Школа очима батьків: Громадське сприйняття якості надання загальноосвітніх послуг в Україні

36
РОЗДІЛ 2. БЛАГОДІЙНА ДОПОМОГА БАТЬКІВ
Учасники фокус-груп, як і респонденти масового опитування, показують різний ступень
зацікавленості фінансовими справами шкіл, де навчаються їхні діти. Є такі,
кому це важливо знати, є й такі, хто не цікавиться: «Взагалі-то я особливо не цікавлюся
фінансами. Повністю довіряю адміністрації. Все, що робиться – все на виду»;
«Не цікавлюся, гроші здаю, але не вимагаю звіту, вірю на слово, вірю в порядність
керівництва, тому не контролюю це питання».
Учасники фокус-груп по-різному інформовані щодо бюджетних витрат на школу.
Дехто вважає, що звіти адміністрації цілком прозоро показують розподіл коштів:
«Щороку виступає директор і зачитує, скільки прийшло грошей і на що вони були
витрачені, і ми точно знаємо, куди пішли гроші. Ми бачимо, наприклад, що на вікна
в цьому році дійсно не вистачило, і на асфальт не вистачило, тому що перегоріли
лампочки, щось зламалося з обігрівальної апаратури в їдальні тощо». Але багато
хто із батьків взагалі не знає, на що саме витрачаються бюджетні кошти. Часто батькам
не відомо, з яких джерел фінансується школа – державного чи міського бюджету
тощо. Також складається враження, що батьки навіть якщо й отримують звіти адміністрації
шкіл, часто не розуміють, які саме кошти й на що було витрачено, тобто яку
частку в цих витратах складають бюджетні кошти, а яку – благодійні внески батьків,
що «здають на шкільні потреби».
Існують різні думки щодо ефективності витрат школами бюджетних коштів. Зокрема
були розповіді про нецільове використання коштів: «Батьки закупили парти –
нові, красиві. Але так як НУШ знову закупили нові парти, наші хороші парти прибрали.
Причому, здається, що старі були міцніші. Гроші витрачені даремно»; «Після
ремонту школи, на який бюджет було виділено мільйон гривень, наступного року
ми знову ремонтували дах». Тендери не завжди виграють ті, хто пропонує такі ж самі
товари чи послуги за менші кошти. Тобто бюджетні кошти не завжди витрачаються
заощадливо, незважаючи на преміальні доплати («хтось казав, що директорам
дають премії по 20 тисяч гривень за те, що вони економлять кошти»). Або, як
припускають деякі учасники фокус-груп, тут є корупційна складова.
Узагалі батькам складно оцінити ефективність витрачання коштів: «Чи достатньо
цього фінансування чи ні – я уявлення не маю. Наприклад, школа замовила 700
рулонів туалетного паперу. Звідки мені знати, чи це покриває хоча б семестр, чи
цього вистачить на рік? По вєдомостях закупилося мило рідке 20 бутилок, мило
звичайне 50 штук. 50 штук на рік – це взагалі що таке? На сайтах шкіл взагалі
немає даних за цей рік».
Щодо того, чи достатньо виділяється коштів з бюджету, майже не існує двох
думок: бюджетних коштів недостатньо, державні школи недофінансуються. Проблеми
недостатнього фінансування, здається, спільні майже для всіх шкіл. «Нам цього року
дали на кожний клас фарбу для підлоги. Але парти, підвіконня – на це недостатньо.
У нашій школі тріщини, у нас дах тече. Цього разу поставили нам 19 вікон у
коридорах. У класах нам поставили дещо за кошти батьків, в основному, а потім
потрошку стали вставляти за кошти бюджету. Але все одно коштів не достатньо».
І подібних історій під час фокус-груп було чимало.