Газета Успенська Вежа, № 6 (2017)

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО 

За вiру i еднiсть! 

Виходить з березня 1991 року № 6 (301) 

ЧЕРВЕНЬ 2017 року 

Митр. прот. Ігор БУРМИЛО 

СЛОВО У ДЕНЬ СВЯТОЇ ТРІЙЦІ 

Молитва 

Патріарха Димитрія 

за християнську єдність 

Молімося усі, щоб Святий 

Дух, як у День П’ятдесятниці, 

зійшов на всіх церковних діячів, 

сучасних апостолів, дав їм силу 

слова, розум Святих Отців та 

тепло віри для шукання шляхів 

поєднання й повного Літургійного 

об’єднання усіх християн. 

Христос того прагне, бо для 

цього зійшов на нашу землю. 

Сьогодні День Святої Трійці. 

Нині віра наша християнська 

отримала своє довершення. Крім 

Отця і Сина, посланий Господом 

нашим Ісусом Христом на Своїх 

учеників і апостолів і зішедший на 

них у вигляді вогненних язиків третя 

особа Святої Трійці - Дух Святий. 

Все, що є потрібне і необхідне людині, 

явилося, відкрилося нині їй. Все, 

що необхідне для спасіння, - дано 

нам. Погляньмо, що дає християнинові 

віра в Пресвяту Трійцю. 

Упованіє, надія християнина - 

Отець. Рідний, простий батько любить 

своїх дітей, піклується про них, 

дбає про все необхідне для їхнього 

життя. Що ж належиться сказати 

про Отця нашого Небесного, Господа 

Бога? Його любов до нас незчислима, 

незмірна, неосяжна, безкінечна а, відповідно 

до такої Його любові, такою 

є і турбота про нас, всіх грішних. 

Тому беручи до уваги всемогутність 

Божу, можна повністю надіятися, що 

Бог - Отець наш не тільки хоче, але і 

може дарувати нам все необхідне для 

нашого щастя і благополуччя. Тому 

маючи такого Отця, навіщо нам плакати, 

бути в жалобі, сумувати і печалитися, 

нарікати? Нічого подібного 

не повинно бути у нашому житті. 

Якщо ти в журбі, скорботі, нарікаєш, 

ремствуєш, буваєш невдоволений, 

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО 

За вiру i еднiсть! 

ПЕРЕДПЛАЧУЙТЕ ГАЗЕТУ 

«УСПЕНСЬКА ВЕЖА» 

Якщо Ви передплатите «Успенську 

вежу» своїм рідним та знайомим, 

на сільську чи міську бібліотеку, 

Ви сприятимете поширенню 

християнської моралі, духовності, 

українських традицій та культури, 

інформації про життя нашої рідної 

Церкви. Передплатити газету 

можна у кожному поштовому відділенні 

України. 

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС 35013 

то цим доказуєш явно і переконано, 

що Господа Бога не вважаєш своїм 

Отцем, на Нього не надієшся і Йому 

не віриш. І насправді, якщо Бог - твій 

Отець, доведи це передовсім не словом, 

а ділом; покажи, що Він Бог,- 

твій Отець і надія твоя, не сумуй і не 

сумнівайся, не розчаровуйся в своїх 

діях, не турбуйся надмірно за свою 

земну долю: Бог бажає і в силі все 

зробити для тебе. Саме тому Ісус 

Христос і забороняє нам турбуватися 

про майбутнє, навіть про те, що буде 

завтра. Отець, повчає Христос, Сам 

піклується про вас і все вам дарує, 

що є необхідне для життя. Своїми 

сумнівами і страхами не ображайте 

Отця Небесного. Так навчає Христос. 

Тому, упованіє, надія ваша - нехай 

буде Отець Небесний, по істині 

Отець, а не по імені тільки. 

Дальше, прибіжище, пристановище 

християнина - Син. Хоч, здається, 

для нас достатньо було б і любові 

Отця Небесного, проте нам дається 

ще раз такий самий рівноцінний дар; 

дається ще любов Сина, така ж велика 

і безконечна, як і любов Отця. 

Син приніс Себе в жертву за нас і 

помер на хресті. Син викупив нас 

ціною крові Своєї; ми повинні належати 

Йому, слухатися Його голосу, 

Кость Маркович. СВЯТА ТРІЙЦЯ 

сповняти заповіді, які Він дав нам у 

Своїй святій науці. «Я є шлях, істина 

і життя», сказав Ісус Христос, 

Син Божий, «ніхто не приходить до 

Отця, як тільки через Мене». Це означає, 

що не люблячи Сина, не можна 

мати любові Отця і користуватися 

нею. А любить Сина, згідно з наукою 

Христовою, той, хто виконує заповіді 

Його, а відтак, ціллю нашого життя, 

основою, прибіжищем наших дум і 

почуттів повинен бути Син і сповнення 

науки Його. Перед нами на вибір 

два шляхи і два пристановища: Син 

і заповіді Його, або світ і його спокуси. 

Вибирайте любе із цих двох, але 

тільки пам’ятайте, хто любить Сина 

і сповняє слово Його, той возлюблений 

буде Отцем Небесним і буде 

мати життя вічне, як про це засвідчує 

Ісус Христос (Ів. 14, 25), а «хто 

любить світ і спокуси його», в тому 

немає - і не буде – «любові Отчої» 

і життя вічного, як про це свідчить 

апостол Іоан (Ів. 2, 15). А тому, дорогі 

мої, щоби отримати нам любов Отця, 

любімо Сина, Який возлюбив нас аж 

до смерті, смерті хресної. Саме тому 

нехай буде прибіжищем, пристановищем 

нашим Син: завдяки цьому надійному 

пристановищу ми надбаємо 

любов Отця. 

Накінець, покров християнина 

- Дух Святий. Крім любові Отця і 

Сина, нам дарована ще велика і безконечна 

любов Духа Святого, Господа 

Животворящого. Хто має пристановищем 

своїм Сина, той буде 

мати покровом своїм і Духа Святого. 

Цю істину Христос висловив 

наступними словами: «Якщо любите 

Мене, виконуєте Мої заповіді, 

Я умолю Отця, і дасть вам другого 

Утішителя, Який буде з вами вовіки» 

(Ів. 14, 15, 16); «Утішитель Цей, 

Дух Святий, Якого зішле Отець в 

Ім’я Моє, навчить вас усьому і нагадає 

вам все, що Я говорив вам» (Ів. 

14, 26). Цей Дух Святий, третя особа 

Пресвятої Трійці, зійшов нині, 

в день п’ятдесятий по Воскресінню 

Христовому на святих учеників 

і апостолів Христових, а через них 

і на всіх правдивих християн. Цей 

Дух Святий покриває нас, береже, 

зцілює, оживляє нас, наповнює радістю 

і веселістю серця наші. Все 

спасительне і корисне робить для 

нас Він. Коли забажаємо молитися 

до Отцю всією душею і серцем, то і 

Сам Дух Святий буде клопотатися 

за нас перед Отцем невимовними 

словесами. Коли захочемо дотримуватися 

вчення Христового, то і сам 

Дух Святий прийде до нас у цій 

справі своєю всемогутньою допомогою, 

і тоді ярмо Христове стане 

для нас легким і приємним. Кожне 

добре діло і слово, кожна добра 

думка, кожне добре почуття - все це 

не від наших сил, а від Духа Святого. 

Відповідно ми вибавлені від турбот, 

біди і розпуки упованієм, надією 

на Отця; поставлені на прямий і 

правильний шлях через прибіжище 

до Сина; звільнені від тягот свого 

земного шляху співдією і провадженням 

Духа Святого; і, в кінці 

всього, очікує нас вічне блаженне 

життя - Царство Небесне, яке готує 

нам Свята Трійця і куди прикликає 

Вона нас. І так, чого ж нам ще очікувати 

і шукати? Покиньмо мирські 

турботи, пошуки земного щастя, 

переживання за свої немічні сили і 

можливості, всеціло віддаймо себе 

і своє життя Господеві Богу нашому, 

Пресвятій Трійці: Отцю, і Сину, 

і Святому Духові, Які мають любов 

між Собою і нас усіх безконечно 

люблять. Як Трійця є Єдиний Бог, 

так і ми всі через взаємну любов 

свою і любов Божу до нас будьмо всі 

єдині в Господі Бозі нашому. Хай 

буде одне Царство Отця, і Сина, і 

Святого Духа. Закличмо до Святої 

Трійці із глибини душі: «Тройце 

Святая – слава Тобі». Амінь.

2 Червень 2017 

4 ЧЕРВНЯ 2015 Р. У КИЄВІ ВІДБУВСЯ 

V ПОМІСНИЙ СОБОР УАПЦ, ПРИСВЯЧЕНИЙ 

25-РІЧЧЮ ОБРАННЯ ПЕРШОГО ПАТРІАРХА 

УАПЦ МСТИСЛАВА 

Саме цього дня вибрали 

Предстоятеля Церкви 

- Главою УАПЦ став Митрополит 

Львівський Макарій 

(Мелетич). За Владику 

Макарія віддали свій 

голос 360 із 499 делегатів. 

Присутні священики та 

вірні із усієї України вітали 

Предстоятеля співом 

Аксіос ! «Я і радий, 

і водночас стурбований 

вибором. Я не вмію просто 

бути, я працюю тяжко 

і вимагаю праці від інших. Ми разом відроджуємо 

духовність на Півдні України. І зараз я відчуваю 

відповідальність вже за всю Україну», - сказав 

тоді Митрополит Макарій. 

НОВИНИ УАПЦ 

БЛАЖЕННІШИЙ МАКАРІЙ ЗДІЙСНИВ 

АРХІПАСТИРСЬКУ ВІЗИТАЦІЮ 

У КРОПИВНИЦЬКИЙ ТА ЗНАМ’ЯНКУ 

27-28 травня на 

запрошення настоятеля 

Свято-Володимирівської 

парафії м. 

Кропивницький прот. 

Йосифа Дрекало Блаженніший 

Владика відвідав 

громаду УАПЦ 

міста та області. У рамках 

відзначення «Року захисту дитини», яке було 

проголошено Вселенським Патріархом Святійшим 

Варфоломієм у 2017 році, 27 травня Митрополит 

Макарій у супроводі прот. Йосифа Дрекала (м. 

Кропивницький), митр. прот. Дмитра Присяжного 

(Київський декан), митр. прот. Сергія Ковальчука 

(м. Біда Церква), диякона Юрія Федіва (м. Львів), 

диякона Олексія Окремова (м. Київ), диякона Юрія 

Чередниченка (м. Київ) представників громади 

УАПЦ та ГО «Корпус миру» (США) відвідали дитячий 

сиротинець міста Кропивницький. Духовенство 

ознайомилося із життям закладу, зустрілися із 

вихованцями та передало гуманітарну допомогу від 

Церкви.У свою чергу дітки підготували святкову 

програму для шанованих гостей, показавши вміння 

декламувати вірші, співати українських пісень та 

танцювати. Щирі слова подяки вихователям висловив 

Глава УАПЦ у своєму слові до колективу сиротинця 

та до маленьких вихованців, які з радістю 

прийняли духовенство. Цього ж дня Блаженніший 

Макарій очолив Всенічну відправу у Свято-Володимирівському 

храмі м. Кропивницький. 

28 травня Блаженніший Макарій очолив св. 

Літургію у Свято-Володимирівському храмі. Це 

була визначна подія у житті м. Кроповницького. 

Адже Глава УАПЦ вперше відвідав місто, очолив 

св. Літургію та звершив чин освячення надкупольного 

хреста. 

При вході до храму Митрополита чисельно зустріли 

парафіяни, а вихованці недільної школи віршами 

і квітами висловили вдячність за візит Глави 

УАПЦ. У співслужінні священиків Кіровоградщини 

та Київщини Блаженніший Макарій, на прохання 

настоятеля храму прот. Йосиф Дрекала, очолив 

св. Літургію. Під час св. Літургії на Малому вході 

Блаженніший Макарій нагородив церковними нагородами 

духовенство УАПЦ Кіровоградщини. 

Мелодійно архієрейську св. Літургію супроводжував 

парафіяльний хор, який виконав твори 

велетнів української духовної спадщини о. Кирила 

Стеценка, о. Михайла Вербицького та ін. Десятки 

маленьких парафіян цього дня отримали св. 

Причастя від Митрополита Макарія. Також значна 

частина громади приступили до св. Сповіді і св. 

Причастя. 

У своєму слові Митрополит Макарій подякував 

громаді за вірність Українському Православ’ю, священику 

за титанічну працю у парафії і місті. Слова 

подяки лунали і настоятеля громади Блаженнішому 

Макарію, духовенству УАПЦ, яке прибуло розділити 

спільну молитву і радість громади. 

Особливі слова подяки лунали і для Львівського 

ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного, 

які великою делегацією (30 осіб) на чолі із 

Головою о.-д. Юрієм Федівим прибули на торжество 

громади УАПЦ Кропивницького. 

Після відправи Блаженніший Макарій очолив 

чин освячення надкупольного хреста. 

За жертовність і працю у житті громади Владика 

Макарій вручив церковні нагороди о. Йосифу 

Дрекалу, регенту хору п. Світлані Ведуті, а також 

жертводавцям та членам парафіяльної ради та активним 

вірним. 

Цього ж дня Блаженніший Макарій відвідав 

громаду УАПЦ Покрови Богородиці м. Знам’янка 

(настоятель прот. Степан Палько). Блаженнішого 

Владику зустріли парафіяни хлібом і сіллю. Митрополит 

благословив вірних, ознайомився із життям 

громади та провів зустріч із активом громади. 

Опісля Блаженніший Макарій відвідав дитячий 

сиротинець м. Знам’янка. Владика ознайомився 

із життям вихованців, умовами праці персоналу. 

Для шановних гостей дітки підготували святкову 

програму. 

Джерело: http://church.net.ua/ 

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УАПЦ ОЧОЛИВ 

ЮВІЛЕЙНЕ СВЯТКУВАННЯ ХРАМОВОГО 

ПРАЗНИКА ГРОМАДИ м. ЗВЕНИГОРОДКА 

ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

25 травня, в День 

Вознесіння Господнього, 

Блаженніший Макарій, 

Митрополит Київський 

і всієї України, 

Предстоятель УАПЦ на 

запрошення громади та 

її настоятеля прот. Василя 

Карп’юка з архіпастирським візитом відвідав 

парафію Вознесіння Господнього м. Звенигородка 

Черкаської області. З нагоди престольного празника 

та 15-ліття заснування парафії Блаженніший 

Владика очолив св. Літургію. Його Блаженству 

співслужили: декан Київського деканату - митр. 

прот. Димитрій Присяжний, настоятель храму - 

прот. Василь Карп’юк та запрошене духовенсто 

Київської та Черкасько-Кіровоградської єпархій. 

Під час малого входу Митрополит Макарій нагородив 

настоятеля храму церковною нагородою - 

правом носіння Хреста з прикрасами. 

Після св. Літургії Предстоятель УАПЦ привітав 

громаду м. Звенигородка із 15-річчям парафіяльного 

життя, подякував за місійну діяльність у 

місті та побажав розвитку, а священику успіхів на 

пастирській ниві. 


БЛАЖЕННІШИЙ МАКАРІЙ ОЧОЛИВ 

СВЯТКУВАННЯ 25-ЛІТТЯ ВІДНОВЛЕННЯ 

ПАРАФІЇ СВ. МИКОЛАЯ НАБЕРЕЖНОГО 

У м. КИЄВІ 

22 травня, в День 

пам’яті Перенесення 

мощів свт. Миколая із 

Мир Лікійських у Бар 

(1087), Блаженнійший 

Макарій, Митрополит 

Київський і всієї 

України, Предстоятель 

УАПЦ, з першосвятительським 

візитом 

відвідав храм Миколи Набережного м. Києва та 

очолив святкування 25-ліття відновлення Богослужбового 

та парафіяльного життя. Митрополит 

звершив св. Літургію з нагоди храмового свята. 

Його Блаженству співслужили: секретар патріархії 

УАПЦ митр. прот. Віталій Даньчак, настоятель 

храму і декан м. Києва митр. прот. Стефан Яремчук, 

декан Вишгородського деканату митр. прот. 

Валентин Сорока, декан Фастівського деканату 

митр. прот. Микола Лимар та запрошене духовенство. 

По завершенні Богослужіння митрополит 

Макарій удостоїв настоятеля о. Стефана Яремчука 

і парафіян церковними нагородами. 


У КИЇВСЬКІЙ ЄПАРХІЇ МИТРОПОЛИТ 

МАКАРІЙ ОСВЯТИВ НОВОЗБУДОВАНИЙ 

ХРАМ ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЬОГО 

21 травня, в день 

пам’яті св. ап. і єв. 

Іоанна Богослова, 

Блаженнійший Макарій, 

Митрополит Київський 

і всієї України, 

Предстоятель УАПЦ, з 

першосвятительським 

візитом відвідав Монастирське поселення «Спаське» 

с. Лісовичі Вишгородського благочиння Київської 

єпархії УАПЦ. Митрополит звершив чин 

освячення престолу та новозбудованого храму 

Вознесіння Господнього. Після чину освячення 

Предстоятель УАПЦ очолив у церкві с. Лісовичі 

першу св. Літургію. Його Блаженству співслужили: 

настоятель храму та Вишгородський декан 

митр. прот. Валентин Сорока, декан Фастівського 

деканату митр. прот. Микола Лимар, а також духовенство 

м. Києва, Вишгородського і Фастівського 

деканатів УАПЦ.По завершенні Богослужіння митрополит 

Макарій нагородив настоятеля і парафіян-жертводавців 

церковними нагородами. 


ДОНБАС МАЄ ЄПИСКОПА УКРАЇНСЬКОЇ 

АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ 

ЦЕРКВИ 

14 травня Блаженніший 

Макарій, Митрополит 

Київський і всієї України, 

Предстоятель УАПЦ, 

очолив св. Літургію у 

храмі св. вмч. Юрія Переможця 

у м. Кривий Ріг 

Дніпропетровської області. 

Першоієрарху УАПЦ 

співслужили архієпископ 

Афанасій, керуючий 

Харківсько-Полтавською 

та Черкасько-Кіровоградською 

єпархіями, 

та єпископ Борис, керуючий 

Таврійською єпархією, а також численне 

духовенства Дніпропетровщини, Херсонщини, 

Івано-Франківщини та м. Києва. Під час св. Літургії 

було звершено хіротонію над архімандритом 

Саввою (Фризюком) на єпископа Донецького 

та Слов’янського. Митрополит Макарій звернувся 

до Владики Савви із батьківськими настановами 

та побажав плідної праці на Донбасі, який розриває 

війна, де щоденно біль втрати несеться по усій 

Україні. Саме в цей час людям найбільше потрібне 

розуміння та духовна підтримка. 

Довідка: 

Єпископ Савва (Фризюк) народився 18 жовтня 

1979 р. у с. Яблунька Богородчанського району 

Івано-Франківської області. У 2000 р. закінчив 

Івано-Франківську духовну семінарію, у 2006 

р. - Львівську Богословську академію УПЦ КП. 

Чернечий постриг прийняв 19 лютого 1997 р., ієрейські 

свячення - 8 лютого 1998 р. Ніс пастирське 

служіння на парафіях Донецької, Сумської 

та Івано-Франківської областей. У червня 2004 р. 

прийнятий у клір Української Автокефальної Православної 

Церкви. Саме з цього часу надає духовну 

опіку громаді УАПЦ м. Слов’янська Донецької 

області, а згодом і в інших містах і селах Донбасу. 

Згідно з рішенням Архієрейського собору та 

Патріаршої ради від 4 травня 2017 р. архімандрит 

Савва номінований на єпископа Донецького та 

Слов’янського. 


УСПЕНСЬКУ ВЕЖУ 

МОЖНА ЧИТАТИ В ІНТЕРНЕТІ 

З 1 березня 2015 р. зреалізований новий проект 

Львівського ставропігійного братства 

св. ап. Андрія Первозваного УАПЦ – з цього дня 

наш часопис можна читати в інтернеті за адресою: 

uv.lviv.ua. 

Можна переглянути архівні примірники газети, 

які виходили у світ із 1 січня 2009 року.

У СВЯТО ПЕРЕНЕСЕННЯ МОЩЕЙ 

СВЯТИТЕЛЯ І ЧУДОТВОРЦЯ МИКОЛАЯ 

КЕРУЮЧИЙ КАРПАТСЬКОЮ ЄПАРХІЄЮ 

УАПЦ ЄПИСКОП ВІКТОР ВІДСЛУЖИВ 

ЛІТУРГІЮ В СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКОМУ 

ЧОЛОВІЧОМУ МОНАСТИРІ 

смт. ЧИНАДІЄВО 

24 травня 2017 

року, у свято перенесення 

мощей святителя 

і чудотворця Миколая 

з Мири Лікійської 

до Бар, Преосвященніший 

Віктор (Бедь), 

єпископ Мукачівський 

і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією 

УАПЦ, відслужив божественну літургію у Свято-Миколаївському 

чоловічому монастирі смт. 

Чинадієво Мукачівського району Закарпатської 

області. Владиці Віктору співслужили намісник 

обителі архімандрит Миколай (Реківчак), канцлер 

Консисторії Карпатської єпархії УАПЦ протоієрей 

Сергій Урста, архімандрит Антоній (Хвіц), 

архімандрит Феофан (Бурдельов), протоієрей Василь 

Бритвак, протоієрей Роман Бобай та протоієрей 

Крістіан Рущак. 

За заслуги перед УАПЦерквою Преосвященніший 

єпископ Віктор удостоїв ієрея Крістіана Рущака 

права носіння наперсного хреста. 

Хід богослужіння під час божественної літургії 

супроводжувався церковним співом під керівництвом 

єпархіального регента читця Юрія Ропонича. 

Прес-служба Карпатської єпархії УАПЦ 

У ЛЬВОВІ ВІДБУЛАСЬ ЕКУМЕНІЧНА 

МОЛИТВА ЗА МІСТО 

ТА ЙОГО МЕШКАНЦІВ 

За доброю традицією, 

щороку під час 

відзначення Дня міста 

організовують спільну 

екуменічну молитву 

представників 

духовенства різних 

конфесій за Львів та 

львів’ян. 7 травня 2017 р. така духовна акція відбулась 

на проспекті Свободи біля фігури Божої 

Матері. До молитви також приєднались львів’яни 

та гості міста. Молитву від УАПЦ виголосив 

Львівський декан митр. прот. Олег Древняк 

Джерело: http://uaoc.lviv.ua/index.php?id=1 

У ЛЬВОВІ ВІДЗНАЧИЛИ ДЕНЬ 

ПАМ’ЯТІ ТА ПРИМИРЕННЯ 

8 травня 2017 р. у 

Львові відбулись заходи 

з нагоди відзначення 

Дня пам’яті та 

примирення. Влада 

міста та області, духовенство, 

громадськість 

поклали квіти та помолились 

до Пам’ятного хреста на місці колишнього 

концентраційного табору «Шталаг-328». 

«Головне примирення, яке нам треба досягнути, 

– це примирення українців між собою, щоб ми 

були єдині, щоб ніколи вороги не використовували 

нас. Війна між Україною і Росією зробила 

великий крок до примирення – сьогодні внуки 

ветеранів УПА спільно, пліч-о-пліч з внуками 

солдат радянської армії, які воювали у Другій 

світовій війні, захищають Україну від ворога, 

від окупанта. Цей світ не є досконалий», – зазначив 

міський голова Львова Андрій Садовий. 

Після виступів відбулась акція «Вінок пам’яті». 

Представники обласної та міської влади, дипломатичного 

корпусу, громадськості вшанували 

пам’ять полеглих в роки Другої світової війни, 

жертв національно-визвольної боротьби та розмістили 

символічні маки на схилі біля меморіального 

хреста. Молитву від УАПЦ виголосили Львівський 

декан митр. прот. Олег Древняк та прот. 

Микола Кавчак. 


Червень 2017 

НОВИНИ УАПЦ 

ВИХОВАНЦІ НЕДІЛЬНОЇ ШКОЛИ 

ПОКРОВСЬКОЇ ЦЕРКВИ ВИВЧАЮТЬ 

ІСТОРІЮ СВОГО НАРОДУ 

30 квітня 

діти та батьки 

Покровської 

дитячої недільної 

школи м. 

Львова (храм на 

вул. Щирецькій), 

вже втретє 

взяли участь у 

пізнавальному 

проекті, який започаткований парафією в 2016 

р. «Пізнаймо Україну разом». Цього разу львів’яни 

відвідали «Козацькі Могили» — комплекс 

пам’яток в селі Пляшева Рівненської області, 

місце вшанування пам’яті тисяч козаків і селян, 

що брали участь у Берестецькій битві 1651 р. під 

час національно-визвольної війни під проводом 

Богдана Хмельницького. Битва під Берестечком 

відбулась саме в цій місцевості — поблизу міста 

Берестечко, сіл Пляшева, Острів, Солонів, Рідків, 

Митниця. Козаки, селяни зійшлися у смертельному 

бою з поневолювачами рідної землі — польською 

шляхтою. 

Першу молитву у цьому місці за часів Незалежності 

України очолив Патріарх УАПЦ Мстислав 

у 1991 р. під час першого візиту в Україну. 


ХОР «СТАВРОС» ПРЕДСТАВИВ УАПЦ 

НА ДВОХ МІЖНАРОДНИХ ФЕСТИВАЛЯХ 

3 

20 травня у храмі св. Лазаря м. Львова відбувся 

VI Міжнародний фестиваль «Хваліте Господа 

з небес», який спільно організовує Управління 

культури м. Львова та Львівський муніципальний 

хор «Гомін». Цього дня духовну спадщину українського 

народу продемонстрували Львівський 

муніципальний хор «Гомін», Заслужена хорова 

капела «Боян», хор Харківсько-Полтавської єпархії 

УАПЦ (м. Полтава), Студентський хор «Дівочі 

мрії», Народний чоловічий хор «Орфей», Хор 

«Надсяння» та Хор «Ехо» з Польщі. 

Хор «Ставрос» Львівського крайового ставропігійного 

братства св. ап. Андрія Первозваного на 

запрошення організаторів також прийняв участь у 

цьому заході та виконав ряд духовних піснеспівів 

українських композиторів. 

21 травня Винниківська міська рада спільно з 

Львівським муніципальним хором «Гомін» провели 

Міжнародний фестиваль духовної пісні «Достойно 

є». Захід пройшов у храмі рівноапостольних 

святих Володимира і Ольги УАПЦ у Винниках. 

Участь у ньому взяли колективи з Румунії, Польщі, 

Східної України, Львова та Винник. 

Привітав керівників міст Польщі, учасників і 

усіх присутніх міський голова Винник Володимир 

Квурт, зокрема зазначивши: «Тішуся, що міжнародний 

фестиваль духовного співу «Достойно 

є» стає традиційним, адже пісня до Бога – це наше 

спільне його возвеличення, пісня любові, добра і 

миру». Про важливість фестивалю для культурного 

обміну говорив бургомістр гміни Грудзьонз. 

Хор Львівського ставропігійного братства 

св. ап. Андрія Первозваного «Ставрос» на запрошення 

організаторів також прийняв участь у 

цьому заході та представив галицьку православну 

громаду. Колектив виконав духовні твори Петра 

Гончарова «Хресту Твоєму», «Святий Боже», 

Гребенщикова «Богородице, Діво», А. Веделя 

«Христос Воскрес» та А. Архангельського «Господи, 

услиши». 

Перед винниківчанами та гостями міста виступили 

також хор Харківсько-Полтавської єпархії 

УАПЦ (м. Полтава), хор Асоціації «Хвалім Господа» 

(с. Вишня Рівня, Румунія), хор «Надсяння» 

(Львівське суспільно-культурне товариство 

«Надсяння»), чоловічий хор «Ехо» (м. Гудзьондз, 

Польща), Народний чоловічий хор «Орфей» Національного 

університету «Львівська політехніка», 

Народний чоловічий хор «Дзвін» (Львівський національний 

університет ветеринарної медицини 

та біотехнологій імені С. Гжицького), Народний 

хор «Воскресіння» (м. Винники). Ведуча фестивалю 

– керівник відділу гуманітарної політики 

Винниківської міської ради Зоряна Корчовська – 

розповіла присутнім про кожен колектив, який 

співав у храмі. Така візитівка сприяла знайомству 

з хорами, які виконали у Винниках пісні духовного 

спрямування, зокрема – «Достойно є», «Ангел 

сповіщав», «Блажен муж», «Милість миру», 

«Христос Воскрес», «Благослови, душе моя, Господа», 

«У Царстві твоїм», «Світло тихо», «Нині 

відпускаєш», «Богородице, Діво», «Святий Боже», 

«Хваліте Господа з небес» та багато інших. 

Духовний спів – це не тільки атестат нації, не 

тільки популяризація духовної пісні. Він має і 

об’єднавчий характер. Саме це продемонстрували 

учасники фестивалю, виконавши наостанок 

«Боже великий, єдиний». 

Слова подяки організаторам і учасникам прозвучали 

від господаря храму – отця Василя Петрика. 

Усі колективи були нагороджені дипломами 

і подарунками. 


ОГОЛОШЕННЯ 

Львівська духовна семінарія 

св. ап. Іоанна Богослова УАПЦ 

Проводить набір абітурієнтів чоловічої 

статі віком 18-35 років на денну форму навчання. 

В семінарії проводиться викладання 

богословських гуманітарних дисциплін. 

Термін навчання 4 роки. 

ЛДС є духовним навчальним закладом 

при єпархіяльному управлінні Львівської 

єпархії, має статут для ведення своєї діяльності 

згідно з законодавством України. 

Після закінчення ЛДС надається право душпастирської 

діяльності як в Україні, так 

поза її межами. 

На вступних іспитах перевага надається 

особам з вищою світською освітою, тим, що 

пройшли службу у Збройних силах України, 

а також абітурієнтам, які виявляють бажання 

служити на парафіях Східної та Південної 

України. Останні також навчаються у 

семінарії на пільгових умовах. 

Для тих абітурієнтів, які хочуть тільки 

отримати богословську освіту (без прийняття 

священичого сану), оплата за навчання 

буде встановлена згідно з угодою між 

студентом і семінарією, ухваленою педрадою 

семінарії. 

Абітурієнти семінарії складають 

такі вступні іспити: 

Українська мова – диктант. 

Закон Божий – згідно з програмою. 

Історія України – згідно з програмою. 

Перевірка вокально-слухових даних та 

вміння читати церковно-слов`янською мовою. 

Документи приймаються з 15 червня 

до 15 серпня щопонеділка та щочетверга 

з 11.00 до 13.00 год. 2017 р. 

ТЕРМІН СКЛАДАННЯ ВСТУПНИХ ІСПИТІВ – 

ТРЕТЯ ДЕКАДА СЕРПНЯ. 

Адреса семінарії: 79008, м. Львів, 

вул. І. Федорова, 11. Тел. 225-70-81. 

Ректорат ЛДС АУПЦ


Микола ГОРБАЛЬ 

«ПОВЕРНЕННЯ» 

Фрагменти з роману (Харків : Права людини, 2015. — 360 с.). Продовження 

Інколи вчинки і спосіб життя 

окремих священнослужителів 

різко контрастують із тим, що вони 

проповідують. Складається враження, 

що для декого з них священичий 

сан не покликання, а вид бізнесу. 

Ви були, отче, останнім часом у 

Печерській лаврі? Та це ж потужний 

бізнесцентр. 

– О, з цього приводу в одній газеті 

була цікава стаття – «Євангеліє від 

Кирила», написав художник Сергій 

Поярков, – узяв слово кінорежисер, 

– написав відверто й гостро, навіть 

з певною іронією. (Стаття Сергія 

Пояркова була надрукована в тижневику 

«Бульвар» №17 за квітень 2013 

р.). Я думав, посипляться звинувачення, 

суди проти автора, але минуло 

три місяці… й тихо, бо як можна 

спростувати очевидне. Я взяв цю газету 

з собою, можу зацитувати кілька 

уривків, якщо товариству цікаво. 

– Прошу, прошу, – загомоніли. 

– Стаття починається редакторським 

підзаголовком: «Відомий 

український художник розмірковує 

про цинічний бізнес, в який, при 

підтримці державної влади, перетворюється 

сучасна церква». 

У статті йдеться про церкву 

Московського патріархату і його 

очільника, господіна Гундяєва. Що 

патріарх Кірілл полюбляє розкішне 

життя, відомо всім. Про його наддорогі 

автомобілі та годинники уже 

ходять анекдоти. Автор пише: «Коли 

Ісус Христос закликав не збирати 

собі скарбів на землі, то чи міг Він 

знати, що гламурний дідусь Кірілл 

не буде завдавати собі з цим застереженням 

ніякого клопоту… Наш 

Гундяєв, – пише далі автор, – богопротивно 

купається в розкоші й 

лізе в політику. Обезмитнено торгує 

тютюном, алкоголем і замовляє 

немислимо дорогі італійські меблі 

ручної роботи в свої розкішні особняки 

і в особистий пентгауз в надзвичайно 

дорогому московському 

будинку на Набережній». 

Очевидно, що на всіх своїх зустрічах 

патріарх Кірілл закликає 

мирян іти до Бога. Поярков із цього 

приводу іронізує: «Рідкісний випадок: 

я цілком згоден з офіційною 

позицією керівника церкви, що мирянам 

дійсно треба йти до Бога, а не 

до «кадилака» (натяк на автомобіль 

Кірілла – Авт.) – не по-божому впадати 

віруючим у патріарші гріхи». 

Або ще, цитую: «Спроба церковних 

чиновників прогнутися перед 

Кесарем і продати йому за доступною 

ціною Богове, привела до того, 

що справжній священик, співчутливий 

і просвітлений, стає вимираючим 

видом. Його повсюдно витісняють 

попи-спекулянти. (…) Попи – 

головні вороги священиків», – пише 

Поярков. 

Автор закликає: «Ті, хто під дахом 

влади перетворили церкву в 

цинічний бізнес, опам’ятайтеся! 

Виявляється, що у вашому екземплярі 

Біблії вкралася прикра помилка: 

Бог не запрошував торгівців у храм, 

а виганяв їх ізвідти». 

Як знаємо, свою духовну кар’єру 

Гундяєв почав ще за далеких совєтських 

часів. Автор статті уточнює: 

«В СРСР попові давали парафію 

лише після союзу з дияволом в 

особі КГБ». «На початку 90-х комісія 

Верховного Совєта Російської 

Федерації офіційно оприлюднила 

документи, із яких з’ясувалось, що 

Гундяєв – активний агент КГБ із 

кличкою Міхайлов. Можливо, на 

чолі Гундяєва і не світиться число 

звіря, але звірячу сутність він випромінює 

постійно». 

«Православний патріарх Нікон, 

наприклад, протистояв натиску 

спецслужб. Патріарх Кірілл став на 

бік гонителів Нікона, грубо розтоптавши 

надбання великих православних 

борців з кагебешним свавіллям». 

Закінчує Поярков свою статтю 

своєрідною молитвою: «Дякую 

Тобі, Господи, що сотворив таких 

людей, як Матінка Тереза, Войтила 

чи Гузар. Дивлячись на них, що без 

залишку присвятили себе служінню 

Тобі, я усвідомлюю свою мізерність, 

суєтність і грішність. І як багато 

мені ще треба пізнати, і як важко, 

але необхідно змінювати себе. 

І дякую Тобі, Господи, що для 

контрасту (як нагадування і застереження 

нам) Ти сотворив і дволиких 

гундяєвих і йому подібних, 

дивлячись на яких, усвідомлюємо, 

наскільки ми пристойніше виглядаємо 

на їхньому фоні і не впали во 

всі їх тяжкі гріхи. Ними (гундяєвими 

– Авт.) нагадуєш нам, чого всім 

нам треба остерігатися і до чого ні в 

якому разі не можна опускатися. 

І якщо Ти, Господи, зійдеш на 

землю, не заходь, будь ласка, в 

Києво-Печерську лавру – ці попи ще 

ОМОН викличуть і до смерті будуть 

розпинати Тебе (за Твоє ж учення, 

на якому безсоромно заробляють)». 

Оце кілька фраз, які хотів зачитати. 

А загалом статтю треба читати 

всю. Тут описуються просто анекдотичні 

ситуації з деякими московськими 

священиками, – режисер 

поклав газету на стіл, – у статті 

«Євангеліє від Кирила» автор також 

ставить окремі риторичні запитання. 

Наприклад: «Чи варто брати гроші 

від сатани на побудову храму?», 

натякаючи на сумнівне походження 

багатств деяких наших сучасних мільярдерів, 

і уточнює: «Я знаю цих 

дарувальників. Вони і своїм «тьолкам» 

дарують дорогі автомобілі «за 

якісне обслуговування». На інше 

запитання: «В якому із Заповітів 

сказано, що створений Богом світ 

ділиться на канонічні і неканонічні 

території?», сам же відповідає: «Цей 

богопротивний і святотатський термін 

– «канонічна територія», це їхній 

ринок, який вони «кришують» і з 

якого кормляться. Цей термін – плювок 

на віруючих і на Святе Писання, 

бо якщо так звана «канонічна територія» 

вашої віри менша, ніж 

Вселенна, то ваш бог фальшивий, а 

піп – шахрай». 

Петро Забарило зааплодував: «От 

Серьога, ну Серьога!» 

Невідомо, чи така вибухова 

Петрова емоція була викликана здивуванням, 

що художники можуть ще 

й статті писати, чи від моральної 

позиції художника Сергія Пояркова, 

невідомо, але те, що Петро називає 

Пояркова по-товариськи «Серьога», 

дає підстави вважати, що ці художники 

знайомі між собою. Співачка 

Даруся підтримала Петрові оплески. 

Ляна мовчки встала до своїх нових 

гостей. Вона знала їх давно, але так 

близько спілкуватись не доводилось. 

Те, що режисер вибрав саме таку статтю, 

могло багато що сказати про нього. 

І те, що обидва нові гості прийшли 

не тільки подивитися й послухати, що 

тут робиться, але й готові до дискусій, 

справило на Ляну приємне враження. 

«Вони, здається, знайшли тут своє середовище 

і, думаю, назавжди», — підсумувала 

для себе Ляна, а новим своїм 

друзям сказала: 

– Дякую, пане Степане і пане 

Іване, що завітали до нас, і за порушені 

тут теми. Будемо разом шукати 

на них відповіді. 

– Я теж дякую вам, хлопці, за 

вашу небайдужість до проблем духовного 

світу, – додав отець Валерій 

і продовжив, – стаття Пояркова хоча 

й здається, на перший погляд публіцистичною 

сатирою, насправді порушує 

надзвичайно важливі теми, 

хоча б і так звану «канонічність 

Московської патріархії». Що це 

таке? Згадаймо: коли Московський 

князь Іван ІV виповниться духом 

експансії і поневолення інших народів 

і для цього йому буде потрібно 

щось більше, ніж князівство, то 

своїм зухвальством, фальшуванням 

та брехнею він таки доможеться 

перетворення свого князівства на 

царство московське. Духовенство, 

що стоятиме Івану Грозному на перешкоді 

його вже царських задумів, 

він убиватиме власноручно. 

Майбутній імперії потрібна була 

духовна інституція, що освячує її 

вчинки, а не перечить їм. А вже цар 

Борис Годунов (1588 рік) запросить 

Візантійського Патріарха Єремію ІІ 

відвідати Москву, де схилятиме його 

до створення Московської патріархії. 

Коли Єремія ІІ не погодився на 

такий вчинок, покликаючись на його 

неканонічність, то Борис Годунов 

посадить його в тюрму. 

Доктор історичних наук 

Володимир Сергійчук, досліджуючи 

це питання, напише: «Зломлений у 

в’язниці Єремія погодився на заснування 

Московського Патріархату, 

що мав стати знаряддям затягування 

всіх східних церков, а насамперед 

української, в московське ярмо». 

Отака ось, друзі, історична «канонічність» 

Московської Патріархії. 

Чи викликає в когось сумнів, що теперішній 

Патріарх Кірілл був співробітником 

КҐБ? 

– Та хто б сумнівався, – встряв у 

бесіду пан доктор,– подивіться, як 

він любовно «лобизає» свого президента, 

полковника КҐБ Путіна – повне 

порозуміння. Чи сприяв би президент-каґебіст 

відновленню в Москві 

храму Христа Спасителя (свого часу 

зруйнованого його ж попередниками), 

якби сумнівався, що ця церква 

не слугуватиме імперській ідеї? 

– До речі, – продовжив думку 

Івана Кучера архітектор Леопольд, 

– у 1991 році в Російській Федерації 

було проведено соціологічне опитування, 

де 70% громадян висловили 

свою довіру до православія, але тільки 

біля 10% з них зізналися, що вірують 

у Бога. Виникає питання: в кого 

вірують тих 60% православних росіян? 

Хто їхній бог? І над цим мали 

б задуматись не лише ми, українці, 

але й увесь світ. Що це за церква, яку 

будують каґебісти для православних 

безбожників? Так на наших очах російське 

православіє перетворюється 

на ідеологію російського фашизму. 

– Але ми дещо відхилилися від 

теми, – зупинив дискусію отець 

Валерій, – питання дуже важливі, 

але навряд чи ми сьогодні встигнемо 

їх обговорити, то давайте бодай 

закінчимо обговорення порушених 

нині тем. Чи хоче ще хтось висловитися 

з порушених на сьогоднішній 

зустрічі проблем релігії? 

Далі буде 

МОЛИТВА 

Господи, зроби руки мої 

проявом Твого миру, 

і туди, де ненависть, 

дай мені принести Любов, 

і туди, де образа, 

дай мені принести Прощення, 

і туди, де незгода, 

дай мені принести Єдність, 

і туди, де омана, 

дай мені принести Істину, 

і туди, де сумнів, 

дай мені принести Віру, 

і туди, де розпач, 

дай мені принести Надію, 

і туди, де морок, 

дай мені принести Світло, 

і туди, де горе, 

дай мені принести Радість. 

Допоможи мені, Господи, 

не стільки шукати розради, 

скільки утішати, 

не стільки шукати розуміння, 

скільки розуміти, 

не стільки шукати любові, 

скільки любити. 

Бо хто віддає – той отримує, 

хто забуває себе – 

знову себе знаходить, 

хто прощає – тому прощається, 

хто вмирає – той відроджується 

у Вічному житті.


5 

ВІДПОВІДЬ: 

ЯК ПОТРІБНО МОЛИТИСЯ? 

Віра МАРКОВИЧ 

Протягом останніх травневих 

днів Братство святого апостола 

Андрія Первозваного здійснило 

дві візитації: до містечка Миколаєва 

у Львівській обл. та обласного міста, 

яке не так уже й давно поміняло назву 

з Кіровограда на Кропивницький. 

Повертаючись додому з Кропивницького, 

в голові чітко визрівала 

думка – це наші дві, можна 

сказати, взірцеві громади, які діють 

на засадах справжньої соборноправної 

Української Автокефальної 

Православної Церкви. Це видно в 

усьому – священики (Миколаївський 

декан о. Роман Сотник та церкви святого 

Володимира в Кропивницькому 

ПРОСИТИ ПРО ТЕ, ЩО НЕОБХІДНЕ ДЛЯ СПАСІННЯ, 

ПРОСИТИ ПОБОЖНО І ВИТРИВАЛО 

За кого молитися? 

Чи єдина результативна форма 

молитви – це просити за себе? 

Певно, що ні! Наведені слова означають, 

що коли я прошу щось для 

себе, то сама молитва виражає моє 

прагнення і готує серце на прийняття 

дару; а коли я прошу за когось іншого, 

то не можу бути певен, чи він відкритий 

на цей дар. Коли я заступаюся за 

ближнього, моє прохання стикається 

з тим самим обмеженням, що й Божа 

любов: зі свободою іншого. Молитва, 

подібно як і всемогутність Божа, не 

порушує свободи іншого; радше то 

молитва може бути нею зупинена. 

Грішник, за якого я прошу, може сказати 

«ні» благодаті навернення, яка 

йому жертвується за моїм проханням. 

Наша молитва має частку в спасительній 

таємниці Христа, таємниці любові 

нескінченної, однак безсилої перед 

відмовою з боку людської свободи. 

Ця болісна непевність результату має 

тим сильніше мобілізувати нас до молитви 

за братів. Ми знаємо, які глибокі 

зв’язки існують між благодаттю 

і свободою. Моє прохання може стати 

тією самою останньою піщинкою, 

яка переважить шальки терезів. У 

будь-якому разі, подібно як і Господь, 

я не можу перестати стукати у двері, 

переконаний у потузі молитви 

Церкви, базованої на жертві Христа. 

Просити про необхідне 

для спасіння 

У кінцевому підсумку, предметом 

наших прохань, як і наших 

прагнень, має завжди бути життя 

вічне, з’єднання з Богом; а кожна 

інша річ важлива настільки, наскільки 

вона підпорядкована цій меті, 

зарівно і в нашому житті, і в житті 

ближнього. Саме таким чином 

наша воля підкорюється волі Бога, 

який прагне, щоб ми були спасенні. 

Однак спасіння, Царство Боже – це 

таємнича дійсність, а наше уявлення 

про неї буває спрощене. 

У наших конкретних молитвах 

ми часто просимо про розвиток тієї 

чи тієї чесноти, уділення того чи 

того дару, віддалення від нас якогось 

страждання або ще про щось… 

Ми вважаємо, що це послужить нашому 

благу або ж благу ближнього. 

Однак Бог може відповісти: досить 

для тебе Моєї благодаті, міць у слабкості 

вдосконалюється (2 Кор 12, 9). 

Слабкість, якої ми зазнаємо, згідно з 

Божим задумом, сприяє нашому благу. 

Може це добре, що дорога любові 

виявляється для нас дорогою вбогості 

й хреста. Просячи про те, що 

обов’язкове для спасіння, ми завжди 

будемо вислухані. 

Якщо, однак, я прошу про те, що 

мені обов’язково потрібне, то буду 

вислуханий відповідно до суті своєї 

молитви, і зовсім не обов’язково відповідно 

до мого наміру. Тому умова 

«якщо це насправді згідне з Твоєю 

волею, з Твоєю любов’ю» має супроводити 

кожне молитовне прохання. 

Якщо ми не завжди спроможні 

молитися про те, чого Бог для нас 

бажає, то Дух Святий це може. Дух, 

який в нас перебуває, підправляє 

наші прохання, навчаючи нас, про 

що ми маємо молитися. Подібно 

також Дух приходить із допомогою 

нашій слабкості. Коли ми не вміємо 

молитися так, як треба, сам Дух 

заступається за нас «стогонами невимовними». 

А Той, хто проникає 

серця, знає замір Духа, і що Він заступається 

за святих згідно з волею 

Божою (Рим 8, 26-27). 

Молитися побожно 

Аби наша молитва була вислухана, 

вона повинна виражати належне ставлення 

до Бога. Це ставлення нам показує 

Христос, «який з голосним воланням 

і плачем заносив ревні просьби і 

благання до Того, хто міг визволити 

Його від смерті, й був вислуханий завдяки 

своїй покірності» (Євр. 5, 7). 

В одному з приписів до Єрусалимської 

Біблії читаємо: «Термін 

«побожність» означає повагу й підкореність... 

Молитва конаючого Ісуса 

була вираженням повного послуху 

волі Отця. Саме тому Він був почутий 

і вислуханий». Нашу молитву має супроводжувати 

те саме прагнення, яке 

було в Ісусі Христі (пор. Флп. 2, 5): 

– синівська любов до Отця, 

– повна довіра: «вірю Тобі», 

– конкретна надія, покладена у доброзичливому 

та всемогутньому 

Провидінні, що чуває над усім: 

«У вас навіть волосся на голові 

полічене», 

– смирення, яке визнає свою вбогість: 

«Молитва смиренного пронизує 

хмари» (Сир. 35, 17), 

Йосип Дрекало) високоосвічені, 

справжні Душпастирі та Проводирі 

в своїх громадах, постійно працюють 

над собою, вміло, з любов’ю 

пригортають до себе людей, дуже 

коректно підправляють (особливо в 

Кропивницькому) в своїх парафіян 

те, «що не так». 

Пощастило обом цим громадам! 

Але ж і люди… Вони відчувають ті 

добрі і мудрі починання своїх отців, 

і, мов слухняні діти, йдуть за Ними. 

З завзяттям працюють над розвитком 

парафії, над будовою своїх храмів. 

Вони щасливі, бо бачать плоди своєї 

праці, і їх це надихає. Все добре в цих 

парафіях і в духовному плані – у храмі 

Молитва до Святого Духа 

Царю Небесний, Утішителю, 

Душе істини, що всюди єси і все 

наповняєш, Скарбе добра і життя 

Подателю, прийди і вселися в нас, 

і очисти нас від усякої скверни, і 

спаси, Благий, душі наші. Святий 

Боже, Святий Кріпкий, Святий 

Безсмертний, помилуй нас (тричі). 

Слава Отцю, і Сину, і Святому 

Духові нині, і повсякчас, і на віки 

віків. Амінь. 

– любов до ближнього: Отець не 

чує молитву серця, з якого усунуто 

Його Сина (пор. Мт. 5, 23), 

– безмежний послух волі Отця, аж 

до жертв, яких Він від нас бажає, 

аби могло настати Його Царство, 

– одним словом, чистота серця, яке 

шукає тільки слави Божої. 

Саме це й означає молитися в ім’я 

Ісуса, який сказав: «Про що лиш будете 

просити Отця, дасть вам в ім’я 

Моє» (Йн. 16, 23). 

Тепер ми краще розуміємо витривалі 

зусилля Отців Пустині, щоб 

осягнути чистоту серця. Розуміємо й 

те, що неможливо цю чистоту осягнути 

нашими власними зусиллями. 

Тільки Бог може її вділити як благодать, 

дар, любов, яку Він розливає у 

наші серця своїм Духом (пор. Рим. 

5, 5). Усі наші зусилля, таким чином, 

будуть скеровані на усунення перешкод, 

аби з глибини серця випливла 

молитва – любов самого Христа, в 

усій своїй чистоті, охоплюючи собою 

всіх людей. 

Молитися витривало 

Ісус часто і з натиском повторює: 

потрібно витривало, наполегливо 

молитися, не знеохочуватися, якщо 

Бог відповідає не одразу. Він нас 

точно чує. Кажучи конкретно, ми не 

можемо програти, ми повинні вміти 

ПРИЄМНІ ВРАЖЕННЯ ВІД ВІЗИТАЦІЙ 

присутні всі покоління. А до Святого 

Причастя в Кропивницькому – о як 

це приємно бачити – йдуть цілими 

сім’ями: батьки, діточки на руках, 

самі діточки… Всі разом творять живу 

християнську родину, милу Богові, нашому 

Творцеві! І як же хочеться, щоб 

так було в цілій Церкві, в якій не має 

зневажатися голос парафії… 

Очевидно, не всюди може так 

бути ідеально. Та, все ж, треба тягнутися 

до досконалості, ДІЯТИ, 

як казав Патріарх Димитрій. А 

ДІЯТИ – це дотримуватися статуту 

УАПЦеркви, де на першому місці виведена 

ідея співпраці, любові, поваги 

між Пастирем і Громадою. 

вистояти у молитві. Один з Отців 

Пустині розповідає: «Авраам, учень 

авви Сисоя, був колись спокушуваний 

сатаною, і старець довідався, 

що той піддався спокусі. Тоді він 

підвівся, підніс руки до неба, кажучи: 

Боже, хочеш Ти чи не хочеш, а я 

Тебе не відпущу, доки ти його не зцілиш! 

І став учень його здоровим». 

Досвід, який ми маємо у своєму 

розпорядженні, велить нам піти глибше. 

Може статися, що хвора людина, 

яка багато разів відбувала паломництва, 

попри свою витривалість не отримає 

зцілення. Ми вже сказали, що 

те, про що ми просимо у молитві, не 

завжди відповідає нашим духовним 

інтересам. Однак ось як діє нескінченна 

мудрість Божа: завдяки витривалій 

молитві, навіть якщо Господь 

не уділить нам того, чого прагне 

наша воля, то вона сама поступово 

погодиться з тим, чого прагне Бог. 

Покластися на Бога 

Благальна молитва може в цей 

спосіб привести нас до духовної постави, 

яка втілює свою глибоку інтенцію 

(молитовний намір) через радикальне 

переступання себе. Оскільки 

складно розпізнати Божу волю в 

кожній окремій миті, то людина, яка 

молиться, може просто покластися 

на Бога, полишаючи всілякі зусилля 

зрозуміти, чого треба прагнути і 

про що просити. Залишаючи Богові 

турботу визначати, що є потрібним, 

як і вділення цього у належний момент. 

Ця людина стає безумовним 

«так» волі Божій в усьому, чого Він 

бажає і що допускає. Для себе вона 

не просить нічого, окрім зростання в 

любові; вона не відмовляє ні в чому, 

крім того, що є гріхом. «Бог із тими, 

хто Його любить, співдіє в усьому 

для їхнього добра» (Рим 8, 28). Таке 

ввірення себе Богові вочевидь характеризує 

тих, хто вже досяг певної 

духовної зрілості. Досконалим прикладом 

є, звісно, Діва Марія. 

Ввірення Богові вимагає заступницької 

молитви, подібно як любов 

до Бога вимагає любові до ближнього. 

Проте Господь залишається вільним 

щодо наших молитовних наполягань; 

Він може втрутитися, коли 

захоче і як захоче. Це нерозгадана 

тайна Його діянь і Його любові. 

За джерелом: http://dc.lviv.ua 

Представники Львівського крайового 

ставропігійного братства біля церкви 

святого Володимира в Кропивницькому


6 червня 1990 р. у м. Києві на 

Першому соборі УАПЦеркви владику 

Мстислава обрано Патріархом 

Київським і всієї України 

70 років тому, навесні 1947 р., Собор 

Єпископів УАПЦ підніс Владику 

Мстислава до стану Архієпископа, а 

восени того ж року він виїхав до Канади, 

щоб там очолити УАПЦ, оскільки 

мав ще з весни того року запрошення 

від консисторії з Вінніпега. Три роки 

працює Владика як Архієпископ Вінніпега 

і всієї Канади. Згодом він перейшов 

до Української Православної 

Церкви США (1950 р.). Того ж року з 

ініціативи Владики Мстислава у США 

відбувся Собор Поєднання Української 

Православної Церкви. З властивою 

йому енергією Владика Мстислав 

швидко ввійшов у життя цієї Церкви, 

оживив українознавче навчання при 

парафіях. Завдяки Владиці Мстиславу 

Церква набула маєток недалеко від 

Нью-Йорка - в місцевості Бавнд Брук. 

Тут постав відтоді осередок усього 

життя УП Церкви США, туди перенесено 

Консисторію та інші установи. 

Тоді-таки - в 1950-ті рр. - тут побудовано 

за проектом визначного церковного 

архітектора Юрія Кодака (це син 

письменника Степана Васильченка) 

величний храм - Церкву-Пам’ятник, а 

коло неї відкрито український пантеон 

- православний цвинтар, на якому, 

вже значно розширеному, знайшли 

собі місце вічного спочинку визначні й 

заслужені особи нашого церковного й 

національного життя, причому не тільки 

з-поміж тих, що упокоїлись у США, 

а й у Канаді та інших країнах світу. Ростуть 

і збагачуються тут цінний український 

музей, бібліотека, видавництво 

з власною друкарнею. Українська 

православна духовна семінарія Святої 

Софії, постійно виходить заходами 

Владики Мстислава місячний журнал 

«Українське Православне Слово». 

На Всеукраїнському Православному 

Соборі в Києві 6 червня 1990 року, за 

участю більш як 700 делегатів з усієї 

України (серед яких було 7 єпископів 

і понад 200 священиків), Собором затверджено 

факт утворення УАПЦ і 

обрано Патріархом Київським і всієї 

України Мстислава (Скрипника) 

Святійший завжди дбав і дбає про 

поєднання українських православних 

Церков у всьому світі. Незважаючи 

на свій поважний вік, не припиняє 

своєї діяльності - не тільки в церковному, 

а й у світському житті. Візит 

Святійшого Патріарха Київського і 

всієї України Мстислава в Україну 

став великою подією не тільки в релігійному, 

а й у громадському житті 

українського суспільства. 

11 червня 1993 р. Божого на 96- 

му році земного життя Його Святість 

Мстислав (Скрипник), Патріарх Київський 

і всієї України Української 

Автокефальної Православної Церкви 

упокоївся у Бозі. Похований у м. 

Саут-Баунд-Брук, Сполучені Штати 

Америки. До останнього подиху Свого 

життя Патріарх Мстислав стояв на засадах 

Істини і Справедливості. Таким 

він і залишиться в пам’яті поколінь. 

Вічна і світла пам’ять! 

Євген СВЕРСТЮК 

З 

Володимир ЯРЕМА 

(Патріарх ДИМИТРІЙ) 

СМЕРТЬ НА ЧУЖИНІ 

Мати Україна віки горювала, 

А тепер зраділа – всіх дітей збирає, 

Волю здобуває, сльози утирає… 

По усьому світу розійшлися діти: 

Не було де жити, голови схилити… 

Все чужі забрали, все поруйнували, 

Церкви розібрали! Могили скопали! 

Розійшлися діти по чужій чужині, 

Прийшлося тужити та по Україні. 

Але Божа воля усе повертає, 

Мати-Україна всіх синів скликає. 

Вертаються діти матір рятувати, 

Поле засівати, церкви будувати. 

Задзвонили дзвони по всій Україні, 

Збираються рідні на святій руїні. 

Для одного сина – місця не знайшлося, 

Чужинці зайняли – своїм не вдалося. 

Єдності не було, щоб усе здобути, 

Силоньки не стало своє повернути. 

Не знайшлося хати найстаршому сину! 

Великій Людині! Патріарху свому! 

Прийшлося ховати далеко від дому! 

Не дзвонили дзвони у Святій Софії, 

Не співали хори у храмі Андрія, 

Не бачили рідні Його домовини, 

Та й не попрощались на краю могили… 

Далеко ховали – не на Україні! 

Не забудьте ж, люди, Патріарха свого! 

Він молитись буде у Господа Бога 

За долю Вкраїни, та за церкву рідну, 

Яку залишив Він розшарпану, бідну. 

Та все так не буде – пробудяться люди, 

Церкви відбудують, рідних пошанують, 

Все своє здобудуть. 

Повік не забуде народ український 

Патріарха свого, 

Повік буде слава про отця Мстислава, 

Минеться тривога, і на Україну 

Його домовину привезуть навіки. 

У Святій Софії стане люд без ліку, 

Співатимуть хори, дзвонитимуть дзвони 

Повіки! Повіки! 

Отож не радійте, духовні каліки, 

Що у Патріарха закриті повіки! 

Повік буде слава Владики Мстислава! 

12. 06. 1993 р. 

І ПРОСТИ НАМ... 

цієї молитви починається 

день... з неї починається сніданок... 

з неї починається дорога, на 

яку людина хоче стати легкою і очищеною, 

щоб нести свою ношу. 

Прости нам гріхи наші, провини 

наші, борги наші, довги наші... Як би 

ми не перекладали те слово, а приходили 

до Бога морально упокорені, з 

проханням прощення. 

І насмілюємося просити у Бога 

прощення - тією мірою, якою прощаємо 

самі. 

Коли читаємо науку Христову 

прощати «сім раз по сім», то й тут 

ідеться про давання винному шансів. 

«Сім раз по сім» - хай він все ж таки 

ще і ще раз попросить і оживить у 

своєму серці порухи справедливості. 

Отже сім раз по сім не випоминати, 

але й не забувати. 

Прощення вважається суто 

християнською чеснотою. «Навчіться 

прощати...». Але в побуті глибока мудрість 

прощення надто спрощується. 

Часто вважають, що коли ти добрий 

чоловік, то повинен забувати заподіяне 

тобі (або комусь) зло, та й годі. 

Інші, навпаки, вважають, що треба 

розплачуватися: око за око, зуб за зуб. 

Власне, проти того розрахунку виступає 

Христос. Він вчить «любити 

ворогів», тобто бути добрим до всіх, 

він нагадує про шанс ще раз простити 

і нагадує, що й вам доведеться в 

когось ще раз просити прощення... 

Він проповідує мир в душі - замість 

війни в душі і кипіння гніву. Отже, 

йдеться про терпеливість, про силу 

доброти. А то вимагає роботи душі, 

здатної стримуватися від найлегшого 

і найпростішого вибору. Йдеться про 

вироблення активної доброти, ладу і 

відповідальності. 

А тим часом людина невироблена, 

лінива розумом і серцем, хоче використати 

ваш дар прощення. «Забудьте», 

«не зважайте», «не помічайте», 

«не пам’ятайте...». Вона хоче жити, 

як щука «у згоді» з карасями. Навіть 

гірше: як заражена щука, що заразу 

розносить. Власне, такі щуки спрофанували 

мудрий закон прощення. 

Вони познущалися над ним. 

Насправді, за тим законом душа 

постійно веде рахунок своїх боргів. 

Вона пам’ятає добро і прагне 

відплатити добром, вона пам’ятає 

провину, щоб попросити прощення 

і щоб самому простити. Вона 

пам’ятає свою провину також і несвідому 

- свою слабкість. Це і є 

Любов довготерпить, любов милосердствує, 

не заздрить, любов 

не величається, не надимається, 

не поводиться нечемно, не шукає тільки 

свого, не рветься до гніву, не думає 

лихого, бо не радіє з неправди, але тішиться 

правдою, усе зносить, вірить у 

все, сподівається всього, усе терпить! 

Ніколи любов не перестає! (1-ше посл. 

ап. Павла до Кор. 13: 4-8). 

Оскільки в основі патріотизму лежить 

саме почуття любові, то доцільно 

запитати, чи сумісні з патріотизмом 

такі почуття, як нетерпеливість, черствість, 

заздрість, пиха, нечемність, 

шукання користі, гнів, неправдивість 

або зневіра? Якщо таке можливе - значить, 

патріотизм несправжній. «Бо 

твій патріотизм - празнична одежина, 

- писав Франко, - а мій - то труд важкий, 

гарячка невдержима». 

Леся Українка йшла ще далі: 

«Вони не знали, що то є - любити до 

загину». Тут йдеться про ще два елементи: 

жертовність і безстрашність, 

бо сказано: боязкий - недосконалий в 

любові. 

Не треба боятися занадто високих 

критеріїв, треба боятися суміші половинчастості 

без критеріїв. Все тримається 

на справжності. 

Після проголошення незалежності 

від багатьох українців можна було 

почути: «Нарешті кінець боротьби. 

А то все боротьба, правда, воля, а 

коли жити?». Ніхто не застеріг, що 

це розмова втомлених рабів з їхнім 

потягом до тихого кутка. Хоч вони 

чули від кожного з учителів, що життя 

- це щоденна неминуча боротьба: 

не захищатися - тебе беруть в полон. 

Нині люди, які повертаються до Києва 

зі Львова, здивовано знизують 

плечима: львів’ян підмінили - молодь 

говорить по-російськи! Львів стає 

національно безбарвним. Можна це 

пояснювати засиллям російського капіталу, 

можна заразою СДПУ(о) і шукати 

винних, а можна заглянути глибше: 

як орано, що сіяно і що зійшло? 

моральний труд душі - над собою. 

Здавалося б, навіщо нагадувати вірному 

Петрові, що він «страха ради 

юдейська» тричі відрікся від Христа, 

коли його вже вели на Ґолґоту. 

Адже він гірко заплакав і сльозами 

змив свій гріх перед Учителем... 

Але пам’ять - навіки з тобою. Пам’ять 

постійно ставить людину перед винним 

– «і гріх мій постійно переді 

мною» (псалом 50). Пам’ять - найважча 

кара, найпослідовніший суддя. 

Від пам’яті не заховатися. 

Подвійні люди - ховаються. Вони 

заглушують пам’ять, забувають, 

не зважають, не усвідомлюють. Це 

люди безвідповідальні. Їхня подвійна 

бухгалтерія не записує їхніх боргів. 

Це люди короткозорі. Вони обманом 

виграють сьогодні, щоб упасти завтра 

під вагою «забутих кривд». 

І коли дитину змалку навчають: 

«Не забудь подякувати», «перепросити», 

«попроси вибачення», - її вчать 

моральної чутливості і відповідальності 

перед іншими. Будь уважним 

і добрим з людьми, щоб вони були 

уважними з тобою. Мораль і сумління 

- вроджені людині, але вони і виховуються. 

2002 р. 

«НЕ БУДЬТЕ ТЕПЛИМИ!» 

Цей сірий потік зрусифікованих 

львів’ян - то саме ті діти-підлітки 

кінця 1980-х років, які спостерігали 

патріотичний ентузіазм своїх батьків 

і слухали їхні розмови на кухні. Спектаклі 

ставали одноманітними, а розмови 

банальними. Живого діла, живого 

вогню й енергії боротьби не було, а 

тепло не запалює. 

«Не будьте теплими!» - євангельське 

застереження. Скарги, невдоволення, 

осуди, недовіра, сумніви - все 

це молоді набридло, і вона від того 

свого втікала до чужого, до чогось іншого. 

Патріотизм поєднаний з пристосовництвом, 

ідеалізм поєднаний з корисливістю, 

професіоналізм поєднаний 

з хабарництвом - і вся ця ницість 

боялася своєї назви. Вона маскується 

під щось, вона не поважає себе і не 

вчить своїх дітей поважати. 

Ось ці діти й перейняли від батьків 

байдужість і лукавство. Міщанин 

виходить на давні стежки москвофільства. 

«Таке життя тепер», - казали 

батьки і вмивали руки, вмивали 

руки від впливу на дітей. «Таке життя 

тепер», -повторювали діти, втікаючи 

від усього того, що набридло. То що 

ж інакше могло вийти з болота матеріалізму 

і користолюбства? Круговий 

цикл нарікань взаємного невдоволення 

і маленькі світлі острови, де вогники 

горять і засвічують дітей любов’ю. 

Щоразу менше боротьби і відчуття 

життя. Попи, які тужать за часами 

гонінь. Члени Руху, які нікуди не рухалися 

і набридли самі собі. Професори, 

що забули, що таке світло істини і 

світило в університеті. І всілякі кроти, 

які риють і риють дорогу до щастя. А 

вічне небо - те саме. А вічне слово - те 

саме. А вічна туга до справжнього - та, 

що й в усі часи. 

Треба змінювати себе, люди добрі! 

Тільки від добрих, ясних і міцних людей 

світ добрішає. А патріотом треба 

бути мовчки. 

2004 р.

Історія військових звитяг української нації пов’язана з духовною основою 

– християнством. Найкритичніші моменти нашої долі, коли під 

загрозу ставилося життя нації, українське військо ставало непереможним 

завдяки вірі, через що збройна сила помножувалась на силу духовну. Слід 

зосередитися на розуміння святості, що виділяла воїнів-християн серед загалу 

і збагатила духовну скарбницю. 

Нові сторінки духовних подвигів українських військових почались восени 

1917 року. У колишній царській армії проявом національного пробудження, яке 

переживав український народ, стала стихійна українізація військових частин. 

Боротьба за незалежність української держави висунула цілу низку видатних 

військових діячів: Павла Скоропадського, Дмитра Виговського, Юрія Тютюнника, 

Михайла Омел’янович-Павленка, Олексія Галкіна, В. П. Сальского та інших. 

У березні 1917 року стихійно утворилося Вільне Козацтво, яке визнавало 

владу тільки Центральної Ради та Генерального Секретаріату і мало на меті врятувати 

Україну від анархії та безладдя. Восени 1917 року стало формуватися, 

відокремившись від російського, українське військо. Про події тих днів свідчать 

спогади українського генерала В. Петріва: «Ретельно нотувалися і повідомлення 

про релігійну ситуацію в Україні. Зокрема, учасник Всеукраїнського собору 

священик Григорій Мельник, який у зв’язку із загрозою арешту змушений був 

тікати за Збруч, 13 червня 1921 року дав показання про українізацію церкви». 

22 травня 1917 року розпочав роботу 1-й Всеукраїнський 

військовий з’їзд, на якому для реалізації рішень 

з’їзду утворюється Генеральний військовий комітет, 

головою якого обирають Симона Петлюру. Маючи 

добру богословську освіту, саме в цей час С. Петлюра 

зацікавлюється церковними питаннями в Україні. Тоді 

Україна побачила перед собою не тільки блискучого 

публіциста, талановитого організатора. – «Вся подальша 

українська державна 

церковна політика проходила за 

безпосередньої участі С. Петлюри», 

– підкреслював Патріарх 

УАПЦ Мстислав. 

Наступні військові з’їзди, які відбулися протягом 

1917-1918 років у Києві, ставили на одне з перших 

місць питання мови, української церкви. На цих з’їздах 

«прийшли до думки скликати Всеукраїнський 

церковний собор і обрали для цього військовий комітет 

із своїх священиків і вояків у складі близько 30 чоловік», 

– згадував митрополит Василь Липківський. 


Ніна НЕМИРОВСЬКА (Харків) 

ДУХОВНІ ПОДВИГИ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ У ДОБУ 

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ ХХ СТОЛІТТЯ 

Симон Петлюра 

Марія ГОРБАЛЬ 

Василь Липківський 

ЖИТТЯ, ВРЯТОВАНІ МОЛИТВОЮ 

7 

На початку листопада передсоборова комісія, обрана єпархіальним з’їздом, 

злилася з військовим комітетом і утворилася перша «Всеукраїнська Православна 

Церковна Рада», як тимчасовий керівний орган Української Церкви 

до скликання Всеукраїнського Церковного Собору. Саме тому Всеукраїнська 

Православна Церковна Рада (далі ВПЦР) жваво, чисто по-військовому повела 

підготовку із скликання Собору; по всіх Консисторіях навіть послано 

було вояків інструкторів, щоб на місцях підштовхували справу. 

Всеукраїнський Церковний Собор розпочався 7 січня 1918 року, всього 

делегатів було 400 чоловік, із них 100 представників від війська. Слід зауважити, 

що на третьому Всеукраїнському Військовому З’їзді в кінці жовтня 

була прийнята постанова про незалежність Української Церкви від російської, 

тобто про автокефалію Української Церкви, а згодом було видано Закон, 

що унормовував процес унезалежнення Української Церкви. Авторами 

цього документа були Володимир Чеховський, Олександр Лотоцький і сам 

голова Директорії УНР Симон Петлюра. 

До новоствореної Української Церковної Ради увійшли представники свідомого 

духовенства та світські делегати від українських військових. Головою 

першої ВПЦР був обраний військовий священик о. Олександр Маричів. 

Його товаришем (заступником голови) був обраний полковник Цвічинський. 

Як підкреслює церковний історик Іван Власовський, військові капелани відіграли 

велику роль в організації першої ВПЦР. 

Протягом всієї війни у підрозділами дієвої армії УНР постійно перебували 

священики УАПЦ, які надавали своїми проповідями значну підтримку воїнам 

у зміцненні їх патріотичних почуттів у нелегкій боротьбі з ворогом. Із архівних 

джерел відомі імена: протоієрей В. В. Волкович (отець 4-ї Київської запасової 

бригади), священик М. А. Маринич (Київська дивізія), священик М. Т. Обертович 

(окрема кінна дивізія), протоієрей В. М. Сукачів (отець Волинської дивізії). 

Даючи оцінку причинам поразки національно-визвольних змагань 1917- 

1921 років, колишній ад’ютант з особливих доручень Симона Петлюри, 

хорунжий армії УНР Степан Скрипник акцентував, що з Петлюрою у війську 

залишилися найсвідоміші й найвідданіші Українській державі вояки, 

які виявляли такий героїзм, як то відомий «чотирикутник смерті», якому всі 

армії Європи заздрили. Подвиг українських військових під Замостям, який 

забезпечив полякам незалежність, охрестили як «чудо над Віслою». Недарма 

там називали Петлюру українським Гарібальді. Коли у 1921 році дивізія 

Котовського під Базаром полонила беззбройних козаків, ніхто не просив помилування, 

а решта умирали зі словами на вустах: «Ще не вмерла Україна». 

Далі буде 

ПАМ’ЯТАЙМО ЦІ ДАТИ 

05.06.1882 – 135 років тому на Волині народився Ігор Стравінський, світової 

слави композитор і диригент (†6.04.1971) 

08.06.1847- 170 років тому народився Олександр Барвінський, педагог, історик, 

літератор, публіцист та громадсько-політичний діяч 

(†25.12.1926) 

23.06.1917- 100 років тому Першим Універсалом Центральної Ради проголошено 

автономію України 

28 червня – День Конституції України 

30.06.1907 – 110 років тому народився Роман Шухевич, Головний командувач 

УПА (загинув 5.03.1950) 

30.06.1941 – На Національних зборах у Львові проголошено Акт відновлення 

Самостійної Української держави. 

По радію я почула тільки закінчення 

цієї розповіді. А це 

означає, що я не знаю, чи це було 

під Дебальцевим, чи під Авдіївкою, 

чи ще десь інше – та під час війни з 

незрозумілою назвою АТО. І, все ж, 

вона, ця розповідь, настільки мене 

зворушила, що я хочу переповісти її 

читацькій авдиторії. 

Після тривалих боїв з терористами 

та російськими окупантами вони втратили 

всю техніку, нема їжі, нема води, 

в стрілецькій зброї за плечима нема патронів. 

Їх живих семеро, троє вбитих 

– своїх друзів–побратимів, є поранені 

– той з простреленим животом, тому 

обірвало ногу, тому обірвало ноги, 

той..., той... Мобільний зв’язок заблокований 

– поза межами досяжності... 

– Хлопці. Не божеволіти! Ми не 

здаємося! Будемо молитися! Бо тільки 

одна молитва нас врятую, – закричав 

один з живих. – Давайте всі 

вклякаємо на землю, руки – до неба: 

«Отче наш! Ти, що є небі»… 

– Чому ви мовчите? Ви що, не розумієте, 

що нас врятує тільки Божа сила! 

– Я не вмію молитися, – каже, клячучи, 

один. 

– І я не вмію… 

– І я не вмію… 

– Так, дивитись на небо! Руки 

до неба! Усі повторюйте за мною: 

«Отче наш! Ти, що є на небі, нехай 

святиться ім’я Твоє...». «Богородице, 

Діво, радуйся, Обрадованная, Господь 

з Тобою...». 

Пі–пі–пі – засигналив мобільний 

телефон. 

– Хлопці! Є сигнал! Ми врятовані! 

Ало! Ало! – Пропав сигнал… 

Так. Молимося далі: «Отче наш! 

Ти, що є на небі…». «Богородице, 

Діво, радуйся…». 

Пі–пі–пі – знову засигналив мобільний 

телефон. І тільки–но стихала 

молитва, як мобільний зв’язок зникав. 

– Петю. Бери мобілку, а ми всі молимося! 

Без перерви! Що б там не 

було! Молимося! «Отче наш... Богородице, 

Діво...», «Отче наш... Богородице, 

Діво...», «Отче наш... Богородице, 

Діво...»... 

Усі, що голосно молились, бачили, 

як Петя здригнувся, коли появився 

мобільний зв’язок, чули, як 

він прокричав в телефон координати, 

де вони знаходяться, повідомив 

про вбитих та поранених, бачили, як 

вимкнув телефон і приєднався до 

спільної молитви «…Але визволи 

нас від лукавого! Амінь». 

І вже тепер, знеможені і розслаблені, 

попадали на землю і, вп’явшись 

очима в небо, безустанно лепетали молитву. 

Поранені теж дивились в небо 

– ворушити губами не могли. Тільки 

мертві – із заплющеними очима. 

Почули гул машини. За ними приїхали. 

Забрали. 

– Тільки-но повернусь додому живим 

– обов’язково навчу своїх дітей 

молитись, – думав про себе чи не кожен. 

– Боже! Допоможи повернутися 

додому живим! 

Фото з: https://www.google.com.ua

Дитяча сторінка 

ЗУСТРІЧАЙМО ТЕПЛИЙ ЧЕРВЕНЬ! 

Одягнувши брилик свій, 

ходить червень-чародій, 

не спочине ні на мить - 

ягідки нам червонить. 

Наталка Поклад 

Приходьте, діти, до кринички 

Напитись чистої водички. 

А та водиця не проста, 

Бо це – наука про Христа. 

Червневий календарик маленького українця: 

3 червня – Рівноап. Костянтина та Єлени 

4 червня – День Святої Трійці 

5 червня – Святого Духа 

11 червня – День всіх святих в православ’ї 

28 червня – День Конституції України 

3 ЧЕРВНЯ – 

День пам’яті 

святих і рівноапостольних 

Костянтина 

і його 

матері Єлени. 

4 і 5 ЧЕРВНЯ 

святкуємо Зелені 

свята – українська 

назва християнського 

свята Трійці, що відзначається 

на 50-й день після Воскресіння. 

Коли Ісус вознісся на небо, Його 

учні перебували в очікуванні допомоги 

Святого Духа, якого Він їм обіцяв. 

Адже апостоли мали надзвичайно 

важливе завдання – проповідувати 

Добру Новину всьому світові. А самим 

їм не впоратися з цим завданням. 

Тож апостоли після Вознесіння Христового 

щодня збиралися разом на молитву 

і просили в Бога допомоги. 

Зі Святого Письма довідуємося, 

що в день П’ятдесятниці учні Спасителя 

зібралися разом в одній оселі в 

Єрусалимі. Раптом вони почули шум 

із неба, що наповнював увесь дім і 

був схожий на сильний вітер. Тієї ж 

миті вони побачили вогненні язики, 

що торкалися голів усіх присутніх в 

світлиці. Всі сповнилися Святим Духом 

і заговорили мовами, яких досі 

не знали. В ту пору до Єрусалиму на 

свято прибуло багато людей з інших 

країн. Вони були дуже здивовані і 

збентежені, коли почули, що учні говорять 

їхніми мовами. Апостоли розповідали 

про Ісуса Христа, про спасіння, 

яке Він дарував усім людям. 

Того дня три тисячі осіб повірили у 

Спасителя і охрестилися. 

У понеділок після свята П’ятдесятниці 

Церква молитовно вшановує 

Святого Духа і Пресвяту Трійцю. У 

цей день ми дякуємо Богові за всі 

дари, всі таланти і просимо допомагати 

нам завжди обирати добро. 

Квіти на могилах 

Надійшли Зелені Свята, 

Квіти поле вкрили, 

Підуть хлопці і дівчата 

На рідні могили. 

В тих могилах сплять герої, 

Що в чистому полі 

Життя дали в лютім бою 

За славу і волю. 

До них ціла Україна 

Серцем припадає, 

Сестра брата, мати сина 

Сьогодні згадає. 

Підуть хлопці і дівчата, 

Підуть усі діти 

Ті могили привітати, 

Хрести замаїти. 

Бо за рідний край умерти, 

За брата, за друга – 

То найбільша в цілім світі 

Слава і заслуга. 

Роман Завадович 

11 ЧЕРВНЯ – Свято День всіх 

святих в православ’ї. Православні 

християни відзначають це свято 

в першу неділю після Трійці. Свято 

бере свої корені з IV ст., але лише 

століття опісля воно було офіційно 

прийняте Церквою. 

28 ЧЕРВНЯ – День Конституції 

України. Наша Україна має свою 

Конституцію – закон, в якому записано 

всі права українців. Це право 

на життя, право на житло, на працю, 

на відпочинок, на лікування та 

багато-багато інших прав. Записано 

в Конституції і наші обов’язки. Наприклад, 

обов’язок захищати свою 

Батьківщину, берегти природу, виконувати 

вимоги Конституції та інші. 

РУБРИКА 

Чи знаєш Ти, юний читачу, хто є 

перша в світі жінка, яка офіційно 

була зачислена на військову службу 

в званні офіцера? 

Олена Степанів-Дашкевич – український 

історик, географ, громадська 

та військова діячка, чотар Української 

Галицької Армії (УГА). Олена 

Степанів-Дашкевич була чільницею 

першої чети «сокілок» у Львові, 

пластового руху, 

а згодом – хорунжою 

легіону 

Українських Січових 

Стрільців. 

Вона - мати історика 

Ярослава 

Дашкевича. В’язень 

радянських 

таборів. 

Олена-Марія Степанів народилася 

7 грудня 1892 року в селі Вишнівчик 

на Львівщині в родині священика 

Івана Степаніва. Мати – Марія-Мінодора, 

з родини Кунцевичів, – присвятила 

себе вихованню двох дітей: 

Оленки й Ананія. Син учився на 

юриста і загинув смертю хоробрих 

у лавах Української Галицької Армії, 

а Оленка в дівочі роки стала живою 

легендою у боротьбі за національне 

визволення. 

Олена Степанів отримала дуже 

добру освіту – спочатку гімназія 

ім. Т.Г. Шевченка, потім семінарія 

Українського педагогічного товариства 

«Рідна школа», а за рік до 

Першої світової війни – Львівський 

університет, лекції Михайла Грушевського, 

Степана Рудницького та інших 

провідних педагогів-науковців. 

І все ж, пізнаючи науку, дівчина 

прагнула пробуджувати суспільне 

життя, підіймати збайдужілих і зневірених, 

вкладаючи в їхні душі бажання 

чину, тому свої мрії про святкове 

вбрання і танці до світанку скасувала 

назавжди. 

До Українських Січових Стрільців 

(УСС) Степанів, або як її кликали 

«Степанівна», потрапила із значними 

перешкодами. Коли в кінці серпня 

1914 року добровольці вирушали 

зі Львова до Стрия, де формувалися 

«усусуси», її висадили з потяга: «Командант 

приказав мені забиратись… 

Огорнув мене жаль, біль і обурення. 

Я не була припадковим гостем серед 

стрільців. У стрілецьку роботу вложила 

я до вибуху війни також частину 

своєї праці. Як смів хтось, зовсім новий 

серед стрілецького життя, боронити 

мені сповняти мій обов’язок згинути 

за вибране діло?». А вже в січні 

1915 року про Олену Степанів широко 

писала австро-угорська преса. На 

той час жінка-військовий викликала 

подив і щирий інтерес. В регулярному 

війську можна було зустріти жінок-санітарок, 

але щоб воювали як солдати, 

на рівні з чоловіками – це було можливим, 

та й то з великими труднощами 

лише в добровольчих формаціях, або 

як їх називали «легіонерах». 

Жінка-стрілець, яка отримала медаль 

за мужність та здобула старшинську 

посаду, стала легендою, її фото 

тиражували в листівках, про неї складали 

пісні. 

Після битви під Болеховом Олена 

Степанівна потрапляє до полону і 

потрапляє до імперської Росії: Пенза 

– Симбірськ – Оренбург – Ташкент… 

Це все треба було пережити, щоб аж 

1919-го, через скандинавські краї та 

Румунію й Угорщину, повернутися до 

Відня – не додому…У Віденському 

університеті вона здобула ступінь доктора 

філософії, 

що дало їй право 

на педагогічну 

й наукову діяльність 

у Львові, 

зокрема викладати 

в гімназії сестер-василіянок, 

виховувати стійкий 

дух і тілесну 

витривалість. 

Олена Степанівна залучає їх до участі 

в пластунських заходах, до участі 

в політичних акціях, до спротиву тотальному 

спольщенню Галичини. 

«Символом українського націоналізму» 

назвали Олену Степанівну 

по закінченню Другої світової війни 

пильні до боротьби з «ворогами» 

представники радянської влади. Це 

вони заарештували літню жінку, засудили 

до десяти років ув’язнення, до 

мордовських таборів, та не зламали 

її природної сили, її героїчного духу. 

Сторінку підготували 

Оксана ХРИСТУК та Оксана ЧЕРВНЕВА 

Редактор Марія ГОРБАЛЬ 

Редакційна колегія: єпископ Борис (ХАРКО), 

Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ, Оксана ХРИСТУК

Газета Успенська Вежа, № 6 (2017)

You also want an ePaper? Increase the reach of your titles

Delete template?

Save as template?