Газета Успенська вежа № 4 (2019)

6 Квітень 2019
Ієрей Іван ПОЛЕЖАКА, настоятель парафії Пресвятої Богородиці «Неопалима Купина»
м. Зміїв Харківсько-Полтавської Єпархії ПЦУ
РОЗДУМИ СВЯЩЕНИКА
Отець Іван Полежака
Чи люблю я Україну?
Чи люблю я Україну? Не знаю.
Знаю точно, що її любить Бог. Любить
і тримає. Тримає і періодично посилає
великих, а, можливо, малих, пророків.
Таких як Тарас Шевченко, Григорій
Сковорода, Ліна Костенко і ще багато-багато
різних і різнопланових,
і в усіх поколіннях. Пророків, які
мають силу Духом Божим огортати
Україну і передавати людям той імпульс,
через який Україна відроджується.
Бог дбає. Бог посилає. Бог дає
силу, а ті, кому Він все це дає, спотикаються
і падають, використовуючи
Божі дари для себе. Падаючи, отямлюються,
повертаються до Бога,
розкриваються перед Ним, і знову
отримують силу на наступні кроки.
Слабка людина, та сильний Бог.
Він не розчаровується в людях, не
розчаровується в Україні. Він жертвує
Собою, аби Україна отримала
істинну Свободу, яка можлива лише
в Ньому.
Бог любить і дбає, і діє. І дія Божа
направлена на спасіння, а не на наше
людське розуміння свободи. Ми можемо
вважати себе патріотами, ми
можемо вважати, що любимо Україну,
ми можемо діяти заради України.
І все це стане правдою лише в
одному випадку: коли в кожній своїй
думці, в кожнім своїм слові, в кожнім
своїм зусиллі, в кожній своїй
дії будемо віддаватись Богові, трансформуючи
Його волю в буденне
життя.
Ми, українці, мусимо любити
Україну. Лише в любові все відбувається
навіки. Але любові треба навчатись
і добре розуміти, що Любов
– це властивість Божа, яка входить в
нас лише тоді, коли ми поєднуємось
з Ним.
Чи люблю я Україну? Знаю, що
любові потрібно навчатись. І навчитись.
Знаю, що мушу любити, свою
Україну. Бо лише в любові все відбувається
навіки.
«Вірую, Господи!
Допоможи моєму невірству!»
В неділю преподобного Іоана
Ліствичника (18 квітня) читають
два фрагменти Євангелія: про чудо
зцілення біснуватого отрока (Мк. 9,
17–31), та про заповіді блаженств
(Мф. 5, 1–12).
В першому фрагменті Господь
називає нас «родом невірним» (Мк.
9, 19). Можливо тому, що ми схожі
на сина, яким оволодів дух німий.
Дух, який «кидає його і в вогонь, і в
воду, щоб згубити».
Коли ми уважно споглядаємо на
своє життя, то бачимо, що якась сила
постійно штовхає нас до дій, які нищать
наше життя нинішнє і життя
у Вічності. Сила штовхає нас лише
тому, що ми весь час дбаємо про
своє, а не про Боже. Бо там, де ми з
Богом, та сила не має над нами влади.
Бог вірний до вірних і відступає
від невірних. Відступає тому, що цінить
наш вибір, а ми Його в цей час
не приймаємо.
Ще ми схожі на батька, бо, прагнучи
визволення, розуміємо, що не
маємо тієї віри, яка спасає.
Гірко. Ми грішні, невірні та немічні.
Але… Господь і не потребує
нашої сили. Він, коли ми відвертаємось
від гріха і повертаємось до
Нього, приймає нас такими, якими
ми є. Варто нам лише попросити Господа
і визнати той стан, в якому ми
знаходимось: «Вірую, Господи! Допоможи
моєму невірству!».
Господь зцілив отрока за проханням
батька. Можливо і нам Він допоможе
за нашим проханням?
Господи, навчи нас бути щирими
в своїх проханнях до Тебе і просити
те, що співдіє нашому спасінню.
Митрофорний протоієрей Димитрій ПРИСЯЖНИЙ,
настоятель Свято-Покровської парафії ПЦУ міста Боярки, магістр Богослов'я
ОДКРОВЕННЯ СВЯТОГО ІОАННА БОГОСЛОВА,
ПО-ГРЕЦЬКИ АПОКАЛІПСИС
Одкровення святого Іоанна Богослова
написане апостолом на Острові
Патмос (Одкр. 1, 9) у 68–69 рр.
по Р.Х. Написане у формі послання
до семи малоазійських церков
(Одкр. 1, 4–3, 22), які у різний спосіб
символізують Вселенську Церкву,
і є книгою не лише пророчою,
а насамперед христологічною (христологія
– наука про Ісуса Христа).
Тайновидець Іоанна Богослова показує
нам Сина Божого (Одкр. 1, 18)
у трьох головних Його Божественних
планах.
По-перше, Він – Творець і Вседержитель,
Який є, був, і гряде, Початок
створіння (Одкр. 3, 14), Слово
Боже (Одкр. 19, 13), Альфа і Омега,
Початок і Кінець, Перший і Останній
(Одкр. 1, 8, 10, 17; 2, 8; 21, 6;
22, 13).
По-друге, Син Божий – Спаситель
Світу. Тема спасіння – основна
тема книги від першої до
останньої глави. Христос характеризується
як Агнець, заколений від
створення світу (Одкр. 5, 6, 9; 13, 8),
Який відкупив і омив нас Кров’ю
Своєю (Одкр. 1, 5; 5, 9), Первенець
з мертвих (Одкр. 1, 5, 18; 2, 8), Який
одержав від Отця владу (2, 23) і ключі
пекла і смерті (Одкр. 1, 18; 3, 7);
Жит- тєдавець (Одкр. 2, 7, 10, 17; 3,
5 і т. д.).
По-третє, Христос – Відтворювач
гріхопадшого світу, Який кинув
пекло і смерть у вогненне озеро
Отець Димитрій Присяжний
(Одкр. 20, 14), і творить нове небо і
землю (Одкр. 21, 21).
Христологічні теми Одкровення
тісно переплітаються з екклезіологічними
(екклезіологія – наука про
Церкву).
Церква за людським складом
та історичним шляхом – це безліч
людей з усіх племен і народів
(Одкр. 5, 9–10; 7, 9), які омили
свій одяг Кров’ю Агнця (Одкр. 7, 14;
12, 11; 15, 2) і були попечатані печаттю
Бога Живого (7, 2–17). Церква
є новий народ Божий (Одкр. 21,
3), свідчення спасенних, молитви
яких, як фіміам, підносяться перед
Богом (Одкр. 8, 3–4) і які вже зараз
(в Євхаристії) споживають від
дерева життя (Одкр. 2, 7) і від джерел
ВОДИ ЖИВОЇ (Одкр. 21, 6).
В кінцевому есхатологічному (есхатологія
– вчення про майбутню
долю світу і людства) здійсненні Церква
є зібрання чад Божих (Одкр. 21, 7),
які перемагають смерть (Одкр. 2, 7) й
одержують вінець життя (Одкр. 2, 10).
Дух пророкування (Одкр. 19, 10)
пронизує всю книгу святого Іоанна.
Таємничий хід церковної історії
розкривається в седмеричній послідовності
видінь Тайновидця: сім
печатей (Одкр. 6, 1–8, 1), сім ангелів,
які трублять (Одкр. 8, 2–11, 15),
сім громів (Одкр. 10, 3–4), сім чаш
гніву Господнього (Одкр. гл. 15–16).
Чотири седмериці не обов’язково
слід розуміти як чотири різних етапи
есхатологічного процесу. Очевидно,
з дидактичною метою, для
кращого нарозумлення віруючих,
апостол чотирикратно повертається
до них, сповіщаючи майбутнє в
різних образах. Цим пояснюється
відома паралельність у композиційній
структурі Апокаліпсису. Можливо,
що святий Іоанн Богослов
подає нам єдину історико-есхатологічну
дійсність, пророчо розділену
на сім ступенів Божественного довготерпіння
і церковного діяння.
Для правильного розуміння Одкровення
важливо мати на увазі, що в
ньому пророчо суміщені періоди часів
– теперішній, минулий і майбутній
в єдиному моменті споглядання. Майбутнє
вже здійснилось у спасенному
подвизі Христовому і розкривається в
будь-який момент життя Церкви. Це
підкреслюється триразовим проголошенням
«Звершилось!» Спасителем
на Хресті (Ін. 19, 30), після виливання
сьомої чаші (Одкр. 16, 17) і Сидячим
на Престолі в Царстві слави
(Одкр. 21, 6).
Церква земна в її різноманітних
якостях і богословських визначеннях
і Небесний Єрусалим (Одкр. 21,
10–22, 5) – це не різні реальності,
а єдина боголюдська дія і одне богословське
поняття. Так, в Одкровенні
виникають наповнені найвищого
духовного змісту образи Церкви і Нареченої
Агнця (Одкр. 19, 7; 21, 2–9;
22, 17), яка в Дусі Святому невтомно
кличе «Прийди!» (Одкр. 22,
17–20), і Церкви-Богоматері, Жони,
одягненої в сонце (Одкр. 12, 1),
Яка породила нам Христа
(Одкр. 12, 5).
Одкровення святого Іоанна Богослова
є завершальною книгою Нового
Завіту не тільки за порядком її в
християнському каноні, але й за глибоким,
таємничим богословським
змістом.
(Далі буде)