Газета "Успенська вежа", № 7 (2017)

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО 

За вiру i еднiсть! 

Виходить з березня 1991 року № 7 (302) 

ЛИПЕНЬ 2017 року 

Мит. прот. Василь ЛУЦИШИН 

ПРОПОВІДЬ НА СВЯТО СВЯТИХ 

АПОСТОЛІВ ПЕТРА І ПАВЛА 

Ми, дорогі у Христі, торжественно 

оспівуємо повиг наших апостолів, 

а особливо первоверховних апостолів 

Петра і Павла. Церковна історія свідчить, 

що саме приблизно в цей день, 

12 липня, в Римі уже після винесення 

вироку були виведені на страту два 

апостоли Церкви Христової. Перший 

юдей Петро. Йому було винесено вирок 

розп’яття на хресті, але він вважав, 

що недостойний бути розп’ятий 

так, як його Учитель, тому попросив 

себе розп’яти стрімголов, із почуттям 

великого покаяння за те, що він у свій 

час відрікся від Господа. 

Другий Павло, римський громадянин. 

А для громадян Рима страта на 

хресті була заборонена. Павлові було 

присуджено відтяти голову. 

І ось в цей день ці два апостоли, які 

найбільше потрудилися для благовістя 

Христового, для поширення Євангелії, 

переступили поріг вічності. І так, 

як апостол Павло в другому Посланні 

до Тимофія, перебуваючи у тюрмі, говорить, 

що «я добрий подвиг звершив, 

я вже потрудився, і мені належиться 

вінець слави». Тобто це роздуми і висловлювання 

людини, яка чесно і сумлінно 

виконала свій земний обов’язок. 

Так як хлібороб, що трудився в поті 

лиця від раннього ранку до пізнього 

вечора, йде зі спокійною совістю на 

відпочинок, так йшли на вічний відпочинок 

два славних первоверховних 

апостоли Петро і Павло через страшні 

муки, але вони твердо вірили, що 

осягнуть вічне Життя. 

Ми часто любимо говорити, що 

весь світ покорили, переконали прості 

неграмотні апостоли. Але хочу 

дещо поправити, внести певні корективи 

в це тлумачення. 

Чи правда, що апостоли були неграмотні? 

– Це далеко і зовсім не так. 

Проаналізуємо, взявши в руки Євангеліє, 

життя і діяльність наших апостолів. 

Візьмемо перше Євангеліє, 

яке написав апостол Матфей. Євангеліє 

свідчить, що він був митник, тобто 

він збирав податки. А таку посаду 

могла обіймати тільки та людина, яка 

мала комерційну, економічну освіту. 

Отож про Левія Матея ми не можемо 

говорити, що він був неграмотний. 

Це хибна думка, тому що обіймати 

таку посаду не міг простолюдин, неграмотний 

чоловік. 

Візьмемо другого апостола, який 

написав своє Євангеліє – Марк. 

Учень і послідовник апостола Петра, 

який дуже динамічно і гарно виклав 

усі події євангельські, який передав 

дух апостола Петра нам усім. Описати 

і скласти ці події також не могла 

людина неграмотна. 

Третє Євангеліє від апостола Луки, 

апостола із 70. Євсевій Кессарійський, 

історик IV ст., свідчить, що Лука був 

лікар. Але це не єдине свідчення. – 

Павло описує свою подорож, і зазначає, 

що з ним разом був лікар Лука. 

Лікар – це не є неграмотна людина. 

Лука надзвичайно освічений і 

акуратний науковець, про якого свідчать 

історики. Він в Дії святих апостолів 

так виклав історію розповідей 

апостолів, що там настільки правдиво 

подані історичні факти, що його 

визнають найсумліннішим істориком 

за всі часи. 

Апостол Лука як лікар: погляньмо 

на початок Євангелія від Луки – обставини, 

які супроводжують зачаття 

і народження Івана Хрестителя. Ніде 

нема такого чіткого і детального зауваження. 

Він говорить, що священик 

Захарія був уже старий. Єлизавета, 

його дружина, була уже також 

стара. І в неї як в жінки закінчились 

уже усі ті функції, щоби народити 

дитину. І це дуже важливо, оскільки 

тільки глибоковіруюча і глибокоосвічена 

людина могла це записати і передати 

для прийдешніх поколінь. 

Апостол Йоан Богослов – один 

із синів Заведея, про якого говорить 

Євангеліє, що вони одні із перших 

були покликані до апостольського 

служіння. Заведей, їхній батько, був 

людиною не бідною. Він тримав цілий 

риболовецький кооператив на 

березі Галилейського моря. І, будучи 

людиною заможною, він дав своїм 

синам належну освіту: і Яків, і Йоан 

були освіченими людьми. Йоан за 

свою чистоту, коли він в юності прийняв 

благовістя Христове, згодом 

будучи щедро просвіченим Духом 

Святим, приніс до нас таке особливе, 

таке оригінальне Євангеліє від 

Йоана. 

Нарешті про наших первоверховних 

апостолів Петра і Павла, день 

яких ми сьогодні святкуємо. Ми вважаємо 

їх не неграмотними. Прості – 

так. Вони дотримувалися заповіді Ісуса 

Христа «Будьте прості, як голуби, 

і хитрі, як змії». – В цьому житті, де 

треба знати, де які обставини вивчати, 

щоб належно нести Слово Боже. 

Апостол Петро був людиною освіченою, 

бо, читаючи його Перше і 

Друге Соборне Послання, ми не можемо 

закинути цій людині неграмотності 

якоїсь. 

Ну і, нарешті, апостол Павло, 

який написав 14 писань. Він досконало 

знав старе письмо Старого Завіту, 

Тору єврейську. Саме добре аналізуючи 

старе письмо Старого Завіту, 

апостол Павло виклав ті усі пророцтва 

щодо Ісуса Христа, що Христос 

саме той проповідуваний первосвященик, 

що приніс Себе в жертву за 

все людство. І про апостола Павла а 

Діях святих апостолів в 26-му розділі 

свідчить один із прокураторів Кессарії 

Филипової. Коли розглядалася 

справа апостола Павла, коли він був 

заарештований в Єрусалимі, згодом 

переведений в Кессарію, то зібрались 

Фест прокуратор і цар Агрипа. І апостол 

Павло проповідував перед ними. 

І цар Агрипа, обізнаний в юдейських 

законах, каже до апостола Павла: «Ти 

таке говориш, що нам не зрозуміло. 

Це велика вченість твоя доводить 

тебе до такого безумства». Тобто цар 

Агрипа свідчить, що апостол Павло 

був високовченою людиною. 

Ті апостоли не мали освіти тих еллінських 

древніх філософів, їм було 

чуже еллінське різнослів’я, яке не мало 

ніякого практичного застосування у 

духовному житті. Вони просто були 

розумні, сповнені Духом Святим, для 

того, щоб проповідувати Євангеліє. 

Церква нас навчає, що наукою ніякий 

християнин не повинен ігнорувати. 

Віра християнська – це не є віра 

неграмотних. Це є віра, яку нам передали 

глибоко вчені люди. 

Ми знаємо Юстина філософа, одного 

із перших християнських апологетів, 

проповідника в перших віках 

християнства (100-165). Ми знаємо 

великих вчених цілого світу: Ісаака 

Ньютона, чи Енштейна, чи академіка 

Павлова, чи інших вчених, академіків, 

які мали глибоку віру. Але їхня 

віра була осмислена інтелектом, який 

їм дав Господь. 

І сьогодні ми прославляємо наших 

апостолів, які своєю твердою 

вірою і своїм інтелектом розносили 

вістку, проповідували Євангеліє про 

Ісуса Христа в усі кінці землі. 

МОЛИТВОЮ 

ЗУПИНИМО ВІЙНУ 

В УКРАЇНІ 

Роман КУПЧИНСЬКИЙ (музика і слова) 

БОЖЕ ВЕЛИКИЙ, 

ТВОРЧЕ ВСЕСВІТУ 

Стрілецька і пластова молитва 

Боже Великий, Творче всесвіту, 

На нашу рідну землю споглянь! 

Ми були вірні Твому завіту, 

Вислухай нині наших благань. 

Приспів (2 р.): 

Ворог напав на нашу державу, 

Жити в спокою він нам не дасть. 

Боже великий, дай Україні 

Силу і славу, волю і власть. 

Боже Великий, Творче всесвіту, 

Нашу молитву нині прийми, 

За дар свободи рідного краю 

Вірні вам будуть дочки й сини. 

Приспів (2 р.): 

Охороняйте нашу Вкраїну 

Від всіх загрозів, та й і життя, 

Боже великий, дай Україні 

Силу і славу, многі літа. 

За джерелом: 

https://www.youtube.com/ 

watch?v=Ye5JOK6jIfQ 

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО 

За вiру i еднiсть! 

ПЕРЕДПЛАЧУЙТЕ ГАЗЕТУ 

«УСПЕНСЬКА ВЕЖА» 

Якщо Ви передплатите «Успенську 

вежу» своїм рідним та знайомим, 

на сільську чи міську бібліотеку, 

Ви сприятимете поширенню 

християнської моралі, духовності, 

українських традицій та культури, 

інформації про життя нашої рідної 

Церкви. Передплатити газету 

можна у кожному поштовому відділенні 

України. 

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС 35013 

Але закінчимо свою розповідь словами 

того самого глибоковіруючого та 

високовченого апостола Павла: «… 

Якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, 

але не мав любові, я був 

би - ніщо. І якби я роздав бідним усе, 

що мав, та якби віддав моє тіло на спалення, 

але не мав любові, то я не мав 

би жадної користі» [І Коринт. 13, 2-3]. 

Тому нехай усі наші таланти, а 

особливо інтелект, будуть розчинені 

в глибокій любові до свого ближнього 

і до милосердного Господа, і саме 

тоді буде наше життя прикладом для 

багатьох для навернення до Христа, 

до тої віри євангельської. І Господь, 

за молитвами святих апостолів, дасть 

кожному із нас ті блага, які пообіцяв 

тим, хто любить Його. Амінь. 

Відеозапис https://www.youtube.com/ 

watch?v=LrM-Xox_ABo розшифрувала 

Марія ГОРБАЛЬ

2 Липень 2017 

НОВИНИ УАПЦ 

ПОРОШЕНКО ЗУСТРІВСЯ З ГЛАВОЮ УПЦ 

В США (КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКОГО 

ПАТРІАРХАТУ) 

Президент Петро 

Порошенко під час візиту 

до США вшанував 

жертв Голодомору 

1932-33 років в Україні 

та зустрівся з митрополитом 

Антонієм 

(Щербою), першоєрархом 

Української 

Православної Церкви у США (Константинопольський 

Патріархат) та іншими священнослужителями, 

повідомляє сайт УПЦ в США. 

«Більшість у світі не знали, де є Україна, не кажучи 

вже про Голодомор. А сьогодні не знайти в світі 

людини, яка б нас не любила, не поважала і не віддавала 

данину нашому народу», – зазначив Президент. 

Глава української держави зазначив, що Україна 

пройшла велику відстань, незважаючи на шалені 

випробування, і подякував українській громаді 

США за значні зусилля і єдність. 

«Все, що відбувається зараз в Україні, є в серці 

діаспори. Ми це відчуваємо. І нам не потрібно 

звертатись за допомогою – діаспора і так робить 

все, що може», – сказав Президент. 

Джерело: https://risu.org.ua, 21 червня 2017 

ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ ВАРФОЛОМІЙ 

СВЯТКУЄ ДЕНЬ ТЕЗОІМЕНИНСТВА 

ЗА УЧАСТІ СВІТОВОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ 

СПІЛЬНОТИ 

10-11 червня 2017 р., у день пам’яті св. ап. Варфоломія 

та Варнави, Його Всесвятість Вселенський 

Патріарх Варфоломій відсвяткував свій День 

Ангела. Вечірню провели 10 червня в монастирі 

Живоносного джерела у присутності великої кількості 

ієрархів Вселенського Престолу Архонта Теодороса 

Ангелопулоса, Генерального консула Греції 

Евангелоса Секереса та багатьох віруючих, які 

приїхали на свято з різних куточків світу. Наступного 

дня, у Патріаршій церкві св. Юрія на Фанарі 

відслужили Божественну Літургію, яку очолили 

Його Всесвятість Вселенський Патріарх разом з їх 

Високопреосвященствами, Старшими митрополитами 

Нікейським Констянтином, Халкідонським 

Афанасіосом, Деркським Апостолосом, Митрополитами 

Швейцарським Єремією, Трануполіським 

Германом, Додонським Златоустою та ін. 

Детальніша інформація на сайті 

http://stavropigia.lviv.ua/ 

СПІВЧУТТЯ ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УАПЦ 

З ПРИВОДУ ВІДХОДУ У ВІЧНІСТЬ 

БЛАЖЕННІШОГО ЛЮБОМИРА (ГУЗАРА) 

31 травня 2017 р., о 18-30, на 85 році життя, 

після важкої недуги, відійшов до вічності 

Блаженніший Любомир (Гузар), 

Архієпископ-емерит УГКЦ. 

2 червня 2017 р. Б. Блаженнійший Макарій, 

Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель 

УАПЦ в архікатедральному соборі Св. Юра 

м. Львова відслужив заупокійну Літію за новопредставленим 

Блаженнійшим Любомиром (Гузаром). 

Його Блаженству співслужили священики Львівського 

благочиння УАПЦ (митр. прот. Олег Древняк, 

прот. Олег Малетич та ієр. Микола Кавчак) та 

духовество УГКЦ. Після молитви Блаженніший 

Макарій звернувся із прощальним словом до Владики 

Любомира, у якому висловив вдячність за теплоту 

відносин між архієреями, Його вагомість у 

суспільтві та житті Церкви Христової. Митрополит 

Макарій висловив співчуття від Української Автокефальної 

Православної Церкви Блаженнішому 

Святославу та усім вірним Української Греко-Католицької 

Церкви з відходом у вічне життя Блаженнішого 

Любомира Гузара. 

Джерело: http://uaoc.lviv.ua/ 

БЛАЖЕННІШИЙ МАКАРІЙ ВІДВІДАВ 

VI МОЛИТОВНИЙ СНІДАНОК 

В Києві 1 червня, 

в день Захисту дітей, 

відбувся щорічний 

Національний молитовний 

сніданок. Захід 

зібрав керівництво 

держави, політиків, 

урядовців, релігійних 

лідерів, громадських діячів та науковців. Блаженніший 

Макарій у супроводі секретаря Патріархії 

УАПЦ митр. прот. Віталія Даньчака відвідав цей 

захід. Привітав гостей спікер Верховної Ради Андрій 

Парубій. Зі словами привітання та подяки до 

присутніх гостей звернулися також прем’єр-міністр 

України Володимир Гройсман, секретар 

РНБО Олександр Турчинов, посол США в Україні 

Марі Йованович, міністри та народні депутати. 

Патріарша Рада та Архієрейський собор провели 

робочі зустрічі у Патріархії УАПЦ в м. Києві 

23 червня у приміщенні Патріархії УАПЦ було 

проведено робочі зустрічі Патріаршої Ради та Архієрейського 

собору УАПЦ. Патріарша Рада ухвалила 

рішення, які були подані на затвердження 

Архієрейського собору. 

Повна інформація на сайті http://church.net.ua/ 

У ЛЬВОВІ ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УАПЦ 

ОСВЯТИВ НОВОЗБУДОВАНИЙ ХРАМ 

ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЬОГО 

Блаженніший Макарій 

звершив чин освячення 

новозбудованого 

храму Вознесіння Господнього 

у м. Львові 

(вул. Щурата). За короткий 

час зусиллями 

та стараннями настоятеля 

громади прот. Миколи Гаврона було збудовано 

храм, який є окрасою мікрорайону «Топольна» 

та гарно вписується у ландшафт вулиці Щурата. 

Перед св. Літургією Митрополит Макарій звершив 

чин освячення престолу та храму. У співслужінні 

священиків Львівського деканату УАПЦ та 

Івано-Франківської єпархії УАПЦ Владика Макарій 

очолив першу св. Літургію. На малому вході 

настоятеля громади прот. Миколая Гаврона було 

нагороджено церковною нагородою – митрою. За 

щиру працю та побудову храму 79 жертводавців 

отримали церковну нагороду. 

УСПЕНСЬКУ ВЕЖУ 

МОЖНА ЧИТАТИ В ІНТЕРНЕТІ 

З 1 березня 2015 р. зреалізований новий проект 

Львівського ставропігійного братства 

св. ап. Андрія Первозваного УАПЦ – з цього дня 

наш часопис можна читати в інтернеті за адресою: 

uv.lviv.ua. 

Можна переглянути архівні примірники газети, 

які виходили у світ із 1 січня 2009 року. 

Мелодійним співом супроводжувала архієрейську 

св. Літургію хорова капелла «Дударик». 


ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УАПЦ ВІДВІДАВ 

РІВНЕНСЬКИЙ ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВИЙ 

ПОЛІГОН ТА ЗУСТРІВСЯ 

ІЗ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ 

20 червня Блаженніший Макарій, Митрополит 

Київський і всієї України, Предстоятель УАПЦ, у 

супроводі священнослужителів та волонтерів Львівської 

та Рівненсько-Волинської єпархій, з архипастирським 

візитом відвідав військовослужбоців на 

Рівненському загальновійськовому полігоні, провівши 

зустріч з командиром 10-ї окремої гірсько-штурмової 

бригади – підполковником (Героєм України) 

В.І. Зубаничем, заступником командира частини з 

морально-психологічного забезпечення – підполковником 

Д.Т. Петрюком, інспектором Міністерства оборони 

України, з офіцерським та особовим складом. 

Під час зустрічі було обговорено чимало важливих 

питань щодо взаємодії Церкви зі Збройними Силами 

України та іншими військовими формуваннями. 

Поблизу польової каплиці духовенство відслужило 

молебен, під час якого лунали особливі прохання до 

Милосердного Бога за швидке завершення війни. На 

завершення візитації, Митрополит Макарій зробив 

перший запис у Книзі почесних гостей бригади та 

подарував на молитовну згадку Бучацьке Євангеліє. 

Джерело: http://church.net.ua 

ГЛАВА НАЦГВАРДІЇ ПОЯСНИВ, 

ЧОМУ КАПЕЛАНАМИ НЕ БЕРУТЬ 

СВЯЩЕНИКІВ УПЦ (МП) 

Командуючий Національною гвардією генерал-лейтенант 

Юрій Аллеров заявив, що його 

відомство капеланами не беруть представників 

Української Православної Церкви (Московського 

Патріархату). Про це він повідомив в інтерв’ю «Апострофу». 

Аллеров підкреслив, що зазначене положення 

прописано в постанові Кабінету міністрів. За 

словами генерала, він особисто бачив, як представники 

їх Церкви благословляли бойовиків на війну. 

Генерал заявив, що і зараз РФ продовжує намагатися 

вплинути на території України, які знаходяться 

під впливом Російської Православної 

Церкви, маючи на увазі південну і східну частини 

нашої країни. 

Джерело: https://risu.org.ua,20 червня 2017 

ДУХОВЕНСТВО УАПЦ ЗОЛОЧІВЩИНИ 

ВШАНУВАЛО ПАМ’ЯТЬ ЖЕРТВ 

КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ 

25 червня священики 

Золочівського деканату 

Львівської єпархії 

УАПЦ разом із парафіянами 

та жителями міста 

Золочева розпочали 

вшанування днів пам’яті 

жертв розстрілів в’язнів 

у тюрмах Західної України.В капличці-пам’ятнику 

біля Золочівського замку, який свого часу був 

катівнею НКВС, поминальні заходи розпочалися панахидою 

за померлими в муках.Отець-декан Василь 

Саган наголосив на важливості історичної пам’яті, 

як уроку історії для прийдешніх поколінь. Страшна 

історична правда звучала з вуст священика-дослідника 

історії Юрія Юречка про події на території 

Золочівського замку, де також відбулися масові розстріли. 

Щемливо звучали скорботні твори духовної 

музики у виконанні парафіяльного хору церкви Святої 

Софії м. Золочева під керівництвом Нелі Мельник. 

Вічна пам’ять всім загиблим. 

Джерело: http://uaoc.lviv.ua/

В УКРАЇНІ ВПЕРШЕ НАЗВАНО ВУЛИЦЮ 

В ЧЕСТЬ ПАТРІАРХА УАПЦ ДИМИТРІЯ 

29 червня депутати 

Винниківської 

міської ради прийняли 

рішення щодо найменування 

у м. Винниках 

Львівської обл. 

вулиці в честь Патріарха 

УАПЦ Димитрія, 

а також культовій споруді 

релігійної громади 

УАПЦ парафії 

рівноап. князя Володимира 

Великого у 

м. Винники Личаківського 

р-ну м. Львова 

присвоїти поштову 

адресу - Патрірха Димитрія, 2а. У храмі Воскресіння 

Господнього м. Винник також частково збережені 

розписи, які о. Володимир Ярема виконав, будучи 

ще священиком. 

Таким чином Винники стали першим містом в 

Україні, яке вшанувало пам’ять Патріарха Димитрія 

(Яреми) найменуванням вулиці. 

На жаль, Львівська міська рада 10 років не реагує 

на аналогічне зверненян духовенства та мирян 

УАПЦ. 

Джерело: http://stavropigia.lviv.ua 

МІСІЙНА ПОЇЗДКА СВЯЩЕНИКІВ- 

ВОЛОНТЕРІВ ЖОВКІВСЬКО- 

КАМ’ЯНКА-БУЗЬКОГО ТА СОКАЛЬСЬКОГО 

ДЕКАНАТІВ ЛЬВІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УАПЦ 

20-23 червня 2017 

р. священики Жовківсько-Кам’янка-Бузького 

та Сокальського 

деканатів Львівської 

єпархії УАПЦ разом 

з волонтером Ігорем 

Малетичем в черговий 

раз відвідали терени Сходу України – зону 

АТО. Поїздка була організована на прохання воїнів-розвідників 

механізованого батальйону 1-ї 

Окремої танкової бригади, які захищають Україну 

в районі м. Попасна (Світлодарська дуга). 

Духовенство доправило гуманітарну допомогу 

(військову форму, продукти харчування, засоби 

гігієни, медикаменти), що була зібрана на 

парафіях деканатів. Варто зазначити, що наші 

священики вперше зустрічаються з розвідниками, 

адже саме на них лежить велика відповідальність 

у здобутті важливої воєнної інформації, 

яка може врятувати життя багатьох воїнів. 

Це дійсно безстрашні бійці! Розвідники щиро 

дякували священнослужителям, найперше, за 

духовну та молитовну підтримку, бо неодноразово, 

вони «заглядали у вічі смерті», тому переконані, 

що саме віра у Бога та молитва Церкви і 

рідних рятувала їхні життя. В зоні АТО священики 

УАПЦ не забули і про воїнів, які загинули 

за три роки війни, захищаючи свою державу. На 

меморіальному місці, де загинув перший український 

воїн – жертва російсько-окупаційної 

війни кавалер ордену «Богдана Хмельницького 

ІІІ ступеня» капітан СБУ Геннадій Біліченко 

відслужили поминальну панахиду за всіх 

воїнів-героїв та мирних жителів, що загинули 

у цій війні. Вічная їм пам’ять! Поїздка в зону 

АТО відбулася з благословення Предстоятеля 

УАПЦ Митрополита Київського і всієї України 

Макарія. 


У ЖИТОМИРІ ВІДКРИЛИ ПАМ’ЯТНИК 

МИТРОПОЛИТУ ІЛАРІОНУ ОГІЄНКУ 

У Житомирі 23 червня 

відкрили пам’ятник 

митрополиту Іларіону 

(Івану Огієнку). 

Пам’ятник видатному 

дія чеві Української Православної 

Церкви, перекладачеві 

Біблії на 

Липень 2017 

НОВИНИ УАПЦ 

українську мову Огієнку являє собою фігуру митрополита 

з граніту висотою 2,3 м. 

«Згоду Житомирській обласній організації 

Українського товариства охорони пам’яток історії 

та культури на організацію благоустрою території 

вулиці Михайлівської шляхом встановлення 

пам’ятника Іванові Огієнку надано виконавчим 

комітетом Житомирської міської ради», - прозвучало 

на заході. 

Автори пам’ятника – житомирський скульптор 

Василь Фещенко та архітектор Валерій Головатенко. 

Пам’ятник виготовлений за спонсорські 

кошти мецената Олександра Медведюка. 

Митрополит Іларіон (Іван Іванович Огієнко) 

- український вчений, митрополит Української 

Автокефальної Церкви (від 1944), Глава Української 

Греко-Православної Церкви у Канаді і 

митрополит Вінніпегу. Огієнко доклав чимало 

зусиль для організації та розбудови українського 

національно-культурного та релігійного життя 

у Канаді, політичний, громадський і церковний 

діяч, мовознавець, лексикограф, історик церкви, 

педагог. Народився 14 січня 1882 р. в м. Брусилові 

на Житомирщині. У Канаді професор Огієнко 

довершив справу свого життя - підготовку й друк 

повного перекладу Біблії українською мовою. 

1948 р. він подав текст Старого Завіту до Британського 

і Закордонного Біблійного Товариства 

на рецензування. В сучасному вигляді Біблія 

Огієнка побачила світ у Лондоні 1962 р. накладом 

Об’єднаного Біблійного Товариства. Цього 

року україномовному перекладу Біблії Огієнка 

виповнюється 55 років. У Житомирі є вулиця 

Івана Огієнка (мікрорайон Польова). 

За джерелом: https://risu.org.ua 

СВЯЩЕНИК УАПЦ ПРИЛУЧИВСЯ 

ДО ВПОРЯДКУВАННЯ УКРАЇНСЬКИХ 

ПОХОВАНЬ У ПОЛЬЩІ 

31 травня Городоцьке 

товариство 

«Холмщина» разом 

з настоятелем церкви 

св. Пантелеймона 

УАПЦ (м. Львів, вул. 

Кн. Ольги) о. Василем 

Гнатівим здійснили 

чергову поїздку в село Юров (Jurów) Томашівського 

повіту на Холмщині. Делегація зайнялася 

впорядкуванню православного цвинтаря села. 

Нагадаємо, Городоцьке товариство «Холмщина» 

активно співпрацює із громадою УАПЦ району 

та Львівської області, спільно виконуючи волонтерську 

місію по вшануванню пам’яті місць 

українських поховання та організовують спільно 

меморіальні заходи у громадах Городоччини. 


У смт. ПІДКАМІНЬ УАПЦ 

ПРОВЕЛА 5-ТУ ПРОЩУ, ПРИСВЯЧЕНУ 

100-РІЧЧЮ ВІДРОДЖЕННЯ УАПЦ І РОКУ 

СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДИТИНИ 

24-25 червня у деканальній 

парафії вмц. 

Параскеви П’ятниці 

смт. Підкамінь Бродівського 

р-ну духовенством 

УАПЦ Підкаменського 

деканату 

було організовано п’яту 

прощу, присвячену 

100-річчю відродження УАПЦ і року соціального 

захисту дитини. У суботу було відслужено 

акафіст до ікони Підкаменської Божої Матері, яка 

є місцевошанованою святинею. Після відправи 

присутні прийняли участь у реколекції та мали 

змогу почути повчальні духовні проповіді священиків. 

У неділю св. Літургію очолив о. Юрій 

Осінчук, якому співслужили священики деканату, 

а також запрошені гості. 

Із вітальним словом до пастви звернувся колишній 

декан, настоятель Свято-Аннівського храму м. 

Глиняни о. Тарас Дудар, який у своєму слові згадав 

про необхідність духовної опіки над молоддю. 

Джерело: http://uaoc.lviv.ua 

3 

ПРОЩА ДО УГОРНИЦЬКОГО МОНАСТИРЯ 

– ОДНОГО ІЗ ПОЧАТКІВ МОНАШЕСТВА 

У ГАЛИЧИНІ 

24 червня Львівське 

ставропігійне Братство 

св. ап. Андрія Первозваного 

організувало 

для парафіян Ставропігійної 

церкви Успення 

Богородиці м. Львова 

прощу в Угорницький 

Свято-Преображенський монастир, що знаходиться 

в с. Угорники Коломийського р-ну Івано-Франківської 

обл. Намісник монастиря разом із братією 

відслужили подячний молебень для прочан, який 

поєднав усіх в спільній молитві. 

Отець Павло розповів багатостолітню історію 

святої обителі, яка подарувала для православ’я св. 

Іова Почаївського, Іова та Феодосія Манявських. 

Свого часу саме ці святі стали ченцями у Свято-Преображенському 

монастирі с. Угорники та 

понесли велич та святість віри Православної по 

Західній Україні. Прочани відвідали цілюще монастирське 

джерело Дзвінюху, помолилися біля 

пам’ятного знака Небеній Сотні та пройшлися 

алеєю, яка висаджена за участі Митрополита Галицького 

Кир Андрія весною 2017 р. в честь 208 

прикарпатців, які загинули на Майдані і зоні АТО. 

Смачним монастирським почастунком ченці 

пригостили прочан із м. Львова. 

Добра і щира атмосфера, яка панує у Свято-Преображенському 

монастирі залишила приємні 

спогади для парафіян Успенської церкви 

м. Львова, які цього дня разом із своїми дітьми, 

онуками вирушили, щоб скласти подяку Всемилосердному 

Богу і Матінці Небесній, яка своїм 

Покровом оберігає святиню в Угорниках. 

Джерело: http://stavropigia.lviv.ua 

ОГОЛОШЕННЯ 

Львівська духовна семінарія 

св. ап. Іоанна Богослова УАПЦ 

Проводить набір абітурієнтів чоловічої статі 

віком 18-35 років на денну форму навчання. 

В семінарії проводиться викладання богословських 

гуманітарних дисциплін. Термін 

навчання 4 роки. 

ЛДС є духовним навчальним закладом при 

єпархіяльному управлінні Львівської єпархії, 

має статут для ведення своєї діяльності згідно 

з законодавством України. Після закінчення 

ЛДС надається право душпастирської діяльності 

як в Україні, так поза її межами. 

На вступних іспитах перевага надається 

особам з вищою світською освітою, тим, що 

пройшли службу у Збройних силах України, 

а також абітурієнтам, які виявляють бажання 

служити на парафіях Східної та Південної 

України. Останні також навчаються у семінарії 

на пільгових умовах. 

Для тих абітурієнтів, які хочуть тільки отримати 

богословську освіту (без прийняття 

священичого сану), оплата за навчання буде 

встановлена згідно з угодою між студентом і 

семінарією, ухваленою педрадою семінарії. 

Абітурієнти семінарії складають 

такі вступні іспити: 

Абітурієнти семінарії складають такі вступні 

іспити: 

Українська мова – диктант. 

Закон Божий – згідно з програмою. 

Історія України – згідно з програмою. 

Перевірка вокально-слухових даних та 

вміння читати церковно-слов`янською мовою. 

Документи приймаються з 15 червня 

до 15 серпня щопонеділка та щочетверга з 

11.00 до 13.00 год. 2017 р. 

ТЕРМІН СКЛАДАННЯ ВСТУПНИХ ІСПИТІВ – ТРЕТЯ 

ДЕКАДА СЕРПНЯ 

Адреса семінарії: 79008, м. Львів, 

вул. І. Федорова, 11. Тел. (032) 225-70-81. 

Ректорат ЛДС УАПЦ


ВІДКРИТИЙ ЛИСТ 

ДО ВІРНИХ УАПЦ 

Наближається 

100-річчя 

з часу визначної події в 

історії Української православної 

церкви – створення УАПЦ. 

Це зобов’язує нас озирнутись 

на порівняно недавню подію 

– ІІІ Відродження Української 

Автокефалії, що розпочалось з виходу 

з-під московської юрисдикції 

Петро-Павлівської парафії у 

Львові, та задуматись над тим, що 

означав цей крок для його ініціаторів, 

що відбувалося далі та який 

результат цього подвижницького 

руху сьогодні. 

Ініціатори автокефального руху 

мали за мету консолідацію православних 

українців навколо ідеї наблизити 

майбутню Помісну церкву 

до суті Церкви Христової. Для 

цього українському православ’ю 

треба було звільнитись від впливу 

та нашарувань монархічної РПЦ 

та хвороб, спричинених войовничим 

атеїзмом. Ця ідея – не пуста 

вигадка на голому місці. Вона 

базується на величних здобутках 

та досвіді УАПЦ 20-х рр. XX ст. 

(Церкви Митрополита Василя 

Липківського). Тоді всі прогресивно 

та патріотично налаштовані 

священики разом з народом 

об’єдналися та радикально змінили 

характер церковного життя. 

Все, що тоді діялось і відбулося 

в Українському православ’ї, є документально 

описане. (Чи багато 

священиків знайомі з цими документами, 

та чи вивчають їх тепер 

в семінаріях УАПЦ?). УАПЦерква 

бурхливо розвивалася і ставала 

духовною основою українців. Але 

була жорстоко знищена більшовиками 

– на превелику втіху апологетам 

РПЦ. 

На жаль, ідеологічні недруги 

Церкви Митрополита Василя 

Липківського є і в теперішньому 

українському православ’ї, в т. ч. 

в самій УАПЦ. Вони роблять усе, 

щоб осквернити пам’ять про тогочасну 

Автокефалію та погасити 

демократичні настрої в українському 

православ’ї. Для цього 

вишукуються різні лицемірні аргументи 

на те, чому сьогодні є неможливим 

організувати Церкву за 

прикладом тих славних часів. 

Боляче, але сьогодні політики 

і урядовці не вникаючи в суть 

Церкви та в її історію, зокрема 

українську, сприймають «на віру» 

як єдино можливе і правильне 

все те, що представляють собою 

теперішні православні конфесії. 

Турбує лише, що їх є аж три, бо це 

створює для державного апарату 

певні незручності. Звідси й походить 

політиканська ідеологія створення 

єдиної Церкви – на грунті не 

якісному, а кількісному, і щоб це 

утворення відповідало, вибачте, 

«понятіям» депутатів та урядовців, 

тобто, щоб було зрозумілим, з 

ким у Церкві можна і треба домовлятись. 

Майже так само трактують 

Церкву і наші «церквознавці». 

Головною засадою і ознакою 

УАПЦ від її початку була поставлена 

соборноправність, що 

означає демократичний устрій і 

забезпечення участі всіх ланок 

церковної спільноти в управлінні, 

починаючи від громади. Громада 

– живий і дієвий організм, – не 

якесь аморфне згромадження, а 

організований колектив на чолі зі 

священиком, що має свій Статут, 

обирає представництво і виконавчий 

орган – парафіяльну «двадцятку». 

Більшість священиків цього 

бояться, так само, як єпископи не 

хочуть мати церковну раду, обрану 

демократично, тобто собором. 

Ідеалом священиків, вихованих 

на традиціях РПЦ, є «прихожани», 

які приходять до храмів, отримують 

«послуги» та ідуть собі, не 

втручаючись ні у що. Владики, зі 

свого боку, не хочуть, щоб священики 

(тим більше, миряни) мали 

будь-який вплив на їхні дії, воліють 

вирішувати все поміж собою. 

Як перші, так і другі не хочуть 

розуміти, що саме консолідована 

спільнота є запорукою незалежності 

і повноти прав громади, 

єпархії, всієї Церкви. 

Реальна соборноправність 

можлива лише за умови, що починається 

вона з легітимних, тобто 

реєстрових громад, які є первинними 

парафіяльними організаціями. 

Без такої ланки все решту 

буде лише фікцією. Жива, діяльна 

громада, духовно очолена гідним 

священиком, – це основа справжньої 

Церкви. Всі болісні випадки 

та ситуації, що трапляються в парафіях, 

є наслідками відсутності 

колегіальності, відкритості та взаємної 

довіри. 

Багато нашкодило УАПЦеркві 

залучення єпископів, що вийшли з 

УПЦ-КП та УПЦ-МП. Саме вони 

найбільше розвалювали молоду 

конфесію, вносили в церковне 

життя інтриги та перетворювались 

у «князьків». Вони робили все, 

щоб «затиснути» Автокефалію в 

Галичині та скомпрометувати її 

(чи не на замовлення зі сторони?). 

Важко повірити, що й далі чиниться 

опір оновленню українського 

православ’я, і навіть зсередини 

УАПЦ. 

Якщо взяти до уваги, що теперішня 

УАПЦ зреклася головного 

– реальної соборноправності, і навіть 

в перемовини про об’єднання 

єрархи вступають без погодження 

з Собором, то навіщо тоді лицемірно 

триматись назви, яка стала 

неправдивою? 

Ми, родина священика Володимира 

Яреми, якому згодом довелося 

стати Патріархом УАПЦ 

Димитрієм, звертаємось до спільноти 

УАПЦ і заявляємо, що нам 

дуже соромно за те, що діється 

в сьогоднішній церковній формації, 

започаткованій з моменту 

обрання предстоятелем нині 

вже покійного митр. Мефодія 

Кудрякова. Багато з нас були безпосередніми 

свідками та брали 

жертовну участь у справі Третього 

Відродження УАПЦ, а тому добре 

знаємо, якою була мета автокефального 

руху і бачимо тепер, як 

він був використаний тими, хто 

не перейнявся його ідеями. Тому 

ПРОСИМО НЕ ПОВ’ЯЗУВАТИ 

ІМ’Я ПАТРІАРХА ДИМИТРІЯ ЗІ 

СТАНОВИЩЕМ В ТЕПЕРІШНІЙ 

УАПЦ. Так, він був надто довірливим 

та ідеалізував людей в сутанах, 

і до кінця не міг повірити, 

що якась духовна особа може виявитись 

непорядною людиною, а 

таке траплялось, і призводило до 

помилок. Але ці помилки не можна 

визнати як його особисті, бо за 

кожною з них стояли ті, що підказували, 

радили і наполягали. 

Зрештою, склалося так, що ідея 

чистої соборноправної Церкви, 

якою «горів» Патріарх Димитрій, 

сьогодні виглядає утопією. Як виявилось, 

її не сприйняли єпископи, 

які свідомо чи несвідомо, відверто 

чи затаєно є прихильниками синодального 

устрою, тобто залежності 

церковної структури лише від 

ЇХ волі. Не зрозуміли справжньої 

суті соборноправності священики, 

і погодились бути заручниками невігластва 

або сваволі окремих єпископів 

(бо не мають ніякого впливу 

на вибір єрархів та на їхні дії, 

– а це через байдужість або гординю 

– аби не довелось залежати в 

чомусь від громади). Як наслідок, 

в лави духівництва проникає багато 

«перебиранців» – людей без покликання, 

або й просто цинічних 

безбожників. Яскравим доказом 

цього є випадок з «архієписком» 

Мстиславом (включно з його неймовірним 

«поновленням» – «за 

ремонт даху»). Такий випадок для 

Церкви в стократ страшніший, ніж 

тяжкий злочин звичайного безбожника, 

– БО ВБИВАЄ ВІРУ В 

ЦЕРКВУ. 

Шлях, який пройшла 

УАПЦерква, відроджена у Петро- 

Павлівському храмі, був дуже 

складним, сповненим шантажу, 

погроз, шельмування, підступів, 

засилання агентів СБУ (в якій на 

той час помінялась лише вивіска). 

Фактом, що означав взяття під контроль 

Церкви, яку з ентузіазмом 

виборов народ, стало обрання під 

відвертим тиском «органів» предстоятелем 

УАПЦ одіозної фігури 

– Мефодія Кудрякова, який «прославився» 

на Тернопільщині, ще 

будучи священиком. (Ставленик 

безбожників одразу задекларував 

свою сутність, викинувши на 

вулицю редакцію «Нашої віри» 

та познущавшись над Євгеном 

Сверстюком). 

Це було зроблено без «оглядання» 

на церковну спільноту та 

в порушення Статуту і заповіту 

Патріарха Димитрія, лише зі страху 

перед «органами». Цей акт позбавив 

«державну» Церкву – УПЦ 

КП – серйозного конкурента. 

Тепер УАПЦ зреклася задекларованих 

ідеалів і живе на засадах 

«паритету» інтересів – верхи не 

втручаються в життя священиків, 

особливо тих, що поступають негідно, 

а це стало запорукою спокою 

і безпеки верхів. Так появились 

парафії, «приватизовані» 

цілими родинами. Непотизм (протекціонізм, 

кумівство. – Прим. 

ред.) став звичайним явищем. 

Лице Церкви та її авторитет стали 

останньою проблемою, яка турбує 

духівництво (в усякому разі, голосних 

протестів досі чути не було) 

А зло завжди розповзається швидко, 

бо воно нахабне. 

Однак, є в УАПЦеркві багато 

чесних священиків, гідних звання 

пастиря, і вони, напевно, розуміють, 

що не все є в порядку, 

але чомусь терплять (забули, що 

непротивлення злу є гріхом, а у 

випадку священиків цей гріх шкодить 

всій Церкві; добрим прикладом 

став протест священиків 

Тернопільщини проти поновлення 

«архієпископа» Мстислава, 

який «прославив» УАПЦ на всю 

Україну). 

В українському православ’ї 

його кращі традиції були знищені 

впливом монархічної РПЦ. 

Церква Митрополита Василя 

Липківського здійснила успішну 

спробу визволитися від цього 

впливу і зробила радикальний 

крок на зближення з народом і демократизацію 

церковного життя. 

Знищили цю Церкву безбожники-комуністи. 

Церква, організована на невиразних 

засадах, легко піддається 

як всім хворобам, що властиві 

суспільству, так і маніпулюванню 

з боку політиків та урядовців – 

адже єпископи не мають обов’язку 

радитися з церковною спільнотою 

та звітуватись перед нею, а тому 

поступають за власними і груповими 

інтересами. 

Лад в УАПЦ може дати лише 

навернення до життя за Статутом, 

вибудуваним на засадах соборноправності. 

Лише наскрізна 

відкритість і участь громад (а 

не «кишенькових» двадцяток) в 

управлінні Церквою через своїх 

післанців в радах усіх рівнів може 

поступово змінити церковне жит-

тя та дати УАПЦ майбутнє. Але 

здійснити це сьогодні не дають не 

якісь атеїсти, а такі, як уже згадуваний 

«архієпископ» Мстислав та 

«іже з ним», а також ті священики, 

які трактують служіння Богові 

лише як вигідну справу. 

Без невідкладного скликання 

церковного Собору та самовизначення 

УАПЦ втратить будь-які 

аргументи на своє існування, тим 

більше, що вже є УПЦ-КП (бо що 

ж можемо їй протиставити?). 

Зважились ми написати гірку 

правду не з метою зробити комусь 

кривду (а саме так, напевно, дехто 

пояснить наш вчинок), а заради 

того, щоб все те правильне і добре 

для Церкви, що почалося у 1991 р. 

з подвигу священиків Володимира 

Яреми та Івана Пашулі, продовжилось 

на щирому ентузіазмі народу 

і чесних священиків, та увінчалось 

величним і символічним приїздом 

до України Патріарха Мстислава – 

не пропало намарно. 

Недруги УАПЦ були налякані її 

успіхами. Не гребуючи будь-якими 

засобами, вони пішли у наступ 

і здобули перемогу. Відколи 

Церкву очолив Мефодій Кудряков 

– відтоді вона стала незрозумілою 

формацією, яка не має що протиставити 

іншим конфесіям. 

Переживши великі випробування, 

вірні УАПЦ мають право на 

те, щоб тяжко здобута ними Церква 

не була фальшивкою на догоду різним 

скритим антицерковним силам, 

а навернулась на шлях істини 

– до ідеалів Церкви Митрополита 

Василя Липківського. 

P. S. Смерть кардинала УГКЦ 

Любомира Гузара яскраво засвідчила, 

наскільки важливими для 

Церкви є її авторитети. Своїм життя 

він показав, що в Церві не влада 

є важливою. Спільнота УГКЦ 

отримала у спадок від нього заповіти, 

миряни – настанови, урядовці 

і депутати – заслужені докори. 

Вислови Блаженнішого тиражуються 

і визнаються публічно. 

Патріархові Димитрію судилося 

бути «попелюшкою», що мала 

не одну «мачуху» – він був незручним 

для УПЦ-КП, для урядовців 

усіх рівнів та й для багатьох «своїх». 

І тепер, коли відзначаються 

різні дати, пов’язані з його особою 

та висловлюються похвали, ніхто 

не згадує головного – чого саме 

він прагнув і заради чого боровся 

з «вітряками». 

В останні роки життя Патріарх 

Димитрій особливо переймався 

проблемою компромісу зі злом 

(яка є найбільшою духовною хворобою 

світу), і наполягав, що такий 

компроміс є визнанням зверхності 

зла, тому не може бути йому 

місця у Церкві. (А ми не раз чуємо, 

що, мовляв, «духовна особа є 

також живою людиною, а тому не 

варто занадто прискіпуватись до її 

поведінки»). Випадок з «архієпископом» 

показує, які небезпеки існують 

для Христової Церкви. А як 

їх остерігатись – відомо, аби була 

лише на це щира віра і добра воля. 

За дорученням родини підписались 

сини Патріарха Димитрія 

Святослав і Данило Яреми 

Марія ГОРБАЛЬ 

На тижні Ангелінці виповнився 

п’ятий рочок. Та День народження 

батьки вирішили відзначити 

у неділю – запросили усіх хресних 

(а це аж по три пари). Тобто отець 

Віталій взяв за хресних трьох своїх 

товаришів з Духовної семінарії, 

їмость Вікторія – трьої своїх колишніх 

товаришок, з якими вчилася на 

факультеті журналістика. Та про яку 

журналістику після заміжжя могла 

бути мова – вона ЇМОСТЬ (так називають 

на Західній Україні. На Східній 

та Центральній Україні цей титул іменується 

МАТУШКА). 

– Вікуся. Ну ти й господиня! Ну й 

стіл накрила – і качки, й кури смажені, 

і риби фаршировані, і торти! Та де 

ж ти усього цього навчилася? І коли? 

– запитує з захопленням та з неприхованою 

заздрістю товаришка-журналістка. 

– Моя Вікуся прекрасно вміє варити 

манну кашку для Ангелінки і смажити 

яєчню для мене, навіть посолить, 

навіть зеленим кропчиком посипле, – 

усміхаючись, з любов›ю поглянувши 

на дружину, каже отець Віталій. – А 

оце все – це наші парафіянки. Вони 

щосуботи на неділю нам такого навипікають, 

а коли взнали, що в нас 

свято – ну то й насправді постаралися. 

Головне – завоювати у них довіру, 

шану, ну і, звичайно, любов. – Отці 

ніяково повсміхалися. – А ви думаєте, 

дівчата, наші їмості чого такі пухленькі? 

– звернувся отець Віталій до журналісток. 

– Це ж вам не з мікрофоном 

бігати! Цеж БУТИ ЇМОСЮ! Це ж 

допомагати отцеві підготувати проповідь, 

і самій статечно виглядати – навіть 

співати в церковному хорі, а коли 

нема дяка – замість нього дякувати! 

– А як я сьогодні співав на службі? 

– запитує, усміхаючись, отець Роман. 

– Ну, та ти просто соловейком заливався! 

– зареготали отці. 

– Ну а отець Юрій! Яку він проповідь 

видав! А як усі слухали! З якими 

задумливими обличчями! Дехто навіть 

сльозу впустив. Ну просто філософ 

– зайшлися реготом отці, вгощаючись 

печеним, вареним, смаженим, 

яке наготували парафіянки. – Навіть 

про Ангелінку сказав! 

– До речі, де Ангелінка? 

– Та вона роздивляється свої презенти 

– відповіла поважна їмость 

Вікторія. 

Чи міг мріяти дудусь, священик 

Іван, якого вивезли в Пермську область 

за співрацю з УПА, – про таку 

Борис ХАРЧУК 


ОТВЕРЕЗІННЯ 

Із почутого 

долю свого внука? Звичайно, не міг! 

Він молив Бога, щоб вижив, щоб вижили 

його дружина з маленьким сином, 

вивезені хтозна де в Сибір, – щоб 

повернулися додому… Він тільки про 

те мріяв і про те молився. Та не вижив. 

Своїм священичим тілом збагатив російську 

землю. І не дізнався, що його 

син після повернення в Україну пішов 

родинним шляхом – став священиком. 

Та з Небес споглядав дідусь Іван і 

за терпіннями свого наступника, і за 

його злетами, які відбулись тільки в 

час Незалежності України. І тішився 

на Небесах священик дідусь Іван, що 

і внук його поступив в Духовну семінарію 

– не перервав родинного священичого 

ланцюга. Та що зараз думає 

на небесах дідусь Іван, дивлячись на 

життя свого внука, отця Віталія? 

Товариство гамірно пригощалося, 

ввеселилося, пересипаючись жартами, 

і, звичайно, тостами за здоров›я та 

щасливе життя Ангелінки. 

Та раптом – роздирливий крик 

дитинки. – Усі, розгублені, піднялись 

і перелякано помчали на крик. 

Побачене ще більше вразило усіх – на 

голубій плитці ванної кімнати лежало 

бездиханне тільце Ангелінки. Поряд 

– розкрита пляшечка з великими апельсинами 

на етікетці. З пляшечки повільно 

витікав шампунь. 

Отець Віталій отямився першим. 

Пробіг за паспортом, грішми, крикнув 

до дружини, щоб взяла великий махровий 

рушник загорнути дитинку, і 

побігли до машини. Чекати на машину 

швидкої допомоги в райцентрі у неділю 

не було смислу. Гості теж мовчки 

квапливо повискакували з хати. 

На столі, крім тортів, непочатими 

з усіх наїдків лежали дві довгі фарширова 

риби, з широко виряченими 

СОРОЧКА ДУХУ НАРОДУ 

...Нещасна, неправдива людина, 

що добровільно й легко зрікається 

рідної мови; щаслива, праведна людина, 

що в радості й горі будує слово 

своєї землі. Нещасні, прокляті батько 

й мати, що сплоджують перевертнів; 

щасливий, непереможний народ, 

що породжує своїх захисників і оборонців. 

«Ну, що б, здавалося, слова... 

– чуємо з малих літ тихе запитання 

довіри, здобуте з найбільших глибин. 

– Слова та голос – більш нічого! 

А серце б’ється-ожива, як їх почує!.. 

– і спрямоване в саму душу зав’язаного 

світу, як сакраменто: – Знать, 

од Бога і голос той, і ті слова ідуть 

меж люди!..». У відповідь – кредо: 

«Вогонь в одежі слова», – твердо, 

як з-під ковальського молота. І як 

руків’я наскрізьсічного меча, поєднання 

довіри й кредо: «Слово, моя 

ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть 

обоє!». Ця інтерпретація як 

втілення українського народного 

духу в слові наших найбільших поетів, 

мислителів, революціонерів, 

так і непоборного вияву становлення 

національної самосвідомості – її 

5 

переляканими очима. – Велетенська 

чорна муха сідала на свої володіння. 

В лікарні обласного центру дитинку 

зразу помістили в реанімаційне відділення. 

Після довготривалого очікування 

батьків під дверима відділення вийшов 

лікар і сказав, що дитинку негайно 

реанімобілем везуть в опіковий 

центр у Київ – домовились, там уже 

їх чекають. Потрібно терміново робити 

операцію. Шампунь перепалила 

дитинці кусок стравохода. Тут її не 

врятують. Мусить їхати хтось один 

із батьків. (Вже в Києві отцю Віталію 

скажуть, що потрібно ставити штучний 

фрагмент стравохода. Таку операцію 

треба буде робити дитині кожного 

року, – вставляти іншу, більшу трубочку, 

до 25-річчя, до припинення росту 

організму). 

У Києві отець Віталій зупинився у 

товариша свого батька, отця Марка. І 

коли зранку отець Віталій зірвався, 

щоб бігти в реанімаційне відділення 

до дитини – той категорично заперечив. 

– Ні, спочатку йдемо служити 

Службу Божу, а потім аж підеш, отче 

Віталію, до лікарні. І візьмеш дитині 

Святе Причастя. 

Чи не вперше в житті отець Віталій 

служив Службу Божу так, як справді 

належиться. Кожне його слово, кожен 

його звук мали адресне призначення – 

до Всевишнього. І коли виголошував 

«Отче наш», то в ті слова вкладав усю 

свою душу, усе розуміння, усю свою 

потугу. 

– Я Святе Причастя приніс своїй 

дитині, – і лікар впустив отця Віталія 

запричастити дитину, підключену до 

апарату штучного дихання, до крапельниць 

для очищення організму від 

отруєння шампунем, до інших апаратів. 

І кожного разу кожен лікар, який 

чергував у палаті реанімаційного відділення, 

де лежала Ангелінка, впускав 

отця Віталія, щоб той дав дитині 

Святе Причастя. 

Кожного дня дитині робили аналізи. 

Результат утішав лікарів. Очищення 

організму відбувалось незвичайно 

стрімко. І через два тижні підготовки 

до операції зробили повторне обстеження 

на УЗД. Результат був вражаючий 

– обпечений фрагмент стравохода 

зажив. Операції ніякої робити нема потреби. 

Дитинка повністю здорова. 

Радів на Небесах дідусь отець Іван. 

Радів, що видужала його правнучка, а 

ще більше радів, що його внук, отець 

Віталій, став СВЯЩЕНИКОМ. 

буття і творення. В головах слова 

стоїть свідомість, у головах свідомості 

стоїть слово. Вони з купелі крові, 

що пульсує в грудях і заливає мозок. 

Слово не значок, не символ – це вогонь, 

а перефразовуючи вже відоме: 

сорочка духу народу. Вона досконало-вишукана 

й коштовно-прекрасна, 

невтомно шита з покоління в покоління 

і турботливо передавана з роду 

в рід для найвищого, повного довершення, 

що йому не буде кінця. 

Уривок із статті «Слово і народ» // 

Прапор. – 1988. – № 10. – С. 147-148.


Ірина ТАРАСЮК, молодший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України (м. Львів) 

ЗА ВСЕ БОГУ ДЯКУВАТИ: 

НАРОДНА «ФІЛОСОФІЯ ВДЯЧНОСТІ» 

Упродовж століть усе життя українського 

люду, разом із життям Церкви, 

розвивалося й висловлювалося 

у постійному поєднанні молитов і 

подяк, одним із проявів яких було 

славослів’я. Можемо прослідкувати 

внутрішню взаємопов’язаність між 

таким усталеним способом ведення 

розмови, здатністю людини бути 

задоволеною життям, радіти життю 

та релігійним світовідчуттям українців. 

Такі часто вживані у нашому щоденному 

мовленні вислови Слава 

Богу, Хвалити Бога і Богу дякувати, 

за звичай, використовуємо як 

вставні у значенні «на щастя», «добре», 

«гаразд», а також «нівроку», 

«далебі», «як видно». Український 

етнолог, священик Ксенофонт Сосенко 

(1861-1941) стверджує, що локатив 

Хвала Богу! в нашій мові дуже 

давнього походження, має буквальний 

давньоіранський відповідник і 

пов’язаний із ще дохристиянськими 

уявленнями народу про божество. 

Слід зазначити, що подяці відводиться 

важливе місце у Святому 

Письмі, будучи усвідомленням дарів 

Божих, найчистішим прагненням 

душі, захопленої цією щедрістю і 

радісною вдячністю за ласку Божу. 

У Біблії подяка означає «знаходити 

радість, хвалу і звеличання, прославляння 

Бога». Хвалити Бога – це 

«сповіщати про Його велич»; дякувати 

Йому – значить «проголошувати 

Його чудеса, свідчити про Його 

діла». Супроводжуючи молитву і 

життя християн, ставши його правдивою 

підвалиною, подяка розквітає 

з такою силою, з якою вона ніколи 

не проявлялася раніше, у старозавітні 

часи. 

Цієї народнохристиянської традиції 

славослів’я дотримувалися, 

зокрема, українці-горяни, для яких 

вона мала важливе морально-етичне 

і світоглядне значення. Так український 

етнолог Володимир Гнатюк 

(1871-1926) у своїй розвідці 

про гуцулів, акцентуючи увагу на 

17-19 травня 2017 р. у Львові 

відбулась ХІV Міжнародна наукова 

конференція «Археологія заходу 

України». Інформацію до газети 

про цю подію надіслав член оргкомітету 

конференції, в. о. завідувача 

відділу археології Інституту українознавства 

ім. І. Крип’якевича НАН 

України, докт. іст. наук, професор 

кафедри археології та спеціальних 

галузей історичної науки Львівського 

національного університету ім. 

Івана Франка, член Львівського крайового 

ставропігійного братства 

св. ап. Андрія Первозваного М.С. 

Бандрівський. 

Учасники конференції прийняли 

резолюцію, в якій зазначається: 

«Ми, учасники ХІV Міжнародної 

наукової конференції «Археологія 

заходу України», делеговані науковими 

центрами п’яти європейських 

їх побожності, зазначає, що горяни 

шанують «усі христіянські місця» 

– церкви, каплиці, хрести, знімають 

уже здалеку перед ними капелюхи, 

хрестяться та виголошують «усякі 

побожні формулы, як: Слава тобі, 

Господи Сусе Христе, сыну Божій, 

дальше говорять «Отче наш» и кончать: 

«Заборони, Господи, від усякого 

лихого, від припадку кєжкого 

всей на рід православный тай мене» 

и инше». 

І. Франко у «Галицько-руських 

народних приповідках» тлумачить, 

що Богу дьикувати! – це «звичайна 

фраза по скінченню якогось діла». 

Він пояснює також варіант цієї фрази: 

«Звичайне закінчення тексту в 

старих рукописах: Конець і Богу 

слава, – увійшло і в народню поговірку 

при закінченню всякого діла». 

Завершивши певну роботу, часом 

промовляли слова Спасибі Богу за 

допомогу. Слід зазначити, що народна 

мудрість радить і починати, 

і закінчувати будь-яку справу з Богом: 

Рано встань, зітхни до Бога і в 

руки поплюй: Все з Богом! І. Франко 

визначає цей вислів як «поученє 

для роботящого чоловіка, якому 

спішно до роботи». Так думав й говорив 

увесь робочий люд на нашій 

українській землі, що й майстерно 

відтворено у творчості українських 

письменників. «Багато часу пройшло, 

– пише У. Самчук у трилогії 

«Волинь», - аж поки дочекалося (Городне), 

що куплять його оці натруджені 

суконні дядьки та по-своєму, 

по-мужицькому, поплювавши в долоні, 

з Богом за працю візьмуться». 

Відповідно до народно-християнських 

уявлень, початок справ з 

молитвою забезпечує успіх заходу і 

оберігає від випадковостей і неприємностей. 

Ще в середині ХІХ ст. учені 

намагалися пояснити походження 

таких коротких молитов-зітхань 

до Господа. Так російський фольклорист 

й етнограф І. Снєгірьов 

указував, що як на серце, так і на 

прислів’я народу «віра і благочестя 

держав, з тривогою і обуренням 

сприйняли Рішення наради 7 травня 

2017 р., зініційованої Івано-Франківською 

облдержадміністрацією 

(голова О. Гончарук), Галицькою 

райадміністрацією (голова М. Попович) 

і районною Радою (голова П. 

Андрусяк) про відбудову в с. Крилос 

Галицького р-ну Івано-Франківської 

обл. літописного давньоруського 

Перенесення образу 

Матері Божої Неустанної Помочі 

з с. Товщів до с. Селисько на Львівщині. 

1938 р. 

поклали священну печать свою. Починаючи 

і закінчуючи справи свої з 

Богом, він славить святе ім’я Його 

і у своїх прислів’ях». Такі словесні 

формули супроводили усе життя селянина, 

вони є дзеркалом народної 

душі при усіх різноманітних умовах 

життя. Крім того, сталі вислови 

завжди несуть певну емоційну, естетичну 

інформацію. 

Варто зауважити, що форму прослави 

Бога мають деякі, вже згадувані 

нами, традиційні українські 

привітання. Згадуючи далекі роки 

свого дитинства, Ярема Гоян пише 

про релігійне світосприйняття, засвоєне 

у той час: «Світ цей сотворений 

Богом, а ми росли в ньому і 

добре знали, що живемо у Божому 

світі. Всевишній є всюди: і на образах 

у хаті, і в молитвах, і в щоденному 

вітанні «Слава Ісусу Христу» 

– «Навіки слава Богу», і в різдвяній 

радості «Христос рождається» – 

«Славіте Його». 

Ці сакральні привітання виконують 

певну духовно-психологічну 

функцію. З релігійної літератури можемо 

довідатися, що такі привітання 

є особливими відпустовими молитвами, 

через які людина звільняє себе 

від нещасть і терпінь, що їх вона 

стягнула на себе за свої гріхи. «Вірним, 

що вітаються таким чи подібним 

привітом (Слава Ісусу Христу 

– Слава на віки…), даний відпуст 

300 днів. Коли ж побожно відмовити 

коротеньку молитву-зітхання (Слава 

Богові!), почувши яке-небудь богохульство, 

то дається 500 днів відпусту». 

Згідно з наукою Церкви люди 

«повинні славити святе Боже ім’я 

і вихваляти велич діл Його». У посланні 

до євреїв апостол Павло 

настановляє: «Отож, завжди приносьмо 

Богові жертву хвали, цебто 

плід уст, що Ім’я Його славлять» 

(Євр.13:15). Наш люд завжди був 

вірним цим принципам християнського 

життя. 

В українських пареміях (прислів’ях, 

приказках тощо) закарбувалося 

й таке ставлення до власного 

життя, яке відповідає новозавітній 

настанові «Будьте життям не грошолюбні, 

задовольняйтеся тим, що маєте» 

(Євр.13:5). В народі кажуть: Є, 

спасибі Богу, хліба з душу, грошей з 

нужу – тай буде з нас!; Живи та й 

Бога хвали; Нема що Бога гнівити, 

– значить, «нема чого нарікати, ведеться 

не зле». Принагідно зауважимо, 

що таке вміння бути задоволеним 

життям, радіти тому, що маєш, 

залежить від складу розуму, а не обставин, 

походить із джерела всередині 

нас, це вибір самої людини. Як 

відомо, ті, хто втішається життям, 

не обов’язково більш обдаровані 

чи більш удачливі від безрадісних. 

Просто одні є внутрішньо налаштовані 

радіти життю, а інші неначе 

наполягають на житті з труднощами. 

Далі буде 

ЗАЗІХАЮТЬ НА ПІДМУРКИ ОСМОМИСЛОВОГО ХРАМУ 

кафедрального собору Успіння Пресвятої 

Богородиці (ХІІ ст.). …Подібна 

ініціатива місцевої виконавчої 

та законодавчої влади Івано-Франківщини 

відбулась у 1999 р., коли 

давньоруські фундаменти Свято-Успенського 

собору, спорудженого за 

правління одного з наймогутніших 

галицьких князів Ярослава Осьмомисла 

(1152-1187 рр.), вже були частково 

зруйновані незаконними будівельно-реставраційними 

роботами, 

які розпочиналися під тим самим 

гаслом: «Відбудуймо Успенський 

собор!». Благочинний фонд, створений 

тоді для акумулювання коштів 

на це будівництво, не виконав своїх 

зобов’язань і безслідно зник з юридичного 

поля зору. …Ми, учасники 

Міжнародної наукової конференції 

– фахівці з археології, архітектури, 

мистецтвознавства та історії, з огляду 

на свій досвід у цій сфері та зважаючи 

на чинне пам’яткоохоронне 

законодавство України і міжнародні 

пам’яткоохоронні хартії, ратифіковані 

Україною, заявляємо, що будь-які 

спроби відбудовувати Свято-Успенський 

давньоруський кафедральний 

собор в с. Крилос Галицького району 

Івано-Франківської області категорично 

неприпустимі… Наполягаємо: 

необхідно припинити будь-які 

спроби незаконної (з огляду на міжнародне 

і українське пам’яткоохоронне 

законодавство) відбудови давньоруського 

кафедрального собору 

ХІІ ст. в с. Крилос, а, фактично, – новобуду, 

який… знищить автентичну 

субстанцію дощенту і безповоротно». 

Під резолюцією підписався ряд 

провідних вчених України. Повний 

текст резолюції на сайті https://zbruc. 

eu/node/66815


Ніна НЕМИРОВСЬКА (Харків) 

ДУХОВНІ ПОДВИГИ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ У ДОБУ 

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ ХХ СТОЛІТТЯ 

Професор Іван Огієнко 

(Митрополит Іларіон) 

Досліджуючи роль відомого українського церковного 

діяча Івана Огієнка як голови повноваженого 

уряду УНР в період з листопада 1919 – жовтня 

1920 рр., І. І. Тюрменко підкреслював його значення 

у створенні нових військових формувань, які 

захищали українську державність. Найбільшим досягненням 

у сфері військової політики можна вважати 

створення в грудні 1919 р. військової школи 

для підготовки українських старшин. До організації 

цього навчального закладу І. Огієнко доклав чималих 

зусиль. Після поразки українських змагань 

1921 р. в еміграції (Тарнів) відбувся з’їзд українського 

військового духівництва, участь в якому 

брав православний богослов, професор Іван Огієнко 

(майбутній митрополит). 

Перебуваючи в еміграції українські військові 

Отець 

Микола Борецький 

зберігали віру, українські традиції і звичаї, продовжували напружене духовне 

життя. Спогади Ніни Самокіш доносять до нас імена отця Пащевського, 

колишнього старшини і духовного настоятеля війська УНР, учасника обох 

Зимових Походів. У церковному хорі тоді співали 30-40-літні старшини, 

козаки й члени уряду: генерали Безручко, Змієнко, Загродський, Шандрук, 

Омелянович-Павленко, Капустянський, Тютюнник, Крат та інші члени Уряду: 

Шаповал, Матрос, Паливода, Мазепа... 

Українські військові, зокрема члени православних братств 4-ї та 6-ї стрілецьких 

дивізій армії УНР, у 1921 році започаткували духовний український 

журнал «Релігійно-науковий вісник», який проіснував до жовтня 1923 року і 

свідчив про духовну зрілість його засновників. 

Формуванням патріотизму у воїнів займалися старшини УНР: генерал 

М. Омелянович-Павленко, полковник О. Удовиченко, полковник М. Безручко, 

полковник В. Змієнкота інші. Згодом, ставши українським генералом, 

О. Удовиченко підкреслював, що «українське козацтво довело свою бойову 

вартість». 

У листопаді 1925 року у московській газеті «Правда» з’явилася погромна 

стаття проти УАПЦ, в якій писалося, що на чолі УАПЦ стоїть прем’єр-міністр 

уряду Петлюри Чеховський, а в її складі є 80% осіб, які служили в петлюрівській 

армії. Вже у 1926 році урядом була створена комісія з вивчення 

складу духовенства УАПЦ. За її даними, 214 священиків у минулому були 

солдатами та офіцерами армії УНР, 46 – офіцерами царської армії, 22 – денікінцями, 

17 – жандармами та поліцейськими та ін. Дивно було б бачити цих 

людей в одному таборі, якби вони дотримуватися своїх старих переконань. 

Але для влади це був «доказ» контрреволюційності всієї церкви. З іншого 

боку, це свідчить про роль і місце військових у творенні 

та існуванні української церкви. 

На другого Всеукраїнському Церковному Соборі 

(1927) сам усунений митрополит Василь Липківський 

подав Собору кандидатуру Миколи Борецького, 

колишнього голови ВПЦР, відомого строгим і 

моральним життям. Варто підкреслити, що восени 

1914 року отець Микола Борецький виїхав на фронт 

і став полковим священиком 250-го піхотного полку, 

а разом із тим і благочинним 65-ї дивізії. Отець 

Микола скоро здобув загальну пошану серед вояків. 

(Митрополита Київського і всієї України Миколу Борецького 

УАПЦ судова трійка при колегії ГПУ УРСР 

в липні 1930 року ухвалила ув’язнити. Останні відомості 

про нього датуються 1935 роком). 

7 

Архівні матеріали Полтавського Держархіву доносять історичну постать 

учасника визвольних змагань Полтавщини часів УНР Онисима Дзябенка. Він 

брав участь у Дубчаківському повстанні проти більшовиків 1-4 квітня 1919 

року у Миргороді, а після поразки визвольних змагань 1917-1920 рр. став священиком 

УАПЦ, заарештований 17.04.1929 року Полтавським окружним відділом 

ДПУ. Незабаром рішенням колегії ОДПУ від 26. 08. 1929 року винесено 

вирок про розстріл, реабілітація відбулася лише 22 серпня 1989 р. 

У боротьбі за своє існування, як незалежна і самобутня Церква українського 

народу, УАПЦ мала незліченні жертви. У в’язницях, камерах розстрілів, 

на каторгах, на засланні скінчили своє життя її ієрархи, священики, церковнослужителі, 

церковні діячі і вірні, які відмовлялися зректися своє віри 

та відданості рідній Церкві. Це мучеництво мало той же ступінь моральної 

висоти, що і в ранньому християнстві. 

Таким прикладом може бути арешт людей, обвинувачених у справі Великої 

Козацької Ради, що відбувся 1-5 березня 1922 року на Київщині. Крім 

того, арешти відбулися на Чернігівщині та Полтавщині. Всіх заарештованих 

було близько чотирьох тисяч. Все слідство проводилося головним чином 

вночі і супроводжувалося страшними знущаннями. Під Великдень, з дозволу 

влади, Митрополит Василь Липківський відправив коротеньку Службу 

Божу і бажаючих сповідали та причастили. Розстріл арештованих відбувся 

під свято Успіня Богородиці. Водили на розстріл по двоє козаків. Смертники 

всю ніч співали пісні і дерли на собі одяг, щоб не дістався до рук катів, бо 

вони пізніше продавали той, що мав ще гарний вигляд. Ця подія, як свідчать 

архівні матеріали, відбулася 28 серпня 1922 року. 

У церковній і народній свідомості склалося переконання в істинній святості 

тих християн, які хоча і не прославилися ніяким особливим святительством, 

мученицькими чи преподобними подвигами, але міцно і відповідально 

слідували Христовому вченню в помислах і справах. Адже святість життя 

виявляється не за «загальнолюдськими» моральними переживаннями, але за 

точними поняттями християнського життя, які виробилися віками. 

Особливе значення в цьому контексті набуває постать колишнього старшини 

Головного Отамана Української Народної Республіки Степана Скрипника. 

На формування світогляду, психіки, індивідуальності якого впливала 

сама аура Полтави з її козацькими традиціями, родинне церковне середовище, 

патріотичне виховання тощо. У 1916 році С. Скрипник опинився у 

козачій офіцерській школі в Оренбурзі, яка готувала прапорщиків [26]. У 

1917-1921 роках служив у дійових частинах Української Армії старшиною 

і брав участь у всіх трьох українських військових з’їздах, які відбувалися в 

Києві 1917 року. Його постать характерна для першої хвилі української еміграції, 

ідейної й інтелігентної, що відійшла разом із військами УНР перед 

більшовицькою навалою. Багато з тих, хто залишився, і тих, хто відступали, 

були не просто офіцерами. Вони відзначилися уже й 

на чужині, і на науковій, і на релігійній ниві. 

Значна частина офіцерів УНР ставала священиками 

УАПЦ. Ми не знаємо, як ті люди приймали життєві 

перемоги, але поразки вони вміли приймати з гідністю. 

Це і є воля до життя. Степан Скрипник після 

загибелі дружини від рук більшовиків прийняв чернечий 

постриг і єпископське свячення як Мстислав. 

Від самого початку йому судилося стати козацьким 

єпископом, висвяченим нелегально, переслідуваним 

окупаційною владою, борцем за Українську Церкву. 

Із 1949 року він очолював УПЦ у США. 5 червня 

Степан Скрипник 

(Патріарх Мстислав) 

1990 Всеукраїнський Собор УАПЦ обрав 92 літнього 

ст ар ц я п ерши м П ат ріархом К и ївсь ки м і всіє ї Укр аїн и . 

Далі буде 

ПАМ’ЯТАЙМО ЦІ ДАТИ 

28 липня 2017 р. – 21-ша річниця з часу прийняття Конституції України 

11.07.1892 – 125 років тому народилася Олена Степанів –Дашкевич (Степанівна), хорунжа 

УСС, науковий співробітник АН України, географ, агроном, педагог, переслідувана 

радянською системою (†11.07.1963) 

08.07.1907 – 110 років тому у Житомирі народився Олег Ольжич (Кандиба), громадсько-політичний 

діяч, письменник, світової слави науковець, син Олександра Олеся 

(загинув у концтаборі 10.06.1944) 

21.07.1907- 110 років тому в Петербурзі народилася Олена Теліга (Шовгенів), поетеса, педагог, 

очолювала Спілку письменників України, редактор тижневика «Літаври» 

(розстріляна гестапо в Бабиному Яру в Києві 21.02.1942) 

15.07.1937 – 80 років тому НКВС розстріляло ряд українських культурних діячів 

25.07.1942 – 75 років тому німці розстріляли в Києві членів проводу ОУН Революційної, в 

концтаборі замучено двох братів Степана Бандери (Олександра і Василя). У селі 

Цумані знищили кілька тисяч жителів. 

27.07.2002 – 15 років тому у Львові на Скнилівському летовищі під час проведення авіашоу 

сталася найбільша у світі із проведення подібних заходів катастрофа. Постраждало 

понад 200 чоловік, з них понад 80 загинуло 

МУДРІСТЬ ЖИТТЯ 

Коли береш – наповняються руки, коли віддаєш – 

наповняється серце. 

«Чистота рук». Це означає не брати зайвого. 

«Чистота вух». Це означає не слухати людей наляканих, 

озлоблених, метушливих і т.д., а також захистити 

свій слух від лихослів’я, пліток і порожніх розмов. 

«Чистота очей». Це означає берегти очі від ненависті, 

від злості, від заздрості і жадань. 

«Чистота рота». Це означає берегти свій рот від 

зайвого багатослів’я і лихослів’я. «Мовчання золото». 

«Чистота тіла і одягу». Це означає тримати тіло і 

одяг у чистоті. 

«Чистота думок». Це означає прибрати з голови 

негативні думки і злі помисли. Також це означає не 

проявляти до себе жалості. Навіщо жаліти себе? Чи не 

краще підбадьорити себе за світлі починання? 

«Чистота душі і серця». Це означає берегти і охороняти 

свої душевні пориви і не ігнорувати їх. Любити 

і не вимагати нічого натомість. Любов вже сама по собі 

щастя. Ісус - Шлях.

Дитяча сторінка 

Приходьте, діти, до кринички 

Напитись чистої водички. 

А та водиця не проста, 

Бо це – наука про Христа. 

ЗДРАСТУЙ, ЛИПНЮ КОЛЬОРОВИЙ! 

А за ним в тумані 

Голосистий, ранній 

У пшеничнім полі 

Липень йде поволі 

До малинових кущів 

Та пахучих стільників. 

Наталя Білуга 

Липневий календарик маленького українця: 

7 липня – Різдво Іоана Хрестителя 

12 липня – Свв. апп. Петра і Павла 

24 липня – Рівноап. княгині Ольги 

28 липня – Св. Володимира Великого 

На порозі ще один літній місяць 

– липень. Сонячний, доброзичливий 

і працьовитий, він розмальовує літо 

новими яскравими фарбами. 

Золоте літо 

Достигає жито, 

соняшник цвіте. 

Кобзарює літо, 

літо золоте. 

Всі пісні у нього 

на веселий лад, 

бо у літа того 

Тисячі принад. 

Наталка Поклад 

7 ЛИПНЯ – Різдво Іоана Хрестителя. 

Іоан (Іван) Хреститель був 

сином священика Захарії (з роду Аарона) 

і праведної 

Єлизавети 

(з роду царя Давида), 

родички 

Пресвятої Богородиці. 

Коли 

його батьки 

були в похилому 

віці й уже не 

сподівалися на 

потомство, він був посланий Богом, 

аби приготувати людей до приходу 

Месії. 

Як оповідає Євангеліст Лука, архангел 

Гавриїл, з’явившись батькові 

Івана Хрестителя Захарії у храмі, 

сповістив про народження в нього 

сина. І ось у благочестивого подружжя, 

до старості позбавленого дітей, 

нарешті народжується син, якого 

вони випросили в Бога. 

Саме Бог зберіг його від смерті 

серед тисяч убитих немовлят у 

Вифлеємі та околицях. Ріс святий 

Іван у дикій пустелі, готуючи себе 

до великого служіння суворим життям 

– постом і молитвою. Носив 

грубий одяг, підперезаний шкіряним 

поясом, і харчувався диким медом та 

сараною. Він залишався пустельником 

доти, поки Господь не покликав 

його в тридцятирічному віці до проповіді 

серед народу. 

Підкоряючись Божому покликанню, 

пророк Іван з’явився на берегах 

Йордану, щоб приготувати народ до 

прийняття очікуваного Месії. До 

ріки перед святом очищення у великій 

кількості сходився народ для релігійних 

омивань. Тут і звернувся до 

них Іван, проповідуючи покаяння та 

хрещення на відпущення гріхів. 

Сутність його проповіді полягала 

в тому, що перш, ніж одержати 

зовнішнє омивання, люди повинні 

очиститись духовно, і в такий спосіб 

приготувати себе до прийняття Благої 

Звістки Месії. 

Нарешті, коли очікування Месії 

досягло найвищого ступеня, прийшов 

до Івана хреститися і Сам Спаситель 

світу, Господь Ісус Христос. 

Хрещення Христа cупроводжувалося 

дивом – сходженням Святого 

Духа у вигляді голуба та голосом 

Бога Отця з неба: «Цей є Син Мій 

улюблений...». 

Одержавши одкровення про Ісуса 

Христа, пророк Іван сказав народові 

про Нього: «Ось Агнець Божий, який 

бере на Себе гріхи світу». Почувши 

це, двоє з учнів Івана приєдналися 

до Ісуса Христа. Це були майбутні 

апостоли Андрій (Первозваний) та 

Іван (Богослов). 

Серед інших святих Іван Хреститель 

має найбільшу пошану – протягом 

церковного року на його честь 

святкується цілих шість дат. Свято 

зачаття, різдва, усікновення голови, 

перше і друге знайдення голови, 

третє знайдення голови і собор після 

празника Богоявлення. 

Саме про Івана Хрестителя Господь 

сказав, «що серед усіх народжених 

не поставало більшого пророка, 

ніж він». 

12 ЛИПНЯ – Свв. апп. Петра і 

Павла. 12 липня Свята Церква вшановує 

пам’ять двох апостолів Петра 

і Павла, яких 

називає Первоверховними. 

Цим почесним 

найменуванням 

вони відзначені, 

бо особливо потрудилися 

в поширенні 

Христового 

вчення 

серед язичницьких 

народів і 

показали найвищі зразки відданості 

і любові до Божественного Учителя 

і Його справи на землі. 

Святий Петро (до хрещення – Симон) 

– брат апостола Андрія Первозваного. 

Спочатку він жив звичайним 

життям, разом із братом рибалив. 

Але настав день, коли Андрій Первозваний, 

який першим почув заклик 

Ісуса Христа, привів до Сина 

Божого і Петра. І Петро став одним 

із перших дванадцятьох апостолів 

Господа. Під час своїх мандрів Ісус 

якось запитав учнів, за кого люди 

його визнають і за кого визнають 

його учні. Відповіді були різні, але 

жодна з них не була близькою до 

істини. І лише учень Петро сказав: 

«Ти – Христос, Син Бога живого». 

Христос промовив у відповідь: 

«Блаженний ти, Симоне, бо не тіло 

і кров тобі оце виявили, але мій небесний 

Отець». 

На відміну від апостола Петра, 

святий Павло не був знайомий з 

Ісусом Христом за життя й не був 

у числі його перших дванадцятьох 

апостолів. За походженням він був 

із багатого римського роду, заробляв 

на життя тим, що виготовляв намети. 

Павло спочатку ненавидів перших 

християн, оскільки був відданий іудейській 

вірі, навіть брав участь в 

арештах християн у Єрусалимі та 

побитті первомученика Стефана. 

Одного разу він відправився в Дамаск, 

щоб переслідувати християн, 

але дорогою побачив чудесне світло 

з неба, від якого впав на землю й осліп. 

До того ж, за церковними переказами, 

у цю мить він почув голос з 

неба, який докоряв йому за переслідування 

християн. Це був вирішальний 

момент у житті Павла. Зір йому 

повернув своїми молитвами християнин 

Ананія, і Павло прийняв хрещення 

та почав проповідувати християнство 

в Аравії, Дамаску і в інших 

містах. Багато чудесних зцілень подарував 

він невіруючим язичникам, 

його навіть почали вважати богом і 

хотіли принести йому жертву. 

В роки царювання імператора 

Нерона (який переслідував і страчував 

прибічників християнської 

релігії) були складені перші Євангелія 

чотирма апостолами. Cаме тоді, 

не боячись гніву імператора, силою 

слова й духу переконував людей в 

істинності християнської віри і святий 

апостол Петро, створюючи свої 

послання. Два послання до християн 

залишив після себе святий апостол 

Петро, а апостолу Павлу належить 

один із найважливіших для християн 

творів – Книга дій апостольських. 

І Петра, і Павла було схоплено за 

проповідницьку діяльність і страчено 

в 76 році. 

РУБРИКА 

Чи знаєш Ти, юний читачу, 

яка корисна ягода малина? 

Всім відома ароматна смачна 

солодка ягода малина – справжнє 

джерело вітамінів і мікроелементів, 

необхідних для людського організму. 

Причому користю славляться не 

тільки плоди цього невибагливого 

куща, а й листя, гілки, коріння і квіти, 

які активно використовуються в 

народній медицині. 

Виявляється, завдяки своїй невибагливості, 

малина – рослина-першопроходець, 

яка здатна заселити 

спустошені ділянки землі, наприклад, 

після пожеж, вирубки лісу, в 

ярах, на сухих ділянках тощо. Крім 

того, малина є чудовою рослиною-медоносом. 

Малина – одна з найперших рослин, 

яку наші предки почали вирощувати 

на своїх присадибних ділянках, 

щоб завжди мати запашну і 

цінну ягоду. 

Є багато різних сортів садової малини, 

однак найбільш корисною та цілющою 

залишається саме прародичка 

цієї ягоди – дика лісова малина. 

Малина містить фруктозу, глюкозу, 

органічні кислоти, вітаміни групи 

А, В1, В2, С, РР, Е, ефірні олії, 

пектини, клітковину, дубильні і фарбувальні 

речовини, каротин, солі 

міді, заліза, калію, фолієву кислоту, 

катехіни, антоціани, флавоноїди. 

Отож, любі дітки, смакуйте смачні 

ягоди малини на здоров’я та набирайтеся 

сил за літо! 

Сторінку підготували 

Оксана ХРИСТУК та Оксана ЛИПНЕВА 

Редактор Марія ГОРБАЛЬ 

Редакційна колегія: єпископ Борис (ХАРКО), 

Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ, Оксана ХРИСТУК

Газета "Успенська вежа", № 7 (2017)

You also want an ePaper? Increase the reach of your titles

Delete template?

Save as template?