Газета "Успенська вежа", № 8 (2017)

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО 

За вiру i еднiсть! 

Виходить з березня 1991 року № 8 (303) 

СЕРПЕНЬ 2017 року 

Ієр. Іван ГНАТІВ, м. Львів 

Загалом 14 серпня - день, багатий 

для Православної Церкви на події. 

Основне свято цього дня називається 

«Винесення чесних древ Животворящого 

Хреста Господнього». У 

грецькому часослові 1897 р. так пояснюється 

походження цього свята: 

«Внаслідок хвороб, які часто траплялися 

в серпні, спрадавна утвердився 

в Константинополі звичай виносити 

Чесне Древо Хреста на дороги і вулиці 

для освячення місць і відвернення 

хвороб. Напередодні, виносячи його 

з царської скарбниці, клали на святому 

престолі Великої Церкви (на честь 

Святої Софії - Премудрості Божої). 

Від цього дня до Успіння Пресвятої 

Богородиці творили літії (короткі молебні) 

по всьому місту і пропонували 

Хрест народу для поклоніння. Це 

і є «винесення Чесного Хреста». У 

нашій Церкві це свято з’єдналося із 

спогадом Хрещення Русі в 988 році. 

За прийнятим в Православній Церкві 

чином цього дня здійснюється поклоніння 

Хресту (за чином Хрестопоклонної 

неділі Великого посту) і мале 

освячення води. Разом з освяченням 

води, освячується також мед нового 

збору (звідси народна назва свята - 

медовий Спас). Також з цього дня починається 

Успенський піст. За строгісю 

він прирівнюється до Великого 

посту (без м’ясних, молочних і рибних 

продуктів) - з 14 по 27 серпня (до 

дня Успіння Пресвятої Богородиці). 

Ну і, звичайно, 14 серпня – вшанування 

мучеників Маккавеїв. Хто ж 

такі були, ті дохристиянські мученики 

мученики, що їх Церква вшановує вже 

навіть в ХХІ столітті християнства? 

Господь Бог любив і благословляв 

ізраїльський народ. Але коли євреї 

почали покланятися ідолам, забувши 

про правдивого Бога, Господь тяжко 

карав їх, передусім руками поганських 

царів, що займали Палестину, 

руйнували міста, вбивали людей, забирали 

їх у неволю. Таке нещастя 

спало на ізраїльтян приблизно 166 

року перед народженням Ісуса Христа, 

коли сирійським царем був Антіох 

Епіфан, який намагався примусити 

юдеїв спілкуватися лише грецькою 

мовою і поклонятися грецьким богам. 

Безбожний цар Антіох послав до 

Єрусалима Аполонія і двадцять дві 

тисячі воїнів, щоб повбивати всіх 

євреїв, а на їхнє місце поселити чужинців. 

У суботу, святий день юдеїв, 

Аполоній наказав своїм воїнам вбивати 

євреїв. Юдеї, боячись порушити 

суботу, гинули без найменшого спротиву; 

десять тисяч потрапили в полон. 

Місто було сплюндроване, а опісля 

спалене. Святиню перемінили на поганську 

божницю. Багато хто з юдеїв 

підкорився вказівці царя і прийняли 

НА СВЯТО МАККАВЕЇВ 

МОЛИТВОЮ 

ЗУПИНИМО ВІЙНУ 

В УКРАЇНІ 

поганську віру, проте серед людей 

були і такі, які не піддалися тиску і залишилися 

вірними Богові. 

Прикладом сильної віри, непохитності 

і великої любові до Бога в цей 

період були праведний Єлеазар, Соломонія 

та її семеро синів. Їхніх імен 

Святе Письмо не подає, але згідно з 

передання вони називалися: Авим, 

Антонін, Гурій, Єлеазар, Євсевон, 

Алим і Маркел. Єлеазар був старозавітним 

священиком, дев’яностолітнім 

старцем, і гонителі юдеїв вважали, що 

якщо їм вдасться зламати Єлеазара, то 

за його прикладом підуть усі інші євреї. 

Спочатку вони намагалися підкупити 

його грішми, потім залякати погрозами 

та примусити насиллям, але 

без найменшого успіху. Єлеазар стояв 

непохитно у своїй вірі. Деякі погани, 

а також юдейські відступники почали 

намовляти старця, щоб він сказав 

принести собі дозволене м’ясо до їди, 

а перед людьми вдавав, що їсть заборонену 

свинину. Коли ж він відповів 

спокусникам, що ніколи цього не зробить, 

щоб не наразити себе на гріх і 

Божу кару, розлючені погани взяли 

його на муки. Єлеазара немилосердно 

били. А він сердечно молився, і з 

молитвою на устах віддав свою душу 

Богові, залишивши народові приклад 

мужності й чесноті. 

Таку ж мужність показали учні 

старозавітного священика Єлеазара – 

сім братів Маккавеєвих та їхня мати 

Соломонія. Їх судив в Антіохії цар 

Антіох, - вони, визнавши себе послідовниками 

Бога, відмовилися принести 

жертву ідолам. «Сталось також, 

що семеро братів з матір’ю були разом 

схоплені. Цар повелів катувати 

їх бичами та воловими жилами, щоб 

заставити їх їсти заборонену свинину» 

[2 Мак. 7, 1]. Найстаршому з братів 

відрізали язик, відтяли кінці рук і 

ніг, здерли з нього шкіру і кинули на 

розпалені бляхи. Коли він помер, інші 

брати із матір’ю укріпляли одне одного, 

щоб витривати в муках і постояти 

за Божий закон. 

Як і першого, замучили і другого, а 

той останнім зітханням сказав своєму 

мучителеві: «Ти, злочиннику, забираєш 

у нас це життя дочасне, але Цар 

світу воскресить нас, що вмираємо за 

його Закон, - до вічного життя» [2 Мак. 

7,9]. Коли обтинали руки третьому, він 

сказав: «Я маю їх з неба й заради його 

закону не дбаю про них; від нього сподіваюсь 

знов їх дістати» [2 Мак. 7,11]. 

Четвертий брат у найтяжчих муках перед 

останнім подихом сказа: «Ліпше 

померти від руки людей, коли хтось 

має надію в Бога, що Він воскресить 

його знову; для тебе ж воскресіння до 

життя не буде» [2 Мак. 7,14]. Коли ж 

мучили п’ятого, то він підніс очі до 

неба і сказав до царя: «Ти чиниш владою, 

що її маєш над людьми, все, що 

хочеш, хоч і ти тлінний; але не думай, 

що Бог покинув наш народ! Завжди, 

отже, то й побачиш велику його силу, і 

як Він тебе й твоє потомство покарає» 

[2 Мак. 7,14]. 

Також і шостий загинув в муках. 

І далі Святе Письмо пише, що безмірного 

подиву та доброї пам’яті достойна 

є матір, яка бачила, як семеро 

її синів гинуть один за одним в один 

день, - все терпіла, уповаючи на Господа, 

і мужньо укріпляла кожного 

словами: «Не я дала вам дух і життя, 

не я звела докупи первні вашого тіла, 

то ж Творець світу, який творив людину, 

коли вона поставала, який дав буття 

всім істотам, - віддасть назад вам 

у своєму милосерді дух та життя, бо 

ви тепер жертвуєте собою задля його 

святих законів» [2 Мак. 7, 22-23]. 

А коли прийшла черга до сьомого 

сина, то Антіох обіцяв йому всілякі 

почесті і багатства, якщо він його послухає, 

але Соломонія сказала йому, 

щоб не боявся цього ката, а гідно прийняв 

смерть, як брати його. 

Тільки-но вона закінчила це говорити, 

хлопець сказав до катів: «Чого 

чекаєте? Я не послухаю царського наказу. 

Я повинуюся велінню закону, що 

його дав Мойсей батькам нашим. А 

ти, винахіднику всякого зла на євреїв, 

не уникнеш рук Божих! [2 Мак. 7, 30- 

31]. «Я ж, як і мої брати, віддаю тіло й 

душу за батьківські закони, просивши 

Бога, щоб незабаром змилувався над 

народом нашим, і щоб ти, зазнавши 

кар і муки, визнав, що він – Бог єдиний» 

[2 Мак. 7, 37]. 

Розлючений цар наказав мучити 

його більше за всіх, «отак він і розлучився 

бездоганно з життям, звірившись 

повнотою на Господа. Останньою 

після синів померла й мати» [2 

Мак. 7, 40-41]. 

Одним з найяскравіших прикладів 

християнського подвигу в цій історії 

є мати, яка не тільки стала свідком 

смерті своїх дітей, але і сама їх надихала 

на мученицький подвиг. Святий 

Григорій, очевидно, враже ний 

вчинком матері, порів нює її подвиг з 

подвигом Аврама, який готовий, через 

послух Богові, принести в жертву 

свого сина. 

Своїми стражданнями святі мученики 

Маккавеї якби почали той хресний 

шлях страждань, по якому потім 

пішли безліч мучеників християнських, 

що не хотіли зрадити віри в 

Христа та йшли на муки й смерть за 

Нього; той шлях, по якому і Христос 

поніс свій хрест на Голгофу і розп’ятий 

був на ньому за те, що не хотів 

зрадити Своєму Отцеві Небесному 

задля тих, що називали себе «отцями 

й учителями на землі» [Мат. 23, 9]. 

Мощі семи святих мучеників Маккавеїв 

зберігаються в базиліці апостола 

Андрія в Кельні (Німеччина). 

Мощі Соломонії — в стамбульскому 

Соборі Святого Георгія. 

З історії часто спостерігаємо, що 

події сивої давнини відтворюються 

у сьогоденні. Чому? Тому що внутрішній 

світ людини заповнюється 

духом «лінивства, владолюбства і 

пустомовства» (молитва Єфрема 

Сиріна). А зерно Христового слова 

притопталось гордістю, зухвальством 

і брехнею. Святе Письмо 

нагадує остерігатися двоязичних 

людей, які задля величі земної нехтують 

християнськими цінностями і 

для збільшення влади своєї і розширення 

території впливу на слабших і 

незахищених розповсюджують пролиття 

невинної крові і терпіння тих, 

які не коряться земним диктаторам. 

Терпіння семи братів Маккавеїв надихнуло 

Юду Маккавея на повстання 

проти Антіоха Епіфана, який з 

Божою допомогою здобув перемогу 

і очистив єрусалимський храм 

від ідолів. І наш український народ 

продовжує естафету братів Маккавеїв 

у боротьбі за свою Батьківщину, 

волю, мову, духовність і за козацьку 

історичну спадщину.

2 Серпень 2017 

НОВИНИ УАПЦ 

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УАПЦ 

У ДЕНЬ РІВНОАПОСТОЛЬНОГО 

КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА ОЧОЛИВ 

СВ. ЛІТУРГІЮ У ПІДНІЖЖІ 

КАФЕДРАЛЬНОГО ХРАМУ УАПЦ 

В день пам’яті святого рівноапостольного князя 

Володимира Великого Блаженніший Митрополит 

Київський і всієї України, Предстоятель УАПЦ 

Макарій очолив святкову Літургію у підніжжі Кафедрального 

Собору св. ап. Андрія Первозванного 

УАПЦ м. Києва. Першоієрарху співслужили 

архієп. Житомирський і Поліський Володимир 

(Шлапак ), архієп. Харківський і Полтавський 

Афанасій (Шкурупій), єпископ Ужгородський і 

Закарпатський Кирил (Михайлюк) та єпископ 

Херсонський і Миколаївський Борис (Харко), а 

також духовенство Київської єпархії. Святу Літургію 

супроводжував хор під керівництвом Заслуженої 

артистки України Інни Андріяш. 

Джерело: http://church.net.ua 

БЛАЖЕННІШИЙ МАКАРІЙ ЗАКЛАВ 

НАРІЖНИЙ КАМІНЬ ХРАМУ УАПЦ 

У КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ 

Предстоятель УАПЦ Блаженніший Митрополит 

Київський і всієї України Макарій, Керуючий 

Київською єпархією на запрошення Вишгородського 

благочинного 

митр. прот. Валентина 

Сороки та настоятеля 

парафії о. 

Олександра Бойка 

звершив освячення 

хреста та наріжного 

каменя під будівництво 

храму у с. Миколаївки Вишгородського 

р-ну Київської обл. Першоієрарху співслужило 

духовенство Київської єпархії УАПЦ. 

Як зазначив Владика Макарій, УАПЦ у Київській 

області має позитивні тенденції розвитку, 

адже цього року розпочалися регулярні відправи 

у новостворених громадах УАПЦ м. Ірпіня, м. 

Вишгорода, а також ще чотирьох селах Баришівського, 

Вишгородського та Фастівського р-нів. 

Джерело: http://church.net.ua 

УАПЦ ОСВЯТИЛА ЩЕ ОДНУ КАПЛИЦЮ 

У ЗОНІ АТО 

В одному із прифронтових 

сіл Донецької області, в 

зоні проведення АТО, де несуть 

службу бойові підрозділи 

92 ОМБр, захищаючи рідну 

землю від російських загарбників, 

відстоюючи державну 

незалежність України, стараннями 

штатного капелана 

бригади протоієрея Григорія 

Ганзія – клірика Харківсько-Полтавської 

єпархії УАПЦ, обладнано та 

освячено каплицю в ім’я святого благовірного 

гетьмана Петра Сагайдачного. 

Освячення припало на День Конституції України, 

що надало цій події особливого значення, 

адже воїни захищають конституційний порядок і 

право українського народу мати власну державу, 

закріплене головним законом - Конституцією. 

Одночасно каплиця стане і духовно-просвітницьким 

центром, в якому проводитиметься різнобічна 

духовно-психологічна та просвітницька робота 

як для воїнів, так і мирних жителів, що мешкають 

у населеному пункті та його околицях. Особливо 

духовне опікування воїнів досвідченим священиком-капеланом, 

який постійно перебуває в підрозділах 

бригади на фронті з початку бойових дій, необхідне 

для відновлення душевної рівноваги тих, хто 

стоїть на передових позиціях оборони нашої держави 

й потрапляє в стресові ситуації. 

Джерело: http://church.net.ua; За матеріалами 

http://uaockhp.org.ua 

В УЖГОРОДСЬКОМУ КАФЕДРАЛЬНОМУ 

ХРАМІ КАРПАТСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УАПЦ 

СОБОРНО ВІДСЛУЖИЛИ 

СВЯТКОВУ БОЖЕСТВЕННУ ЛІТУРГІЮ, 

ПРИУРОЧЕНУ 20-МУ ВИПУСКУ 

КАРПАТСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ 

ІМЕНІ АВГУСТИНАВОЛОШИНА ТА 

УКРАЇНСЬКОЇ БОГОСЛОВСЬКОЇ АКАДЕМІЇ 

14 липня 2017 р. у 

кафедральному храмі 

апостола українського 

Андрія Первозваного 

Карпатської єпархії 

УАПЦ в Ужгороді було 

відслужено соборно 

святкову Божественну 

Літургію, яку очолив Преосвященніший Віктор 

(Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий 

єпархією. 

Його Преосвященству співслужили протоієрей 

Сергій Урста, протоієрей Олександр Смолін, протоієрей 

Роман Бобай та священики-випускники 

університету і академії з різних регіонів України. 

Під час богослужіння поминались імена православних 

ієрархів. У молитві до Господа Бога духовенство 

просили миру, щастя і благополуччя 

для українського народу і України, швидкої перемоги 

Українського війська над підступними 

московсько-путінськими окупантами і терористами, 

за збереження життя кожного українського 

воїна, добровольця, волонтера, полоненого і 

мирних співвітчизників, що у наші дні боронять 

Вітчизну від новітніх московських ординців, за 

досягнення українцями національної і духовної 

єдності, подолання розділення серед українських 

християн та утвердження єдиної Помісної Української 

Автокефальної Православної Церкви. 

З архієрейським вітальним словом до присутніх 

звернувся Преосвященніший владика Віктор, який 

привітав всіх випускників 2017 р. з успішним закінченням 

навчання в Карпатському університеті 

ім. Августина Волошина та Українській богословській 

академії та побажав їм миру, щастя, благополуччя 

та Божої допомоги на життєвій ниві. Також 

під час вітальної проповіді владика Віктор наголосив, 

що цьогорічний випуск є особливо святковим, 

адже саме цього 2017 року відзначається 100-річчя 

початку нового етапу українського національно-визвольного 

руху за відновлення тисячолітньої 

Української державності (1917 – 2017), 100-річчя 

піднесення українського церковного руху за відродження 

прабатьківської Української Автокефальної 

Православної Церкви (1917 – 2017), 75-річччя 

канонічного відновлення єпископської ієрархії 

відродженої Української Автокефальної Православної 

Церкви єпископатом Православної Церкви 

в Польщі (1942 – 2017), а також 15-річчя початку 

освітньо-наукової діяльності Карпатського 

університету імені Августина Волошина та освітньо-науково-богословської 

діяльності Української 

богословської академії в м. Ужгороді (2002 – 

2017), які збігаються з 20-м ювілейним випуском. 

З вітальним і подячним словом також виступили 

протоієрей Дмитро Присяжний (Київська єпархія 

УАПЦ) та протоієрей Руслан Матвієнко (Львівська 

єпархія УАПЦ), які подякували ректору владиці 

Віктору (Бедю), професорсько-викладацькому 

УСПЕНСЬКУ ВЕЖУ 

МОЖНА ЧИТАТИ В ІНТЕРНЕТІ 

З 1 березня 2015 р. зреалізований новий проект 

Львівського ставропігійного братства 

св. ап. Андрія Первозваного УАПЦ – з цього дня 

наш часопис можна читати в інтернеті за адресою: 

uv.lviv.ua. 

Можна переглянути архівні примірники газети, 

які виходили у світ із 1 січня 2009 року. 

складу і співробітникам університету та академії 

за надані знання і допомогу в процесі навчання. 

Богослужіння супроводжувалось церковним хоровим 

співом під керівництвом кафедрального 

регента, доктора теології, доцента Марії Жабляк. 

Службу дяків очолив доктор мистецтвознавства, 

доцент, дяк Іван Хланта. 

Джерело: http://church.net.ua; 

Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ 

ВИХІДЦІ З ХОЛМЩИНИ СВЯТКУВАЛИ 

РАЗОМ У ГОРОДКУ ХРАМОВЕ СВЯТО 

ТУРКОВИЦЬКОЇ ІКОНИ БОЖОЇ МАТЕРІ 

15 липня парафія 

Турковицької ікони 

Богоматері м. Городка 

Львівської обл. відсвяткувала 

храмовий 

празник! Святу Літургію 

очолив о. Василь 

Гнатів (настоятель 

храму святого Великомученика Пантелеймона 

УАПЦ м. Львова). Також на спільну молитву завітали 

о. Василь (настоятель храму Холмської ікони 

Пресвятої Богородиці УПЦ КП, м. Городок), о. Василь 

Яцків (настоятель храму Успіння Пресвятої 

Богородиці у с. Чишки Пустомитівського р-ну). 

Слово до вірних мали о. Василь Гнатів (настоятель 

храму св. Великомученика Пантелеймона, м. 

Львів), а також настоятель УАПЦ м. Городка та Городоцький 

декан храму о. Степан Целень. Після св. 

Літургії біля храму було відслужено водосвятний 

молебень та єлеопомазання. На храмовому святі 

була присутня делегація Львівського обласного 

товариства «Холмщина», представники Обласного 

товариства «Лемківщина». 

Джерело: http://uaoc.lviv.ua 

У ЛЬВОВІ ЩЕ ОДНА ГРОМАДА УАПЦ 

У СИХІВСЬКОМУ РАЙОНІ РОЗПОЧАЛА 

БОГОСЛУЖІННЯ 

Громада УАПЦ 

Стрітення Господнього 

Сихівського р-ну 

м. Львова (настоятель 

митр. прот. Тарас Бецель) 

розпочала регулярні 

богослужіння. 

8 липня у парку на 

перехресті вулиць Скрипника-Освицька відбулося 

закладення місійного Хреста, яке очолив 

Львівський декан митр. прот. Олег Древняк. Отцю-декану 

співслужили священики Львівського 

деканату (прот. Тарас Солук, митр. прот. Василь 

Гнатів, митр. прот. Андрій Сокальчук, прот. Богдан 

Струк). Св. Літургія служиться щонеділі та 

свята о 10.00 год. 

Як зазначив староста громади п. Степан Зварич, 

цієї знаменної події люди чекали більше п’яти років. 

За цей час змінилося декілька священиків, змінилися 

обставини, постали нові виклики. Проте, з 

поміччю Божою, молитва розпочалася, і вірні УАПЦ 

мають можливість молитися у своєму району. 

У Сихівському р-ні, у якому проживає 250 тис. 

людей, діє тільки дві громади УАПЦ - на вул. Вернадського 

(храм св. Трійці на стадії спорудження) та 

на вул. Хуторівка (Покровська церква). Переважно 

вірні УАПЦ на молитву їздять у центр міста у храми 

Успіння Богородиці та свв. апп. Петра і Павла. 


У НОВОЯВОРІВСЬКУ ОСВЯТИЛИ 

МІСІЙНИЙ ХРЕСТ НА МІСЦІ 

БУДІВНИЦТВА ХРАМУ УАПЦ 

16 липня у місті 

Новояворівську Яворівського 

р-ну було 

освячено Хрест на 

місці будівництва нової 

Церкви УАПЦ. 

Чин освячення очолив 

Яворівський декан 

митр. прот. Тарас Піджарко. У співслужінні священиків 

УАПЦ о. Володимира Кобзяка, о. Михайла 

Кравчика, о. Руслана Купціва, о. Ореста Піджарка

була звершена перша молитва громади УАПЦ у м. 

Новояворівську. Після подячного Молебня до присутніх 

звернувся о. Тарас Піджарко, який висловив 

впевненість у швидкому спорудженні тут Петро-Павлівського 

храму УАПЦ. Цю величну працю 

з благословення Митрополита Макарія покладено 

на молодого священика ієр. Ореста Піджарка. 

Співом молитви за Україну «Боже Великий» 

завершилася перша відправа громади УАПЦ у м. 

Новояворівську. 


ПРАЗНИК У МОНАСТИРІ ПОЛОЖЕННЯ 

РИЗИ В УШНІ ЗІБРАВ ВІРНИХ 

ІЗ УСІЄЇ ЛЬВІВЩИНИ 

15 липня Монастир 

Положення Ризи 

Пресвятої Богородиці 

у с. Ушня Золочівського 

р-ну Львівської обл. 

зібрав велику кількість 

вірних УАПЦ, 

які прибули з усієї 

Львівської єпархії. Напередодні 14 липня Всенічну 

відправу очолив Блаженніший Макарій, Митрополит 

Київський і всієї України, Предстоятель УАПЦ. 

У сам день празника, ранню св. Літургію відслужили 

священики Золочівського деканату УАПЦ. Другу 

св. Літургію у співслужінні священиків Львівської 

та Рівенсько-Волинської єпархій очолив Блаженніший 

Макарій, Митрополит Київський і всієї України, 

Предстоятель УАПЦ. 

Цього дня мелодійно відправу супроводжував 

парафіяльний хор храму Різдва Івана Хрестителя 

м. Самбора Львівської області. 


КАПЕЛАНИ УАПЦ ПРИЙМАЮТЬ УЧАСТЬ 

У МІЖКОНФЕСІЙНІЙ ЗУСТРІЧІ, 

ЩО РОЗПОЧАЛАСЯ У ЗОЛОЧЕВІ 

Як інформує видання 

zolochiv.net, 

на базі Навчального 

центру Національної 

гвардії України 

розпочались збори 

із військовими 

священиками (капеланами), 

заступниками по роботі з особовим 

складом та офіцерами з питань військового духовенства 

Національної гвардії України. Священики 

різних конфесій, з усіх військових частин 

Національної гвардії України приїхали до Золочева, 

аби визначити шляхи подальшої роботи. 

Вперше за часу незалежності України військові 

капелани зібрались як офіційні працівники Національної 

гвардії України. Національна гвардія 

- перше військове формування, де впровадили інститут 

капеланства. 

На сьогоднішній день 38 капеланів підписали 

трудовий договір, і є працівниками Національної 

гвардії України. 

Офіційне відкриття зборів розпочалось у музеї-заповіднику 

«Золочівський замок» з міжконфесійної 

молитви, за участі голови Синодального 

управління військового духовенства УПЦ 

КП Митрополита Черкаського і Чигиринського 

Іоанна (Яременко) та керівника Департаменту 

Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства 

силових структур України Єпископа Сокальсько-Жовківського, 

Михайла (Колтуна). Духовенство 

УАПЦ представив Золочвівський декан 

митр. прот. Василь Саган. 


У ЗОЛОЧІВСЬКОМУ РАЙОНІ ПЕРЕПОХОВАЛИ 

ВОЇНІВ ДИВІЗІЇ “ГАЛИЧИНА” 

PУ неділю 23 липня на військовому меморіальному 

цвинтарі між селами Червоне та Ясенівці 

Золочівського р-ну відбулося урочисте перепоховання 

23-х воїнів-дивізійників, які полягли у 

битві у так званому «Бродівському котлі» у липні 

1944 року. На екуменічну молитву прибули від 

УАПЦ о. декан Василь Саган (м. Золочів), о. Тарас 

Дудар (м. Глиняни), о. Орест Галан (м. Золо- 

Серпень 2017 

НОВИНИ УАПЦ 

чів), о. Андрій Бас (с. 

Трудовач), о. Ярослав 

Павук (с. Гологори). 

Віддати шану 

полеглим прийшли 

ветерани-дивізійники, 

духовенство, 

представники молодіжних 

організацій, громадськість. Священики 

відправили поминальне богослужіння. У момент 

захоронення на честь полеглих воїнів пролунав 

військовий салют. 

Захоронення загиблих у роки Другої Світової 

війни вояків української дивізії «Галичина», німецького 

«Вермахту», радянської Червоної армії віднайдені 

товариством пошуку жертв війни «Пам’ять» 

під час польових пошукових досліджень на Золочівщині. 

Також знайдено військові ідентифікатори, які 

допоможуть більше дізнатись про загиблих. 

Пам’ять українських вояків вшанували також 

на горі Жбир неподалік с. Ясенів Бродівського 

р-ну, де розташований меморіал воякам Першої 

української дивізії «Галичина» УНА. Тут відбулась 

екуменічна панахида та скорботного віче. 


У ЛЬВОВІ ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ 

ЗАГИБЛИХ У СКНИЛІВСЬКІЙ ТРАГЕДІЇ 

27 липня 2017 минуло 

15 років від дня, 

коли сталась наймасштабніша 

в історії 

м. Львова «Скнилівська 

трагедія» 

– авіакатастрофа, яка 

сталась під час святкування 

60-ї річниці 14-го авіаційного корпусу ВПС 

України на летовищі «Скнилів» під Львовом 27 липня 

2002. Внаслідок падіння винищувача Су-27УБ 

у натовп глядачів загинуло 77 осіб (серед них – 28 

дітей) і постраждало близько 250 людей. За кількістю 

загиблих ця подія є найбільшою катастрофою в 

історії авіаційних свят. 

У 15-ту річницю трагедії львів’яни та міська 

влада вшанували пам’ять загиблих спільною молитвою 

і покладанням квітів. Священик УАПЦ 

митр. прот. Василь Кулинич очолив молитву за 

спокій убієнних. Опісля усі вирушили до «Сегменту 

пам’яті» на аеродромі. Там поклали квіти до могил 

та біля пам’ятного знака на місці трагедії. 

До 15-ї річниці пам’яті жертв Львівська міська 

рада виділила 86 тис. грн. на одноразову матеріальну 

допомогу для 43 членів сімей загиблих в 

авіакатастрофі. 

За джерелом: http://uaoc.lviv.ua 

3 

БРАТСТВО ВІДВІДАЛО ІСТОРИЧНІ 

ТА ЛІТЕРАТУРНІ МІСЦЯ ВИШГОРОДА 

ТА БОЯРКИ (КИЇВЩИНА) 

21-23 липня 

Львівське крайове 

ставропігійне 

братство св. ап. 

Андрія Первозваного 

відвідало 

історичні та літературні 

місця 

м. Вишгорода та м. Боярки (Київська обл.). За 

доброю традицією Братство щороку організовує 

для братчиків та вірних львівських храмів УАПЦ 

пізнавальну поїздку на Наддніпрянщину. 

Першою зупинкою була церква свв. мчч. Бориса 

і Гліба, заснована ще за княжих часів та, за переказами, 

саме у цьому храмі похоронені були свв. 

мчч. Борис і Гліб. Братчики помолилися у храмі та 

приклалися до копії чудотворної ікони Матері Божої 

Вишгородської. На жаль, у місті, яке бере свій 

початок з V ст., не збережено жодної архітектурної 

цінності – під час Другої світової війни, зокрема під 

час боїв за Київ Вишгород повністю був знищений. 

І сучасна влада не дбає про вивчення та збереження 

історії міста, - відкриті тільки Історичний музей 

та Музей історії гончарства. Перший на час наших 

відвідин Вишгорода був зачинений, тож Братство 

побувало тільки в Музеї історії гончарства. Приємна 

і тепла зустріч працівників Музею залишиться, 

мабуть, у всіх, як добрий спогад про місто. Саме у 

Вишгороді збережена унікальна піч XI ст., аналогів 

якій немає у світі. Працівники ретельно зберігають, 

крім кераміки і вишивки, інші речі побуту, які були 

окрасою помешкань місцевих жителів. 

Нещодавно у Вишгороді розпочалися богослужіння 

громади УАПЦ (настоятель ієр. Андріан 

Іващенко), - тож від громади УАПЦ Львівщини 

було передано комплект вишитих риз новоутвореній 

парафії. 

У місті Боярці братчиків чекав настоятель Покровської 

церкви УАПЦ митр. прот. Дмитро Присяжний, 

декан Київського деканату. Священик 

радо зустрів гостей із Львова, розповів історію 

храму та зробив екскурс парафією. Приємно вразила 

організація роботи із вірними, обстава приміщення 

для катехитичної і просвітницької роботи 

із громадою, саме ставлення священика до 

своєї пастви. Письменники, художники, співаки, 

науковці - парафіяни Покровської парафії, люди, 

на яких тримається УАПЦ у м. Боярці,. 

Братство відвідало Історичний музей міста, 

школу № 2, де свого часу базувався штаб Січових 

стрільців, а також могилу Володимира Самійленка 

та поховання вояків УНР. 

Приємними також були зустрічі та знайомства із 

самими парафіянами Покровської церкви, зокрема 

поетесою п. Лесею Коваленко, художником, поетом 

п. Андрієм Ткаченком, журналістом інформаційного 

агенства «Боярка-інформ» Радиславом Кокодзеєм, 

який висвітлив у місцевих ЗМІ приїзд львів’ян 

до Боярки, та директором наукової бібліотеки 

ім. М. Максимовича Київського національного університету 

імені Тараса Шевченка Олегом Сербіном. 

Джерело: http://stavropigia.lviv.ua 

СИЛЬНІША, НІЖ ТЕЛЕВІЗОР: ІСТОРИК 

НАГАДАВ ПРО НЕБЕЗПЕКУ УПЦ (МП) 

Парафіяни Української 

Православної 

Церкви Московського 

Патріархату є 

потенційними жертвами 

кремлівської 

пропаганди, яка значно 

сильніша, ніж у 

російських ЗМІ. Про це в ефірі Обозреватель.LIVE 

заявив історик Юрій Гудименко, коментуючи повідомлення 

про те, що в Свято-Успенській Почаївській 

Лаврі закликали молитися за Росію. «Держава 

не має права не реагувати. Це агенти впливу, які надають 

колосальний вплив на людські мізки. З огляду 

на кількість прихожан, ми говоримо про мільйони 

людей. Ці мільйони осіб піддаються пропаганді, яка 

сильніша, ніж телевізор. У вірян довіра до церкви 

колосальна. Те, що там йдеться, воно автоматично 

сприймається як істина відсотків на 95. Ніякий ЗМІ, 

ніякі телевізори, радіо не можуть із цим зрівнятися і 

близько», - наголосив він. За словами Гудименка, головне 

в цьому процесі триматися законності. «Тому 

реакція повинна бути обов’язкова. Зараз вже йде 

кілька років акуратний процес зменшення ролі УПЦ 

Московського патріархату, обмеження його низкою 

загальноприйнятих можливостей, є ще законопроекти 

у Верховній Раді на розгляді, які дозволять ще 

більш зменшувати цю роль. Тут важливо не перегнути 

палицю, треба дуже повільно зменшувати цей 

канал і боротися за кожну людину там, тому що з 

вірянами і церквою не можна різко», - зазначив він. 

Як відомо, у Раді чекають розгляду законопроекти 

№4128 «Про особливий статус релігійних організацій, 

керівні центри яких перебувають у державі, 

визнаній Верховною Радою державою-агресором» 

та №4128 «Про внесення змін до закону України 

«Про свободу совісті та релігійні організації». 

При цьому, за словами одного з авторів законопроекту 

№4511, нардепа Дмитра Тимчука, в 

його тексті не згадується УПЦ (МП), але «виття» 

з приводу цього законопроекту свідчить про те, 

що в МП «прекрасно усвідомлюють, хто агресор і 

яку місію в агресії виконує конкретно ця церква». 

Патріарх РПЦ Кирил через розгляд цих законів 

порівняв Україну з нацистською Німеччиною. 

Джерело: https://risu.org.ua


 

ОБГОВОРЮЄМО 

 

«ВІДКРИТИЙ ЛИСТ» 

(липневий випуск газети) 

ххх 

Прочитавши «Відкритий лист 

до вірних УАПЦ», опублікований у 

липневому випуску газети «УВ», я 

подумала, що є ще в нашій Церкві 

здорові сили. І хочу сказати, що я 

чекала такого ЗВЕРНЕННЯ, бо соромно 

було дивитись «телевізійні 

серіали» про нашу Церкву. 

УАПЦ могла піти іншою дорогою, 

якби не обрання предстоятелем 

Мефодія Кудрякова. Але навіть 

як і був тиск «органів» при обранні 

предстоятеля, йти проти совісті (голосу 

Божого) – це є гріх. А мовчати 

на гріх – це також гріх. 

Проти своєї совісті тоді не пішов 

владика Ігор (Ісіченко), і навіть 

було його Звернення до владик 

нашої Церкви про скликання позачергового 

собору, але його ніхто не 

підтримав. 

Погоджуюсь з кожним словом 

авторів ВІДКРИТОГО ЛИСТА, і надіюсь, 

що «докірливі погляди наших 

Патріархів Мстислава і Димитрія із 

Небес» не дадуть нашим владикам 

піти проти своєї совісті. 

Член Петро-Павлівського осередку 

Братства св. ап. Андрія Первозваного 

Ярослава Макогонюк 

НА «ВІДКРИТИЙ ЛИСТ 

ДО ВІРНИХ УАПЦ» 

Неможливо спокійно читати 

100-літню історію Української Автокефальної 

Православної Церкви, які 

страхітливі випробування, жахливі 

злочини довелось пройти їй. Її, святу 

Церкву нашу, розіп’яли з усіма її 

єпископами, на чолі з митрополитом 

Василем Липківським, незліченними 

священиками і вірними, на 

купи каміння обернули сотні її 

славних історичних храмів – все це 

в безумному намаганні вирвати Христа 

та Його віру з душі українського 

народу. Відроджену в бурхливі роки 

Другої світової війни Українську 

Автокефальну Православну Церкву 

утискали, а під кінець жорстоко переслідували 

нові окупанти, а червона 

безбожницька влада її цілковито 

ліквідувала. 

Ми були очевидцями і учасниками 

Третього відродження УАПЦ, 

ініціатором якого був отець Володимир 

Ярема, настоятель Петро-Павлівської 

церкви у Львові. Ми бачили, 

скільки душевних сил, життєвої 

енергії вкладали в розвиток УАПЦ її 

подвижники – Патріарх Мстислав, 

а пізніше Патріарх Димитрій. Не 

обійшлося без «засланих», щоб зашкодити 

розвиткові Церкви, щоб розвалити 

її зсередини, щоб зганьбити 

її. Був владика Мефодій, відійшов, 

а тоді незабаром його місце зайняв 

деструктивний вл. Мстислав (Гук). 

Зганьбив Церкву на всю Україну. 

Його навіть покарали – на кілька місяців, 

але …знову поновили. 

Таке блюзнірство владики недопустиме 

в Церкві. Про належне покарання 

за це, в першу чергу, мали 

б дбати очільники Церкви, мав би 

виконувати свої обов’язки церковний 

суд. Необхідно прислухатися і 

до людей, неухильно виконувати основні 

засади нашої Церкви – соборноправність, 

бо Церква – це люди в 

першу чергу. 

Останнім часом за статистикою 

в УАПЦ збільшилась кількість парафій, 

священиків, і це тішить. Але 

нам, в першу чергу, треба мати добрих 

Пастирів. А ще ми хочемо, щоб 

духовні особи не тільки добре проповідували, 

але і самі виконували те, 

що проповідують. 

Член Президії Братства 

св. ап. Андрія Первозваного 

Люба Хмелюк 

ПРАВДА ГОСПОДНЯ 

ВІЧНА І НЕПОРУШНА 

Фрагменти із листа до редакції 

Дорогі брати і сестри. Внаслідок 

ганебної торгівлі нами і церквами 

бездуховні політики створили багато 

проблем, бо крім конфесій утворилося 

ще багато сект та безбожницьких 

клубів. Таким становищем 

скористалася Москва, завдавши, таким 

чином, шкоди як Українському 

Православ’ю, так і Українській Греко-Католицькій 

Церкві. 

Спостерігаючи за всіма негативними 

подіями, які відбуваються як 

у нашій державі, так і в нашій відродженій 

Церкві, викликають тривогу 

як недруги-чужинці, так і свої 

покидьки, які переходять усі межі 

моралі, та з ненависті до Української 

Національної Церкви нехтують 

як цивільними, так і Божими 

законами. 

Я щиро вдячний синам Патріарха 

Димитрія за «Відкритий лист 

до вірних УАПЦ», опублікований у 

попередньому випуску «Успенської 

вежі». Я звертаюся до всіх наших 

громад: «Об’єднаймося в єдину 

родину, вимагаймо від керівництва 

Церквою виконання статуту соборноправності. 

Вимагаймо цілковитого 

відсторонення порушників канонів 

Церкви. Очистимо нашу Церкву 

від корупціонерів, ремісників, безбожників. 

Бо отець Володимир Ярема 

та отець Іван Пашуля відродили 

Христову Церкву, а не якусь приватну 

структуру». 

Старійшина Українського Козацтва 

Полковник Іван Шклярський 

МОВЧАТИ НЕ МОЖНА 

Третє відродження УАПЦ під 

проводом отця В. Яреми поставило 

Українську Церкву в ряд між головні 

Церкви світу. І поки жив патріарх 

Димитрій, УАПЦ мала авторитет у 

світі і витримувала боротьбу з УПЦ 

КП, а також УПЦ МП, якою дотепер 

керує Москва. 

Після смерті патріарха Димитрія 

не стало повноцінного керівництва 

УАПЦ. Митрополит Макарій хотів 

об’єднання УАПЦ з УПЦ КП, але 

своєчасно побачив, що виходить 

повне підданство нашої Церкви 

УПЦ КП, яка представляє себе як 

майже державна Церква. Однак злі 

політичні сили вже заздалегідь спланували 

знищити УАПЦ, розвалити її 

зсередини, засилаючи своїх провокаторів. 

Останнім доказом цього є випадок 

з «архієпископом» Мстиславом, 

який повністю скомпрометував себе 

як архієрей, і став на сьогоднішній 

день головною причиною негативного 

ставлення до всієї УАПЦеркви. 

Він нібито був заслужено покараний. 

Але що ж робиться далі? Щось 

неймовірного! Невідомо з яких мотивів 

митрополит Макарій поновлює 

грішника-розпусника! Встид і 

ганьба! Адже УАПЦ не якась приватна 

структура, якою можна керувати, 

як кому хочеться, а має свої строгі 

церковні канони. Відлучена людина 

повинна іти в монастир і відмолювати 

свої гріхи ДО САМОЇ СМЕРТІ! 

Ми, вірні УАПЦ, вимагаємо невідворотно 

відлучити з лав духівництва 

розбещеного колишнього 

владику Мстислава, а також усіх, 

хто намагається скомпрометувати 

перед світом нашу Церкву. 

Від однодумців підписалася 

Оксана Демків 

ПРО «ТЕПЛИХ» 

«Знаю твої діла, що ні зимний ти, ні гарячий. 

Якби ти зимний був або гарячий! 

Тому що літеплий ти, але ні гарячий, 

ні зимний, то вивергну тебе з уст 

Моїх» [Одкровення, 3, 15-16]. 

Священика-маловіра, «теплого», 

«не гарячого», і такого, що негідно 

поводить себе, можна зустріти в 

кожній Церкві: чи то в римо-католицькій, 

греко-католицькій, Московського 

патріархату чи Київського 

патріархату. До прикладу: в Італії застерігали 

одну жінку від отців-шимів, 

які під виглядом співчуття і 

опіки вдаються до негарних вчинків 

з гарними жінками. Але справа в 

тому, як верхівка Церкви реагує на 

такі випадки! І хто судді! 

І ще проблема в тому, що сьогоднішні 

священики не хочуть відрізнятися 

в суспільстві. Але саме вирізнятися 

вони мусять, бо священство 

– це покликання, а не просто служба. 

Віра Маркович 

ххх 

Стаття (ВІДКРИТИЙ ЛИСТ. – 

Прим. ред.) надзвичайно актуальна 

і корисна з погляду на нинішні події 

в УАПЦ. Гірко, що історію нашої 

УАПЦ в рік столітнього ювілею 

окремі духовні особи зводять нанівець. 

Постаті духовних провідників 

нашої церкви – Василя Липківського, 

Патріарха Мстислава, Патріарха 

Димитрія не цікавлять таких осіб. 

На жаль, вони не беруть до уваги, що 

УАПЦ – це, перш за все, священики і 

миряни одне ціле, що церква наша – 

соборноправна, що вони мають 

бути гідними тих, хто її заснував, 

відродив. А отже повинні радитися 

з людьми, зважати на їхню думку, 

вивчати історію церкви, зрештою, 

провести Собор УАПЦ. Не помітно 

ювілейних заходів, не густо публікацій... 

Гірко за молодих священиків, 

які прийшли до нашої церкви з надією, 

що це «чиста» церква. 

Ніна Немировська, м. Харків 

ххх 

Можу підписатись під кожним 

реченням, написаним у ВІДКРИ- 

ТОМУ ЛИСТІ. Богу дякувати, що є 

такі люди, що підняли цю, наболілу 

для кожного християнина, проблему. 

Україна споконвіків значилась 

мудрими духовними провідниками-священиками, 

які за Христову 

віру віддавали своє найдорожче 

– життя. А духовні перевертні, на 

жаль, були в усі часи, є і зараз, та це 

– минуче. 

Марія Горбаль 

Яких тільки жертв не приносять 

люди, щоб утримати життя тіла, а 

для життя вічного не хочуть принести 

ніякої жертви. 

Святий Августин 

МУДРІСТЬ ЖИТТЯ 

1. Бог не запитає, яку машину ти водив – Він запитає, скільки людей ти на ній підвіз. 

2. Бог не запитає, чи великий був у тебе будинок – Він запитає, скільком людям ти давав в ньому притулок. 

3. Бог не запитає, стильним Чи був твій гардероб – Він запитає, скількох людей ти одягнув. 

4. Бог не запитає, як багато у тебе було власності – Він запитає, що з цієї власності володіло тобою. 

5. Бог не запитає, яка в тебе була зарплата – Він запитає, яким способом ти домігся такої зарплати. 

6. Бог не запитає, яку посаду ти обіймав – Він запитає чи чесно і старанно ти виконував свої обов’язки. 

7. Бог не запитає, скільки у тебе було друзів – Він запитає, скільки людей вважали тебе своїм другом. 

8. Бог не запитає, скільки разів ти говорив правду. – Він запитає, скільки разів ти збрехав. 

9. Бог не запитає, чому ти так довго не каявся і не виправлявся. – 

Він з любов’ю поведе тебе до твого нового будинку на небесах.


5 

ВІТАННЯ ЮВІЛЯРАМ 

ЄПИСКОП БОРИС ПРИВІТАВ СКАДОВСЬКОГО ДЕКАНА 

БЕРЕГИНІ УКРАЇНСЬКОГО СЛОВА 

70 

МИТР. ПРОТ. МИКОЛАЯ КОРШНЯВОГО З ЮВІЛЕЄМ М. МИКОЛАЄВА – 

23 липня Преосвященніший Борис, 

єпископ Херсонський і Миколаївський, 

керуючий Таврійською 

єпархією УАПЦ, здійснив архіпастирську 

візитацію парафії УАПЦ 

св. ап. Андрія Первозваного м. Скадовська 

Херсонської обл., на запрошення 

настоятеля митр. прот. Миколая 

Коршнявого. Владиці Борису 

співслужили священики Таврійської, 

Львівської та Хмельницької єпархій 

УАПЦ. З нагоди 50-ліття від дня народження 

Владика Борис привітав 

настоятеля о. Миколая, вручив подячну 

грамоту та висловив від усієї 

УАПЦ вдячність за відродження громади 

УАПЦ в м. Скадовську. 

Отець Миколай розпочав пастирське 

служіння у м. Скадовську у 

складний час, коли попередній священик 

підступом перевів громаду 

УАПЦ до іншої конфесії Київської 

традиції. Проте вірні згуртувалися 

довкола новопризначеного священика, 

спільними зусиллями споруджують 

нову українську святиню. Попри 

тяжкий час, коли вірні будують свою 

Церкву, вони не забувають із своїм 

священиком підтримувати українську 

армію, допомагати їй як фінансами, 

продуктами, так і ревною молитвою. 

Ця інформація розміщена на сайті 

http://church.net.ua 

Вже понад 

15 років газета 

«Успенська 

вежа» шириться 

на теренах 

обласного Миколаєва 

завдяки 

зусиллям невтомної 

Берегині 

українського 

слова, щирої християнки пані Надії 

Федорівни П’ятової. «Читайте 

«Успенську вежу», це ж газета Ставропігійного 

братства нашої Національної 

Автокефальної Церкви», – 

звертається до усіх своїх знайомих 

пані Надія. І люди не відмовляються, 

– читають і дякують пані Надії за 

добру пораду та настанову. 

З нагоди славного 70-ліття прийміть, 

дорога пані Надіє, найщиріші 

привітання із гарним Ювілеєм. 

Нехай Господь Бог щедро благословить 

і винагороджує Вас за Вашу 

патріотичну життєву позицію. А 

від усієї редколегії газети «Успенська 

вежа» та особисто Голови 

Львівського крайового ставропігійного 

братства св. ап. Андрія Первозваного 

о.-диякона Юрія Федіва 

низький уклін і Велике Спасибі, на 

Многії Літа! 

 

Свідоцтво релігійної громади УАПЦ 

у Шевченківському районі міста Львова, 

зареєстроване розпорядженням голови 

ЛОДа за номером 90 від 08 лютого 

2002 року, у зв’язку з втратою, вважати 

не дійсним. 

Орися Леонова 

МОЄ БАЧЕННЯ 

НАРОДЖЕННЯ ХРАМУ УАПЦ В СКАДОВСЬКУ 

Марія ГОРБАЛЬ 

Марія Горбаль з Лідією Ларіонівною Гук. 

Скадовськ, серпень, 1999 р. 

Із отцем Миколою Коршнявим ми 

познайомились в серпні 2013-го. З чоловіком 

повертаємося з моря. Тікаємо 

від палючого сонця в мури церкви, яка 

стоїть при дорозі неподалік від місця, 

де ми зупинилися. А зупинилися ми 

на квартирі на той час уже покійної 

Лідії Ларіонівни Гук (1938–2011). 

Це вона, дорога наша – голова 

РУХу Скадовська (за фахом лікар, 

еколог), невтомна громадська діячка, 

учасниця руху шістдесятництва, 

довголітня політв’язень радянських 

таборів, – у серпні 1999 р. домоглася 

виділення земельної ділянки під будову 

храму Української Автокефальної 

Православної Церкви. І не де-небудь, 

а в 100 метрах від свого помешкання. 

Пригадую, ми щойно приїхали до неї 

зі Львова, щоб відпочити на морі, а 

вона каже: «Марійко. Ви маєте посвідчення 

редактора газети «Успенська 

вежа». – Так, маю,- відповідаю. – То 

йдіть, будь ласка, на сесію – сьогодні о 

10-й на сесії Скадовської міської ради 

буде вирішуватися питання виділення 

землі під будову храму УАПЦ. Ваша 

присутність дуже там буде доречна». 

Спорядила мене фотоапаратом «Зеніт» 

на ремені через плече, диктофоном, 

і я пішла. Представилась. На 

сесію, звичайно, мене не впустили – я 

чекала під дверима сесійної зали, але 

на сесії було озвучено, що є зі Львова 

редактор газети. А негативного в пресі, 

тим більше, зі Львова, не хотілося, 

і на сесії було прийняте позитивне 

рішення щодо надання землі під будову 

храму УАПЦ на вул. Гуманенка. 

На радощах Лідія Ларіонівна купила 

диню, кавун, по великій порції морозива, 

відкрила коньяк і зробила міцну 

чорну каву (якої їй не можна було 

пити, але по ВЕЛИКИХ святах вона 

собі смакувала). Отак з того моменту 

став народжуватись храм УАПЦ у 

Скадовську на вул. Гуманенка. 

Ми з родиною чи не кожного року 

приїжджали на море в Скадовськ, 

зупинялись в Лідії Ларіонівни, і бачили, 

як росте наш храм, як його 

розвалив буревій, і ось храм у 2013- 

му – знову вимуруваний. У дверях 

храму (на вулиці спекотно, а в мурах 

дуже холодно) сидить коваль (так ми 

подумали) і щось клепле. Ми привітались 

і запитали в чоловіка (худющого, 

ніс чимось брудним вимащений, 

у засмальцьованому робочому 

фартусі), що це він клепле із булатної 

бляхи? 

– А це буде панікадило, – відповідає. 

Ми не розуміли, що панікадило 

можна робити отак на колінах. 

– А що, ви один тут майструєте? 

– далі питаємось. – А священик тут 

буває? 

– А вам священика потрібно? Ви 

хто? Звідки на відпочинок на море 

приїхали? 

– Ми зі Львова. Хотіли познайомитись 

зі священиком, – відповідаємо. 

– Зараз буде священик, – підвівся 

і пішов вглиб мурів храму. 

Ми, засліплені сонцем, не бачили, 

куди він пішов, та за якусь мить 

адаптувались до сутінків в храмі 

і побачили, що «коваль» пішов за 

ширму в кутку. Через якусь мить виходить 

звідти чоловік тієї ж статури 

в підряснику та єпитрахилі. Ми остовпіли. 

– Ніс той самий брудний. То 

це не коваль. То священик. Назвався 

Миколою Коршнявим. 

Ми були ошелешені. Ми привикли 

бачити священиків (незалежно 

від конфесії) трохи ІНАКШИХ! Навіть 

не могло таке приснитися, що в 

наш час священик сам і мурує храм, 

і сам робить в ньому обставу. 

Розговорились. Виявляється, 

родина його живе в селі в Миколаївському 

районі. А в Скадовську 

влаштувався на роботу нічним сторожем 

в дитячому таборі - спати, 

хоча інколи, потрібно десь. Та й 

жити за щось потрібно – сторож 

зарплатню таки отримує. До того ж, 

і за храмом нагляне. 

– Якось, – каже, – привезли на подвір’я 

храму арматуру. Ну точно, думаю, 

порозтягують. Ночував кілька 

днів біля храму у машині, поки арматури 

не задіяли в будову, бо ж були 

таки нічні охочі на неї.– Інший випадок, 

– каже отець Микола. – Якось 

під вечір під’їжджаю до церкви, дивлюся: 

п’ятеро підлітків на мурах 

молотками розбивають цеглу і скидають 

донизу. Я мовчки один за одним 

повкидав їхні велосипеди в машину 

і гукаю тоді до них: «Ану злазьте і 

мерщій побігли за батьками! Велосипеди 

поверну тільки батькам!». 

– Виявляється, священик із церкви 

Московського Патріархату (звідси за 

500 м) давав хлопчакам по 10 грн. за 

день, щоб ті розбирали мури церкви. 

– А скільки разів під’їжджаю, а 

на порозі храму хтось наробив купу 

– прибираю, вбита гадюка прив’язана 

до ручки дверей, вбита кішка 

на порозі храму... Та нічого, Бог добрий, 

Бог мені в усьому допомагає, 

– і усміхається, щиро, мов дитина. 

– Та ви ще до неділі будете, – 

питає? – Приходьте на Службу. Уже 

відправляємо. 

– Прийдемо, звичайно, – відповідаємо. 

Наступного дня ми, повертаючись 

з моря, знову побачили в церкві 

отця Миколу. Кульгає на ногу. – Та 

це, – каже, – задалеко потягнувся на 

драбині і впав. – Та то нічого, заживе, 

– і знову усміхається. 

А в неділю ми прийшли на Службу 

Божу до церкви. На поштукатурених 

стінах образи – різні за стилями 

іконопису, різні за матеріалом – здебільшого 

фотографовані, в різних 

рамах – хто який з парафіян образ 

приніс до храму, побачили навіть два 

цілком однакових. Я не знаю, чи я 

змерзла була при 35-градусній жарі, 

але мене буквально трясло. – Співало 

три жінки. Я намагалась згадати 

мелодії якихось народних пісень, 

на мотив яких вони співали Службу 

Божу, бо таких церковних мелодій я 

насправді ще не чула. До того ж це 

було таке страшне різноголосся, що 

я не молилась – я ридала. Потім священик 

ніби виправдовувався: «Оце 

знайшов три жінки, що співають. 

Вони поселились у Скадовську з різних 

регіонів України. Але нічого, і 

хор в нас ще буде!». 

А, повернувшись додому, у Львів, 

ми вибрали вишиті рушники (один 

із них – наш шлюбний), і передали 

через отця Степана із Лазурного до 

УАПЦеркви у Скадовську. 

І як приємно, коли в інтернеті на 

фото за 2016-й рік уже бачимо скадовську 

церкву в усій повноті церковного 

убранства. І нашого отця 

Миколу Коршнявого, того будівничого, 

який не тільки звів храм, який, 

переживши такі потрясіння, серед 

народу, яким керувала церква Московського 

Патріархату, зумів зібрати 

і створити у Скадовську велику 

українську громаду. Церковний хор 

налічує уже 10 чол. На кожне богослужіння 

приходить чи не повний 

храм парафіян і прихожан. А оскільки 

храм недалеко від моря – в літній 

період є достатньо і відпочиваючих. 

Дорогий отче Миколаю! З нагоди 

Вашого 50-ліття прийміть найщиріші 

вітання. Господь насправді Вас 

любить, адже звести такий ХРАМ, 

духовну святиню, могла Вашими руками 

тільки Господня Сила! З роси і 

води Вам, на Многії Літа!


Ірина ТАРАСЮК, молодший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України (м. Львів) 

ЗА ВСЕ БОГУ ДЯКУВАТИ: 

НАРОДНА «ФІЛОСОФІЯ ВДЯЧНОСТІ» 

Продовження. Початок у попередньому числі газети 

Народна мораль уважає неприйнятною 

невдячність Богові за все 

Його добро, засуджує тих, хто нарікає 

на Нього. Свідченням цього є 

побутування низки приповідок виховного, 

повчального характеру: Гріх 

Бога гнівити,тобто «гріх нарікати 

на Бога, коли чоловікові поводиться 

непогано, або коли він справедливо 

терпить за свою провину». Поширене 

в народі застереження На Господа 

гріх нарікати І. Франко тлумачить 

так: «Чоловік усе повинен нарікати 

на себе, на свій нерозум або на свої 

злі прикмети». Про такого, що голосно 

плаче і нарікає на Бога, мовиться: 

Як хто ся розвиє, то й на Бога виє. 

У народну свідомість глибоко проникло 

поняття неминучого покарання 

за такий гріх. Я вже утоплена в 

пеклі, бо клину і Бога, й сама себе, 

бо ми прикренечко жити. Так говорила 

жінка, жаліючись на лиху долю. 

Окремо слід підкреслити, що у 

приповідках відображено характерне 

для народної морально-етичної 

традиції протиставлення добра і зла 

в образах Бога і чорта. Бога хвали, 

а чорта не гніви, що означає «жий 

побожно, але не провокуючи злого». 

Серед паремій у формі прослави 

Бога можемо зауважити окличні 

словесні звороти, якими виражають 

захоплення, подив, сильні враження. 

Такий емоційно наповнений вислів 

О Господи милосерний, слава Твоя 

по всій земли! І.Франко визначає як 

«побожну формулу», якою «іноді висловляють 

своє зачудуванє, чуючи 

або бачучи якісь незвичайні річи». 

Прояви релігійного почуття, піднесених 

емоційних станів містять народну 

інтерпретацію християнського 

постулату про пізнання невидимого 

Творця через видимі речі, за яким слід 

з величі краси створінь навчитися належно 

славити Бога. Подібне сприйняття 

світу знайшло свій відбиток у 

релігійній свідомості Т. Шевченка, 

який, милуючись красою української 

природи, захоплено писав: 

... І соловейко на калині 

То затихав, то щебетав, 

Святого Бога вихваляв; 

І все то, все то в Україні!... («Сон»). 

Славослівні формули використовувались 

у народній обрядовості. 

Так на Великдень свячена паска має 

велике значення, її споживання здавна 

супроводжувалось молитвою і 

подякою. Ось як цей народний звичай 

змальовано у повісті «Маруся» 

Г. Квітки-Основ’яненка: «Після посвячення 

батько Марусин і уся рідня 

сіли розговлятись. Батько прочитав 

тричі «Христос воскресе з мертвих», 

відрізав паски свяченої і положив перед 

кожним по куску. Покуштовавши 

її бережно, щоб крихот не розсипати 

під стіл, усяк перехрестився і сказав: 

Спасибі Богу милосердному! Дай, 

Боже, і на той рік діждати!». 

Корені такого способу висловлювання 

своїх прохань з похвалою і 

вдячністю слід шукати в лоні християнської 

традиції, зокрема, у рекомендаціях 

апостола Павла, у тих мудрих 

біблійних порадах, що грунтуються 

на духовних принципах і глибокому 

знанні психології людини. Дотримання 

цих законів душі і розуму відкривало 

шлях до здоров’я, гармонії, умиротворення. 

Сучасні фахівці в галузі 

психології запевняють, що такий простий 

метод молитви дає надзвичайні 

результати. Суть у тому, що вдячне 

серце завжди перебуває близько до 

творчих сил Всесвіту і, за законом взаємовідносин, 

основаним на космічному 

правилі дії і протидії, на нього буде 

скерований потік невичерпних благ. 

Вплив церковної традиції відчутний 

у вислові вдячності за гостину 

Спасибі Богу, усім святим, и вам за 

хліб, за сіль. У збірках приказок і 

прислів’їв зафіксовані й усталені в 

народному етикеті формули відповіді 

співрозмовникові на його слова 

подяки за що-небудь: Ні за що; Богу 

дякуйте! … Господеві!; Вибачайте! 

Богу дякуйте!; Дякуйте Господеві!; 

Спасибі й вам! Дай, Боже, 

здоров’я за ваше приятельство! За 

традицією, якої дотримувалися гуцули, 

увічлива відмова від запрошення 

до столу теж містила вислів подяки 

Богу. «Як увійдуть у хату, а застануть 

кого при їдженю, кажуть: Споживайте 

здорові! – Дай Боже здоров’я, 

просимо і вас ршєних! – Їжте здорові, 

я вже попоїв, дєкувати Богу с’єтому!». 

Заслуговують на увагу й приповідки 

жартівливого значення. Устаючи 

від обіду або вечері, говорили: Честь 

Богу, хвала, що сі душьи напхала. Ця 

жартівлива подяка близьким приятелям 

за їжу побутувала і в таких варіантах: 

Господу честь і слава, що грішна 

душа напхалась; Дякувать Богу 

святому, що дали їсти пустому. 

При зустрічі зі старим знайомим 

колись можна було сказати: Хвалити 

Бога, што ти тут; преціжтя 

раз вижу. За традицією українського 

мовленнєвого етикету, після привітання 

у відповідь на запитання «Чи 

гаразд ся маєте?» прийнято відповідати: 

Гаразд, Богу дьикувати, або 

так: Гаразд, коби Бог гіршим не карав, 

що значить «ведеться добре, а 

хоч і не зовсім добре, то все-таки могло 

би бути ще гірше». Подібний узвичаєний 

описовий спосіб висловлення 

селянином тієї думки, що йому добре 

поводиться, а саме: Богу дякувати. 

Аби Бог гиршим не карав, І.Франко 

пояснює народним віруванням у 

«добру» і «лиху» годину. «Сказати 

категорично, що йому ведеться добре 

– не годиться, се може бути провокацією 

«лихої години» і стягти на чоловіка 

погіршенє долі». 

Для народного мислення характерна 

готовність шукати і знаходити 

щось добре у будь-яких життєвих 

ситуаціях. Подібно до того, як стародавній 

римський філософ Епіктет 

намагався донести до своїх сучасників 

думку, що «усе залежить від 

того, як на це подивитися», українці, 

за звичай, по-своєму кажуть: Дьикуй 

Богу, що сі на тім стало, що слід 

розуміти «могло вийти ще гірше». 

Про нещасного чоловіка іронічно зауважують 

Слава Богу, зломив ногу, 

у значенні «зламав ногу, але міг зламати 

голову», тобто «через менше 

нещастє уйшов більшого». 

Слід зазначити, що людині властиво 

через подяку виражати задоволення 

своїм життям. За християнським 

віровченням, яке добре засвоїлося в 

народній мудрості, у цьому й полягає 

виконання Божої волі людиною: 

радіти життю, втішатися усім добрим, 

що Бог створив і дякувати за 

все Йому. «Втішання – це мистецтво, 

і Бог хоче, щоб усі ми його розвивали», 

– сказано в Талмуді, зібранні мудрості 

рабинів, що сягає часів Ісуса. 

В одному із рядків цієї книги йдеться 

про те, що кожен буде прикликаний 

до відповідальності за всі дозволені 

радості, якими він не спромігся навтішатися. 

«Завжди радійте! Безперестанку 

моліться! Подяку складайте за 

все, бо така Божа воля про вас у Христі 

Ісусі», – закликав апостол Павло 

(1Сол.5:17). 

Ця настанова знаходить свій відгомін 

у народній філософії, у тих 

життєвих принципах, яких впродовж 

багатьох віків дотримувалися українці: 

Що Господь дав, за то Богу 

дьикуй, – мовляв, «усе добро йде від 

Бога і за все треба дякувати Йому»; 

Благодарить Бога милосердного. 

Вдячність Богові основувалась на 

вірі в Його безмежну доброту, силу, 

велич, милосердя і справедливість, 

на вірі і надії у те, що Господь пам’ятає 

про усіх людей кожну мить, допомагає 

їм долати труднощі, провадить 

їх дорогою життя. 

Далі буде 

Марія ГОРБАЛЬ 

МОЛІМОСЯ ДО АНГЕЛА-ХОРОНИТЕЛЯ 

Спекотної серпневої днини до нас 

приїхали родичі і ми розташувалися в 

прохолодку старої велетенської яблуні. 

В серпні яблуня ще тільки-но напоює 

свої яблучка соком, а в кінці вересня 

– в жовтні вони, велетенські, вагою до 

300 гр., падають, деякі розбиваються 

на половинки чи навіть четвертинки. З 

них ми чавимо сік. 

Тарас, племінник, стояв, тримаючи 

на руках свого маленького синочка, і 

розповідав, як він їздив на гастролі з 

концертами. Ми зацікавлено слухали 

його. 

Стоячи на одному місці, він якось 

мимовільно зробив один крок убік. І в 

ту ж мить на то його попереднє місце 

зривається велетенське яблуко. – Ми 

вжахнулися від того, що за мить могло 

б статися. – Ангел відштовхнув його, 

Ангел зберіг життя дитині. 

ххх 

Оксана, повертаючись зі села додому, 

понабирала усього, що надавала 

їй бабуся - дві велетенські сумки: і 

картопля, капуста, і огірки ще дотрималися 

до кінця серпня, і молоко, сир, 

сметана. В місті її зустріне чоловік, бо 

з трьома маленькими дітьми вона того 

не донесе. 

Двоє старшеньких дітей сіли на 

першому, передньому сидінні, вона з 

маленьким і сумками – на другому. Автобус 

напівпорожній – посеред тижня, 

а, тим більше, в позаполудневу пору 

людей до міста їде не так уже й багато. 

На наступній зупинці заходить 

одна жінка. Шофер чекає, поки вона 

позапаковує свої чотири велетенські 

сумки. 

Ви чого, шмаркачі, тут порозсідалися? 

– стала верещати жінка, роздивляючись, 

де їй сісти. – Цілий автобус 

порожній, а ви сіли на передні місця! 

Ану марш до заду! 

Я, – каже Оксана, – беру переляканих 

дітей і мовчки переводжу їх 

на задні місця, потім перетягую свої 

сумки, а від образи мало не плачу. 

– Ну чого ж ти, людино, така недобра?! 

– думаю, та ж в автобусі не те 

що сидіти, лежати можна, а тобі треба 

саме того місця, де ми сіли! 

І тільки-но ми з дітками, перелякані, 

ображені, – каже Оксана, – вмостились 

на задніх сидіннях, як дивимось, 

а з бокового провулку зі стрімкої гори 

просто на автобус летить віз з кіньми, 

доверху чимось загружений. То була 

мить, – каже Оксана, – дишель від 

воза пробиває скло переднього вікна 

автобуса, і настільки сильно, що вдаряє 

в голову ту сварливу жінку. Схарапуджені 

коні вискакують на автобус. 

(Шофер, правда, рвучко загальмував). 

А ми ж сиділи саме там! Я зрозуміла, 

– каже Оксана, – що це Ангели-Хоронителі 

наші потрудилися, 

щоб діти мої були живими. Господи, 

дякую Тобі, що в автобус зайшла та 

сварлива, що нас повиганяла! 

А тепер пороздумуємо. 

Ми у житті часто не розуміємо, 

чому нам судились певні прикрощі, 

невдачі, втрати, нещастя, трагедії… 

– Якщо ми заслужили того, то усі ці 

прикрі життєві випробування даються 

нам для того, щоби нам же самим 

у подальшому житті було на краще. 

Та це ми усвідомлюємо потім, з відстані 

часу, і добре, …коли усвідомлюємо.


Ніна НЕМИРОВСЬКА (Харків) 

ДУХОВНІ ПОДВИГИ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ У ДОБУ 

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ ХХ СТОЛІТТЯ 

Закінчення. Початок у попередніх випусках 

7 

Генерал Борис Палій-Неїло 

Винятковий вплив на становлення Патріарха 

Димитрія УАПЦ як національно-свідомої особистості, 

мистецтвознавця, іконописця мали художники 

Павло Ковжун, Михайло Осінчук та старшини 

українського війська, які розписували в 20-х 

рр. в його рідному селі Глідне в Надсянні місцеву 

церкву. Засновником і власником художнього ательє 

був генерал Борис Палій-Неїло. «В добу Центральної 

Ради, – як пише харківський дослідник 

Владислав Проненко, – він був помічником головного 

інспектора артилерії, а потім старшиною для 

особливих доручень при Головному Отамані Симонові 

Петлюрі. Під його керівництвом розписано 39 

храмів, намальовано 17 іконостасів у Перемишлі. 

Борис Палій-Неїло, мешкаючи в Детройті, організував 

іконописну школу, де навчав інших і працював сам». 

Про духовну стійкість і славу українського воїна-християнина, 

слобожанського генерала часів 

УНР Олександра Івановича Удовиченка довідуємося 

тільки на початку XXI століття. Цей полководець, 

який ніколи не знав поразок, був активним 

громадським діячем діаспори, членом Французького 

Руху Опору в Другій світовій війні, письменником, 

брав безпосередню участь у заснуванні бібліотеки-архіву 

ім. Петлюри та храму Української 

Православної Церкви св. Симона в Парижі. 

Напередодні Першої світової війни на західних 

українських землях, що входили до складу Австоро-Угорської 

імперії, відбувалося формування загонів 

Українських Січових Стрільців, засновником 

був лідер Радикальної Партії Галичини Кирило 

Трильовський. В 1910 р. у «Січах» було вже кілька 

десятків тисяч української молоді. У 

серпні 1914 р. у Львові була заснована 

Головна Українська Рада, завданням 

якої було обороняти інтереси українського 

народу в Австрії. Рада створила 

військову організацію – Легіон Українських 

Січових Стрільців, яка поповнювалася 

за рахунок вихованців шкіл і 

гімназій. 

Січові стрільці, героїчна історія 

козацтва були зразком наслідування 

героїчних якостей для пластунів. У легіоні Українських Січових Стрільців 

греко-католицькі священики правили службу українською мовою, бойові 

прапори були національних кольорів. У цих формуваннях починали свою діяльність 

Євген Коновалець і Андрій Мельник, які в добу визвольних змагань 

1917-1921 рр. стояли на чолі корпусу УСС, а в 1929 р. стали на чолі ОУН. 

Серед них особливо виділяється протопресвітер Ананій Теодорович, який 

в роки польської окупації Волині зберігав чистоту українського православ’я, 

а в роки нацистської окупації стояв поруч з ієрархами, які здійснювали друге 

відродження УАПЦ. Згодом він будував українську церкву в еміграції. Під час 

української революції 1917-1921 рр. молодий семінарист Ананій Теодорович 

брав активну участь у Визвольних змаганнях українського народу як інструктор-інформатор 

при штабі Січових Стрільців. Під час Другої світової війни 

був секретарем церковного управління Рівненсько-Кременецької єпархії. Він 

боронив Українську Церкву, свій народ від терору гестапо, морально підтримував 

українських патріотів у їхній героїчній боротьбі. 

Одним із добровольців легіону Січових Стрільців 

був майбутній священик Григорій Трух, який 

після навчання потрапив на фронт, де відбув шість 

років. Із яким натхненням починав Григорій Трух 

свій військовий шлях, свідчить пісня про «Червону 

калину», співавтором якої він був. Разом із сотнею 

полковника Дмитра Вітовського, до якої належав 

Григорій Трух, йому довелося пережити всю епопею 

Українських Січових Стрільців і брати участь 

у боях. Із травня 1920 р. Григорій Трух стає ченцем 

з ім’ям Андрій. Його апостольське служіння, поєднане 

з вояцькою ментальністю, не дозволяли йому 

Олександр Іванович 

Удовиченко 

Григорій Трух 

пристосуванське розуміння служби Богові й народові. 

В історію українського церковного письменства 

о. Андрій Трух увійшов завдяки творові «Життя святих» 

[Життя святих. Духовні читання для українського народу на кожен день 

Божого року. Т. IV. Впор. о. А. Г.Трух. – Торонто, В-во оо. Василіан, I960.– 

С. 360-365]. 

Боротьба ОУН-УПА за Українську Самостійну Соборну Державу – яскрава 

сторінка визвольних змагань українського народу в ХХ столітті. Серед 

військових буднів особливе місце займали Служби Божі, панахиди за загиблими 

воїнами. Військові священики в проповідях підіймали бойовий дух 

учасників змагань, молилися за перемогу. Але бракувало священиків, дяків, 

диригентів, крім того, бралося до уваги питання конспірації при таких великих 

скупченнях народу, а також безпека населення. Учасник визвольних 

змагань Роман Петренко згадує, що організація польових Служб Божих була 

нелегкою справою і багато українських священиків терпіли терор від німців 

і партизан, були вбивства духівництва. Але, зокрема на Поліссі, в таких тяжких 

умовах виконували свій душпастирський обов’язок о. Анатолій Білецький, 

о. Павло Фалько, о. Геннадій Шиприкевич, о. Артемій Селепина та 

багато інших, які не раз наражали своє життя на смертельну небезпеку. Довголітній 

політв’язень і учасник національно-визвольної боротьби в Західній 

Україні /УПА/ Мелентій Семенюк, згадуючи своє перебування в УПА, а згодом 

і в таборах, особливо наголошував, що тільки віра допомагала вистояти 

в скрутних становищах. 

Ще один багатолітній в’язень таборів Микола 

Сарма-Соколовський під час війни 1941 р. у 

Полтаві прийняв священичий сан. Нагодою до цього 

відповідального кроку став приїзд до Полтави 

єпископа Мстислава Скрипник (майбутнього Патріарха 

УАПЦ). Микола відвідував духовні курси, 

а після їх закінчення був висвячений єпископом 

Мстиславом у диякони. Згодом о. Микола одержує 

парафію на Буковині. У воєнні часи о. Микола відправляв 

Служби Божі, хрестив дітей, вінчав. Отець 

Микола проповідував українською мовою. У 1948 

р. після богослужіння, перед Різдвом Христовим, о. 

Миколу при виході із церкви в с. Раранча чекісти 

арештовують, ув’язнюють і його дружину Варвару 

– на 25 років. На початку 90-х рр. в одному із листів 

він писав: «Я найстаріший в Україні член ОУН, і цим пишаюся; членами 

ОУН були справжні люди – Патріарх Мстислав, поет Олег Ольжич, Олена 

Теліга». 

Інший воїн УПА, отець Василь Прийма, теж багатолітній в’язень 

московських таборів, поет і письменник. Автор слів пісні «Гей на півночі, 

на Волині». Справжнє прізвище - Цап, псевдо Чорногора, літературне — 

Микола Дяків-Галичко, Микола Галичко. Народився 5.01.1914 р. в с. Бачів 

Перемишлянського р-ну Львівської обл. Батько — учасник визвольних змагань, 

дяк, вів у селі культурно-просвітницьку роботу. В 1941 р. батько загинув 

від рук комуністів у Золочеві, мати сім років відбувала в сталінських 

таборах. Живучи у Франції, став ініціатором і сподвижником спорудження 

церкви у святих місцях з’яви Непорочної Діви Марії у Люрді. 

Отже, «юнаки, які добровільно приносили своє життя на вівтар Батьківщині, 

що все життя потім дотримувалися вірності і не зреклися України в 

умовах найжорстокішої неволі – це золоті люди ХХ століття», – зазначає 

відомий український філософ, богослов Євген Сверстюк. – Таким Людям 

віддають честь навіть вороги, що мають поняття честі. Для нації, для історії 

високий безкорисливий патріотизм є нерозмінним фондом, що переходить в 

легенду. Людство оберігає такі легенди як скарб, що засвідчує про духовний 

первень нашої природи». 

У третьому відродженні УАПЦеркви в Україні 

кінця 90-х рр. ХХ ст. безпосередню участь брав 

Святійший Патріарх Димитрій (Володимир Ярема), 

на формування якого, як ми зазначали, вливали 

військові офіцери армії УНР. У 1938–1939 рр. він 

служив у польському війську, брав участь у перших 

боях Другої світової війни. Під час ліквідації УГК- 

Церкви, разом з вихованцями Духовної академії і 

семінарії, 12 квітня 1945 р. був призваний до війська 

і відправлений в запасну частину Радянської 

Армії в м. Білу Церкву. Там воїн Володимир Ярема 

показав свій організаторський хист – зі студентів-семінаристів 

створив чотириголосний хор на 55 

осіб, який давав концерти для воїнів полку, дивізії, 

для населення міста та сіл. Хористи співали майже 

Микола 

Сарма-Соколовський 

Святійший Патріарх 

Димитрій 

всі українські пісні (як стрілецькі, так і «бендерівські» з трохи зміненими 

словами), розмовляли українською мовою, були ввічливі один до одного і до 

інших солдатів частини. Диригента Володимира Ярему щиро шанували як 

розумну, чесну, порядну людину. З Києва боєць Ярема був демобілізований 

в 1945 р. 

Таким чином, ми можемо говорити, що українські військові брали безпосередню 

участь у творенні, поширенні і відродженні української церкви, 

обороні української державності, культури і мови. 

Розмірковуючи про роль українських військових і місце релігійності та 

духовності в їх становленні, Патріарх Димитрій говорив: «Явища Духу запліднюють 

людські душі. І тільки десь на великих терезах історії, коли піднесення 

Духу впливає на результати війни, полководці починають задумуватися, 

і тоді вже Дух береться на «озброєння».

Дитяча сторінка 

Приходьте, діти, до кринички 

Напитись чистої водички. 

А та водиця не проста, 

Бо це – наука про Христа. 

Любі наші читачі! Криничка 

пропонує Вам прочитати цікаве 

оповідання Миколи Мегери «Синьоокий 

серпень» 

СИНЬООКИЙ СЕРПЕНЬ 

Чи бачили ви, як цвітуть Петрові 

батоги? Не бачили? І не знаєте, 

які вони? Може чули, як старенькі 

їх ще називають диким цикорієм? 

І ростуть вони на узбіччі 

доріг, на занедбаних пасовищах, 

під плотами, на смітниках. Аж 

до серпня стирчать голі, безлисті 

кущики з довгими прутиками. 

І раптом сонячного ранку серпень 

розвішує по тих довгих прутиках 

круглі шматочки синього-пресинього 

неба. І ті дивовижні синьоокі кущі-букети 

милують очі доти, поки 

сонечко із зеніту не зверне до заходу. 

Тоді квіточки, наче по команді, 

скручуються, ховаються у пазухи, і 

стає знову кущ непривабливим аж 

до наступного ранку. А як тільки 

вранішнє сонечко вип’є із прутиків 

росичку, то і заяскравіють неповторної 

краси сині квіточки. Від кольору 

цих квіточок у нашому селі Могилівці 

здавна місяць серпень називали 

синьооким. 

14 СЕРПНЯ – початок Успенського 

посту. Цей піст готує нас до 

свята Успіння Пресвятої Богородиці. 

19 СЕРПНЯ – Преображення 

Господнє. Спас. 

«Величаємо Тебе, Життєдавче 

Христе, і славимо пречистої плоті 

Твоєї преславне Преображення» 

НА ПОРОЗІ СИНЬООКИЙ СЕРПЕНЬ! 

Серпень мусить рано встати, 

Щоб хліби з полів зібрати 

І позвозити на тік – 

Годуватиме весь рік 

24 СЕРПНЯ – День незалежності 

України 

НЕЗАЛЕЖНА І ЄДИНА 

Що то, діти, за країна – 

Неба синього блакить, 

На ланах у серпні жито 

Стиглим золотом блищить? 

Гордо, голосно, дитино, 

Ти назви ім’я країни, 

У якій, хвалити Бога, 

Народився і живеш. 

Отже, зветься ця країна, 

Незалежна і єдина – 

Наша ненька – Україна! 

Козленко Наталія 

27 СЕРПНЯ – річниця пам’яті 

Іловайської трагедії під час війни 

на Сході України. Вічна пам’ять загиблим 

воїнам за волю України! Щиро 

молимось за живих наших воїнів! 

28 СЕРПНЯ – Успіння Пресвятої 

Богородиці. Слово «успіння» означає 

заглиблення в сон, мирну кончину, 

схожу на сон. Смерть Божої 

Матері Церква називає Успінням, 

тому що Вона «ніби на деякий час 

заснула і, як від сну, пробудилася». 

Календарик маленького українця: 

2 серпня – пророка Іллі 

6 серпня – святих Бориса і Гліба та мучениці Христини 

9 серпня – Вмч. Пантелеймона 

14 серпня – початок Успенського посту 

19 серпня – Преображення Господнє. Спас 

23 серпня – День державного прапора України 

24 серпня – День незалежності України 

27 серпня – річниця пам’яті Іловайської трагедії під час 

війни на Сході України 

28 серпня – Успіння Пресвятої Богородиці 

Після Вознесіння Ісуса Христа 

Пресвята Богородиця жила в домі 

апостола Іоана. Він з великою любов’ю 

піклувався про Неї. Божа Матір 

стала для всіх учнів Христових 

спільною матір’ю. Живучи в Єрусалимі, 

Вона любила відвідувати ті 

місця, де часто бував Її Син, де він 

страждав, помер, а потім воскрес і 

вознісся на небо. І завжди молилася 

за те, щоб Христос швидше узяв Її 

до Себе. 

У годину кончини кімнату, де лежала 

Божа Мати, осяяло незвичайне 

світло. Сам Господь Ісус Христос в 

оточенні ангелів явився і прийняв Її 

пречисту душу. 

РУБРИКА 

Чи знаєш Ти, любий читачу, 

що наша Україна надзвичайна? 

Україна – найбільша країна, що 

знаходиться в Європі. Країна, на території 

якої зосереджена чверть всіх 

запасів чорнозему на Землі. Країна, 

яка входить до трійки найбільших 

постачальників ячменю, є одним з 

найпотужніших виробників зерна та 

разом із Францією, Німеччиною та 

США є одним з найбільших виробників 

цукрового буряка. Наша країна 

входить до сімки найпотужніших у 

світі виробників рослинної олії, свинини, 

цукру та картоплі. Сотні видатних 

українців були та залишаються 

творцями світової історії. Художники 

та науковці, політики та композитори, 

актори та письменники – всі вони 

дають нам можливість за кордоном 

чи в себе вдома з гордістю сказати: 

«Я – українець!» 

Перші в світі українці, а саме 

конструкторське бюро Антонова, 

розробили літак із найбільшою у 

світі вантажопідйомністю 

– Ан-225 

«Мрія». Спочатку 

він проектувався 

для 

транспортування космічних кораблів. 

Наразі «Мрія» виконує комерційні 

вантажні перевезення. 

Автор першої в світі Конституції 

– український політичний і 

громадський діяч Пилип Орлик. 5 

квітня 1710 р. його обрали гетьманом 

Запорізького війська. У цей же 

день Пилип Орлик оголосив «Конституцію 

прав і свобод війська Запорізького». 

У США Конституцію прийняли 

в 1787 р., у Франції та Польщі 

– тільки в 1791 р. 

Найбільші чоловічі монастирі 

йменуються Лаврами. Статус Лаври 

мають лише шість монастирів у світі. 

Три з них 

знаходяться 

в Україні. Це 

Свято-Успенська 

Києво-Печерська 

Лавра в Києві, 

що отримала цей статус ще у 1598 

р., Свято-Успенська Лавра в м. Почаїв 

і Святогірська Свято-Успенська 

Лавра на Донеччині. Найстарішим 

навчальним закладом Східної Європи 

вважається Києво-Могилянська 

академія (1615 р.). 

Перша гасова лампа винайдена 

у м. Львові працівниками аптеки 

«Під золотою зіркою» Ігнатієм Лукасевичем 

та 

Яном Зехом у 

1853 р. Того ж 

року у львівському 

шпиталі 

була проведена 

перша 

хірургічна операція при освітленні 

гасовою лампою. Згодом гасова лампа 

була представлена на міжнародній 

виставці в Мюнхені, винахід був відзначений 

там спеціальною грамотою. 

Станція метро «Арсенальна» у 

Києві — найглибша у світі. Вона 

проходить під землею на глибині 

105 м. Станцію біля будівлі парламенту 

побудували в 1960 р., однією 

з перших. За деякими даними, у тунелях 

біля «Арсенальної» є таємні 

схованки для політичної верхівки. 

Сторінку підготували 

Оксана ХРИСТУК та Оксана СЕРПНЕВА 

Редактор Марія ГОРБАЛЬ 

Редакційна колегія: єпископ Борис (ХАРКО), 

Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ, Оксана ХРИСТУК

Газета "Успенська вежа", № 8 (2017)

Create successful ePaper yourself

Delete template?

Save as template?