Успенська вежа № 12 (2014)

More documents

Recommendations

Info

4 Грудень 2014 ДО ПЕРШОЇ РІЧНИЦІ ЄВРОМАЙДАНУ Достойний поетичний доробок видав у світ активний учасник Євромайдану Володимир ШОСТАК під назвою «Революція гідності». Дві найактуальніших ще надовго для українців поезії із книжки, де змальовані історично-драматичні події, пропонуємо нашим читачам. Молода Україна Майдан в вогні димить, палає, Не загасить його ні «Беркут», ні вода. Тут Україна із колін ся піднімає – Смілива, непокірна, молода. Вона росла, вона мужніла, Сил набиралась з материнським молоком, На перший поклик в Київ полетіла, Стала до бою із нестерпним злом. І цілу зиму хлопці, як соколи, Стояли насмерть, не відходили назад. Дехто додому не повернеться ніколи, На їхнє місце прийде батько, брат. Їх не лякає ні ворожа куля, Ні скільки часу йти ще до мети, Ні скільки років накує зозуля – Комусь цей шдях треба пройти. У молоді немає гена страху, Бо невідомі їм «совкові» ці роки. І вони голови положать всі на плаху, А зроблять те, що не змогли батьки. 19.02.2014 р. Небесна сотня «Небесна сотня». Хто вони, ці люди? Чиї це діти? І якого роду? Вони злетілись в Київ звідусюди – Це цвіт свободи українського народу. «Небесна сотня» зараз вже не з нами, Бо їхні душі пішли в інші світи, Але вони крокують небесами І дивляться на нас із висоти. «Небасна сотня» – ангели свободи За Україну пролили свою кров, Щоб поміж нас не було вже незгоди, А була правда, віра і любов. «Небесна сотня» приклад нам подала, Як йти вперед, не дивлячись назад. В лиху годину народ згуртувала – На барикадах був кожен друг і брат. «Небесна сотня» небеса охороняє, Щоб кожен нелюд не міг туди Кзайти. І всі ми знаємо – герої не вмирають, А до останку свободу будуть берегти. 24.02.2014 р. Церква – тіло Христове, а Божественна Літургія – серце Церкви, найважливіше богослужіння, під час якого звершується святе Таїнство Євхаристії - втілення (пресуществління) хліба і вина у Тіло і Кров Господню. Слово «літургія» має грецьке походження та означає «спільне служіння», а «євхаристія» перекладається як «подячна жертва». Кожна Літургія за своїм змістом є містичним повторенням Таємної вечері, під час якої Христос роздав учням хліб і вино, втілені у свої Тіло і Кров і зобов’язав своїх учнів: «Це чиніть на спомин про мене» (Лк. 22, 19). Апостоли звершували Літургію в «День Господній», тобто в неділю. У Слові Божому Літургія називаються «трапезою» і «вечерею» Господньою (Див.: 1 Кор. 10, 21; 11, 20). В апостольський час Літургія називалася ще «ламанням хліба» (Див.: Діян. 2, 46). У перші століття існування християнства порядок і спосіб здійснення Літургії передавалися усно, і всі молитви і священні піснеспіви завчалися напам’ять. Потім з’явився і письмовий виклад апостольської Літургії. З часом її текст поповнювався новими молитвами, піснеспівами і священними дійствами, що порушувало у різних Церквах однаковість її звершення. Виникла необхідність об’єднати усі існуючі чини літургій, виробити єдиний спільний варіант. Це і було зроблено у ІV ст., коли припинилися гоніння на послідовників Христа, і християнська Церква отримала можливість взятися за упорядкування свого внутрішнього життя. У цей час святий Василій Великий записав і запропонував для загального використання впорядкований ним чин Літургії, в основу якого була покладена найдавніша Літургія св. апостола Якова. Пізніше святий Іоан Золотоуст дещо скоротив цей чин. У Літургії згадується земне життя і вчення Ісуса Христа від народження і до воскресіння та вознесіння Його на небо і принесені Ним на землю спасительні блага. Божественна Літургія є частиною Вселенської Літургії, небесного прославляння Господа усім створінням, про що свідчить увесь її текст, а зокрема гімни Херувимів – «Ми, херувимів тайно являючи...» та Серафимів – «Свят, Свят, Свят, Господь Саваоф...» (Іс 6, 3) і пісня людей, якою вітали Ісуса Христа при в’їзді в Єрусалим – «Благословен, хто йде в ім’я Господнє». Учасники Літургії є свідками великого Таїнства, в якому Бог сходить на землю, віддає Себе в жертву, щоб освятити людину. В цьому Божественному дійстві небо єднається із землею, тому свідома і часта участь вірних в святій Літургії несе для них благо і користь на всіх рівнях духовного і фізичного життя. Для достойного звершення Євхаристії готуються як її служителі (єпископи, священики, диякони), так і вірні, що беруть у ній участь. Священнослужителів устав закликає до сердечного спокою і примирення з усіма, уникання гріхів та євхаристійного посту. Церковні правила закликають також до посиленої молитви у вигляді Правила до Святого Причастя (тобто канонів та молитов про достойне прийняття Євхаристії). Цього ж мають дотримуватись і благочестиві вірні, які готуються при- РОЗДУМИ ПРО нести Богові жертву подяки та причаститись Святих Таїн. Оскільки Літургія є благодаренням Богові всецілої людини, то й приготування включає в себе як духовний (молитви, душевний спокій…), так і тілесний (чистота, піст…) виміри. Порядок Літургії такий: спочатку готується речовина для таїнства, потім віруючі готуються до таїнства і, нарешті, здійснюється саме таїнство, і віруючі причащаються. Літургія, таким чином, поділяється на три частини: 1) проскомидію; 2) літургію оголошених; 3) літургію вірних. 1. Проскомидія (грец. – приношення)звершується таємно священиком у вівтарі на жертівнику. В цій частині Літургії готуються (приносяться) дари для освячення. Для проскомидії використовується п’ять просфор на спомин про чудесне нагодування Христом п’ятьма хлібами п’яти тисяч чоловік, обставина, яка дала Ісусу Христу привід навчати людей про духовне насичення і про нетлінну духовну їжу, яку дає Таїнство св. Причастя (Див.: Ів. 6,26-58). Просфора складаєтья з двох частин за образом двох природ Ісуса Христа - Божественної і людської; на верхній частині є печатка із зображенням хреста і по кутах - початкові літери імені Ісуса Христа: ІС. ХР. та грецьке слово: НІ-КА; тобто «Ісус Христос – Переможець». Із першої просфори священик копієм вирізає кубічну частину хліба – Агнця, якого жертвує на спомин Єдинородного Сина Божого. Агнця священик ставить посередині дискоса. Біля Агнця викладаються частинки з інших чотирьох просфор: на згадку про Матір Божу, святого Іоана Хрестителя, пророків, апостолів, мучеників, всіх святих угодників Божих, а також живих і померлих християн, за яких були подані поминальні записки. Викладені в такий спосіб частинки з просфор є знаком участі у Літургії цілого людства разом з Богородицею та іншими святими і відображають цілу Церкву – земну і небесну, живих і померлих. В центрі Церкви є її Глава - Христос, символом цілого Всесвіту є дискос. В чашу вливається вино та вода, в пам’ять про те, що із ребра Спасителя після удару списом витекли кров і вода. Вино для таїнства має бути виноградним, червоним, бо червоний колір нагадує колір крові. Священик покриває Агнця звіздицею, а Дари разом – покрівцями. Таким чином, проскомидія символізує собою Різдво Христове. Священні предмети, що використовуються на проскомидії, і дії, що здійснюються, теж мають символічне значення: дискос знаменує вифлеємську печеру; звіздиця - зірку, яка привела волхвів; покрівці - пелени, якими був повитий Новонароджений Младенець; чаша, кадильниця і пахучий фіміам – дари, принесені волхвами. Разом з тим, під час проскомидії пророчими словами згадується і це, задля чого і воплотився Христос – Його страждання і смерть. 2. Літургія оголошених У другій частині Літургії дозволено знаходитись у храмі разом з християнами також і оголошеним (тобто, тим, що бажають стати християнами). Таких в перші віки історії Церкви було багато. Вони мали своє окреме місце перебування — притвір (крите передсіння при передній стіні храму), призначений передусім для оголошених і покутників. Лише частково їм дозволено було брати участь у Літургії, щоб «оглашатися», тобто, мати можливість навчатись християнської віри. Саме від цього і пішла назва оголошених. Коли диякон взивав: «Оглашенні, вийдіть!», — то вони покидали притвір і виходили з храму. Ця частина Літургії, крім молитов, які священик таємно читає біля престолу, ще включає: одну велику і дві малі ектенії, антифони, пісню «Єдинородний Сину», Малий Вхід з Євангелієм, пісню «Святий Боже», читання апостольських Послань чи Діянь та Євангелія, сугубу ектенію і молитви за оголошених. Сама Літургія оглашенних відображає ті діла Ісуса, які він чинив від свого народження і до страстей задля нашого спасіння. Тут також є згадки і старозавітні, в яких Бог вже заздалегідь готував людство до приходу Христа. Цю частину Служби Божої ще називають Літургією Слова, бо в ній звучать старозавітні слова із псалмів (антифони, прокімни), повчання апостолів та Євангельське Слово Спасителя. Священик починає богослужіння славослів’ям: «Благословенне царство Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і навіки вічні». З цими словами священик робить Євангелієм знак хреста над престолом. Ці рухи і слова - це немов ключ, що відкриває небесні двері, нагадуючи, що саме Євхаристія відкриває вхід в це благословенне Царство. Народ це все усвідомлює і погоджується з цим, проголошуючи: «Амінь» (євр.- нехай так буде). Цим словом завершуються всі наші молитви, та й Ісус вживав це слово, а особливо тоді, коли вказував на щось важливе. Після цього виголошується Велика або Мирна єктенія (велика — бо має у собі найбільше прохань — 12, а мирна — бо починається проханням про мир). Єктенія (грец. «наполеглива, протяжна молитва») вказує спільноті вірних, про що потрібно молитись Церкві, бо Літургія є не лише спомин Христового діла спасіння, але й звернення до Бога з різними проханнями і потребами. Микола Кавасила у своїй праці «Пояснення Божественної Літургії» повчає: «Слід передовсім молитися — обов’язково «в мирі». У слові «мир» присутні і подяка Богу, і покаяння. Бо хто незадоволений тим, що трапляється йому у житті, той не може мати і в самому собі миру, а хто розважливий,
Грудень 2014 5 БОЖЕСТВЕННУ ЛІТУРГІЮ той за словом ап. Павла «за все дякує» (пор. 1 Сол. 5, 18); тим більше не має миру і той, хто не має чистого сумління (пор. 1 Тим. З, 9); а чисте сумління без сповіді неможливе. Отож, хто молиться з миром, у того душа вже мала і благодарення, і сповідь. (…) Наступне прохання: «За мир з висот і за спасення душ наших». Давши спочатку настанови про те, який душевний стан треба мати під час молитви, тепер чуємо, що передовсім треба просити — мир з висот і спасення душ. Бо і Христос велів нам просити перше Царство Боже та його праведність (Мт. 6, 33), тому що спасення душ означає Царство Боже, а мир з висот — Божу справедливість. Про це сказав апостол Павло: «І мир Божий, що вищий від усякого уявлення» (Флп. 4, 7). Його залишив Господь апостолам, відходячи до Отця, коли сказав: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам» (Ів. 14, 27). І молимося ми не тільки за блага, які стосуються душі, а й за блага тілесні, потрібні нам, «за добре поліття, за врожай плодів земних», щоб визнавали Бога джерелом і подателем усіх цих благ і зверталися тільки до Нього, бо сам Христос повелів нам просити у Нього насущного хліба». («Пояснення Божественної Літургії», 12 глава). На завершення єктенії згадуємо Божу Матір і всіх святих, прохаючи їхньої допомоги у тому, щоб усі ми всеціло віддались Христові, довірились Йому. Після Великої єктенії співаються три антифони, а між ними виголошуються дві малі ектенії. Святий Іван Золотоустий про це повчає так: «Єктенії між антифонами потрібні для пробудження душі, ніби засинаючої при тривалому повчанні». Антифони (грец. - перемінний спів) - це вибрані стихи із псалмів, які співаюсься почергово двома хорами. Тексти антифонів — це поєднання двох Завітів: вірші із Старого чергуються з віршами з Нового Завіту. Спочатку співається рядок із Старого Завіту, а тоді — з Нового, немов вказуючи, що те, що пророки голосили в Старому Завіті, вже звершилося в Новому. Вони складені так, що новозавітні рядки закінчуються послідовно піснями «Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас», «Молитвами святих Твоїх…», «Спаси нас, Сину Божий…». Антифони символічно описують початок земного життя Ісуса Христа, коли Він нікому ще не був відомий, існували тільки провіщення в пророцтвах. Під час співу антифонів священик читає молитви про збереження Церкви. Тож вірним в цей час теж варто молитись, щоб Господь зберіг всіх нас від зневіри, єресей і поділу. Величний церковний гімн «Єдинородний Сину» нагадує нам православне вчення про Сина Божого: втілення, розп’яття, смерть, і закінчується проханням «спаси нас». Під час співу третього антифону (Євангельські блаженства) відбувається Малий вхід (вхід з Євангелієм), що символізує вихід Христа на проповідь. Починається вхід із святилища, бо Ісус теж прийшов від Отця Небесного. Священик виносить Євангеліє через бічні двері, що нагадує про те, що Христос явився світу не як цар, а як смиренний слуга. Свічконосці, що йдуть перед священиком, символізують Івана Хрестителя. Входження з Євангелієм через царські ворота символізує Богоявлення - Хрещення Ісуса Христа в ріці Йордані. Підняття Євангелія при цьому є символом того, що євангельське вчення вище всякої людської науки. Виголос «Премудрість. Станьмо побожно» означає, що вихід Христа на проповідь – це явлення Премудрості Божої світу, і задля особливого благоговіння перед нею ми повинні стояти побожно. Люди в цей час співають стихи із 94 псалма — «Прийдіте, поклонімся і припадім до Христа. Спаси нас, Сину Божий...». З появою Євангелія пророцтва припиняються. З цієї хвилі ми оспівуємо те, що стосується Нового Завіту. Після Малого входу співаються тропарі і кондаки, потім – Трисвяте. В V ст., коли люди молились під час страшного землетрусу, одному хлопчику явились ангели, які співали: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний». Християни, почувши про це, додали до ангельського співу слова: «Помилуй нас!», і землетрус припинився, а цей піснеспів відтоді увійшов у Літургію. Послання апостолів умовно представляють їх проповідь, а Євангеліє – проповідь самого Христа. Під час читання Апостола здійснюється кадіння, яке вказує на те, що через євангельську проповідь благодать Святого Духа поширюючись у всі кінці світу наповнює серця людей духовним благоуханням. Микола Кавасила дає запитання для роздумів і відповідає на нього: «А чому читається спочатку Апостол, а пізніше Євангеліє? Бо знаки одкровення, які явив Господь, є досконалішими, ніж ті, які промовлені апостолами». Після читання Євангелії виголошується Потрійна (сугуба) єктенія. Вона нагадує про служіння Спасителя, коли за Ним ішли натовпи людей з проханнями: «Помилуй нас!». В цій єктенії лунає молитва за безпосередні потреби громади та вірних і в такий спосіб засвідчується єдність, взаємна любов і піклування всіх членів парафії. В наступній єктенії священик молиться за оголошених. Якщо між нашими знайомими є невіруючі, то в цей час можна згадати їх імена, щоб Господь просвітив їх душі світлом віри. Виголос «Оголошені вийдіть!» потрібно в думках застосувати до себе – прогнати з храму своєї душі «оголошеного», який не гідний бути присутнім при святині. Тут закінчується друга частина Божественної Літургії. 3. Літургія вірних У цій частині Літургії можуть приймати участь тільки вірні, тобто охрещені і не відлучені від Церкви чи св. Причастя. У ній символічно згадуються Тайна вечеря, страждання і смерть Господа, воскресіння з мертвих, вознесіння на небо і друге пришестя на землю. Головні дійства Літургії вірних наступні: 1) перенесення Дарів на престіл, 2) освячення Дарів, 3) приготування віруючих до Причастя, 4) саме Причастя, 5) подяка за Причастя і благословення на вихід з храму. Херувимська пісня закликає нас уподібнитись херувимам, які повсякчасно прославляють Бога і відкласти всі земні турботи, бо в цей час Син Божий гряде, щоб принести Себе в жертву за гріхи людства і подати Свої Тіло і Кров для причастя вірних. Під час цього піснеспіву звершується Великий вхід (перенесення Дарів з жертівника на престіл), який символізує вхід Господа в Єрусалим для страждань. Амвон (підвищення перед Царськими дверима) символізує в цей час Голгофу, а храм – весь світ, за який приніс Себе в жертву Спаситель. Священнослужителі символізують собою Йосифа з Никодимом, а покрівці – плащаницю і погребальні пелени, кадило – пахощі, якими помазали тіло Христа. Чаша і дискос вносяться у вівтар і кладуться на розгорнутий антимінс, символізуючи зняття тіла Спасителя з хреста і покладення Його у гріб. Про ці події нагадують і тропарі, які потиху промовляє священик: «Благообразний Йосиф…». Великий вхід – це і пророцтво про друге пришестя: «Ублажи Господи благоволінням Твоїм Сіон, і нехай збудуються стіни Єрусалимські…» - молиться священик про Горішній Єрусалим (Откр. 21, 2) і про очищення нас «жертвою правди», яка незабаром звершиться. Далі виголошується Прохальна єктенія і лунає заклик «Полюбімо один одного…», який спонукає нас забути образи і поєднатись у братній любові. В давнину в цей час всі присутні в храмі обмінювались «поцілунком миру» - мужчини з мужчинами, а жінки з жінками. З часом, коли вірних стало у храмі багато, цей звичай скасували. Сьогодні лише священики цілують один одного в плечі і руку. Проте, кожний зобов’язаний настроїти своє серце і відпустити провини брату своєму, якщо такі є. Симеон Солунський повчав про це: «Людям належить любити один одного, як Христос із любові приніс себе в жертву; ті, що бажають приступити до святого Причастя, мають стати без ворожнечі, бо в майбутньому віці будуть всі приятелями, і не буде жодного ворога, бо вороги будуть повержені». Виголос «Двері, двері» в перші часи християнства пригадував воротарям, щоб зачинили вхідні брами храму і стерегли їх, аби не зайшли погани, які не мали права знаходитись у храмі при Євхаристії. Ми ж повинні закрити двері серця від гріховних думок. Слова «В премудрості будьмо уважні» нагадують вірним, що починається дуже важлива частина Літургії. Під час співу Символа віри священик піднімає і опускає великий покрівець (воздух) над Святими Дарами. Це символізує землетрус при відкритті гробу Спасителя, а також віяння Духа Святого, який сходить на принесені Дари. Далі наступає час звершення Таїнства Євхаристії. Священик готує до цього вірних короткими виголосами. З поміж них зупинимось на словах «Пісню перемоги співають, виголошують, викликують і промовляють». Тут образно згадуються чотири види Божого творіння (співають - орел, виголошують - тілець, викликують - лев і промовляють - людина), у вигляді яких ангели біля престолу Божого були явлені у Старому Завіті пророку Ієзикіілю (Ієз. 1:5-10), а в Новому Завіті – Івану Богослову (Откр. 4:6-9). Після співу переможної пісні звершується найважливіше дійство Літургії – освячення Дарів, Євхаристія. Згадуючи Таємну вечерю і встановлення на ній таїнства св. Причастя, священик промовляє слова Самого Ісуса Христа, а потім із піднятими руками призиває Духа Святого на предложені Дари. В цей час силою і дією Святого Духа хліб перевтілюється в істинне Тіло Христове, а вино – в істинну Кров Христову. Священик (а з ним і вірні) поклоняється доземно Самому Господу, присутньому не престолі в Тілі і Крові Своїй. Навіть відсутнім повідомляється про цей важливий момент богослужіння церковними дзвонами, щоб і вони вознеслись думками до Бога. Після принесення Богу безкровної жертви за «всіх і за все», Церква молиться за всіх своїх членів: як живих, так і померлих. Під час співу «Достойно є» священик молиться за спочилих, відтак поминає священну ієрархію (єпископів), і тоді молиться за живих. В ці моменти вірні теж можуть молитовно згадувати імена своїх спочилих і живих рідних. Готуючи віруючих до св. Причастя, виголошується єктенія, в якій молимось, щоб Господь «прийнявши освячені Дари, зіслав нам Божественну благодать і дар Святого Духа», а священик таємно читає молитву про те, щоб Господь «сподобив нас причаститися духовної Трапези з чистою совістю». Люди співають молитву «Отче наш», яка нагадує віруючим, з якими думками і почуттями потрібно приступати до великого таїнства св. Причастя. Закриваються Царські врата, і вівтар в цей час стає Сіонською горницею, в якій Господь звершив Тайну вечерю. Священик опускає в чашу частину святого Агнця промовляючи: «Повнота Духа Святого». Таким чином з’єднуються Тіло і Кров Христові, що знаменує собою Воскресіння Христове, бо плоть, з’єднана з кров’ю, означає життя. Вливається в чашу і «теплота» (гаряча вода), як символ життя. Священнослужителі причащаються у закритому вівтарі, як колись Господь причастив апостолів у закритій горниці. Відкриваються Царські врата, що символізує відвалення каменя від дверей гробу Христового, і вірні «із страхом Божим і вірою» приступають до Самого Христа у св. Причасті. Після Причастя чаша вноситься у вівтар, і частинки, які виймались за святих, живих і спочилих, зсипаються в чашу із словами: «Обмий Господи гріхи тих, що тут поминались Кров’ю Твоєю Чесною, молитвами святих Твоїх». Священик переносить св. Дари із престолу на жертівник і виголошує: «Благословен Бог наш» - потиху, а вголос - «Завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків», нагадуючи цим останнім явленням св. Дарів Вознесіння Господнє. Після цього виголошується подячна єктенія за причастя св. Тайнами і заамвонна молитва, яку священик виголошує від імені всього народу, тому і встає поряд з людьми, в храмі «за амвоном». Закінчується Божественна Літургія відпустом з благословенням Чесним Хрестом. Таким чином, кожен раз, коли звершується Літургія, перед поглядом молільників проходить все життя Христа. Протягом всієї Служби Божої людина молиться, адже кожен момент Літургії має своє особливе значення. У цьому процесі беруть участь всі органи чуттів, взагалі все тіло. Очима людина сприймає всі священнодійства, через споглядання духовним зором ікон підноситься розумом і серцем до Господа Бога, Божої Матері і святих, на них зображених. Молиться людина і розумом, слухаючи співи та читання. До молитви очей і розуму християнин може додати молитву тіла, осіняючи себе хресним знаменням і вклоняючись поясним чи земним поклоном на знак своєї причетності до ходу Літургії та її змісту. Ладан залучає до молитви нюх, церковний спів – емоції. В західних християн (католиків і англіканців) існує ризик, що до св. Причастя стануть відноситися дуже легко. Серйозна підготовка, включаючи тривалий піст, практично зникла. Але попередження апостола Павла про те, як небезпечно їсти і пити на Євхаристії «негідно» (1 Кор. 11, 29), актуальне і нині. Обережність, з якою православні приймають Святі Тайни, щонайменше повинна підказати іншим християнам, що загальне причащання може стати занадто буденною справою. Отож, Літургію необхідно розуміти як приготовлену Агнцем Божим – Ісусом Христом, урочисту трапезу в Царстві Небесному, де кожен повинен мати весільний одяг, щоб виявитися достойним спільником вічного життя разом з Ним. Підготував о. Михайло КРАВЧИК, с. Мальчиці, Яворівського району Львівської області.
Page 1 and 2: ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇ
Page 3: Грудень 2014 3 Богдан
Page 7 and 8: Преподобний Антоні

Успенська вежа № 12 (2014)

Create successful ePaper yourself

Delete template?

Save as template?