<br />
прапори були національних кольорів. У цих формуваннях починали свою діяльність<br />
Євген Коновалець і Андрій Мельник, які в добу визвольних змагань<br />
1917-1921 рр. стояли на чолі корпусу УСС, а в 1929 р. стали на чолі ОУН.<br />
Серед них особливо виділяється протопресвітер Ананій Теодорович, який<br />
в роки польської окупації Волині зберігав чистоту українського православ’я,<br />
а в роки нацистської окупації стояв поруч з ієрархами, які здійснювали друге<br />
відродження УАПЦ. Згодом він будував українську церкву в еміграції. Під час<br />
української революції 1917-1921 рр. молодий семінарист Ананій Теодорович<br />
брав активну участь у Визвольних змаганнях українського народу як інструктор-інформатор<br />
при штабі Січових Стрільців. Під час Другої світової війни<br />
був секретарем церковного управління Рівненсько-Кременецької єпархії. Він<br />
боронив Українську Церкву, свій народ від терору гестапо, морально підтримував<br />
українських патріотів у їхній героїчній боротьбі.<br />
Одним із добровольців легіону Січових Стрільців<br />
був майбутній священик Григорій Трух, який<br />
після навчання потрапив на фронт, де відбув шість<br />
років. Із яким натхненням починав Григорій Трух<br />
свій військовий шлях, свідчить пісня про «Червону<br />
калину», співавтором якої він був. Разом із сотнею<br />
полковника Дмитра Вітовського, до якої належав<br />
Григорій Трух, йому довелося пережити всю епопею<br />
Українських Січових Стрільців і брати участь<br />
у боях. Із травня 1920 р. Григорій Трух стає ченцем<br />
з ім’ям Андрій. Його апостольське служіння, поєднане<br />
з вояцькою ментальністю, не дозволяли йому<br />
Олександр Іванович<br />
Удовиченко<br />
Григорій Трух<br />
пристосуванське розуміння служби Богові й народові.<br />
В історію українського церковного письменства<br />
о. Андрій Трух увійшов завдяки творові «Життя святих»<br />
[Життя святих. Духовні читання для українського народу на кожен день<br />
Божого року. Т. IV. Впор. о. А. Г.Трух. – Торонто, В-во оо. Василіан, I960.–<br />
С. 360-365].<br />
Боротьба ОУН-УПА за Українську Самостійну Соборну Державу – яскрава<br />
сторінка визвольних змагань українського народу в ХХ столітті. Серед<br />
військових буднів особливе місце займали Служби Божі, панахиди за загиблими<br />
воїнами. Військові священики в проповідях підіймали бойовий дух<br />
учасників змагань, молилися за перемогу. Але бракувало священиків, дяків,<br />
диригентів, крім того, бралося до уваги питання конспірації при таких великих<br />
скупченнях народу, а також безпека населення. Учасник визвольних<br />
змагань Роман Петренко згадує, що організація польових Служб Божих була<br />
нелегкою справою і багато українських священиків терпіли терор від німців<br />
і партизан, були вбивства духівництва. Але, зокрема на Поліссі, в таких тяжких<br />
умовах виконували свій душпастирський обов’язок о. Анатолій Білецький,<br />
о. Павло Фалько, о. Геннадій Шиприкевич, о. Артемій Селепина та<br />
багато інших, які не раз наражали своє життя на смертельну небезпеку. Довголітній<br />
політв’язень і учасник національно-визвольної боротьби в Західній<br />
Україні /УПА/ Мелентій Семенюк, згадуючи своє перебування в УПА, а згодом<br />
і в таборах, особливо наголошував, що тільки віра допомагала вистояти<br />
в скрутних становищах.<br />
Ще один багатолітній в’язень таборів Микола<br />
Сарма-Соколовський під час війни 1941 р. у<br />
Полтаві прийняв священичий сан. Нагодою до цього<br />
відповідального кроку став приїзд до Полтави<br />
єпископа Мстислава Скрипник (майбутнього Патріарха<br />
УАПЦ). Микола відвідував духовні курси,<br />
а після їх закінчення був висвячений єпископом<br />
Мстиславом у диякони. Згодом о. Микола одержує<br />
парафію на Буковині. У воєнні часи о. Микола відправляв<br />
Служби Божі, хрестив дітей, вінчав. Отець<br />
Микола проповідував українською мовою. У 1948<br />
р. після богослужіння, перед Різдвом Христовим, о.<br />
Миколу при виході із церкви в с. Раранча чекісти<br />
арештовують, ув’язнюють і його дружину Варвару<br />
– на 25 років. На початку 90-х рр. в одному із листів<br />
він писав: «Я найстаріший в Україні член ОУН, і цим пишаюся; членами<br />
ОУН були справжні люди – Патріарх Мстислав, поет Олег Ольжич, Олена<br />
Теліга».<br />
Інший воїн УПА, отець Василь Прийма, теж багатолітній в’язень<br />
московських таборів, поет і письменник. Автор слів пісні «Гей на півночі,<br />
на Волині». Справжнє прізвище - Цап, псевдо Чорногора, літературне —<br />
Микола Дяків-Галичко, Микола Галичко. Народився 5.01.1914 р. в с. Бачів<br />
Перемишлянського р-ну Львівської обл. Батько — учасник визвольних змагань,<br />
дяк, вів у селі культурно-просвітницьку роботу. В 1941 р. батько загинув<br />
від рук комуністів у Золочеві, мати сім років відбувала в сталінських<br />
таборах. Живучи у Франції, став ініціатором і сподвижником спорудження<br />
церкви у святих місцях з’яви Непорочної Діви Марії у Люрді.<br />
Отже, «юнаки, які добровільно приносили своє життя на вівтар Батьківщині,<br />
що все життя потім дотримувалися вірності і не зреклися України в<br />
умовах найжорстокішої неволі – це золоті люди ХХ століття», – зазначає<br />
відомий український філософ, богослов Євген Сверстюк. – Таким Людям<br />
віддають честь навіть вороги, що мають поняття честі. Для нації, для історії<br />
високий безкорисливий патріотизм є нерозмінним фондом, що переходить в<br />
легенду. Людство оберігає такі легенди як скарб, що засвідчує про духовний<br />
первень нашої природи».<br />
У третьому відродженні УАПЦеркви в Україні<br />
кінця 90-х рр. ХХ ст. безпосередню участь брав<br />
Святійший Патріарх Димитрій (Володимир Ярема),<br />
на формування якого, як ми зазначали, вливали<br />
військові офіцери армії УНР. У 1938–1939 рр. він<br />
служив у польському війську, брав участь у перших<br />
боях Другої світової війни. Під час ліквідації УГК-<br />
Церкви, разом з вихованцями Духовної академії і<br />
семінарії, 12 квітня 1945 р. був призваний до війська<br />
і відправлений в запасну частину Радянської<br />
Армії в м. Білу Церкву. Там воїн Володимир Ярема<br />
показав свій організаторський хист – зі студентів-семінаристів<br />
створив чотириголосний хор на 55<br />
осіб, який давав концерти для воїнів полку, дивізії,<br />
для населення міста та сіл. Хористи співали майже<br />
Микола<br />
Сарма-Соколовський<br />
Святійший Патріарх<br />
Димитрій<br />
всі українські пісні (як стрілецькі, так і «бендерівські» з трохи зміненими<br />
словами), розмовляли українською мовою, були ввічливі один до одного і до<br />
інших солдатів частини. Диригента Володимира Ярему щиро шанували як<br />
розумну, чесну, порядну людину. З Києва боєць Ярема був демобілізований<br />
в 1945 р.<br />
Таким чином, ми можемо говорити, що українські військові брали безпосередню<br />
участь у творенні, поширенні і відродженні української церкви,<br />
обороні української державності, культури і мови.<br />
Розмірковуючи про роль українських військових і місце релігійності та<br />
духовності в їх становленні, Патріарх Димитрій говорив: «Явища Духу запліднюють<br />
людські душі. І тільки десь на великих терезах історії, коли піднесення<br />
Духу впливає на результати війни, полководці починають задумуватися,<br />
і тоді вже Дух береться на «озброєння».
Дитяча сторінка<br />
Приходьте, діти, до кринички<br />
Напитись чистої водички.<br />
А та водиця не проста,<br />
Бо це – наука про Христа.<br />
Любі наші читачі! Криничка<br />
пропонує Вам прочитати цікаве<br />
оповідання Миколи Мегери «Синьоокий<br />
серпень»<br />
СИНЬООКИЙ СЕРПЕНЬ<br />
Чи бачили ви, як цвітуть Петрові<br />
батоги? Не бачили? І не знаєте,<br />
які вони? Може чули, як старенькі<br />
їх ще називають диким цикорієм?<br />
І ростуть вони на узбіччі<br />
доріг, на занедбаних пасовищах,<br />
під плотами, на смітниках. Аж<br />
до серпня стирчать голі, безлисті<br />
кущики з довгими прутиками.<br />
І раптом сонячного ранку серпень<br />
розвішує по тих довгих прутиках<br />
круглі шматочки синього-пресинього<br />
неба. І ті дивовижні синьоокі кущі-букети<br />
милують очі доти, поки<br />
сонечко із зеніту не зверне до заходу.<br />
Тоді квіточки, наче по команді,<br />
скручуються, ховаються у пазухи, і<br />
стає знову кущ непривабливим аж<br />
до наступного ранку. А як тільки<br />
вранішнє сонечко вип’є із прутиків<br />
росичку, то і заяскравіють неповторної<br />
краси сині квіточки. Від кольору<br />
цих квіточок у нашому селі Могилівці<br />
здавна місяць серпень називали<br />
синьооким.<br />
14 СЕРПНЯ – початок Успенського<br />
посту. Цей піст готує нас до<br />
свята Успіння Пресвятої Богородиці.<br />
19 СЕРПНЯ – Преображення<br />
Господнє. Спас.<br />
«Величаємо Тебе, Життєдавче<br />
Христе, і славимо пречистої плоті<br />
Твоєї преславне Преображення»<br />
НА ПОРОЗІ СИНЬООКИЙ СЕРПЕНЬ!<br />
Серпень мусить рано встати,<br />
Щоб хліби з полів зібрати<br />
І позвозити на тік –<br />
Годуватиме весь рік<br />
24 СЕРПНЯ – День незалежності<br />
України<br />
НЕЗАЛЕЖНА І ЄДИНА<br />
Що то, діти, за країна –<br />
Неба синього блакить,<br />
На ланах у серпні жито<br />
Стиглим золотом блищить?<br />
Гордо, голосно, дитино,<br />
Ти назви ім’я країни,<br />
У якій, хвалити Бога,<br />
Народився і живеш.<br />
Отже, зветься ця країна,<br />
Незалежна і єдина –<br />
Наша ненька – Україна!<br />
Козленко Наталія<br />
27 СЕРПНЯ – річниця пам’яті<br />
Іловайської трагедії під час війни<br />
на Сході України. Вічна пам’ять загиблим<br />
воїнам за волю України! Щиро<br />
молимось за живих наших воїнів!<br />
28 СЕРПНЯ – Успіння Пресвятої<br />
Богородиці. Слово «успіння» означає<br />
заглиблення в сон, мирну кончину,<br />
схожу на сон. Смерть Божої<br />
Матері Церква називає Успінням,<br />
тому що Вона «ніби на деякий час<br />
заснула і, як від сну, пробудилася».<br />
Календарик маленького українця:<br />
2 серпня – пророка Іллі<br />
6 серпня – святих Бориса і Гліба та мучениці Христини<br />
9 серпня – Вмч. Пантелеймона<br />
14 серпня – початок Успенського посту<br />
19 серпня – Преображення Господнє. Спас<br />
23 серпня – День державного прапора України<br />
24 серпня – День незалежності України<br />
27 серпня – річниця пам’яті Іловайської трагедії під час<br />
війни на Сході України<br />
28 серпня – Успіння Пресвятої Богородиці<br />
Після Вознесіння Ісуса Христа<br />
Пресвята Богородиця жила в домі<br />
апостола Іоана. Він з великою любов’ю<br />
піклувався про Неї. Божа Матір<br />
стала для всіх учнів Христових<br />
спільною матір’ю. Живучи в Єрусалимі,<br />
Вона любила відвідувати ті<br />
місця, де часто бував Її Син, де він<br />
страждав, помер, а потім воскрес і<br />
вознісся на небо. І завжди молилася<br />
за те, щоб Христос швидше узяв Її<br />
до Себе.<br />
У годину кончини кімнату, де лежала<br />
Божа Мати, осяяло незвичайне<br />
світло. Сам Господь Ісус Христос в<br />
оточенні ангелів явився і прийняв Її<br />
пречисту душу.<br />
РУБРИКА<br />
Чи знаєш Ти, любий читачу,<br />
що наша Україна надзвичайна?<br />
Україна – найбільша країна, що<br />
знаходиться в Європі. Країна, на території<br />
якої зосереджена чверть всіх<br />
запасів чорнозему на Землі. Країна,<br />
яка входить до трійки найбільших<br />
постачальників ячменю, є одним з<br />
найпотужніших виробників зерна та<br />
разом із Францією, Німеччиною та<br />
США є одним з найбільших виробників<br />
цукрового буряка. Наша країна<br />
входить до сімки найпотужніших у<br />
світі виробників рослинної олії, свинини,<br />
цукру та картоплі. Сотні видатних<br />
українців були та залишаються<br />
творцями світової історії. Художники<br />
та науковці, політики та композитори,<br />
актори та письменники – всі вони<br />
дають нам можливість за кордоном<br />
чи в себе вдома з гордістю сказати:<br />
«Я – українець!»<br />
Перші в світі українці, а саме<br />
конструкторське бюро Антонова,<br />
розробили літак із найбільшою у<br />
світі вантажопідйомністю<br />
– Ан-225<br />
«Мрія». Спочатку<br />
він проектувався<br />
для<br />
транспортування космічних кораблів.<br />
Наразі «Мрія» виконує комерційні<br />
вантажні перевезення.<br />
Автор першої в світі Конституції<br />
– український політичний і<br />
громадський діяч Пилип Орлик. 5<br />
квітня 1710 р. його обрали гетьманом<br />
Запорізького війська. У цей же<br />
день Пилип Орлик оголосив «Конституцію<br />
прав і свобод війська Запорізького».<br />
У США Конституцію прийняли<br />
в 1787 р., у Франції та Польщі<br />
– тільки в 1791 р.<br />
Найбільші чоловічі монастирі<br />
йменуються Лаврами. Статус Лаври<br />
мають лише шість монастирів у світі.<br />
Три з них<br />
знаходяться<br />
в Україні. Це<br />
Свято-<strong>Успенська</strong><br />
Києво-Печерська<br />
Лавра в Києві,<br />
що отримала цей статус ще у 1598<br />
р., Свято-<strong>Успенська</strong> Лавра в м. Почаїв<br />
і Святогірська Свято-<strong>Успенська</strong><br />
Лавра на Донеччині. Найстарішим<br />
навчальним закладом Східної Європи<br />
вважається Києво-Могилянська<br />
академія (1615 р.).<br />
Перша гасова лампа винайдена<br />
у м. Львові працівниками аптеки<br />
«Під золотою зіркою» Ігнатієм Лукасевичем<br />
та<br />
Яном Зехом у<br />
1853 р. Того ж<br />
року у львівському<br />
шпиталі<br />
була проведена<br />
перша<br />
хірургічна операція при освітленні<br />
гасовою лампою. Згодом гасова лампа<br />
була представлена на міжнародній<br />
виставці в Мюнхені, винахід був відзначений<br />
там спеціальною грамотою.<br />
Станція метро «Арсенальна» у<br />
Києві — найглибша у світі. Вона<br />
проходить під землею на глибині<br />
105 м. Станцію біля будівлі парламенту<br />
побудували в 1960 р., однією<br />
з перших. За деякими даними, у тунелях<br />
біля «Арсенальної» є таємні<br />
схованки для політичної верхівки.<br />
Сторінку підготували<br />
Оксана ХРИСТУК та Оксана СЕРПНЕВА<br />
Редактор Марія ГОРБАЛЬ<br />
Редакційна колегія: єпископ Борис (ХАРКО),<br />
Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ, Оксана ХРИСТУК