Успенська вежа № 5 (2015)

ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО 

За вiру i еднiсть! 

Виходить з березня 1991 року ТРАВЕНЬ 2015 року № 5 (276) 

ПРО МОЛИТВУ ПІД ЧАС ВІЙНИ 

Відправлення загальних молебнів за військо і народ у час нашестя чужинців, індивідуальних та масових звернень 

до Богородиці-заступниці має тривалу і міцну традицію. Про давність християнської молитви під час 

війни та покаянь задля її відвернення свідчить чимало документів, спеціальних досліджень, публікацій, у тому числі 

«Требник» Митрополита Петра Могили, видатна пам’ятка національно-визвольної війни козацької доби. Ця традиція 

виразно проявилася в Україні і в першій половині 2014 р. під час Майданівського спротиву. Упродовж цілого року по 

всіх усюдах як в Україні, так і за кордоном відбувались молитовні служби, в пресі, по радіо та телебаченню душпастирі 

розказували про роль і силу молитви, закликали вірян до цієї єдиної і найнадійнішої зброї. Подаємо старовинну молитву 

під час війни до Пресвятої Богородиці із «Требника» Митрополита Петра Могили. 

Роман КЕРИК 

НЕ МОЖНА ЖИТИ БЕЗ ЛЮБОВІ 

Не можна жити без любові 

До Богородиці Марії. 

Велика сила в Божім слові, 

Вона завжди людину гріє. 


До Неньки, рідної Вкраїни, 

До Стягу, Тризуба і Мови, 

До чарів пісні, і калини. 


До матері, яка зродила, 

Співала ніжні колискові 

І на добро благословила. 

Живімо ж праведно в любові, 

Нехай не в’яне цвіт надії, 

І поклоняймося Христові 

І Богоматері Марії! 

Такими словами вже не одне 

століття Церква закликає нас, 

вірних, до правдивого святкування 

Пасхи Христової. Переживаючи драматичні 

чи трагічні події ми, як люди, 

здатні піддатися на процеси взаємних 

образ, обурень, звинувачень, не 

зважаючи на церковний вимір часу, 

в якому ми, як і наші попередники, 

щорічно переживаємо ті самі спасенні 

для всього людства події – смерті 

і воскресіння Ісуса Христа – нашого 

Господа і Спасителя. 

Наш поступ у вірі не повинен залежати 

від вибору інших, від розважності 

чи нерозважності навіть обраних, 

радше навпаки – зрілість нашої 

віри виявляється у поступальності 

наших дій, незалежно від особистого 

вибору наших ближніх. 

Свідчення Істини не передбачає 

нашої обов’язкової реакції на усі дії 

ближніх, а чи ворогів, але передбачає 

постійне звірення наших намірів, наших 

дій з непроминаючими заповідями 

любові Бога і ближніх. 

Так, передумовами прощення у 

Таїнстві Покаяння є щирий жаль за 

скоєні гріхи, постанова поправитися, 

тобто виправити становище, котре 

Пресвятая Владичице, 

вислухай і будь нам Заступницею 

Ось наче пси численні нас оточили, і як молоді леви обступили, 

і ганяються за нами, щоб по-звірячому розтерзати нині рабів Твоїх, 

Владичице Чистая; але Ти жезлом Божественного Твого 

і незбагненного дійства подалі їх віджени. Пресвятая Владичице, 

вислухай і будь нам заступницею. Спасителько світу, 

Царице Всехвальная, що породила Царя над Царями Христа, збережи 

місто це і країну всю, від пожирання й нашестя нас визволяючи. 

Слава: 

Від міжусобної брані, бурі лихої, тривоги й сум’яття, і грабежів, 

і таємних ворожих підступів та хитрощів і залякувань брехливих 

місто Твоє і країну цю визволи, Пренепорочная. 

І нині: 

Як стіну непорушну і фортецю нездоланну та неприступну і як стовп 

непохитний і твердий під час нападів і боротьби з ворогами, 

що кров’ю втішаються, придбали ми Тебе, Чистая, тож, 

до Тебе прибігаючи, спасаємось. 

Володимир ХАРКО, 

голова Львівського ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного УАПЦ 

«простім усе воскресінням» (З Великодньої ранньої) 

Рефлексія на виниклу внутріцерковну ситуацію 

настало внаслідок нашої поведінки 

чи бездіяльності. «Уважайте на себе! 

Коли провиниться твій брат, докори 

йому, а коли він покається, то вибач 

йому!» (Лк. 17:3). Отож, слідуючи 

заклику Спасителя, не біймося 

висловлювати свої міркування, але 

чинімо це в любові, а не в ненависті. 

Намагаймось діяти не стільки за правилами 

диспуту, скільки з обов’язку 

свідчення Правди у любові. Ми, як 

християни, не ставмо передумови для 

нашого пасхального прощення перед 

нашими кривдниками, але щиро доручім 

усе Богові, заручімось підтримкою 

Його Духа, обіцянку про Котрого 

дає нам Воскреслий Христос. 

Події останнього місяця сколихнули 

церковну спільноту України. 

Прикро, що як зазвичай лукавий намагається 

нас кинути в пучину пристрастей 

саме в час посту. Однак не 

дивуймось цьому, але згадаймо спокушування 

дияволом нашого Учителя і 

Господа при завершенні сорокаденного 

посту, де зображені три типи найбільших 

спокус – дармової їжі, надмірного 

сподівання на Бога, та влади. 

На жаль, до церковного середовища 

давно увійшли звички світських 

корпорацій. Ми не бажаємо випереджати 

одні одних добрими справами, 

але часто чванимось здобутками 

майна, інтелекту, владного впливу. 

Звідси і ті хвороби, котрі поширюються 

по різних церковних спільнотах 

– намагання розширитися за рахунок 

братньої конфесії, намагання 

вполювати ту чи іншу особу з більшими 

чи меншими здібностями, намагання 

скористатися близькістю до 

влади місцевої, загальнодержавної 

чи наднаціональної. Однак все це є 

турбота про марне, як каже Христос 

до Марти, а одне на потребу. 

Отож, недарма Патріярх Димитрій 

закликав словами Господа – «Не 

бійся, мала черідко!», а перший Патріярх 

Київський Мстислав на інтронізації 

в Софійському соборі напучував 

нас – «Ніхто нас не визнає, 

допоки ми самі себе не визнаємо!» 

«Додай Ти нам віри!» (Лк. 17:5), 

– закликали апостоли до Ісуса. Так 

і ми приєднаймось до їх заклику у 

важких обставинах існування УАПЦ, 

посильмо наші молитви за Церкву, 

за духовенство, за народ, за Україну! 

Тоді й по вірі нашій ми отримаємо 

те, що просимо, як і чверть століт- 

Помаранчева Мадонна з Сумська 

(Лемківська Мадонна). 

Художник Дарія Гуляк-Кульчицька 

Вадим КРИЩЕНКО 

ХАЙ СВЯТИТЬСЯ ІМ’Я ТВОЄ, 

краю мій рідний 

Музика: Геннадій Татарченко 

На просторах земних 

в мене теж є родина, 

Де родився і зріс, де радів, як маля. 

Де б не був, де б не жив, 

я лиш твій, Україно, 

Бо так Бог охрестив – предковічна земля. 

Приспів: 

Хай святиться ім’я твоє, 

краю мій милий, 

Там, де гори і доли в переплетенні рік, 

Хай Господь посилає нам 

мудрості, мужності й сили 

І хранить Україну нині, 

прісно, вовік... 

Із далеких доріг повертаюся знову, 

Щоб любові рушник 

простелив на траву, 

Відчувать рідний дім, відчувать 

рідну мову – 

З цим по світу ходжу, цим на світі живу. 

Приспів. 

В світі зла й катастроф, 

ой за душі йде битва 

За людські почуття, 

за вселенські права. 

Повторяю щораз я собі ту молитву, 

Де, здавалось, прості та пророчі слова. 

Приспів. 

тя тому, можливо і несподівано – 

і розвиток Церкви, і єдність народу, 

і розбудову держави. Пам’ятаймо, 

що «споконвіку було Слово» 

(Ів. 1:1), тому саме з розвитку духовності 

можливий успішний соціальний, 

державний та економічний 

розвиток, а наш духовний поступ 

неможливий без щирого покаяння та 

взаємного прощення і повсякденного 

свідчення Істини і Любові – Христа 

– у наших повсякденних діях!

2 Травень 2015 

НОВИНИ ЛЬВІВСЬКОГО СТАВРОПІГІЙНОГО БРАТСТВА 

СВ. АП. АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО УАПЦ 

Шевченківський вечір у Львові 

29 березня у Львівському 

будинку архітектора відбувся 

Шевченківський вечір, організований 

Львівським ставропігійним 

братством св. ап. Андрія 

Первозваного УАПЦ. Захід 

розпочався словами Євгена 

Сверстюка, одного з ініціаторів 

відродження УАПЦ: «Я йшов 

до Шевченка дуже довго – починаючи з дитячих років. І кожен раз йшов 

як до невідомого». 

Із вітальним словом та благословенням звернувся до присутніх о. Олег 

Древняк, Львівський декан, який підкреслив роль Тараса Шевченка у розбудові 

українського суспільства. «Тарас Шевченко не був політиком, та мав 

такий вплив на людей, що кожне Його слово було віщим і значимим для 

суспільства», – зазначив священик. Великою приємністю було декламування 

поезії «Гайдамаки» Ростиславом Садовським та Оксаною Букай «Бували 

войни». Лунали пісні Тараса Шевченка у виконанні братського хору «Ставрос» 

та парафіяльного хорового колективу церкви св. ап. Петра і Павла. 

«Дні української культури 

на Балтійському морі» 

МУДРІСТЬ ГОСПОДНЯ 

СХОДИТЬ НА УКРАЇНУ ЧЕРЕЗ ОБРАНИХ 

Вадим КРИЩЕНКО 

1 квітня Вадимові Крищенку 

виповнилося 80. 

5 квітня, у Вербну неділю, поет 

робив свою «Сповідь» – у Палаці 

«Україна» в Києві відбувся концерт 

за участю численних виконавців 

пісень на його вірші. Епіграфом до 

своєї «Сповіді» поет поставив рядки 

«Та кожен вірш мій – то мольба, щоб 

ти воскресла, Україно!». 

І хто не знає його «Наливаймо, 

браття, кришталеві чаші»? – нема, 

певно, в цілому світі такої людини. 

Назвемо ще поетові пісні та їх виконавців: 

«Будьмо» – Козацькі забави; 

«Усі ми прагнемо любові» – Марія 

Шалайкевич; «Хай святиться ім’я 

твоє» – Дмитро Гнатюк, Павло Мрежук, 

Раїса Кириченко та ін.; «Одна-єдина», 

«Болить душа» – Іво Бобул; 

«Варенички» – Раїса Кириченко; 

«Дві зорі» – Іван Мацялко; «Скажи 

мені» – Іван Попович; «Чуєш, батьку, 

чуєш» – Павло Мрежук; «Полісяночка» 

– Назарій Яремчук; «Ця весна 

для тебе» – Оксана Білозір… Усього 

у Вадима Крищенка – Заслуженого 

діяча мистецтв України – понад 300 

пісень, понад 30 поетичних збірок. 

Та найбільша його нагорода – це 

людське визнання. 

ВІДБЛИСК 

ВІД СВІТЛА ГЕНІЯ 

Продовження. 

Початок у квітневому випуску газети 

З 16 по 18 квітня у м. Ризі проходив міжнародний фестиваль «Дні української 

культури на Балтійському морі». У рамках такого заходу, що організовується 

Українським центром молоді і дітей у Латвії, відбувались зустрічі 

із письменниками, творчими колективами з України та країн Балтії, а також 

майстер-клас із писанкарства та показ українських народних строїв. 

16 квітня Галина Фесюк із м. Жовкви презентувала свою збірку віршів «Із 

полум’я любові». Ввечері у костелі Марії Магдалини хор «Ставрос» Львівського 

ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного УАПЦ під орудою 

п. Лесі Степаняк презентував українську духовну і народну творчість. 

20 творів українських композиторів звучали для української та латвійської 

громади. Наприкінці концерту духовенство костелу від імені латвійців подякувало 

за нову сторінку в історії міста, а від імені діаспорної частини українців 

слова подяки виголосила організатор фестивалю Ольга Берга. 

17 квітня відбувся гала-концерт, який відвідала перша особа Латвії Інара 

Мурнієце. Участь взяли лауреат Міжнародних конкурсів, представниця 

Конгресу українців Естонії Яна Бойко, якій акомпанувала Катріна Гупало 

із Лондона, дует українки Вікторії Притуляк і латвійки Марти Арая, ансамбль 

«Квіточка» з Вангажів (містечко, яке називають латвійською столицею 

українців, керівник Лієне Нестеровича), гурт «Ойра» із м. Черкас та хор 

«Ставрос» Львівського ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного 

УАПЦ. Як зазначила на своїй фейсбук-сторінці журналіст української 

служби радіо «Свобода» у Ризі Людмила Піліп, «Хор «Ставрос» має чудовий 

репертуар духовної музики, але не тільки... Коли виконавці заспівали коломийку, 

то спікер Сейму Латвійської Республіки Інара Мурнієце, яка була 

присутня на концерті в Будинку Ризького Латвійського товариства, зрозуміла 

усе без перекладу і дуже щиро посміхалася. Рада, що колектив розширив 

культурний світогляд латвійців про духовну культуру українців». 

Спікер Латвійського сейму Інара Мурнієце від імені латвійського народу 

побажала Україні усього найкращого. Вона зазначила, що Україна зберігає 

міцний дух і витримку, тому вона переживе цей нелегкий для неї період і 

наступлять світлі для країни часи. Інара Мурнієце наголосила, що підтримує 

українців у їх боротьбі за державну цілісність і незалежність своєї країни. 

Голова парламенту Латвії визнала символічним те, що Міжнародний фестиваль 

«Дні української культури на Балтійському морі» відбувся в Будинку 

Ризького Латвійського товариства, що є прикладом того, що українці і латвійці 

«міцно тримаються за руки». 

Успенську вежу можна читати в інтернеті 

З 1 березня 2015 р. зреалізований новий проект 

Львівського ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного УАПЦ – 

з цього дня наш часопис можна читати в інтернеті за адресою: uv.lviv.ua 

Можна переглянути архівні примірники газети, 

які виходили у світ із 1 січня 2009 року. 

Євген Сверстюк 

Подаємо безцінні перлини, 

які залишив нам цей 

Великий Мудрець нашого часу: 

із книги «200 АФОРИЗМІВ 

ЄВГЕНА СВЕРСТЮКА» 

(упорядник Ореста Ковцун.- 

Київ: ВД «Києво-Могилянська 

академія», 2012) 

СЛОВО, ОСОБА 

• Історія запам’ятовує тих, хто відчув момент і знайшов свою ролю, а любить 

тих, хто свідомо ставив на карту своє життя. 

• Без високих постатей непомітною стає Церква і громада. 

• Особа – це вицвіт історії. 

• Немає в культурі вищої мети, як вироблення особи 

• Маєстат моральної науки вічно високий лише для обрани.х 

• Живі джерела в пустелі заметені пісками, і вічно народжуються ті, хто 

знов має їх розкопати. 

• Ностальгія за світом, в якому особа мала більшу вагу – велику віру і 

велику снагу – щораз наполегливіше ставить знаки запитання над досягненнями 

прогресу. 

• У нас гори книжок і купи імен, з яких історія відбере тільки путніх, що 

торували шлях і вмирали на шляху. 

• Приходить багато знавців, але має прийти той, хто візьме, підійме і понесе. 

• Річ навіть не у виборі, а в здатності зійти з того шляху, яким ідеш у ногу 

з усіма, але бачиш, що шлях фальшивий і погибельний. 

• Треба мати могутній потяг до правди, і характер, щоб під заглушливу 

музику епохи дослухатися до голосу власного серця. 

• Не заздріть тим, хто обирає круту й вузьку дорогу, бо обравши, він мусить 

долати її щодень. 

• Ті, що животворили святиню і відстоювали вартості в житті, не можуть 

прийняти порожнечу. 

• Девальвацію вартостей стримують особистості. 

• Свобода слова і друку є передумовою розвитку культури думки, але 

справжня культура йде від внутрішньої свободи особи, від плекання 

джерел і народного коріння – під небом вічності, на вітрах сучасності. 

• Без розробленої структури, без сузір’я талантів, без привабливих постатей 

нема повноти життя. 

• Нема більшої місії державних установ, як забезпечити появу особи. 

І нема жахливішого режиму, як той, що знеособлює, вилучає і скошує 

осіб, а на їх місце ставить посаду – посадову легко змінювану людину. 

• В реальному житті особа різною мірою світить. 

• Будь-який колектив без видатної особи тьмяніє. У ньому бракує вершини 

• На святі має бути декілька осіб, що творять свято. 

• Кожен по-справжньому великий потребує не звеличення, а розуміння 

його джерел і святинь і такої ж, як у нього, поваги до цих святинь. 

• Нація тримається духовними зусиллями особистостей. 

(Далі буде)

Травень 2015 

3 

Ніна НЕМИРОВСЬКА 

ЗДОЛАТИ СЕБЕ 

(Продовження. 

Початок у квітневому випуску газети) 

– Якось мені говорили військові, 

що перше запитання сьогодні, яке 

ставлять бійці, побачивши священика 

на передовій: «А з якої Ви 

церкви? З української? Тоді будемо 

розмовляти, спілкуватися!». 

– Все так. Я теж не бачив жодного 

священика із російської церкви (УПЦ 

МП) на передовій. Але, до речі, цікаво, 

що ті місцеві священики, які 

служать на українській території, добре 

ставляться до наших військових. 

Священики, які служать у військових 

частинах, це переважно або греко-католики, 

або священики УАПЦ, які їздять 

з нами, або з УПЦ КП. 

– Вадиме Валентиновичу, детальніше 

зупиніться на ролі Братства, 

його доброчинній і місійній 

діяльності. 

– Хочу наголосити на місійній 

ролі Братства сьогодні. Спочатку ми 

діяли спільно із організацією «Вільні 

люди». Нині ми виокремилися і діємо 

як Харківське крайове Братство 

св. ап. Андрія Первозваного УАПЦ, 

що дає свої плоди. Ми не одразу дозріли 

до цього рішення, але тепер у 

нас складаються зовсім інші стосунки 

з тими, хто з нами теж їздить на 

передову. До нас прилучалася гарна 

родина – Діма і Рима, які після спільних 

поїздок у зону АТО почали ходити 

до церви у Циркунах. Або пан Вадим, 

який спочатку став допомагати 

військовим, а потім став відвідувати 

нашу Свято-Дмитріївську церкву, 

бійці приходять на Служби Божі. Свідомо. 

Це їхній вибір. 

– Вони побачили, що робить 

Харківське Братство саме в цьому 

плані… 

– Завдяки доброчинній діяльності 

Братства до нашої церкви стали 

приходити інші волонтери і просто 

харків’яни. Йдучи власною дорогою, 

Братство стає для інших людей сьогодні 

виходом у складних ситуаціях. 

Коли мене запитують: «Підеш на той 

мітинг?», то відповідаю, що без благословення 

цього не варто робити. 

Партії часто змінюються. Скажіть, 

хто може порахувати, скільки було 

в Харкові партій, де вони ділися, а 

церква як була, так і стоїть. Тому давайте 

так – якщо ми щось робимо, то 

робимо із благословенням, і тоді нам 

дорога стелитиметься рівно. Нам доводилося 

бувати у тяжких ситуаціях, 

і під обстрілами, але Бог милував, що 

ніхто жодної подряпини не отримав. 

– Скажіть, будь ласка, Ви не 

завжди вчасно повертаєтеся додому 

із поїздок, а тому доводиться ночувати 

в різних умовах. Як реагують 

на Ваші молитовні вправи ті люди, 

які Вас оточують під час поїздок? 

– Такі випадки трапляються, зокрема 

під час поїздок до Маріуполя. 

В останню поїздку ми жили на 

квартирі у маріупольських волонтерів. 

Прокинулися рано, оскільки 

замерзли. До своїх супутників кажу: 

«Вибачте, я зараз почитаю вголос 

ранкові молитви, якщо витерпите 

– слухайте!». Всі слухали, зацікавилися 

і мимоволі приєдналися 

до молитов, адже такі слова, коли 

«наступиш на Гаспида і камінь твій 

прибере Господь з дороги» та інші 

актуальні і реальні для волонтерів. 

Коли твій «камінь прибирають», а 

машина твоя проїздить, а інша ламається… 

Для людей, можливо, це велике 

питання, але необхідно робити 

висновки і просто подякувати Богу, 

не обов’язково щось випрошуючи, 

Він і так все дає. 

– Мені відомо, що окрім 92-ї бригади, 

Вас знають майже у всіх родах 

військ і скрізь Ви побували. Завжди 

відгукувалися на всі прохання колишніх 

підопічних Харківського та 

Львівського Братств, курсантів 

Харківського танкового інституту. 

Випускники цього військового 

навчального закладу, попри свідоме 

його знищення, стали тепер і морськими 

піхотинцями, і вертолітниками, 

навіть водолазами і десантниками, 

розвідниками, вже не кажу 

про них як класних професійних командирів 

танкових підрозділів. 

– За цей час довелося познайомитися 

із танкістами у 92-й, до речі, 

дуже гарна танкова рота. Знайомство 

відбулося ще на кордоні. Що 

їх вирізняє з-поміж інших – вони 

дуже скромні. Де б ми не були – і в 

24-й «Залізній» Данила Галицького, 

і в 72-й, зрештою, тяжко перелічити. 

Між іншим, у всіх родах військ танкісти 

дуже скромні. Поки доб’єшся, 

що їм потрібно, а потім з’ясовуються 

проблеми... Так само як і в 

УНА-УНСО, або в батальйоні Джохара 

Дудаєва: «Ні! Нічого не потрібно! 

Віддайте іншим, бо їм потрібніше!». 

Насправді ж з’ясовується, що 

саме їм і потрібна допомога. Але 

настрій такий, що поряд ближній, і 

йому необхідніше… 

– Знаю, що останнім часом за 

межі Харкова, окрім поїздок в зону 

АТО, Ви не їздите, адже постійно 

перебуваєте в очікуванні дзвінків 

із передової. Комусь, може, знадобитися 

Ваша допомога… Але була 

важлива поїздка до Києва. Зупиніться, 

будь ласка, трішки на цій події. 

– Відвідав Київ на запрошення 

голови нашого Всеукраїнського 

Братства ап. Андрія Первозваного 

УАПЦ Тараса Дмитрика, людини 

високоосвіченої, надзвичайно воцерковленої 

в православну традицію. 

Він, мабуть, один із сучасних 

провідних знавців історії православ’я 

в світі. Пан Тарас також носій 

традиції ставропігійного Братства у 

Львові, якому понад 500 років, яке 

він у свій час також очолював. Приводом 

поїздки була зустріч українських 

владик із діаспори з мирянами 

нашої церкви. Митрополит 

Юрій (Канада), Митрополит Анто- 

Молімося за припинення війни, 

повернення мирних часів. 

Маймо надію на Боже 

милосердя і Його промисел. 

Молитва має велику силу! 

Інтерв’ю з головою Харківського крайового Братства св. ап. Андрія Первозваного УАПЦ 

В.В. Приходченком, волонтером в зоні АТО 

ній (США) , єпископи Даниїл, Іларіон, 

Андрій спілкувалися з нами у 

київському готелі «Дніпро». Одразу 

зазначу, що це прості в спілкуванні 

люди. Ми їхали трішки напружено, 

особливо я, оскільки такого рівня 

зустрічей у мене ще не випадало. 

Пану Тарасу Дмитрику та пану Володимиру 

Харку, який очолює нині 

Львівське крайове Братство УАПЦ, 

можливо простіше – вони викладачі. 

Напруга в мене знялася одразу 

після знайомства з нашими гостями. 

На початку зустрічі владики звернулися 

із проханням проінформувати 

їх про становище православ’я 

в Україні. Пан Тарас окреслив історично 

канву розвитку Братств в 

Україні, зокрема Львівського Братства. 

Розповів про те, що десь років 

10 тому вони мали зустріч із 

Вселенським Патріархом, що дуже 

здивувало владик. Пан Тарас показав 

фото. Гості про цей факт не знали 

і були приємно вражені. Потім 

пан Тарас окреслив сьогоднішню 

ситуацію в церкві в Україні, відомо, 

що вона тривожна. Тим більше 

в середовищі УАПЦ, після впровадження 

в нашу структуру покійного 

Кудрякова людини, яка називалася 

«митрополитом УАПЦ». Його 

роль була надзвичайно руйнівна, 

деструктивна, яка зводила рівень 

нашої церкви до якогось базарного 

балагану. Про це пан Тарас говорив 

гостро і просив рішень від владик, 

які є визнані Вселенським Патріархом, 

допомоги нам та взяти нас якимось 

чином під свою опіку. Мова 

йшла також про створення у Києві 

подвір’я Вселенського Патріарха, 

на що влади висловилися обережно, 

оскільки така пропозиція для них 

була несподіваною. Їхня відповідь 

сьогодні: «Давайте не будемо поспішати». 

Тоді пан Тарас запропонував 

пропозицію коротких кроків: потихенько 

робимо крок назустріч один 

одному якимись невеликими діями, 

спільними акціями. Зрештою, важливо 

вже те, що одне одного побачили. 

Владики викликали у нас велику 

симпатію. Думаю, що і в них 

склалося подібне враження, тому 

що вони слухали уважно практично 

годину. Пан Володимир Харко у 

свою чергу розповів про діяльність 

Львівського Братства, зокрема про 

успіхи хорів, про поїздки до Румунії 

та Польщі. Наприкінці зустрічі я 

повідомив про волонтерську діяльність 

Харківського Братства, про 

велику проблему існування церкви 

в Харкові і клон нашої церкви, який 

з’являється під назвою УАПЦ (після 

впровадження в нашу структуру 

покійного Кудрякова людини, яка 

називалася «митрополитом УАПЦ» 

- повтор, ред.). Звичайно, ця обставина 

утруднює контакти, бо тяжко 

людям пояснити, чим ми від них 

відрізняємося і чому така плутанина. 

Владики з розуміння поставилися 

до наших проблем, оскільки вже 

достатньо проінформовані. Владики 

вислухали нас уважно, зробили 

нам подарунки, зокрема книгу про 

50-ліття існування УАПЦ в Канаді, 

з якої видно, що наша церква з ними 

має спільне коріння. На мій погляд, 

в цій поїздці до України вони мали 

багато відкриттів і зрозуміли, що 

тут є на кого опертися. Домовилися 

також про узгодження спільних дій 

у майбутньому. 

– Як ставляться архієреї діаспори 

до трагічних подій в Україні? 

Якось допомагають? 

– Вони уже надсилали сюди неодноразово 

допомогу, опікуються 

шпиталями. 

– Давайте трішки поговоримо 

про плани Братства і якою Ви бачите 

перспективу нашої Церкви. 

– Мені здається, що перспектива 

вже намальована тим, що до нас 

долучаються свіжі, креативні сили 

сьогодні. Ці буремні роки сколихнули 

багато людей, які кинулися шукати 

способів порятунку Батьківщину: 

одні пішли воювати, інші подалися в 

якісь партійні осередки, але, як мені 

відомо, багато людей ходять по колу 

різних партій, проте рано чи пізно 

приходять до нашої Церкви. 

– А тепер розкажіть, будь ласка, 

про Вашу помічницю-волонтерку. 

– На початку нашої доброчинної 

діяльності це була чоловіча робота. 

Виконували замовлення захисників, 

збирали кошти на їхні потреби, закуповували 

форму, взуття, все було 

просто… А з часом у нас ускладнилася 

ситуація. Грошей стало не вистачати, 

принаймні, у нашому середовищі. 

Зросли потреби у підопічних 

військових – необхідна була дорога 

оптика, автомобілі, а на це потрібні 

були великі кошти. Тому до цієї 

справи конструктивно долучилася 

член Харківського Братства, титар 

Свято-Дмитрівського храму УАПЦ 

Ольга Іванівна Різниченко-Бондар, 

яка вміє знаходити спільну мову з 

різними людьми, зокрема з діаспори, 

підключила киян, є такі, яких 

ми зовсім не знаємо, але вони за 

допомогою преси, Інтернету дізнаються 

про діяльність нашої групи, 

і після пробного контакту надсилають 

нам кошти, речі, а ми, в свою 

чергу, розповідаємо про це. Скажу 

Вам, є просто унікальні, Божі люди. 

Знаю одного співробітника фірми, 

який постійно надсилає гроші, дорогі 

планшети, камери, телескопи. 

Передаючи нам, говорить: «Ви знаєте 

краще, кому це потрібно». Така 

довіра просто так не народиться. 

Ольга Іванівна вміє так поговорити з 

людьми, як ніхто. У цих подіях люди 

для себе відкривають багато нового. 

Скажіть, для чого камера на фронті? 

(Продовження на с. 4)


(Продовження. Початок на с.3) 

А виявляється, завдяки їй самі військові 

дізналися багато корисного. 

Розвідники стали її використовувати, 

і помітили наступну деталь, що 

коли вони знімають і те, що говорять 

усно, це абсолютно дві різні 

речі. Тому відеокамери стали безцінними, 

адже вони дають незалежні 

й об’єктивні свідчення, людина ж 

завжди суб’єктивна, а артилеристам 

потрібні точні дані. Таким чином 

вже не одна частина їх використовує 

завдяки нашому доброчинцю, а він, 

таким чином, уже посів своє місце 

у сучасній війні. Таких людей може 

небагато. Ми кожні 10 днів збираємо 

в межах 50-60 тис грн, за які закуповуємо 

обладнання і, зокрема, прилади 

нічного бачення. 

– Вадиме Валентиновичу, сьогодні 

ми говоримо з Вами в такий 

день, коли в Харкові стався черговий 

вибух, покалічені люди. Ваша діяльність 

непроста і теж небезпечна. 

– Так, дійсно. Як сказав отець 

Михаїл Димид, ми не можемо вибрати 

момент свого народження, 

але можемо вибрати момент смерті, 

тому у своєму виборі покладаємося 

на Бога. Страшно. І під обстрілом 

страшно. І на землю ми падали, в 

болото, і думаєш, хоч би машину не 

розбили, бо до Харкова добиратися 

потрібно на чомусь, але Бог нас 

якось захищає, все ціле. В Харкові 

постійні оці теракти, тому первинна 

реакція на них – заховатися, зняти 

прапорець із машини, сказати: «Я 

до того не причетний, стояв тут збоку…». 

Саме на цю реакцію і розраховують 

вороги, які бажають зробити 

із нас покірливе стадо, яким ми й 

були, а тому кожен робить свій вибір 

щоразу заново, щоразу долає в собі 

бажання заховатися… Маю досвід 

ще з часів Помаранчевої революції, 

коли в своїй крамниці повісив помаранчевий 

прапор і всі одразу сказали: 

«Тепер тобі кінець!». Всі знали, 

що буває з тими, хто вішає це в 

Харкові, і таки траплялося, згадуєте 

Юру Потикуна, якому підклали міну 

в машину. Але я так вирішив. Владика 

Ігор іноді каже: «Ви б не їхали 

туди, адже там стріляють!». Зокрема 

Піски постійно під обстрілом, а 

тепер південний напрямок. Відповідаю: 

«Владико! Тоді я себе поважати 

не буду!». Що відбувається з людиною, 

яка себе не поважає? – Вона як 

кисіль розповзається, втрачає своє 

«я». Намагання відстояти свою індивідуальність, 

своє бачення на світ 

змушує боротися з собою. 

– Кажете «заховатися»… Давайте 

поговоримо трішки про харків’ян. 

Ви очікували такого підйому 

доброчинності в нашому місті? 

– Ні! Ніколи! Сьогодні я готовий 

поклонитися до землі харків’янам. 

Дуже став їх поважати. Мені доводиться 

зустрічатися з ними, то практично 

жодної організації, жодних 

бізнесменів я не бачив байдужих 

– це справді народна війна. Мені 

недавно було так приємно. Пишуть 

мені під одним фото коментар: «Так 

ти, Вадиме, і в школі був націоналіст!». 

Від цього коментаря я був 

зворушений до сліз. Скільки років 

пройшло, і раптом таке визнання, а 

в школі я був такий непримітний… 

Тому це харків’яни. Ми навчалися 

у 80-ті роки, а це був «совок» стовідсотковий. 

Тоді з нами лише один 

вчитель української мови, покійний 

поет Олекса Марченко, спілкувався 

українською мовою. Навіть коли навчався 

в інституті, то історію в нас 

викладав батько Марічки Бурмаки, 

який казав: «Можете говорити українською!». 

У мене тоді був такий 

страх, що не зміг перейти на українську 

– це був стан раба. Сьогодні 

з моєю однокласницею ми спілкуємося 

у Фейсбуці українською. Нарешті 

харків’яни скидають з себе всі 

ці ярма. Страшно. Але тоді, коли на 

Майдані винесли 20 лютого тіла 11 

хлопців, накритих простирадлами, 

у мене все настільки перевернулося, 

що якось заспокоївся – хлопці вже на 

небі. Страшно бачити, але вони вже 

зробили цей вибір, а ми ж такі самі, 

як і вони – десь нерішучі, когось взагалі 

убили випадково, а скільки тих, 

хто пішов на фронт і вже немає, а ми 

є. Так добре, ми їхніми смертями не 

устрашилися, а лише надихнулися. 

– Так я розумію, цей благочинний 

рух, який сьогодні існує у Харкові, 

в Україні – це друга армія, без 

якої перша бути не може. 

– Ви подивіться, у нашій церкві, 

крім нас, скільки людей ще паралельно 

цим займається. Чудово. Кожен 

щось робить – той сітки плете, 

той харчі та речі збирає, той теплий 

одяг шиє тощо… 

– Настав час, і люди проявилися. 

І, мабуть, завдяки молитвами. Колись 

мені місцева харків’янка-краєзнавець 

розповідала легенду, що 

покровителем Харкова вважався 

воїн Дмитрій Солунський, а тому 

поки в Харкові була Свято-Дмитрівська 

церква до 1929 року, до 

тих пір жодна нога загарбника не 

ступала сюди. Дмитрівська церква, 

при якій діє Братство, поволі 

відновлюється… 

– Скільки тут у нас побувало 

чудових і видатних людей, які традиції 

склалися. Зовсім близько від 

нас місця, пов’язані із Григорієм 

Квіткою-Основ’яненком. Коли ми 

відновлювали церкву, то натрапили 

на рештки людських кісток. Стало 

зрозуміло, що комуністи просто засипали 

підвал у церкві, бо він їм не 

потрібен був, землею, брали поруч. 

Колись тут було кладовище, тут були 

поховані наші предки з XVIII сторіччі. 

Ніде вони не ділися. На власні очі 

побачив цих людей, молилися тут – 

це наша історія. Так колишня влада 

все перемішала, як і нас самих. Сьогодні 

ж утворюється суспільство, 

яке має власне обличчя. Тому навіть 

у цей складний момент ми не кидаємо 

реставраційних робіт у храмі. В 

чому наша сила? В сталості. Ми маємо 

спокійно бути на місці. Любити 

свою церкву, Харків, свою Україну і 

не соромитися заявляти свою позицію, 

зокрема на святах одягати свою 

вишиванку, підіймати наш стяг на 

балконі. За що убивають на Донбасі, 

а тепер і у Харкові? За те, що людина 

стає особистістю. 

– Дякую. 

P. S. Для тих, хто хоче допомогти 

захисникам Батьківщини на Сході 

України, повідомляємо номер 

волонтерської картки титаря 

Свято-Дмитрівського храму УАПЦ 

на Харківщині Ольги Бондар 

№ 5168742344880590 

(Ольга Бондар відома в Україні 

під прізвищем Різниченко 

(Бондар-Різниченко)) 

новини 

Після великодніх свят упц кп і уапц 

розпочинають переговори 

щодо об’єднання 

Напередодні Великодня місцеблюститель 

УАПЦ Митрополит 

Макарій заявив, що УАПЦ 

хоче почати процес об’єднання 

з УПЦ КП. 

Як відомо, центром світового 

православ’я є Константинополь, 

або – Вселенський Патріархат. 

І нещодавно саме тут 

Вселенський Патріарх Варфоломій 

у розмові з українськими 

єрархами прямо сказав, що 

вірить в об’єднання української Церкви в єдину помісну і навіть готовий 

надати їй статус автокефалії. «Я твердо вірю, що українські Церкви 

об’єднаються і Україна в найближчому майбутньому буде мати єдину 

помісну Церкву», – зазначив Вселенський Патріарх Варфоломій. 

В ексклюзивному інтерв’ю ТСН.Тижню Митрополит Макарій навіть 

вказав час – одразу після свят. «Зараз уже той час настав, щоби 

не процеси починати, а діяти. Не треба дармувати жодного дня. Треба 

зустрічатися, розмовляти і робити реальні кроки. Я готовий до того 

(об’єднання Церков). Тому що розумію, що це потрібно Україні». 

Подібне злиття УАПЦ із УПЦ КП може означати грандіозний крок 

до створення однієї з найбільших Церков православного світу. 

«І з Московським Патріархатом об’єднання буде. Тільки буде не з 

гори, не від єрархії, духовенства, а від народу. І цей процес уже почався. 

Треба почекати. Господь сам приведе всіх до єдності», – переконаний 

Предстоятель УПЦ КП Філарет. 

Використане джерело: http://risu.org.ua/ua/index/all_news/ 

1 квітня 2015 р. відбувся XXV 

єпархіальний собор Харківсько-Полтавської 

єпархії УАПЦ 

(оновленої), у якому взяло 

участь 37 делеґатів від парафій 

і братств. На єпархіальному 

соборі було ухвалено рішення 

звернутися до керівництва 

УГКЦ «з проханням про братні 

поради щодо досягнення 

євхаристійного спілкування 

та адміністративної єдности» 

УГКЦ і Харківсько-Полтавської 

єпархії УАПЦ(о), та доручити 

архиєпископу Ігореві (Ісіченку) розробити стратегічну програму 

розвитку його єпархії відповідно до цих порад (інформація зі сайту Харківсько-Полтавської 

єпархії УАПЦ, зареєстрованої як УАПЦ(оновлена)). 

У маріуполі триває цілодобова 

міжконфесійна молитва за мир 

12 квітня 2015 р. на 

центральній площі міста 

Маріуполя розпочалася 

міжконфесійна цілодобова 

молитва за мир і єдність в 

Україні. Біля хреста встановлено 

намет, де богослужіння 

почергово очолюють 

душпастирі РКЦ, УГКЦ, 

УПЦ КП і протестантські 

священнослужителі. Вони 

створили Раду християнських 

Церков «Єдність». 

Священнослужителі пояснили, що до середини вересня минулого 

року вони не знали один одного. Познайомилися під час молитовної 

ходи, після чого стали практикувати спільні молитви у різних храмах міста. 

«Настав час пошуку того, що об’єднує всіх християн, а не акцентувати 

увагу на відмінностях», – зазначили під час прес-конференції представники 

Ради християнських Церков «Єдність» у Маріуполі. «Просимо 

підтримати Маріуполь, бо в цьому Божому задумі вирішується доля 

всієї країни», – зазначили у своєму зверненні до всіх християн України 

отці, які служать в цьому місті. 

Джерело: http://risu.org.ua/ua/index/all_news/

Геній молитвиТрудящим 

Оксана ЗАХАРЧУК 

творчій спадщині Тараса 

У Шевченка Бог і Україна тісно 

взаємопов’язані і становлять 

одне нерозривне ціле. Перший 

біограф Шевченка, український 

письменник Олександр Кониський 

стверджує у своєму науково вивіреному 

дослідженні «Тарас Шевченко-Грушівський. 

Хроніка його 

життя» (т. 1-2, 1898-1901), що духовним 

хлібом Шевченка від малих 

літ і до кінця життя була Біблія і, 

переважно, «Псалтир». До речі, ця 

фундаментальна праця Кониського, 

як одна з найповніших біографій 

Шевченка, отримала схвальну оцінку 

Івана Франка. 

Формування філософсько-релігійних 

та естетичних поглядів Шевченка 

відбувалося значною мірою 

під впливом «Псалтиря», оскільки 

він став книжкою, з якої Тарас навчився 

читати. Про нерозлучність 

поета з Біблією свідчать його твори, 

провідна думка яких зосереджена 

в цитатах зі Святого Письма. Так, 

наприклад, епіграф до «Єретика» 

– зі 117 псалма, до «Великого Льоху» 

– з 43 псалма, до «Кавказу» – з 

пророка Єремії, до «Посланія» – з 

Соборного Посланія. А ще Шевченко 

переспівав такі уривки з Біблії, 

як Ісаія. Глава 35; Осії. Глава 

14; Подражаніє Ієзекіїлю, Глава 19. 

Очевидно, у Святому Письмі Шевченко 

шукав заспокоєння для своєї 

зболілої душі, щоб зняти пекучий 

біль серця, бо політична неволя 

України і кріпацтво були для нього 

рівнозначними з моральним занепадом 

і зневагою Божих законів. 

Переспіви «Псалмів Давидових» 

Шевченко написав у період 

дуже інтенсивної творчої діяльності, 

а навіть, можна сказати, у зеніті 

творчості, під час перебуванння 

на Полтавщині. Поет почав писати 

17 грудня, а закінчив уже 19 грудня 

1845 року. Надзвичайно висока 

творча наснага поєднувалася з добрим 

знанням біблійного тексту. 

За глибиною проникнення у високоморальний 

зміст біблійних псалмів 

та їх майстерним літературним 

художнім переспівом «Псалми 

Давидові» Шевченка належать до 

шедевральних творів на релігійну 

тематику у світовій літературі. 

Шевченко вибирає 

10 пісень-молитов із 

«Псалтиря» (Псалом 1, 

12, 43, 52, 53, 81, 93, 132, 

136, 149, Подражаніє 11 

псалму). Усі вони мають 

форму коротких молитов, 

тобто розмов-звернень 

до Бога. Більшість 

псалмів об’єднує етична 

ідея: про безбожних 

людей, що своїми гріхами 

зневажають Бога, і 

убогих праведників, які 

живуть згідно з Божою 

волею. Слід зазначити, 

що всі етичні поняття 

та ідеали Шевченко 

взяв зі Святого Письма і 

«Псалтиря». Шевченкове слово – це 

правдиве слово, яке шмагає та обпікає 

байдужі серця вогнем і заступається 

за бідних, покривджених, 

покірних, добрих праведників. 

В поезії «Муза» читаємо: 

І я живу, і надо мною 

З своєю Божою красою 

Гориш ти, зоренько моя, 

Моя порадонько святая! 

Моя ти, доле, молодая! 

Не покидай мене. Вночі, 

І вдень, і ввечері, і рано 

Витай зо мною і учи, 

Учи неложними устами 

Сказати правду. Поможи 

Молитву діяти до краю. 

Отже, сам Шевченко відносився до 

власної поетичної творчості як до акту 

творення молитви-розмови з Богом. 

Свої переспіви псалмів Шевченко 

починає від першого псалма 

«Блаженний муж…» і майже дослівно 

відтворює біблійний оригінал. 

Тут пропонується найкращий і наймудріший 

спосіб життя, що справжнє 

щастя можна знайти тільки у глибокій 

вірі в Господа та в дотриманні 

Божих законів. Оптимістичною вірою 

в перемогу добра над злом Шевченко 

завершує свій переспів псалма: 

«Діла добрих оновляться, Діла 

злих загинуть». 

У псалмі 12 «Чи Ти мене, Боже 

Милий…» згідно з біблійним оригіналом 

поет звертається до Бога з 

питанням, чому Бог його забуває, 

відвертає Своє лице, його покидає. 

Але напруження і тривогу у зв'язку 

з переможним наступом ворога розвіює 

віра в Божу допомогу: 

Спаси мене, – помолюся 

І воспою знову 

Твої блага чистим серцем, 

Псалмом тихим, новим. 

Роздуми старозавітного псалмоспівця 

у 43 псалмі «Боже, нашими 

ушима…» наштовхнули Шевченка 

на історичні паралелі біблійного 

минулого із сучасним йому життям 

в Україні. Особисті звернення 

Шевченка до Бога перетворили цей 

псалом у могутню молитву за визволення 

України. Шевченко знав, 

що долю народів вирішує Господь, 

тому він закінчує псалом покірною 

молитвою: 


людям, Всеблагий, 

На їх окраденій землі 

Свою Ти силу ниспошли. 

«Молитва». 

Тарас Шевченко 

Смирилася душа наша 

Жить тяжко в оковах, 

Встань же, Боже, поможи нам 

Встать на ката знову. 

Провідною думкою псалма 52 

«Пребезумний в серці скаже…» – зло 

походить від людей, що відкинули 

Бога і не творять добро. У переспіві 

Шевченка із значно більшою силою 

зазвучала віра в Божу допомогу у 

визволення України з неволі: «Колись 

Бог нам верне волю, Розіб'є неволю». 

Глибока віра у Боже заступництво, 

в Божу опіку пронизує невеликий 

псалом 53 «Боже, спаси, суди 

мене…». Дуже суттєвою відмінністю 

від оригіналу є те, що у своєму 

переспіві Шевченко не просить знищити 

своїх ворогів, а в ім'я Божої 

правди і християнської любові думає 

про прощення своїх ворогів: 

Помолюся Господеві 

Серцем одиноким 

І на злих моїх погляну 

Незлим моїм оком. 

Центральною проблемою псалма 

81 «Між царями й судіями» є етичні 

роздуми про добро і зло. Небесний 

Владика прийшов на раду земних 

царів і суддів навчити несправедливих 

суддів, щоб помогли убогій вдові 

та сироті і вивели на волю тихих. 

На жаль, ніхто не слухає Господніх 

слів. Шевченко завершує псалом 

зверненням-закликом до Бога: 

Встань же, Боже, суди землю 

І судей лукавих. 

На всім світі Твоя правда, 

І воля, і слава. 

Провідною думкою псалма 93 

«Господь Бог лихих карає...» є Боже 

покарання грішників. Тему Господньої 

помсти поет не змінює: 

І воздасть їм за діла їх 

Кроваві, лукаві, 

Погубить їх. 

Шевченко вірить в Боже милосердя, 

в Божу любов, яка огортає і 

грішників: 

Господь любить свої люде, 

Любить, не оставить, 

Дожидає, поки правда, 

Перед ними стане. 

Основною ідеєю короткого псалма 

132 «Чи є що краще, лучче в світі…» 

є ідея братолюбства, яка випливала з 

християнського світогляду Шевченка. 

Поет додає своє закінчення: 

Отак братів благих своїх 

Господь не забуде, 

Воцариться в дому тихих 

В сім’ї тій великій , 

І пошле їм добру долю 

Од віка до віка. 

Шевченко не випадково вибрав 

для переспіву псалом 136 «На ріках 

круг Вавілона…», оскільки в неволі 

ізраїльтян поет бачив свою знедолену 

Україну. Слова клятви були спрямовані 

передовсім до сучасного покоління 

української інтелігенції, яка 

винародовлювалася, забуваючи про 

обов’язки перед рідним народом: 

І коли тебе забуду, 

Ієрусалиме, 

Забвен буду, покинутий 

Рабом на чужині. 

5 

І язик мій оніміє. 

Висохне лукавий, 

Як забуде пом’янути, 

Тебе, наша славо! 

Псалом 149 «Псалом новий Господеві…» 

– це гимн на прославу Бога та 

Його справедливості: 

Псалом новий Господеві 

І новую славу 

Воспоєм чесним собором, 

Серцем нелукавим; 

Во псалтирі і тимпані 

Воспоєм благая, 

Яко Бог кара неправих, 

Правим помагає. 

У 1859 р. Шевченко знову звертається 

до поетичних текстів Книги 

псалмів і через 14 років після переспіву 

десятьох зазначених псалмів 

переспівує ще один – «Подражаніє 

псалму 11». Біблійна ідея слова як 

справедливої сили, що «любить 

правду і суд», та могутньої творчої 

сили, за допомогою якої Господь 

створив Всесвіт, виявилася дуже 

близькою і суголосною з Шевченковим 

розумінням і трактуванням 

слова як дієвого чинника в боротьбі 

за правду, волю і славу. Як захисник 

усіх покривджених, знедолених, 

убогих поет промовляє : 

… Возвеличу 

Малих отих рабів німих! 

Я на сторожі коло їх 

Поставлю слово. 

Цікаво порівняти біблійний 

оригінал: «Слова Господні – слова 

щирі, як випробуване срібло, очищене 

від землі, сім раз перелите» 

– з надзвичайно експресивним переспівом 

Шевченка: 

Неначе срібло куте, бите, 

І семикрати перелите 

Огнем в горнилі, – словеса 

Твої, о Господи, такії. 

На завершення Шевченко створює 

свою власну коротку молитву, в 

якій просить Господа посіяти Його 

слова по всьому світі: 

Розкинь же їх, Твої святії 

По всій землі! І чудесам 

Твоїм увірують на світі 

Твої малі убогі діти. 

Полум’яні рядки «Псалтиря» 

про Божу правду і справедливість із 

закликом до кривавої розправи над 

ворогами знайшли сильний відгомін 

в Шевченкових творах. Зокрема, 

через шість днів після закінчення 

«Псалмів» з’являється «Заповіт» 

з його «І вражою злою кров’ю волю 

окропіте». 

Оптимізм Шевченка і його непохитне 

переконання у визволення 

України з-під ярма «людей лукавих» 

базувалося на його глибокій 

вірі в Бога. А визволення України 

ототожнювалося з перемогою добра 

над злом, з перемогою Божої 

правди, яка обов’язково восторжествує, 

бо: 

Ми віруєм Твоїй силі 

І Духу Живому. 

Встане Правда! Встане Воля! 

І Тобі Одному 

Помоляться всі язики 

Вовіки і віки.


Марія ГУМЕННА 

Брати Кирило і Мефодій – засновники 

слов’янськоI писемності 

23 квітня у Києві відбувся архиєрейський 

собор УАПЦ під головуванням 

місцеблюстителя Київського 

Митрополичого престолу 

Високопреосвященнішого Митрополита 

Львівського Макарія за участі 

усього єпископату Церкви. Собор 

прийняв Постанови, звернення та 

ряд рішень, що визначають напрямок 

розвитку та діяльності УАПЦ. Предметом 

розгляду Собору стала підготовка 

до Помісного собору УАПЦ, 

який відбудеться 4-5 червня 2015 р. 

у м. Києві та буде присвячений 25-й 

річниці вибору першого Патріярха 

УАПЦ Мстислава. 

Першим питанням Собору буде 

вибір Предстоятеля УАПЦ, для чого 

створено передсоборову комісію у 

складі: 

1. Митрополит Галицький Андрій 

(Абрамчук). 

2. Єпископ Харківський і Полтавський 

Афанасій (Шкурупій). 

3. Митрофорний протоієрей Микола 

Винар, декан Сокальського 

Львівської єпархії. 

4. Митрофорний протоієрей Стефан 

Яремчук, настоятель церкви 

св. Миколая Набережного 

Київської єпархії. 

5. Митрофорний протоієрей Віталій 

Даньчак, священик Андріївського 

кафедрального собору м. 

Києва. 

6. Митрофорний протоієрей Анатолій 

Залізницький, благочинний 

Тернопільського благочиння 

Тернопільської єпархії. 

новини 

Архиєрейський собор УАПЦ 

7. Митрофорний протоієрей Євген 

Шувар, проректор Івано-Франківської 

ВБА. 

Архиєрейський собор УАПЦ звертається 

із запрошенням прибути на 

собор представників Вселенської Патріярхії 

та діаспорної частини Української 

Православної Церкви. 

Архиєрейський собор УАПЦ 

прийняв ряд адміністративних рішень: 

1) Виведено поза штат УАПЦ архиєпископа 

Житомирського і 

Поліського Володимира (Шлапака). 

2) Єпископом Тернопільським, керуючим 

Хмельницькою єпархією 

призначеного вікарного архиєрея 

Мстислава (Гука). 

3) Митрополиту Вінницькому і 

Брацлавському Роману (Балащуку) 

доручено й надалі опікуватися, 

крім Вінницької єпархії, 

парафіями із Хмельницької, які 

перебували під Його батьківською 

опікою. 

4) До клиру УАПЦ прийнято духовенство 

київського деканату 

УАПЦ (о) (Архиєпископа Ігоря 

Ісіченка) на чолі із деканом о. 

Дмитром Присяжним. Священикам, 

як виняток, збережено 

адміністратуру деканату, який 

підпорядковується безпосередньо 

Предстоятелю та архиєрейському 

собору. 

Архиєрейський собор ухвалив Заяву 

щодо об'єднання на цьому етапі 

УАПЦ та УПЦ КП у єдину Помісну 

Кирило і Мефодій – проповідники 

християнства, які залишили 

про себе пам’ять на слов’янському, 

грецькому та латинському 

грунтах як мислителі та творці культури. 

Жили у ІХ ст. у візантійському 

місті Солуні. Їх батько був знатним, 

багатим воєначальником, таким чином, 

міг з легкістю оплатити навчання 

синам. Мефодій був старшим, а 

Костянтин молодшим із семи синів. 

Костянтин рано навчився читати 

і виявив неабияку зацікавленість до 

вивчення мов. Так мав змогу навчатись 

при дворі імператора Михайла 

ІІІ у Константинополі. Саме там йому 

випала можливість познайомитись 

особисто із патріархом Фотієм, який 

його навчав філософії. Знав слов’янську, 

грецьку, арабську мови та іврит. 

Пізніше викладав філософію. 

Щодо Мефодія, то він був добре 

підготовленим воїном, бо рано вступив 

на військову службу. Протягом 

10 років під його владою перебувала 

одна із областей Македонії. Оскільки 

віра в Бога жила у серці Мефодія, то 

вирішив постригтись у ченці, після 

чого, став ігуменом монастиря Поліхрон 

на березі Мармурового моря. 

Хтозна яким би видався життєвий 

шлях братів, але 862 (чи 863 р.) – моравський 

князь Ростислав направив 

послів до візантійського імператора 

Михайла ІІІ та патріарха Фотія з 

проханням надіслати учителів та єпископів, 

які б проповідували слов’янською 

мовою. Оскільки патріарх Фотій 

знав, якими знаючими є Кирило 

та Мефодій, то цю місію доручив їм. 

Таким чином, 863 р. розпочинається 

моравська місія братів. Кирило 

працює над створенням першої 

абетки та перекладає з грецької мови 

на слов’янську Євангеліє. Якщо 

точніше, то перекладацька робота 

розпочалась з Євангелія від Іоанна, 

потім: Новий Завіт, Псалтир, Апостал-апокрис, 

а також паремійник, 

у якому містились притчі зі Старого 

Завіту. Переклад Святого Письма, 

здійснений братами, допоміг у 

слов’янькій мові вжитися таким термінам: 

«істина», «світло», «життя», 

«мир», «віра» та інші. Більше того, 

брати навчали слов’янське духовенство 

молитов, церковних служб. За 

це були звинувачені в єресі. І 866 р. 

на виклик тодішнього папи Андріана 

ІІ Кирило і Мефодій були відкликані 

до Риму. Папа, все ж, дозволив 

розповсюджувати церковні книги і 

проводити богослужіння слов’янською 

мовою. 

Як ми знаємо, завдяки братам була 

створена слов’янська писемність. 

І на кінець ІХ ст. з’являється дві системи 

письма: глаголиця та кирилиця. 

Кирилиця отримала найбільше 

поширення та визнання, і стала на 

той час сучасною абеткою. 

Після приїзду до Риму у 869 р. 

Констянтин помер, проте незадовго 

до смерті прийняв постриг під іменем 

Кирило. Похований у церкві св. 

Климента. Його мощі збереглись і 

до сьогодні. 

Мефодій у сані архієпископа усієї 

Моравії та Патонії повернувся у Моравію, 

де продовжував свою перекладацьку 

та просвітницьку діяльність, 

проте недовго, бо 885 р. помирає. Похований 

в одній з церков Великоморавської 

держави – міста Вельграда. 

Місце захоронення не встановлено. 

Отже, Кирило і Мефодій прибули 

на слов’янські землі не тільки навчати 

письма, а й поширювати релігію, 

за що були переслідувані. Тому 

православна Церква визнала їх рівноапостольними. 

День святих відзначається 

14 лютого католиками, 

а православними – 24 травня. 

Церкву. Відповідно сформовано передсоборову 

комісію та сформульовано 

передумови поєднання двох 

Церков з надією приєднання до цього 

процесу і УПЦ МП. 

Митрополит Макарій звернувся 

до архиєреїв УАПЦ та закликав 

Предстоятелів інших українських 

церков до реальних щирих дій, а не 

тільки усних висловлювань. 

Собором єпископату УАПЦ ухвалено 

звернення до Президента України 

Петра Порошенка, прем'єр-міністра 

Арсенія Яценюка, віце-прем'єра 

В'ячеслава Кириленка, до директора 

музею «Софія Київська» Нелі Куковальської 

щодо вирішення проблемного 

питання із кафедральним собором 

св. ап. Андрія Первозваного у 

м. Києві та негайним оформленням 

відповідної документації, яке затягується 

вже понад 1,5 місяці. 

Місцеблюститель Київського митрополичого 

престолу подякував 

правлячим архієреям за плідну працю 

під час архієрейського собору, 

закликав до розвитку високодуховної 

праці в єпархіях, попросив Божого 

Благословення на підготовку та проведення 

Помісного Собору. Також 

Митрополит Макарій призвав Божу 

допомогу нашому Українському 

війську перемогти спільного ворога, 

а жителям східних Донецької та 

Луганської областей згуртованості 

та єдності, як єдиної родини нашої 

славної держави України. 

Джерело: 

http://uaoc.lviv.ua/index.php?id 

Марія ГУМЕННА 

Юрій 

Зміеєборець 

епереможному воєводі і 

«НПереможцю Юрію складемо 

похвалу, як нашому заступнику 

і скорому помічнику; ти ж, святий 

великомученику, як той, що має сміливість 

перед Господом, від усяких 

бід визволи нас, щоб ми взивали до 

тебе: 

Радуйся, Юрію, великий Переможцю», 

– співаємо у Кондаку 

1 Ака фіста великомученику Юрію 

Переможцю. Саме такими словами 

звертаємося до святого Юрія, випрошуючи 

у нього ласки, милосердя та 

допомоги. 

Святий Георгій, Георгій Переможець, 

Юрій Змієборець – так в 

народі називають святого мученика 

і воїна, пам›ять якого православна 

церква святкує 6 травня. Народився 

у ІІІ ст. в Каппадокії. Рано втратив 

батька, якого вбили за християнську 

віру. Виховувала сина мати, 

часто розповідала про Христову 

Церкву, про християнських мучеників. 

Коли Юрій вступив на військову 

службу, то був вправний у боях, і 

вже в молодому віці отримав звання 

полковника. Завдяки своїм заслугам 

був близький до імператора. Та почалось 

переслідування християн, і 

воїн Юрій, за наказом імператора, 

мав би брати в цьому участь. Проте 

він відмовився і став на їх захист. 

Через це важко поплатився, адже зазнав 

тяжких тілесних мук, від яких і 

загинув. 6 травня – це і є день смерті 

святого. За такий героїзм, віру та 

самопожертву Церква визнала Його 

святим і нарекла Переможцем. 

В християнському світі, зокрема 

в Грузії, Сербії, Хорватії та Болгарії 

святий Георгій є покровителем воїнів. 

У цей день у цих країнах відзначається 

не тільки церковне свято, 

а й офіційне державне – Захисника 

Вітчизни. 

Свято Юрія Змієборця шанують 

у народі, адже у цей день починається 

літній цикл. Вдавнину (подекуди 

ще й тепер) на Херсонщині, Уманьщині, 

Волині, Лемківщині, Поділлі 

на Юрія, щоб земля дала добрий 

врожай, священик відправляв молебень, 

з процесією обходив поля, 

кропив їх свяченою водою, співали 

пісень. А потім, після обходів, дівчата 

водили хороводи.У фольклорі 

такі пісні отримали назву «царинні». 

Діти качалися по озимих посівах 

– «щоб царина родила» та «щоб 

бути здоровим». А хлопці кидали 

грудки землі в небо, щоб зернові 

росли високо, обливались холодною 

водою, бо вірили, що це сприятиме 

кращому врожаю. 

Такі обходи полів на Юрія відбувалися 

і в інших народів, зокрема 

болгарів, сербів. – Навколо поля 

обходить довга процесія з духовенством, 

несуть хрест, хоругви… Процесія 

зупиняється на кожному куті 

або в кінці поля, там священик читає 

Євангеліє, весь народ стоїть на 

колінах, весь обхід супроводжується 

релігійними піснями. 

В Галичині, а також подекуди в 

Німеччині та Австрії, такі чи подібні 

освячення полів відбувалися не 

на Юрія, а на Святу Трійцю.


Михайло БАЧИНСЬКИЙ 

МИЛІСТЬ ГОСПОДНЯ ТА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ 

ДО МЕНЕ, ГРІШНОЇ ЛЮДИНИ 

29 березня виповнилося 85 років парафіянинові церкви Успіння Пресвятої 

Богородиці м. Львова Михайлу Сергійовичу Бачинському. Батько Михайла 

Сергійовича – Сергій Бачинський – член Центральної Ради та уряду УНР, 

політичний та громадський діяч, публіцист, науковець, 22 червня 1941 р. був 

страчений радянською владою (розстріляний у Биківні). А ще рік перед тим 

родину «ворога народу» – хвору на астму дружину із двома дітьми: 15-річною 

донечкою та 10-річним сином Михайлом вивезли в Казахстан «на вимирання». 

7 

Не можу не згадати з великою 

подякою явні, благодатні 

прояви Господньої Милості 

до мене! Моя подяка є безмежна і 

зобов’язує мене розказати про це 

людям. Адже іноді люди (безперечно, 

не всі), уникнувши небезпечних 

випадків, явищ, просто думають, 

що це сталося так, випадково, 

і не пов’язують це з Господньою 

Милістю до них, не розуміють, що 

тут було пряме втручання-недопущення, 

щоб здійснилося нещастя, 

Небесних Сил! 

Перебираючи в пам’яті минулі 

події, які не стали смертельними 

чи трагічними, усвідомлюю, що це 

лише завдяки втручанню Господньої 

Милості до мене, грішної людини! 

Також впевнений, що без щирих, 

благальних молитов-прохань 

до Всевишнього та Пресвятої 

Богородиці глибоко віруючих моїх 

близьких та рідних мені не вдалося 

б уникнути трагічних наслідків та 

дожити до цього віку! Тож наведу 

дійсні факт із мого життя. 

13 квітня 2015 року минуло 75 

літ, як нас вивезли в Казахстан. 

Одного разу сестричка каже мені, 

що мама стурбована, чому я не мию 

ноги. Я підтягнув штанці і показав 

свої опухлі від голоду ноги. А не 

мив тому, щоб не показати їх і так 

прибитій горем мамі. Та сестричка 

своєю дуже важкою (по 12 і більше 

годин на добу) працею спасла маму 

і мене від голодної смерті. І тільки 

завдяки Господній Милості до нас 

ми вижили у тих умовах. 

Пригадую, як весною 1941 року 

сестричка та я шукали в степу товстого 

полину для палива. Відійшли 

ми досить далеко і збилися навіть з 

напрямку, де мала б бути дорога і в 

який бік нам іти. Почало смеркатися 

і швидко впала ніч, а ми блукали. 

Аж тут вдалині побачили вогні, та 

й пішли туди. Але скоро зрозуміли, 

що то світилися очі зграї вовків, які 

відчули людську присутність. Лише 

наша щира молитва врятувала ситуацію 

– змінився напрям вітру і вовки 

вже не чули людського духу. Тож 

ми зі щирою подякою до Господа 

Бога та Пресвятої Богородиці побігли 

в протилежний бік. З часом добралися 

до хати. 

22 серпня 1944 року поверталися 

ми з депортації у спеціальному 

пасажирському поїзді, який йшов 

не за графіком. Він був зарання 

укомплектований лише з військовиків, 

які поверталися на фронт після 

лікування чи з відпустки, та евакуйованих 

осіб. Поїзд йшов на Захід 

без підсадки пасажирів. Вагони 

були заповнені. Нам чудом вдалося 

в Петропавловську (Казахстан) 

закомпостувати білети саме в цей 

поїзд. У м. Свердловську (нині 

Єкатеринбург) оголосили, що будемо 

стояти до вечора, а далі поїдемо 

північним шляхом через Москву. 

Я (сам) пішов знайомитися з містом. 

Вже пополудні, зголоднівши, 

повернувся до поїзда. А через пів 

години він рушив, і не тим напрямком, 

а вже – через Уфу на Харків, 

Київ та далі. Що ж тоді було б зі 

мною, якби залишився у місті без 

документів, без грошей і в час, коли 

йшла війна? Навіть важко уявити ту 

ситуацію! 

Йдучи 6 травня 1946 року з сестрою 

та швагром до знайомої, де 

була криївка з двома повстанцями 

(з якими мої рідні вже контактували), 

спонтанно блиснула в мене 

думка туди не йти. І цим я зберіг 

своє життя! 

23 березня 1948 року (вже минуло 

67 літ) мені, учневі 9-го класу, 

вдалося, коли сидів за столом разом 

зі слідчим чекістом, підписуючи 

«изъято при обыске» вилучені ним 

мої папери, майже під носом енкаведиста 

незамітно серед інших паперів, 

взяти та передати малій дитині 

явно компрометуючий як мене, так і 

маму, свій записник. Господиня, яка 

теж з дитиною сиділа за тим же столом, 

з лівого боку від мене, забрала 

від дитини мій записник та заховала 

під фартух! Так я був врятований і 

не попав у сталінські гулаги! Чи це 

не було явне чудо! 

Перед іспитом на третьому курсі 

Львівської Політехніки мого товариша, 

з яким ми по черзі варили їжу 

і разом з однієї каструлі (тарілок не 

було) їли, раптово забрала швидка 

допомога. – У нього з горла пішла 

кров. Виявили гостро прогресуючу 

форму туберкульозу легенів. А я не 

захворів! 

Якось, проходячи повз храм, я 

перехрестився і сказав: «Господи! 

Поблагослови мене дружиною зі 

священичого роду». Через деякий 

час я познайомився із дівчиною, 

дочкою протоієрея Володимира 

Мисечка (якого німці у 1943 р. замордували. 

У 2011 р. його визнали 

«Новомучеником та сповідником 

Православної Церкви ХХ століття»). 

Ця дівчина стала моєю дружино. 

Через віщий сон, який мені напередодні 

приснився (як не дивно, 

я його запам’ятав), я не поїхав 

з сім’єю свого молодшого сина (а 

мав їхати). Машина злетіла у річку 

Стрий. Потерпіла уся синова сім’я. 

Загинув маленький 

внучок. А 

мене Ангел застеріг. 

Таких фактів 

безліч. Та на кінець 

хочу згадати 

ще дещо. Була 

пізня осінь 1987 

року. Моя дружина 

тяжко захворіла. 

Після повного 

обстеження лікарі 

на понеділок 

призначили операцію. 

Дружина 

відпросилася на 

суботу і неділю 

додому. А в неділю 

попросила 

старшого сина, щоб відвіз її до 

церкви в с. Грушів Дрогобицького 

району, де з’явилася Матір Божа. 

Палко молячись, дружина побачила 

над куполом церкви у світлі 

Постать Матері Божої з Дитинкою 

на руці, тож впала на коліна та щиро 

молилася… 

Коли в понеділок повернулася до 

лікарні, то виявилося, що вона сильно 

простудилася – операцію довелося 

відтермінувати. Згодом відлучився 

лікар-хірург, який мав оперувати 

дружину. Після його повернення 

у шпиталь (а пройшов цілий місяць) 

дружину повторно обстежили 

і виявилося, що потреби в операції 

уже не було. Сталося дійсно чудо – 

Пресвята Богородиця змилосердилася 

над моєю дружиною. 

Мені минуло вже 85 літ. І я щиросердечно 

переконаний, що все у 

Волі Господній, і про це не треба 

забувати, а молитися та дякувати за 

Милість до грішної людини. 

Від редакції: З-під пера Ювіляра 

вийшли десятки публікацій у науково-довідкових 

та науково-популярних 

виданнях Києва, Львова, 

Луцька, Тернополя, Кременця, 

Дніпропетровська. Окремими книгами 

побачили світ його документальні 

праці про батька «Сергій 

Бачинський: спогади сина» (2004); 

дружину «Клавдія Бачинська (1932- 

2005). Життя і творчість» (2007); 

рідного дядька, великого будівничого 

українського Пласту на 

Закарпатті у 1923-1929 рр. Євгена 

Бачинського «Сіріють у сумерках 

півночі шатра... До сильвети 

Леоніда Бачинського (1896-1989)», 

2009; про рідну сестру «За межами 

болю: тернистий шлях Наталі 

Бачинської (1925-2008)», 2011; 

«З недописаного…», 2013; а також 

автобіографічна «А молодість не 

вернеться, не вернеться вона…», 

2014. Попереду нові задумки – адже 

мало ще знають в Україні про інших 

рідних дядьків – видавця, журналіста, 

редактора, архієпископа 

УАПЦ Євгена Бачинського (помер 

у Швейцарії) та громадського діяча 

Бориса Бачинського (також, як і 

батька, розстріляного у Биківні). Та 

на все – Воля Господня. А від людей 

– безмежна дяка за порядно прожите 

християнське життя, за любов 

до Бога та України, на Многії Літа, 

Ювілярові! 

ДВА МОНАХИ 

ТА ЇХНІ ОЛИВКОВІ ДЕРЕВА 

Один монах посадив оливкове 

дерево і заповзявся молитися: 

– Господи, пошли деревцю 

моєму дощу. І послав Господь на 

землю дощ. Деревце напилося вологи. 

А монах молився далі. – А 

тепер, Господи, прошу: пошли багато 

сонця, деревцю моєму потрібне 

тепло. І Господь посилав сонце. 

Дерево росло. Монах далі молився. 

- Господи, пошли невеличкий морозець, 

щоб укріпити коріння та гілки. 

Господь послав мороз, і дерево загинуло. 

Монах дуже засмутився, пішов 

до іншого монаха, щоб розповісти 

свою історію і поділитися горем. 

– У мене також є оливкове дерево, 

– відповів той. – І моє дерево чудово 

виросло, але я молився інакше. 

Я сказав Богові, що Він – Творець 

цього деревця і краще знає, що йому 

потрібно. Я просто просив Бога піклуватися 

про нього, і Він це робить. 

Ми часто просимо те, що, з нашого 

погляду, нам потрібно; натомість 

треба просити Бога про те, що 

для нас корисно. 

«365 притч на щодень». – 

Львів: «Свічадо», 2013.

8 

Дитяча сторінка 

Дитяча 

Лютий 2015 

сторiнка 

назвала 

Відзначають 

його в пам’ять 

про те, як Свята 

Діва Марія при 

несла до Єруса 

лимського Храму 

Ісуса Христа на 

40й день після 

його народ 

ження (згідно з 

Законом Божим, 

з часу визволен 

ня євреїв із єгипетського полону кожне 

перше немовля чоловічої статі належало 

ЗАСНОВНИК ГАЗЕТИ — 

Львівське крайове ставропігійне братство 

св. ап. Андрія Первозваного, 

зареєстроване міністерством України 

у справах преси та інформації. 

РЕЄСТРАЦІЙНЕ СВІДОЦТВО: серія КВ № 2335 

Тим, хто бажає матеріально підтримати наше 

видання, повідомляємо банківські реквізити: 

ПАТ АКБ “Львів” 

Р/р 260075157, МФО 325268, 

код ЄДРПОУ 20785948 

Подяка за Ваші пожертви друкуватиметься 

на сторінках газети. 

НАША АДРЕСА: 

79008, Львів8, вул.Руська, 3/1 

Для листування: 

м. Львів 8, а/с 1334 

(032) 2355202 www.stavropigia.lviv.ua 

E-mail: vegauaoc@gmail.com 

Приходьте, діти, до кринички 

Напитись чистої водички. 

А та водиця непроста, 

Бо це –— наука про Христа. 

.......................................................................................... 

Травень іде, красу несе! 

За колядками йде лютий 

Лютий 

Лютневий календарик маленького українця: ! 

6 лютого – Прп. Ксенії Римлянки 

Мороз і завірюха - 

Замерзли щічки й вуха. 

Хто з місяців лютує, 

Над нами бешкетує? 

6 травня – святого Юрія (Георгія) 

Побідоносця. Святий Георгій, якого 

в народі ще величають Юрієм, належав 

до перших 

християн. Він 

був розумним 

і вродливим 

юнаком, здобув 

чудову військову 

освіту і 

12 лютого – Ср. Трьох зайняв святих: високу 

Василія Великого, посаду. Григорія Однак 

Богослова, Іоана Золотоустого 

у ті непевні 

У цей день часи першим 

вшановуємо християнам 

пам’ять трьох 

було великих ой як сутужно іє сповідувати свою 

віру. рархів Як і військовий про полководець він 

мав повідників зі своєю – армією йти розправлятися 

святого з християнами, Васи однак він не виконав 

лія Великого, цього наказу, бо сам був християнином. 

горія Бого Святого Георгія віддали 

святого Гри 

на слова муки. і свято Він мужньо стерпів всі знущання 

го Йоана і своїм Зотерпінням став прикладом 

лотоустого. для інших. Їх Він молився за своїх 

ворогів єднала і апос мужньо прийняв смерть. 

тольська рев 

Святий ність за Юрій святу Побідоносець віру і спасіння душ. є покровителем 

тий Василій Львова. був аскетом і богословом, 

Свя 

всебічно освіченим і надзвичайно та 

8 лановитим травня у – мистецтві день пам’яті полеміки. жертв Свя 

Другої тий Григорій світової здобув війни. чудову Друга освіту світова і при 

війна святив тривала себе Богові. 5 років, Його але проповіді закінчилась 

стали не справжніми одразу. У мистецькими цій війні загинуло перли 

дуже нами багато і зразками людей, бесідування. зокрема багато Святий 

Йоан Золотоустий довгі роки вивчав 

українців. богослів’я У і проповідував ці дні ми молимось науку Хрис за 

них. та. Послухати Просимо його у Господа, проповіді щоб приходи і нині 

закінчилася ло багато людей. війна Відтак на сході Йоан України, Золото 

яка устий забирає став великим кожного приятелем дня таке та дорогоцінне 

ікуном убогих, людське вдів життя і сиріт. і щоб До нас ми 

оп 

дійшло понад 800 його проповідей, 

жили книга у про злагоді священство з собою і багато та зі світом. листів. 

10 15 травня лютого ми ми святкуємо День Матері. 

одне Місяць з величних травень свят удостоєний - честі 

святкувати Стрітення День Господнє Матері неспроста. 

Саме в травні правляться у церквах 

молебні до Матінки Божої. Вшановуючи 

Небесну Матір – Богородицю, що 

стала матір’ю всього світу, українці у 

1928 р. запровадили святкування Дня 

Матері. 

Отож, любі дітки, привітаймо наших 

найдорожчих серцю людей – Маму 

та Бабусю: тих, кому ми завдячуємо 

життям; тих, без кого себе не уявляємо; 

тих, кому завжди маємо бути 

безмежно вдячні! 

Другий місяць зветься Лютий, Травневий календарик маленького українця: 

Радісно щебечуть а лютує пташки, він тому, 

6 травня 12 лютого – Вмч. – Юрія Ср. Трьох святих: Василія Великого, 

що на світі довго бути 

Бігають в траві мурашки... 

Григорія Богослова, Іоана Золотоустого 

не доводиться йому. 

8 травня – День пам’яті жертв Другої світової війни 

Хоче Лютий, щоб на світі 10 травня 15 лютого – День – матері Стрітення Господнє, освячення свічок 

Хмарка з дощиком пливе... 

панувала вік зима. 18 травня 23 лютого – Свм. – Ірини початок Великого посту 

П’ятий місяць Та хто поволі назве? сонце гріти 21 травня 25 лютого – свв. Отців 1871 року Кирила – народилася і Мефодія Леся Українка 

починає крадькома. 

День слов’янської писемності і культури 

Довші дні, коротші ночі. 24 травня 

Любі 

– Вознесіння 

дітки! Ось і минула 

Господнє 

пора радісних різдвяних свят і дзвінких 

гульк – уже й струмок тече! 31 травня колядок – День та щедрівок, Святої бо на Трійці, порозі П’ятдесятниця 

місяць лютий. Назва «лютий» зак 

Лютий враз як зарегоче, ріпилася за місяцем у середині минулого століття. Хоча другий місяць 

Пропонуємо Вам вивчити знов морозом поезію, припече, щоб 

року і є найкоротшим серед зимових місяців, але він найпримхливі 

а домівки прикрашати зеленню та 

гарним словом розпочати та як здійме своє враз привітання. 

Окрім того, Ви могли б щось 

хуртечу, ший. Справа в тім, що зима силкується втримати свої права, нагаду 

як засипле снігом дах! 

ючи про себе частими завірюхами, квітами. снігопадами Ось цей та звичай морозами. залишився Під цю 

пору селяни вже готувалися до і весни донині. : лагодили А оскільки транспорт, прикрашаємо вивози 

зробити своїми руками: Люди добре намалювати топлять печі, ли на поля добрива, готували посівний зіллям храми матеріал. та оселі, Відтак свято з лютим Зіслання 

ретельно Святого стежили Духа називаємо за поведінкою також по 

по 

малюнок чи приготувати щоб не змерзнути власноруч в хатах. в’язано чимало прикмет. Люди 

вітальну листівку. Та Але здаля пам’ятайте, 

вже крок по кроку годи, аби передбачити, якими мають бути весна й літо. Адже в лютому 

Зеленими святами. Зелений колір є 

щоб Ви не дарували, йде весна, найважливішими 

для матусі та І, бабусі розгніваний, будуть Ваша до строку У лютому багато інею 

веселий час. 

сонце повертає на літо. День уже помітно збільшується. 

кольором 

– влітку 

життя, 

багато 

а 

роси. 

Святий Дух є подателем 

увага у цей день, і Лютий любов – геть на щодень. тіка від нас. Лютий без снігу – літо без хліба. 

життя, як молимося в молитві 

весна. «Царю небесний». 

Адже свято минає, а любов і вдячність Н. ЗАБІЛА. У лютому зорепад – тиха 

мають Богові, бути і його завжди! треба було приносити до 

храму на 40й день після народження). 

Коли Діва Марія разом з Йосифом 

БІЛЯ КОГО НАЙТЕПЛІШЕ 

принесла Ісуса до храму, їх зустрів там 

сивий – Біля старий сонця, Симеон, – шепче який поле чекав 

зустрічі І стернею з Господом небо коле. вже багато років. 

Згідно Гріє з лапки Євангелієм журавлів, від Луки, Симеон 

був Вигляда праведником, сімох але вітрів. він таки не повірив 

у можливість народження Спасителя від 

– Біля ватри, – мовить тато, – 

Діви Марії. І тоді Дух Святий напроро 

чив Коли йому, хочеться що він зможе співати, вмерти лише 

тоді, Пізнавати коли побачить сни землі народження Госпо 

да. На Те й пташиному здійснилося крилі. – Симеон міг одер 

жати – тепер Біля пічки, вічний – спокій. каже дід, Перед – смер 

тю старець Симеон сповістив, що Не 

Ні печалі, ані бід, 

мовля, яке йому нарешті судилося по 

бачити, Хоч мороз, служитиме як лютий спасінню звір, людей. 

Цього Що дня прибіг зима з зустрічається Карпатських з гір. літом – 

так – кажуть У перині, у народі. – дума У церквах киця, освячують – 

ся свічки. І вуркочеться, Запалена і стрітенська спиться, – свічка є 

знаком народженого Спасителя, який 

І калачиком пухнастим 

став справжнім світлом для всіх людей. 

Засинає біля Насті. 

23 – лютого Біля мами, – початок – кажуть діти, – 

Великого Завше радісно, постуяк літом, 

Великий піст завжди починається 

Навіть вмитися сльозами 

у понеділок. Цього дня – строгий піст. 

Ми Теж починаємо найкраще готуватися біля мами. до Вели 

кодня. Нехай ця 40денна Марія мандрівка Людкевич 

стане для нас часом роздумів про 

Бога, СНИТЬСЯ часом молитви, ПОЛЮ ДОЩИК покаяння та 

милосердя. 

Сниться полю дощик, 

25 Картоплині лютого 1871 – горщик, року – 

народилася А відерцю сниться Леся Українка 

Копанка Свій криниця. перший 

вірш Леся Українка 

написала Сонце сниться у 9 років вітам, і 

Хатці сниться його брама, 

«Надія». А маленьким Дивним дітям ви 

дається Сниться те, що їхня вірш, мама. 

написаний малень 

кою дівчинкою, є Вадим Крищенко 

надто сумним і три 

24 вожним. травня Але – він Вознесіння був Господнє. 

відповіддю Свято Вознесіння на арешт Господа нашого 

яку Леся Ісуса дуже Христа любив Небесні Оселі 

її тітки Олександри, 

відзначається ла і яку царська християнами вла всього 

да вислала світу на в далекий 40-й день Сибір після відбувати свята 

покарання Воскресіння за те, що Господнього. вона була небай Як 

дужою до народного горя, як і всі з 

правило, їхньої великої це відбувається родини. Дівчинка в четвер чула 

6-го розмови тижня, дорослих рахуючи про це, від і вночі Дня її Ве- 

ма 

Коли Ісус вознісся на небо, Його 

ленька рука вивела перші поетичні 

рядки. Коли мама побачила на столі учні перебували в очікуванні допомоги 

Святого Духа, якого Він їм 

списаний аркуш паперу і прочитала 

вірш, то зрозуміла, що її маленька обіцяв. Адже апостоли мали надзвичайно 

важливе завдання – про- 

донечка почала нову сторінку свого 

життя – поетичну. Коли Лесі виповни 

лось тринадцять років, її вірші були повідувати Добру Новину всьому 

вперше надруковані у львівському світові. А самим їм не впоратись із 

журналі «Зоря». Редактором журналу цим завданням. Тож апостоли після 

був у той час Іван Франко. Порадив Вознесіння Христового щодня збиралися 

разом на молитву і просили 

шись із донькою, мати добирає їй 

псевдонім Українка. Відтоді пішли по 

ликодня. Напередодні свята Вознесіння 

сані цим Господнього гордим і красивим закінчується ім’ям – Зі Святого Письма довідуємося, що 

всьому світу прекрасні поезії, підпи в Бога допомоги. 

великодній Леся Українка. період, Саме так впродовж з’явився якого 

псевдонім, всі християни відомий вітають нині цілому один світу. од- 

цей в день П’ятдесятниці учні Спасителя 

На рідній Волині, як ми вже знаємо, зібралися разом в одній оселі в Єрусалимі. 

Раптом вони почули шум 

ного словами «Христос Воскрес!» 

надрукувати українські вірші було не 

І можливо. хоч наш Натомість спаситель Львів вознісся і Галичина на із неба, Любі що дітки, наповнював у цей важкий увесь для дім Укі 

Небо, належали Його до божественне складу іншої воскресіння 

залишилося з нами. Відтоді спа- 

миті 

імперії – раїни час, коли багато українців – 

був батьків, схожий братів, на сильний 

АвстроУгорської, українська мова 

сестер, вітер. друзів, Тієї ж 

там не була заборонена, видавалися сусідів вони та просто побачили незнайомих вогненні людей язики, 

сінням наповнився увесь світ! 

українські книжки та журнали. що – захищають торкалися голів зі зброєю усіх присутніх в руках у 

31 травня Ось так, через – День штучний Святої кордон, Трійці, що світлиці. нашу рідну Всі землю, сповнилися ризикуючи Святим своїм Духом 

і заговорили мовами, яких досі 

ділив Україну між двома державами, життям та здоров’ям, у всіх нас 

П’ятдесятниця 

були надіслані вірші маленької українки, (зокрема, й у вас, дітки) є великий 

не 

яка все своє подальше життя і творчість обов’язок знали. У щиро ту пору молитися до Єрусалиму за всіх на 

свято 

присвятила тому, щоб її батьківщина солдатів, прибуло за мир чимало та спокій благочестивих 

євреїв та людей з інших країн. 

в Україні. 

була єдиною і неподільною. 

Вони Стану були в дуже серці здивовані перед Богом, і збентежені, 

Щиро коли помолюся: почули, що учні говорять 

Надія 

Ні долі, ні волі у мене нема, 

їхніми За татка мовами. і Апостоли матусю, розповідали 

За про дідуся Ісуса Христа, і бабусю, про спасіння, 

Зосталася тільки надія одна: 

Надія вернутись ще раз на Вкраїну, За сестру і брата, 

Поглянуть іще раз на рідну країну, 

яке Він дарував усім людям. Того 

За всеньку родину, 

Поглянуть іще раз на рідний Дніпро, - дня три тисячі осіб повірили у Спасителя 

і охрестилися. 

За рідну землю - 

Там жити чи вмерти, мені все одно; За нашу Вкраїну. 

Поглянуть іще раз на степ, могилки, П’ятдесятниця – це також народження 

- Господи, многії літа подай, 

Востаннє згадати палкії гадки… Захисти 

Христової 

від лиха 

Церкви. Святий 

Ні долі, ні волі у мене нема, 

Дух, 

На п’ятдесятий день після Воскресіння 

Христового святкуємо Зіслан- 

І прости поширювати мені, мій Боже, Євангеліє, і 

Весь зійшовши наш рідний на край. апостолів, допомагав 

Зосталася тільки надія одна. 

1880 Христова 

ня Непослух, Церква провини, – спільнота вірних 

Уважно Святого прочитайте Духа на апостолів. цю поезію, Це 

– відкрито 

свято 

Щоб мої виявила молитви себе стали перед усіма 

народами. Чистими й Впродовж легкими! усієї історії 

дітки, ще і поміркуйте: називають на П’ятдесятницею, 

лірична героїня. згадку про Здогадалися? Божий закон, Саме Церкви 

кого схожа 

так. Якби Леся Українка жила в наш 

Щоб Святий до Тебе Дух долетіли, перебуває у ній 

який одержав Мойсей на горі Синай 

і наділяє 

час, вона б обов’язково присвятила цей До Святого її різними Раю, дарами, - щоб запрошувати 

Бо Ти слухаєш людей на слухняних, всіх континен- 

через п’ятдесят днів після виходу 

вірш Надії Савченко – мужній, нескореній 

українській льотчиці, що змушетах 

Добрим землі до помагаєш! Божого Царства. 

з Єгипту. Того дня євреї приходили 

до Єрусалиму, щоб подякувати 

на відбувати арешт у Росії. 

Лариса НЕДІН. 

Богові за земні дари. І звичай був 

Сторінку підготували 

застеляти підлогу Сторінку храму підготували травою, Оксана Оксана ЛЮТНЕВА ХРИСТУК та та Оксана ХРИСТУК. ТРАВНЕВА 

Редактор Олег ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ 

В. Редакційна о. редактора Марія колегія: ГОРБАЛЬ Микола БАНДРІВСЬКИЙ, 

Редакційна колегія: Віра МАРКОВИЧ, Юрій ФЕДІВ, 

Тарас ДМИТРИК, Віра МАРКОВИЧ, 

Микола БАНДРІВСЬКИЙ, Оксана ХРИСТУК, 

Володимир Юрій ФЕДІВ, ХАРКО Володимир ХАРКО 

Автори опублікованих матеріалів відповідають за точність 

використаних фактів, цитат, власних імен. Редакція намагати 

меться найменше втручатися в авторський текст, зберігаючи 

особливості стилю. Водночас залишає за собою право реда 

гувати, скорочувати подані матеріали. 

Cтатті, світлини, малюнки, що надійшли в редакцію, 

не повертаються. 

Передплатний індекс — 35013 

Друк – ВД «Молода Галичина». Зам. №

Успенська вежа № 5 (2015)

Create successful ePaper yourself

Delete template?

Save as template?