04.05.2016 Views

Успенська вежа № 4 (2016)

Успенська вежа № 4 (2016)

Успенська вежа № 4 (2016)

SHOW MORE
SHOW LESS

You also want an ePaper? Increase the reach of your titles

YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО

За вiру i еднiсть!

Виходить з березня 1991 року

Протоієрей Миколай ГЕЛЕТЮК

КВІТЕНЬ 2016 року

4 (287)

ВЕЛИКИЙ ПІСТ

ми й вступили у Богом бла-

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних

організацій, як одна з найбільших

інституцій громадянського

суспільства України, висловлює своє

занепокоєння сучасним станом суспільно-політичного

життя в Україні.

Ми звертаємось, насамперед, до

громадянського суспільства - всього

народу України з проханням про

усвідомлення реальностей сучасного

буття нашої держави, про критичність,

але водночас - про розсудливу

відповідність у сприйняті дійсності,

а також про добре прогнозування наслідків

дій чи бездіяльності. Окрім

Божого благословення, про яке віруючі

підносять ревні молитви, нам

усім тепер особливо необхідні сповнене

любові серце і тверезе розуміння

для прийняття правильних рішень.

Пам’ятаймо, що наша сила в єдності

та наполегливій роботі, кожного на

своєму місці. Постійні чвари, суперечки

та марні сподівання на те, що

хтось прийде і зробить за нас нашу

роботу, лише ослаблюють Україну.

Ми звертаємось до політиків усіх

політичних напрямів та формувань, а

Ось гословенний час – Великий

піст, який має дуже важливе значення

для кожного християнина. Священна

історія Старого і Нового Завітів повідомляє,

що всі, хто прагнув удосконалення,

постили, і цим досягали величі

й святості, піднімаючись з гріхів

чи відводячи гнів Божий. Постив цар

Давид після вчинення гріха перелюбу

з Вірсавією, дружиною Урія, вбивши

його, – і Господь простив його (ІІСам.

12:16); постили нечестиві ніневіяни,

і Бог, побачивши, що вони зреклися

шляхів лукавих, не покарав їхнє місто

карами (Йон. 3:5). «Тому-то тепер

промовляє Господь: верніться до Мене

всім серцем своїм, і постом святим

і плачем та риданням» (Йоіл. 2:12).

Постійно постила і пророчиця Анна,

яка сподобилась бачити Месію – Ісуса,

Якого принесли до Єрусалимського

храму в 40-й день після народження:

«Була й Анна пророчиця,

дочка Фануїлова з племені Асирового,

– вона дожила до глибокої старості,

живши з мужем сім років від свого

дівування, удова років вісімдесяти

й чотирьох, що не відлучалася від

храму, служачи Богові вдень і вночі

постами і молитвами» (Лк. 2:36-37).

Даниїл і три отроки саме постом виховали

в собі таку силу віри, якою

загороджували пащі левам і силу огненну

гасили (Євр. 11:33-34); пророк

Мойсей, перед тим, як розмовляти

з Богом, постив 40 днів на горі Синай;

пророк Ілля постом готувався

до Богобачення на горі Хорив; Іоан

Предтеча, Хреститель Господній,

безперервно постив усе своє життя.

Господь наш Ісус Христос перед початком

Своєї місії Спасителя людства,

постив у пустелі 40 днів і ночей (Мф.

4:2).

Є два види посту, передбачені Святим

Письмом і Святим Переданням.

Перший – піст досконалий – це цілковите

утримання від їжі та пиття, яке

триває недовго, зазвичай один день

або частину дня. Другий – аскетичний

– утримання від деяких видів їжі.

Християнський піст є приготуванням,

чеканням, виявом духовної зосередженості

на тому, що має відбутися.

Фізичний голод очищує природу

людини та укріплює духовні сили,

що хвилюються перед важливою зустріччю

з Господом та поспішають

назустріч усе ближчій радості, тому

в церковному богослужбовому переданні

піст вважають вершиною

приготування до великих свят. Такі

пости встановлено напередодні Різдва

Христового, Богоявлення та перед

Великоднем як період приготування

до духовного бенкету за трапезою з

Христом-Спасителем в Його Царстві.

також до державних урядовців найвищого

рівня зі словами перестороги від

невластивого їхньому станові, а особливо

небезпечного у такий важкий

для країни час політиканства. Будьяка

гонитва за політичними рейтингами

та збагаченням, що ставить власні

інтереси понад спільне благо народу, є

порушенням Божого Закону та глибоко

аморальною справою перед зубожілим

і вкотре розчарованим народом. З

тривогою мусимо констатувати, що

нищівні для державного організму корупційні

схеми, які знищили державні

інституції за старої влади, продовжують

існувати і продовжують свою

вбивчу дію. Це також реальна загроза

самому існуванню Незалежної Української

держави. Тому закликаємо політиків

бути не лише тими, хто дбає

про рейтинги та найближчі вибори,

але справжніми державними діячами,

що дбають про Україну, слухають і чують

думки народу, дбають про нього

та майбутні покоління, в тому числі на

довгу перспективу.

Просимо вас, особливо у цей важкий

і загрозливий для України час,

Заява Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій

щодо суспільно-політичної ситуації в Україні

припинити дбати про вузькопартійні

інтереси та власне матеріальне

збагачення. Політичні чи фінансові

рейтинги є такою ж марнотою, як і

все скороминуще та швидкоплинне

на цьому світі, бо справжнього щастя

вони не приносять нікому. Лише

у служінні спільному благу криється

правдиве Боже покликання кожного

відповідального політика і джерело

щастя та благословення як для нього

самого, так і для всього народу.

Пам’ятаймо й про позицію наших

міжнародних партнерів, які наполегливо

і аргументовано закликають

усіх нас до швидких і ефективних

реформ та, передусім, до боротьби з

корупцією, яка знищує нашу державу

зсередини і зводить нанівець усі

програми міжнародної допомоги.

Звертаємося особливо до Президента

України як гаранта соборності

нашої держави і конституційних прав

та свобод її громадян, а також до українського

Уряду та парламентських

сил: маючи за плечима досвід та усі

трагічні наслідки авторитарних режимів,

наш народ з болем та тривогою

Страшний суд

Досконалий піст більшою чи меншою

тривалістю передує Євхаристії

і є обов’язковим для всіх, хто приступає

до Святого Причастя. Часто люди,

вбачаючи в цій вимозі застарілий звичай,

дивуються: чому треба приступати

до Святого Причастя на голодний

шлунок. Якщо розглядати це правило

лише з погляду фізичного чи фізіологічного,

то, звісно, воно втрачає своє

значення. Тож не дивно, що в Католицькій

Церкві духовне розуміння

посту віддавна замінене дисциплінарним

(наприклад, «дозволом» на

звільнення від посту, наче це потрібно

Богові, а не людині) і піст перед Святим

Причастям практично скасовано.

Однак в істинному значенні досконалий

піст є виявом ритму приготування

і звершення, яким живе Свята Православна

Церква, чекаючи приходу Ісуса

Христа у світ та спасіння людських

душ для вічного життя.

Мета та духовний зміст аскетичного

посту зовсім інші – звільнення

людини від беззаконної тиранії плоті,

від підкорення духу тілу і його

потребам, що є трагічним наслідком

первородного гріха людини. Лише

після довгих і терплячих зусиль ми

розуміємо, що «не хлібом єдиним

буде жити людина» (Мф. 4:4) та відновлюємо

в собі керівну роль духу. За

своєю суттю це тривалий і наполегливий

подвиг. Чинник часу в ньому

дуже важливий, адже потрібно багато

часу, щоб з коренем вирвати загальну

і звичну хворобу, яку люди вважають

за нормальний стан. Бо істинні слова

Ісуса Христа про те, що сили пекла,

які поневолили людину, можуть бути

переможені лише молитвою і постом.

Ми повинні усвідомити, що Великий

піст – це період духовної боротьби,

боротьби духу і плоті, світла з темрявою,

добра зі злом. Отже, просячи

прощення один в одного, просячи

Божого благословення зі смиренням,

вірою і любов’ю ступаймо у цей спасительний

для нас і Богом благословенний

час. Амінь.

сприймає будь-які ознаки зосередження

надмірної влади в одних руках. Ви

всі покликані не допустити повторення

такого небезпечного розвитку

подій. На нашу думку лише здоровий

баланс між усіма гілками влади – законодавчою,

виконавчою та судовою,

– який, зрештою, передбачений нашою

чинною Конституцією, а також

відповідальне ставлення кожного до

своїх обов’язків будуть надійною запорукою

сталого демократичного

розвитку України, здійснення масштабних

реформ та реальної боротьби

з корупцією.

Як невід’ємна частина громадянського

суспільства та очільники основних

Церков та релігійних організацій

України, висловлюємо нашу готовність

зустрітися з Президентом, Урядом,

парламентськими силами, щоби

донести більш детально та особисто

наші та наших вірних позиції і думки.

Нехай на нас усіх і на Україні перебуває

Боже благословення!

Київ, 1 березня 2016 р.

Джерело: http://vrciro.org.ua/ua/statements/


2 Квітень 2016

«ЦЕРКВА КОНСТАНТИНОПОЛЯ

Є МАТЕРИНСЬКОЮ ЦЕРКВОЮ

УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ», –

ПАТРІАРХ ВАРФОЛОМІЙ І – ПОРОШЕНКОВІ

Під час зустрічі з Петром Порошенком 10

березня у Стамбулі Вселенський Патріарх Варфоломій

І наголосив на важливості візиту Президента

України для взаємних відносин України

і Константинополя і висловився за мир в Україні.

«Я хочу відзначити велике задоволення і подяку

Президенту України за його візит. Ви знаєте,

що Церква Константинополя є материнською

Церквою Української нації. Ми відчуваємо духовний

зв›язок між Константинопольською Церквою

та Україною», – сказав Варфоломій І. «Це наш

обов’язок тут, у Вселенському Патріархаті, весь

час молитися за мир і єдність в Україні, в Європі і

в усьому світі», – сказав він.

Зустріч відбулася у Тронній залі Вселенського

Патріархату у Стамбулі, інформує офіційний

сайт Глави держави.

МИРОПОЛИТ МАКАРІЙ

ВЗЯВ УЧАСТЬ У ЗАСІДАННІ ВРЦ

1 березня у митрополичих

палатах

«Святої Софії»

відбулось засідання

Всеукраїнської Ради

Церков і релігійних

організацій за участю

представників

усіх конфесій України.

На порядку денному обговорено поточну ситуацію

в сфері державно-конфесійних відносин в

Україні. Предстоятель УАПЦ Блаженніший Митрополит

Макарій у своєму виступі зазначив, що

влада неоднаково та нерівнозначно відноситься до

всіх конфесій в країні. Це підтвердили і деякі інші

представники конфесій. Також члени ВРЦ і РО погодили

створення Комісії ВРЦ і РО у справах медіа

служіння. Розглядались пропозиції щодо організації

святкування 20-ліття заснування ВРЦ і РО.

НОВИНИ УАПЦ

БЛАГОСЛОВЕННЯ БЛАЖЕННІЙШОГО

МАКАРІЯ, МИТРОПОЛИТА КИЇВСЬКОГО

І ВСІЄЇ УКРАЇНИ, ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УАПЦ,

МОЛИТИСЬ ЗА СПАСІННЯ НЕЗАКОННО

УВ’ЯЗНЕНИХ У ТЮРМАХ РОСІЙСЬКОЇ

ФЕДЕРАЦІЇ ПАТРІОТІВ УКРАЇНИ

Усьому духовенству і кліру Української

Автокефальної Православної Церкви!

Благословляю

всьому духовенству

та кліру Української

Автокефальної Православної

Церкви підносити

свої молитви

за патріотку України,

незаконно ув›язнену

льотчицю Надію Савченко та усіх інших політично

ув›язнених та засуджених українців у Російській Федерації.

Божої опіки для Надії та інших українських

полонених. УАПЦ пишається мужністю справжніх

українців. А російська влада повинна усвідомлювати,

що український дух не зламати. І якщо деякі

колишні українські чиновники і політики покірно

підпорядковувались російській владі, то мужня

українська жінка показала свою українську гідність

та любов до України! Слава Україні та її патріотам!

Блаженніший МАКАРІЙ,

Митрополит Київський і всієї України,

Предстоятель Української Автокефальної

Православної Церкви

м. Київ, Патріархія УАПЦ, 06.03.2016 р. Б.

\

ЧОТИРИ МІСЯЦІ СВ. ЛІТУРГІЇ

ПІД ВІДКРИТИМ НЕБОМ

6 березня Предстоятель

УАПЦ Блаженніший

Митрополит

Київський і всієї

України Макарій очолив

св. Літургію біля

Андріївського Собору

м. Києва. Владиці

співслужили клірики

Андріївського собору м. Києва: митр. прот. Віталій

Даньчак, прот. Іван Сімаков, прот. Юрій Стельмащук.

Блаженніший Макарій возніс молитви до

Всевишнього за український народ та його добробут,

за мир в державі та припинення війни.

Нагадаємо, що кафедральний храм УАПЦ Андріївський

собор у м. Києві зачинений владою

вже 4 місяці з причини ремонтних робіт, які до

цього часу так і не розпочалися. Незважаючи на

складні погодні умови взимку, богослужіння відправляються

щонеділі та усі свята.

Як зазначив у коментарі ключар храму митр.

прот. Віталій Даньчак: «Це випробування ми пройдем!

Вже 4-й місяць під відкритим небом щораз

при молитві споглядаєш на веливачий і намолений

століттями Андріївський Собор - духовний

символ УАПЦ. Всю зиму: в мороз, сніг, дощ... З

Богом в серці нічого не страшно. Дивує лиш одне,

як люди використовуючи різні методи, воюють із

Церквою, тобто із Богом. Історія УАПЦ написана

мучениками землі української, які своїм життям

та подвигом благочестя в минулому столітті зберегли

історію та показали, що Церкву знищити

неможливо. Нам прикро, що дехто думає, що сьогодні

УАПЦ можна зламати».

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УАПЦ ОСВЯТИВ

НОВИЙ ПРЕСТОЛ У КИЇВСЬКОМУ ХРАМІ

ОБРАЗУ НЕРУКОТВОРНОГО СПАСА

12 березня Блаженніший

Митрополит

Макарій, Предстоятель

УАПЦ відвідав

парафію Образу Спаса

Нерукотворного в м.

Києві (Оболонь). Владика

звершив освячення

нового престолу. У

співслужінні священиків Київського та Фастівського

деканатів УАПЦ Митрополит Макарій звершив

св. Літургію.

МИТРОПОЛИТ МАКАРІЙ ОЧОЛИВ ЧИН

ПОХОРОНУ ГЕОРГІЯ ГОНГАДЗЕ

22 березня у храмі

Миколая Набережного

у м. Києві (Поділ) Митрополит

Макарій у

співслужінні Єпископа

Вишгородського і

Подільського Володимитра

та духовенства

УАПЦ м. Києва очолив

чин похорону Георгія Гонгадзе. Георгій Гонгадзе,

який був убитий 16 років тому, знайшов вічний

спочинок біля храму, парафіянином якого він

був. У Миколаївській церкві були хрещені і його

діти. На церемонії були присутні вдова Мирослава,

УСПЕНСЬКУ ВЕЖУ МОЖНА ЧИТАТИ В ІНТЕРНЕТІ

З 1 березня 2015 р. зреалізований новий проект Львівського ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного

УАПЦ – з цього дня наш часопис можна читати в інтернеті за адресою: uv.lviv.ua. Можна переглянути

архівні примірники газети, які виходили у світ із 1 січня 2009 року.

доньки Соломія та Нана, близькі та колеги журналіста,

а також низка політиків. Загалом попрощатися

з Гонгадзе прийшли кілька сотень людей. Від

імені Мирослави Гонгадзе громадський діяч та

товариш родини Євген Глібовицький біля церкви

заявив, що родичі наполягають на покаранні всіх

винних у вбивстві Георгія: «Мене Мирослава Гонгадзе

попросила зробити коротке звернення від її

імені до преси. Отже, заява: рідні Георгія Гонгадзе

відчувають полегшення від того, що тіло Георгія

буде поховане з гідністю, на яку заслуговує кожна

людина. З похованням Гії не припиняється справа

Гонгадзе. Замовники його вбивства повинні бути

рано чи пізно засуджені за законом..., утвердження

свободи слова і демократії в Україні буде найкращою

пам›яттю про Георгія», - сказав Глібовицький,

повідомляє «Укрінформ».

КЕРУЮЧИЙ КАРПАТСЬКОЮ ЄПАРХІЄЮ

УАПЦ ЄПИСКОП ВІКТОР БЕДЬ ПРИЙНЯВ

УЧАСТЬ У ВЕЧОРІ ЗАКАРПАТСЬКОГО

КРАЙОВОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА»,

ПРИУРОЧЕНОМУ 202-Й РІЧНИЦІ

НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ТА 77-Й РІЧНИЦІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ

12 березня, Преосвященніший

Віктор

Бедь, єпископ

Мукачівський і Карпатський,

керуючий

Карпатською єпархією

УАПЦ прийняв

участь у вечорі Закарпатського

крайового

товариства «Просвіта», який відбувся в Ужгороді,

та був присвячений 202-й річниці з дня народження

геніального українського поета, художника,

мислителя і пророка Тараса Шевченка та 77-й

річниці проголошення державної незалежності

Карпатської України (14 – 15.03.1939).

На початку, після виконання Держаного Гімну

України та молитви «Царю небесний...», Преосвященніший

владика Віктор благословив урочисте

зібрання. З історичною доповіддю виступив голова

Закарпатського крайового товариства «Просвіта»,

докт. іст. наук, громадсько-політичний діяч

Павло Федака. Відтак військовий комісар Ужгорода

майор Микола Журавльов нагородив бойовими

орденами учасників бойових дій на Сході

України, які обороняють нашу земну Вітчизну від

московсько-путінських окупантів та терористів.

З архіпастирським словом до присутніх також

звернувся єпископ Мукачівський і Карпатський

УАПЦ Віктор Бедь, який зупинився на значимості

постаті пророка Тараса Шевченка в житті української

нації, а також на героїчній боротьбі наших

прабатьків на початку Другої світової війни, в

обороні і захисті національних і державних інтересів

Карпатської України (Закарпаття) від підступник

мадярських окупантів та їх німецько-фашистських

союзників. Музичним привітанням від

Карпатської єпархії УАПЦ та Української богословської

академії учасникам урочистого зібрання

стало виконання ряду українських і духовних

пісень, декламування віршів Тараса Шевченка.

Відтак з концертною програмою виступила самодіяльна

народна хорова чоловіча капела «Боян»

Ужгородського національного університету.

Із прес-служби Карпатської єпархії УАПЦ

ПРЕДСТАВНИКИ УАПЦ ВЗЯЛИ УЧАСТЬ

У МІЖНАРОДНОМУ ФОРУМІ,

ОРГАНІЗОВАНОМУ МІСІЄЮ ОБСЄ

З благословення

Предстоятеля УАПЦ

Блаженнішого Митрополита

Макарія

архімандрит Сава

(Фризюк), настоятель

Свято-андріївської

парафії УАПЦ

м. Слов’янська Донецької

обл. у супроводі диякона Костянтина Новакова

(м. Слов›янськ) взяв участь у східно-україн-


ському форумі, що проходив у Маріупольському

державному університеті. Тема форуму: «Відновлення

через діалог». Головним організатором форуму

координатор проектів ОБСЄ в Украіїні та посол

ОБСЄ Вайтодас Верба. В заході взяли участь

державні та громадські діячі, дипломати, вчені з

різних держав, представники місцевих громад. На

форумі обговорювали питання розвитку регіону,

інфраструктури, розмінування території, та створення

бізнес-клімату

АДМІНІСТРАТОР ДНІПРОПЕТРОВСЬКО-

ЗАПОРІЗЬКОЇ ЄПАРХІЇ УАПЦ ВЗЯВ УЧАСТЬ

У СПІЛЬНІЙ МОЛИТВІ ХРИСТИЯН

У ДНІПРОПЕТРОВСЬКУ

Адміністратор Дніпропетровсько-Запорізької

єпархії УАПЦ

архімандрит Ніканор

(Скіпін) 13 березня

взяв участь у спільній

молитві християн у

м. Дніпропетровську.

Участь також взяли

представники УПЦ КП, УГКЦ, РКЦ, Німецької

Євангельсько-Лютеранської Церкви, Об’єднання

церков християн віри євангельської та Харизматичної

християнської церкви «Блага Звістка». Молитва

була присвячена миру в Україні та християнському

середовищі міста. Священнослужителі,

по черзі представники різних конфесій, молилися

«Отче наш» — єдину молитву, яку дав Господь і в

якій всі прохання, які треба людині для свого існування,

тілесного і духовного, викладені. На алеї

Небесної сотні була понад сотня дніпропетровців.

Вони повторювали молитву разом зі священнослужителями.

А потім обіймалися та просили

прощення один в одного.

Наступну об’єднавчу молитву священнослужителі

хочуть провести вже на Великдень.

КИЇВСЬКИЙ ДЕКАН МИТР. ПРОТ.

ДМИТРО ПРИСЯЖНИЙ УДОСТОЄНИЙ

ПРЕМІЇ ІМ. ВОЛОДИМИРА САМІЙЛЕНКА

17 березня перед

початком пленарного

засідання чергової 7-ї

сесії Боярської міської

ради отцю Димитрію

Присяжному вручено

нагрудний знак та диплом

лауреата Літературно-мистецької

премії

ім. Володимира Самійленка Боярської міської

ради за 2015 рік. За поданням Боярського краєзнавчого

музею та КП «Інформаційне агентство

«Боярка-інформ» це почесне звання було присвоєно

настоятелю Свято-Покровської парафії УАПЦ

митрофорному протоієрею Димитрію (Дмитру

Анатолійовичу Присяжному). Кандидатура отця

Димитрія отримала одноголосну підтримку депутатів

міської ради. До уваги було взято активну

участь священика у культурно-мистецькому житті

міста, зокрема, його діяльність як консультанта,

порадника у науковій роботі працівникам Боярського

краєзнавчого музею. Отець Димитрій має

великі пізнання з історії України, поважає традиції

предків, веде історичний клуб при храмі, де

згуртував непересічних особистостей: істориків,

письменників, журналістів. Випустив ряд дисків

із записами засідань клубу та духовно-просвітницьких

бесід. Має непересічний хист поета. Премія

присуджується щорічно за поданням творчих

спілок, організацій та установ Боярки, окремих

літературно-мистецьких діячів, науковців.

У ЛЬВОВІ ВІДБУВСЯ УРОЧИСТИЙ ВЕЧІР,

ПРИСВЯЧЕНИЙ 100- РІЧЧЮ ВІД ДНЯ

НАРОДЖЕННЯ ПАТРІАРХА ДИМИТРІЯ

28 лютого у приміщенні Львівського будинку

органної та камерної музики відбувся урочистий

вечір, присвячений 100- річчю від дня народження

Патріярха УАПЦ Димитрія. Благословив захід

Митрополит Київський та всієї України Макарій,

Предстоятель УАПЦ.

Квітень 2016

НОВИНИ УАПЦ

Цього вечора можна

було почути поезію авторства

Патріарха, яку

читали внук Патріарха

п. Кость Маркович, п.

Оксана Мончин та п.

Оксана Букай, а також

музичні твори Владики,

які виконали хори церкви

св. ап. Петра і Павла

та «Ставрос» Львівського

ставропігійного братства

св. ап. Андрія Первозваного.

Спогадами

про життя Владики поділилася

п. Оксана із роду Любович та о. Михайло

Льода із с. Женева Буського р-ну, де о. Володимир

Ярема (Патріарх Димитрій) служив першу свою

св. Літургію. Пані Оксана, як пам›ятає Владику

ще із с. Глідно (Березівський повіт, Польща) згадала

їхнє рідне лемківське село та тяжку долю переселення

в Україну. Із доповідями про духовну

сторону Патріарха Димитрія поділився п. Роман

Максимович, член Патріаршої ради УАПЦ.

Про мистецьку сторону діяльності Владики

розповіли Кость Маркович (приват-доцент кафедри

сакрального мистецтва Львівської національної

академії мистецтва, упорядник праць Патріарха

Димитрія по дослідженню ікон) та Олександ

Ярема (в минулому - довголітній головний архітектор

м. Львова).

Неповторні піснеспіви подарували для присутніх

народна капелу бандуристів «Зоряниця» ЛНУ

ім. Івана Франка (керівник Зеновія Сичак), а також

народний муніципальний хор «Гомін» (художній

керівник та диригент Руслан Лешенко). Наприкінці

заходу ведучі зачитали пророчі слова Патріарха

Димитрія, які були озвучені у 1999 р. на Християнському

форумі української молоді: «Вірмо, що у

Бога визначений світлий Промисел України. Треба

розуміти і бачити, що все прийде до кращого.

Вірмо, що Україна стане великою європейською

державою, подолає наслідки колоніального стану

в духовно-культурному суспільному житті. Отож

працюймо! І дай Боже, щоб молодь України полюбила

Бога понад усе».

Спільним виконанням гімну «Боже Великий,

єдиний» завершився урочистий вечір, присвячений

сторіччю від дня народження Патріарха

УАПЦ Димитрія.

ЛЬВІВ`ЯНИ ПРИГОТУВАЛИ

ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ВОЯКІВ ВАРЕНИКИ

Понад 35 осіб 2

березня зібралися у

приміщенні трапезної

Львівської консисторії

УАПЦ. До акції прилучилися

вірні львівських

храмів УАПЦ,

волонтери з міста, а

також вихованці Львівської духовної семінарії

УАПЦ. З 14.00 по 24.00 вирувала праця по виготовленню

смаколиків. Початок праці благословив

митр. прот. Василь Луцишин, ректор ЛДС УАПЦ.

Це вже не вперше вірні УАПЦ організовуються та

передають галицькі вареники через своїх парафіян-волонтерів,

зокрема і Оксану Клим. Захід був

організований Львівським ставропігійним братством

св. ап. Андрія Первозваного з благословення

Митрополита Макарія, Предстоятеля УАПЦ.

ЛЬВІВСЬКЕ СТАВРОПІГІЙНЕ БРАТСТВО

СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО

МАЄ НОВИХ БРАТЧИКІВ

1 березня Львівське

ставропігійне

братство прийняло

нових братчиків. В

Успенський осередок

на основі заяв про

вступ було зачислено

молодих львівських

журналістів Ксенію Клим, Андрія Павлишина та

Тараса Вархоляка, також довголітніх симпатиків

3

п. Степана Зварича і подружжя Тараса та Ірину

Матвіївих.

Голова Братства привітав нових братчиків та

побажав плідної праці на розвиток організації й

Української Автокефальної Православної Церкви.

БРАТСТВО ВІДВІДАВ ПРЕДСТАВНИК

УКРАЇНЦІВ КАНАДИ

29 лютого Львівське

ставропігійне

братство св. ап. Андрія

Первозваного

відвідав гість із Канади

п. Ярослав Лозовчук

- громадський і

релігійний діяч української

діаспори. Участь у зустрічі взяла управа

Братства та керівники осередків. При зустрічі

було обговорено сучасний стан православ›я в Галичині

та в Україні загалом, ставлення Братства

до сучасних подій у релігійному житті України.

Також братчики поцікавилися життям української

православної діаспори в Канаді. Пан Ярослав

розповів про проблеми, з якими стикається

зараз діаспорна частина Церки та про негативний

асиміляційний вплив сучасного світогляду

людини. Голова братства о. диякон Юрій Федів

подякував п. Ярославу за зустріч та подарував

шановному гостю братські видання, а доктор історичних

наук Микола Бандрівський представив

свою останню працю, присвячену історії Успенської

церкви м. Львова.

Нагадаємо, що це вже друга зустріч братчиків

від початку року із представниками української

громадаи Канади.

ЛЬВІВСЬКЕ СТАВРОПІГІЙНЕ БРАТСТВО

ПЕРЕДАЛО У ЗОНУ АТО

ГУМАНІТАРНУ ДОПОМОГУ

2 березня Голова

Львівського ставропігійного

братства св.

ап. Андрія Первозваного

о. диякон Юрій

Федів передав через

волонтерів українським

військовослужбовцям

у зону АТО гуманітарну допомогу.

Було організовано закупівлю медикаментів на

суму 7200.00 грн.

Завдяки старанню братчиків, вірних львівських

храмів УАПЦ та громади с. Мальчиці Яворівського

району, керівництва ПП «Зеник-Львів» передано

57 пар гумових утеплених чоботів, а також

водостійкі куртки.

Як зазначила волонтер Оксана Клим, Львівське

ставропігійне братство св. ап. Андрія Первозваного

завжди прилучається до благодійних акцій, які

організовується для підтримки українських військовослужбовців.

Детальніше уся інформація на сайтах

http://uaoc.lviv.ua/ та http://stavropigia.lviv.ua/

У ЖМЕРИНЦІ З’ЯВИЛАСЬ ВУЛИЦЯ

СВЯТОГО НОВОМУЧЕНИКА

УКРАЇНСЬКОГО

У 80-ту річницю мученицької смерті другого

митрополита УАПЦ Миколи Борецького у м.

Жмеринка одну з вулиць перейменовано його іменем.

Рішення прийнято міською владою на прохання

громади УАПЦ в рамках виконання закону

про декомунізацію. На вулиці Миколи Борецького

розташована церква Різдва Пресвятої Богородиці,яку

збудовано в кінці ХІХ ст. як будівлю військового

призначення та в 1996 р. передано громаді

УАПЦ міста. Митрополит Микола Борецький

в 1909 р. був священиком у Жмеринці та працював

законовчителем міських гімназій. В 2002 р. на

Жмеринській школі-гімназії встановлено пам’ятну

дошку святому новомученику. Цікавим є і той

факт, що сусідня вулиця Фрунзе перейменована

ім’ям гетьмана Сагайдачного, який теж канонізований

УАПЦ як благовірний гетьман.

Митрофорний протоієрей

Сергій Мельник, м. Жмеринка


4 Квітень 2016

«У С П Е Н С Ь К І Й В Е Ж І» - 25!

Вітання голови духовно-освітньої Комісії УАПЦ

колективу часопису «Успенська вежа»

з нагоди 25-річчя творчої діяльності

Шановні добродії, браття і сестри редакційного

колективу газети «Успенська вежа» у Львові! Цього

року виповнюється 25 років з того часу, як стараннями

та жертовністю колективу журналістів, науковці,

духовенства та благодійників у березні 1991 року вийшов

у світ перший друкований номер духовно-просвітницької

православної газети «Успенська вежа». За

цей час, що так швидко проминув, на ниві українського

духовного і церковного відродження Ви зробили

чимало, але найголовніше – Вашими стараннями і чесною працею збережено

і примножено історичну пам’ять та правду про нашу прабатьківську, майже

2000-літню, Українську Автокефальну Православну Церкву. Церкву Мученицю

і Церкву Матір української нації та Української Держави! З нагоди Вашого

славного ювілею прийміть найщиріші вітання, а також по-бажання всьому колективу

газети «Успенська вежа» та її засновнику – Львівському ставропігійному

братству апостола українського Андрія Первозваного подальших творчих

успіхів, життєвих благ та Божої допомоги на славу і добро української

нації, Вітчизни України та Української Церкви! Нехай Вселюблячий Господь

Бог та Покрова Пресвятої Богородиці будуть і надалі з Вами! З роси та води

Вам, дорогі ювіляри! З повагою і любов’ю у Христі.

+ Віктор Бедь, єпископ Мукачівський і Карпатський,

голова Комісії з духовності, освіти та катехизації

Української Автокефальної Православної Церкви

23 березня 2016 р., м. Ужгород

Найперше хочеться подякувати колективу за сумлінну працю та цікаві статті.

Адже випуски «Успенської вежі» – це завжди вчасні та актуальні сторінки

інформації, на яких віруючі знаходять розумні відповіді на питання віри, походження

свят, поведінки у церкві тощо. Газета дає змогу людині роздумувати

над духовним. Інформує про життя Церкви, її плани та місце у соціумі.

25 років сьогодні – це надзвичайно великий відрізок часу, щоб зібрати

навколо себе однодумців і прихильників, які з нетерпінням чекають кожного

наступного Вашого номера газети!

25 років – це вже зрілість і визнання. Тому бажаємо газеті подальшого процвітання,

а колективу «Успенської вежі» – наснаги до роботи, до вдосконалення,

до росту!!! Нехай завжди у Вас буде ентузіазм до роботи і багато добрих новин!

З повагою митр.прот.отець Іван Сас,

духовенство та вірні Жовківсько-Кам’янка-Бузького деканату

Шановна редакціє газети «Успенська вежа»!

Дорогі братчики Львівського Ставропігійного братства св. ап. Андрія

Первозваного! Щиро вітає Вас з Ювілеєм! 25 років – чверть віку. Термін

серйозний. Він підтверджує те, що газета потрібна, що її читають і чекають!

Жива віра, жертовність, любов до України та Української Церкви братчиків,

талант колективу редакції завоювали для газети репутацію одного з найцікавіших

православних видань, яке зайняло достойне місце серед інших релігійних

ЗМІ. Багато змін відбулося за роки існування «Успенської вежі»».

Змінювалися обсяги, дизайн та наповнення, склад редакції і тематика публікацій.

Але незмінне одне: газета завжди цікава й близька читачеві, їй довіряють,

її читають. Вона вчить вірити й любити Бога та Україну й жити згідно

цієї віри. А ще, вона – єдине православне релігійне видання, що протягом

такого тривалого часу безперебійно й об’єктивно висвітлює життя УАПЦ,

історичні події та явища, що хвилюють українське суспільство та Церкву

й тим самим фактично створює літопис УАПЦ. Все це є результатом жертовної

праці й плодом майстерності, ревності ре-дакторів та людей, що над

нею працювали, й, що найважливіше, ознакою Божої підтримки благородної

справи, яку звершуєте. Вітаю Вас і весь колектив з ювілеєм, бажаю всім працівникам

редакції творчих успіхів, здоров’я й натхнення, зростання тиражу,

багато відданих читачів та щедрого Божого благословення.

З повагою Митр. прот. Роман Сотник,

настоятель парафії Успіння Пресвятої Богородиці УАПЦ в м. Миколаєві, декан

Миколаївського благочиння

Газета «Успенська вежа» належить до патріархів

сучасної української релігійної періодики. І вона

завжди була цікава. Насамперед тим, що зберігала

журналістський формат, що була самостійна у баченні

процесів. За цим виданням можна простежити

історію встановлення і розвитку УАПЦ, процеси і

проблеми, які вона переживала. Сьогодні це видання

з обличчям. І хай вона завжди його зберігає. Бажаю

газеті оновлення, пошуку нових стилів і форматів,

вдячного читача і нових авторів. І головне: не забувайте,

що релігійна журналістика – це насамперед

журналістика, самостійна думка і критична оцінка

сьогодення. З Богом у велике плавання!

Тарас Антошевський, Директор РІСУ

Слава Ісусу Христу!

Вітаючи з нагоди 25-річчя творчої праці, засилаю архипастирське благословення

на редакційний колектив часопису « Успенська вежа».

З 1991 року газета є основним джерелом інформації УАПЦ. Як і в

Церкві, так і у видавничому колективі газети були складні моменти: події,

які висвітлювалися, однією частиною духовенства та мирян сприймались

позитивно, а другою – негативно. Народна мудрість каже: «Хто

нічого не робить, тому немає за що дорікнути». Завдяки праці видавництва

з газети можна було дізнатися про становлення третього відродження

УАПЦ, відслідкувати історичний та культурний потенціал Церкви та

українського народу.

Маємо надію, що газета «Успенська вежа» буде ретельно висвітлювати

події та здобутки наших священнослужителів, які працюють для

розбудови своїх парафій, а в цілому і Церкви, чим будуть спонукувати

легковажних до більшого ревного служіння та духовної праці.

Це єдине видання, яке виходить щомісячно та інформує про життя

парафій, духовну працю мирян, священиків, єпископів, Предстоятеля та

в цілому всієї повноти УАПЦ.

Бажаю Божого благословення на весь колектив газети «Успенська

вежа», щоб з кожним роком збільшувалась кількість дописувачів і тиражу.

Нехай Милосердний Господь укріпляє нас у вірі та ревному служінні

Богу, нашій рідній Церкві, Україні, її війську та українському побожному

народові.

Слава навіки Богу Святому!

Vitayemo Redaktsiuyu Uspenskoyi Bezhi z nahody

25 littia drukuvannia. Vasha hazety ye povazhniy vklad

v pratsi Ukrayinskoho Pravoslavia iak v Ukrayin tak i v

Diaspori. Hazeta informatyvna, i duzhe dobre predstavliaye

pravoslaviy iak takozh novyny z zhyttia Tserkvy. Vasha

storinka dlia molodi i ditei ye duzhe harno oformlenana.

Професор університету провінції Манітоба,

директор Центру української канадської діаспори

Роман Єренюк, Вініпег (Канада)

Vitayu z nahodu 25 Iitya I bazayu yspishnu prodovshanya vashy pratsyu!

Z. Hluboky poshany.

Голова Конгресу Українців Канади (1971—1974) Др. Петро Кондра (Канада)

Вітаємо «Успенську вежу» із Срібним Ювілеєм,

всіх, хто спричинився до її успіху. Бажаємо ще більших

досягнень на довгі роки.

Надія Мірчук м. Лівінгстон, США

Щиро вітаємо редакцію газети «Успенська вежа» з 25-річчям! Бажаємо

вам натхнення, творчої наснаги, багато вдячних читачів і Божого благословіння!

В наш час електронних новин особливі відчуття викликає старе добре

друковане слово. Дуже приємно отримати українску газету серед американської

кореспонденціі. Це якось скорочує відстань до рідної країни, допомагає

відчувати єдність церковну й громадську. Дякуємо вам!!!

Парафіяни української православні церкви св. Софії, м. Байон, Нью Джерсі

Місяця березня цього року сповнилося чверть сторіччя від часу заснування

газети «Успенська вежа». З цієї нагоди приносимо щирі привітання

її засновникам. Десь понад десять років маю можливість читати її тому, що

мудрі правителі Львівського братства стараються посилати щомісяця цю

газету в Румунію для українців, мабуть і в інші держави, де проживають

також українці. В останні п’ять-шість років мала можливість познайомитися

з різними авторами цієї газети. А це завдячується тому, що ми стали

партнерами з львівським братством і щорічно зустрічаємось на міжнародних

фестивалях української коляди, який минулими роками відбувався в

Львівському органному залі, а цього року місяця лютого 7-го числа в неділю

– в приміщенні драматичного театру ім. М. Заньковецької. Ідеться мені як

заступнику асоціації церковного хору «Хвалім Господа» з села Вишня Рівня

Маромороського повіту, Румунія, принести щирі подяки усьому коллективу

редакції і побажати їм міцного здоров’я, як гори Карпати, весь час сонячного

тепла та багато успіхів у вашому щоденному житті.

Симона Лева від асоціації колективу «Хвалим Господа» с. Вишня Рівня, Румунія


Квітень 2016

ПАМ’ЯТАЙМО ЦІ ДАТИ

Квітень 1051 – 965 років від часу заснування Києво-

Печерської Лаври

10.04.1898 – Народився Степан Скрипник – перший

Святіший Патріарх УАПЦ – Мстислав

(+11.06.1993)

14.04.1926 – 90 років тому народився Борис

Возницький, директор Львівської галереї

мистецтв, президент Українського

національного комітету Міжнародної

ради музеїв, Герой України (+23.05.2012)

20.04.1876 – 140 років тому в Буську народився

Іларіон Свєнціцький, мистецтвознавець,

філолог, літературознавець, організатор

та перший директор Національного

музею ім. А. Шептицького у Львові.

(+18.09.1956)

21.04.1871 – 195 років тому народився Володимир

Гнатюк, літературознавець, фольклорист,

етнограф, громадський діяч, соратник

Івана Франка, редактор ряду видань

НТШ (+6.10.1926)

26.04.1986 – 30 років з дня найбільшої техногенної

Чорнобильської катастрофи

Квітень 1686 – 430 років тому у Львові засновано

першу в Україні православну братську

школу

Ярослав ТАРАС, професор, доктор історичних наук, кандидат архітектури,

лауреат Державної премії в галузі архітектури,і просто Людина великої душі і великого серця

До 30-ї річниці катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції

МІКРОРЕНТГЕНИ УКРАЇНСЬКОЇ ПАМ’ЯТІ

Термін «Чорнобиль» (слово,

назва, поняття) за 30 років, що

минули від часу аварії на Чорнобильській

атомній станції 26 квітня 1986

року, набуло чимало додаткових значень

і сенсів. З одного боку, Чорнобиль

насторожує, викликає тривогу,

почасти лякає (для деяких іноземців

досі є тотожним з поняттям «Україна»),

а з іншого – зацікавлює (недарма

сьогодні набув активного поширення

«екстремальний» туризм у зону). Про

цю техногенну катастрофу на атомному

реакторі мимоволі воліють забувати,

а коли згадувати, то здебільшого

під час річниць, а часом публічних

нагадувань чорнобильців сущій владі

про те, що вона покинула їх, захисників

всього людства від радіоактивної

чуми, напризволяще зі своїми болячками.

Нині Чорнобиль, його саркофаг,

є нібито недосяжний для повсякденної

самосвідомості українців, разом з

тим цей непогамовний монстр перебуває

зовсім поруч, в осерді самого

національного тіла.

Уперше в Чорнобильську зону почали

організовувати наукові експедиції

в 1994 р. Від самого початку і до

2004 р. я брав участь, а з 1999 р. безпосередньо

очолював експедиції у радіоактивну

зону. За результатами цих

досліджень вченими написано багато

статей, монографій. А для Міністерства

надзвичайних ситуацій особисто

мною був підготовлений звіт про науково-дослідну

роботу «Комплексне

історико-етнографічне дослідження та

фіксація матеріальної і духовної культури

радіоактивно забруднених зон

українського Полісся», який підсумував

п’ятирічну працю експедицій, що

проводились Інститутом народознавства

НАН України (очолюваним професором,

нині академіком Степаном

Павлюком) у 1995–1999 рр.

Стаття базується на джерелах, зібраних

автором до 2003 р. Після 2004

р. автор був у зоні відчуження лише

раз як гість на золотому весіллі подружжя

Ображеїв, тому не знає, чи

живі сьогодні ті люди, про яких він

пише, і що сталося з досліджуваними

об’єктами та природою після 2004 р.

в 2-й, 3-й зонах і зоні відчуження.

БОЯТЬСЯ ПОМЕРТИ ВІД ГОЛОДУ,

ПОМИРАЮТЬ БЕЗ СПОВІДІ

Не всі люди виїхали із чорнобильської

зони. Є багато сіл, де мешкають

самотні люди похилого віку (переважно

жінки). У забутих селах поліщуки

приймають нас як посланців

від Бога. Ми не раз чули: «Ви перші,

хто з нами по-людськи поговорив.

Ми забуті Богом», на наше привітання

«Добрий день» відповідали – «Що

доброго в цьому дні?». Вони живуть

без світла, медичної допомоги, магазинів,

їх городам дошкуляють дикі

кабани, вовки підходять до хат, мусять

загороджувати свої невеликі

городи парканами, а коли наступає

вечір, щільно зачиняють двері, бо не

знають, що їх чекає вночі, чи вони

доживуть до ранку.

Для мешканців зони найстрашнішою

є проблема, хто їх поховає.

Більшість тих, кого ми зустрічали,

просили: «Моліться, щоб швидше

Бог нас забрав». Окремі старі жінки

навіть доглядають п’яниць, щоб ті їх

потім поховали.

У зоні живуть здебільшого старі

жінки, найчастіше вдовиці. Багато

з них нехрещені, не брали шлюбу і

помирають без сповіді, їх ховають

без священика і труни. Це трагедія

тієї історичної доби, яка страшним

тягарем лягла на українську жінку,

що винесла на собі колективізацію,

два голодомори, репресії, війну, радіацію,

а тепер забута владою, котра

бажає їй швидкої смерті. Їм треба

співати гімн, а натомість – постійні

поневіряння. Вони бажають, «щоб

скоріше був Страшний Суд, бо сьогодні

діти, внуки нічого не бояться,

одну горілку знають, сьогодні не

можна свого дитятки познати».

Одна жінка розповідала, що під

час голоду відвела своїх дітей у місто,

а наступного дня пошкодувала,

що так зробила, і пішла у місто

їх шукати, але не знайшла. Вона до

цього часу їх шукає, говорить, що

Бог тримає її на цьому світі, аби вона

знайшла своїх дітей. Інша жінка розповідала,

що її дід у 20-х~роках передбачив

вибух на цій землі.

Ми зустріли жінку, яка обробляла

землю майже лежачи. Брат, який їй

помагав, помер, і вона лишилася самотньою.

Тепер боїться померти голодною

смертю. Інша прив’язала до

ніг табуретку, в якій вирізала отвір

для ноги, і так працювала на городі.

Перед моїми очима бабуся, з босими

ногами, яка копала картоплю,

сіла відпочивати на полі. Тримає покрученими

пальцями, якими вибирала

картоплю із землі, кусок хліба,

який тяжко з’їсти, бо не має зубів.

Мені хотілося закричати: «Господи,

за що вона так страждає? Чому такий

несправедливий світ, чому держава

Україна сьогодні стала мачухою для

етнічних українців!?».

Ще одна жінка мені приказувала:

«Я все можу, трави накошу, картоплю

вирощу, але не можу зловити

корову, коли вона втікає». Схоже переповідала

91-річна Биченко Варка

із Максимовичів, доля якої виявилася

надзвичайно складною: «Я все

робила, лише косить і орать не можу.

Хожу в постоликах, бо кровавий мозоль

не дає жити». Наступна оповідачка

хотіла для нас зарізати свиню,

яку тримає, бо звикла мати скотину,

але їй самій свиня не потрібна.

Незабутній карб залишило село

Денисовичі. Дорога до нього вела

через міліцейський пост, недалеко

від Поліського, потім по нейтральній

смузі, яка веде на білоруську

митницю. Звертаємо від митниці направо,

їдемо лісовою дорогою, яка

викладена бруківкою і витрясає всі

нутрощі, навіть дзеркала в автобусі

зсуваються з місця. Складається враження,

що їдемо в пекло, але вабить

те, що по обидва боки повно грибів.

Нарешті тряска закінчилась і ми на

сільській дорозі, засипаній піском,

асфальт руйнують рослини. Село це

– оазис серед лісу. Воно безлюдне, в

ньому живуть дві родини, дві бабусі

та один дід. Ці бабусі за пенсією та

хлібом ходять 50 км. Одне у них бажання,

щоб хтось загорнув їх у простирадло

і поховав.

Закарбувалася в моїй пам’яті жінка,

що поставила у вікні три ікони

і казала, що вони її оберігають від

радіації: «Держить мене на землі

Бог, я завжди ходила до церкви».

Коли я її фотографував у вікні, то в

неї над головою був ореол, осяяння

відчутно видно на всіх негативах, на

фотографіях. Одна з таких світлин

демонструвалася на фотовиставці

у 2004~році, присвяченій 10-й~річниці

чорнобильської експедицій. А

невдовзі бабусю з ореолом вбив за

її пенсію бомж, що пробрався нелегально

з Білорусі. Про їх життя в

зоні влучно сказала Марія Шлапак зі

с. Ласки Народицького району: «Все

життя трудилася, а на старість мушу

ще більше працювати».

Офіційно – всіх цих поліщуків у

зоні відчуження немає, а коли в кого

і є діти, то вони могли відвідувати

своїх батьків тільки нелегально.

Далі буде

5

У КОНСПЕКТ

СЕМІНАРИСТА

прот. Володимир ГЕНСЬОР,

викладач Літургіки ЛДС УАПЦ

ПРО БОГОСЛУЖІННЯ

Початок у попередніх випусках

З усього попереднього матеріалу

випливає запитання: а чому, власне,

необхідний богослужбовий устав?

Зрозуміло, що богослужіння, спілкування

з Богом, молитва – це природна

духовна потреба людини. Здавалося

б, кожний з нас може звертатися до

Господа так, як підказує йому серце,

і ніякого уставу не потрібно.

Виявляється, ні. Підтвердження

тому є у Святому Письмі Старого Завіту,

де досить докладно розповідається

саме про богослужбовий устав. Дещо

про нього розповідають Книга Вихід,

Книга Чисел, але найбільш докладно

уставна частина старозавітного богослужіння

описана в 3-й Книзі Мойсея

– Левіт. От яке значення надавала

старозавітна Церква богослужбовому

уставу. Ціла законодавча книга Старого

Завіту присвячена богослужбовому

уставу – обов’язкам священика і т. д.

Правда, є заперечення: це було в

Старому Завіті. Там усе було розписано,

регламентовано: роби те і не роби

того, а якщо зробиш, то тобі буде те і

те. Ми, діти Нового Завіту, мислимо

зовсім інакше. І цілком природним

буде і таке запитання: можливо нині,

коли «минулася тінь закону, коли прийшла

благодать» (догматик 2 голосу),

разом з обрядовим законом Мойсеєвим

скасувалося і саме поняття про

богослужбовий устав?

Виявляється, також ні. По-перше,

Сам Господь говорить, що Він прийшов

не руйнувати закон, а виконати

(Мф. 5,17), тобто доповнити його, довести

до повноти. І Сам Господь під час

земного життя ходив у Єрусалимський

храм, те ж саме робили і після Його

вознесіння Пресвята Богородиця і апостоли.

У цьому ми бачимо вказівку на

те, що все-таки богослужіння повинно

мати якісь чіткі форми, чіткі рамки. Св.

ап. Павло в посланні до Коринтян прямо

пише про те, щоб у церкві при молитовних

зборах усе відбувалося «добропристойно

і статечно» (1 Кор. 14, 40).

Це свідчить про те, що вже в апостольські

часи існував богослужбовий чин.

Однак і тут можна заперечити. За

апостолів не було ніякого богослужбового

уставу в сучасному розумінні

цього слова. Апостольське богослужіння

було харизматичним; кожен

апостол або єпископ звершував богослужіння

так, як вважав за потрібне,

точніше – як надихав його Дух Святий.

І тому буквальної відповідності

в цих богослужіннях не було. Як же

пов’язати те, що ми говоримо, з одного

боку, – про богослужбові визначені

чини, а з іншого боку – про харизматичне

апостольське богослужіння?

Відповідь досить проста: розходження

стосувалися лише форми, а

зміст був, звичайно, тотожним. І він

полягав у тому, що звершувалося таїнство

Євхаристії. А форми її звершення

були різноманітними.

У Символі віри Церква сповідає

себе як єдина Церква. Єдність Церкви

реалізується різноманітно, але, зокрема,

– у єдності богослужіння. Якби

не було цієї єдності, Церкву вже не

можна було б назвати єдиною, і тим

самим вона позбавилася б однієї зі

своїх суттєвих властивостей.

Далі буде


6 Квітень 2016

ПРОРОК

НАУМ –

ПОКРОВИТЕЛЬ

НАВЧАННЯ І НАУКИ

Вшановували 14 грудня

Наум (від Неємія, «Господь

утішив») – один з дванадцяти

малих біблійних пророків, який

написав Книгу пророка Наума, сьому

серед книг «малих пророків».

Можливо, ім’я пророка є просто

символічним. Походив з Елкоша

(Наум 1:1), але про це місто також

немає певних відомостей.

Книги пророка Наума написана

в період між падінням Фів (в книзі

Но-Амон) і падінням Ніневії, тобто

між 663 і 612 р. до Р.Х. Період життя

пророка відноситься до VII-го

століття до Р.Х. і він був сучасником

пророків Софонії, Авакума та

Єремії.

Відомо, що він був монахом-просвітителем,

який мандрував селами,

безкоштовно навчав дітей азбуці.

Тому за народними переказами

Наум – покровитель розуму, знань і

навчання.

Єпископ Борис (Харко)

«СЬОГОДНІ ПОЧАТОК НАШОГО СПАСІННЯ»

(З тропаря Благовіщення)

Втручання Бога у людську історію інколи важко

зрозуміти, але неможливо заперечити. Воплочення

Бога є не лише таємницею, таїнством, але й благою

вісткою – доброю новиною для людства. Грецькою

мовою блага вість – це Євангеліє, а саме таїнство благовіщення

стає процесом євангелізації.

По плодах осіб, які себе називають християнами,

православними християнами, ми можемо судити про

успішність процесу євангелізації, про факт сприйняття

і відтворення, поширення благої вісті, джерелом якої

може бути тільки Бог, бо Він єдиний – Благий – Джерело

добра і Життєдавець.

Блага вість потребує людської відповіді – позитивної

чи негативної – сприйняття чи заперечення. Євангелія

водночас не заперечує роздумів людини. Так і

Діва Марія, перш ніж дати відповідь архангелу Гавриїлу,

ставить запитання, виявляє сумнів, але в результаті

смиряється перед Всевишнім – «Я ж раба Господня:

нехай буде мені згідно зі словом Твоїм!» (Лк. 1: 38).

Багато мирян пригадує богослужіння Різдва та Богоявлення

за словами Великого повечір’я – «З нами Бог

– розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог!», однак

мало хто з них здогадується, що цей гімн надії на

Всемогутнього Бога співають і на Благовіщення. Цей

гімн укріпляє віру кожного справедливого воїна, борця

за Правду, і присоромлює тих, хто використовує гасло

«З нами Бог» задля прикриття політичних загарбницьких

амбіцій. Так сталося з фашизмом, незважаючи на

напис «Got mit uns» на пряжках ременів солдатів-завойовників.

Так станеться і з рашизмом, незважаючи на

«рускій мір», «православниє армії» чи інші «духовниє

скрєпи».

З часів офіційного запровадження християнства на

наших землях князі та монастирі полюбили будувати

надбрамні церкви Благовіщення, починаючи від Києва

на Золотих Воротах. І це був не просто знак бажання

отримувати добрі звістки, але радше спосіб смиритися

перед Богом, який би охороняв місто чи обитель від

поганих новин, спосіб перепускати усіх відвідувачів

через святиню як сито для думок та намірів, спосіб

заручитися Божим благословенням для сповнення добрих

намірів у християнських спільнотах.

Так і сьогодні війна триває там, де зустрічається

правда з обманом, відвертість і щирість з підступом і

лукавством, захисники із завойовниками.

Співаючи на Богослужінні тропар Благовіщення –

«Сьогодні початок нашого спасіння», довірмось Сину

Божому, що стає Сином Діви, просім у Нього миру і

благодаті, допомоги у подоланні служителів гріха, що

захоплюють нашу землю та душі наших громадян.

Смирімось перед Богом і пізнаваймо Правду, щоб разом

з архангелом Гавриїлом закликати до Богородиці:

Благовіщення.

Ікона середини 16 ст. з Дальови

(біля Дуклі, Лемківщина)

«Радуйся, Благодатная, Господь з Тобою!» (Лк. 1: 28).

У час, коли, як писав митрополит Василь Липківський,

«Єднають нас уже не з янголами чи Духом Святим,

а з мертвою матерією і її механічними законами»,

коли «Не вільний подих Божої ласки, а непереможна

жорстокість життя почувається в новому благовіщенні»,

закличмо разом з Митрополитом: «Благовістуй же,

наша земле, Україно, радість велику відродження нороду

свого, а небеса оспівуйте Божу славу!”

Докладім і ми зусиль до особистого спасіння, щоб,

примирившись та поєднавшись з Христом через Таїнства

Церкви, сподобилися визволення суспільного

від ворогів зовнішніх і внутрішніх і подячно заспівали

кондак свята Богоявлення – «Непереможній Владарці

на честь перемоги».

Так нехай це свято Благовіщення стане для всіх нас,

що єднаємось з Богом, початком нашого спасіння, доброю

новиною, про наближення великої радості – світлого

Христового Воскресіння та перемоги над смертю

і лукавством ворогів. – Христос воскрес! Воскресне й

Україна!

Марія ГОРБАЛЬ

Ірина вийшла заміж в дуже ранньому віці. До

того ж – досить щасливо. З чоловіком жили

одним серцем, одним подихом, однією думкою.

Чоловікові батьки, куди вона пішла за невістку,

душі не чули в молодій сім’ї. – Втративши старшого

сина в юному віці, вони всю життєву потугу

віддали своєму єдиному молодшому і його

сім’ї. Тим більше, що один за одним підростали

чотири внучки. Бувало, як вийдуть на поле – ще

молоді дідусь з бабусею, молодята і четверо – як

під лінійку – один більший від другого козаченьки

– маленьких помічнички – всі милувалися такою

родиною.

…Йшли роки. Найстаршому, Юркові, минув

18-й рік.

З самого ранку він сів на велосипед і через

ліс поїхав в інше село, до другої бабусі, Ірининої

мами, бо та переказала, що назбирала для них відро

малини – щоб хоч якось допомогти дочці.

ГРІХ ПРАРОДИЧА

Бувальщина

Зразу ж і повертався додому.

Зі сільської дороги виїжджав на центральну

трасу.

Дорога, правда, зі стрімкої гори, однак рівнесенька,

широка, лиш де-не-де ямки, та порох і їх

позасипав.

Велосипед мчить, мовби наввипередки з вітром.

А той рвучко обшарпує хлопця за руки, за

піджак, ніби хоче зупинити шалений лет, обпікає

юне личко, і пестить, і обціловує. Та пестощі ті

шалені, стрімкі, несамовиті…

По центральній трасі їде грузова машина. Довкола

– нікогісінько. Тільки Юрко із вітром, і …

його доля.

Раптом водій грузовика рвучко натиснув на

гальма. Машина різко зупинилася, аж підскочила.

Шофер, вискочивши з кабіни, побіг дивитися, що

ж це потрапило під його колесо, що аж машину

стрясло.

Від побаченого почервоніло в очах. Все червоне

– розсипана малина, жмут залізяччя від велосипеда,

…зім’яте тіло хлопця.

…За якийсь час після похорону юнака приходить

до Ірини старенька з того села, і каже: «Ти, дитино,

не винна. На подвір’ї, куди ти прийшла за невістку,

сталося вбивство. – Мені так розказували. – Господар

того подвір’я вбив, за землю, сусідського хлопця,

найстаршого. Йому, – мені казали, – минув тоді

був 18-й рік. І всі первістки, нащадки господар’я

того подвір’я, уже яке покоління, гинуть у тому віці.

Старший брат твого чоловіка також загинув, ти ж

знаєш, – йому також виповнився був 18-й рік».

Священик, до якого звернулися за порадою з цією

історію, каже: «Що в планах лукавого – ніхто того

не знає. Що в Божих замислах – нам, людям, дається

розпізнати тільки згодом. Знаю достеменно одне:

за тяжкий гріх прародича мусять молитися. Хтось з

роду мав би піти в монастир. Іншого шляху не бачу».


Оксана КЛИМ

Квітень 2016

7

Львівська волонтерка Оксана Клим

в зоні АТО

ВЖЕ ВДВАДЦЯТЕ НА ПЕРЕДОВІЙ

Коли вперше їхали у зону війни, Але цих теперішніх двадцять тон терській групі терористи відкрили

ніхто й припустити не міг, що домашніх смаколиків, які зібрали вогонь), Авдіївки, Красноармійська,

вона затягнеться на майже два роки.

Тоді думали – місяць-другий, і антитерористична

операція завершиться.

Втім, так не сталося.

Cотні, тисячі, або й мільйони небайдужих

організовували каравани

гуманітарної допомоги нашій армії.

Щоб взути, вбрати, нагодувати. І армія

встала. Гідно встала з колін, щоб

чинити спротив окупантам.

Сьогодні це вже двадцята поїздка.

Не така багата, як пекельним літом

2014-го. Тоді це було по 60– 80 тон

вантажу кожних три-чотири тижні.

втомлені і війною, і ситуацією у країні

небайдужі патріоти, зараз стали

несподіванкою для наших захисників

на передовій. Уявіть собі, коли

хлопці там розповідають, що по два

місяці до них ніхто вже не заїжджає!

На забезпечення не нарікають, але

на домашнього вареника з рідних

країв ой як чекають. Цього разу це

була передова по лінії розмежування

від Станиці Луганської, Щастя, 25-

го та 31-го блокпостів, Кримського,

Красногорівки, околиць окупованої

Горлівки (саме тут по нашій волон-

Краматорська, Бахмута до Волновахи.

Географія чимала на три дні

активної розвозки передач із дому

трьома екіпажами. Аби впоратися

якомога швидше і доїхати до нульових

позицій, ми завжди розбиваємося

на групи по три-чотири чоловіки.

Додому, як завжди поверталися

окрилені і сповнені нових планів. Вже

на Великдень хлопці нас чекають із

пасками та писанками, аби «Христос

Воскрес із мертвих!» проголосити у

бліндажах належним чином. Так, як

вдома. Дай Боже нам ніколи не зупинитись

на шляху до Перемоги, дай

сили нам, Господи, не обірвати цей

тісний зв’язок між народом та армією,

що тримає для нас небо мирним.

Віра МАРКОВИЧ

НАЙДОРОЖЧИЙ ГІСТЬ

Надходив Новий рік, свята Різдвяні. У невеличкій хатині на краю села

чекали найдорожчого гостя – тата і сина, якого відпустили лише на

п’ять днів додому з АТО. Бабуся Марта дістала такого дриґа, як кажуть у

нас в Галичині, що аж усі дивувалися. Вже не скаржилася, що болять коліна

і крутить руки. Бігала від погребу до хати без сердака, і мама її за те сварила,

а вона відмахувалася: «Хіба то зима? – ні снігу, ні льоду нема». Але все це

вона говорила в такому піднесенні, бо ж, нарешті, нарешті вона дочекається

свого сина.

Мама теж цвіла… Одним словом, усі були в очікуванні великого щастя.

І той день настав. Вже з самого ранку здавалося, що навіть сама хата, і

діти, і дружина, і мама виглядали свого ґазду. За татом мав поїхати на вокзал

товариш, також шкільний учитель. Чекали, чекали, аж застав їх вечір.

«І де ж то він? – розпачливо запитували бабуся.

Тарасик сидів за своїм столиком і переглядав малюнки, які заготував для

усієї татової бригади. Тарасик «маляр», як казала бабуся, а він поправляв –

«художник». І вчителька його завжди хвалила, казала, що має талант. Але

він, Тарасик, ще малий, всього восьмий рік йому, а колись таки буде художником,

він це добре знає.

А Славчик, старший, семикласник, вдався до діда по мамі – грає на дідовій

скрипці, і так виграє! Розучив кілька колядок і хотів би, аби хтось їх

записав, і тато, як буде там, у бліндажі, слухав їх.

І враз Славчик закричав: «Є, є, приїхали, – фари засвітили»! Всі кинулися

у двір один поперед одного, мало не збили у дверях бабуню, бо ж і вона

зірвалася несподівано. То ж вона, бідака, стала на дверях, прикрила рукою

уста, а очі наповнилися слізьми.

А тато не знав, кого обнімати. По черзі усіх, заціловував, найбільше бабуню

тиснув до грудей! А мама все допитувалася – чого ж так пізно?

– Та, були певні формальності, – серйозно відповів тато.

Нікого вже ті «формальності» більше не цікавили. Слава Богу, він тут,

вдома, зі своєю родиною.

Та коли сказав, що вже четвертого мають бути «на місці», всі розгубилися.

«То ж як, – аж скрикнула бабуня, – на свята таки не будеш? А Вечеря, а

коляда? Як то?

А тато сказав, усміхаючись: «Вечерю готуйте, будемо там трапезувати.

Ми там теж, як родина. Рік разом в такому…»!

Тарасик побачив сльозу, що покотилася по щоці татка!

Родина сіла за стіл. Це був переддень Нового року. О, замість Святої вечері

разом маємо зустрічати Новий рік. Ну то що, хай буде хоч так. Сідаймо

– сказала бабуня.

На столі їжа уся була пісна. Хоч і мали такого гостя, та звичаю не порушували.

Бабуня так вчила своїх дітей, так і дотепер було в родині. Дозволялося

лише дітям час від часу молоко, сир, яйце. А вони й не вимагали. Їх дідо

по мамі був дяком у церкві, а татів – паламарем. Їх обох уже нема, померли

один за другим якось раптово, а дружили з ранніх літ. Вони ж і ставилися, як

християнам і належить, до посту, серйозно. Такого ставлення вимагали і від

своїх дітей і онуків. А ще й поженили поміж собою своїх дітей, отож стали

кріпкою родиною.

Наїстися було таки чим: вареники, голубці, налисники, печена картопля,

смажена риба. Тато їв зі смаком, але не накидався на їжу. Він був, як і його

батько, чоловіком статечним, розважливим. Він більше раз по раз хапав за плечі

і тулив до себе обох своїх хлопців, що сиділи коло нього по обидва боки.

– Щось вип’єш? – спитав товариш. Я тут маю гарну пляшку.

І справді, пляшка була така цікава: з заокругленою ручкою, з гарним корком,

а ще всередині плавав перчик.

– О, де ми такі бачили, – засміялася бабуня. Та, зрештою, наші до того не

були охочі, – це вона про обох дідів. Там собі коли-не-коли по чарочці… А як

там, звернулась до сина, п’ють дуже? – бо всіляко кажуть люди.

– Хто мудрий, той не п’є, не шукає навіть пляшки. Є такі, що за тоту

пляшку продадуть все, що мають при собі, але то не в нашій бригаді. Все, все

залежить від нервової системи людини, від витривалості, – серйозно сказав

тато. І додав: працюють з нами психологи, приїжджають священики-капелани.

Ми молимося, все як треба. Для де-кого щойно на війні стала потрібною

молитва, то хто знає, той вчить другого. Нас там, галичан, менше половини, а

серед більшості всякі люди. Але ми так вирішили: не ділимо нічого, всі один

за одного, наш, чи звідти, з Донбасу. Комбат був з їхніх. Спершу тяжко з ним

було, наших не любив. А я своїм сказав: не ворогуймо, ділімся усім, і все

буде добре. Ото так і вийшло, все тепер навіть добре, не те, що нормально.

– А говорять таки по-руски? Не хочуть по-українськи, по нашому? – спитала

бабуня Марта.

– Та більше таки по-руски. Але потрохи вже слово по слову запам’ятовують.

Дуже люблять, коли ми співаємо. Повторюють за нами, – розказував тато.

Старший Славчик пильно слухав та спостерігав за ним, а коли мама

вийшла за чимось до кухні, вибіг за нею. Обняв її за плечі і сказав тихо:

«Мамо, тато змінився, правда? Знаєш, в нього мова стала інша. «Психологи»

працювали, – засміявся. А мама аж сяяла. «Аби лиш скоріше та війна скінчилася,

аби лиш…»,– сказала тихо.

Отак у розмовах просиділи аж до третьої години ночі. Телевізор включали,

але він показував погано, старий вже. Тато засміявся: «Треба на війні

заробити на новий, отак, хлопці».

Наступні дні готувалися вже й до від’їзду тата. А він хотів багато всього з

собою набрати, бо їх поїхало додому лише троє, а там чекають усі.

Другого дня тато коптив у товариша м’ясо. Вони обоє були специ по

тому. Тарасик готував свої малюнки з привітами для всіх поіменно воїнів з

бригади, тато підказував, що кому намалювати.

Два дні так і проминули, і тато уже збирався назад, туди… Слово «війна»

кожен намагався обминати.

Прийшли сусіди, деякі люди з села, кожен щось хотів передати з продуктів.

Бабуня бідкалася, як то все довезти? Як собі дасть раду, заки доїде до

місця?

Прощалися важко, дуже важко. Як татко не просився, аби не розпачали,

то і сам не зміг стримати сліз. Одне тішило, може уже в березні-квітні…

Вже біля машини бабуня Марта наказувала синові: «Тільки не обділіть

нікого, «наш» чи «не наш», навіть як і недобрий, то хай має також, хай має,

аби тілько злоби на серці не було ні в кого, пам’ятай то, синку».

Машина від’їхала і всі помаленьку попрямували до хати. Вже випало

трошки снігу, «зав’язалася» зима, хоч ще така слабенька, але і за те дякувати

Богові, свята будуть як свята, – казала бубуня. – І щоб в них були гарні свята.

Хоч які то гарні в укритті, в окопі. Та головне, щоб найскоріше уже та війна

скінчилася. Господи, бережи їх.


Дитяча сторінка

КВІТЕНЬ ІДЕ, КРАСУ НЕСЕ!

Як же нам не радіти, діти!

Он чудова весна бринить.

Завітав до нас місяць Квітень -

Чудеса на землі творить.

Квітневий календарик маленького українця:

3 квітня – Хрестопоклінна Неділя

7 квітня – Благовіщення Богородиці

10 квітня – Неділя Івана Ліствичника

17 квітня - Неділя Марії Єгипетської

24 квітня - Вербна неділя, освячення лози

25 – 30 квітня - Страсний тиждень

Приходьте, діти, до кринички

Напитись чистої водички.

А та водиця не проста,

Бо це – наука про Христа.

Ось і прийшов до нас ще один весняний

місяць – квітень. Вже повертаються

додому довгоочікувані птахи,

скоро пригріє тепле весняне сонечко,

розпустяться дерева і зацвітуть сади.

ХРЕСТОПОКЛІННА НЕДІЛЯ.

Посередині посту – у третю, Хрестопоклінну,

неділю – в церкві вшановують

Господній Хрест, що є для нас

найкращою допомогою. Він нагадує

нам про Христові страждання, але і

про кінцеву ціль – Воскресіння.

Тому ми урочисто співаємо: «Хресту

Твоєму поклоняємось, Владико, і

святеє воскресіння Твоє славимо».

7 КВІТНЯ – Благовіщення Богородиці.

Благовіщення

– одне

з найрадісніших

свят року.

Біблія розповідає,

що після

вигнання з раю

люди дуже

довго очікували

обіцяного Богом спасителя. І ось,

коли сповнився час, Господь послав

на землю архангела Гавриїла, який

приніс людям найрадіснішу з усіх

можливих вістку. Щоправда, спочатку

про неї дізналася лише одна

жінка – Діва Марія. Архангел явився

Їй у місті Назареті і сповістив,

що вона має стати Матір’ю Божого

Сина.

Марія погодилася виконати Божу

волю, і в Її лоні зачався Спаситель

світу. «Радуйся, благодатна, Господь

з тобою», – промовив тоді архангел.

А згодом Марія поспішила до своєї

тітки Єлизавети, щоб поділитися з

нею цією радісною новиною. Побачивши

Марію, Єлизавета голосно

крикнула: «Благословенна ти між

жінками і благословенний плід лона

Твого». Вона зрозуміла, що Марія

стала матір’ю Спасителя. І хоча народження

Ісуса, як і народження

кожної дитинки, ще треба було чекати

дев’ять місяців, радість благовіщення

переповнювала серця жінок.

Щодня, коли молимо молитву

«Богородице Діво», пригадуємо собі

слова архангела Гавриїла і Єлизавети

: «Богородице Діво, радуйся,

благодатна Маріє, Господь з Тобою.

Благословеннна Ти між жінками і

благословенний плід лона Твого, бо

ти породила Христа Спаса, Ізбавителя

душ наших».

10 КВІТНЯ – Неділя Івана

Ліствичника. Цієї неділі згадуємо

одного чоловіка, який майже все

своє життя прожив у монастирі в

безлюдній пустелі. Він багато молився

та постив. Іван, так звали цього

монаха, написав книгу, яку назвав

«Ліствиця» (тобто драбина). У ній

він розповідає, як ми, долаючи щаблі

драбини, піднімаємося до Неба. Щаблі

– це певні добрі вчинки, слова,

бажання, думки. Розпочинаючи від

найпростіших добрих справ, ми поволі

піднімаємося все вище і вище.

17 КВІТНЯ – Неділя Марії Єгипетської.

П’ята неділя Великого

посту названа на честь жінки, яка

40 років у молитві та пості провела

в єгипетській пустелі. Колись Марія

Єгипетська вела грішне та нечесне

життя, але змогла змінитися і стала

для всіх християн прикладом покаяння.

Завдяки щирому покаянню

вона отримала прощення гріхів. Ця

історія нагадує нам про те, що слід

щоразу перепрошувати Бога за вчинені

гріхи, прощати іншим образи і

молитися за наших кривдників.

24 КВІТНЯ – Вербна неділя, освячення

лози.

Це остання

неділя перед

Великоднем.

Ми беремо

до церкви

на освячення

вербові

гілочки. «Осанна! Благословен, хто

йде в ім’я Господнє», – співаємо під

час Літургії у передчутті щасливого

закінчення нашої мандрівки. Але не

забуваймо, що попереду дуже важливий

та наповнений сумними подіями

тиждень, який називається Страсний.

Постараймося пройти його відповідально

та уважно, і тоді неймовірно

великою буде радість, яка наповнить

нас у Великодні.

25–30 КВІТНЯ – Страсний тиждень.

Тиждень перед Великоднем називається

Страсний. Перші три дні

цього тижня на богослуженнях ми

слухаємо Євангеліє, яке переказує останні

розмови Ісуса з учнями. Особливим

днем є четвер, коли пригадуємо

Тайну Вечерю і Христові Страсті.

Апостоли приготували пасхальну

вечерю і разом з Ісусом Христом

сіли до столу. Під час вечері Ісус

узяв хліб, поблагословив його, переломив,

дав їм і сказав: «Прийміть,

їжте, це є тіло Моє, що за вас ламається

на відпущення гріхів». Потім

Він узяв чашу і сказав: «Пийте з неї

всі, це є Кров Моя, що за вас проливається

на відпущення гріхів». Так

Ісус установив таїнство Євхаристії.

Кожна свята Літургія – це така

ж тайна Вечеря, в якій брав участь

Ісус Христос. Він присутній разом з

нами на кожній Службі Божій, і ми

причащаємося Його Тіла і Крові.

Після Тайної Вечері Христос

з учнями пішли до Гетсиманського

саду. Ісус попросив учнів, щоб

вони молилися, а сам відійшов трохи

далі, припав до землі та в смутку

промовив: «Отче, коли хочеш,

можеш відняти від Мене ці муки

і смерть. Але не Моя, а Твоя нехай

буде воля». Коли Ісус повернувся, то

апостоли спали, і Він сказав їм, що

треба молитися, аби мати силу не

грішити. Ісус і до нас звертається з

проханням про молитву.

У Великий четвер ми ідемо до церкви

на «Страсті Христові». Це таке

богослужіння, на якому читають 12

фрагментів із Євангелій про страждання

і смерть Ісуса Христа. Перебуваючи

цього дня у храмі, ми разом з

Ним проходимо хресну дорогу.

ВЕЛИКА П’ЯТНИЦЯ – це день

смерті Ісуса Христа. Він добровільно

приніс Себе в жертву за гріхи всього

світу. Йосиф Ариматейський і Никодим

зняли тіло Ісуса Христа і положили

у новий гріб, який був висічений

у скалі. Вхід у гробницю закрили великим

каменем. Цього дня у церквах

відбуваються величні богослужіння із

виносом плащаниці. На ній зображено

Христа, який лежить у гробі. Плащаницю

кладуть посередині храму на

спеціальне підвищення, прикрашене

квітами. Усі вірні підходять до неї і з

любов’ю цілують рани Христа.

Велика субота – це день спокою

і очікування. «Нехай мовчить усяка

плоть людська, нехай стоїть зі страхом

і трепетом, і ні про що земне у

собі не помишляє», – співають на святій

Літургії. Ми йдемо до церкви у передчутті

великої радості і торжества.

РУБРИКА

Чи знаєш Ти, любий читачу,

хто такі пластуни?

Пласт – це українська скаутська

організація. Метою Пласту є сприяти

всебічному, патріотичному вихованню

та самовихованню української молоді

на засадах християнської моралі.

Пласт був створений у 1911 році,

а вже 12 квітня 1912 року у Львові

пластуни склали першу Пластову

присягу. Серед засновників організації

були д-р. Олександр Тисовський,

Петро Франко (син Івана Франка) та

Іван Чмола. В основі назви «Пласт»

лежить відповідник англійського

Scout (розвідник), взятий за прикладом

пластунів – козаків-розвідників.

Для досягнення виховних цілей

Пласт застосовує власний унікальний

метод виховання, основні принципи

якого полягають у добровільності

членства в організації, вихованні і

навчанні через гру та працю, поступовій

програмі занять і випробувань,

гуртковій системі самоорганізації, заохоченні

ініціативи і самоврядування,

пізнанні природи і житті серед природи,

підтримці спеціальних зацікавлень

і здібностей дітей та молоді.

На відміну від більшості скаутських

організацій світу, де членство

завершується із досягненням 25-ліття,

членство в Пласті є пожиттєвим.

Пластова присяга звучить так:

«Присягаю своєю честю, що робитиму

все, що в моїй силі, щоб бути

вірним Богові й Україні, допомагати

іншим, жити за пластовим законом і

слухатися пластового проводу».

Пластовий закон, що його присягає

кожен пластун, складається з 14

прикмет, рис характеру, за якими його

можна впізнати у натовпі. Ось кілька

з них: сумлінний, точний, справедливий,

ввічливий, доброзичливий, пильний,

дбає про своє здоров’я.

Сучасний Пласт пропонує молоді

замість сидіти перед телевізором

– підкоряти гірські вершини, замість

грати в комп’ютерні ігри – їздити на

велосипеді, на конях, на лижах, брати

участь у різноманітних мистецьких

та інтелектуальних фестивалях, їздити

на табори, знаходити багато нових

друзів, вчитися бути лідером, керівником

та ще багато іншого.

Сторінку підготували

Оксана ХРИСТУК та Оксана КВІТНЕВА

Редактор Марія ГОРБАЛЬ

Редакційна колегія: єпископ Борис (ХАРКО),

Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ, Оксана ХРИСТУК

Hooray! Your file is uploaded and ready to be published.

Saved successfully!

Ooh no, something went wrong!