02.07.2017 Views

Газета Успенська Вежа, № 6 (2017)

  • No tags were found...

You also want an ePaper? Increase the reach of your titles

YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.

6 Червень <strong>2017</strong><br />

6 червня 1990 р. у м. Києві на<br />

Першому соборі УАПЦеркви владику<br />

Мстислава обрано Патріархом<br />

Київським і всієї України<br />

70 років тому, навесні 1947 р., Собор<br />

Єпископів УАПЦ підніс Владику<br />

Мстислава до стану Архієпископа, а<br />

восени того ж року він виїхав до Канади,<br />

щоб там очолити УАПЦ, оскільки<br />

мав ще з весни того року запрошення<br />

від консисторії з Вінніпега. Три роки<br />

працює Владика як Архієпископ Вінніпега<br />

і всієї Канади. Згодом він перейшов<br />

до Української Православної<br />

Церкви США (1950 р.). Того ж року з<br />

ініціативи Владики Мстислава у США<br />

відбувся Собор Поєднання Української<br />

Православної Церкви. З властивою<br />

йому енергією Владика Мстислав<br />

швидко ввійшов у життя цієї Церкви,<br />

оживив українознавче навчання при<br />

парафіях. Завдяки Владиці Мстиславу<br />

Церква набула маєток недалеко від<br />

Нью-Йорка - в місцевості Бавнд Брук.<br />

Тут постав відтоді осередок усього<br />

життя УП Церкви США, туди перенесено<br />

Консисторію та інші установи.<br />

Тоді-таки - в 1950-ті рр. - тут побудовано<br />

за проектом визначного церковного<br />

архітектора Юрія Кодака (це син<br />

письменника Степана Васильченка)<br />

величний храм - Церкву-Пам’ятник, а<br />

коло неї відкрито український пантеон<br />

- православний цвинтар, на якому,<br />

вже значно розширеному, знайшли<br />

собі місце вічного спочинку визначні й<br />

заслужені особи нашого церковного й<br />

національного життя, причому не тільки<br />

з-поміж тих, що упокоїлись у США,<br />

а й у Канаді та інших країнах світу. Ростуть<br />

і збагачуються тут цінний український<br />

музей, бібліотека, видавництво<br />

з власною друкарнею. Українська<br />

православна духовна семінарія Святої<br />

Софії, постійно виходить заходами<br />

Владики Мстислава місячний журнал<br />

«Українське Православне Слово».<br />

На Всеукраїнському Православному<br />

Соборі в Києві 6 червня 1990 року, за<br />

участю більш як 700 делегатів з усієї<br />

України (серед яких було 7 єпископів<br />

і понад 200 священиків), Собором затверджено<br />

факт утворення УАПЦ і<br />

обрано Патріархом Київським і всієї<br />

України Мстислава (Скрипника)<br />

Святійший завжди дбав і дбає про<br />

поєднання українських православних<br />

Церков у всьому світі. Незважаючи<br />

на свій поважний вік, не припиняє<br />

своєї діяльності - не тільки в церковному,<br />

а й у світському житті. Візит<br />

Святійшого Патріарха Київського і<br />

всієї України Мстислава в Україну<br />

став великою подією не тільки в релігійному,<br />

а й у громадському житті<br />

українського суспільства.<br />

11 червня 1993 р. Божого на 96-<br />

му році земного життя Його Святість<br />

Мстислав (Скрипник), Патріарх Київський<br />

і всієї України Української<br />

Автокефальної Православної Церкви<br />

упокоївся у Бозі. Похований у м.<br />

Саут-Баунд-Брук, Сполучені Штати<br />

Америки. До останнього подиху Свого<br />

життя Патріарх Мстислав стояв на засадах<br />

Істини і Справедливості. Таким<br />

він і залишиться в пам’яті поколінь.<br />

Вічна і світла пам’ять!<br />

Євген СВЕРСТЮК<br />

З<br />

Володимир ЯРЕМА<br />

(Патріарх ДИМИТРІЙ)<br />

СМЕРТЬ НА ЧУЖИНІ<br />

Мати Україна віки горювала,<br />

А тепер зраділа – всіх дітей збирає,<br />

Волю здобуває, сльози утирає…<br />

По усьому світу розійшлися діти:<br />

Не було де жити, голови схилити…<br />

Все чужі забрали, все поруйнували,<br />

Церкви розібрали! Могили скопали!<br />

Розійшлися діти по чужій чужині,<br />

Прийшлося тужити та по Україні.<br />

Але Божа воля усе повертає,<br />

Мати-Україна всіх синів скликає.<br />

Вертаються діти матір рятувати,<br />

Поле засівати, церкви будувати.<br />

Задзвонили дзвони по всій Україні,<br />

Збираються рідні на святій руїні.<br />

Для одного сина – місця не знайшлося,<br />

Чужинці зайняли – своїм не вдалося.<br />

Єдності не було, щоб усе здобути,<br />

Силоньки не стало своє повернути.<br />

Не знайшлося хати найстаршому сину!<br />

Великій Людині! Патріарху свому!<br />

Прийшлося ховати далеко від дому!<br />

Не дзвонили дзвони у Святій Софії,<br />

Не співали хори у храмі Андрія,<br />

Не бачили рідні Його домовини,<br />

Та й не попрощались на краю могили…<br />

Далеко ховали – не на Україні!<br />

Не забудьте ж, люди, Патріарха свого!<br />

Він молитись буде у Господа Бога<br />

За долю Вкраїни, та за церкву рідну,<br />

Яку залишив Він розшарпану, бідну.<br />

Та все так не буде – пробудяться люди,<br />

Церкви відбудують, рідних пошанують,<br />

Все своє здобудуть.<br />

Повік не забуде народ український<br />

Патріарха свого,<br />

Повік буде слава про отця Мстислава,<br />

Минеться тривога, і на Україну<br />

Його домовину привезуть навіки.<br />

У Святій Софії стане люд без ліку,<br />

Співатимуть хори, дзвонитимуть дзвони<br />

Повіки! Повіки!<br />

Отож не радійте, духовні каліки,<br />

Що у Патріарха закриті повіки!<br />

Повік буде слава Владики Мстислава!<br />

12. 06. 1993 р.<br />

І ПРОСТИ НАМ...<br />

цієї молитви починається<br />

день... з неї починається сніданок...<br />

з неї починається дорога, на<br />

яку людина хоче стати легкою і очищеною,<br />

щоб нести свою ношу.<br />

Прости нам гріхи наші, провини<br />

наші, борги наші, довги наші... Як би<br />

ми не перекладали те слово, а приходили<br />

до Бога морально упокорені, з<br />

проханням прощення.<br />

І насмілюємося просити у Бога<br />

прощення - тією мірою, якою прощаємо<br />

самі.<br />

Коли читаємо науку Христову<br />

прощати «сім раз по сім», то й тут<br />

ідеться про давання винному шансів.<br />

«Сім раз по сім» - хай він все ж таки<br />

ще і ще раз попросить і оживить у<br />

своєму серці порухи справедливості.<br />

Отже сім раз по сім не випоминати,<br />

але й не забувати.<br />

Прощення вважається суто<br />

християнською чеснотою. «Навчіться<br />

прощати...». Але в побуті глибока мудрість<br />

прощення надто спрощується.<br />

Часто вважають, що коли ти добрий<br />

чоловік, то повинен забувати заподіяне<br />

тобі (або комусь) зло, та й годі.<br />

Інші, навпаки, вважають, що треба<br />

розплачуватися: око за око, зуб за зуб.<br />

Власне, проти того розрахунку виступає<br />

Христос. Він вчить «любити<br />

ворогів», тобто бути добрим до всіх,<br />

він нагадує про шанс ще раз простити<br />

і нагадує, що й вам доведеться в<br />

когось ще раз просити прощення...<br />

Він проповідує мир в душі - замість<br />

війни в душі і кипіння гніву. Отже,<br />

йдеться про терпеливість, про силу<br />

доброти. А то вимагає роботи душі,<br />

здатної стримуватися від найлегшого<br />

і найпростішого вибору. Йдеться про<br />

вироблення активної доброти, ладу і<br />

відповідальності.<br />

А тим часом людина невироблена,<br />

лінива розумом і серцем, хоче використати<br />

ваш дар прощення. «Забудьте»,<br />

«не зважайте», «не помічайте»,<br />

«не пам’ятайте...». Вона хоче жити,<br />

як щука «у згоді» з карасями. Навіть<br />

гірше: як заражена щука, що заразу<br />

розносить. Власне, такі щуки спрофанували<br />

мудрий закон прощення.<br />

Вони познущалися над ним.<br />

Насправді, за тим законом душа<br />

постійно веде рахунок своїх боргів.<br />

Вона пам’ятає добро і прагне<br />

відплатити добром, вона пам’ятає<br />

провину, щоб попросити прощення<br />

і щоб самому простити. Вона<br />

пам’ятає свою провину також і несвідому<br />

- свою слабкість. Це і є<br />

Любов довготерпить, любов милосердствує,<br />

не заздрить, любов<br />

не величається, не надимається,<br />

не поводиться нечемно, не шукає тільки<br />

свого, не рветься до гніву, не думає<br />

лихого, бо не радіє з неправди, але тішиться<br />

правдою, усе зносить, вірить у<br />

все, сподівається всього, усе терпить!<br />

Ніколи любов не перестає! (1-ше посл.<br />

ап. Павла до Кор. 13: 4-8).<br />

Оскільки в основі патріотизму лежить<br />

саме почуття любові, то доцільно<br />

запитати, чи сумісні з патріотизмом<br />

такі почуття, як нетерпеливість, черствість,<br />

заздрість, пиха, нечемність,<br />

шукання користі, гнів, неправдивість<br />

або зневіра? Якщо таке можливе - значить,<br />

патріотизм несправжній. «Бо<br />

твій патріотизм - празнична одежина,<br />

- писав Франко, - а мій - то труд важкий,<br />

гарячка невдержима».<br />

Леся Українка йшла ще далі:<br />

«Вони не знали, що то є - любити до<br />

загину». Тут йдеться про ще два елементи:<br />

жертовність і безстрашність,<br />

бо сказано: боязкий - недосконалий в<br />

любові.<br />

Не треба боятися занадто високих<br />

критеріїв, треба боятися суміші половинчастості<br />

без критеріїв. Все тримається<br />

на справжності.<br />

Після проголошення незалежності<br />

від багатьох українців можна було<br />

почути: «Нарешті кінець боротьби.<br />

А то все боротьба, правда, воля, а<br />

коли жити?». Ніхто не застеріг, що<br />

це розмова втомлених рабів з їхнім<br />

потягом до тихого кутка. Хоч вони<br />

чули від кожного з учителів, що життя<br />

- це щоденна неминуча боротьба:<br />

не захищатися - тебе беруть в полон.<br />

Нині люди, які повертаються до Києва<br />

зі Львова, здивовано знизують<br />

плечима: львів’ян підмінили - молодь<br />

говорить по-російськи! Львів стає<br />

національно безбарвним. Можна це<br />

пояснювати засиллям російського капіталу,<br />

можна заразою СДПУ(о) і шукати<br />

винних, а можна заглянути глибше:<br />

як орано, що сіяно і що зійшло?<br />

моральний труд душі - над собою.<br />

Здавалося б, навіщо нагадувати вірному<br />

Петрові, що він «страха ради<br />

юдейська» тричі відрікся від Христа,<br />

коли його вже вели на Ґолґоту.<br />

Адже він гірко заплакав і сльозами<br />

змив свій гріх перед Учителем...<br />

Але пам’ять - навіки з тобою. Пам’ять<br />

постійно ставить людину перед винним<br />

– «і гріх мій постійно переді<br />

мною» (псалом 50). Пам’ять - найважча<br />

кара, найпослідовніший суддя.<br />

Від пам’яті не заховатися.<br />

Подвійні люди - ховаються. Вони<br />

заглушують пам’ять, забувають,<br />

не зважають, не усвідомлюють. Це<br />

люди безвідповідальні. Їхня подвійна<br />

бухгалтерія не записує їхніх боргів.<br />

Це люди короткозорі. Вони обманом<br />

виграють сьогодні, щоб упасти завтра<br />

під вагою «забутих кривд».<br />

І коли дитину змалку навчають:<br />

«Не забудь подякувати», «перепросити»,<br />

«попроси вибачення», - її вчать<br />

моральної чутливості і відповідальності<br />

перед іншими. Будь уважним<br />

і добрим з людьми, щоб вони були<br />

уважними з тобою. Мораль і сумління<br />

- вроджені людині, але вони і виховуються.<br />

2002 р.<br />

«НЕ БУДЬТЕ ТЕПЛИМИ!»<br />

Цей сірий потік зрусифікованих<br />

львів’ян - то саме ті діти-підлітки<br />

кінця 1980-х років, які спостерігали<br />

патріотичний ентузіазм своїх батьків<br />

і слухали їхні розмови на кухні. Спектаклі<br />

ставали одноманітними, а розмови<br />

банальними. Живого діла, живого<br />

вогню й енергії боротьби не було, а<br />

тепло не запалює.<br />

«Не будьте теплими!» - євангельське<br />

застереження. Скарги, невдоволення,<br />

осуди, недовіра, сумніви - все<br />

це молоді набридло, і вона від того<br />

свого втікала до чужого, до чогось іншого.<br />

Патріотизм поєднаний з пристосовництвом,<br />

ідеалізм поєднаний з корисливістю,<br />

професіоналізм поєднаний<br />

з хабарництвом - і вся ця ницість<br />

боялася своєї назви. Вона маскується<br />

під щось, вона не поважає себе і не<br />

вчить своїх дітей поважати.<br />

Ось ці діти й перейняли від батьків<br />

байдужість і лукавство. Міщанин<br />

виходить на давні стежки москвофільства.<br />

«Таке життя тепер», - казали<br />

батьки і вмивали руки, вмивали<br />

руки від впливу на дітей. «Таке життя<br />

тепер», -повторювали діти, втікаючи<br />

від усього того, що набридло. То що<br />

ж інакше могло вийти з болота матеріалізму<br />

і користолюбства? Круговий<br />

цикл нарікань взаємного невдоволення<br />

і маленькі світлі острови, де вогники<br />

горять і засвічують дітей любов’ю.<br />

Щоразу менше боротьби і відчуття<br />

життя. Попи, які тужать за часами<br />

гонінь. Члени Руху, які нікуди не рухалися<br />

і набридли самі собі. Професори,<br />

що забули, що таке світло істини і<br />

світило в університеті. І всілякі кроти,<br />

які риють і риють дорогу до щастя. А<br />

вічне небо - те саме. А вічне слово - те<br />

саме. А вічна туга до справжнього - та,<br />

що й в усі часи.<br />

Треба змінювати себе, люди добрі!<br />

Тільки від добрих, ясних і міцних людей<br />

світ добрішає. А патріотом треба<br />

бути мовчки.<br />

2004 р.

Hooray! Your file is uploaded and ready to be published.

Saved successfully!

Ooh no, something went wrong!