Газета Успенська Вежа, № 6 (2017)
- No tags were found...
Create successful ePaper yourself
Turn your PDF publications into a flip-book with our unique Google optimized e-Paper software.
6 Червень <strong>2017</strong><br />
6 червня 1990 р. у м. Києві на<br />
Першому соборі УАПЦеркви владику<br />
Мстислава обрано Патріархом<br />
Київським і всієї України<br />
70 років тому, навесні 1947 р., Собор<br />
Єпископів УАПЦ підніс Владику<br />
Мстислава до стану Архієпископа, а<br />
восени того ж року він виїхав до Канади,<br />
щоб там очолити УАПЦ, оскільки<br />
мав ще з весни того року запрошення<br />
від консисторії з Вінніпега. Три роки<br />
працює Владика як Архієпископ Вінніпега<br />
і всієї Канади. Згодом він перейшов<br />
до Української Православної<br />
Церкви США (1950 р.). Того ж року з<br />
ініціативи Владики Мстислава у США<br />
відбувся Собор Поєднання Української<br />
Православної Церкви. З властивою<br />
йому енергією Владика Мстислав<br />
швидко ввійшов у життя цієї Церкви,<br />
оживив українознавче навчання при<br />
парафіях. Завдяки Владиці Мстиславу<br />
Церква набула маєток недалеко від<br />
Нью-Йорка - в місцевості Бавнд Брук.<br />
Тут постав відтоді осередок усього<br />
життя УП Церкви США, туди перенесено<br />
Консисторію та інші установи.<br />
Тоді-таки - в 1950-ті рр. - тут побудовано<br />
за проектом визначного церковного<br />
архітектора Юрія Кодака (це син<br />
письменника Степана Васильченка)<br />
величний храм - Церкву-Пам’ятник, а<br />
коло неї відкрито український пантеон<br />
- православний цвинтар, на якому,<br />
вже значно розширеному, знайшли<br />
собі місце вічного спочинку визначні й<br />
заслужені особи нашого церковного й<br />
національного життя, причому не тільки<br />
з-поміж тих, що упокоїлись у США,<br />
а й у Канаді та інших країнах світу. Ростуть<br />
і збагачуються тут цінний український<br />
музей, бібліотека, видавництво<br />
з власною друкарнею. Українська<br />
православна духовна семінарія Святої<br />
Софії, постійно виходить заходами<br />
Владики Мстислава місячний журнал<br />
«Українське Православне Слово».<br />
На Всеукраїнському Православному<br />
Соборі в Києві 6 червня 1990 року, за<br />
участю більш як 700 делегатів з усієї<br />
України (серед яких було 7 єпископів<br />
і понад 200 священиків), Собором затверджено<br />
факт утворення УАПЦ і<br />
обрано Патріархом Київським і всієї<br />
України Мстислава (Скрипника)<br />
Святійший завжди дбав і дбає про<br />
поєднання українських православних<br />
Церков у всьому світі. Незважаючи<br />
на свій поважний вік, не припиняє<br />
своєї діяльності - не тільки в церковному,<br />
а й у світському житті. Візит<br />
Святійшого Патріарха Київського і<br />
всієї України Мстислава в Україну<br />
став великою подією не тільки в релігійному,<br />
а й у громадському житті<br />
українського суспільства.<br />
11 червня 1993 р. Божого на 96-<br />
му році земного життя Його Святість<br />
Мстислав (Скрипник), Патріарх Київський<br />
і всієї України Української<br />
Автокефальної Православної Церкви<br />
упокоївся у Бозі. Похований у м.<br />
Саут-Баунд-Брук, Сполучені Штати<br />
Америки. До останнього подиху Свого<br />
життя Патріарх Мстислав стояв на засадах<br />
Істини і Справедливості. Таким<br />
він і залишиться в пам’яті поколінь.<br />
Вічна і світла пам’ять!<br />
Євген СВЕРСТЮК<br />
З<br />
Володимир ЯРЕМА<br />
(Патріарх ДИМИТРІЙ)<br />
СМЕРТЬ НА ЧУЖИНІ<br />
Мати Україна віки горювала,<br />
А тепер зраділа – всіх дітей збирає,<br />
Волю здобуває, сльози утирає…<br />
По усьому світу розійшлися діти:<br />
Не було де жити, голови схилити…<br />
Все чужі забрали, все поруйнували,<br />
Церкви розібрали! Могили скопали!<br />
Розійшлися діти по чужій чужині,<br />
Прийшлося тужити та по Україні.<br />
Але Божа воля усе повертає,<br />
Мати-Україна всіх синів скликає.<br />
Вертаються діти матір рятувати,<br />
Поле засівати, церкви будувати.<br />
Задзвонили дзвони по всій Україні,<br />
Збираються рідні на святій руїні.<br />
Для одного сина – місця не знайшлося,<br />
Чужинці зайняли – своїм не вдалося.<br />
Єдності не було, щоб усе здобути,<br />
Силоньки не стало своє повернути.<br />
Не знайшлося хати найстаршому сину!<br />
Великій Людині! Патріарху свому!<br />
Прийшлося ховати далеко від дому!<br />
Не дзвонили дзвони у Святій Софії,<br />
Не співали хори у храмі Андрія,<br />
Не бачили рідні Його домовини,<br />
Та й не попрощались на краю могили…<br />
Далеко ховали – не на Україні!<br />
Не забудьте ж, люди, Патріарха свого!<br />
Він молитись буде у Господа Бога<br />
За долю Вкраїни, та за церкву рідну,<br />
Яку залишив Він розшарпану, бідну.<br />
Та все так не буде – пробудяться люди,<br />
Церкви відбудують, рідних пошанують,<br />
Все своє здобудуть.<br />
Повік не забуде народ український<br />
Патріарха свого,<br />
Повік буде слава про отця Мстислава,<br />
Минеться тривога, і на Україну<br />
Його домовину привезуть навіки.<br />
У Святій Софії стане люд без ліку,<br />
Співатимуть хори, дзвонитимуть дзвони<br />
Повіки! Повіки!<br />
Отож не радійте, духовні каліки,<br />
Що у Патріарха закриті повіки!<br />
Повік буде слава Владики Мстислава!<br />
12. 06. 1993 р.<br />
І ПРОСТИ НАМ...<br />
цієї молитви починається<br />
день... з неї починається сніданок...<br />
з неї починається дорога, на<br />
яку людина хоче стати легкою і очищеною,<br />
щоб нести свою ношу.<br />
Прости нам гріхи наші, провини<br />
наші, борги наші, довги наші... Як би<br />
ми не перекладали те слово, а приходили<br />
до Бога морально упокорені, з<br />
проханням прощення.<br />
І насмілюємося просити у Бога<br />
прощення - тією мірою, якою прощаємо<br />
самі.<br />
Коли читаємо науку Христову<br />
прощати «сім раз по сім», то й тут<br />
ідеться про давання винному шансів.<br />
«Сім раз по сім» - хай він все ж таки<br />
ще і ще раз попросить і оживить у<br />
своєму серці порухи справедливості.<br />
Отже сім раз по сім не випоминати,<br />
але й не забувати.<br />
Прощення вважається суто<br />
християнською чеснотою. «Навчіться<br />
прощати...». Але в побуті глибока мудрість<br />
прощення надто спрощується.<br />
Часто вважають, що коли ти добрий<br />
чоловік, то повинен забувати заподіяне<br />
тобі (або комусь) зло, та й годі.<br />
Інші, навпаки, вважають, що треба<br />
розплачуватися: око за око, зуб за зуб.<br />
Власне, проти того розрахунку виступає<br />
Христос. Він вчить «любити<br />
ворогів», тобто бути добрим до всіх,<br />
він нагадує про шанс ще раз простити<br />
і нагадує, що й вам доведеться в<br />
когось ще раз просити прощення...<br />
Він проповідує мир в душі - замість<br />
війни в душі і кипіння гніву. Отже,<br />
йдеться про терпеливість, про силу<br />
доброти. А то вимагає роботи душі,<br />
здатної стримуватися від найлегшого<br />
і найпростішого вибору. Йдеться про<br />
вироблення активної доброти, ладу і<br />
відповідальності.<br />
А тим часом людина невироблена,<br />
лінива розумом і серцем, хоче використати<br />
ваш дар прощення. «Забудьте»,<br />
«не зважайте», «не помічайте»,<br />
«не пам’ятайте...». Вона хоче жити,<br />
як щука «у згоді» з карасями. Навіть<br />
гірше: як заражена щука, що заразу<br />
розносить. Власне, такі щуки спрофанували<br />
мудрий закон прощення.<br />
Вони познущалися над ним.<br />
Насправді, за тим законом душа<br />
постійно веде рахунок своїх боргів.<br />
Вона пам’ятає добро і прагне<br />
відплатити добром, вона пам’ятає<br />
провину, щоб попросити прощення<br />
і щоб самому простити. Вона<br />
пам’ятає свою провину також і несвідому<br />
- свою слабкість. Це і є<br />
Любов довготерпить, любов милосердствує,<br />
не заздрить, любов<br />
не величається, не надимається,<br />
не поводиться нечемно, не шукає тільки<br />
свого, не рветься до гніву, не думає<br />
лихого, бо не радіє з неправди, але тішиться<br />
правдою, усе зносить, вірить у<br />
все, сподівається всього, усе терпить!<br />
Ніколи любов не перестає! (1-ше посл.<br />
ап. Павла до Кор. 13: 4-8).<br />
Оскільки в основі патріотизму лежить<br />
саме почуття любові, то доцільно<br />
запитати, чи сумісні з патріотизмом<br />
такі почуття, як нетерпеливість, черствість,<br />
заздрість, пиха, нечемність,<br />
шукання користі, гнів, неправдивість<br />
або зневіра? Якщо таке можливе - значить,<br />
патріотизм несправжній. «Бо<br />
твій патріотизм - празнична одежина,<br />
- писав Франко, - а мій - то труд важкий,<br />
гарячка невдержима».<br />
Леся Українка йшла ще далі:<br />
«Вони не знали, що то є - любити до<br />
загину». Тут йдеться про ще два елементи:<br />
жертовність і безстрашність,<br />
бо сказано: боязкий - недосконалий в<br />
любові.<br />
Не треба боятися занадто високих<br />
критеріїв, треба боятися суміші половинчастості<br />
без критеріїв. Все тримається<br />
на справжності.<br />
Після проголошення незалежності<br />
від багатьох українців можна було<br />
почути: «Нарешті кінець боротьби.<br />
А то все боротьба, правда, воля, а<br />
коли жити?». Ніхто не застеріг, що<br />
це розмова втомлених рабів з їхнім<br />
потягом до тихого кутка. Хоч вони<br />
чули від кожного з учителів, що життя<br />
- це щоденна неминуча боротьба:<br />
не захищатися - тебе беруть в полон.<br />
Нині люди, які повертаються до Києва<br />
зі Львова, здивовано знизують<br />
плечима: львів’ян підмінили - молодь<br />
говорить по-російськи! Львів стає<br />
національно безбарвним. Можна це<br />
пояснювати засиллям російського капіталу,<br />
можна заразою СДПУ(о) і шукати<br />
винних, а можна заглянути глибше:<br />
як орано, що сіяно і що зійшло?<br />
моральний труд душі - над собою.<br />
Здавалося б, навіщо нагадувати вірному<br />
Петрові, що він «страха ради<br />
юдейська» тричі відрікся від Христа,<br />
коли його вже вели на Ґолґоту.<br />
Адже він гірко заплакав і сльозами<br />
змив свій гріх перед Учителем...<br />
Але пам’ять - навіки з тобою. Пам’ять<br />
постійно ставить людину перед винним<br />
– «і гріх мій постійно переді<br />
мною» (псалом 50). Пам’ять - найважча<br />
кара, найпослідовніший суддя.<br />
Від пам’яті не заховатися.<br />
Подвійні люди - ховаються. Вони<br />
заглушують пам’ять, забувають,<br />
не зважають, не усвідомлюють. Це<br />
люди безвідповідальні. Їхня подвійна<br />
бухгалтерія не записує їхніх боргів.<br />
Це люди короткозорі. Вони обманом<br />
виграють сьогодні, щоб упасти завтра<br />
під вагою «забутих кривд».<br />
І коли дитину змалку навчають:<br />
«Не забудь подякувати», «перепросити»,<br />
«попроси вибачення», - її вчать<br />
моральної чутливості і відповідальності<br />
перед іншими. Будь уважним<br />
і добрим з людьми, щоб вони були<br />
уважними з тобою. Мораль і сумління<br />
- вроджені людині, але вони і виховуються.<br />
2002 р.<br />
«НЕ БУДЬТЕ ТЕПЛИМИ!»<br />
Цей сірий потік зрусифікованих<br />
львів’ян - то саме ті діти-підлітки<br />
кінця 1980-х років, які спостерігали<br />
патріотичний ентузіазм своїх батьків<br />
і слухали їхні розмови на кухні. Спектаклі<br />
ставали одноманітними, а розмови<br />
банальними. Живого діла, живого<br />
вогню й енергії боротьби не було, а<br />
тепло не запалює.<br />
«Не будьте теплими!» - євангельське<br />
застереження. Скарги, невдоволення,<br />
осуди, недовіра, сумніви - все<br />
це молоді набридло, і вона від того<br />
свого втікала до чужого, до чогось іншого.<br />
Патріотизм поєднаний з пристосовництвом,<br />
ідеалізм поєднаний з корисливістю,<br />
професіоналізм поєднаний<br />
з хабарництвом - і вся ця ницість<br />
боялася своєї назви. Вона маскується<br />
під щось, вона не поважає себе і не<br />
вчить своїх дітей поважати.<br />
Ось ці діти й перейняли від батьків<br />
байдужість і лукавство. Міщанин<br />
виходить на давні стежки москвофільства.<br />
«Таке життя тепер», - казали<br />
батьки і вмивали руки, вмивали<br />
руки від впливу на дітей. «Таке життя<br />
тепер», -повторювали діти, втікаючи<br />
від усього того, що набридло. То що<br />
ж інакше могло вийти з болота матеріалізму<br />
і користолюбства? Круговий<br />
цикл нарікань взаємного невдоволення<br />
і маленькі світлі острови, де вогники<br />
горять і засвічують дітей любов’ю.<br />
Щоразу менше боротьби і відчуття<br />
життя. Попи, які тужать за часами<br />
гонінь. Члени Руху, які нікуди не рухалися<br />
і набридли самі собі. Професори,<br />
що забули, що таке світло істини і<br />
світило в університеті. І всілякі кроти,<br />
які риють і риють дорогу до щастя. А<br />
вічне небо - те саме. А вічне слово - те<br />
саме. А вічна туга до справжнього - та,<br />
що й в усі часи.<br />
Треба змінювати себе, люди добрі!<br />
Тільки від добрих, ясних і міцних людей<br />
світ добрішає. А патріотом треба<br />
бути мовчки.<br />
2004 р.
Change language