Школа очима батьків: Громадське сприйняття якості надання загальноосвітніх послуг в Україні

38
одна дошка, і щоб вони могли проводити уроки цікавими, але не за свій кошт. Бо
ті, хто хочуть, вони самі за свій кошт роздруковують, купують. Але це ж можна
забезпечити державою».
Держава має забезпечувати оплату праці всіх працівників державних шкіл, але ж до
персоналу шкіл належать і технічні робітники, які мають прибирати школу, і охоронці.
Утім часто за прибирання й охорону додатково доплачують саме батьки: «От чому
ми здаємо на охоронця? Він же, напевно, на зарплаті, тож чому ми ще доздаємо?
І на прибиральницю так само».
Тема, яка зазвичай викликає дискусії, – це шкільне харчування. Дехто вважає, що
харчування учнів має повністю фінансуватися за рахунок бюджету: «Харчування було
би добре за рахунок бюджету», «Харчування обов’язково». Проте є думка, що харчування
можна було б фінансувати частково – бюджетний варіант харчування для всіх,
а додатково за кошти батьків щось поза бюджетною пропозицією або з урахуванням
особливих смаків дитини чи показників її здоров’я, як-то через алергію на певні продукти.
Є й такі, хто впевнені, що харчування не має фінансуватися державою, місцевим
бюджетом. Держава має надавати безкоштовне харчування пільговим категоріям
учнів, решті це не потрібно: «Батьки мають оплачувати харчування, крім тих,
кому за статусом держава купує»; «Ці кошти краще направити на утримання
школи, на освітні послуги, щоб не збирати з батьків. До того ж коли харчування
фінансується клієнтом, воно буде більш якісним, вибір буде більшим». Важливо
зауважити також, що багато дітей мають індивідуальні потреби в харчуванні, які неможливо
враховувати в разі бюджетного харчування.
Ще одна стаття бюджетних витрат, яку пропонують учасники фокус-груп, – навчання
вчителів: «Було б добре, аби держава підтримувала підвищення кваліфікації вчителям,
щоб ті надавали якісні послуги. І щоб було більш ніж один провайдер, не
тільки центр підвищення кваліфікації, а щоб вчителі могли самі обирати, куди
їхати, щоб потім робити уроки цікавішими».
Що, на думку батьків, не потребує бюджетного фінансування, тобто за що мають
сплачувати самі батьки?
Вочевидь батьки витрачають кошти на індивідуальне забезпечення своєї дитини –
ранці, канцелярію, дидактичні матеріали, форму, якщо вона є, тощо. Межа між бюджетними
і позабюджетними витратами часто є межею між витратами загальними
та індивідуальними: «всю матеріально-технічну базу загального користування повинна
забезпечувати держава, а особисте (канцелярія, атласи, форми) – це вже
батьки».
Додатково, як уважають учасники фокус-груп, батьки можуть власним коштом модернізувати
класи, в яких навчаються їхні діти: «батьки самі вирішують, чи ставити
цей кулер, чи не ставити дітям, чи ставити умивальник, наприклад якийсь
модернізований, і сушилу для рук, чи не ставити». Покращення умов навчання у
класі, де дитина проводить більшість шкільного часу, – це теж фактично опосередковані
витрати на свою дитину, а не на школу взагалі.
Крім цього батьки мають оплачувати факультативне навчання, на кшталт додаткової
мови або більш поглибленого вивчення шкільних дисциплін: «Усе, що розвиває
дитину, я згодна оплачувати. Припустимо, є деякі вчителі, до яких би діти пішли
на факультатив додатково із задоволенням. Це моїй дитині на користь», а також