Газета "Успенська вежа", № 2 (2018)

More documents

Recommendations

Info

6 Лютий 2018 Ієрей Іван ПОЛЕЖАКА, Харківщина РОЗДУМИ СВЯЩЕНИКА А пекло регоче Це починається з маленьких хитрощів. Вірніш, це починається з іншого, але наслідки починаються з маленьких хитрощів. Нам, грішним людям, хочеться жити краще і виглядати краще. І ми починаємо вигадувати, як цього досягти. В нашому пострадянському суспільстві, де все декларувалось спільним, все було нічиїм. І такі умови співіснування виплекали певне відношення до життя: дорога електроенергія - можна підкрутити лічильники, або ж обійти його; дорогий газ - можна зробити те ж саме; довго робити якісну роботу - можна «схалтурити»… Безмежні можливості розкриваються перед людьми, які бажають спростити своє життя. Та життя при цьому не спрощується. Миттєва вигода приводить до тяжких наслідків. Життя стає дедалі складнішим та дорожчим, бо ми впускаємо гріх в своє життя, а він завжди ускладнює те, що є простим. Ускладнює і сміється над тим, як легко він нас завойовує, як легко він отримує над нами владу, не даючи взамін нічого. Хтось скаже: «Але ж у нас є багатії, доларові міліонери і навіть мільярдери, які отримують від життя все». Це зовнішнє… Зовнішнє життя і зовнішнє сприйняття чужого життя. Хтось бачив їхню душу? Вони вже живуть в аду… Всі, хто нажився на бідності, на війні, на стражданнях та горі людському, лише зовні мають вигляд людський і маску щасливих людей. Вони вже в полоні аду і живуть адом; і з останніх сил тримаються за земне життя, знаючи, що їх очікує там, в іншому вимірі. Пекло регоче від задоволення, що отримало над ними повну владу тут, і буде святкувати, коли вони попадуть туди. Буде святкувати, бо ті люди в повній залежності від пекла, і надії їх дуже крихкі і примарні. Там доларова вага цього життя не діє. Маленькі хитрощі, потаємні бажання, реалізовуючись, призводять до тяжких наслідків. «Боже, милостивий будь мені, грішному. Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене. Без числа нагрішив я, Господи, прости мені» (Митарева молитва). Бути першим «Хто з-поміж вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, і хто з-поміж вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх» (Мк. 10, 43-44). Чомусь я вважав, що Господь засуджує прагнення людини бути «великим» та «першим». А зараз розумію – ні, не засуджує. Мало того, Він пояснює, як того досягти. Досягти не тієї мінливої величі та першості, яких ми часто прагнемо, а дійсної та постійної. Такої, якої гідна людина. Щоб досягти величі, треба стати «слугою». Щоб досягти першості, треба стати «рабом». Зважаючи на те, що Бог все робить добре, то і ми мусимо робити все добре. Тобто всім, що ми з себе являємо, прагнути добре послужити тим, хто потребує нашого служіння. А добре послужити – це не «тупо» виконувати забаганки ближнього. Це, перш за все, навчитись чути людину, чути її глибинну потребу, яка є в «образі Божім», і задовільняти в людині те, що веде до її відродження в Творцеві. А без Господа це здійснити неможливо. То ж і виходить, що для того, щоб стати великими та першими, нам треба прийняти Господній образ слуги і раба. «Він, будучи образом Божим, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, ставши подібним до людини» (Фил. 2, 6-7). «Не турбуйтеся вашим життям» В чому сила Слова Божого, що воно повертає нас від наслідків до Першоджерела, змінює наше світосприйняття від «зовнішнього» до «внутрішнього» і звільняє від залежності? Читаємо слова Євангелії: «Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись» (Мф. 6, 25). Слова, які з людської точки зору звучать повним безглуздям. Як можна жити і не турбуватись що їсти, що пити і в що зодягнутись? Але… Говорить Сам Господь, слово Якого завжди істинне. То ж і ці слова істинні. Бо наша турбота про життя завжди перетворюється на служіння мамоні. Навіть коли ми маємо бажання служити Богові. Господь просить: не турбуйтесь, довіртесь Мені і дозвольте Отцю турбуватись про Вас. Бо все створене Богом, і про все Він дбає. Ні птиці, ні рослини не позбавлені Його уваги. Тим паче – людина, яку Він створив за Своїм образом. Наші стереотипи виживання в цьому світі дуже заважають нам сприймати Слово Боже в Його правдивому значенні. Коли Господь говорить «не турбуйтесь», це зовсім не означає «ставайте пасивними і живіть як рослини, чи птиці, чи тварини». Господь просить нас не турбуватись, тому що наша турбота про життя заміщає нам саме життя. Бо жити, це значить довіритись Богові і знаходитись в Його повноті і, з Його повноти, вирішувати всі питання, які виникають на нашому життєвому шляху. Жити, це значить бути свідомим, вільним і активним. «Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись». Господь кличе. Господь дарує шлях. Господь чекає. Боротьба «за себе» Багато людей веде боротьбу «за себе». І ця боротьба часто має досить жорсткий характер, бо людина, борячись за себе, вганяє собі «ніж в спину». Бо боротьба йде не за себе, а за своє місце в цьому світі. Хтось бореться за владу, хтось за славу, хтось за багатство, хтось за задоволення, хтось за увагу, хтось за .. і все це видається за боротьбу за себе. Але Ієрей Іван Полежака це боротьба проти себе. Бо боротьба розпочинається із засліплення людини миттєвими потребами тимчасового життя, навіяними чи то через батьків, чи то через знайомих, чи то через виховання школою, чи то через якісь життєві обставини. Потреби стають сенсом життя, а не саме життя. І людина, втягуючись в боротьбу, яку вважає боротьбою за себе, втрачає себе. Дійсна боротьба за себе розпочинається з усвідомлення, що людина є творінням і дитиною Божою. З розуміння, що перспектива людини не в земних досягненнях для себе, а в Вічності. Бо людина, виходячи із вчення Церкви, яке твердо базується на Слові Божім, є явище Вселенське, і покликана до життя в повній взаємодії з Богом. Бог дбає про те, щоб людина була активна в житті, але по іншому, не так, як вона собі те уявляє, а так, щоб життя людини стало плодоносним. Щоб, в результаті життя і дії людини, перед нею відкрились Двері до Вічності. Людина повинна боротись за себе, але так, щоб Бог став їй постійним другом у боротьбі. Слово Боже Важко нам утримувати Слово Боже, яке зазвучало в нас. Важко заглиблюватись в це Слово, щоб здобути плід. Бог говорить: «Не вбивай». Це Слово торкається нашої душі. Ми прагнемо зрозуміти суть Слова і намагаємось розкрити його значення для себе. Але в такі миті важко згадати інші Слова Господа: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе». Тому ми поринаємо в розглядання Слова, яке зазвучало в нашій душі, з позицій багажу наших знань. Звичайно ж, ми не вбивці, бо не маємо такого бажання. Але в нашій державі йде війна, на якій вбивають наших близьких та рідних. Крім того, ми можемо мати знайомих, які вбивали якщо не людину, то, принаймні, тварину. Наша душа протестує проти вбивства. В ній виникає «праведний гнів». За гнівом приходить засуд, який веде нас до смерті. «Не вбивай», - взиває до нас Господь, - «не вбивай свою душу». І коли це Слово досягає душі, диявол прагне перевести наше сприйняття на інший рівень, розвиваючи перед нами панораму людської правди: «ми не вбивці»; «в світі є багато зла»; «зло між людьми треба припинити». Багато різних правд має людина, які перекривають перед нею основну Правду. Без Бога немає життя. Без пізнання Божого Слова ми поверхневі і не маємо перспективи спасіння. Кожну Божу заповідь ми можемо своєю правдою відгородити від Істини і перетворити на принцип, який є відірваним від Життя. Не вбивай, не кради, не чини перелюбу… Всі заповіді Божі мають глибоке внутрішнє значення для нас і можуть розкрити духовні грані життя. Не вбивай свою душу, зречись себе і йди за Господом. Лише в Ньому спасіння. Читаючи чи слухаючи Слово Боже і відчуваючи його, варто пам›ятати, що воно сказане лише до нас і про нас, а не до інших і про інших. Бог любить кожну людину. Коли конкретна людина сприймає Слово Боже як звернення персонально до неї і прагне осягнути Слово, то Божа любов покриває незнання і відкриває Знання. Дурень думкою багатіє «Дурень думкою багатіє», - так говорить українське народне прислів›я. Мудре прислів’я, бо ми досить часто схожі на того дурня, який багатіє думкою. Ми розумні, часом занадто, і можемо наперед все розрахувати і жити так, як самі вважаємо правильним. Але в нашому правильному ми не в силі враховувати вічність. І на фініші нашого життя починаємо розуміти, що жили по-дурному, бо не придбали Головного. Схожі ми в своєму житті на багача, який зібрав багатий врожай і, тішачись з того, вирішив будувати житниці, а потім: «спочивай, їж, пий, веселись» (Лк.12,16-20). Але, Бог розпорядився по-іншому. Скільки «житниць» ми подумки збудували у своєму житті? Скільки разів ми говорили собі: «Ось дороблю цю справу, і буде все добре, і з›явиться в мене час, і будуть можливості, і я…»? А далі у кожного своя історія. - Хтось буде гуляти і відпочивати, а хтось почнете до церкви ходити. Кожен тішить себе своїми думами в надії, що життя зміниться на краще. А воно… чи змінюється? Перед нами постають інші виклики, які потребують термінового вирішення. А життя йде… Йде і проходить мимо нас. І ніхто з нас не знає, коли прикличе Господь. Турботи, плани, мрії, надії..., - ми дозволяємо їм бути інструментами сатани, через які він «окрилює» нас до земного життя і відбирає крила, які підносять до Небес. Наші крила – це образ Божий, дарований нам Творцем. І щоб вони не змертвіли, треба їх оживляти Словом Божим, розкривати Вірою і зміцнювати практикою життя за Словом. «Отже, не шукайте, що вам їсти або що пити, і не турбуйтесь, бо всього того шукають люди світу цього, ваш же Отець знає, чого потребуєте. Краще шукайте Царства Божого, а те все додасться вам» (Лк. 12, 29-30).
Лютий 2018 7 Ірина ТАРАСЮК, молодший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України (м. Львів) Навіть найтяжча криза людської душі залишає певну міру свободи - свободи ставлення до того, що трапилось, свободи налаштування так чи інакше. З цього приводу маємо цілу низку народних приповідок, які є стереотипами мислення, де відображена здорова реакція людини на ситуації емоційного і розумового стресу, на такі обставини, що змінюють траєкторію життєвого шляху. Коли людина заглиблюється в почуття жалю до себе, впадає у журбу, гнеться під тиском страждань, хвилюється, втрачає рівновагу, терпець, то цим лише збільшує свої страждання. Важко дякувати долі за випробування. Але саме в цьому полягає головний елемент віри — довіра. Що Господь дав, за то Богу дякуй, — каже народ, що значить: усе добро йде від Бога і за все треба дякувати Йому. Цього прагнув навчати філософ Г. Сковорода. Про себе самого він писав одному другові так: «Учуся вдячности — це моє діло! Вчуся бути вдоволеним з усього, що Промислом Божим дане мені в житті». Тільки віруюча людина і глибоко віруючий народ може мати життєву філософію вдячності за все. Карпатський мудрець А. Ворон у своїх порадах, як жити довго в щасті і радості, настановляв: «Розпочинай і завершуй день з подяки. А перед відходом до сну довірливо вручай Господу свою душу до нового дня… Приймай радощі і негоди з подякою. Все це милість Божа. Навіть випробування Бог ніколи не посилає більше, ніж ми можемо знести… Не нарікай на нужду, нещастя і невдачі. Це твої найкращі вчителі». Мудрий старець помічав, що в таборах, де було голодно і холодно, молитовні люди чулися здоровими і міцними духом. Нелегко примиритися з долею, беручи з гідністю та спокоєм те, що вона МАЮ В БОГА НАДІЮ Надія на Бога як вираз внутрішньої свободи людини Радуйся, благодатна Богородице Діво, з Тебе бо засяяло Сонце правди – Христос Бог наш, що просвіщає сущих у темряві. Веселися і ти, старче праведний, що прийняв на руки визволителя душ наших, Який подає нам воскресіння. нам присудила. «На Бога сі здаю», тобто «в Бозі покладаю надію», - так колись потішали себе у різних життєвих випробуваннях. «Господи, твоя воля!», тобто «Нічого, Боже, в Тебе не прошу: ні радості, ні терпіння, але беру від Тебе життя таке, яке Ти мені даси». Настанова «Здай сі на Господа милосердного» значить: «спустися на Його волю, май у ньому своє довір’я». З погляду віри така настанова є виразом не слабкості, а сили духу людини: щоб визнати себе створінням, що залежить від Когось, треба відваги покори, відвага дає нам можливість «прийняти наше існування і зберігатись у ньому». Відвага є джерелом нашої надії на щасливе майбутнє, яке нам хоче подарувати Той, на кого ми впевнено покладаємось із довір’ям та любов›ю. Саме така «відвага покори» притаманна душі українця, який міркує таким чином: «Що Бог дав, мусиш приймати» - супроти своєї долі чоловік безсильний; «Що Біг дасть, то не напасть» - те, що людині суджено, мусить вона приймати «як натуральну річ», без нарікань. Лише так можна зберегти рівновагу духу і більш тверезо шукати розв’язку та виходу зі скрутного становища, оволодіти непростою ситуацією, яка склалася. Релігійність людини - це не одностороння людська діяльність, психічне переживання, а взаємодія і діалог між Богом і людиною, в якому Бог має ініціативу, а людина є стороною, що відповідає. «Що ми Бог дав, то маю»; «Так мені Бог дав»; «Що Бог дасть, то будеш мати… то буде», - каже народ. Такий спосіб мислення дає змогу перестати хвилюватись і спокійно, тверезо, розсудливо намагатись чинити те, чого вимагається від нас тут і тепер, у цій хвилині та в цій ситуації. За словами о. І. Ортинського, усе залежить від того, «як дужою буде відвага нашої довіри, аби прийняти те, що нам визначено таємним зарядженням незбагненної мудрости». «Так буде, як Бог дасть» - фраза, якою зазвичай жінки закінчували свої розмови про усілякі сподівання та побоювання на майбутнє. Кожен день, прожитий цими людьми, ставав жестом доручення себе Богові, всецілого і повного покладання на Його доброту і милосердя. Щодня вони довірялись Богові, знаючи, приймаючи те, що Він може використати різні засоби для їхнього спасіння. «Що кому Бог дасть» - говорили про «ріжнородні» людські долі. Це погляд на життя очима віри, відповідно до якого усе є благодаттю: страждання, що пригнічує людину, різні перешкоди, несприятливі обставини тощо. Народна віра в залежність людського життя від Божої волі відображена у низці приповідок, як-от: «Што Бог дасть, то буде, а від зла і вином не викупитися»; «Ніхто не знає, що му Бог судив» (не знає наперед своєї долі); «Хто ще знає, доки нам Бог віку подовжит» (доки поживемо — на це Божа воля); «Не видумаш иначи, хиба як ти Бог назначит» (як би чоловік не поводився і не хитрував у житті, не мине своєї долі); «Що буде, то буде, а буде, що Бог дасть». Для того, щоб переконливо та сміливо подолати минуле та звернути зусилля своїх дій та надій на сьогодні та на завтра, людина мусить віднайти пункт опори. Віруючий знає, що є хтось, з ким може перекреслити минуле та на кому будувати майбутнє, що той хтось існує і зветься милосердям Божим. Для людини Бог є кимось іншим і безконечно від неї вищим, розумнішим, а водночас близьким; є невидимим, але присутнім, є подателем усього, самого життя, і водночас вимогливим Паном, який вимагає від неї послуху: «Силою в Бога не взяти», - такі переконання висловлював народ. Сільський знахар, даючи хворому ліки, примовляв: «Коби не зашкодило, а ци поможе, ти знаєш, Боже!». Народ визнавав свою повну залежність від всезнаючого Творця такими твердженнями: «То хиба Бог знає»; «Господь знає, але нікому не скаже»; «Я з Богом на раді не був»; «Я не Пан Біг, наперед не знаю». Народні прислів›я виражають прийняття усього того, що приходить, як волю Бога, який знає, яким шляхом вести людину, а отже й віддання людиною себе під Його всемогутній захист. «Хто ж в світі знає, що Біг гадає!»; «Бог дає, як сам знає» (Божі присуди невідомі); «Бог знає, що ділає» (чоловік часто не розуміє значення фактів, може судити про них тільки з наслідків, тільки Той, хто знає наперед майбутнє, може розуміти значення теперішнього). Та слабкість і покора перед Богом, повне покладання на Його волю давали українцям змогу і силу перемагати свої страхи, тривоги, сумніви, сповнювали надією. Це були перемоги силою Бога. Далі буде Марія ГОРБАЛЬ В одній байці мовиться, що Господь мав трьох синів: сонце, місяць і людину. Якось Він вирішив перевірити їхню вірність і каже: «Оце бананове дерево. Якщо вам вдасться провести день під ним, не вживаючи жодної їжі, – отримаєте в нагороду вічне здоров’я, коли ж ні – будете вічно хворіти». Сіло сонце під деревом і мужньо впродовж дня долало усі спокуси з’їсти хоча б один банан. Увечері Бог- Отець запитав у нього про їжу, і отримав заперечну відповідь. Наступного дня те саме повторив із місяцем. Та ось настала черга людини. Сів чоловік під бананове дерево і споглядав на смачні плоди. Десь опівдні терпець у нього урвався. – Адже Господь не розгнівається за один бананчик! І листя, до того ж, таке густе – не побачить! За першим бананом пішов другий, третій, потім…– зрештою, хіба не для того виросли банани, щоб їх їсти? До вечора усі плоди з дерева зникли. Коли Господь, який усе бачив, все ж, запитав, що сталося, чоловік заперечив спокуси того дня, відповівши: «Я? Банани? Терпіти їх не можу на ПРИЧИНИ НАШИХ НЕДУГ За книгою: Гірт Ганс-Мартін, Кирчів Андрій. Природна медицина України (Львів, 2000) вигляд, не те, щоб їсти!». Розгніваний Отець прорік: «За те, що ти стільки нагрішив, щодня пробуджуватимешся з хворобами і лягатимеш спати з ними. А для того, щоб ти пам›ятав про Мене, щодня і щоночі спостерігатимеш, як на небі пропливатимуть сонце і місяць, сповнені здоров›я, незважаючи на свій тисячолітній вік». Причина кожної хвороби людини затаєна у чотириєдиному відході: від Бога, від ближнього, від життєдайної землі, від самого себе. Деякі люди доживають до понадсотлітнього віку, а деякі не досягають і половини цього часу, і то хворіють. Де ж помилка, гріх чи вина, що стан здоров›я настільки поганий? Життєва програма людини реалізується таким чином: зачаття, розвиток плоду, народження, статеве дозрівання, репродукція, клімакс, смерть. Таким є шлях людського організму. Під час його розвитку деякі процеси проходять на підсвідомому рівні, проте на рівні свідомості ми здатні цілком ефективно впливати на цей розвиток. Зокрема – на порушення гармонії і погіршення нашого здоров›я. Свідомо ми можемо впливати на відносини з Господом, з нашими ближніми, із життєдайною землею, із самим собою. Однак вернімося до Біблії і погляньмо, як зцілює сліпого Ісус? Він бере місцевий засіб – глину, змішує її зі слиною і намащує цим очі. Ісус не шукає заморських препаратів. – Усе є під руками, біля нас. Дальше Він каже: «Йди й умийся у ставку Сілоам!». – Він навчає гігієни, якої так часом не дотримуємося. Лікування і запобігання хворобам є богоугодною справою. «Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі, та усяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу» [Бут. 1, 29]. Зцілення тіла повинно супроводжуватися лікуванням духа і душі. Погляньмо довкола себе. Проаналізуймо причини недуги. Якщо знайдемо причину – знайдемо й раду для неї. Вона тут, біля нас – чи то глина, чи то зілля, чи то добрий порадник, чи просто добра порада. Прислухаймось до свого серця! Через нього промовляє до нас наш Господь! ВІЧНАЯ ПАМ'ЯТЬ Із великим сумом повідомляємо, що 26 січня 2018 р., на 75 році життя, відійшов в оселі Всевишнього Богдан Рожак, перший Голова Львівського крайового ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного (1990-1993 рр.), член парафіяльної управи Успенської церкви у 1980- 1990-х рр. Покійний багато сил і старань доклав до відродження і утвердження Української Автокефальної Православної Церкви, був добрим помічником св. п. Патріархів Мстислава і Димитрія, наставником і вихователем молодого покоління. 27 січня чин похорону у Ставропігійній церкві Успіння Пресвятої Богородиці м. Львова очолив Блаженніший Митрополит Макарій. Вічна Йому пам’ять.
Page 1 and 2: ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇ
Page 3 and 4: У ЗОЛОЧЕВІ УАПЦ КОЛ
Page 5: Лютий 2018 5 1.02.1933 - 85 р

Газета "Успенська вежа", № 2 (2018)

Create successful ePaper yourself

Delete template?

Save as template?